Вплив Інтернет-комунікацій на електоральні процеси в Україні (на прикладі парламентських виборів 2012 року)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Вплив інтернет-комунікацій на електоральні процеси в Україні (на прикладі парламентських виборів 2012 року)

С.О.Михальчук

Постановка проблеми. Інтернет-комуніка ції є невід'ємною складовою сучасних електо ральних процесів в Україні, й парламентські вибори 2012 р. не стали винятком. Проте від критими є питання рівня й ефективності вико ристання мережевих комунікацій політичними функціонерами. Чи став Інтернет ключовою ареною боротьби за владу? Що таке глобальна мережа для партійної еліти України? Спосіб позиціонування себе як прогресивного політи ка - «данина моді» або ж дієвий механізм по літичних змагань?

Аналіз досліджень та публікацій. Тематика впливу Інтернет-комунікацій на виборчий процес не є новою для сучасних наукових до¬сліджень. Серед учених й експертів з новіт¬ніх медіа-комунікацій, які займаються цими питаннями, варто відзначити таких як Л. Ко¬чубей, В. Недбай, Г. Почепцов, І. Дебенко, А. Потіха, О. Карчевська, Г. Агафонова, М. Саваневський, Д. Голубов. Серед невиріше- них частин загальної проблеми залишається комплексне дослідження впливу Інтернет-комунікацій на електоральний процес в Україні у 2012 р. Мета дослідження - аналіз впливу Інтернет-комунікацій на електоральні процеси в Україні на прикладі парламентських виборів.

Виклад основного матеріалу. Аналіз впли ву Інтернет-комунікацій на виборчий процес 2012 р. буде необ'єктивним й нецілісним без урахування рівня розвитку технологічної ме режевої інфраструктури. За даними КМІС, Worldbank та ITU менше половини українців були користувачами глобальної мережі у 2012 р., що дає змогу говорити про існування «циф рового розриву» (див. соціологічні дані у таб лиці 1). Нерівномірність доступу до мережі є вагомою перепоною щодо використання інно ваційних мережевих комунікацій у виборчих процесах в Україні.

Інтернет-комунікації в електоральному процесі мають свої канали і форми, детальний аналіз яких дозволить зробити висновки щодо рівня впливу мережевих комунікацій на вибор чий процес загалом. У виборчій кампанії 2012 р. були задіяні численні канали і форми Інтер- нет-комунікацій, у даному дослідженні акцент зроблений головно на дослідженні функціону вання політичних сайтів та активності політич них партій у соціальних мережах.

Так, однією з форм використання Інтернет- комунікацій у електоральному процесі 2012 р. були політичні сайти. Політичний сайт є вір туальним представництвом політичної партії, джерелом інформації, інструментом для залу чення прихильників. Існування політичного сайту засвідчує значимість політичної сили. Відсутність власної сторінки в Інтернеті роз цінюється багатьма як одна з безпосередніх ознак несерйозності будь-якої організаційної структури [3]. У трьох партій, які висували свої списки на виборах 2012 р., відсутні або не функціонують офіційні сайти [9].

Чи стали політичні сайти «принципово но вим і навіть революційним способом публічної комунікації» [16, с. 374] в електоральному про цесі 2012 р.?

Л. Кочубей, аналізуючи особливості ви користання Інтернет-технологій у виборчій кампанії до Верховної Ради України 2012 р., зазначає, що інтерактивні форми, присутні на сайтах, не виконують своїх функцій. Зв'язок з політиком чи політичною силою, який мав би сформуватись за їхньою допомогою, поки що майже відсутній. До того ж не лише з тех нічних причин, а й через небажання реагува ти. Ряд сайтів має «неробочі» форми, давно не оновлювані запитання для голосування. Науко вець зазначає, що політичні сили пожвавили свою роботу в Інтернеті. Однак, крім традицій ного «зливу компромату», поширення чуток, відео жартів та карикатур, замовних обгово рень на форумах та блогах, справжнього діа логу з виборцями, поки що не спостерігається. Сайти партій, як і раніше, виконували єдину роль - розміщення прес-релізів. Основна цільо ва аудиторія цих сайтів - ЗМІ. Наповненням цих сайтів займається прес-служба. Сенсу в таких сайтах - жодного. Адже всі зацікавле ні ЗМІ та окремі журналісти отримують релі- зи політичних сил напряму через їх розсилки. Класичну роль, яку мали б виконувати сайти - взаємодія з прихильниками, поки що не змогла опанувати жодна українська політична сила [7, с. 95-96].

