Політична опозиція як невід'ємний компонент демократичного суспільства і правової держави
Трансформація повноважень інститутів державної влади в Україні. Консолідація усіх політичних сил і партій для збереження стабільності та міжнаціональної згоди. Врегулювання правового статусу нових військових формувань. Нормативне визначення опозиції.
Рубрика | Политология |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 05.12.2018 |
Размер файла | 28,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://allbest.ru
2
Таврійський державний агротехнологічний університет
УДК 323.39
Політична опозиція як невід'ємний компонент демократичного суспільства і правової держави
М.В. Морарь, доктор політичних наук, професор
м. Мелітополь, Україна
Вступ
Постановка проблеми. Політичні події 2013-2014 рр. в Україні свідчать про актуалізацію проблеми опозиції як складової політичного процесу та необхідність її нормативного визначення в межах державного законодавства. Крім того, події цього періоду привели до трансформації повноважень інститутів державної влади, повернення до конституції 2004 р., формування незаконних військових формувань, ослаблення впливу центру на окремі області, боротьби політичних еліт,протистояння у Верховній Раді, які перетворилися в постійний фактор і фактично паралізують дієвість законодавчого органу держави тощо.
Нагальною потребою на сучасному етапі є сильна демократична влада, консолідація усіх політичних сил (коаліції і опозиції) для збереження стабільності і міжнаціональної згоди, протистояння спробам розколоти країну за ідеологічними і національними ознаками.
Зважаючи на вищесказане, сьогодні особливої актуальності набирає комплекс проблем, пов'язаних з законодавчим забезпеченням діяльності політичної опозиції. Зокрема, регулювання правового статусу, механізми взаємодії влади т а політичної опозиції. В Україні проблема парламентської опозиції досі залишається без юридичного вирішення. Неврегульованість механізмів взаємодії влади та політичної спричиняє, як справедливо відзначає М. Дмитренко, радикальні протести з боку опозиції, як це сталося в Україні наприкінці 2004 року під час президентських виборів [2 с. 224].
Опозиція - це об'єктивне явище суспільного життя. Вона передбачає свободу думок, поглядів, діяльність різноманітних суспільних об'єднань, незалежність засобів масової інформації. Політична опозиція, на думку науковців, є ефективним засобом цивілізованого розв'язання суперечностей між інтересами різних соціальних груп, невід'ємною складовою механізму стримувань і противаг у структурі владних відносин. В українському парламенті політична опозиція, представлена окремими політичними партіями, які пропонують альтернативний владі курс розвитку держави. Проте, як слушно відзначає О. Гнаповський, виникає ряд запитань, яким чином окремі політичні партії стали опозиційними, і на що здатна політична опозиція, а також, які механізми впливу на прийняття рішень владною більшістю використовує українська опозиція, не маючи закону про опозицію чи іншого окремого документа, який би регулював питання пов'язані з цією проблемою [1].
Аналіз досліджень і публікацій. Політична опозиція як невід'ємний компонент демократичного суспільства і правової держави була і продовжує бути актуальним об'єктом дослідження для багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців. Основними працями у цій царині вважаються дослідження Р. Даля, Дж. Сарторі та Х. Лінце. Значну увагу цьому питанню приділяли також О. Кіршхаймер, Р. Макрідіс, Д. Елерз, Р. Паннет, К. Палескі. Серед українських вчених слід відзначити М. Михальченка, А. Пахарєва, Ф. Рудича, С. Бондаря, В. Журавського, М. Дмитренко, І. Коваля та інших. Аналіз досліджень і публікацій свідчить про те, що окремі аспекти даної проблеми достатньо активно вивчаються науковцями, але вона досі невирішена і потребує подальшого вивчення.
Крім того, актуальність теми зумовлена і тим, що опозиція в Україні не має тривалих традицій, з'явилася лише під час перебудови. Наслідком нерозвиненості стала ідейна та організаційна незрілість, неструктурованість сьогоднішньої опозиції.
