Жінки у політиці в Україні та Грузії: громадська думка і мережева підтримка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жінки у політиці в Україні та Грузії: громадська думка і мережева підтримка

Костюченко Т. С., Марценюк Т. О., Оксамитна С. М.

Стаття ґрунтується на результатах опитувань громадської думки в Україні та Грузії щодо участі жінок у політичній діяльності, кваліфікованості чоловіків і жінок як політиків, ставлення до гендерних партійних квот. Виявлено, що ставлення громадян цих країн до участі жінок у полі-тиці є неоднозначним, але більшою мірою позитивним. Шляхом застосування мережевого аналізу до біографічних даних політичних акторів у законодавчій владі 2007-2012 років в Україні та Грузії виявлено щільно зв'язані мережі політичних еліт в обох країнах. Важливість жінок-депутаток у цих мережах значною мірою залежить від їхньої включеності до підгруп чоловіків.

Ключові слова: тендерні відносини, гендерна рівність, гендерні квоти, політичні мережі, центральність, его-мережі.

Україна і Грузія належать до європейських країн з найменшою часткою жінок у парламенті та уряді. Від початку незалежності жінки цих країн становлять незначну меншість на найвищих рівнях політичної влади. Фактично усі найважли-віші для країн закони і рішення ухвалюються пе-реважно чи виключно чоловіками. Можна при-пустити, що за таких умов думки, переконання, потреби й інтереси жінок не озвучуються й не враховуються, незважаючи на те, що жінки ста-новлять трохи більше половини населення цих країн, майже половину серед працюючих, маючи не нижчий за чоловіків рівень освіти.

Чи відповідає представленість жінок на най-вищому рівні законодавчої влади уявленням до-рослого населення України і Грузії щодо ролі і участі жінок у політиці? Яке місце посідають жінки-депутатки у мережах політичних еліт цих країн? Ця стаття має на меті дати відповіді на по-рушені питання, тим самим висвітливши як гро-мадську думку щодо жінок у політиці, так і їхню мережеву підтримку.

україна грузія політичний жінка

Відповідно до даних міжнародних звітів та ін-дексів, які вимірюють стан гендерних відносин в основних сферах суспільного життя, зокрема у сфері політики, Україні й Грузії притаманні досить низькі показники забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків у сфері полі-тики, особливо у порівнянні з іншими країнами та з іншими сферами суспільного життя. У Звіті з людського розвитку Програми розвитку ООН 2013 року (UNDP Human Development Report) за-значено, що Україна посідає 57 місце в індексі за-безпечення гендерної рівності (Gender Equality Index) [11]. Грузія, будучи при цьому загалом роз- виненішою країною, ніж Україна (72 місце проти 78), щодо рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків відстає і займає 81 позицію.

Відповідно до Звіту з глобального гендерно-го розриву 2013 року (Global Gender Gap Report 2013), наданого Світовим економічним форумом (World Economic Forum), Україна і Грузія займа-ють посередні позиції (64 і 86 відповідно) у ви-мірі величини гендерного розриву (gender gap) у чотирьох важливих сферах нерівності між чоло-віками та жінками: економічна участь, рівень освіти, політичне представництво, сфера здоров'я (див. табл. 1). Як видно з таблиці 1, в Україні найгірша ситуація із політичною компо-нентою (участю жінок у процесі прийняття рі-шень) - 119 місце із значенням, яке майже на-ближається до нуля, тобто до суцільної гендерної нерівності. У Грузії ситуація із політичною участю жінок трохи краща - 97 місце серед 136 країн, хоча також далека від показника рівності для жінок і чолоків.

Відповідно до даних моніторингу Міжпарла-ментської спілки стосовно кількості жінок у на-ціональних парламентах, Грузія посідає 105, а Україна - аж 115 місце серед 190 країн світу, що збігається із даними міжнародних звітів [21]. Внаслідок парламентських виборів 2012 року Грузії вдалося збільшити відсоток жінок до 12 %. Натомість Верховна Рада України характе-ризується майже суцільним домінуванням чоло-віків. За період незалежності в українському парламенті відсоток жінок-депутаток не досягав навіть 10 %. Наразі у Верховній Раді жінки ста-новлять 9,4 %.

