Репутація політичної партії: структурні компоненти та суспільно-значущі функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕПУТАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ: СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ ТА СУСПІЛЬНО-ЗНАЧУЩІ ФУНКЦІЇ

Буряченко О.В.,

пошукач кафедри політичних наук, Київський національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ), Voua@ukr.net

Проаналізовано такий феномен, як «репутація політичної партії». Визначено структурні компоненти репутації політичної партії та основні суспільно-значущі її функції. Розкрито розуміння таких категорій як «ядро» і «периферія» репутації політичної партії, їх діалектичний взаємозв'язок. Проаналізовано деякі основні наукові підходи до визначення структури репутації політичної партії.

Ключові слова: політична партія, репутація, структурні компоненти, імідж, образ, функції репутації.

репутація політична партія

The article analyzes such a phenomenon as «the reputation of a political party». The structural components of the reputation of apolitical party and its main socio--important functions are determined. Understanding of such categories as the «core» and «periphery» of the reputation of a political party, their dialectical interconnection. Some basic scientific approaches to determining the reputation structure of a political party are analyzed.

Keywords: political party, reputation, structural components, image, image, reputation functions.

Поняття «репутація політичної партії» з'явилося на вістрі суспільної уваги не випадково. Воно пов'язане, в першу чергу, із найважливішою проблемою українського суспільства - необхідністю боротьби із корупцією (у тому числі й політичною), яка набула всіх ознак системності, і одночасно з необхідністю підвищення професіоналізму політиків. Репутація стала своєрідним індикатором вчинків представників різноманітних політичних партій, озвучених ініціатив їх лідерів.

В контексті цього репутацію цілком можна трактувати як соціально-політичну категорію, оскільки вона сприяє формуванню позитивного або негативного ставлення до тієї чи іншої політичної організації (політичної партії). Особливо актуалізує репутаційну тематику в політиці те, що остання в контексті діяльності політичних партій і їх лідерів, стала набувати віртуального, фантомного характеру, тобто, найчастіше громадяни мають справу не з реальними політичними партіями, а з їх «фейками», не з реальними політиками, а з їх образами, іміджами [12, с. 259; 6; 7; 8]. У зв'язку із цим вивчення співвідношення «реальних» і «віртуальних» образів політичних партій, їх динаміки розвитку, стійкості стає все більш актуальним, бо дозволяє одночасно виявити сутнісні характеристики самого політичного процесу в Україні в цілому.

Філософські, методологічні основи формування репутації були закладені в класичних працях Платона, Арістотеля, Плутарха, Н. Макіавеллі, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Ф. Честерфілда й інших мислителів.

До власне наукового дослідження проблеми репутації вперше звернулися західні дослідники в 40-50-і рр. XX в., що було пов'язано із інституційним оформленням даного феномена в західних державах. Перші наукові дослідження особової репутації з'явилися в роботах американських соціологів Дж. Ландберга, К. Шрега, О. Ларсена «Стратифікація: розподіл відповідальності і можливостей» і Ф. Хантера «Структура влади в суспільстві».

У вітчизняній політичній науці інтерес до поглибленого вивчення репутації суб'єктів політики, до методів їх формування, тільки з'являється. Окремі аспекти поняття «репутація» досліджувалися, перш за все, в рамках теорії політичного лідерства й іміджу політичних лідерів. Різноманітні проблеми дослідження сутності політичного іміджу розглядаються в працях В. Антемюка, С. Бульбенюк, І. Варзара, В. Горбатенка, Денисюк, Г. Дідух, Г. Зеленько, В. Корнієнка, О.Лісничука, М. Михальченка, Б. Новожилова, Ф. Рудича, Л. Губерського, В. Андрущенка, в яких розкрито проблеми теорії і методології політичної діяльності, влади, культури політико-правового стану особистості. Проте проведений аналіз теоретичних робіт, вимоги практики приводять нас до необхідності здійснення комплексного дослідження політичної репутації політичних партій, з чого випливає завдання теоретичного і експериментального опрацьовування в рамках політичної науки саме цього феномена.

Виходячи із зазначеного, метою наукової статті є визначення структурних компонентів репутації політичної партії та основних суспільно-значущих функцій її репутації.

