Мультиплікатори розвитку громадянського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.42

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Розвиток громадянського суспільства в Україні визначено однією з цілей державної політики. Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, прийнята Указом Президента України від 24 березня 2012 року, визначила особливості взаємодії держави з громадянським суспільством [1]. Ухвалення подібного документу саме по собі було важливим кроком і широко обговорювалося в колах фахівців, дослідників та представників «третього сектору». Зокрема, у сучасній українській науковій літературі на сьогодні досліджується досить широке коло питань щодо формування та розвитку громадянського суспільства, механізмів взаємодії громадськості й органів місцевої влади тощо. Зазначеній проблематиці присвячені праці таких сучасних вітчизняних науковців, як Е. Афонін, В. Бакуменко, М. Білинська, М. Гаман, Н. Гончарук, А. Колодій, Т. Мотренко, В. Олуйко, Л. Пашко, Л. Усаченко та ін. Подібні дискусії про можливості та напрямки розвитку громадянського суспільства в Україні, в тому числі завдяки зусиллям держави, доволі часто є малорезультативними, оскільки базуються на порівнянні умов діяльності та стану громадянського суспільства в Україні та інших кранах - європейських, пострадянських, африканських тощо, що дозволяє нам отримати оптимістичні чи песимістичні висновки про наявний стан та перспективи його розвитку. Аналізувати Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні ми зможемо тільки тоді, коли визначимося з поняттям «розвиток громадянського суспільства». Відтак мета даної статті - визначити, в якій ситуації ми можемо говорити про розвиток громадянського суспільства і що його зумовлює.

Зосередженість на статистичних даних - кількість зареєстрованих неурядових організацій (далі - НУО), кількість зареєстрованих членів цих організацій, розмір фінансування, виділеного грантовими організаціями, - дозволяє нам заміряти кількісні показники розвитку громадянського суспільства в Україні. Аналіз вітчизняного законодавства дозволяє визначити умови, в яких доводиться діяти інститутам громадянського суспільства. Проте недоліком усіх подібних досліджень є відсутність чіткого розуміння того, який ефект справляє кожен з чинників на розвиток громадянського суспільства.

Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, політичні партії, що діють в Україні, громадянська активність та інші фактори впливають на стан громадянського суспільства. Проте не завжди цей вплив веде до розвитку. Виділення гранту на проведення семінарів для членів дільничних виборчих комісій та саме проведення семінарів відбувається у тісному зв'язку зі структурами громадянського суспільства. Виділяти грант може донорська неурядова організація, проводити семінар - НУО, що спеціалізується на виборчих процесах. Проте виникає питання: чи мали ми в цьому випадку розвиток громадянського суспільства? Якщо цей розвиток був - в чому він полягав, що змінилося в громадянському суспільстві, які показники зазнали якісних змін? У пошуках відповіді на ці питання доводиться визнати, що в подібних ситуаціях ми маємо місце зі звичайною діяльністю громадянського суспільства, але не з розвитком. Таким чином, наш перший висновок - ми визнаємо, що не кожна діяльність громадянського суспільства є його розвитком, і нам слід розрізняти діяльність і розвиток. Якщо державні структури виділяють грант на вирішення конкретного питання, наприклад, проведення якогось свята, вирішення конкретної проблеми - допомога безхатченкам при низькій температурі, неурядова організація, що опікується соціальними проблемами чи безпосередньо проблемами безхатченків, отримує цей грант і організовує мережу пунктів обігріву - чи можна назвати це розвитком громадянського суспільства? У даному випадку НУО переважно виконує свої функції, займається своєю діяльністю. Єдиним показником розвитку є отримання її співробітниками досвіду організації подібних кампаній, досвіду участі в подібних грантових конкурсах, але це швидше професійне зростання, ніж розвиток громадянського суспільства.

Грант, виділений державною структурою чи донорською агенцією, є ресурсом, проте це не ресурс розвитку, а ресурс діяльності громадянського суспільства. Це наш другий висновок в рамках статті.

Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні передбачає надання ресурсів громадянському суспільству, проте слід чітко розуміти, в якій якості вони будуть виділятися: в якості ресурсів розвитку чи ресурсів діяльності? Кожен з типів ресурсів має важливе значення. Ресурси діяльності, що потрапляють в розпорядження громадянського суспільства, допомагають йому ефективно виконувати свої функціональні завдання, відповідати своєму призначенню і вирішувати різного роду проблеми і соціальні питання. Проте не слід очкувати від них такого ефекту, як розвиток громадянського суспільства, для цього потрібні інші ресурси. Відмінність між двома типами ресурсів не є чітко помітною та очевидною. У кожному з випадків ми говоримо, наприклад, про матеріальні цінності, або про фінанси. Питання фінансування громадянського суспільства за рахунок коштів державного бюджету в країнах Європи обумовлене ставленням держави до громадянського суспільства як до рівноправного партнера та вагомого чинника розвитку країни. Як правило, така політика супроводжується наявністю добре розвинутої системи надання державної підтримки, яка встановлена на загальнодержавному політичному рівні законом, урядовим політичним документом або двостороннім договором, постановами інших органів. Проте масштаб інтеграції державного і недержавного секторів у європейських країнах різний, пошук ефективних підходів до співпраці теж відрізняється [2]. За рівнем фінансової підтримки державами громадянського суспільства, зокрема, таких його інститутів, як неурядові організації, можна навести певну умовну класифікацію моделей підтримки: континентальна (Л. Усаченко називає її корпоративною [3]), англосаксонська, середземноморська, скандинавська [4, с. 117-120].

У рамках континентальної моделі (ФРН, Австрія, Швеція, Бельгія, Франція та Нідерланди) держава в цілому бере на себе фінансування надання послуг, як правило, за рахунок оплати послуг третьою стороною або шляхом надання субсидій основним постачальникам і їх зацікавленим групам. Громадські організації у такій моделі відрізняються своєю потужністю, чисельністю членів, здебільшого тривалою історією розвитку, налагодженою організаційною структурою та згуртованістю навколо своїх, як правило, ідеологічних чи релігійних, але часом і політичних чи профспілкових уподобань. НУО цього типу повністю інтегровані у структури громадянського суспільства і є професіональними. Певною мірою вони функціонують на добровільних засадах (ФРН та Австрія), хоча в Бельгії та Нідерландах частка добровольців є суттєвішою [3]. У цій моделі НУО є активним постачальниками соціальних послуг, або взагалі їх основними постачальниками, як у випадку Німеччини. У підсумку, на державне фінансування припадає значна частина (від 50 до 75 %) доходів НУО, які є ресурсами їх діяльності. стратегія політичний партія бюджет

Реалізація великих соціально-економічних проектів вимагає співпраці держави з великими громадськими об'єднаннями. Для цього створюються спеціальні ради соціального партнерства як на загальнодержавному, так і на регіональному і галузевому рівнях з підключенням до них представників підприємств. Ці ради визначають суспільно корисні НУО і розподіляють серед них передбачені кошти. Такі організації звільняються від сплати практично всіх податків. Вони ж мають право одержувати пожертви підприємств, і ці пожертви зменшують податок з прибутку для комерційних структур [3]. Впровадження саме такого інституту - зменшення податків на прибуток для пожертвувачів - і дозволяє говорити про ресурси розвитку громадянського суспільства. Обсяг пожертвувань може збільшуватися і якісно змінювати умови і масштаби діяльності неурядової організації, проте ще важливішим є залучення нових пожертвувачів, що якраз і дозволяє говорити про розвиток громадянського суспільства за рахунок розширення кола визнання його норм та цінностей.

У рамках англосаксонської моделі НУО також беруть активну участь у наданні соціальних послуг, однак вони менше залежать від держави і більше опираються на добровільну участь громадян, що також веде до появи ресурсів розвитку громадянського зусилля. Незалежні і приватні, НУО в рамках цієї моделі володіють ширшими джерелами фінансування, ніж їх партнери з корпоративної моделі. Вони можуть отримати державне фінансування на конкурсній основі, часом змагаючись з іншою НУО чи підприємством. Окрім цього вони отримують благочинні внески, можуть використовувати власні активи, доходи від основної діяльності.

У рамках скандинавської моделі роль основного постачальника послуг виконує держава, а неурядові організації здійснюють «представницькі» функції (тобто є культурними, спортивними організаціями, організаціями за інтересами, які в основному послуговують інтересам своїх членів і громад), не беручи участі у наданні соціальних послуг. Сектор громадських організацій в цих країнах має нещодавнє походження та створений на базі організацій, згуртованих навколо сфери діяльності, а не ідеологічних установок. Держава безпосередньо забезпечує освітні й соціальні послуги (один з варіантів назви цієї моделі - соціал-демократична), тому малочисельні НУО переважно заповнюють прогалини в діяльності держави шляхом заміщення. Переважна більшість НУО знаходяться на службі своїх членів, а не громадськості. Рівень державного фінансування НУО можна вважати відносно низьким (25-35 %) у порівнянні з країнами попередніх груп [5, с. 126-128].