Мета дослідження. Метою статті є дослідження політичної опозиції як невід'ємний компонент демократичного суспільства і правової держави, а також обґрунтувати та актуалізувати необхідність її нормативного визначення в межах державного законодавства.
Виклад основного матеріалу
Термін «опозиція» визначається політичною наукою як протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії, організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому [6 с. 428]. У політології термін «опозиція» найчастіше вживається для характеристики одного з інститутів сучасного парламентаризму.
Як явище політичного життя, опозиція існує з давніх часів у таких формах, як двірцева інтрига, повстання, державний переворот. На рубежі нового часу з'являється так звана «легітимна опозиція», її виникнення пов'язують з «Великою Хартією Вольностей» (1215 р.), що заклала основу британського парламентаризму, започаткувала розвиток права як засобу спротиву королівській владі. Будь-яке порушення декларованих прав і свобод з боку владних структур, потребує активної протидії з боку громадськості, яка об'єднується в організації, спілки асоціації, формує реальну опозицію існуючого режиму [2 с. 223].
Законом України «Про політичні партії в Україні» також передбачені гарантії свободи опозиційної діяльності політичних партій, у тому числі можливість викладати публічно та обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя; брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обгрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації,вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку [3].
Функціонування опозиції є невід'ємним елементом політичної системи всякої демократичної держави та основою розвитку громадянського суспільства. Головним інституційним елементом опозиційних структур виступають партії, які набувають статусу опозиційних чи правлячих у ході змагання за владу через вибори. За своєю природою опозиція є носієм альтернативних шляхів розвитку суспільства. Ефективність діяльності політичної опозиції, належне виконання нею суспільних функцій, на думку науковців, залежить від багатьох факторів. Серед них: законодавче визначення статусу опозиції; гарантії її прав; наявність механізмів врахування позиції меншості під час прийняття рішень у парламенті; згуртованість сил опозиції, наявність авторитетного лідера [1].
В Україні проблема «меншості» чи парламентської опозиції досі залишається без юридичного вирішення. Подеколи вона набуває політичної актуалізації та, відповідно, суто політичних способів розв'язання без необхідного законодавчого закріплення. Підтвердженням належності цього питання до суто політичного поля слугує також і млявість законотворців щодо нього, зокрема і той факт, що за період діяльності Верховної Ради шостого скликання було зареєстровано лише один законопроект, присвячений інституціоналізації опозиції (авторства групи депутатів від Партії регіонів, «Блоку Юлії Тимошенко» та «Нашої України - Народної самооборони»).
У ньому пропонується таке визначення парламентської опозиції - це добровільне депутатське об'єднання депутатських фракцій (депутатської фракції) у Верховній Раді України та (або) народних депутатів України, що не увійшли до парламентської більшості, подали заяви про перехід в опозицію і які не погоджуються з офіційним політичним курсом парламентської більшості і Кабінету Міністрів України та (або) способом його реалізації, здійснюють контроль за діяльністю парламентської більшості і Кабінету Міністрів України, критикують їх діяльність і пропонують альтернативну програму розвитку України та шляхи її реалізації [9, с. 22-23].
У низці законопроектів попередніх скликань окреслено такі бачення опозиції:
• Депутатські фракції, групи та позафрак- ційні депутати, які заявили про свою опозиційність до офіційного політичного курсу.
• Народні депутати України, які не увійшли до складу парламентської більшості, та уклали Угоду про парламентську опозицію, яку підписало не менше двох третин народних депутатів України, які становлять парламентську меншість, але не менше однієї п'ятої від конституційного складу Верховної Ради України.
• Добровільне об'єднання народних депутатів України - членів депутатських фракцій (груп), позафракційних народних депутатів України, які не підтримують політичний та соціально-економічний курс Президента України, діяльність Кабінету Міністрів України по його реалізації та пропонують суспільству альтернативну програму розвитку.
• Систематичне вираження публічної незгоди певних парламентських груп і фракцій з політичним курсом Кабінету Міністрів України, яка спрямована на зміну цього політичного курсу або усунення з посад окремих членів Кабінету Міністрів України, або його відставки в цілому [9, с. 22-23].
