Витоки та створення Зеленого руху в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИТОКИ ТА СТВОРЕННЯ ЗЕЛЕНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

І.Г. Коваленко-Чукіна

АНОТАЦІЯ

зелений рух громадський політичний

Ключові слова: партія, Зелений рух, вибори, громадські ініціативи, глобальні проблеми людства, ядерна енергетика.

АННОТАЦИЯ

Истоки и создание Зеленого движения в Украине

И.Г. Коваленко-Чукина

В статье рассмотрены основные истоки и предыстория формирования Зеленого движения в мире, прослежены развитие и деятельность европейских Зеленых партий, влияние этих партий на преодоление глобальных проблем человечества, показано зарождение Зеленого движения в России и в Украине и их развитие от общественных инициатив до мощных политических партий.

Ключевые слова: партия, Зеленое движение, выборы, общественные инициативы, глобальные проблемы человечества, ядерная энергетика.

ANNOTATION

The origins and creation of the Green movement in Ukraine

I. Kovalenko-Chukina

Rozhyanuti major origins and prehistory of the green movement in the world. Development and operation of European Green parties, the influence of these parties to overcome global challenges. Birth of the Green Movement in Russia and Ukraine and the development of community initiatives to powerful political parties. Association "Green World" was bom in December 1987 as a reaction around the Chernobyl tragedy. The main objective of the Association is to "attract the general public to solve environmental problems through ideas of survival of democracy and humanism, promoting citizens' right to a healthy environment, which is one of the inalienable rights of man". In Ukraine, the Green Party was established on the 30-th of September 1990.

Keywords: party, the Green movement, elections, civic initiatives, global problems, nuclear energy.

З екологічними проблемами людство бореться з періоду свого існування. Як свідчать стародавні літописи, ще близько 4 тисяч років тому вавилонський цар Хаммурапі, а пізніше - китайські й монгольські імператори та європейські монархи вже дбали про збереження природи і видавали накази про охорону лісів, трав'яного покриву степів, водних джерел. Українська козацька старшина, незважаючи на надзвичайне багатство нашої природи, теж уболівала за збереження довкілля і видавала ряд наказів та документів про охорону придніпровських лісів і лук, заборону спалювання лісів, браконьєрства, хижацького знищення звірів та риби.

В основі «Зеленої» ідеології лежать прагнення гармонізувати відношення в системі «людина-світ». Протягом багатьох століть найвидатніші представники людства вивчали закони природи і з'ясовували сутність природних процесів для того, щоб зрозуміти місце людини у світі. Адже людина невід'ємна від природи, тому необхідною умовою фізичного і духовного життя людини є здорове довкілля.

З розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва і його відходів проблеми стосунків між природою та суспільством дедалі загострюється. Страшною дійсністю стали голод, отруєні річки і моря, задушливе шкідливе повітря у великих промислових центрах, загублені ліси, сотні зниклих видів тварин і рослин, загроза кліматичних аномалій, ерозія та майже повне виснаження ґрунтів в аграрних районах [4, с. 130].

Рух зелених - соціальний рух, першорядний інтерес якого пов'язаний з екологічними проблемами. Він має широку підтримку і бореться за збереження живої природи.

Міжнародний Зелений рух, або екологічний рух, почав формуватися в 1960-і р., коли деформація і руйнування довкілля в розвинених країнах досягни загрозливого рівня. Але бурхливі шістдесяті були ще й часом молодіжного бунту. Формування екологічного руху відбувалося в потужному силовому полі тотальної критики основ суспільства, до переліку пороків якого логічно вписувалося масове руйнування природи на всій планеті [13, с. 25].

Широку увагу до екологічних проблем викликали кампанії в рамках «Європейського року охорони природи» 1970 р., конференція ООН із проблем довкілля в Стокгольмі в 1972 р., а також доповіді вчених, складені за замовленням Римського клубу - міжнародної групи політиків, представників науки та підприємців.