Аби пояснити такий низький відсоток жінок у великій політиці обох країн, охарактеризуємо ситуацію із державним регулюванням гендерних відносин в Україні та Грузії (інституційний рі-вень), ставлення населення до участі жінок у по-літиці (суспільний рівень) та жіночі мережі у по-літиці (мережева підтримка).

Інституційний рівень забезпечення тендерної рівності в Україні та Грузії

Обидві країни ратифікували основні міжна-родні документи щодо забезпечення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок, визначивши для себе забезпечення гендерної рівності як важ-ливу складову подальшого розвитку та як один з пріоритетів державної політики. Однак, останні державний та альтернативні звіти про виконання в Україні Конвенції про ліквідацію всіх форм дис-кримінації щодо жінок свідчать про те, що питан-ня забезпечення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок в Україні залишаються доволі суперечливими [1; 2]. З одного боку, в Україні «зроблені реальні кроки для створення механізму забезпечення прав і свобод жінок згідно із загаль-ними міжнародними нормами забезпечення прав людини», а з другого - «в країні ще не відбулася зміна ідеології відносно проблеми становища ста-тей у суспільстві відповідно до світових тенден-цій розвитку даного питання» [2], а також націо-нальний механізм із впровадження гендерної рів-ності (закони та відповідальні органи державної влади) є нечітким щодо визначення правових за-сад гендерних відносин та неефективним щодо їхнього дотримання і регулювання.

Як результат чергового звіту України перед Комітетом ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок [8], Україна серед основних проблемних сфер і рекомендацій отримала зауваження з при-воду «недостатньої представленості жінок на ви-щих рівнях у ряді сфер діяльності суспільства і неприйняття заходів з боротьби з дискримінаці-єю, таких, як запровадження квот та інші тимча-сові спеціальні заходи» [3]. Сьогодні тендерні квоти є доволі поширеними заходами політики позитивних дій у багатьох країнах світу. Нато-мість Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005) передбачає необхідність представництва жінок і чоловіків без зазначення будь-яких механізмів йо-го досягнення, зокрема квот. Це питання було найбільш суперечливим протягом дискусій у про-цесі прийняття Закону. Низку попередніх законо-проектів відхилено частково через пропозицію про конкретну, 30 %, квоту. Загалом в Україні бу-ло близько десяти спроб запровадити гендерні квоти, які не виявилися успішними. Зокрема, не вдалося запровадити законодавчі партійні квоти, тому на виборах 2012 року від партій (разом за пропорційною і мажоритарною системами) жін-ки становили лише 18 % кандидатів [13].

Хоча у Грузії інституційний механізм із за-безпечення гендерної рівності запроваджувався довше і пізніше, ніж в Україні, він характеризу-ється конкретним запровадженням підтриму- вальних дій. Так, Закон про гендерну рівність [4] був прийнятий на 5 років пізніше, ніж в Україні (2010). З другого боку, у Грузії таки вдалося за-провадити гендерні квоти. Зокрема, у новому виборчому законодавстві 2011 року враховано рекомендацію міжнародних організацій і прий-нято добровільну гендерну квоту [14]. Однак основні політичні партії Грузії - «Грузинська мрія - Демократична Грузія» і «Єдиний націо-нальний рух» - не взяли до уваги цю підтриму- вальну дію. З другого боку, Грузії вдалося біль-шою мірою, ніж Україні, покращити ситуацію із залученістю жінок до великої політики, як за-свідчили результати останніх парламентських виборів в обох країнах.

Громадська думка щодо представництва жінок у політиці в Україні та Грузії

Недостатня представленість жінок у політиці в Україні і Грузії зумовлена цілою низкою обста-вин, пов'язаних як з інституційними, так і куль-турними чинниками відтворення гендерних від-носин. Проте серед таких чинників відсутнє од-нозначно негативне сприйняття жінки-політика в обох країнах. Наразі ми не можемо говорити про абсолютно однакове ставлення до діяльнос-ті чоловіків і жінок у політиці, але позитивне ставлення до жінок-політиків суттєво переважає їхнє негативне сприйняття.

Для аналізу громадської думки щодо пред-ставництва жінок у політиці в Україні та Грузії використано емпіричні дані репрезентативних досліджень, здійснених Київським міжнарод-ним інститутом соціології, Інститутом соціології Національної академії наук України та низкою міжнародних дослідницьких організацій (Caucasus Research Resource Centers, International Republican Institute, Baltic Surveys Ltd. / The Gallup Organization).