Підконтрольні Інтернет-ЗМІ є інструмен том маніпулятивного впливу на свідомість ви борців. Політичні актори у все більшій мірі прагнуть отримати можливість прямо або опо середковано здійснювати вплив на редакційну політику Інтернет-сайтів, зовні безпосередньо не прив'язаних до жодної з політичних сил [3]. Для топ - політиків і їх політичних сил не є проблемою створити й фінансувати діяльність Інтернет-ресурсу. Існують випадки коли веб- ресурси з'являються спеціально «під вибори», як інформаційно-агітаційний проект.

Політичні партії та окремі політики по части використовували блогосферу, зокрема розміщуючи свої блоги на сторінках Інтернет- видань. Наприклад, В. Кличко веде блог на «Українській правді». Під час виборчої кампа нії 2012 р. лідер партії «УДАР» опублікував лише один запис про головну мету парламент ських виборів - відсторонення Партії регіо нів від влади і захист української незалежнос ті. В. Кличко має блог на Ктуе;]оигпа1, проте найсвіжіші записи датуються лютим 2011 р.

О.Тягнибок опублікував 7 записів під час ви борчої кампанії з критикою комуністів і Партії регіонів. Ю. Тимошенко має свою сторінку на Livejournal. Щоправда, найсвіжіші записи да туються січнем-лютим 2012 р.

Таблиця 1 Рівень й особливості проникнення інтернету у 2012 році

Важливим засобом суспільно-політичного дискурсу між політичними функціонерами та громадянами є соціальні мережі. У світі сьо годні знаходимо красномовні приклади коли соціальні мережі стали потужним рекламним інструментом. Зокрема, йдеться про успішну рекламну кампанію австралійського політика К. Радда у 2007 р. з використанням соціальних мереж таких як Facebook, MySpace, Youtube або ізраїльського президента Шимона Переса, який на YouTube виклав відео із закликом до давати його в друзі у мережі Facebook. Парла ментська кампанія засвідчила неусвідомлення українськими політиками можливостей й по тенціалу соціальних мереж.

Для того, щоб зрозуміти рівень і характер впливу соціальних мереж на виборчий процес потрібно проводити детальний контент-аналіз сторінок партій/політиків. Проте, соціальні мережі не є джерелом об'єктивних даних. Ін формація в соціальних мережах легко доступна лише протягом короткого часу, адже старі по відомлення перекриваються новими, а пошуко ві інструменти в мережевих сторінках відсутні. Отже, з часом знайти потрібну інформацію буде практично неможливо. До того ж не можна ви ключати, що частина постів може бути просто видалена власниками сторінки і зникне назав жди [11].

У виборах 2012 р. більш чи менш активно використовувалися такі соціальні мережі, як Facebook, Вконтакте і Twitter. Український сегмент соціальних мереж не використовував ся, оскільки їх просто не існувало станом на 2012 р. Альтернативні соціальні мережі Druzi. org.ua та Weua.info почали функціонувати у березні-квітні 2014 р.