У березні 1972 року найперша Зелена партія у світі (Об'єднана тасманська група) була сформована на зборах громадськості в м. Хобарт (Австралія). Приблизно в цей же час, на атлантичному узбережжі Канади, Мала партія була сформована приблизно з такими ж самими цілями. У травні 1972 р. на зборах в Університеті королеви Вікторії у Веллінгтоні (Нова Зеландія) була заснована Партія цінностей, перша у світі національна Зелена партія. У 1971 р. в Північній Америці виникла найбільш відома нині міжнародна енвайронменталістська організація Ґрінпіс - невелика група активістів, натхненних мрією про чистий світ без війни і насильства. Активісти антивоєнного руху, майбутні засновники Ґрінпіс, вірили, що навіть декілька осіб можуть зробити багато чого для своєї планети. Ґрінпіс привертав увагу громадськості до проблеми забруднення повітря і руйнування озонового шару. Представництва Ґрінпіс існують у понад 40 країнах світу [20, с. 50].

Цивільні ініціативні групи, що займалися питаннями атомної енергетики і пов'язаним з нею ризиком (погрози аварії, небезпека зберігання, поховання і перероблення відходів) вирвалися на провідні позиції в екологічному русі. Упродовж 1970-1980-х р. вони організували в багатьох країнах потужні антиядерні виступи. Найбільшого резонансу дістали конфлікти довкола спорудження АЕС у Вюле (на стику територій ФРН, Франції та Швейцарії, 1975 р.), Брокдорфі (ФРН, 1976-1981 рр.), заводу з перероблення ядерних відходів у Ваккерсдорфі (ФРН, друга половина 1980-х рр.), атомних станцій та фабрик у Франції, Великобританії.

Термін «зелений» був застосований німецькими Зеленими, коли вони взяли участь у перших виборах на національному рівні в 1980 році. Саме в Зеленому русі Німеччини були сформовані чотири складових політики партії, які поступово були прийняті майже всіма європейськими партіями зелених, а нині є ознаками майже всіх зелених рухів у світі. Ці принципи є такими:

1) екологія;

2) соціальна справедливість;

3) низова демократія;

4) ненасильство.

Цінності цих ранніх рухів поступово були закріплені в тому вигляді, в якому вони поділяються всіма сьогоднішніми Зеленими партіями по всьому світу [6, с. 2].

У міру того, як Зелені партії поступово виростали знизу, від рівнів кварталів до муніципальних, а потім регіональних і національних рівнів, і часто керувалися процесом вироблення рішень за допомогою консенсусу, сильні місцеві коаліції стали неодмінними попередніми умовами для перемог на виборах. Зазвичай зростання було викликане однією-єдиною проблемою, через яку зелені могли перекинути місток між політикою і турботами звичайних людей.

Австралійська Партія зелених, або Зелені (Australian Green, або The Greens), є однією з політичних партій Австралії. Свої витоки партія бере з руху, організованого проти будівництва греблі на річці Франклін у Тасманії в 1980-х рр., а також руху, пов'язаного із забороною випробувань ядерної зброї в Західній Австралії [16, с. 1].

У Франції Зелений рух представлений декількома партіями. Найбільш численна і впливова з них - Конфедерація екологістів. Партія входить до Європейської партії зелених. Участь екологістів у політичному житті Франції почалася в 1970-х рр.

У Португалії зелені є активними учасниками політичного процесу. Партія зелених Португалії була заснована в 1982 р. Спочатку вона називалася Португальський рух екологістів.

Зелені в Австрії традиційно мають популярність у країні. Партія була заснована в 1986 році та називалася «Зелена альтернатива».

Хоча в більшості великих конфліктів успіх виявлявся в результаті не на боці екологічного руху, діяльність антиядерних ініціатив сприяла активізації груп, що займаються іншими питаннями і темами захисту довкілля. Десятки або сотні тисяч людей узяли участь у виступах, спрямованих проти могутніх транспортних об'єктів: будівництва аеропорту Наріта в Японії (кінець 1970-х рр.) розширення аеропорту у Франкфурті-на-Майні (ФРН, початок 1980-х рр.), спорудження тунелю Сомпор (на кордоні Франції та Іспанії, 1990-і рр.) тощо. Більш того, звернення до ядерної та транспортної проблематики змусило екологістів займатися й питаннями військової політики, зелені групи взяли найактивнішу участь в антивоєнному й антимілітаристському русі (блокаді військової бази СІЛА в Грінем-Коммон, Великобританія, в 1980-х рр., демонстраціях і маршах проти розміщення ракет середньої дальності у ФРН, Нідерландах і Бельгії в 1982-1983 рр.) [20, с. 65].