Середземноморська модель характеризується низьким рівнем державного фінансування, переважанням політичних інтересів у фінансуванні й участі неурядових організацій у наданні послуг, небажанням місцевої влади передавати неурядовим організаціям повноваження щодо громадських послуг, ігнорування неприбуткового характеру діяльності громадянського суспільства у податковому законодавстві; відсутністю достатніх ресурсів у муніципалітетів для їх передачі організаціям громадянського суспільства [6].

Незважаючи на відмінності в різних моделях, всі вони переважно займаються розподілом і використанням ресурсів діяльності. Для того, щоб виокремити ресурси розвитку, ми повинні розглянути механізми державної підтримки громадянського суспільства ще з однієї точки зору, яка дозволяє їх поділити на: 1) надання прямої підтримки з бюджету шляхом організації субсидій чи грантів, державних конкурсних закупівель (контрактування), нормативної підтримки (оплати послуг третьою стороною); 2) надання непрямої фінансової підтримки у формі податкових пільг або звільнення від податків, яка спрямована на заохочення і стимулювання їх діяльності.

У першому випадку ми бачимо розподіл ресурсів діяльності, оскільки держава фінансує ті НУО, діяльність яких, на думку державних інституцій, вносить значний вклад у реалізацію державної політики або виділяє кошти на реалізацію конкретного проекту, відповідно до чітко визначених сфери діяльності, термінів і статей бюджету, або здійснює оплату послуг НУО третьою стороною за допомогою ваучерів.

Непряма підтримка більш тісно пов'язана з поширенням ресурсіврозвитку громадянського суспільства, оскільки передбачає надання податкових пільг суспільно-корисним організаціям, які змушують їх шукати підтримки у суспільства, серед потенційних благочинників.

Таким чином, відмінність між ресурсами діяльності та ресурсами розвитку громадянського суспільства не в їх формі, а в способах їх отримання та тому ефекті, який вони справляють на неурядову організацію і, ширше, на все громадянське суспільство. Оскільки держава не завжди в рамках взаємодії з громадянським суспільством прагне саме його розвитку, наприклад, у ФРН рівень його розвиненості напрочуд високий, то вона зацікавлена саме у виконанні ним своїх функціональних обов'язків і складання конкуренції державним соціальним службам. Тому ФРН не потребує Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства і не прагне знайти можливість надати поштовх для його розвитку. Натомість зацікавленими в цьому є численні міжнародні донорські структури, що діють, у тому числі, на території України. Розбудова громадянського суспільства є їх метою, і саме тому вони змушені шукати шляхи переходу від забезпечення НУО ресурсами діяльності до ресурсів розвитку і є авторами своєрідної «революційної» грантової політики. Протягом тривалого періоду часу вони працювали з українськими НУО за своїми традиційними схемами, що довели свою ефективність в країнах Заходу. Проте в Україні це привело лише до появи вузького соціального прошарку професійних «грантожерів», які очолювали десятки псевдо-НУО, які діяли виключно за рахунок отриманих грантів, а після їх використання переходили в сплячий режим, очікуючи нової нагоди. Це приводило до постійного збільшення кількості НУО, збільшення кількості акцій та заходів, які вони проводили, але кількість волонтерів, що брали участь в діяльності таких НУО, зменшувалася, довіра до них падала, самоорганізація громадян залишалася на низькому рівні і громадянське суспільство розвивалося лише в статистичних звітах. Діяльність донорських організацій була малорезультативною, що змусило їх проводити більш гнучку політику. Першими кроками в цьому напрямку стали зміни в конкурсних вимогах, які вимагали від претендентів на отримання гранту вказати джерела подальшого фінансування НУО, що забезпечать його функціонування по закінченню грантових коштів. Далі вимоги ставали все більш жорсткими: вимагали засвідчити свою безперервну діяльність протягом певного періоду перед отриманням гранту, наявність постійних працівників, залучити додаткове фінансування. Зрештою донорські організації перейшли до надання таких ресурсів, які можуть бути тільки ресурсами розвитку, наприклад, безкоштовне навчання, розвиток інфраструктурних можливостей організації тощо. Вміння проводити фандрейзингові кампанії чи працювати з Інтернет-спільнотами не можна назвати ресурсом діяльності, це саме ресурс розвитку. Подібну політику можна запропонувати і для державних органів що будуть займатися розподілом фінансування серед НУО, у протилежному випадку вони не зможуть забезпечити розвиток громадянського суспільства, а саме це є головною метою створення Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та інших подібних документів.

