Кастове питання в поглядах індуської політичної еліти Північної Індії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

кастове питання в поглядах індуської політичної еліти північної індії наприкінці хіх - на початку хх ст.

Ю. С. Філь

THE CASTE QUESTION IN THE VIEWS OF HINDU ELITES OF NORTHERN INDIA AT THE END OF 19th - THE BEGINNING OF 20th CENTURY

Yu. Fil

PhD (History)

A. Yu. Krymskyi Institute of Oriental Studies, NAS of Ukraine 4, Hrushevskoho Str., Kyiv, 01001, Ukraine filyulia@gmail.com

The traditional structure of Indian society continues to be up-to date and discussive topic among sociologists, anthropologists, historians and politologists mostly due to aliveness of caste system in the country today. The history of reflections about caste system going back to the colonial era when westernized middle class Indians tried to understand the place of Indian traditional social order in new modern one which takes the inspiration from Western egalitarian and humanistic ideas. The article is dealing with the history of ideas about caste system starting from Brah- mo samaj opinion on it and ending with views of prominent politicians of Northern India Motilal Nehru, Bishan Narayan Dar, Tej Bahadur Sapru, Madan Mohan Malaviya and Lala Lajpat Rai including Arya samaj position.

The radical opinion about castes of Brahmo samaj was not accepted by Arya samaj followers. While Brahmosamajists demands elimination of castes in principle, Aryasamajists do not deny varna-jati system but change the interpretation of it. Social actions of Bengali and Punjabi organizations were not the same: the effords of social reform in Arya samaj were limited by helping dalits and converting them to vedic religion, while Brahmosamajists besides social work with un- tachables fought for equality among dvija castes.

Using the methodological tool of putting the position of some politicians or organizations on the “modernists - traditionalists” scale, article describes the whole variety of opinions about jati system among the politicians of the Punjab and North-Western provinces on the second half of 19th - the beginning of 20th century. It is concluded that two positions were dominant among the region's elites - “critical-modernists” (B. N. Dar and L. L. Rai) and “modernists” (M. Nehru and T. B. Sapru). The solidarity among all politicians is seen on the question that caste system as it was at that moment is incompatible with the modern way of India's development.

Keywords: caste system, caste question, modernity, westernization, Arya samaj, Brahmo samaj, Northern India

Кастове питання в поглядах індуської політичної еліти Північної Індії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Ю. С. Філь

Традиційна структура індійського суспільства продовжує бути актуальною та дискусійною темою сьогодні серед соціологів, антропологів, істориків та політологів значною мірою через те, що прояви кастовості можна спостерігати в сучасній демократичній Індії. Історія рефлексій щодо кастової системи сягає колоніальної доби, коли вестернізовані індійці намагалися осмислити місце індійського традиційного соціального порядку в новому модерному, який надихався західними ідеями егалітаризму та гуманізму. Стаття стосується історії ідей про кастову систему, яка розпочинається з поглядів організації Брагмо-самадж і закінчується поглядами провідних політиків Північної Індії стосовно цього питання. Позиція популярної в Північній Індії релігійно-реформістської організації Ар'я-самадж та її дії, спрямовані на трансформацію кастової системи, також беруться до уваги. Використовуючи методологічний інструмент розміщення позиції конкретного політика, політичної чи релігійно-реформістської організації стосовно кастового питання на шкалі “модерністи - традиціоналісти”, стаття описує спектр думок щодо системи джаті серед політиків Пенджабу та Північно-Західних провінцій у 2-й пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. Зроблено висновок, що серед еліт регіону домінували дві позиції - критично-модерністська, якої дотримувалися Б. Н. Дар та Л. Л. Рай, та модерністська, з якою можна співвіднести погляди М. Неру та Т. Б. Сапру. Погляди всіх політиків об'єднані думкою про те, що кастова система в тому вигляді, у якому вона існує на цей момент, несумісна з модерним розвитком країни.

Кастовый вопрос во взглядах индусской политической элиты Северной Индии в конце ХГХ - начале ХХ в.