Таким чином, незважаючи на побутову очевидність поняття «опозиція», його формалізація може набувати різноманітних форм. Зокрема, важливим є об'єкт протистояння, яким може бути визначений і Президент України, і Кабінет Міністрів, і безпосередньо парламентська більшість, і широке поняття «офіційного політичного курсу». Відповідно, мета опозиційної діяльності концентрується на зміні поточного політичного курсу держави, зокрема через пропозицію альтернатив або ж усунення з посад окремих членів уряду.
Брак належного інституційного оформлення незгоди народних представників з політичним порядком денним в країні нівелює розуміння парламентської опозиції як просто «не-більшості», політиків, які опинилися «за бортом» владної групи депутатів. Такий напівформалізований стан шкодить як політичній системі країни загалом, так і опозиційним силам зокрема.
Відтак, сили, котрі виступають проти влади, обирають позапарламентські методи політичної боротьби, що зводить їх діяльність до популізму та демагогії, а от реальні політичні альтернативи чинній програмі влади вони фактично не виробляють. Брак механізмів стримувань і противаг у системі парламенту часто призводить до виникнення завуальованих форм «диктатури більшості», що послаблює представницькі функції Верховної Ради.
За період шостого скликання Верховної Ради (2007-2011 рр.), завдяки реформам до Конституції, політичні партії та блоки стали ключовими центрами тяжіння та закладання порядку денного в Україні. З одного боку, це сприяло відносному ідеологічному структуруванню Верховної Ради: утворилися дві сфери впливу у форматі коаліції та опозиції, які відстоювали визначені альтернативи політики, спираючись на певну низку цінностей.
З іншого боку, зміни до Основного Закону диверсифікували повноваження центральних органів влади таким чином, що стало можливим не лише політичне протистояння між ідейними полюсами, а й боротьба між інституціями у трикутнику Президент - Кабмін - Верховна Рада. Через це розшарування політичних сил не завершилось у парламенті поділом на «більшість» і «меншість»: між лідерами сил-учасників коаліції існувала значна напруженість, яка призвела до нестабільного та неоднозначного статусу більшості. міжнаціональний політичний опозиція
Відповідно, «опозиційність» стала розмитим поняттям. Так, приміром, у ціннісному аспекті Партія регіонів та Компартія були в опозиції до євроатлантичного курсу, який провадила влада. В інституційному розрізі опонентами стали Президент та Кабінет Міністрів, які залучали до своєї боротьби лояльні парламентські сили (НУНС та БЮТ). Конкуренція між установами (свого роду інституційна опозиційність) сприяла активному залученню до процесу вироблення публічної політики Партії регіонів, яка ставала ситуативним союзником тієї чи іншої політичної зв'язки (політична сила + державна установа) в залежності від власних планів та намірів.
Отже, до повернення чинності Конституції 1996 року опозиційність мала кілька вимірів, що дозволило політичним силам-учасникам коаліції протистояти за межами парламенту в різних владних установах. У парламенті відносини влади і опозиції за період чинності реформованого Основного Закону були спрямовані на взаємне стримування і контроль. Ґрунтовного правового регулювання питання опозиції не отримало, проте Регламент Верховної Ради містив низку положень щодо захисту прав парламентської меншості. Не останньою причиною достатньо широких прав опозиції також стала взаємна недовіра учасників коаліції БЮТ-НУНС. Долучення до більшості «Блоку Литвина» обмежило Партію регіонів - серед парламентських методів боротьби вона найчастіше обирала блокування трибуни. Проте як влада, так і опозиція не використали період діяльності парламенту для якісного оновлення політичної системи. Формальним показником політичної стратифікації Верховної Ради залишилися гасла та тези, які актуалізували соціокультурні поділи України ще під час Помаранчевої революції. Нерозвинена партійна система не змогла зробити пропорційну модель виборів до парламенту ефективним механізмом репрезентації різних суспільних груп. Політичні сили у Верховній
Раді продовжували відстоювати інтереси великого капіталу.