За даними Інституту політичної інформа ції, найбільш активною партією в соціальних мережах була ВО «Свобода». Друге місце посі ла об'єднана опозиція «Батьківщина». Остання приділяє більше уваги мережі Facebook, ауди торія якої більш зріла. В свою чергу, «УДАР» Віталія Кличка, як і «Свобода» активніше функціонують у мережі Вконтакте. Враховую чи, що ця мережа користується популярністю у молодих користувачів, можна зробити ви сновок про те, на кого націлена діяльність цих партій. Партія регіонів проявляє себе Менш

Таблиця 2 Фейсбук-активність політичних партій у виборчий період (30 липня - 28 жовтня 2012 р.)

Джерело: складено автором за матеріалом сторінок політичних партій у мережі Facebook. Примітка: * під уподобаннями мається на увазі кількість «лайків» під постами, а не кількість уподобань сторінки. активно у мережі Інтернет, використовуючи Twitter і Facebook. Різниця у кількості підпис- ників, з їх переважанням у Facebook, теж свід чить про більш зрілу аудиторію Партії регіонів. Комуністична партія в Інтернеті представлена досить формально. Сторінки в соціальних мере жах функціонують, але особливою популярніс тю не користуються [9].

Визначимо рівень Facebook-активності по літичних партій у виборчий період. Для цього підрахуємо загальну кількість записів/упо- добань під записами/коментарів й поширень (дані зведені у таблиці 2).

Отримані дані дозволяють представи ти рейтинг партій за їх активністю у мережі Facebook:

а) загальний рейтинг партій: 1. ВО «Бать ківщина»; 2. Партія регіонів; 3. Політична партія «УДАР»; 4. ВО «Свобода; 5. Політична партія «Наша Україна» 6. Партія Наталії Ко- ролевської «Україна-Вперед»; 7. Соціалістична партія України; 8. Політична партія «Україна Майбутнього»; 9. Радикальна партія О. Ляшка;

1. Партія «Руський блок»; 11. Комуністична партія України; 12. Українська партія «Зелена планета»; 13. Політичне об'єднання «Рідна віт чизна», ВО «Громада», «Нова політика», Пар тія пенсіонерів України, Партія Зелених Укра їни, Народно-трудовий союз України (сторінки цих партій або відсутні, або не містять даних щодо активності під час виборчої кампанії);

б) рейтинг партій, що пройшли до Верхов ної Ради України: 1. ВО «Батьківщина»; 2. Партія Регіонів; 3. ВО «Свобода»; 4. Політична партія «УДАР»; 5. Комуністична партія Укра їни.

Порівнюючи два рейтинги, несподіванкою стала лише Комуністична партія, яка попри свою неактивність у мережі, зуміла здобути місця у парламенті. За КПУ голосували пере важно люди старші за 50 років (див. таблицю 4), й очевидно свою роль зіграв т. зв. «віковий цифровий розрив». Виборці КПУ - це люди з вираженою тугою за минулим, де в тому числі не було й Інтернет-комунікацій.

Цікавими є й дані щодо Facebook- активності партійних лідерів у виборчий пе ріод (таблиця 3). Найбільш активним корис тувачем виявився О. Тягнибок, який, до речі, ще й перший завів свою Facebook-сторінку (24 лютого 2011 р.). Ю. Тимошенко була менш ак тивною користувачкою у порівнянні з лідером ВО «Свобода», ще й у Facebook з'явилася піз ніше (12 серпня 2011 р.), ніж М. Азаров (27 травня 2011р.). В. Кличко, як і П. Симоненко, не були представлені в мережі Facebook на час виборів 2012 р. Соціальні мережі не повинні розглядатись політиками лише як інструмент в арсеналі засобів передвиборчої кампанії.

Таблиця 3 Фейсбук-активність політичних лідерів у виборчий період (30 липня - 28 жовтня 2012 р.)