Ю. С. Филь

Традиционная структура индийского общества продолжает сегодня быть актуальной и дискуссионной темой среди социологов, антропологов, историков, политологов в значительной мере из-за того, что проявления кастовости можна наблюдать в современной демократической Индии. История рефлексий относительно кастовой системы уходит своими корнями в колониальную эпоху, когда вестернизированные индийцы пытались осмыслить место индийского традиционного социального порядка в новом модерном, который вдохновлялся западными идеями эгалитаризма и гуманизма. Статья касается истории идей о кастовой системе, которая начинается со взглядов организации Брахмо-самадж и кончается позицией ведущих политиков Северной Индии касательно этого вопроса. Отношение к системе джати популярной в регионе религиозно-реформистской организаии Арья-самадж и ее действия, направленные на трансформацию кастовой системы, также учитываются в статье. Используя методологический инструмент размещения позиции конкретного политика, политической или религиозно-реформистсткой организации касательно кастового вопроса на шкале “модернисты - традиционалисты”, статья описывает спектр позиций относительно системы джати среди политиков Пенджаба и Северо-Западных провинций во 2 пол. XIX - в нач. ХХ в. Сделан вывод, что среди элит региона доминировали две позиции - критично-модернистская, которой придерживались Б. Н. Дар и Л. Л. Рай, и модернистская, с которой можно соотнести взгляды М. Неру и Т. Б. Сапру. Всех политиков объединяет мысль о том, что кастовая система в том виде, в котором она существовала на тот момент, несовместима с модерным путем развития страны.

Кастова система в Індії не перестає бути актуальною темою в науці значною мірою через те, що демократична форма правління в країні, декларуючи формальну відсутність каст, сама ж має регулювати прояви кастовості, які залишаються на сучасному етапі. Варто лише згадати так званих “списочників”, недоторканих, внесених до списків кастових квот на державні посади. Кастовість досі продовжує визначати доступ до матеріальних благ, роботи, освіти, партнерів для одруження. Незважаючи на те що сама Індія взяла курс на заперечення каст, адже про них не говорять, не заохочують їх досліджувати, не фіксують у переписах населення, доки буде існувати політика боротьби з кастовістю, доти соціальна система Індії викликатиме інтерес у дослідників, або навіть ширше - доки індуїзм існуватиме в тому вигляді, у якому побутує зараз, касти не зникнуть. Існують численні праці, присвячені цьому питанню. Касти стають предметом опису й аналізу в межах багатьох дисциплін - культурної антропології, соціології, історії, релігієзнавства та політології. Дослідження, присвячені кастам, проводяться в декількох напрямках. Одні спрямовані суто на збір етнографічної інформації “в полі” про одну джаті (касту) або касти певної місцевості. Велику роботу зробили в цьому сенсі британські чиновники та зацікавлені етнографи, які лишили по собі томи з детальними етнографічними описами регіонів Британської Індії. Можна згадати В. Крука та Г. Ріслі, які описали касти Бенгалії та Північно-Західних провінцій наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст. В інших дослідженнях збір етнографічної інформації доповнювався теоретичними рефлексіями стосовно кастової системи. Вони здійснювалися переважно в межах культурної антропології, соціальної антропології, соціології взагалі та порівняльної соціології. Праці Майсора Нарасімхачара Шрініваса [Srinivas 1956; 1995], Луї Дюмона [Dumont 1980] та Андре Бетейла [Beteille 1965; 1987] можна віднести до цього типу. Також велику частку в дослідженнях індійського соціуму становлять історичні та текстологічні дослідження, які шукають відповіді на питання походження кастової системи, з'ясовують особливості її формування в синхронному зрізі, політичні чинники впливу на кастову систему і т. д. Сюди ж можна віднести історію ідей про кастову систему.

Певним креном у дослідженнях кастовості є питання далітів. Воно є найбільш актуальним на сьогодні через політичний вимір, якого набула боротьба “недоторканих” за права та рівність. Школа субалтерних досліджень фактично спеціалізується на пригнічених прошарках індійського суспільства, тому даліти стали предметом дослідження цілого напрямку в південноазійських студіях. Питання недоторканих досліджують історики й поза школою субалтерністів. Показовою в цьому плані є книга Анупами Рао “Кастове питання: даліти та політика модерної Індії” (2009), яка розглядає реорганізацію кастової системи під впливом політичної модерності та ідентичність “недоторканих”, що стала політично сильною в модерній Індії.