Протягом останніх двох десятиліть незалеж-ності відбулося поступове зростання сприйнят-тя жінок як рівноправних з чоловіками акторів у сфері політики. Якщо одразу після розпаду Ра-дянського Союзу на початку незалежності Укра-їни 38 % українців погоджувалися з тим, що у політиці краще обійтися без жінок, то нині таких залишилося удвічі менше (14-16 %), за даними Інституту соціології НАН України [5, с. 191]. Водночас частка українців, які не згодні з тим, що у політиці краще обійтися без жінок, зросла від 45 % у 1992 до 71 % протягом першого деся-тиліття ХХІ століття. Відбулася швидка і суттєва зміна ставлення українців до участі жінок у по-літиці. Сьогодні політика, як одна з найважливі-ших сфер суспільного життя не вважається до-ступною переважно для чоловіків. Жінка-полі- тик сприймається населенням України і Грузії як соціальна норма, а не як відхилення чи виняток.

Таке вербальне ставлення до необхідної участі жінок у політиці не корелює з їхньою ре-альною кількістю, зокрема серед депутатів пар-ламентів України (10 %) та Грузії (11 %). Зна-чно менша кількість жінок серед політиків не-рідко пояснюється тим, що жінки, порівняно з чоловіками, менш кваліфіковані, щоб бути по-літиками, що чоловіки краще справляються з роботою на виборних політичних посадах в ор-ганах законодавчої влади. Така оцінка чоловіків як потенційно кращих політиків дійсно вислов-люється певною частиною населення і Грузії, і України, проте вона не є домінуючою. Біль-шість грузинів і українців ставляться до жінок як однаково кваліфікованих і здатних до ефек-тивної політичної діяльності, як і чоловіки. У листопаді 2012 року трохи більше половини (52 %) грузинів відповіли, що на виборних по-садах жінки працюють так само добре, як і чо-ловіки [19] (рис. 1). Така оцінка більшою мірою поширена серед самих жінок (55 %), порівняно з чоловіками (49 %). Більше чверті грузинських чоловіків (29 %) вважають, що чоловіки працю-ють краще за жінок. Серед жінок кожна п'ята (21 %) краще оцінює роботу жінок-політиків. Отже, скептичне ставлення до жінок-політиків справді присутнє серед грузинів, але значно по-ступається ставленню до жінок як до однаково здатних до політичної діяльності. Щонаймен-ше половина грузинів не вбачає різниці в ефек-тивності діяльності чоловіків і жінок на вибор-них посадах.

В Україні жінки також вважаються достатньо кваліфікованими, щоб займатися політикою. Ли-ше 17 % українців загалом вважають, що чолові-ки є більш кваліфікованими, ніж жінки, щоб бу-ти політиками, тому чоловіки переважають у за-конодавчих та виконавчих органах влади (табл. 2). Серед чоловіків переконання про меншу ква- ліфікованість жінок склалося у кожного четвертого-п'ятого респондента (22 %). Серед жінок таке ставлення характерне для 13 %. Най-частіше дорослі українці обирали інше твер-дження, яке пояснює незначну присутність жі-нок у сфері політики, а саме те, що жінки є не менш кваліфікованими, ніж чоловіки, але зді-бності жінок недооцінюються та зневажаються у сфері політики, де домінують чоловіки (57 %). Так вважає половина опитаних чоловіків (50 %) та більшість серед опитаних жінок (62 %). Отже, більшість дорослого населення Грузії та України не мають сумнівів у здатності жінок бути не менш кваліфікованими і ефективними політика-ми, аніж чоловіки.

Більше того, значна частина українців (56 %) підтримують твердження про те, що участь жі-нок у політиці могла б покращити стан справ у структурах влади. Так вважає більшість жінок (65 %), проте чимало чоловіків також з цим по-годжуються (45 %). Сумніви у здатності жінок покращити стан справ у структурах влади частіше висловлюють чоловіки (27 %), аніж жінки (12 %). Політика традиційно вважається чоло-вічим заняттям, і чоловіків не треба заохочува-ти займатися політикою. З жінками ситуація ін-ша, яка склалася історично і значною мірою продовжує відтворюватися нині. Досі поширені у суспільстві тендерні стереотипи виключають політику з основних сфер зайнятості й відпові-дальності жінок. Тому жінок потрібно активно підтримувати і заохочувати брати участь у полі-тиці на всіх рівнях влади. Так вважає більше половини українців (56 %). Зрозуміло, що час-тіше з цим погоджуються жінки (65 %), аніж чоловіки (44 %).

