Лобізм: кейс-підходи до сучасного розуміння

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛОБІЗМ: КЕЙС-ПІДХОДИ ДО СУЧАСНОГО РОЗУМІННЯ

пошукач кафедри політичних наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ), hodniy@bigmir.net

Розглядаються поняття, сутність та значення феномену лобізму як суспільного феномену. Проаналізовано існуючі методологічні підходи до розуміння лобізму, умови і можливості практичного втілення лобістської діяльності в сучасному українському суспільстві. З урахуванням різноманітності у визначенні лобізму, виділено певні риси, які властиві йому незалежно від трактування. Показано необхідність вироблення такої методології, яка є певним поєднанням, комбінацією підходів і методів, що взаємодоповнюють один одного й дозволяють в цілому адекватно тлумачити природу лобізму.

Ключові слова: лобізм, лобіювання, лобістська діяльність, політичний інститут, методологічний підхід, легалізація лобізму, групи впливу.

феномен лобізм суспільство

The paper considers the concept, essence and significance ofthe phenomenon of lobbyism as a social phenomenon. The existing methodological approaches to the understanding of lobbying, the conditions and possibilities for the practical implementation of lobbying activity in the modern Ukrainian society have been analyzed. Given the diversity in the definition of lobbying, certain features are distinguished, regardless of interpretation. The necessity of developing such a methodology is shown, which is a certain combination, a combination of approaches and methods that complement each other and allow in general to adequately interpreting the nature of lobbyism.

Keywords: lobbying, lobbying, lobbying, political institution, methodological approach, legalization of lobbyism, groups of influence.

Незважаючи на широкий науковий інтерес до феномену лобізму, увагу науковців до методології його дослідження та методичного забезпечення поки слід вважати недостатньою. Проблема необхідності в Україні так званого «цивілізованого лобізму» сьогодні вивчається багатьма вченими і носить міждисциплінарний характер, але ніяке врегулювання не може бути грамотним і дієвим без осмислення сутності лобіювання, яке, в свою чергу, повинно спиратися на досягнення гуманітарних наук.

Сучасна західна політична наука приділяє пильну увагу проблемам вивчення політичної теорії зацікавлених групі, зокрема, особливостям практичної діяльності лобістів, дослідженням лобізм у як політичного інституту. До числа важливих наукових розробок слід віднести праці Дж. Беррі, А. Болла, М. Мінца, Д. Коєна й інших вчених. Окремі аспекти феномену лобізму висвітлено в працях російських фахівців - М. Анохіна, Т. Аравіної, О. Барвіна, О. Белоусова, О. Бінецького, К. Вяткіна, Є. Галумова, Є. Гусєвої, Є. Дегтерьової, В. Лепехіна, О. Любімова, Є. Махортова, І. Мінтусова, С. Перегудова, П. Толстих, С. Чорногорцевої, Ф. Шамхаловатаін.

Вітчизняні розробки з окремих аспектів лобізму як системи фундаментальних цінностей суспільства представлено у дослідженнях О. Березенської, Д. Богуша, Н. Гричиної, О. Гросфельд, Л. Губерського, О. Войнич, Ф. Кирилюка, В. Королька, В. Корнієнка, O. Лісничука, Л. Малишенко, Є. Макаренко, P. Мацкевич, В. Моісеєва, Г. Почепцова, І. Рейтеровича, Ю. Сабанадзе, Є. Тихомирової, А. Трофименко, О. Салтовського та ін. Водночас аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової думки засвідчив фрагментарність досліджень культури політичного лобіювання, тому дослідження базових методологічних цієї наукової проблеми представляється важливим для вітчизняної політології.

Це визначає мету наявної статті - проаналізувати існуючі методологічні підходи до розуміння лобізму як соціального феномену, умов і можливостей практичного втілення лобістської діяльності в сучасному українському суспільстві.