Формується міжнародне об'єднання політичних організацій зелених. Після виборів до Європейського парламенту 1979 р. була заснована Європейська координація екологічних і радикальних партій. У 1983-1984 рр. вона була перетворена на Координацію Європейських зелених.

Зелені політичні рухи виникли в Європі, коли континент був розділений «холодною війною», за часів енергетичної кризи середини сімдесятих. Існуючі політичні партії були неспроможні впоратися із цими викликами.

Світовий Зелений рух виник у другій половині двадцятого століття як відповідь на загострення екологічної кризи, подальше поглиблення конфлікту між інтересами індустріального суспільства і можливостями біосфери. Проте його витоки можна побачити в природоохоронних спільнотах, що виникли в багатьох країнах, у тому числі й у Росії та в Україні, наприкінці дев'ятнадцятого - на початку двадцятого століття [2, с. 3].

Головною громадською природоохоронною організацією України в радянський період було Українське товариство охорони природи (УТОП), створене в 1946 році як республіканська філія Всесоюзного товариства охорони природи і як єдина офіційно дозволена громадська природоохоронна організація. Членами УТОП у перші роки його існування були найкращі представники української інтелігенції, проте в часи політичного застою (70- ті роки) передова інтелігенція була усунена і замінена чиновниками різних міністерств та відомств (часто навіть не профільних) та відставними військовими, міліціонерами, партійними функціонерами. У той час УТОП не виступала в ролі формуючого середовища для екологічного руху, а відігравало радше роль віддушини для екофільної частини населення, оскільки держава не дозволяла громадськості втручатися в розв'язання якихось важливих питань суспільного життя. Головною формою діяльності товариства були просвітницька робота, подекуди - боротьба з браконьєрством та іншими порушеннями природоохоронного законодавства [12, с. 330].

У період застою органи адміністративного і господарського управління фактично підпорядкували громадські екологічні організації. Допомога останнім у зміцненні кадрів спеціалістами виявлялася в тому, що керівні органи товариств охорони природи комплектувалися з представників відомств, які експлуатують природу, що не практикувалося навіть у 20--30-і роки. На середину 80-х рр. припадає розквіт руху дружин охорони природи (ДОП), які діяли практично на всіх біологічних факультетах університетів та природничих факультетах педагогічних інститутів. Студентські дружини охорони природи не лише намагалися стояти на захисті природного довкілля, а й виконували важливе завдання соціалізації молоді. Куратори цих дружин займалися навчанням дружинників навичок професійної роботи під час рейдів, експедицій, а також соціальної технології внутрішньоорганізаційного життя, навичок взаємодії з населенням, адміністративними органами влади і засобами масової інформації. У той час було створено низку тематичних програм діяльності дружин («БСБ» - боротьба з браконьєрством, «Фауна» - охорона тваринного світу, «Трибуна» - природоохоронна пропаганда тощо). За підтримки УТОП і комсомолу видавалися методичні рекомендації. На відміну від УТОП, участь у дружинах давала відчуття особистого вибору, а участь у конфліктах із владними структурами, здебільшого місцевого значення і, безперечно, в певних межах, гартувала молодь, дозволяла розглядати природоохоронні проблеми не лише з вузьконаукових, а й із суспільних позицій. Саме в цьому русі розпочали свою діяльність чимало лідерів сучасного екологічного руху України [19, с. 1].