Президентство В. Януковича, переформатування більшості та повернення конституційної логіки 1996 року позбавило опозицію значної кількості захисних механізмів.
По-перше, втратив чинність Регламент, який боронив права меншості.
По-друге, відновився вільний рух депутатів між фракціями, через що опозиційні партії, особливо БЮТ, втратили значну кількість парламентських «штиків». Така ситуація вкотре підтвердила інституційну слабкість українських партій, а також поставила під сумнів пропорційну модель виборів.
М. Михальченко визначає п'ять типів конфлікту інтересів, які породжують протистояння і взаємодію влади та опозиції.
1. Справжній конфлікт на основі різного підходу до державотворення. Існує об'єктивне зіткнення інтересів різних соціальних сил державницької і антидержавницької орієнтації.
2. Випадковий конфлікт інтересів, який залежить від випадкових обставин, що не завжди усвідомлюється учасниками, - тимчасове зниження або невиплата зарплат, сезонне коливання цін, волюнтаризм чиновників і т. п. Цей конфлікт легко подолати за умови усвідомлення й здійснення можливих альтернатив.
3. Змішаний конфлікт інтересів, викликаний факторами, які лише побічно пов'язані з об'єктивними, - мовні, релігійні, культурні та інші питання.
4. Неправильно приписаний конфлікт, що належить не до справжніх політичних, економічних, географічних чи інших причин.
5. Хибний конфлікт інтересів - немає об'єктивних підстав, але виникає внаслідок хибних уявлень або непорозумінь. Такого типу конфліктів в Україні багато на ґрунті суб'єктивного розуміння інтересів гілок влади, політичних інститутів, регіонів або на ґрунті просто провокацій [5, с. 22].
Опозиція є невід'ємним компонентом, свого роду індикатором демократичного суспільства і правової держави. Ф. Рудич зазначає, що «цивілізована опозиція - це коли суперечності між більшістю і меншістю не ставлять під загрозу основи конституційної і правової системи» [8, с. 6]. В класичному розумінні цивілізована опозиція - це коли не тільки партія, що перемогла, визначає законність і справедливість правил гри, а й переможена партія також. Хоча останній визнати це дається нелегко.
Переможена партія повинна розуміти, що в ході суперництва зіткнулись лише земні інтереси, кожен з яких законний і що благополуччя однієї із сторін не досягається за рахунок іншої. Така опозиція не може вважатися конструктивною.
Конструктивна опозиція має бути альтернативною політичній стратегії і тактиці правлячих сил. Їх взаємна конкуренція, в межах існуючих політичних систем, зменшує зростання небезпечної поляризації сил, що існують у суспільстві та парламенті.
Цьому сприяє вироблення чітких позицій сторін, що відображають їхні взаємини. Така опозиція неможлива без відповідальності політичних партій та їх лідерів. У сучасному українському суспільстві ще не створені умови для функціонування цивілізованої опозиції.
Взаємодія влади та опозиції повинна відбуватися на основі так званого «демократичного контракту». Такий контракт, на думку З. Балабаєвої, передбачає демократичний шлях вирішення конфліктів, які структурно протиставляють одне одному різноманітні групи суспільства в їхній боротьбі за владу. Він найкращий, оскільки віддає перевагу не пригніченню і знищенню суперника, а є успішним генератором нових соціальних відносин. Такий контракт привчає членів соціальної групи до загальноприйнятних договірних процедур. Влада закону не нав'язується тільки волею найбільш сильних, вона поступово стає результатом згоди найбільш слабких чи меншості, нехай навіть тимчасової [4, с. 137].
Необхідно підкреслити, що природа відносин між владою та опозицією нерозривно пов'язана з рівнем політичної культури української еліти. Отже, можна припускати, що реальні зміни та переведення взаємодій усередині політичної системи на демократичні та прозорі засади залежать від розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні та циркуляції політичного істеблішменту.