Таблиця 4 Профіль виборця 2012 року

Со ціальна мережа повинна будуватись, як серед овище синхронної взаємодії між політиками і суспільством, їх діалогового спілкування. Коли сторінка в соціальній мережі створюється або функціонує лише «під вибори», вона виклика тиме низький рівень довіри з боку громадян. Деякі з політичних партій в Україні, що бра ли участь у виборчих змаганнях 2012 р., поча ли функціонувати в мережі, зокрема йдеться про Facebook, ще у 2010 р. Так, сторінка по літичної партії «Наша Україна» функціонує й оновлюється з листопада 2010 р. У партії «Руський блок» Facebook-сторінка формально з'являється у 2010 році, але починає адміні струватись лише з серпня 2012 р.

Розглянемо інші партії, зважаючи на поча ток їх активності в мережі Facebook:

р.: 24 лютого - ВО «Свобода» - актив но функціонує; 17 липня - Українська націо нальна Асамблея; 15 серпня - «Україна Май бутнього» - сторінка оновлюється; 12 жовтня - Соціалістична партія - сторінка оновлюєть ся; 23 грудня - «Україна - Вперед» - активно функціонує з квітня 2012 р.

р.: 6 січня - КПУ - сторінка оновлю ється; 11 січня - «Рідна вітчизна» - сторінка існує формально; 22 січня «Батьківщина» - сторінка функціонує; 8 лютого - Ліберальна партія України - фактично починає функці онувати з червня 2014 р.; 13 березня - Партія Регіонів; 24 квітня - УДАР; 20 червня - Ради кальна партія О. Ляшка; 13 серпня - Зелена планета

р. - Партія Зелених України;

р. - Партія пенсіонерів України;

р. - ВО «Громада»;

У партії «Нова політика» сторінка існує, але не функціонує, тоді як у Народно-трудового союзу Facebook-сторінка взагалі відсутня.

Користуючись даними з таблиць 1, 2, 3, 4 спробуємо зробити декілька узагальнень (об межимось лише партіями-переможцями вибор чих перегонів): інтернет комунікація політичний сайт

1. Інтернет мав певний вплив на виборчу кампанію ВО «Свобода» й політичної партії «УДАР», зважаючи на вікові характеристики й тип поселення їх виборців (молодше 30-40 р./ місто);

2. Партія регіонів і ВО «Батьківщина» хоч і були активні в мережі навряд чи робили ставку на Інтернет-аудиторію (тип поселення їх вибор ців - село)

3. Висновки щодо Комуністичної партії були наведені вище.

Більшість дослідників і експертів (М. Сава- невський, Д. Голубов, Т. Березовець) погоджу ються з тим, що соціальні мережі не зіграли суттєвої ролі на парламентських виборах 2012 р. Д. Голубов, лідер Інтернет-партії України вбачає декілька причин такого стану речей: вік кандидатів у народні депутати, які, за визна ченням експерта у галузі мережевих комуні кацій, є «Інтернет-пенсіонерами»; виборча система, за якої 225 депутатів обираються по мажоритарних округах, де ефективними є не соціальні медіа і навіть телебачення, а «прод пайки» і нові дороги.

Д. Березовець вважає, що політики самі по собі традиційні, тому й методи їхні також тра диційні, а до соцмереж вони, зважаючи на вік і професійні звички, ставляться як до новомод ної забавки не більше.

На думку М. Саваневського, політики не надто думали, що запропонувати кількаміль- йонній аудиторії Facebook, розміщуючи пере дусім рекламу партії або створюючи її власну сторінку. Інший напрямок - просування яки хось конкретних відеороликів, фото, текстів у тому числі тих, що мали ознаки чорного піару [1].

Рушієм електорального процесу є політич на комунікація, як обмін інформацією між суб'єктами політики, які, в свою чергу, обира ють для себе найбільш прийнятні й ефективні канали і форми комунікації. Політичні функці онери роблять ставку на ті канали інформації, які матимуть беззаперечний вплив на суспіль ство. Громадяни керуються своїми орієнтирами у виборі каналу інформації - довіра й доступ ність. Проблема полягає в адекватності вибору.

