Політичний ритуал як механізм втілення політичної міфотворчості

Размещено на http://allbest.ru

2

Хмельницький національний університет

УДК 165.191:32

Політичний ритуал як механізм втілення політичної міфотворчості

О. О. Заславська

Політика, як особлива сфера суспільства, не може існувати без міфологічного обґрунтування та ритуалізованого вираження. Ритуальність - природна властивість політики. Політичні ритуали виконують важливі функції. З їх допомогою можна виправдати та легітимізувати узурпування влади, створити у населення відчуття своєї значущості, залученості до участі у політичному житті країни, нівелювати соціальні конфлікти, невдоволення владою. Політика, влада - явища, котрі не вкладаються в межі раціональних структур, тому що спираються, здобувають свою силу з емоцій, виховання, життєвого досвіду людей. Вивчення політичних ритуалів дозволяє розглядати політичні і владні явища з точки зору емоцій, символів і їх впливу. політика ритуал соціальний символічний

Ритуал у первісному суспільстві, на думку деяких фахівців, - це і є безпосереднє буття міфу. Жест, ритуал, дійство є генетично вихідною формою буття міфу, зовсім не схожою на пізні форми його буття у вигляді міфологічної розповіді. Архаїчна людина не промовляє міф, а ритуально його актуалізує, запалює його існування через відтворення структур ритуалу. Політична міфологія є результатом особливої діяльності із створення й розповсюдження притаманних їй міфів, ідеологем та інших уявлень про політику, що здатні істотно впливати на об'єкт державного управління. Міфологія створює ілюзії політичних подій і процесів, оскільки міф є зручним інструментом, що вибудовує свої доведення за допомогою етичних норм. Міфологія трансформує абстрактні соціально-політичні ідеали в конкретні образи, здатні чинити вплив на суб'єкта.

Особливу роль у суспільній свідомості відіграють політичні міфи. Політичний міф реалізується через засоби масової інформації, а тому має бути досить простим, «компактним», але, разом з тим, достатньо переконливим. Політичний міф, що має за предмет будь-яку проблему, включає в себе низку інших міфів, у яких містяться окремі аспекти проблеми. Політичний міф, головне завдання якого створювати та підтримувати певні ілюзії в суспільстві, застосовує різні види переконань: звернення до науки або відмова від неї, орієнтація на авторитети, апеляція до законів тощо. Головна мета політичного міфу - утвердження його в суспільній свідомості як беззаперечної істини.

Кассірер зазначав, що вплив міфу посилюється завдяки введенню і використанню нових ритуалів. На його думку, міф утверджується завдяки ритуалам, саме вони певним чином забезпечують міфу довготривалість. Впровадження ритуалів і заборон розглядалося як перехід від дикості й хаосу до порядку. Людина лише повторює акт творення. Виготовлення знарядь праці, домашнього начиння, трудові операції, одруження, танці, двобої - усе це відтворення «зразка», заданого пращурами або богами. Для всіх земних предметів, будов, частин ландшафту, дій існує «небесний» прообраз, архетип. Такі уявлення можна знайти в міфах різних народів.

Політичний ритуал є механізмом втілення в масову свідомість політичної міфології. Влада обов'язково формує міфоритуальний план, у якому реалізуються її міфологічні ототожнення. Певний політичний ритуал може перетворювати такі ототожнення як на позитивні, так і на негативні. Ритуал є одним із головних символічних засобів політики. Розуміння реального політичного процесу передбачає з'ясування таких питань: яким чином символічна сфера входить у політику, як символи керують нею і як політичні діячі маніпулюють її засобами, а також усвідомлення того, що ритуал є складовою частиною політики сучасних індустріальних суспільств, а не тільки вираженням традиційності культури відсталих країн. Ритуал, виконуючи функцію політичної соціалізації, вимальовує місце індивіда всередині певної політичної картини світу, детермінує його поведінку, роль, а також конкретну форму його діяльності.