По-перше, почнемо із того, що у теоретичному аспекті в сучасній, доволі численній науковій літературі, де описується сутність лобізму, визначається, що політичне лобіювання загалом є системою і практикою реалізації інтересів різних груп громадян, яке визначає механізм впливу (тиску) приватних чи суспільних організацій (політичних партій, корпорацій, союзів тощо) на ухвалення рішень парламентом [8; 13; 14]. Але на узбіччі залишається сенс буквального перекладу терміна «лобізм» (від англ, lobbyism, від lobby-кулуари).

Беручи до уваги таке визначення, ніякого офіційного тиску лобізм не передбачає, тому що для цього існують інші інститути: засоби масової інформації, реклама, акції протесту тощо. Говорячи про «лобіювання» якихось питань, наприклад, у стінах Верховної Ради, ми передусім і повинні мати на увазі, що йдеться саме про застосування суто «кулуарного інструментарію» - підкупу, шантажу, фаворитизму, патронажу, протегування тощо. Коли ж при цьому лобізмом називають діяльність самих суб'єктів влади, спрямовану на задоволення своїх особистих потреб, це слід вважати невірним. У правильному розумінні, лобіювання ніяк не може здійснюватися самими суб'єктами влади, а здійснюється спеціальними суб'єктами - лобістами, які за своїм статусом не можуть одночасно бути носіями влади.

Слід погодитися із думкою П. Толстих: «лобізм закінчується там, де застосовуються нелегальні впливи на владу» [23].

По-друге, загальне трактування явища не дозволяє визначити його суть, без розуміння якої впровадження теоретичних знань в практичну діяльність загрожує негативними наслідками, в т.ч. негативного ставлення суспільства до феномену лобізму внаслідок його ототожнення із корупцією з огляду на відсутність законодавчих основ лобістської діяльності в Україні [10, с. 7]. Так, лобістами стало прийнято називати всіх, хто має хоч якесь відношення до лобістської діяльності. Розширене розуміння лобізму може призвести до того, що серед лобістів у нас виявляться і пересічні громадяни, які пишуть листи представникам влади із проханням «купити пральну машину», і майданівці, які висували у свій час політичні вимоги до влади. Вже існує досить стійкий і одночасно шкідливий міф про «дикий лобізм», який фактично поставив у суспільній свідомості знак рівності між лобізмом і корупцією.

Небезпека такого уявлення полягає в тому, що слідом за формуванням негативного образу лобістів можуть слідувати заходи деструктивного характеру, які порушують механізми представництва інтересів. Характерно і те, що в самих країнах, де існує законодавство про лобістську діяльність, воно постійно посилюється в бік цілковитого виключення лобіювання із життя держави [17]. Перш за все, лобізм - це форма (спосіб) впливу на державу ззовні, із боку суспільства. Вплив на державу може бути правовим і не правовым. Лобізм - це правовий вплив. Звідси всі корупційні дії і лобізм - це явища, що не збігаються. При цьому так звана «легалізація лобізму» - це не є легалізація корупції, а це правове оформлення лобістської діяльності, визначення її меж і подальше регулювання законом. Корупція в цьому випадку залишається сама по собі, як «явище автономне». Але, зрозуміло, вплив на владні структури за допомогою хабарів, шантажу так і залишається протиправним.

По-третє, коли ми говоримо про відносини щодо лобіювання в конкретній державі, ймовірно правильніше використовувати поняття «лобістська діяльність». При цьому слід погодитися із російським дослідником А. Василенком в тому, що поняття «лобізм» і «лобістська діяльність» не є тотожними [9, с. 211]. Лобізм - це об'єктивно існуючий політичний інститут, в першу чергу, - це метод інформування тих, хто приймає рішення, і лише згодом - метод впливу на них. Лобістська діяльність - це конкретна діяльність і перш за все правового характеру, заснована на законі, що виключає протиправну складову.