Особливо важливим для розвитку екологічного руху в посттоталітар- ній Україні було те, що членство в студентських дружинах охорони природи і залучення до їхньої діяльності ґрунтувалися на тих цінностях, які пізніше будуть важливими для неформальних лідерів екоНУО: самодіяльності як способу життя і повсякденного буття, потреби в самореалізації, пов'язаної з бажанням бути корисним і мати підтримку з боку подібних до себе, а також цінності самозбереження, виживання людини як біологічної та соціальної істоти. Помітним явищем у природоохоронній активності населення в доперебудовчий період була також робота в гуртках із дітьми шкільного віку на станціях юних натуралістів та юних туристів. У цій системі екологічне виховання пов'язувалося з доволі ґрунтовною освітою, а зазначені станції, особливо там, де працювали ентузіасти, робили багато реальних корисних справ у природоохоронній сфері [15, с. 135]. У 1988 році в Україні працювали 233 обласні, районні та міські станції юних натуралістів, діяли понад 32 тисячі гуртків юних натуралістів, якими було охоплено понад 600 тисяч гуртківців з- поміж учнівської молоді. Крім того, функціонували понад 40 тисяч загонів голубих і зелених патрулів та постів боротьби з ерозією ґрунтів, понад 8 тисяч учнівських виробничих бригад і 985 шкільних лісництв. Варто зазначити, що саме участь у діяльності лісництв часто були - і залишаються - реальною справою, дійсним способом залучення молоді до природоохоронної діяльності, тоді як вищеназвані патрулі нерідко виглядали імітацією активної природоохоронної діяльності. Таким чином, до середини 80-х років екологічний рух в Україні був представлений виключно УТОП і ДОП, причому останні формально або неформально були частиною УТОП, або оперативними комсомольськими загонами, або групами громадських інспекторів рибоохорони, громадських мисливських інспекторів. Головним продуктом цієї стадії руху зелених були самі їхні організації, інфраструктура та лідери. Адміністративно- командна система дозволяла існувати організаціям зелених, але не розглядала їх як партнера і, тим більше, як альтернативу політичним структурам КПРС. У цей же період створювалися передумови для наступної стадії розвитку екологічного руху, формувалася проекологічна громадська думка [1, с. 100].

У період із другої половини 80-х до початку 90-х років в Україні мав місце бурхливий розвиток екологічного руху. Цей етап розвитку правомірно назвати стадією масової мобілізації та консолідації. У більшості міст України проходили екологічні мітинги і демонстрації протесту, оскільки мітингування стало найбільш зручною формою для артикуляції ідей. Саме мітинг як форма колективної соціальної дії сприяв змінам у ситуативному контексті розвитку екологічного руху. У період політичної нестабільності та соціальної роз'єднаності мітингу був притаманний помітний ідентифікаційний потенціал, він виконував функцію соціальної інтеграції [5, с. 37].

Наприкінці 80-х років екологічні вимоги стали невід'ємною частиною загальнодемократичного протесту. Масовою базою екологічного руху стали громадські ініціативи. У багатьох областях республіки виникли групи екологічного руху, що, як правило, сконцентровувалися на розв'язанні актуальних екологічних проблем локального рівня. Екологічний рух досить швидко і, головне, природно вкоренився в масовому демократичному русі.

Українська екологічна асоціація «Зелений світ» виникла в грудні 1987 р. як реакція на події довкола Чорнобильської трагедії. Як і в решті організацій, найактивнішими виявилися творчі люди - письменники, «кіношники». Саме професійні спілки письменників та кінематографістів стали засновниками цієї організації. У 1988 році виникла Кримська асоціація громадських екологічних організацій «Екологія та світ» як суспільна рефлексія на будівництво Кримської АЕС. Боротьба зелених Криму за активної підтримки громадськості завершилася перемогою - будівництво АЕС на півострові було припинено [4, с. 110].

Навесні 1988 року відбулася перша конференція УЕА «Зелений світ», яка започаткувала вироблення стратегії й тактики екологічного руху в Україні. Головна мета асоціації, як зазначалося в її статуті, полягає в «залученні широких верств громадськості до розв'язання екологічних проблем шляхом ідей виживання, демократії та гуманізму, сприяння забезпеченню громадянам УРСР права на здорове середовище проживання, яке є одним із невід'ємних прав людини».

Катастрофа на Чорнобильській атомній станції, поведінка влади (замовчування наслідків трагедії) спричинили надзвичайно активне зростання політичного екологічного руху. Причому цей рух не був локальним - лише українським - явищем. Ці проблеми турбували переважну більшість республік Радянського Союзу.