Ритуал є також одним із найважливіших методів втілення в життя «містичної легітимації». Міф актуалізується через ритуал, ритуал підтримується і забезпечується міфом. Більшість свят в тоталітарних суспільствах ХХ ст. базуються на певних епізодах із славетного минулого вождів і героїв. Ритуал, як і в давні часи, був необхідний для відтворення духу сакралізованої події. На особливе значення ритуальних дій для політичної комунікації вказує американський соціолог Д. Керцер. Він вважає, що люди спілкуються за допомогою символів, і однією з важливих форм, у яких поєднуються символічні значення, є ритуали. За допомогою ритуалів, пише Д. Керцер, «люди розвивають свої уявлення про політичні інститути, якості політичних лідерів. Політичне розуміння здійснюється за допомогою символів і ритуалів, а ритуал, як дія, за допомогою якої виражається символічне, є могутньою зброєю конструювання нами політичної реальності» [1, с. 75].

Ритуал як невід'ємна частина політичної комунікації являє собою стандартизоване повторення політично значушцх дій, ідеологічно (міфологічно) санкціонованих і драматично інсценованих, з метою регулярного підтвердження й зміцнення соціально-політичних порядків. Будь-які ритуали, в тому числі й політичні, мають трьохскладову структуру: вони передбачають відокремлення учасників ритуалу від повсякденного життя, перенесення їх у надзвичайні умови й, нарешті, повернення в повсякденність, але вже в якості «залученого». Така структура ритуалу втілюється за допомогою процесуальних символів, що транспортують змісти колективних дій у свідомість учасників ритуалу.

Вперше комплексний аналіз соціально-політичних функцій ритуалу було здійснено Е. Дюркгеймом. його розгорнута класифікація ритуалів, заснована на протиставленні «сакральне» - «профанне», стала вихідною для формування концепцій ритуалу у парадигмах функціоналізму (Е. Гофман, М. Дуглас, Б. Маліновський, А. Радкліфф-Браун, У Уорнер та ін.) та психоаналізу (З. Фрейд, Є. Фромм, К. Г. Юнг та ін.).

Не менш важливе значення для розкриття природи ритуалу мають його структуралістські інтерпретації, згідно яких ритуал - це структура, що містить певну інформацію, яку необхідно розкодувати (А. Геннеп, К. Леві-Стросс, Е. Ліч, В. Тернер та ін.). Так, В. Тернер визначає ритуал як мову, елементарними структурами якої є символи. Поряд із роботами соціологів та антропологів поняття ритуалу входить до кола предметів дослідження філософії, культурології, семіотики (А. Байбурін, І. Ейбл-Ейбесфельдт, М. Еліаде Р. Жирар, Г. Зіммель, Л. Іонін, Е. Кассірер, Т. Кун, В. Топоров, Е. Чепл та ін.). Як складова політичного процесу ритуал досліджується у роботах Б. Дубіна, О. Кармадонова, Ю. Левади, К. Мангейма, Т. Мейєра, Д. Місюнова, Л. Моріної, М. Мосса, С. Поцелуєва, Г. Почепцова та ін. У теорії та історії державного управління категорія ритуалу розглядається у контексті питання державного протоколу і церемоніалу (Г. Атаманчук, П. Лядов, Р Уортман та ін.).

У контексті політики ритуал (від лат. ritualis - обрядовий, ritus - урочиста церемонія, культовий обряд) можна визначити як стандартизоване повторення політично значущих дій, ідеологічно санкціонованих та драматично інсценізованих, з метою регулярного утвердження та зміцнення соціально-політичного порядку.

У своєму первісному значенні ритуал, як феномен, що стояв у витоків соціогенезу, є порядком обрядових дій, церемоніалом, пов'язаним із встановленням або підтримкою соціальної упорядкованості. На іманентну спрямованість ритуальної дії вказує семантика мовних означень ритуалу, яка свідчить про близькість понять «священнодія» і «порядок».