Отже, не менше половини грузинів і укра-їнців, а серед жінок - більшість, позитивно ставляться до участі жінок у політиці. Це під-тверджується також певною мірою готовності підтримати жінок-кандидаток на парламент-ських виборах.

За рік до парламентських виборів у вересні 2011 року грузини демонстрували достатньо велику готовність голосувати за жінок-канди- датів на наступних парламентських виборах. Загалом 68 % сказали, що могли би проголосу-вати за жінку-кандидата [18]. Не підтримали б жінку-кандидата лише 15 %, і приблизно така ж кількість (17 %) не мали відповіді на це питан-ня. Серед жінок підтримка жінок-кандидаток є суттєво вищою (72 %), аніж серед чоловіків (63 %). Таку вербальну готовність голосувати за жінок грузини виявляють тоді, коли у питан-ні йдеться саме про жінок-кандидаток. Проте говорити, що для переважної більшості грузин-ських виборців не має значення стать кандида-та до парламенту, і більшість грузинів однако-вою мірою готові підтримувати і чоловіків, і жінок, очевидно, зарано. Якщо у запитанні не вказувати стать кандидата до парламенту, а за-питувати, за кого проголосували б за усіх інших рівних умов, виявимо дещо меншу готовність грузинів голосувати за жінок. За даними націо-нального опитування у листопаді 2012 року, 46 % громадян Грузії однозначно голосували б за чоловіка, лише 6 % - за жінку, і приблизно для половини виборців стать не мала би значен-ня (47 %) [10]. Це означає, що жінки-кандидат- ки могли би знайти підтримку на виборах лише серед половини виборців Грузії навіть, якщо вони нічим не поступаються чоловікам-канди- датам. Друга половина грузинів загалом надає перевагу саме чоловікам за інших рівних умов.

У парламенті Грузії попереднього скликан-ня було лише 9 (6,6 %) жінок зі 150 членів пар-ламенту. Тоді це була найменша кількість жі- нок-депутатів серед усіх країн Європи. У ве-ресні 2011 39 % грузинів вважали, що така кількість жінок у парламенті є занадто малою [18] (див. рис. 2). Порівнюючи з чоловіками (34 %), значно більше жінок (43 %) вважали, що кількість жінок у парламенті занадто мала. Третина респондентів (31 %) загалом оцінюва-ли таку кількість жінок у парламенті як достат-ню (без суттєвих відмінностей між оцінками чоловіків і жінок). Як бачимо, у вересні 2011 ро-ку навіть серед грузинських жінок менше поло-вини оцінювали чисельність жінок у парламен-ті як «занадто мало», хоча, як зазначалося рані-ше, більшість грузинських жінок вважає, що на виборних посадах жінки працюють так само добре, як і чоловіки.

Рис. 2. Чи достатньо жінок у парламенті. Вересень, 2011 р., Грузія

У грудні 2011 року грузинський уряд вніс до «Закону про громадські об'єднання» поправку, за якою політичні партії, які матимуть у виборчих списках не менше 20 % жінок, одержуватимуть на 10 % більше державного фінансування. Отже, на момент останніх парламентських виборів у Грузії більше третини грузинів вважали кількість жінок у парламенті недостатньою, а уряд надавав фінансову підтримку партіям, які включали біль-ше жінок до виборчих списків. Наразі, за резуль-татами парламентських виборів у жовтні 2012, у Грузії жінки становлять 10,8 % членів парламен-ту. Це на 60 % більше, аніж у парламенті минуло-го скликання, хоча загалом така кількість залиша-ється незначною на тлі інших європейських кра-їн. Тепер за кількістю жінок у парламенті серед європейських країн Грузія випереджає Вірменію, Україну й Угорщину. Чи змінилося ставлення гро-мадян Грузії до кількості жінок у парламенті?