На нинішньому етапі в демократичних державах немає усталеного підходу до унормування інституту парламентської опозиції на конституційному чи законодавчому рівні. Сучасні дослідники на підставі аналізу інституціоналізації опозиції та її впливу на законодавчий процес виокремлюють чотири основні моделі парламентської опозиції:
а) вестмінстерська модель (поширена в Австралії, Великій Британії, Індії, Канаді), за якої роль парламентської опозиції формалізована, але на практиці вона мало впливає на вироблення політичного курсу країни;
б) французька модель, коли роль опозиції незначна і на практиці, й інституційно;
в) німецька модель (поширена в Німеччині, Австрії та ін.), за якої роль опозиції не настільки формалізована, як у вестмінстерській моделі, проте традиції політичної практики та розвиненість інститутів громадянського суспільства дають змогу опозиції на практиці реально впливати на ухвалення рішень;
г) скандинавська модель (Данія, Норвегія, Швеція) характеризується значно меншими правами опозиції, ніж у всіх інших моделях. Опозиція має право на участь у діяльності законодавчих комітетів та в ухваленні порядку денного.
Специфіка української опозиції полягає в тому, що за роки незалежності України вона стала невід'ємною складовою політичної системи. Практично всі провідні політичні сили за цей час встигли побувати як при владі, так і в опозиції [8]. Діяльність сучасної парламентської опозиції мала б здійснюватися на підставі політичних домовленостей із парламентською більшістю.
Висновки
Сьогодні очевидним є той факт, що у суспільному житті будь-якої демократичної країни відносини між політичними опонентами будуються по лінії влада - опозиція. Політична опозиція є неодмінним компонентом, індикатором демократичного суспільства й правової держави.
Конструктивна опозиція має бути альтернативною, а не антагоністичною політиці, стратегії і тактиці панівної владної еліти. Автор підтримує думку дослідників, які вважають, що до цього часу такої опозиції в Україні не існує. Опозиція не сприймається суспільством як реальна альтернатива влади, ефективність її діяльності залишається низькою.
Сьогодні потреби політичного процесу України передбачають удосконалення правової бази функціонування політичних партій та необхідність нормативного визначення політичної опозиції в межах державного законодавства.
Список літератури:
1. Гнаповський О. Проблеми діяльності політичної опозиції в Україні: шляхи оптимізації. Hpp:\\naub. oa.edu.ua\2012\problemy-diylnosti-politychnoloji-opozytsiji-v-ukrajni-shlyahy-optymizatsiji-2\
2. Дмитренко М. Політична система України: розвиток в умовах глобалізації та інформаційної революції [Тексти] / М.А. Дмитренко: Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, ін-т оператив. діяльн. та держ. безпеки. - К. : Знання України, 2008. - 544 с.
3. Закон України «Про політичні партії в Україні» // Політичні партії України. В 3 т. ; Уклад. : Ю. Шайгородський. - К.: Український центр політичного менеджменту. 2005. - Т. 3. - 920 с.
4. Кукуруз О.В. Політична опозиція в Україні та Польщі: порівняльний аналіз / О.В. Кукуруз. - К. : «Наукова думка» ; НАН України, 2010. - 200 с.
5. Михальченко М. Взаємодія політичної влади і опозиції як політологічна проблема / М. Михальченко // Сучасна українська політика і політологи про неї / М.І. Михальченко, І. Курас, Ф.М. Рудич [та ін.].-К./ Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. - С. 20-33.
6. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенко. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К. : Довіра, 2004. - 740 с
7. Рудич Ф.М. Політичний режим в Україні: спроба політологічного аналізу / Ф.М. Рудич // Політичний менеджмент. - № 2(47). - 2011. - С. 13-43.
8. Рудич Ф.М. Політична влада і опозиція в Україні: методологічний контекст 2012-№1 /Віче № 17, 2013.