Не ставлячи за мету ґрунтовне розкриття існуючих концепцій ритуалу, відзначимо лише його загальні ознаки як складової політичного буття. Найважливішим та найдавнішим призначенням ритуалу виступає вплив на колективну свідомість. Соціальна сутність останнього полягає у посиленні групової згуртованості (Б. Маліновський, Е. Дюркгейм) та гармонізації психологічного клімату групи (К. Г. Юнг). В основу механізму ритуального впливу покладено звернення до процесуальних символів, за допомогою яких транспортуються смисли колективних актів. Виходячи із структури ритуальної дії, яка містить такі етапи, як: а) відокремлення учасників ритуалу від повсякденного профанного життя; б) переміщення їх у надзвичайні умови; в) повернення їх у повсякденність, але вже у якості «посвячених», «втаємничених», ритуал можна визначити як священнодію, засновану на наділенні речей особливими (символічними) властивостями. Ритуали здійснюються у межах символічних систем (картина світу, міф, релігія, ідеологія), що регулюють світосприйняття і поведінку людини та групи. При цьому, ритуал є стійкою семіотичною структурою, яка володіє статусом канону і містить смисл і цінність у самому собі.

Усе вищезазначене у повному обсязі характеризує й ритуал політичний.

По-перше, сутність політичного ритуалу полягає у кількаразовому посиленні колективної згуртованості учасників через використання ідеологічних міфологем та процесуальних символів (передвиборча програма, візуалізація виборчої стратегії, акції на підтримку кандидата (партії), процедура голосування тощо).

По-друге, у політиці ритуал, як засіб легітимації соціально-політичного порядку, відтворює рольову структуру суспільства. В результаті, учасники ритуалу, розкриваючи у типізованих обрядових ситуаціях свої соціально-політичні ролі (еліта - маси, жінки - чоловіки, «Схід» - «Захід» тощо), уникають індивідуалізації та відповідальності за власні дії. З іншого боку, механізм соціальної структуризації, притаманний ритуалу, перетворює його на інструмент управління соціально- політичними процесами.

По-третє, місце і роль політичного ритуалу у житті суспільства визначаються моделлю його соціально- політичної організації і типом політичного режиму, що склалися на певному історичному етапі його розвитку. Так, у традиційному суспільстві системи ритуалізованої поведінки, через забезпечення перманентного відтворення сакралізованого світопорядку, служать стрижнем його соціально-політичного устрою. З формуванням засад індустріального суспільства, внаслідок процесів демократизації, значно спрощуються сценарії влади та має місце ритуалізація політичного конфлікту. У ідеократіях ХХ ст. масові театралізовані ритуали (святкові демонстрації, військові паради, ходи спортсменів, тощо), посилюючи однорідність, монументальність і колективізм суспільства, стають невід'ємними атрибутами тоталітарного образу життя (К. Мангейм [2]). На сучасному етапі, у ситуації домінування утилітарно зорієнтованих дій автономного індивіда, політичні ритуали залишаються потужним знаряддям політичних технологій. Потенціал останніх базується, передусім, на естетичному ресурсі засобів масової комунікації (дизайн виборчої кампанії, театралізація політичних акцій тощо).

По-четверте, функціями політичного ритуалу є інтеграція, структуризація, мобілізація суспільства та підтримка його цілісності. Через набуття учасниками політичного ритуалу досвіду інтенсивної колективної взаємодії та взаєморозуміння відбувається консолідація суспільства навколо єдиної системи цінностей, що сприяє зняттю соціальної напруги, врегулюванню соціальних конфліктів, гармонізації соціально-владних відносин.

Крім того, у теорії політики вироблена низка класифікацій політичного ритуалу. Так, усі ритуали, зокрема й політичні, поділяють на позитивні та негативні (Е. Гофман [3], Е. Дюркгейм [4]). Перші за суттю є метафорою наближення учасника до сфери сакрального (наприклад, ритуал покладання квітів до Меморіалу невідомого солдата, індивідуальний акт голосування). Другі будуються на системі заборон, що покликана розділити священне і вульгарне (наприклад, заборона паплюження державної символіки).