На сучасному етапі гуманітарним дослідженням індійського соціуму допомагають генетики. Останні відкриття в цій сфері розширили і підтвердили гіпотези істориків та соціологів про час та причини формування ригідної соціальної системи на субконтиненті. Показовими є дослідження Гарвардського університету та Національного інституту біомедичної геноміки в Західній Бенгалії, у результаті яких було встановлено час остаточного формування та закріплення системи джаті і два основних генетичних набори, характерні для населення Індії. Вчені-генетики встановили, що змішання каст закінчилося за доби Гуптів, тобто приблизно 1500 років тому, у той самий час, коли були написані дгармашастри, які й сакралізували непорушність кастової системи. Другий висновок відобразив теорію арійського завоювання - більшість населення Індії має північноіндійські (Ancestral North Indians) та південноіндійські (Ancestral South Indians) гени [Rao 2016].

Ця ж розвідка, йдучи шляхом вивчення розвитку ідей про кастову систему, інакше кажучи, шляхом метарефлексії щодо кастової системи, простежує погляди освічених індійців на традиційний соціальний уклад Північної Індії за колоніальної доби в доґандистський період. Переосмислення індійської традиції, а тому й поглядів на соціальний устрій, яке відбулося під впливом ідей М. К. Ґанді, - предмет окремого розгляду. Ґрунт для такого переосмислення підготували реформатори з усієї Індії в доґандистський період. У фокусі уваги в цьому дослідженні - позиції стосовно кастової системи реформаторів і політиків з північноіндійського регіону - Мотілала Неру, Лали Ладжпата Рая, Теджа Багадура Сапру, Мадана Могана Малавії та Бішана Нараяна Дара.

Вивчення поглядів на кастове питання особливо продуктивне в дослідженнях модернізації країни. Кастова система поруч із “жіночим питанням” була тим лакмусовим папірцем, який проявляв суперечності та особливості входження Індії в сучасний світ. По-перше, релігійно обумовлену соціальну систему субконтиненту можна вважати ядром індуїстської традиції. За зміною серцевини традиції можна судити про характер її зміни загалом. Питання про те, чи може кастова система вижити в сучасній Індії, були надзвичайно актуальними. Як справедливо зазначено у статті англійця С. Вудборна 1922 року, “жодна нація, яка затискає себе в кайдани системою соціальних обмежень, не може сподіватися на можливість мати прогресивне життя” [Woodbume 1922, 536].

По-друге, висловлюватися з приводу такого важливого для індійської традиції питання, як кастова система, вперше стала та частина індійського суспільства, яка формально найбільше була зацікавлена в збереженні її в незмінному вигляді. Це були вестернізовані індуси, які походили переважно із брагманських каст і через західну освіту ввібрали ідеї егалітаризму та індивідуалізму. І. Шкловський влучно підкреслив таку суперечність: “Бабу вимагали, й абсолютно справедливо, прав для себе, але навіть найпередіші серед них замовкали, коли питання стосувалося каст. Індійський реформатор надзвичайно сміливий, коли йдеться про абстрактні питання, і стає надзвичайно невпевненим, коли висуваються побутові. [...] На платформі він буде громити поневолювачів, але в приватному житті реформатор - сам раб традицій і старих звичаїв” [Дионео 1921, 232-253]. Позиція стосовно кастового питання показувала, наскільки далеко готові зайти реформатори в намаганнях змінити свою власну культуру заради того ж “прогресивного життя”.