Необхідно чітко відділяти наслідки ресурсів діяльності та ресурсів розвитку. Політичні партії теж створюють різного роду допоміжні неурядові організації заради досягнення власних цілей. Це збільшує кількість неурядових організацій, збільшує кількість працюючих у громадському секторі громадян, але не може вважатися розвитком громадянського суспільства, оскільки поява одиничних неурядових організацій не може вважатися показником змін якісного стану. Громадяни, що працюють в таких псевдо- НУО, не оволодівають цінностями та нормами громадянського суспільства. Вони працюють за зарплату і не працюють в інших НУО, оскільки там не платять. Натомість активіст, якого було залучено до діяльності справжньої НУО, отримує позитивний досвід ефективної співпраці, зміцнюється його соціальна довіра, напрацьовуються відповідні навички, і в подальшому він готовий приймати участь у діяльності інших НУО, що відповідають його інтересам. Кількість таких НУО обмежена тільки наявністю вільного часу в активіста. Таким чином, це наш головний висновок: якщо ресурси діяльності дають можливість громадянському суспільству працювати, забезпечують його механічне зростання у чіткій відповідності з витраченими зусиллями чи фінансами, то ресурси розвитку дають мультиплікаційний ефект, тобто забезпечують залучення додаткових ресурсів і зростання громадянського суспільства в обсязі більшому, ніж ефект від прямого вкладання ресурсів.

Структури та інститути, які надають ресурси розвитку і забезпечують мультиплікаційний ефект, ми можемо назвати драйверами, оскільки вони забезпечують зростання громадянського суспільства. Драйвери дають не механічне зростання громадянського суспільства у чіткій відповідності з витраченими зусиллями чи фінансами, а ведуть до його органічного розвитку. Наприклад, фонд, що займається фінансовою підтримкою неурядових організацій, може виділити грант організації, яка буде працювати виключно на підставі грантових коштів, а потім припинить свою діяльність. Чи можна вважати його драйвером розвитку громадянського суспільства?

Чи відбувся в цьому випадку розвиток громадянського суспільства? Натомість грант, який передбачає залучення організацією волонтерів або реєстрація проекту організації на краудфандинговій платформі, дозволяє розвивати громадянське суспільство, поширювати його цінності і накопичувати соціальний капітал.

Бібліографічні посилання

1. Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації: Указ Президента України від 24 березня 2012 р. № 212/2012

2. Мальована Т. Соціально-політичні засади функціонування громадських організацій / Т. Мальована // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні : матеріали наук.-практ. конф. / за ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. - К. : Вид-во УАДУ 2001.- С.117-120.

3. Національні та міжнародні механізми фінансування громадянського суспільства. Міжнародні заходи зміцнення довіри між державою та громадянським суспільством. - К.: Фенікс, 2011.- 204 с.

4. The State of Local Democracy in Central Europe Reports from Bulgaria, Estonia, and Slovakia / Ed.

Анотація

Стаття присвячена визначенню понять «ресурси діяльності» та «ресурси розвитку громадянського суспільства». Ресурси розвитку в статті описуються як такі, що володіють мультиплікаційним ефектом, тобто забезпечують залучення додаткових ресурсів і зростання громадянського суспільства в обсязі більшому, ніж ефект від прямого вкладання ресурсів.

Ключові слова: громадянське суспільство, неурядові організації, фонди, гранти, волонтерська діяльність.

Статья посвящена определению понятий «ресурсы деятельности» и «ресурсы развития гражданского общества». Ресурсы развития в статье описываются как обладающие мультипликационным эффектом, то есть обеспечивающие привлечение дополнительных ресурсов и рост гражданского общества в масштабах больших, чем эффект от прямого вложения ресурсов.

Ключевые слова: гражданское общество, неправительственные организации, фонды, гранты, волонтерская деятельность

The article is devoted to defining the concepts of resource activities and resources of civil society. Resources of the development are described in this article as possessing multiplier effects that provide additional resources to attract and the growth of civil society in the amount greater than the effect of the direct investment of resources.

Keywords: civil society, non-governmental organizations, foundations, grants, volunteering.

Размещено на Allbest.ru