Широко розповсюдженим є поділ ритуалів на кризові та календарні (А. Байбурін [5], Е. Дюркгейм [4]). Так, кризові ритуали (звернення голови держави до населення країни під час стихійного лиха) завжди були і залишаються найбільш дієвими та єдино можливими способами індивідуального та колективного переживання екстремальних ситуацій. Календарні ритуали, навпаки, чітко прив'язані до конкретної дати, а їхнє регулярне, із року в рік, повторення є, власне, закріпленням відчуття непорушності соціального та політичного порядку (зустріч Нового року, чергова виборча кампанія). Як зазначає А. Байбурін, членування часу за допомогою ритуалу передбачає, що, не зважаючи на природні зміни, світ залишається таким, яким його зафіксував останній ритуал [5, с. 123].

Крім того, ритуали можуть бути класифікованими за масовістю та ступенем структурованості, за послідовністю елементів аморфності та структурованості, за характеристиками групи, яка здійснює ритуал і заради якої він здійснюється (Л. Іонін [6]).

Важливу роль у соціально-політичному житті відіграють ритуали переходу, або ритуали ініціації (Е. Дюркгейм [8],) чи обряди переходу (А. Геннеп [7]). Вони спрямовані на встановлення нової індивідуальної або колективної ідентичності, фіксацію особистого або групового статусу, інтеграцію основних статусних груп (отримання паспорта громадянина країни, ритуал присяги новообраного депутата парламенту тощо).

Окрему групу складають ритуали інтенсифікації (Е. Чепл та Ч. Кун [8]), які становлять сукупність ритуалів різних типів, що здійснюються з метою протистояти порушенню рівноваги колективного життя, інтенсифікувати взаємодію між членами спільноти, підвищити ступень групової згуртованості (конституційна асамблея, референдум, вибори).

Не дивлячись на десакралізацію та деритуалізацію сучасного життя, що позначається на відчутному «спустошенні символів» (Л. Іонін [6, с. 257]) та зниженні ролі ритуалів, останні продовжують функціонувати, наповнюючи відкориговані «осучаснені» форми новим змістом. Причому, спільне (у масштабах всієї країни) розуміння та інтерпретація конвенційного наповнення складових ритуалу є обов'язковою умовою його ефективності у політичній сфері.

Безумовно, говорячи про політичні ритуали, сьогодні здебільшого слід розуміти ритуалізовану поведінку, аніж ритуал як сакральне дійство у його класичному трактуванні. За спостереженням Л. Моріної [9, с. 82], якщо у ритуалі велике значення має символічна функція, то у ритуалізованій поведінці вона не виражена так явно. Втім, структурність ритуалізованих форм дозволяє і їм функціонувати у режимі семіозису, в результаті чого знак і значення стають майже нерозрізненими.

Політичний ритуал дозволяє об'єктивувати організаційні форми взаємодії, регулювати взаємовідносини різних частин організації (суспільства, групи), підтримувати внутрішню ієрархію, надає можливість кожному члену ідентифікувати себе з організацією (суспільством, групою), її лідером і символікою. Через ритуал кожен член політичної організації отримує доступ до корпоративних кодів упізнання, знаків, символів приналежності до організації, що, в свою чергу, передбачає і доступ до певних привілеїв і благ. Ритуал, виконуючи функцію політичної соціалізації, маркує індивіда всередині певної політичної картини світу, детермінує його політичну поведінку та політичну роль, а також конкретну форму його політичної діяльності. Природа ритуалу є архаїчною. Це виражається в повторюваності універсальних сюжетів, сценаріях, моделях соціальної і політичної поведінки. Політичний ритуал є циклічним, розвивається відповідно до етапів становлення соціальної групи, співтовариства, містить в собі універсальні та необхідні для даної стадії групового розвитку схеми і моделі поведінки. Так, наприклад, жоден Новий рік в сучасній Україні не проходить без офіційного привітання першої особи держави - це сприймається більшістю як дещо звичне і необхідне, як частина ритуалу.