Відразу слід зазначити, що загальновизнаної структури репутації не існує. У кожної політичної партії так чи інакше є власний «стрижень», конструктивні чинники, завдяки яким формується її репутація. Найбільш чітку і концептуально оформлену структуру репутації запропонував, на погляд дисертанта, російський науковець А. Кошмаров, виділивши в ній два компоненти: «іміджеву частину» і «змістовну частину».

«Змістовна частина» цієї репутації: політичні заяви, що викривають злодійство і злочинні нахили політичних еліт, неучасть в скандалах, пов'язаних з переділом власності, демонстративно погані відносини з владними елітами. «Іміджева частина»: аскетичний вигляд, худоба, глибоко посаджені очі, проста, ясна мова, різкість мови [14, с. 7].

В цілому, точки зору, висловлені А. Шабельников, К. Ремчукова, А. Кошмаровим, зводяться до наступного:

1. Репутація складається з двох основних компонентів: іміджу (зовнішній образ, «форма», вигляд) і змісту (Я-концепція особистості, внутрішній образ, характеристика, зміст).

2. Процес формування репутації передбачає створення «форми» (іміджу) і «наповнення» її «змістом». При цьому «форма» і «зміст» не можуть існувати окремо один від одного. Якщо імідж пов'язаний насамперед з очікуваннями, то репутація - з виправданням очікувань. Швидко створити позитивну репутацію, а тим більше купити - неможливо. Вона будується на вмінні виконувати обіцянки.

Отже, як зазначає А. Кошмаров, «стійка, хороша репутація представляє собою єдність «іміджевої» і «змістовної» складових. Зміст не може існувати поза формою. Нажаль, українська практика політичної боротьби часто демонструє, що «форма» (зовнішній образ) часто наповнюється хибним «змістом». Наприклад, якщо партія називає себе «народною», то її головні представники не повинні сидіти в офісі з шикарними меблями і їздити на дорогих «Мерседесах». Партія не повинна друкувати свої буклети на дуже дорогому папері і в текстах вживати витіюваті фрази із складними термінами і іноземними словами. Це є проблемою відповідності форми і змісту в контексті формування репутації конкретної політичної партії.

Розрив між формою і змістом губить репутацію і може бути використаний для підміни «позитивної» репутації на «негативну».

Позитивна репутація політичної партії формується, по-перше, довготривалим позитивним підтвердженням її сукупних дій в політиці. Негативна - точно навпаки.

По-друге, найнадійніший і стійка репутація - та, яка спирається на об'єктивну інформацію про діяльність політичної партії в попередній період й на прогностичну гіпотезу про те, що так само вона буде діяти і в майбутньому.

По-третє, додатковим чинником формування позитивної репутації є відповідність партії прийнятим в суспільстві нормам відповідальності перед зацікавленими в її діяльності громадянам [2, с. 13]. Всі три перелічених позиції, нажаль, найменшою мірою стосуються політичних партій України. Так, майже половина із нині існуючих українських політичних партій з'явилися впродовж 2014-2016 рр. Тобто, говорити про стійку позитивну репутацію цих партій говорити складно. У 2018 р. всього в Україні діяло 354 політичні партії, що є одним із найвищих показників в Європі [3].

Перш за все, слід умовно говорити про існування ядра і периферійної області репутації політичної партії. Ядро - найбільш стійкий структурний компонент репутації, який відображає певне цілісне уявлення про партію і одночасно є носієм колективної пам'яті про неї. Саме ядро слід вважати ціннісною основою репутації: воно залишається незмінним і безпосередньо формується на основі фундаментальних цінностей, які сповідує політична партія. Зміст ядра репутації - це інтерпретація громадської думки, тих складових культури, які становлять принципи та закономірності раціональної критичної оцінки. Тобто, це навіть не стільки думки і цінності, скільки набір фундаментальних принципів і закономірностей. Цілісність і стабільність ядра репутації політичної партії прямо пропорційна цілісності і стабільності самого суспільства [18, с. 25].

Якщо говорити конкретно, то здається беззаперечною теза, що саме довіра до політичних партій є ядром їх позитивної репутації. Зарубіжні дослідники Т. Лоусон і Д. Геррод простежують зв'язок між поняттями репутація і честь (honour), яке розглядається в англійському перекладі слова «честь» як термін, що відображає почуття поваги в зв'язку з соціальним становищем людини. Тут репутація розуміється саме як «соціальна» [15, с. 393]. Чим вища впевненість громадян у задоволенні з боку політичної партії значущих для кожного соціальних очікувань і потреб, чим вища довіра до неї - тим вища репутація партії, а отже, тим більше громадян, ймовірно, віддадуть свої голоси на виборах за цю конкретну політичну силу.