9. Як працює твій депутат - Інфомаційно-аналітичний журнал // К:ГО Фундація «Відкрите суспільство». -
References
1. Ghnapovsjkyj O. Problemy dijaljnosti politychnoji opozyciji v Ukrajini: shljakhy optymizaciji (Problems of political opposition in Ukraine: Ways optimization). Mode of access:\\naub.oa.edu.ua\2012\problemy-diylnosti- politychnoloji-opozytsiji-v-ukrajni-shlyahy-optymizatsiji-2\
2. Dmytrenko M. Politychna systema Ukrajina: rozvytok v umovakh ghlobalizaciji ta inform. revoljuciji (Political System of Ukraine: development in the context of globalization and the information revolution). K. : Znannja Ukrajiny, 2008. 544 p.
3. Zakon Ukrajiny «Pro politychni partiji v Ukrajini» (Law of Ukraine «On Political Parties in Ukraine»). Politychni partiji Ukrajiny.; Uklad. : Ju. Shajghorodsjkyj. K.: Ukr. centr politychnogho menedzhmentu. 2005. Vol. 3. 920 p.
4. Kukuruz O.V. Politychna opozycija v Ukrajini ta Poljshhi: porivnjaljnyj analiz (The political opposition in Poland and Ukraine: A Comparative Analysis). K.: «Naukova dumka»; NAN Ukrajiny, 2010. 200 p.
5. Mykhaljchenko M. Vzajemodija politychnoji vlady i opozyciji jak politologhichna problema (Interaction of political power and opposition political science as a problem). Suchasna ukrajinsjka polityka i politologhy pro neji. K.: In-t derzhavy i prava im. V.M. Korecjkogho, 2002. P. 20-33.
6. Politologhichnyj encyklopedychnyj slovnyk (Political Science Encyclopedic Dictionary). K. : Dovira, 2004. 740 р.
7. Rudych F.M. Polit. rezhym v Ukr.: sproba politolog. analizu (Polit. regime in Ukr.: an attempt of polit. analysis). Polit. menedzhment. № 2(47). 2011. P. 13-43.
8. Rudych F.M. Polit. vlada i opozycija v Ukr.: metodologhichnyj kontekst (Polit. power and the opposition in Ukraine: a methodological contex).Viche, № 17, 2013.
9. Jak pracjuje tvij deputat (How does your MP). Infomacijno-analitychnyj zhurnal. K: GhO Fundacija «Vid- kryte suspiljstvo». 2012. № 1.
Авторське резюме
УДК 323.39
Політична опозиція як невід'ємний компонент демократичного суспільства і правової держави. Морарь Микола Васильович - доктор політичних наук, професор Таврійський державний агротехнологічний університет Адреса: 72312, м. Мелітополь, просп. Богдана Хмельницького, 18
У статті досліджується політична опозиція як невід'ємний компонент демократичного суспільства і правової держави. Підкреслюється, що у суспільному житті будь-якої демократичної країни відносини між політичними опонентами будуються по лінії влада-опозиція, тобто опозиція - це об'єктивне явище суспільного життя. Функціонування опозиції є невід'ємним елементом політичної системи всякої демократичної держави та основою розвитку громадянського суспільства.
Головним інституційним елементом опозиційних структур виступають партії, які набувають статусу опозиційних чи правлячих у ході змагання за владу через вибори. Ефективність діяльності політичної опозиції залежить від багатьох факторів, зокрема: законодавче визначення статусу опозиції; гарантії її прав; згуртованість сил; наявність авторитетного лідера.
Наголошується на тому, що політичні події 2013-2014 рр. в Україні свідчать про актуалізацію проблеми опозиції як складової політичного процесу та необхідність її нормативного визначення в межах державного законодавства. Крім того події цього періоду привели до трансформації повноважень інститутів державної влади, повернення до конституції 2004 р., формування незаконних військових формувань, ослаблення впливу центру на окремі області, боротьби політичних еліт, протистояння у Верховній Раді, які перетворилися в постійний фактор і фактично паралізують дієвість законодавчого органу держави тощо. Нагальною потребою на сучасному етапі є сильна демократична влада, консолідація усіх політичних сил (коаліції і опозиції) для збереження стабільності і міжнаціональної згоди, протистояння спробам розколоти країну за ідеологічними і національними ознаками.