Характерний для ритуалу момент повторення стандартизованих дій вносить заспокоєння в масову свідомість, звільняє індивіда від тягаря особистої свободи та відповідальності, особливо в кризові моменти соціального розвитку. У тоталітарних суспільствах особливо затребувані масові театралізовані ритуали (святкові демонстрації, військові паради тощо), оскільки вони посилюють одноманітність, монументальність і колективізм тоталітарного способу життя. В сучасних демократіях політичні ритуали входять в арсенал різних, насамперед виборчих, політичних технологій, що широко використовують естетичні можливості новітніх ЗМІ. Як і в минулі епохи, сучасні політичні ритуали надають бунтарським настроям і політичним конфліктам «законного», упорядкованого характеру, зменшуючи рівень стихійного невдоволення, стабілізуючи існуючі політичний лад. Також до ритуалів відносять мітинги, зібрання, конференції, презентації, спортивні й оздоровчі заходи за участю політичний фігур, партійні з'їзди, марші протесту, інавгурацію Президента тощо. Політичні партії досить часто використовують традиції, ритуали та міфологічні схеми, котрі існують в масовій свідомості, щоб подати свої ідеї в найбільш зрозумілому для аудиторії вигляді.

Отже, ритуал є одним з головних символічних засобів політики. Розуміння реального політичного процесу передбачає з'ясування таких питань: яким чином символічна сфера входить у політику, як символи керують нею і як політичні діячі маніпулюють її засобами, стверджує те, що ритуал є складовою частиною політики сучасних індустріальних суспільств, а не тільки являє собою вираження традиційності культури відсталих країн. Ритуал, виконуючи функцію політичної соціалізації, вимальовує місце індивіда всередині певної політичної картини світу, детермінує його поведінку, роль, а також конкретну форму його діяльності. За допомогою політичного ритуалу постійно повідомляється про те, кому належить влада. До ритуалу звертаються як до важливого засобу політичної комунікації в міждержавних стосунках. З точки зору соціальної функції, яку виконує ритуал в житті суспільства, політичний ритуал володіє цілим рядом особливостей. Передусім це стосується соціальної інтеграції. Політичний ритуал виступає як гнучка система, оскільки в ході ритуального досягнення мети інтеграції неодноразово змінюються ритуальні правила. До того ж політичний ритуал може бути спрямованим на дезінтеграцію, злам соціальної стратифікації, зміну системи керування суспільством, створення конфліктів і конфліктогенних зон у суспільстві. Особливо чітко це проявляється у масових політичних ритуалах. До них належать ритуали боротьби за владу, ритуали страйків і революцій та інші.

Політичний ритуал, створюючи політичну реальність, виражену за допомогою символів, спрямований на стимулювання певних політичних дійств і формування певної політичної свідомості. Політичний ритуал може за деяких умов стати ядром усієї ритуальної системи суспільства. Політична спеціалізація в такому разі охоплює не тільки певні ритуали (соціальні, релігійні тощо), а й неспеціалізовану частину ритуальної системи. Ритуали боротьби за владу й утримання влади тісно пов'язані між собою. Символічні схеми, які лежать у їх основі, доповнюють одна одну в структурно- функціональному відношенні, разом вони утворюють повну схему розгортання перехідного ритуалу. Крім цього, ритуали утримання влади можуть використовувати ритуально-символічні схеми поведінки щодо методів боротьби за владу і навпаки. Політичний ритуал дає можливість кожному члену ідентифікувати себе з організацією, її лідером і символікою.

