Стан дослідження питання місцевого самоврядування в науковій українській літературі

Г.З. Гірняк

E-mail: ms.pasichnyk@ukr.net

Авторське резюме

Автор особливо звертає увагу на те, що ще українська історіографія першої половини ХІХ ст., продовжуючи державницькі традиції гетьманської доби, шукає синтези у формі загальних праць з історії України, а зокрема місцевого самоуправління. Праці Д.Бантиш-Каменського дають системний огляд історії України від давніших часів до кінця ХVШ ст., докладніше спиняючись на козацькому самоуправлінні. Але водночас українська історіографія в добу романтизму ставить в центр уваги народ, його життя і рухи. Романтичне захоплення народністю згодом переростає у співчуття до соціальної та економічної недолі народних мас, головно -- селянства. Досліджуючи спочатку народ як об'єкт історії, українська історіографія згодом ставить його на чолі українського історичного процесу. При певних відмінах, в різні часи й у різних дослідників, народницький напрям характеризує всю українську історіографію середини і другої половини ХІХ ст., а відгуки його мають вплив ще в перших десятиліттях ХХ ст. Народницький напрям найяскравіше виявився в працях М.Максимовича, П.Куліша, О.Лазаревського та ін., які присвятили головним чином свої праці вислідам історії козаччини та його управлінню.

У статті проаналізовано погляди революційних народників, які схилялися на принцип верховенства волі народу, що був основою всіх рівнів влади. У програмних принципах народоправління акцентувалось на демократичних традиціях сільської громади. Висуваючи загальнодемократичні гасла про права нації на суверенний розвиток, вони мали на увазі не федерацію рівноправних народів, а федерацію громад, об'єднаних в області й підпорядкованих на місцях обласному управлінню, а в центрі--союзному урядові. Але народники не дали відповіді на поставлені життям питання, практичних рекомендацій з розв'язання національних проблем.

Abstract

The paper analyzes the scientific research on the topic of urban governance of the Ukrainian lands in the Russian Empire in late ХІХ - early ХХ1 centuries. Ideas and practice of local government have had a long tradition since veche meetings of Kiev Rus, the introduction of Magdeburg rights, institutions of Cossack's democracy, the functioning of urban doom, provincial and district institutions, the rural meetings while Ukraine was a part of the Russian Empire, rural, burghs, township authorities, county and provincial commissioners, dooms in times of UPR as well as in modern terms.

In particular the author emphasizes that Ukrainian historiography of the first half of the nineteenth century, while studying state features of the Hetman period, is looking for syntheses in the form of general researches on the history of Ukraine, and espesially local government. D.Bantysh-Kamensky's scientific papers give a systematic overview of the history of Ukraine from earlier times to the end of the eighteenth century, paying more attention to the Cossack self-government. At the same time Ukrainian historiography puts into focus the people's life and motion in the age of Romanticism. Romantic fascination ethnic group then develops into compassion for the social and economic distress of the masses, mainly - the peasantry. Exploring the Ukrainians as the subject of history, Ukrainian historiography puts it at the head of Ukrainian historical process. In certain cases, at different times and in different researchers populist trend characterizes all Ukrainian historiography of the middle and second half of the nineteenth century, and reviews its influence even in the first decades of the twentieth century. Populist trend is the most clearly evident in the researches of M.Maksymovych, P. Kulish, O.Lazarevsky and others who have dedicated their works mainly to the results of Cossack's history and its management.

Keywords: The Russian Empire, province, local government, Ukraine, populists, fundamental work, public authorities and democratic principles.

Постановка проблеми. Дослідження у галузі місцевого самоврядування здійснюється у таких двох основних напрямах: а) вивчення й узагальнення історико-правового досвіду шляхів становлення органів місцевого самоврядування на основі вивчення першоджерельної бази, а також фундаментальних праць науковців - дослідників різних історичних періодів; б) теоретичні дослідження ролі інституту місцевого самоврядування в системі публічної влади, його співвідношення з організацією державної влади, визначення їх компетенції відповідно до іманентно властивої природи цього інституту, його реальних можливостей впливу на суспільство сучасної України.