Дані постелекторального опитування свід-чать, що частка чоловіків і жінок, які продовжу-ють вважати кількість жінок у парламенті Грузії занадто малою, залишається незмінною: 43 % жі-нок і 34 % чоловіків [19] (рис. 3). Проте бачимо, на наш погляд, негативну тенденцію суттєвого збільшення кількості грузинів, які тепер вважа-ють кількість жінок у парламенті достатньою - 46 % загалом. Майже половина (49 %) грузин-ських чоловіків вважають, що 11 % жінок у пар-ламенті - це вже достатньо. Та й грузинські жінки значною мірою (43 %) також підтримують таку оцінку. Серед грузинських жінок частки тих, хто вважає кількість жінок у парламенті достатньою та занадто малою, зрівнялися (по 43 %), хоча ще за рік до останніх виборів жінок, які відповідали «занадто мало» було у півтора рази більше, аніж тих, кому кількість жінок здавалася достатньою (43 % проти 29 %). Нагадаємо, що йдеться лише про 11 % жінок у парламенті Грузії.

На минулих виборах до Верховної Ради Укра-їни у жовтні 2012 року обрано 43 жінки, що ста-новить 9,7 %. Серед усіх європейських країн за кількістю жінок у парламенті Україна виперед-жає лише Угорщину. Проте навіть така кількість стала найбільшою для України за увесь період незалежності.

Ми не маємо емпіричних даних, чи вважають українці таку кількість жінок-депутатів достат-ньою, замалою чи завеликою. Проте ми знаємо думку українців, скільки жінок повинно бути в парламенті. Майже третина (30 %) українців за-галом вважають, що жінок у парламенті мало би бути близько половини (табл. 3). Порівняно з чо-ловіками (23 %), значно більше жінок (37 %) вважають, що жінки повинні складати приблиз-но половину від усіх депутатів. Близько 20 % чо-ловіків і жінок схиляються до думки, що жінки у парламенті повинні складати третину, а близько 11 % - четверту частину від усіх членів парла-менту. Лише 7 % українців загалом мали би бути задоволеними гендерним складом депутатів Верховної Ради України за результатами виборів 2012 року, оскільки саме така кількість вважає, що жінок-депутаток повинно бути приблизно десята частина. Таким чином, більшість україн-ських жінок (64 %) вважають, що жінок у парла-менті повинно бути не менше третини. Чолові-ки, хоча й меншою мірою (47 %), також з цим погоджуються.

вищому рівні. На жаль, в українському суспіль-стві тема тендерних квот так і не стала предметом обговорення ні серед політиків, ні серед грома- дян-виборців навіть напередодні чергових парла-ментських виборів. Засоби масової інформації та-кож уникають дискусії щодо запровадження пар-тійних тендерних квот. Ця тема зазвичай вважається неактуальною, несвоєчасною, дале-кою від політичних інтересів пересічних грома-дян, іноді навіть подається як суперечлива ідеям справжньої виборної демократії.

Результати кількох послідовних досліджень в Україні свідчать, що ставлення громадян до тен-дерних квот є неоднозначним, але більшою мі-рою позитивним, аніж негативним особливо се-ред українських жінок. Напередодні останніх парламентських виборів у вересні 2012 року 45 % українців загалом підтримували ідею застосуван-ня гендерних партійних квот для того, щоб збіль-шити кількість жінок серед депутатів Верховної Ради України (див. рис. 4). Майже вдвічі менша кількість українців загалом (24 %) негативно ставляться до гендерних квот. Вражаючою є різ-ниця між ставленнями чоловіків і жінок. Серед чоловіків кількість прихильників і противників гендерних квот однакова (по 34 %). Серед жінок прихильниці квот (54 %) більш ніж у три рази пе-ревищують тих, хто цю ідею не підтримує (16 %).