Чому українські політики обирають для себе традиційні канали передачі політичних смислів? Традиційні канали комунікації, які сьогодні використовують для впливу на сві домість громадян та управління політичними кампаніями в першу чергу це телебачення, час то здійснюють односпрямовану або асинхронну комунікацію. Прийнято вважати, що контроль над основними телевізійними каналами є го ловною умовою для проведення успішної по літичної кампанії [6]. Асинхронну комуніка цію легше передбачити й контролювати, тоді як синхронна комунікація є більш складною, вимагає вміння реагувати на запити, бути ди намічним й гнучким. Більшість технологій ре клами та пропаганди у політиці зорієнтовано саме на односторонню трансляцію інформацій ного контенту, необхідного для впливу на сус пільну думку і не припускають можливості по вноцінної двосторонньої комунікації [6].

Які канали комунікації обирають виборці? Погоджуємось з думкою про те, що суспільство змінюється, відходить у минуле «сліпа довіра» до ЗМІ, й традиційні технології агітаційного впливу втрачають свою ефективність [6]. Про те, чи варто недооцінювати традиційні медіа як джерело інформації? У 2012 р. баланс-довіри/ недовіри до ЗМІ підвищився, так у липні 2007 р. баланс був +5,6% (довіряють повністю або переважно - 45,8%, не довіряють повністю або переважно - 40,2%), у квітні 2012 р. баланс - +12,2% (довіряють повністю або переважно - 40,5%, не довіряють повністю або переважно - 28,3 %) [12]. Врахуймо, що політичні партії у виборчій кампанії орієнтувалися здебільшо го на маніпулятивний потенціал політичної реклами, розміщеної на провідних телекана лах України. За наслідками парламентських виборів були надані рекомендації ОБСЄ щодо обмеження платної політичної реклами. «Вар то розглянути можливість запровадження об меження обсягів платної політичної реклами у ЗМІ, яку можуть придбати партії та кандида ти, з урахуванням рекомендацій Ради Європи щодо заходів, що стосуються висвітлення ви борчих кампаній у ЗМІ» - так звучить одна з рекомендацій. ОБСЄ у своєму звіті українську телевізійну квоту на рекламу - 20% на день - називає «необмеженою можливістю» партій та кандидатів купувати ефірний час. Причиною для заборони стала низка аргументів: пору шення принципу рівності кандидатів; велика вартість ефірного часу і, як наслідок, потреба залучати значні кошти; формування залежнос ті політиків від «спонсорів»; перетворення ви борчої кампанії в «гонку фінансових озброєнь».

Нововведенням у виборчій кампанії 2012 р. стало відеоспостереження на виборчих дільницях з можливістю онлайн-трансляції, передбачене Законом України «Про особли вості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року». Закон визна чає порядок застосування відеоспостереження, відеозапису і трансляції зображення для спо стереження за організацією проведення голосу вання та підрахунку голосів на звичайних виборчих дільницях у день голосування на чер гових виборах народних депутатів України 28 жовтня 2012 р., а також зберігання та викорис тання створеної в процесі відеоспостереження інформації [5].

У 2012 р. на виборах до Верховної Ради України на кожній виборчій дільниці встано вили систему відеоспостереження, до якої вхо дили дві відеокамери і ноутбук зі спеціальним програмним забезпеченням. Здавалося б, пу блічність виборчого процесу мала стати запору кою його прозорості і чесності. Однак, напере додні виборів ЦВК ухвалила постанову, згідно із якою після закінчення голосування подаль ший процес підрахунку голосів не транслював ся «на живо» в інтернеті, а системи відеоспос- тереження на дільницях працювали лише на зберігання інформації [13]. Витрати, пов'язані із закупівлею техніки й подальше її неефектив не використання, додали зневіру громадян до виборчого процесу.