В цілому, з урахуванням різноманітності у визначенні лобізму, слід виділити певні риси, які властиві йому незалежно від трактування. Перш за все, це наявність суб'єктів і об'єктів впливу. Суб'єктами цього явища можуть виступати різні групи суспільства від пересічних громадян і громадських об'єднань (організацій) до професійних спілок і бізнес-спільноти, при цьому об'єктом лобіювання завжди є держава і його органи. Зрозуміло, що ця діяльність ведеться в певних інтересах, які відстоюються за допомогою різноманітних лобістських методів і технологій.

В цілому, складність розглянутого феномена зумовлює необхідність вироблення такої методології, яка є певним поєднанням, комбінацією підходів і методів, що взаємодоповнюють один одного й дозволяють в цілому адекватно тлумачити природу лобізму. Із огляду на наявність великої кількості визначень цього явища в зарубіжній і вітчизняній науці, можна говорити про існування таких основних підходів:

1. Професійно-компетентісний. В його межах лобізм розглядається саме як професійна діяльністьіз просування відповідних інтересів. Цей підхід описує, наприклад, практику лобізму в США, яка певним чином поширилася в інших країнах.

2. Корпоративістський підхід розглядає лобізм як діяльність, в ході якої лише деякі (а саме, найбільш впливові) групи мають реальні важелі впливу на процес розробки і прийняття державних рішень. Корпоративістський підхід передбачає дію в політичній сфері обмеженого числа ієрархічно впорядкованих і функціонально різних утворень, які отримують схвалення або ліцензуються державою і прагнуть до монополії на представництво інтересів у відповідній області [5]. Цей підхід можна також пов'язати зі специфікою політичних традицій використання інституту лобізму для відстоювання інтересів, а також із проблемою вибору моделі лобіювання (англосаксонської або континентальної) [21, с. 25]. Протиріччя вказаних підходів полягає в розумінні суб'єктів, методів і технології лобістської діяльності які є найбільш пріоритетними в процесі відстоювання інтересів.

Специфіка лобізму, на наш погляд, найбільш повно розкривається в паралельному застосуванні інституційного та комунікативного підходів, через вивчення взаємодій інститутів, які транслюють різноманітні інтереси в сферу повноважень держави. Комбінація зазначених підходів дає уявлення про лобізм як про цілісний феномен.

3. Інституційний підхід. Зупинимося на ньому більш детально й відзначимо важливе: аналіз дефініцій «лобізму» як інституційного утворення [12; 15; 19] і вивчення в політичній системі взаємодії інститутів, які транслюють різноманітні інтереси в сферу повноважень держави, дозволять кваліфікувати «лобізм» як політичний інститут, що включає в себе всю структуру лобістських відносин, тобто суб'єктів і об'єктів лобізму, лобістську діяльність, лобістські методи, лобістські структури, законодавство про лобізм тощо.

Однак при дослідженні лобізму як політичного інституту виникають певні методологічні проблеми. В першу чергу, це пов'язано із тим, що раніше поле діяльності політичних інститутів сприймалося як якийсь простір, обмежений правовими рамками. Тут політичні інститути розглядаються як сукупність формальних правил, вплив яких на окремі діючі системи, а також можливі ефекти їх впливу на більш загальні політичні та соціальні події, можуть бути чітко позначені. Інститути також представляють в якості узагальнених цілей і значень [16; 24]. Тому американський дослідник Р. Кеохейн слушно пропонує розрізняти інститути як загальні принципи класифікації видів діяльності та інститути як особливі, створені людьми встановлення, закріплення формальним або неформальним чином [З, р. 383]. Однак логічно, що перш за все характер їх функціонування принципово залежить від національного характеру існуючих в суспільстві традицій, реально сформованого порядку речей.