В цьому контексті підкреслюється, що сьогодні особливої актуальності набуває комплекс проблем, пов'язаних з законодавчим забезпеченням діяльності політичної опозиції. В Україні проблема парламентської опозиції досі залишається без юридичного вирішення.
Робиться висновок, що сьогодні потреби політичного процесу України передбачають удосконалення правової бази функціонування політичних партій та необхідність нормативного визначення політичної опозиції як у межах державного законодавства, так і науки.
Ключові слова: політична опозиція, політична партія,політична ідеологія, політичний процес, політична система, влада, громадянське суспільство, держава, демократія, політична культура.
Abstract
Political opposition as an integral component of a democratic society and legal State. N.V. Morar, Taurian state agrotechnological university, Melitopol, Ukraine, E-mail: morar.nikolay@mail.ru
The article deals with the political opposition as an integral component of a democratic society and legal state. It is emphasized that in the public life of any democratic country, the relationship between political opponents are being built between the authorities and the opposition, that is, the opposition is an objective phenomenon of social life. The functioning of the opposition is an inherent element of the political system of any democratic state and the basis for the development of civil society
The main institutional element of oppositional structures are parties that receive the status of the opposition or the ruling in the competition for power through elections. The effectiveness of the activities of the political opposition depends on many factors, including: legislative definition of the status of the opposition; guarantees of its rights; cohesion forces; the presence of an authoritative leader.
Focuses on the fact that political events 2013-2014 in Ukraine testify to raise the issue of the opposition as part of the political process and the need of its normative definition within national legislation. Additionally, the events of this period led to transformation of the powers of the institutions of state power, a return to the Constitution of 2004, the formation of illegal military groups, weakening the impact of the centre on the individual fields of struggle of political elites, the opposition in Parliament, which has become a constant factor and actually paralyze the effectiveness of the legislative authority of the state, etc. A pressing need at the present stage there is a strong democratic government, consolidation of all political forces of the coalition and the opposition) to preserve stability and interethnic consent, thwarting the attempts to split the country along ideological and national characteristics.
In this context, it is emphasized that today the special urgency is got with a set of problems related to the legislative provision of the activity of political opposition. In Ukraine the problem of the parliamentary opposition is still without legal solutions
The conclusion is made, that today the political process in Ukraine requires improvement of the legal base for the functioning of political parties and the need for a normative definition of the political opposition in the framework of public law and political science.
Key words: political opposition, political party, political ideology, political process, political system, the government, civil society, the state, democracy, political culture
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Розгляд точок зору деяких науковців на поняття, структуру та функціонування політичної опозиції. Опозиція як елемент демократії: про поняття "опозиції", структура опозиції, відносини "влада – опозиція". Особливості та принади української опозиції.
реферат [26,0 K], добавлен 09.01.2008Політична наука про загальну теорію політичних партій та партійних систем. Особливості думки теоретиків про визначення партій та їх необхідність. Розвиток загальної теорії політичних партій, партійних систем та виборчої системи сучасною політологією.
курсовая работа [27,1 K], добавлен 04.09.2009Розгортання системи суспільних інститутів як неодмінна умова становлення демократичних держав і формування націй. Характеристика демократичного, посередницького та виборчого громадянського суспільства. Проблема соціально-політичної стабільності в Україні.
реферат [34,8 K], добавлен 12.12.2010Дослідження сутності і типів політичних еліт - організованих груп, що здійснюють владу в суспільстві (правляча еліта) або перебувають в опозиції до правлячої верстви. Феномен політичного лідерства і його типологія. Політична еліта і лідерство в Україні.
реферат [26,1 K], добавлен 01.12.2010Класифікація політичних партій. По характері доктрин. По місцю і ролі партій у політичній системі. За критерієм організаційної структури. По виду партійного керівництва. Чотири типи партійних систем.
реферат [8,2 K], добавлен 07.06.2006Поняття інституту президентства, його місце в політичній системі суспільства, становлення і розвиток, особливості та історичні джерела. Розробка положень української державності, вклади політичних партій та їх діячів, суть реформування державної влади.