Аналіз досліджень і публікацій. В сучасних умовах характеризуються сплеском інтересу до історії як місцевих органів державної влади, місцевого самоврядування. Значним є внесок у дослідження тих чи інших аспектів проблеми О. Ярмиша, В. Горбачова, В. Грицака, С. Калутіна, О. Головка, О. Марченка, О. Мельничук та ін. Питанням організації, діяльності, місця органів місцевого самоврядування в системі публічної влади приділяється також значна увага серед сучасних дослідників (С. Болди- рєв, О. Бориславська, О . Батанов, Ю. Делія, Б. Калиновський, А. Коваленко, В. Кравченко. В. Кампо, В. Куйбіда, А. Крусян, М. Орзіх, Н.Шкільняк, Н. Камінська).

Розробленням концепції місцевого самоврядування, його теоретико-правових засад з початку 90-х років займається значна кількість фахівців. Спостерігаються їх різні підходи до періодизації становлення, організації та функціонування місцевого самоврядування в українській державі, проте це вагомий внесок у вітчизняну науку, теоретичне підґрунтя для вдосконалення системи органів самоврядування.

Виклад основного матеріалу. На кінець ХІХ століття українська історіографія вже диспонувала великим доробком монографічної літератури та археографічних видань. Водночас розвиток української культури і національної свідомості висував потребу наукового синтезу історичного процесу українського народу і якнайширшої популяризації управління та історії України. Першу наукову схему історії українського народу, на заселеній ним території, протягом усього його історичного життя створив і обгрунтував М.Грушевський. Його монументальна праця «Історія України-Руси» в 10 томах, видана у Львові й Києві в 1898--1937 рр., знайшла цілковите визнання як в українській, так і зарубіжній історіографії [5]. Учений пропонує відмовитися від декларативного закріплення статусу місцевих рад. Предметом конституційного регулювання статусу органів місцевого самоврядування має бути їх юридична природа як заснована на законі самоорганізації громадян сільських і міських громад для задоволення колективних життєвих потреб за рахунок власного і державного фінансування.

Центром конституційної системи України М. Грушевський вважав народ, людину з її правами і вольностями. У науковій і практичній сферах він спирався на ідеї народного суверенітету, непорушності громадянських прав, важливість яких у тому, що базуються на світовому досвіді країн парламентської демократії, пристосовуючись до специфічних умов української дійсності [5].

Ідеї місцевого самоврядування досліджували В. Винниченко, М. Драгоманов, В. Липинський, М. Міхновський, О. Романович-Славатинський, Ю. Панейко, С. Подолинський, М. Стахів, І. Франко, В. Целевич та ін. [2;3- 4;8;20].

М. Драгоманов як прихильник поділу влади, вважав самоврядування основою руху до справедливості, основної мети -- повернення української нації до сім'ї культурних націй. У праці «Історична Польща і великоруська демократія» він виводить ряд принципів локальної демократії. Ідеал політичної федерації Драгоманова реалізується у вислідковуванні децентралізації та дебюрократизаций держави «знизу вгору»[3;4] при повному визнанні самоуправних одиниць (громад, волостей, повітів, земель), кожна з яких має самостійність стосовно інших самоуправ. В одному з проектів, беручи до уваги економічно-географічні критерії. Російська імперія поділяється на 20 автономних земель, зокрема, 4 на українських землях (поліська, київська, одеська, харківська) [5-6].

У женевській «Громаді» реалізував свої погляди, виходячи з драгомановської «громади», також С, Подолинський[4]. Україна мала стати федеративною республікою вільно об'єднаних громад, тобто основою майбутньої демократичної держави є «громада» -- об'єднання людей для виконання виробничих функцій і розв'язання громадських справ. Подолинський підкреслював залежність влади, прав і свобод від рівня господарської самостійності громади, розвитку продуктивних сил суспільства. Складові частини держави (громади) ухвалюють у своїх справах обов'язкові норми, а спільна «рада громади є арбітром у конфліктах між ними.