Тенденція до підтримки ідеї гендерних квот приблизно половиною дорослого насе-лення України загалом зберігається протягом останнього десятиліття, що підтверджують результати досліджень від 2005 року (рис. 5). Кількість жінок, які підтримують ідею запро-вадження гендерних партійних квот приблиз-но у півтора рази перевищує відповідну кіль-кість чоловіків. Хоча останнім часом спостерігається тенденція до зменшення кількості прихильників запровадження гендерних квот, особливо серед чоловіків. Як і раніше, під час останніх парламентських виборів жодна полі-тична партія не застосовувала гендерні пар-тійні квоти у виборчих партійних списках. А уряд України, на відміну від уряду Грузії, нія-ким чином не заохочував партії збільшувати кількість жінок у партійних списках. За ре-зультатами досліджень очевидно, що пересіч-ні українці значно позитивніше ставляться до ідеї запровадження гендерних квот, аніж пред-ставники політичних партій будь-якої ідеоло-гічної орієнтації, які всіляко уникають навіть обговорення можливості запровадження яко-їсь системи гендерних квот.

Включеність жінок до політичних мереж спільного минулого

Аналіз біографічних даних політичних акто-рів у законодавчій владі 2007-2010 років в Україні та Грузії виявив щільно зв'язані мережі політичних еліт в обох країнах. Мережевий аналіз (social network analysis, SNA) дозволяє оцінити вплив соціального (мережевого) капі-талу на плинність еліт та на сталість політично-го лідерства у цих двох країнах. Цей підхід ви-користовували переважно у дослідженнях біз-нес- та політичних спільнот у розвинених західних суспільствах. Також доведено доціль-ність використання мережевого аналізу у дослі-дженнях політичних еліт та мереж формування політики [15]. Дослідження груп політичних та бізнес-еліт за ознакою статі та із використан-ням аналізу біографічних даних було здійснено дослідниками Мор та Віанелло [17].

Щоб порівняти мережі політичних еліт в Україні та Грузії, для цієї статті було створено дві бази даних про акторів, які мали статус де-путатів парламентів останнього скликання в обох країнах. Біографічні дані закодовані як афіліації із політичними, бізнес та неприбут-ковими установами, із зазначенням років роботи чи приналежності до певної організації, установи чи компанії. Це дозволило знайти на-кладання періодів спільного досвіду належ-ності до однієї установи двох представників політичних еліт. У подальшому використано термін «спільне минуле», яке виступає зв'язком між акторами.

Вибірки для обох країн включали: 461 акто-рів для бази даних по Україні (депутати 6-го скликання, 2007-2012 рр.), серед яких було 38 жінок, та 152 акторів для бази даних по Грузії (депутати 5-го скликання, 2008-2012 рр.), серед яких було 9 жінок. Візуалізація всіх графів та розрахунки здійснено у програмному забезпе-ченні Ucinet [7]. Візуалізовані мережі парламен-тарів для обох країн наведено на рис. 6.1 та 6.2.

Для оцінки рівня зв'язаності жіночих та чо-ловічих мереж всередині політичних еліт на основі спільного досвіду розраховано показник щільності (density). Важливість окремих акто-рів проаналізовано через показник рівня цен-тральності (degree centrality). Нарешті, візуалі- зовано профайли его-мереж для найбільш цен-тральних жінок у парламентах України та Грузії.

В українському парламенті 6-го скликання 358 депутатів виявилися пов'язаними через зв'язки «спільного минулого» (86 % усіх акторів). У гру-зинському парламенті зв'язаними «спільним ми-нулим» виявилося 70 депутатів (53 % усіх акто-рів). Відповідно, рівень зв'язаності представни-ків політичних еліт в обох країнах є досить високим: щільність для мережі українських депу-татів складає 3,5 %, для Грузії цей показник до-рівнює 13,5 %. Показники щільності на рівні під-груп жінок і чоловіків наведено у таблиці 4.

Оцінка важливості кожного депутата ґрунту-валася на локальній центральності та прямих зв'язках один до одного. Виявилося, що тільки по дві жінки входять до ТОП-20 найцентральніших акторів в парламентських мережах обох країн: Олена Ф. Бондаренко та Катерина Ващук в Укра-їні; Елене Джавахадзе і Хатуна Гогорішвілі у Гру-зії. Тому ми порівняли їхні его-мережі через візу- алізацію графів на рис. 7, 7.1. та 8, 8.1. відповідно.

