Партійно-громадська взаємодія як чинник розвитку сучасних політичних партій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Партійно-громадська взаємодія як чинник розвитку сучасних політичних партій

Л.І. Риженкова

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Вивчено особливості відносин партій і громадських об'єднань як основу демократичного розвитку суспільства. Встановлено форми партійно-громадської взаємодії. Вивчено основи співпраці між партійними структурами країн ЄС та країн СНД, які забезпечують розвиток партій у ХХІ ст.

Ключові слова: партійно-громадська взаємодія, громадська думка, виборче право, громадянське суспільство, політична участь.

Рыженкова Л.И Партийно-общественное взаимодействие как фактор развития современных политических партий.

Изученоособенности отношений партий и общественных объединений как основу демократического развития общества. Устанавлено формы партийно-общественной взаимодействия. Изучено основы сотрудничества между партийными структурами стран ЕС и стран СНГ, которые обеспечивают развитие партий в XXI в.

Ключевые слова: партийно-общественная взаимодействие, общественное мнение, избирательное право, гражданское общество, политическое участие.Постановка проблеми

Ryzhenkova L. Party-civil interaction as a factor of the development of contemporary political parties.

The article examines the characteristics of relations of parties and public associations as the basis for the democratic development of society. Establish forms of party-public interaction. We study the foundations of collaboration between the political structures of the EU and CIS to ensure the development of political parties in the twentieth century.

Key words: party-social interaction, public opinion, election law, civil society, political participation.

Постановка проблеми у загальному вигляді, її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Перспективи політичних партій як ключових інститутів сучасних політичних систем країн світу дедалі більше залежать від їх взаємодії з громадськими об'єднаннями, місцевими спільнотами етнічними групами та іншими компонентами громадськості. Складні взаємодії між партіями та громадськістю у тоталітарному суспільстві справили вплив на взаємодії політичних партій і громадських структур у країнах з перехідними політичними системами. Сучасна політична наука здійснює переосмислення політичних партій як інститутів політичної системи. Функція сучасних партій як інституту представництва соціальних груп, а також ідеологічних політичних об'єднань змінюється на користь виконання ними завдань політичної комунікації та парламентського представництва економічних інтересів. Актуальною проблемою для сучасної політичної науки є розподіл між політичними партіями та громадськими об'єднаннями, які беруть участь у виборчому процесі. Під час виборчих кампаній партії і громадські об'єднання нерідко утворюють виборчі блоки, прямим чином здійснюють формування виборчих списків, висування кандидатур на виборчі посади. При цьому правова відповідальність партій, громадських об'єднань як інститутів залишається різною.

Актуальною є проблематика партійно-громадської взаємодії для сучасної України, оскільки процеси формування громадянського суспільства передбачають зростання політичної участі та цілеспрямоване відстоювання інтересів різних суспільних груп в умовах неусталеної соціальної структури та незавершеності економічних реформ і правової системи суспільства.

У цілому проблема партійно-громадської взаємодії виступає частиною осмислення якісного виміру сучасної демократії. Він розкривається в особливостях проникнення демократичних норм і практик поведінки за межі політичної системи й укоріненні демократії за рахунок широкої суспільної підтримки. Саме партійно-громадська взаємодія, на думку автора, забезпечує залучення широких верств населення до політичної участі, обговорення проблем політичного порядку денного та оперативного отримання інформації щодо потреб і вимог громадян безпосередньо на політичному рівні. партійний громадський політичний партія

Проблематику взаємодії політичних партій та громадських спільнот досліджували провідні політологи сучасності. Серед них чільне місце посідає М. Дюверже [3], який встановлював основи навіювання взаємодії соціальної структури та про партійних організацій. Також проблеми політизації сучасного громадянського суспільства на поняттєво-категорійному апараті соціального капіталу вивчав Р Патнем [7]. Істотний внесок до вивчення проблем партійно-громадської взаємодії зробили Дж. Коен та Е. Арато [4], які розвинули загальну теорію громадянського суспільства. Попри ці зусилля проблематика вивчення партійно-громадської взаємодії потребує подальшої наукової розробки.