На думку О. Рибій, якщо обмежити визначення інституту лише формальними нормами, то з'являється ризик втратити з поля зору множину притаманних будь-якій політичній організації неформалізованих правил, які детермінують політичну поведінку. Існування широкої мережі неформальних інститутів (нелегальних політичних партій, пропаганди, «груп тиску», «кодексів честі», інститутів хабарництва, «кумівства» (непотизму), кліентелізму, патрімоніалізму тощо) свідчить пропотребу розширення традиційного поля інституціонального дослідження. Відповідно виникає проблема виявлення оптимальних критеріїв оцінки їх ролі в політичній системі [20, с. 35].

Таким чином, формальні й неформальні інститути, в тому числі інститут лобізму слід розглядати як сукупність специфічних каналів і механізмів, що дозволяють здійснювати вплив громадянського суспільства та інших груп на результати державної політики в різних сферах життєдіяльності суспільства. Лобізм, на наш погляд, слід вважати інститутом неформальним з огляду на такі його атрибутивні характеристики: відсутність законодавчого регламентування; відсутність документального фіксування; неформальний (тіньовий) характер; наукова складність, визначення як особливого виду політичної діяльності [11, с. 74].

Комунікаційний підхід. Основною відмінною рисою лобізму є формування і донесення інформації безпосередньо від зацікавлених груп. Прийнято вважати, що це робота такого високого професійного рівня, який найчастіше недосяжний для більшості чиновників. Тому останні залежать саме від висококваліфікованої інформації та професійних рекомендацій лобістів з різних питань, які їм щодня доводиться вирішувати [22, с. 114].

Звертаючись до методології моделювання лобізму як політичної комунікації російський дослідника. Белоусов розробив дискретну модель лобістської комунікації, суть якої полягає в багатовекторному характері лобістської комунікації, де влада практично зацікавлена в залученні лобістів в політичне поле, нав'язуванні їм своїх правил гри [7]. Автор розкрив положення, що коли результатом комунікації між лобістом і представниками влади є політичне рішення, тоді незалежно від характеру переслідуваних лобістом інтересів, воно автоматично включається в ланцюг політичної комунікації. В цьому випадку інформація виступає як передумова дій будь- якого політичного суб'єкта, і в той же час як його найважливіший ресурс досягнення певних цілей.

4. Плюралістичний підхід. Тут лобізм інтерпретується як діяльність, де все лобісти є повноправними учасниками системи розробки та прийняття державних рішень. Обмеженість цього підходу проявляється в тому, що він акцентує увагу радше на уряді, ніж на державі в цілому. Він не враховує ту важливу обставину, що в учасників політичної діяльності із боку держави є власні інтереси, які включаються в процес формування політики. Отже, плюралістичний підхід не дозволяє досліджувати політику як систему взаємопов'язаних відносин між державою і суспільством, де держава виступає не просто агентом відповіді на виклики груп інтересів, а активним учасником кооперації.

5. Мережевий підхід. Функціональний аспект лобізму більш детально розглядається в мережевій теорії, що фокусується на структурі взаємодії держави і груп інтересів. Політична мережа як структура і спосіб взаємодії держави і груп інтересів в процесі вироблення рішення, незважаючи на безліч трактувань і типологій, має низку універсальних характеристик. У мережевої концепції головним для нашого дослідження є визнання, що жоден актор, учасник політичної мережі не є домінуючим. Однак необхідно підкреслити, що за державними акторами в мережі зберігається право «формального закріплення» рішення, що автоматично робить їх об'єктами лобізму з боку інших учасників мережі. У роботах, присвячених розгляду лобістських стратегій в рамках мережевого підходу [1; 4] зазначається, що основні методологічні установки даного підходу орієнтовані, перш за все, на зв'язки і відносини в лобістської діяльності, а не на інститут лобізму в цілому.