Тим часом розпочався процес організаційного оформлення нових політичних партій України, і значна частина суспільно активних громадян стала їхньою соціальною базою. Восени 1990 року з ядра найбільш політизованих членів «Зеленого світу» виникла Партія зелених України (ПЗУ), яку очолив Юрій Щербак. При єдиних цілях партія й асоціація продовжували функціонувати паралельно і намагалися відрізнятися методами і формами реалізації по суті ідентичних завдань. Якщо ПЗУ передбачала своїми головними завданнями діяльність у законодавчих органах влади всіх рівнів, намагаючись у такий спосіб здійснювати політичний лобізм в екологічній сфері, то УЕА «Зелений світ» ставила за мету розв'язувати екологічні проблеми шляхом широкого впливу на громадську думку, формування екологічної свідомості громадян. Проте створення партії загалом не синхронізувалося з достатньо чітким визначенням принципів розмежування сфер діяльності ПЗУ і УЕА «Зелений світ», що згодом викликало низку організаційних проблем [11, с. 5].

На початку 90-х років стали помітними ознаки кризи екологічного руху України. На виборах першого Президента незалежної України спроба ПЗУ висунути кандидатом від партії на посаду глави держави Ю. Щербака закінчилася поразкою - не вдалося зібрати навіть 100 тисяч підписів на підтримку кандидата від зелених. Уже наприкінці квітня 1990 року був ухвалений маніфест Партії зелених, у якому вона заявляє про прагнення здобути державної незалежність для України.

Партія зелених України брала участь у виборах до парламенту в 1994 році. Але зелені зазнають поразки. Від ПЗУ не пройшов жоден кандидат. Це зумовлювалося тим, що зелені надто акцентували увагу на проблемі Чорнобиля, не помітивши, що таку саму акцентуацію почали робити чи не всі партії України, і ПЗУ, маючи на початку тільки цю «зелену» відмінність від інших партій, розчинилася серед них [14, с. 28].

У 1996-1997 роках популярність зелених зростала, вони були однією з небагатьох політичних партій в Україні, які мали друковане видання «Зелений Світ» та ділову газету «Сіті». Ці видання порушували традиційно «зелені» питання, висвітлювали діяльність партії.

Отримавши прихильність багатьох людей і маючи сумний досвід виборів 1994 року, Партія зелених бере участь у парламентських виборах 1998 року. Багато партій, що були учасниками виборів, не вважали Партію зелених за суперника, проте вони помилялися: зелені пройшли до парламенту. 31 березня 1998 року за Партію зелених України віддали свої голоси 1 444 264 виборці, зелені одержали 19 депутатських мандатів. Пройшовши до парламенту, вони почали активно виконувати свою програму [17, с. 15].

Одне з основних завдань - закриття Чорнобильської АЕС - було виконане завдяки активній діяльності парламентської фракції ПЗУ 15 грудня 2000 року.

Зелені України першими у світі посягнули на пост глави держави. На VII з'їзді ПЗУ, що відбувся 22 травня 1999 р., рішенням 454 делегатів було висунуто кандидатом у президенти України лідера українських зелених Віталія Кононова. 28 травня 1999 р. ЦВК зареєструвала його кандидатом у президенти України. Віталій Кононов свідомо йшов на поразку, прагнучи своєю участю піднести авторитет партії як повноцінного і потужного учасника політичних процесів.

Маючи в активі чотири роки парламентської діяльності, зелені 2002 року були учасниками виборів до парламенту, за них проголосувало 1,3% виборців. Крім того, вони брали участь у президентських виборах 2004 року, а також у парламентських виборах до Верховної Ради 2006 року, набравши 0,5% голосів. Тоді два основні ворогуючі блоки не дозволили зеленим увійти до складу парламенту. Як політична сила із сімнадцятирічною історією, озброївшись величезним досвідом і знаннями, українські зелені ухвалюють рішення про самостійну участь своєї політичної сили у виборах до Верховної Ради ЗО вересня 2007 року, але, набравши 94 511 голосів (0,4%), до парламенту вони не пройшли [7, с. 4].

Сьогоднішній екологічний рух у світі є багатогранним. Хоча хвиля цивільних ініціатив 1970-1980-х рр. пішла на спад в умовах економічних і соціальних проблем та повороту до неолібералізму наприкінці XX ст., як і раніше існує безліч активних груп, спілок, неурядових організацій та асоціацій, які в різній формі займаються проблемами, пов'язаними з довкіллям. їх важливість і актуальність була ще раз підтверджена катастрофою на Чорнобильській АЕС (1986 р.), після чого намітився новий виток активізації масових виступів зелених. Деякі акції та кампанії мають тимчасовий, скороминущий характер і проводяться лише до тих пір, поки є надія запобігти здійсненню чергового енергетичного або транспортного проекту, шкідливого для природи і людей [9, с. 7].