Але на початку 2017 р. в країні вперше за час після Євромайдану майже 80% населення, за даними опитування Центру Разумкова, в принципі не довіряла партіям. Найчастіше, на думку експертів, жодній з політичних партій не притаманні такі якості: «уміння і бажання захищати інтереси свого виборця, «електорального ядра» (37%); «уміння виробити чітку програму дій» (29%); «наявність чіткої позиції стосовно стратегії розвитку держави» (22%) [10, с. 94].

Щодо периферійної області репутації політичної партії, то тут слід мати на увазі набір чинників і показників, які складають основу для оцінки громадянами її діяльності в суспільстві. На відміну від ядра, периферійна область є більш лабільною і мінливою. В цілому вона являє собою сукупність показників, за якими можна оцінити репутацію політичної партії.

Зміст периферійної області - результат критичного аналізу діяльності політичної партії, заснованого на раціональному сприйнятті дійсності.

Варто враховувати практичне значення такої категорії як «стійкість електоральних симпатій». Як свідчать соціологічні опитування, більшою стійкістю вирізняються настрої виборців на Сході, Донбасі та Заході. Там продовжують підтримувати «свої» партії й в опозиційному статусі від 54% до 42% опитаних громадян. Найбільше тих, хто змінить симпатії на користь іншої партії - на Заході і в Центрі (відповідно, 15% і 16%). На Півдні більше тих, хто не підтримуватиме жодної з партій (32%) [4, с. 137].

Ймовірно, що слід врахувати діалектичний взаємозв'язок ядра і периферії репутації політичної партії в тому сенсі, що задані ядром особливості та закономірності периферійної області можуть бути істотно скориговані. Ядро репутації формується культурою і визначає зміст периферійної частини репутації. При формуванні периферійної області репутації культура виступає контекстом, в рамках якого оцінюється об'єкт. У свою чергу і репутація виступає структурувальним елементом соціального простору, виступає інструментом культури і одночасно може провокувати зміни в культурі. Отже, зв'язок культури і репутації необхідно розглядати як взаємодію і взаємовплив. Аналізуючи деякі підходи до визначення структури репутації політичної партії, слід згадати російську дослідницю К. Бєлевську [1], яка умовно виділяє такі підходи:

1. Факторний підхід, за яким репутація представлена як синтетична категорія, сукупність чинників і особливостей політичної партії, що оцінюються аудиторією або громадськістю. Репутаційний чинник - це проведення конкретних справ, за якими громадяни можуть складати репутацію політичної партії. Прихильники цього підходу пропонують широкі переліки чинників, які можуть бути взяті до уваги при формуванні репутації. Саме в рамках цього підходу можна судити про відмінності в сприйнятті одних і тих же цінностей різними аудиторіями, в різний час і в різному контексті.

2. Комунікаційний підхід, виходячи з якого в структуру репутації вписуються такі категорії як «ідентичність», «імідж» і «бренд». Цінність такого підходу полягає в розмежуванні цих близьких по суті понять і вписування їх в загальне проблемне поле, а також у привертанні уваги дослідників до необхідності розробки єдиної комунікаційної стратегії при управлінні репутацією [11, с. 321].

3. Соціокультурний підхід, в контексті якого репутація політичної партії являє собою певний соціальний феномен, що має свої закономірності і механізми існування. В рамках цього підходу репутація політичної партії розглядається як соціальна реальність, «соціальне уявлення», символічний капітал або соціальний інститут.

Репутація як «внутрішній (змістовний) образ» може не відповідати вимогам громадськості, її не можна штучно змінити, її можналише заробити. Носій репутації сприймається таким, яким він є насправді, з усіма своїми достоїнствами і недоліками. Іншими словами, репутація - це «кредитна історія», що викликає або довіру, або недовіру громадськості.

Позитивне враження, що справляє політична партія на громадян, інші громадські організації, формує позитивну думку, яка може бути одним з вирішальних чинників в процесі прийняття рішень щодо голосування за конкретну партію в період парламентських виборів [13, с. 116].