“Варнашрама” (“vama” + “ashrama”) - система прошарків суспільства та стадій життя людини - є спільною для більшості напрямків санатана дгарми (sanatana- dharma). Вона поруч із Ведами є тим китом, на якому стоїть складна релігія субконтиненту. Індійська соціальна система наділена релігійними конотаціями, які виражаються насамперед у складних правилах ритуальної чистоти та суворій ендогамії, і відповідає “дгармі” - всесвітньому порядку. Сакральні тексти, в основному веди та шастри, легітимізували такий соціальний порядок. Освячений текстами та закріплений практикою, він був частиною світопорядку для індусів. Перші рефлексії щодо варново-кастової системи як у середовищі іноземців, так і в середовищі самих індусів з'явилися відносно недавно - за колоніальної доби. Інтерес із боку, головним чином, англійців, французів та німців був закономірним та виправданим: вони намагалися пояснити та систематизувати явища культури, з якою мали торгові зв'язки і яку романтизували. Європейська індологія, яка почала розвиватися з XVIII ст., спонукала індусів до більш пильного погляду на власну культуру, тому й соціальна система опинилася у фокусі уваги. Питання кастовості було основним у дебатах освічених індійців, але, що парадоксально, найбільш невирішеним. На відміну від європейських країн, соціальне реформаторство в Індії не означало реорганізацію структури суспільства загалом для більш вигідного становища непривіле- йованих соціальних чи економічних класів. Навпаки, це означало вплив нового стилю життя та думки на соціальну структуру: суспільство мало бути збережене, тимчасом як його члени повинні бути змінені [Heimsath 2015, 5]. Звісно, маємо позицію “бгактів” про індійський суспільний поділ на чотири варни, але вона не є поглядом ззовні, не дає оцінок щодо традиційного соціального устрою, не підважує його й не вихваляє. Для них він залишається частиною “дгарми”, яка не має значення для кінцевої мети індуса - “мокші”.

У буддизмі кастовість також не була заперечена, а лише стверджувалося, що варна людини не має значення для вищого життя. У “Канакантхала сутта” (Сутта- пітака, Маджхімма нікая, № 90) Будда, відповідаючи правителю Кошали Пасенаді на питання, чи є якась різниця між чотирма варнами, стверджує, що не бачить жодної різниці, адже неважливо, з чого людина розпалила багаття - із сухого листя та гілок, дерева саль, мангового дерева чи яблуні.

Вперше критичні погляди про варново-кастову систему були висловлені в межах релігійно-реформістських рухів колоніальної Індії в ХІХ ст. - Брагмо-самаджу в Бенгалії та Ар'я-самаджу в Пенджабі. Критика кастовості під проводом цих же організацій почала втілюватися в конкретні соціальні дії. Звісно, Бенгалія була піонером у всіх індійських суспільно-політичних питаннях, тому брагмосамаджисти стали першими в колоніальній Індії поборниками рівності.

У Брагмо-самаджі заперечували касти як деморалізуючий інститут. У своєму есеї “Кастове розрізнення” Шиванатх Шастрі порівнює касти з пухлиною, яка унеможливлює незалежність Індії, адже розділяє суспільство та створює антагонізм у ньому саме в той час, коли країні так потрібні єдність та солідарність [Kopf 2015, 148]. Тому брагмоїсти-двіджі (dvija - “двічі народжені”) за бажанням публічно зрікалися священних мотузок, влаштовували спільні із шудрами (sudra) та недоторканими обіди, на яких ігнорували всі правила ритуальної чистоти, організовували школи та сиротинці для позакастових. У межах самаджу були дозволені міжкастові шлюби. Брагмосамаджисти пішли далі й пролобіювали прийняття Акта про місцевий шлюб (The Native Marriage Act) 1872 року, яким на державному рівні були легалізовані шлюби між різними кастами. Втім, брагмоїсти були далекі від повного заперечення кастовості. Х. Ч. Саркар, автор книги “Релігія Брагмо”, повідомляє: «Хоча брагмоїсти відмовилися від поклоніння ідолам, вони не змогли звільнитися від кастового розрізнення. У домашніх обрядах, таких як “шраддга” та інші, вони досі дотримувались ідолопоклонських практик» [Sarkar 1931, 11 ]. Дебендранатх Та- ґор відмовився в 1846 році ховати свого батька згідно з “обрядом шраддги”, пішовши проти бажання всіх численних родичів. Крім нього, більше ніхто із самаджу не наважився на це.