У мережах парламентарів обох країн серед оточення тих найбільш центральних жінок, яких названо вище, очікувана більшість чоловіків. Це підтверджує зазначені результати розрахунків внутрішньогрупової та міжгрупової щільності. Тобто, локальна важливість жінок в українських та грузинських політичних елітах значною мірою залежить від їхньої вкоріненості у мережі чолові-ків. Порівняння его-мереж також демонструє, що такі жінки завдяки зв'язкам «спільного минуло-го» поєднують щільні підгрупи акторів, тобто во-ни важливі не тільки локально і потенційно мо-жуть здійснювати прямий вплив, але важливі гло-бально, як «мости» між різними підгрупами, ресурсами яких можуть скористатися. Жінкам у нагоді може стати досить розмаїте минуле, яке приводить до формування зв'язків із різними гру-пами акторів. Окрім того, вік обох жінок, які вия-вилися найбільш центральними в українській мережі політичної еліти, - понад 55 років, і вони входили до парламентів попередніх скликань протягом останніх 20 років, що свідчить про їхній тривалий досвід перебування у політиці.

Отже, бачимо, що зв'язаність мережі жінок нижча за зв'язаність мережі чоловіків в україн-ському парламенті (1,4 % та 2,2 %, відповідно), але вища у мережі парламентарів Грузії (5,6 % та 3,3 %, відповідно). Проте в обох країнах жінки кра-ще зв'язані через «спільне минуле» із чоловіками, ніж між собою - показники щільності всередині підгрупи жінок нижчі, ніж між підгрупами жінок та чоловіків: 1,4 % між жінками та 1,9 % між жін-ками і чоловіками в українському парламенті, у грузинському - 5,6 % та 7,1 %, відповідно.

Порівняння его-мереж двох найбільш цен-тральних жінок у мережі грузинської політич-ної еліти (Елене Джавахадзе і Хатуна Гогоріш- вілі) виявило результати, подібні до отриманих під час аналізу мереж українських жінок-пар- ламентарів. А саме в его-мережах переважну більшість очікувано складають чоловіки, а самі жінки є «брокерами» між щільно зв'язаними підгрупами.

Базуючись на результатах аналізу мереж українського та грузинського парламентів, мо-жемо стверджувати, що важливість жінок у цих мережах в Україні та Грузії значною мі-рою залежить від їхньої включеності до під-груп чоловіків.

Таким чином, дані численних опитувань громадської думки в Україні і Грузії свідчать, що ставлення громадян цих країн до участі жі-нок у політиці є неоднозначним, але більшою мірою позитивним. Більше половини українців і грузинів загалом ставляться до жінок як одна-ково кваліфікованих і здатних до ефективної політичної діяльності, як і чоловіки, а також готові голосувати за жінок під час виборів.

Близько половини українців вважають, що жінок у парламенті має бути не менше третини, а також підтримують ідею запровадження тен-дерних партійних квот. В обох країнах існують суттєві відмінності між чоловіками і жінками у ставленні до участі жінок у політиці. Різниця є очевидною: жінки значно частіше позитивно ставляться до участі жінок у політиці та тен-дерних партійних квот. Очевидно, існує вели-кий потенціал підтримки і реальної участі жі-нок у політиці, який не обговорюється і не використовується політичними партіями ні в Україні, ні в Грузії. В обох країнах політичні партії залишаються напівзакритими чоловічи-ми організаціями, які борються за владу і поки що не бажають залучати жінок до політичної діяльності, зокрема на найвищому рівні законо-давчої влади. В парламентах обох країн жінки краще зв'язані із чоловіками, ніж між собою. У ТОП-20 за рівнем центральності потрапили ли-ше по дві жінки з кожної країни. Візуалізації его-мереж цих найбільш центральних жінок продемонструвала схожі мережеві структури: більше чоловіків у складі его-мереж цих жінок, та зв'язування підгруп («роль брокера»). Тож ми припускаємо, що найкращими способами (на момент проведення дослідження) зайняти найвищі посади в національному парламенті для українських та грузинських жінок була насамперед включеність у чоловічі мережі полі-тики національного рівня.

Список літератури

1. Дискриминация женщин в общественной и политической жизни: Альтернативный отчет о выполнении в Украине Конвенции ООН о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин / ВОО «Женский консорциум Украины». - К., 2008. - 49 с.

2. Доклад о выполнении в Украине Конвенции ООН о ликви-дации всех форм дискриминации в отношении женщин ; [руков. авт. колл. Л. Е. Леонтьева, А. В. Толстокорова]. - Х. : Фолио, 2007. - 18 с.