Наприклад, політика партії та її лідера, що йде у розріз із сподіваннями громадян сприяє утворенню негативного іміджевого враження, а значить, відносно цієї організації будуть зроблені відповідні висновки - не голосувати за неї на виборах. Особливе співчуття завжди викликає зіпсована репутація окремих політичних партій (таких як, наприклад, Партія Регіонів (В. Янукович), «Сильна Україна» (С. Тігіпко) [17], від якої потерпає не тільки політична еліта, а й пересічні громадяни держави, тому що, за словами О. Коган «змінюється система цінностей, чорне стає білим, а біле - чорним» [9, с. 70]. Слід ще раз підкреслили, що репутація політичної партії може бути як позитивною, так і негативною. Перш ніж створювати репутацію, потрібно правильно вибудувати імідж політичної партії, а потім поступово коригувати його, поки не будуть досягнуті позитивні результати, а в свідомості електорату не буде сформовано уявлення, що є основою репутації.

У цьому контексті показовою є думка французького філософа-екзистенціаліста А. Камю, який стверджував, що якою б гарною не була репутація організації, зіпсувати її можна досить швидко. «Із поганою репутацією жити легше, ніж із хорошою, бо гарної репутації важко дотримуватися, потрібно весь час бути на висоті - адже будь-який зрив рівнозначний злочину. При поганій репутації зриви можна вибачити» [5]. Таку позицію підтримують багато сучасних дослідників, які доводять, що хороша репутація організації може бути сформована тільки шляхом постійного підтвердження громадянами її якостей, які вони цінують.

Таким чином, говорячи про структуру репутації політичної партії визначимо наступне.

1. Виходячи із особливостей формування репутації політичної партії вона може бути:

- іміджевою - емоційною, яка формується ЗМІ, завдяки чуткам, побутовій інформації тощо;

- сутнісною -формується на базі особистого досвіду, безпосередньої, чи опосередкованої взаємодії із політичною партією. Є раціональною і оціночною.

2. За методами вивчення:

- суб'єктивною - являє собою думки громадян щодо політичної партії (соціологічні методи);

- об'єктивною - що заснована на якісних характеристиках політичної партії, реальних показниках її діяльності (статистичні методи).

Щодо видів репутації політичної партії:

1. За структурними елементами:

- іміджева (поверхнева) -із домінуванням іміджевої складової;

- глибинна - власне репутація (наявність іміджевої і сутнісної складових із домінуванням останньої);

- реальна(адекватна)-визначається співвідношенням об'єктивної і суб'єктивної складових, формується у випадках їх єдності як результат усвідомленої й різнобічної оцінки громадян. Високий рівень політичної культури і свідомості є необхідною умовою формування реальної репутації.

- неадекватна - формується як результат загального уявлення щодо політичної партії.

На основі запропонованої моделі й типології репутації можна позначити й основні суспільно-значущі функції репутації політичної партії:

- функція соціальної оцінки (виходячи з якої, політична партія оцінюється, як «погана» або «хороша»);

- функція соціальної селекції, тобто відбору організацій, що здійснюють важливі для суспільства функції, які є соціально прийнятними в контексті існуючої культури;

- інтеграційна функція. Будь-яка політична організація може бути розглянута як система, що складається з взаємозв'язаних елементів, або як ціле, що складається з окремих частин. Репутація політичної організації, будучи частиною організаційної культури, виконує функцію об'єднання частин в єдине ціле, створюючи їй можливість виступати в якості єдиного суб'єкта соціальної дії;

- функція зв'язку, за допомогою якої відбувається комунікація між політичною партією, громадянами та владою;

- функція прогнозування - можливість передбачати на основі змісту репутації діяльність політичної партії в різних ситуаціях;

- функція регуляції, коли на основі репутації політичної партії, громадяни готові делегувати їй повноваження щодо прийняття рішень в соціально значущих ситуаціях;

- функція стратифікації - репутація політичної організації дозволяє їй і її прихильникам претендувати на певний статус в соціальній ієрархії;

- функція мобілізації - дозволяє організувати і направляти соціальну (політичну, громадянську) активність;

- функція комунікативності, на основі якої можна оцінити дистанцію між політичною партією та її електоратом.

- функція стабілізації, завдяки якій підтримується незмінність відносин «громадяни - влада».