6. Функціональний підхід. Функціональний аспект лобізму більш детально розглядається в мережевій теорії, що фокусується на структурі взаємодії держави і груп інтересів в континуумі між плюралізмом і корпоративізмом. В якості базового функціональний аспект лобізму розглядається в контексті моделі Сітглера-Пелцмана із Чиказької школи політичної економії в рамках теорії суспільного (раціонального) вибору. Суть моделі в тому, що державне регулювання застосовується у відповідь на запит груп інтересів, що «раціонально» переконали державу використати свій головний ресурс - право на легітимне насильство

- й тим самим максимізувати власну корисність. Держава та її представники - політики й чиновництво

- діють раціонально із метою збереження власної влади. Раціональним є максимізація корисності індивідів в межах ресурсів, наявних в їх розпорядженні, знань, якими вона володіє, і очікувань щодо дій інших партнерів [25, с. 38]. При цьому світ політики розглядається поза інституційного виміру, так, ніби незалежні агенти переслідують власні наперед задані цілі.

7. Власне політологічний похід, в основу якого слід покласти політологічну теорію груп інтересів (ТГІ), вивчення лобізму в якості елемента системи функціонального представництва. Групи інтересів

- суб'єкти лобізму - є своєрідними медіаторами, які прискорюють процес передачі вимог окремих громадян уряду, а політичний курс - фактично представляє собою рівновагу між вимогами різних груп інтересів і підтримкою, що одержує держава від громадян в разі, якщо вона задовольняє ці вимоги. Таким чином, в самій природі груп інтересів закладений елемент конкуренції, що підтримує демократичний режим. Тобто, лобізм є не тільки основним механізмом взаємодії груп інтересів і держави, в особі його представників, а й головним засобом підтримки рівноваги політичної системи зокрема, і балансу інтересів і сил в суспільстві в цілому.

8. Нарешті, етичний підхід до лобізму. Його слід вважати відносно новим і таким, що, зазвичай, не згадується в аналітичній вітчизняній літературі щодо розуміння лобізму, якщо не враховувати окремі закордонні наукові публікації [6; 2; 18]. Разом із тим, етичне регулювання лобізму сприятиме подоланню негативних сторін лобістської діяльності, які традиційно викликають сильну стурбованість із точки зору демократії. Завдяки етиці інститут лобізму здатен краще виконувати свою основну функцію - взаємозв'язку між громадянським суспільством і органами державної влади. Тим самим лобізм забезпечує свій внесок у формування ефективної державної політики, залучаючи широке коло соціальних інтересів в політичний процес і покращуючи якість демократичної конкуренції при прийнятті владних рішень.

Таким чином, існуючі визначення розуміння лобізму свідчать про різноманіття його форм і реалізації через різні інструменти і механізми, але представляє собою завжди одне - атрибут представництва інтересів. Існуючі підходи до розгляду лобізму свідчать про суперечливість цьогоявища, і призводять до альтернативності і логічної неоднозначності наукових висновків.

Як показує аналіз, теоретичні підходи, що розробляються в рамках політологічних та економічних дисциплін, акцентують різні аспекти лобізму: як інституту, або як інструменту, що передбачає використання різних пояснювальних моделей. Однак необхідно підкреслити, що на практиці синтез вищевказаних моделей вже відбувається. В результаті застосування різних теоретичних схем і підходів до вивчення реальних лобістських практик виходять результати, що доповнюють один одного, із яких складається «картина» в цілому. Ці обставини актуалізують необхідність аналізу як зарубіжної практики лобістської діяльності, як і необхідність подальших вітчизняних наукових розвідок феномену політичного лобізму.

Список використаних джерел

1. Carpenter D., Esterling K., Lazer D. Information and Contact- Makingin Policy Networks: A Model with Evidence from the U.S. Health Policy Domain. - URL: http://www.ksg.harvard.edu/prg/lazer/ contact.pdf. (date of access: 31.07.2018).

2. GR и лоббизм: теория и технология / Ачкасова В. А., Минту- сова И. Е., Филатова О. Г. -Москва: Юрайт, 2017. - 315 с.

3. Keohane R. О. International institutions: Two approaches // International Studies Quarterly. - 1988. - Vol.32, №4. - P.379-396.