3. Заключні зауваження Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок (18 січня - 5 лютого 2010 року) / Організація Об'єднаних Націй [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://wu.cn.ua/articles/CEDAW.pdf. - Назва з екрана.

4. Закон Грузии о гендерном равенстве [Електронний ре-сурс]. - Международная ассоциация молодежи Грузии : Тбилиси, 2010. - Режим доступу: http://www.mamg.ge/ wignebi/11.pdf. - Назва з екрана.

5. Українське суспільство. Двадцять років незалежності. Соціологічний моніторинг : у 2-х т. - Том 2 : Таблиці і графіки / За ред. д. філос. н. Є. І. Головахи, д. соц. н. М. О. Шульги. - К. : Інститут соціології НАН України, 2011. - 480 с.

6. Allen M. P. The Structure of Interorganizational Elite Cooptation: Interlocking Corporate Directorates / Michael P. Allen // American Sociological Review. - 1974. - Vol. 39. - С. 393^06.

7. Borgatti S. P. Ucinet for Windows: Software for Social Network Analysis / S. P. Borgatti, M. G. Everett, L. C. Freeman. - Harvard, MA: Analytic Technologies. - 2002. - 250 р.

8. Committee on the Elimination of Discrimination Against Women, 45th session (18 January - 5 February 2010) / Geneva, Palais des Nations, Salle XVI [Electronic resource]. - Mode of access: http://www2.ohchr.org/english/bodies/cedaw/cedaws45.htm. - Title from the screen.

9. Domhoff G. W. The Higher Circles: The Governing Class in America / G. W. Domhoff. - New York : Random House. - 1971. - 367 p.

10. Georgian National Study. International Republican Institute, Baltic Surveys Ltd. [Electronic resource] / The Gallup Organization, The Institute of Polling And Marketing with Funding From the United States Agency for International Development. November 9-21, 2012. - Mode of access: http:// www.iri.org/sites/default/files/2013_February_8_Survey_of_Georgian_Public_Opinion_November_9_21_2012.pdf. - Title from the screen.

11. Human Development Report. Table 4: Gender Inequality Index [Electronic resource]. - Mode of access: https://data.undp.org/ dataset/Table-4-Gender-Inequality-Index/pq34-nwq7. - Title from the screen.

12. Hausmann R. The Global Gender Gap Report 2013 [Electronic resource] / Ricardo Hausmann, Laura D. Tyson, Yasmina Bekhouche, Saadia Zahidi. - Geneva : World Economic Forum, 2013. - P. 181. - Mode of access: http://www3.weforum.org/docs/ WEF_GenderGap_Report_2013.pdf. - Title from the screen.

13. International Election Observation in Ukraine 2012, Parliamentary Elections, OSCE/ODIHR Election Observation Mission Final Report. Warsaw 2013 [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.osce.org/odihr/elections/98578. - Title from the screen.

14. International Election Observation in Georgia 2012, Parliamentary Elections, OSCE/ODIHR Statement of Preliminary Findings and Conclusions (1 October 2012) [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.osce.org/odihr/94593. - Title from the screen.

15. Knoke D. Political Networks: the Structural Perspective / David Knoke. - Cambridge University Press, 1994. - 308 p.

16. Mintz B. The Power Structure of American Business / Beth Mintz, Michael Schwartz. - University of Chicago Press. - 1985. - 348 p.

17. Moore G. Women and Men in Political and Business Elites: A Comparative Study in the Industrialized World / Gwen Moore, Mino Vianello. - London : Sage Publications. - 2004. - 224 p.

18. The Caucasus Research Resource Centers. Survey on Voting

and Political Attitudes in Georgia. Wave 8, September 2011 [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.crrccenters.org. - Title from the screen.

19. The Caucasus Research Resource Centers. Survey on Voting and Political Attitudes in Georgia. Wave 12, Post-election Survey, November 2012 [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.crrccentiers.org. - Title from the screen.

20. Useem M. The Inner Circle: Large Corporations and the Rise of Business Political Activity in the U.S. and U.K. / Michael Useem. - Oxford University Press. - 1984. - 258 p.

21. Women in National Parliaments. Inter-Parliamentary Union [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.ipu.org/ wmn-e/world.htm. - Title from the screen.

Размещено на Allbest.ru