Із розвитком сучасного інформаційного простору спостерігається розширення функцій репутації політичних партій і ускладнення їх структури. І те, що в свій час С. Московічі називав соціальними уявленнями [16, с. 5] «сучасним еквівалентом» міфів і вірувань, сьогодні саме через категорію репутації дозволяє їх описати в сучасних соціально-політичних комунікаціях.

Таким чином, враховуючи об'єкт дослідження, ми можемо дати власне визначення репутації політичної партії: це закріплена певна думка про політичну партію, яка чітко відображає її статус на підставі оцінки ефективності її діяльності в минулому й здатності задовольняти різним критеріям, від наявності яких залежить її майбутній політичний успіх. Це, власне, визначає перспективу подальших наукових досліджень феномену репутації не лише політичних партій, а й інших суб'єктів політичного процесу.

Список використаних джерел

1. Белевская Е. С. Репутация как социокультурный феномен: механизмы и взаимовлияние культуры и репутации. - URL: https://elibrary.ru/download/elibrary_23072130_89513223.pdf (дата обращения: 05.05.2018).

2. Буряченко О. В., Корнієнко В. О. Репутація політичної партії: сутність та чинники формування// Україна в сучасному європейському просторі в умовах зовнішньополітичних викликів: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, 2017. 18-19 травня. - С.12-22. - URL: https://ir.lib.vntu.edu.ua/handle/123456789/18170.

3. В Україні припинився партійний бум - КВУ // Українська правда. - 2018. - ЗО січня.

4. Електоральна поведінка: стійкість симпатій, мотивація вибору //Національна безпека і оборона. - 2015. - №6-7. - С.136. - URL: http://old.razumkov.org.ua/ukr/files/category_joumal/nsd%20 6%207%202015.pdf (дата звернення: 12.05.2018).

5. Камю А. Афоризмы, цитаты. - URL: http://dic.acaclemic.ru/ dic.nsf/aphorism/2366/дата обращения 22.05.2018).

6. Кармазіна М. Fake-утворення і mock-об'єкти у контексті виборів до Верховної Ради України 2012 р. // Парламентські вибори 2012 року в Україні.Наукові дослідження. - Київ: ІПЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2013. - С.39-47.

7. Кобута Л.П. Парадокси української багатопартійності: партії- невидимки // Актуальні проблеми сучасної політики: матеріали III міжвузівської науково-практичної конференції молодих політологів (11 листопада 2011 р.).-Рівне: РГДУ, 2011.-С.105-107.

8. Кобута Л. Фантомні партії України // Вісник Прикарпатського університету. Політологія. -2016. -Вип.10. -С.53-58.

9. Коган Е. В. Этические аспекты формирования политической репутации // Бизнес. Общество. Власть. -2013. - №16. - С.58-78.

10. Корнієнко В. О. Олігархізація влади // Сучасна політична лексика: енциклопед. словник-довідник / І. Я. Вдовичин, Л. Я. Угрин, Г. В. Шипунов [та ін.]; за наук, редакцією Н. Хоми. - Львів: Новий Світ-2000, 2015. - С.199.

11. Корнієнко В. О., Денисюк С. Г. Репутація як складова політичної комунікації //Політологічний вісник. - Київ: ІНТАС, 2011. - Вип.52. - С.320-328.

12. Корнієнко В. О., Денисюк С. Г., Буряченко О. В. Партійна ідеологія: система цінностей, або синдром «суспільної кататонії»? //Гілея: збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - Київ: ВІРУАН, 2017. -ВИП.117.-С.253-269.

13. Корнієнко В. О., Денисюк С. Г., Шиян А. А. Моделювання процесів у політико-комунікативному просторі: монографія. - Вінниця: ВИТУ, 2009. - 207 с.

14. Кошмаров А. Ю. Репутация политического лидера в социальных коммуникациях: дис. ... канд. психологических наук: 19.00.05. - Москва, 2003. - 150 с.

15. Лоусон Т., Гэррод Д. Социология: A-Я: Словарь-справочник. -Москва: ФАИР-ПРЕСС, 2000. - 608 с.

16. Московичи С. Социальное представление: исторический взгляд // Психологический журнал. - 1995. - №1. - С.3-18; №2. - С.3-14.

17. Тигипко уже «покаялся» за вхождение в ПР и решил возродить партию // Украинская правда. - 2014. - 23 апреля.

18. Яковлева Е. Л. Репутация и социальные роли//Политический маркетинг. 2004.- №7. - С.13-27.

Размещено на Allbest.ru