4. Richardson J. Government, Interest Groups and Policy Change // Political Studies.-2000.-Vol.48. - P.1006-1025.

5. Schmitter Ph. Still the Centure of Corporatism // Review of Politics. - 1970. - Vol.36.-P.85-131.

6. The Ethics of Lobbying: Organized Interests, Political Power, and the Common Good. - Washington: Georgetown University Press, 2002. - 97 p.

7. Белоусов А. Б. Лоббизм как политическая коммуникация: основы теоретического моделирования: автореф. дис. ... канд. политических наук: 23.00.01. - Екатеринбург, 2004. - 23 с.

8. Большой энциклопедический словарь. - URL: http://www. announcement.ru/enc_letter/bse_590_36142_367_l.html (Дата обращения: 15.07.2018).

9. Василенко А. И. Соотношение лоббизма и лоббистской деятельности // Междисциплинарные исследования: сборник материалов конференции (Пермь, 9-11 апреля 2013 г.). Т.2. - Пермь, 2013.-С.210-213.

10. Герасіна Л. Практики лобізму в політичному процесі України та світу: політико-соціологічний аспект // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». - 2016. - №3 (ЗО). - С.7-17.

11. Зяблюк Н. Г. США: лоббизм и политика. - Москва: Мысль, 1976. - 268 с.

12. Коростей В. Проблемы национального лоббирования законодательства // Право Украины. -2006. - №6. - С.102-106.

13. Корнієнко В. О., Годний С. П. Політичне лобіювання в Україні: теоретична підойма та практичні реалії // Політичне життя (загальнополітичний, навчальний, науковий, науково-популярний журнал). - Донецький Національний університет. - 2016. - №1. - С.29-34.

14. Корнієнко В. О., Годний С. П. Лобіювання як засіб реалізації політичних інтересів // Innovative solution sin modem science. - Dubai: TKMeganom, 2017.-Ш (10).-C.19-25.

15. Лобізм: різновиди та перспективи легалізації в Україні. - URL: http://www.spa.ukma.kiev.ua/visnyk/index.php?op=view&t=86 (датазвернення: 29.07.2018).

16. Нестерович В. Конституційно-правові засади інституту лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України: монографія. - Луганськ: РВВЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. - 752 с.

17. Оскандалившихся лоббистов временно исключили из Лейбористской партии. - URL: https://lenta.ru/news/2010/03/23/ suspende/ (датаобращения: 15.07.2018).

18. Павроз А. В. Этические принципы лоббизма в условиях современной демократии // Политэкс. - 2015. - Т.11, №2. - С.87-98.

19. Шонтковська А. К. Лобізм: українські реалії та перспективи // Наукові розвідки з державного та муніципального управління.

- 2014. - №2. - С.319-332. - URL: file:///C:/Users/SVS131ClDV/ DownloadsZNrzd_2014_2_41.pdf (дата звернення: 29.07.2018).

20. Рибій О. Неформальні політичні інститути: сутність, класифікація, результати діяльності // Політичний менеджмент. - 2011. -Ш.-С.34-42.

21. Сучкова А. А. Лоббизм: основные подходы к пониманию.

URL: file:///C:/Users/SVS131--l/AppData/Local/Temp/lobbizm- osnovnye-podhody-k-ponimaniyu.pdf (дата обращения: 26.07.2018).

22. Тихомирова Е. Б. Лоббизм как специфическая форма коммуникаций с общественностью // Вестник МГУ. Серия 18. Социология и политология. - 2002. - №3. - С.113-127.

23. Толстых П.А. Лоббизм как коррупционная технология. - URL: http://www.gramota.net/materials/3Z2012/6-2/ (дата обращения: 13.07.2018).

24. Федоренко В., Нестерович В. Інститут лобіювання у країнах західної демократії та перспективи його легітимації в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2009. - №9. - С.13-25.

25. Швери Р. Теория рационального выбора: универсальные средства или экономический империализм? //Вопросы экономики. - 1997.-№7.-С.37-46.

Размещено на Allbest.ru