У кін. XIX -- поч. XX ст. відповідні погляди щодо розвитку української національної справи, інтересів місцевого населення поділяли і розвивали політичні діячі й мислителі О. Романович-Славатинський, М.Туган- Барановський, М. Славінський, В. Вернадський, А. Кримський, М. Палієнко [2, с.59], які, як правило, відстоювали державницьку модель місцевого самоврядування.

Основний засіб здійснення народом своєї влади, на його думку, -- це громади, що виконують усі функції управління суспільством: господарсько-економічну та культурно-освітню, судову. Представницькі органи належить утворити на рівні вільного союзу громад. Усі обранці підконтрольні громадам, які їх обрали.

У розробленні Конституції УНР брав участь Володимир Винниченко, який обстоював принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову; ідею рівності громадян перед законом. Заслуговує уваги його визначення сутності державності як устрою матеріального та психічного життя народу, його економіки, політики, національності, культури -- складного комплексу самоорганізації людей[2].

С. Томашівський виклав свою концепцію у працях «Українська історія», «Про історію, героїв і політику». Його державницька концепція ґрунтується на ідеї особливої ролі Галичини й уніатської церкви в українському державотворенні. Основними її вихідними чинниками визначалися земля, нація та держава, насамперед територіальний патріотизм і національна ідея. С. Томашівський вважав, що майбутня українська держава має формуватися на основі політичної автономії західноукраїнських земель з власним законодавством, адміністрацією, армією, системою освіти. Автономія повинна спиратися на традиції Галицько-Волинського князівства, а також політичний досвід Австро-Угорської монархії та польського республіканського правління [2].

Ідеологи націоналізму М. Міхновський, Д. Донцов і М. Сціборський також зробили свій внесок у розвиток національних ідей про місцеве самоврядування [13]. Однією з основних причин втрати українцями державності М. Міхновський вважав відсутність внутрішньої єдності й висував ідею національного соліда- ризму, яка має об'єднати окремі частини нації в єдине ціле. Вона найповніше була сформульована в «X заповідях Української народної партії». М. Міхновський -- один з авторів конституційного проекту «Самостійна Україна» (1905 р.), за яким Україна мала бути президентською республікою з двопалатним парламентом -- Радою представників і Сенатом [13].

У радянські часи інтерес до дослідження місцевого самоврядування знижується через ідеологічні та класові міркування, слідування висловленим В. Леніним негативним оцінкам місцевого державного апарату Російської імперії, критиці земств. Визнання місцевого самоврядування буржуазним і класово чужим пролетаріату призвело до того, що проблеми взаємовідносин земств, міст і місцевої адміністрації, їх правового регулювання втратили актуальність. До них повертаються тільки у повоєнний період. Потреба у реформуванні системи місцевого самоврядування була обумовлена недосконалістю Конституції СРСР 1936 р., яка визначала вертикальну систему органів самоврядування, що суперечило концепції самоврядування. Специфіка побудови такої системи й ідеологізація суспільства за радянських часів зумовлювали спрямування досліджень радянських учених з даної проблематики. Праці О. Карлова, Г. Барабашова, К. Шеремета, Н. Старовойтова[2] стали теоретичним підґрунтям для вдосконалення системи органів самоврядування. Ю. Панейко визначив самоврядування як децентралізовану державну адміністрацію, що базується на приписах закону[11].

Кінець XX ст. початок ХХІ супроводжувався перебудовою, розвитком місцевого самоврядування та його відродженням. Багато робіт з радянського будівництва побачили світ у цей період (О. Безуглова, М. Краснова). Вони на сучасному етапі також актуальні, бо сформульовані концепції стали основою розвитку науки «Державне будівництво і місцеве самоврядування» [10].

Висновки

2. Грицяк І. Місцеве самоврядування України в історії та сучасності / І. Грицяк // Вісник УАДУ при Президентові України. - 1996. - № 1. - С. 58-61.