Отже, історія політичного зеленого руху в Україні бере свій початок із неформальної громадської ініціативи - Української екологічної асоціації «Зелений світ», та згодом відбулася її трансформація в Партію зелених України. Україна «по-зеленому» - це країна, де кожна людина захищена від екологічних загроз, де ризики зведені до мінімуму та діє принцип запобігання. Наша країна має розвинену інфраструктуру, і немає різниці, в міській чи сільській місцевості проживає людина. Сприяння сучасним технологіям дає можливість для динамічного розвитку нових економічних сфер на основі екологічності й раціональності. Прийняття державних рішень на основі експертних оцінок, використання нових видів комунікації, реформа податкової системи і паливно-енергетичного комплексу в контексті моделі сталого розвитку створять передумови для справжнього прориву України.

Усі зусилля Партія зелених України спрямовує на подолання Чорнобильської катастрофи та проти будівництва нових електростанцій. На 2007 р. Україна мала чотири атомні електростанції, близько двох тисяч хімічно небезпечних об'єктів, на яких зберігається або використовується близько 300 тисяч тонн сильнодіючих отруйних речовин, понад 1200 об'єктів, де зосереджено більш як 10 млн тонн пожежонебезпечних речовин. Зелені України закликають владу до закриття небезпечних для довкілля та людини промислових підприємств і заводів. З огляду на глобальні ризики й виклики XXI ст., європейські зелені закликають світових лідерів розвивати відповідні національні стратегії, спрямовані на вирішення проблем, від яких залежить життя нинішніх та майбутніх поколінь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Брегада А. Ю. Основи політології. - К., КНЕУ. - 2000.

2. Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. - К., 2000.

3. Громадська оцінка екологічної політики в Україні : Доповідь українських екологічних організацій. - К. : ГРВОПС, 2003.

4. Гартон П. Двадцять років Зеленим Європи 1984-2004 рр. / П. Гартон, А. Кассоли / Східноєвропейський Інститут Розвитку, український переклад. - К. : Сфера, 2004. - 147 с.

5. Дунаева Л. М. Роль українських партій у процесі від експансії до консолідації демократії / Одес. наук, ун-т ім. 1.1. Мечникова. - О. : Астропринт, 2000. - 40 с.

6. Фомичев С. Р. Зеленые: Взгляд изнутри // Полис. Полит-исслед. - 1992. - № 1. - С. 2.

7. Вільцанюк І. Про зелену ідею зеленої партії на ще брудних технологіях // Веч. Київ. - 2000. - 3 жовтня.

8. Москвін С. Як Партія зелених України виконує свою виборчу програму // Віче. - 1999. - № 10. - С. 49-63.

9. Статут Партії зелених України: Проект //Літ. Україна. - 1990. - 19 липня. - №29.

10. Цимбалюк А. Зелений рух в Україні: Партія зелених України // Укр. слово. - 2001. - 9-15 серпня. - С. 4-5.

11. 34 пункти від Партії зелених України, що забезпечать процвітання країни :Вибори-2006 (Маніфест Партії зелених України) // Київ, правда. - 2006. - 23 лютого.

12. Аграрне право України : Підручник / За ред. О. О. Погрібного. - К. : Істина, 2004. - 448 с.

13. Балтийсько-черноморський диалог зеленых (Материалы международной конференции по вопросам сотрудничества и обмена опытом деятельности). - К. - 14-15 марта 2003 г.

14. Тарань О. В. Слава зеленій Україні / О. В. Тарань Від створення до багатопартійності. - К., 1992. - С. 27-29.

15. Діти сонця: Присвячується 15-й річниці Партії Зелених України (1990- 2005 рр.) / За ред. М. Бондаренко. - К., 2005. - 198 с.

16. Костерін В.Екоподаткова реформа як крок до безпечного і якісного життя // Партія Зелених України : Інформаційний бюлетень. - 2008. - № 1-2. - С. 1.

17. Партія Зелених України. Маніфест, статут, програма. - К., 1994. - 19 с.

18. Партія Зелених України. - К., 1997. - 10 с.