Цікавим є досвід використання Інтернет- комунікацій для контролю електорального процесу з боку громадських організацій. У 2012 р. громадянська мережа Опора презенту вала інтерактивну мапу спостереження за вибо рами з якої можна було отримати інформацію щодо розташування всіх виборчих дільниць, меж і центрів 225 округів, ознайомитись зі складом комісій окружного та дільничного рів нів. В описовому форматі, з доказами у вигляді фото чи відео, можна побачити порушення та інциденти, які зафіксували спостерігачі у всіх регіонах України [2].

Ще однією цікавою ініціативою було функ ціонування проекту ELECTUA, метою якого було залучення громадян до активної позиції та моніторингу виборчого процесу. У задумах творців було те, щоб цей ресурс став дієвим за собом для фіксації та поширення інформації про порушення вимог законодавства під час парламентських виборів 2012 р. Журналісти, громадські діячі та активні громадяни мали змогу брати участь у моніторингу дотримання законодавства під час виборчої кампанії та без посередньо у день виборів [8].

Більшість експертів зійшлися на думці, що Інтернет-комунікації не стали визначальним засобом конкурентної боротьби за владу на пар ламентських виборах 2012 р. Цьому знаходимо декілька пояснень:

1. В Україні станом на виборчий період 2012 р. не подолана проблема «цифрового роз риву», адже Інтернетом в Україні користува лося менше половини населення. Більшість виборців використовує телебачення як інфор маційне джерело. Зазвичай, ті, хто використо вує мережу Інтернет, як джерело інформації належать до молодого покоління, яке не від значається активною електоральною поведін кою, іншими словами - часто просто ігнорує вибори.

2. Політичні партії не вбачали в Інтерне- ті дієвий механізм виборчих змагань, здатний принести «політичні дивіденди». Причину зна ходимо в традиційності українських політиків, навіть їх архаїчності.

3. Інтернет почасти є незамінним у виборах для тих партій, яким недоступний ефір на теле баченні. Причинами недопуску політичних сил до телевізійних ресурсів може бути: авторитар на позиція правлячих кіл, які фактично «пере кривають кисень» опозиції й власне неможли вість партій або політиків оплатити телевізійну політичну рекламу. На виборах Президента України у 2004 р. помітною була інформаційна блокада опозиційного лідера В. Ющенка з боку телебачення, яка спонукала шукати інформа цію в Інтернеті. У 2012 р. проблеми цензури з боку влади не було, але виникла інша пере пона - різний рівень фінансових можливостей політичних партій, бо якщо одні могли кинути величезні ресурси на транслювання політичної реклами, то інші обмежувались паперовими листівками.

4. Якщо політичний Інтернет є відносно де шевим ресурсом, то чому він не був активно ви користаний у виборчій кампанії 2012 р.? Мож ливо, українська політична еліта орієнтувалася на старі технології завоювання влади - підкуп голосів виборців й фальсифікації. Дійсно, за висновками спостерігачів від ОБСЄ, Європей ського парламенту, канадських місій, США, ЕНЕМО, вибори стали кроком назад від стан дартів демократії, до яких Україна була на багато ближча у 2006, 2007 та 2010 рр. Такі ж оцінки дали виборам і українські організації, зокрема Громадянська мережа ОПОРА [17].

5. Вибори 2012 р. здійснювались за зміша ною системою, й ті кандидати, які йшли по ма жоритарних округах, робили ставку на особис ті зустрічі з виборцями, а не на комунікацію в мережі.

6. Потрібно враховувати й те, що частина партій попри те, що брали участь у виборах, не мали на меті здобувати місця у парламенті. Їх участь у виборчих перегонах полягала у відтя гуванні голосів у інших політичних сил. У та кому разі навіщо будувати якісну інформацій ну кампанію, у тому числі в мережі Інтернет.

7. Інтернет все-таки був важливою части ною виборчого процесу, проте об'єктивно мере жа мала реальний вплив на виборчу кампанію «Свободи» і «УДАРУ», хоч ВО «Батьківщина» й Партія регіонів були активні в мережі, зви чайно, в межах українських реалій.