Природа ритуалу є архаїчною, доказом чого є повторюваність універсальних сюжетів, сценаріїв, моделей, соціальної й політичної поведінки. Політичний ритуал є циклічним, він розгортається відповідно до етапів становлення соціальної групи, спільноти, містить у собі універсальні й необхідні для даної стадії групового розвитку схеми й моделі поведінки. Отже, політична міфотворчість, маючи в своєму арсеналі ідею, підкріплену символом і ритуалом, є невід'ємною частиною реалізації політичного життя, зокрема, таких аспектів як вплив на електоральне рішення, маніпуляція свідомістю, утримання влади тощо.

Бібліографічні посилання

1. Kertzer D. Ritual, Politics, and Power [Text] / D. Kertzer. - Yale University Press, 1988. - 235 p.

2. Манхейм К. Идеология и утопия [Текст] / К. Манхейм // Диагноз нашего времени ; пер. c нем. - М. : Юрист, 1994. - C. 7-260.

3. Goffman E. Interaction Ritual: Essays on Face-to-Face Behavior [Text] / Erving Goffman. - New York : Doubleday Anchor Books, 1997. - 270 р.

4. Durkheim E. Les formes elementaires de la vie religieuse: le systeme totemique en Australie [Text] / Emile Durkheim. - Paris : Presses Universitaires de France, 1960. - 647 р.

5. Байбурин А. Ритуал в традиционной культуре: структурносемантический анализ восточнославянских обрядов [Текст] / А. Байбурин. - СПб. : Наука, 1993. - 240 с.

6. Ионин Л. Социология культуры: путь в новое тысячелетие [Текст] / Л. Ионин - М. : Логос, 2000. - 431 с.

7. Геннеп А., ван Обряды перехода: Систематическое изучение обрядов [Текст] / А. ван Геннеп ; пер. с фр. Ин-т этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая РАН. - М. : Восточная литература, 1999. - 198 c.

8. Chapple E. Principles of anthropology [Text] / E. Chapple. C. Coon. - New York : Holt. Chick, G. E., - 2006. - 466 р.

9. Морина Л. П. Основы невербальной коммуникативной культуры [Текст] / Л. П. Морина. - СПб. : Изд-во СПбГУ, 2005. - 130 c.

Анотація

УДК 165.191:32

Політичний ритуал як механізм втілення політичної міфотворчості. О. О. Заславська, Хмельницький національний університет

Розкрито сутність, специфіку та механізми політичної міфотворчості. Розглянуто політичний ритуал як один з головних символічних засобів політики, який пронизує сучасну суспільну свідомість і відіграє значну роль в процесі соціально-політичної взаємодії. Визначено загальні ознаки ритуалу як складової політичного буття та проаналізовано основні підходи до його типологізації.

Ключові слова: міфотворчість, політичний міф, символ, політичний ритуал.

Аннотация

Политический ритуал как механизм внедрения политического мифотворчества. Заславская О.А.

Раскрыта суть, специфика и механизмы политического мифотворчества. Рассмотрен политический ритуал как одно из главных символических средств политики, которое пронизывает современное общественное сознание и играет значительную роль в социально-политическом взаимодействии. Определены основные признаки ритуала как составляющей политического бытия и проанализированы основные подходы к его типологизации.

Ключевые слова: мифотворчество, политический миф, символ, политический ритуал.

Annotation

Political ritual as a mechanism of implementation of political mythogenesis. Zaslavs'ka O.

The essence, specificity and mechanisms of political mythogenesis are described. Such socio-cultural element as a ritual that penetrate into modern social awareness and play a key role in the social and political interaction are investigated in the article. The author comes to the conclusion that the tendencies of mythologization and theatricalization are inherent in modern political communication. The political ritual is an implementation mechanism of political mythology into the mass consciousness. the ritual is one of the main symbolic tools of politics. The ritual, serving the function of political socialization, draws the place of the individual within a certain political worldview, determines its behavior, role and the specific form of its activity.

Key words: mythogenesis, political myth, symbol, political ritual.

Размещено на Allbest.ru