19. Попкова А. Юрій Щербак: Україна все одно стане членом НАТО// День. - № 218. - 29 листопада 2008.

20. Ребкало В. А. Партії та громадсько-політичні рухи: світовий досвід і Україна : конспект лекцій до навч. Дисциплін / Наук, академ. держ. упр. при Президентові Укр. - К., 2004. - 85 с.

REFERENCES

1. Brehada A. Yu. Osnovy politolohiyi. - К., KNEU. - 2000.

2. Hardashuk T. Ekolohichna polityka ta ekolohichnyy rukh: suchasnyy kontekst. - K., 2000.

3. Hromads'ka otsinka ekolohichnoyi polityky v Ukrayini : Dopovid' ukrayins'kykh ekolohichnykh orhanizatsiy. - K. : HRVOPS, 2003.

4. Harton P. Dvadtsyat' rokiv Zelenym Yevropy 1984-2004 rr. / P. Harton, A. Kassoly / Skhidnoyevropeys'kyy Instytut Rozvytku, ukrayins'kyy pereklad. - K. : Sfera, 2004. - 147 s.

5. Dunayeva L. M. Rol' ukrayins'kykh partiy u protsesi vid ekspansiyi do konsolidatsiyi demokratiyi / Odes. nauk. un-t im. 1.1. Mechnykova. - O. : Astroprynt, 2000. - 40 s.

6. Fomychev S. R. Zelenbie: Vzhlyad yznutry // Polys. Polyt-yssled. - 1992. - № 1. - S.2.

7. Vil'tsanyuk I. Pro zelenu ideyu zelenoyi partiyi na shche brudnykh tekhnolohiyakh // Vech. Kyyiv. - 2000. - 3 zhovtnya.

8. Moskvin S. Yak Partiya zelenykh Ukrayiny vykonuye svoyu vyborchu prohramu // Viche. - 1999. - № 10. - S. 49-63.

9. Statut Partiyi zelenykh Ukrayiny: Proekt //Lit. Ukrayina. - 1990. - 19 lypnya. - № 29.

10. Tsymbalyuk A. Zelenyy rukh v Ukrayini: Partiya zelenykh Ukrayiny // Ukr. slovo. - 2001. - 9-15 serpnya. - S. 4-5.

11. 34 punkty vid Partiyi zelenykh Ukrayiny, shcho zabezpechat' protsvitannya krayiny :Vybory-2006 (Manifest Partiyi zelenykh Ukrayiny) // Kyyiv, pravda. - 2006. - 23 lyutoho.

12. Ahrame pravo Ukrayiny : Pidruchnyk / Za red. O. O. Pohribnoho. - K. : Istyna, 2004.-448 s.

13. Baltyys'ko-chernomors'kyy dyaloh zelenbikh (Materyalbi mezhdunarodnoy konferentsyy po voprosam sotrudnychestva у obmena opыtom deyatel'nosty). - K. - 14-15 marta 2003 h.

14. Haran' О. V. Slava zeleniy Ukrayini / О. V. Haran' Vid stvorennya do bahatopartiynosti. - K.,1992. - S. 27-29.

15. Dity sontsya: Prysvyachuyet'sya 15-у richnytsi Partiyi Zelenykh Ukrayiny (1990- 2005 rr.) / Za red. M. Bondarenko. - K., 2005. - 198 s.

16. Kosterin V.Ekopodatkova reforma yak krok do bezpechnoho і yakisnoho zhyttya // Partiya Zelenykh Ukrayiny : Informatsiynyy byuleten'. - 2008. - № 1-2. - S. 1.

17. Partiya Zelenykh Ukrayiny. Manifest, statut, prohrama. - K., 1994. - 19 s.

18. Partiya Zelenykh Ukrayiny. - K., 1997. - 10 s.

19. Popkova A. Yuriy Shcherbak: Ukrayina vse odno stane chlenom NATO // Den'. - №218.-29 lystopada 2008.

20. Rebkalo V. A. Partiyi ta hromads'ko-politychni rukhy: svitovyy dosvid і Ukrayina : konspekt lektsiy do navch. Dystsyplin / Nauk. akadem. derzh. upr. pry Prezydentovi Ukr.-K., 2004.-85 s.

Размещено на Allbest.ru