реферат [28,6 K], добавлен 22.11.2009Ідея легітимності публічної влади в історії політичної і правової думки, її співвідношення в поняттям стабільності. Формально-юридичне закріплення легітимності державної влади, права людини. Вивчення даної проблеми в контексті теорії народовладдя.
курсовая работа [58,9 K], добавлен 31.01.2014Армія і політична влада. Класифікацій ресурсів влади. Типи політичних режимів (типи влади) та їх сутність. Армія в політичній системі суспільства. Структура політичної системи. Політичні принципи й норми. Політична свідомість. Політична культура.
курсовая работа [26,8 K], добавлен 04.01.2009Прототипи сучасних політичних партій в умовах кризи феодалізму, ранніх буржуазних революцій і формування капіталізму, в час виникнення парламентів. Політична весна народів. Зв’язок між трансформацією політичних партій та реформою виборчого права.
реферат [20,8 K], добавлен 17.09.2013Поняття державної влади і конституційне визначення її меж. Співвідношення законодавчої і виконавчої гілок державної влади в аспекті політичного режиму. Політична реформа - засіб подолання протистояння між інститутами влади і зміцнення демократичних засад.
дипломная работа [106,2 K], добавлен 18.11.2010Історія та основні етапи виникнення політичних партій на Україні. Напрями діяльності перших українських партій початку XX ст., тенденції їх розвитку. Основні причини та шлях становлення багатопартійності. Діяльність політичних сил після розпару СРСР.
реферат [33,6 K], добавлен 04.09.2009Політичні партії та їх роль в політичній системі суспільства. Функції політичної партії. Правові основи створення і діяльності політичних партій. Типологія політичних партій і партійних систем. Особливості становлення багатопартійної системи в Україні.
реферат [28,9 K], добавлен 14.01.2009Поняття і структура політичної системи. Вироблення політичного курсу держави та визначення цілей розвитку суспільства. Узагальнення та впорядкування інтересів соціальних верств населення. Забезпечення стабільності розвитку громадської системи загалом.
реферат [17,3 K], добавлен 26.02.2015Загальне визначення влади вітчизняних і зарубіжних політологів. Сутність, історичне походження і розвиток політичної влади. Її суб'єкт та носії. Погляди марксистів і немарксистів на конкретні форми реалізації влади. Становлення політичної влади в Україні.
контрольная работа [28,1 K], добавлен 24.11.2010Поняття громадянського суспільства, світовий досвід створення та діяльності громадських об'єднань. Правові основи створення, принципи діяльності, місце і роль суспільно-політичних організацій в державі. Поняття політичної опозиції та її права в Україні.
реферат [31,3 K], добавлен 25.04.2013Сутність демократичного режиму - форми державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність усього населення певної країни. Форми та інститути демократії.
курсовая работа [66,7 K], добавлен 12.02.2011Ідея виникнення правової держави та її поняття. Правова держава. Ознаки правової держави. Проблеми правової держави. Встановлення в законі і проведення на ділі суверенності державної влади. Єдність прав і обов'язків громадян.
реферат [28,5 K], добавлен 02.06.2007Поняття політичного режиму. Загальні концепції демократії. Форми організації державної влади. Принцип поділу влади, багатопартійність, наявність легальної опозиції, принципи взаємин цивільного суспільства з державою. Теорія тоталітаризму та авторитаризму.
реферат [25,5 K], добавлен 29.03.2011Суспільний прогрес і трансформаційні процеси. Система суспільно-економічних формацій. Характеристика основних типів капіталізму. Прогрес і регрес у розвитку суспільства. Теорія модернізації суспільства. Особливості трансформації українського суспільства.
курсовая работа [60,2 K], добавлен 12.06.2010Визначення терміну "політична влада" у світовій науковій літературі. Влада як суспільний феномен, її принципова особливість. Політична влада і її основні риси. Політична влада в Україні: підвалини, становлення, розвиток, перспективи та проблеми.
реферат [36,5 K], добавлен 17.11.2007