Висновки

Використання Інтернет-комуні- кацій в електоральному процесі 2012 р. мало наступні форми: сайти політичних партій, сто рінки у соціальних мережах, персональні бло ги, підконтрольні Інтернет-ЗМІ, громадянські ініціативи у сфері застосування Інтернет-кому- нікацій в електоральному процесі, відео спосте реження на виборах з (не)можливістю онлайн- перегляду.

Більшість дослідників стверджують, що Ін- тернет не мав реального впливу на результати виборів 2012 р. Головно цьому є декілька при чин: цифровий розрив, електоральний абсен теїзм молоді, панівне становище традиційних ЗМІ, певна архаїчність політичних партій, орі єнтація на перевірені часом технології підкупу і фальсифікації.

Список літератури

1. Закон України «Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів України» від 05.07.2012 № 5175-VI.

2. Кочубей Л. Особливості виборчих технологій у виборчій кампанії до Верховної Ради України 2012 року

3. Уилкокс Д.Л. Как создавать PR-тексты и эффективно взаимодействовать со СМИ [Текст] / Д.Л. Уилкокс. 4-е изд. - М.: Консалтинговая группа ИМИДЖ-Контакт: ИНФРА-М, 2004. - XIV. - С. 374.

Авторське резюме

У статті досліджується вплив Інтернет-комунікацій на електоральні процеси в Україні на прикладі парламентських виборів 2012 р. Інтернет є невід'ємною складовою сучасних електоральних процесів в Україні, і парламентські вибори 2012 р. не стали винятком. Автор ставить за мету визначити рівень й ефективність використання різних каналів і форм Інтернет-комунікацій. Так, аналізується роль полі тичних сайтів, підконтрольних Інтернет-сайтів, блогосфери й соціальних мереж у виборчій кампанії. Інтернет-комунікації були використані громадськими організаціями для контролю електорального процесу. Нововведенням у виборчій кампанії стало відеоспостереження на виборчих дільницях з можли вістю онлайн-трансляції.

Автор поділяє думку більшості дослідників про те, що Інтернет-комунікації не стали основним за собом конкурентної боротьби за місце у парламенті. Політичні партії у виборчій кампанії орієнтувалися здебільшого на маніпулятивний потенціал телевізійної політичної реклами й традиційні, вже випробу вані в Україні, технології завоювання влади й не вбачали в Інтернеті дієвий механізм виборчих змагань, здатний принести «політичні дивіденди». У статті виокремлені й інші причини чому Інтернет-комуні кації не мали реального впливу на перебіг та результати парламентських перегонів (цифровий розрив, змішана виборча система, архаїчність політичних партій).

Ключові слова: Інтернет-комунікації, політичні партії, електоральний процес, політичний сайт, со ціальна мережа, блогосфера, асинхронна комунікація.

This paper examines the impact of Internet communications on electoral processes in Ukraine on the ex ample of parliamentary elections in 2012. Internet is an integral part of modern electoral processes and the parliamentary elections of 2012 were not an exception. The author aims at determining the level and efficien cy of various channels and forms of network communications implemented in the electoral process. Thus, the role of political sites, blogs, and social networks are analyzed. Internet communications were used by NGOs to monitor the electoral process. The innovation in the election campaign was the video surveillance at polling stations with the ability to stream online.

The author shares the view of most researchers that online communications didn't become the primary means of competition for a place in the parliament. Political parties focused mainly on manipulative potential of television political advertising and traditional political technologies. Thus, Internet was not considered to be the effective mechanism for bringing «political dividends». There are some other reasons why Internet communications had no real influence on the course and the results of the elections (digital divide, mixed electoral system, political parties that tend to be archaic).

Keywords: Internet communication, political parties, electoral process, the political website, social net work, blogosphere, asynchronous communication

Размещено на Allbest.ru