Даянанда Сарасваті в “Сатьяртха Пракаші” окреслив свою позицію стосовно кастового питання - “каста відповідно до чеснот” (varna-vyavastha). Він протиставляє штучну класифікацію природній, за якої суспільний поділ відбувається відповідно до чеснот та заслуг, а не за народженням. Штучна класифікація ототожнює тіло з кастою, тоді як брагманом людину робить не тіло, а діяння. Утім, Даянанда заперечує не стільки принцип касти за народженням, скільки неправильний сенс, який ортодоксальне брагманство вкладає в неї. Вчитель підтримує те, у що арії нібито вірили із самого початку, тоді як ортодоксальне брагманство проголошує нове ставлення до каст, що з'явилося лише п'ять чи шість поколінь тому. Таким чином, аргумент ортодоксії про споконвічність уявлень про кастову систему долається аргументом їхньої недостатньої споконвічності. На твердження про те, що брагман не може бути кшатрієм, бо рот не може бути плечима і т. д., оскільки різні варни були народжені з різних частин тіла Бога (Яджур-веда, 31 глава), Даянанда відповідає, що одні частини Бога не можуть бути кращими за інші, бо Він весь досконалий. Таким чином, Даянанда вважає, що цю частину Яджур-веди неправильно інтерпретують. Цікаво, що у своїй аргументації Вчитель посилається не лише на Веди, а й на Манавадгармашастру, яку він не рекомендував читати аріям.

Якщо брагмоїсти публічно відрікалися від священних мотузок, то в Ар'я-самаджі вона вважалася невід'ємним атрибутом двічі народженого. Хлопчик-брагмачарі, що вступав на навчання до ар'ясамаджистської гурукули, мав прийти туди зі священною мотузкою. Даянанда також цитує “Сушрута-самгіту”, де сказано, що двічі народжені мають носити священні мотузки, що брагмани можуть наділяти ними три класи (брагманів, кшатріїв, вайш'їв), кшатрії - два класи (кшатріїв та вайш'їв) і, нарешті, вайш'ї можуть наділяти священними мотузками лише вайш'їв. Шудри також можуть отримувати наставництво від інших каст, навіть можуть читати шастри, але Веди їм заборонено читати [An English... 1908, 108].

Мотиви ар'ясамаджистів у боротьбі з кастовістю були радше пов'язані зі змаганням за прихильників та конкуренцією з активними християнськими місіонерами, ніж з ідеєю зламати твердість кастової системи. Показово, що задля полегшення мобільності всередині чотирьох варн жодних соціальних дій не було запропоновано. Боротьба з кастовою дискримінацією в самаджі проходила під прапором руху шуддгі (suddhi), який був покликаний навернути у ведійську релігію іновірців або повернути в індуїзм тих, хто свого часу прийняв іншу релігію чи втратив касту. Таким чином, позиція Вчителя виявилася зручною для ар'ясамаджистів з багатьох причин. По-перше, стало зрозуміло, що робити з численними “очищеними” в ході обряду шуддгі, по-друге, освічені за західним зразком низькокастові індійці, за логікою Даянанди, могли претендувати на статус.

“Каста відповідно до чеснот” легітимізувала включення в індуїзм тих груп населення, які вважалися недоторканими. Втім, ідеї про кастовість циркулювали не лише в межах релігійно-реформістських організацій. Кожен вестернізований інтелектуал та політик того часу незалежно від того, чи був він причетний до соціальної діяльності, чи ні, вважав за потрібне висловити свою думку стосовно цього питання в публічному просторі або ж на папері.

Уже на прикладі бенгальської та пенджабської релігійних організацій видно, наскільки різнилися думки щодо кастового питання. На індивідуальному рівні ця різниця була ще більш помітною. Для систематизації таких відмінних поглядів на кастову систему вчені користувалися різними підходами. Партха Чаттерджи, наприклад, розрізняв дві стратегії, які використовували еліти стосовно каст, поставивши в центр уваги питання сутності індійського соціуму та індійської культури загалом. Перша стратегія заперечувала значущість кастової системи для визначення сутності Індії. Друга ж стверджувала, що касти - це сутнісний елемент індійського суспільства, який і робить Індію відмінною від Заходу й визначає ідентичність Індії. Ця стратегія заперечувала думку, що кастова система несумісна із сучасним та справедливим суспільством. Суперечність виникає лише при розриві емпіричної реальності каст з ідеальною реальністю, яка колись настане [Chatterjee 1993, 173-174].

* модерністи вважають, що індійське суспільство безнадійне, касти мають повністю зникнути;