Метою статті є вивчення значення практик партійно- громадської взаємодії для розвитку сучасних політичних партій. Завданнями статті є, по-перше, встановлення особливостей партійно-громадської взаємодії в країнах ЄС та, по-друге, встановлення специфіки партійно- громадської ініціативи в країнах СНД (зокрема, Російської Федерації).

Основний зміст статті. Партійно-громадська взаємодія у сучасних демократіях здійснюється з урахуванням ідеологічного контексту та загального розвитку політичних подій. Наприклад, стан розвитку лівих опозиційних сил, їх взаємодія з громадським оточенням пов'язана з загальною зміною ставлення населення до лівих ідей. Переосмислення свого стану в суспільстві лівими політичними силами веде до переформування ними тих політичних пропозицій, які вони висувають перед виборцями і громадськістю. Згідно із статтею

О.Н. Гущіної, «після руйнування соціалістичних режимів і зниження актуальності комуністичної ідеології під питанням опинилось не лише саме існування комуністичних партій, але й стійкість більшості ліворадикальних сил. Для виживання європейські ліворадикальні партії як старі, так і нові, були змушені адаптуватися до нових умов і істотно переглянути не лише свої погляди й установки, але й як мінімум форму їх подачі виборцям» [2, с. 287].

Взаємодія партій і громадських організацій на сучасному етапі пов'язана зі змістом партійно-політичної ідентичності та перспективами партій як учасників політичного процесу. Радикальна зміна ідеологічних положень не може не викликати зауважень з боку стійких прихильників, які постійно підтримують партію. В той же час, ті громадські групи, які раніше не підтримували політичну силу, можуть висувати питання щодо непослідовності та ціннісної невизначеності політичних партій. Тому необхідним є дотримання балансу між ситуативною корекцією політичних настанов та значення цих кроків для громадської думки. Найбільш успішною відповіддю на поставлені завдання у країнах ЄС був шлях трансформації соціалістичних і комуністичних партій на соціал-демократичні партії. Однак, це було можливо в тих країнах, де існуючі на той момент соціал- демократичні партії були слабкими як, наприклад, і Італії. Для багатьох партій виявився логічним вибір на користь збереження елементів радикальної ідентичності і відмінності від соціал-демократії, для них соціал- демократична трансформація означала саморозпуск партій [2, с. 288].

Взаємодія партій і громадських груп в умовах сучасної демократії простежується на прикладі ціннісної корекції ідейних завдань політичних партій. Диференціація і збільшення кількості різних громадянських ініціатив й активізація дрібних громадських груп ставлять партії перед необхідністю враховувати переконання і пропозиції досить широкого спектру. Результатом є інтеграція ціннісних засад різних громадських груп до конгломерату політичних програмних пріоритетів політичних партій. Згідно з О. Гущіною, «демократичні соціалістичні партії визначають себе одночасно як опозиція тоталітарному комунізму і неоліберальній демократії, повністю підтримують нову ліву тематику, зокрема фемінізм, інвайроменталізм і самоврядування (селфменеджмент). Недогматичний і в багатьох випадках немарксистський соціалізм, який особливу увагу приділяє питанням участі на місцях і змістовній, або субстантивній демократії, альтернативним способам життя і етнічним меншинам. Але прибічники такої позиції - північні ліво-зелені партії, які найбільш чітко сприйняли еко- соціалістичні установки, поєднуючи економічну й екологічну політику капіталізму» [2, с. 290].

Забезпечення стійких взаємозв'язків між партіями та громадськістю в сучасний період пов'язана з можливостями гнучкого переосмислення раніше непохитних політичних настанов і цінностей. Партійні осередки мають чітко орієнтуватися у настроях суспільства, можливостях їх раптової зміни, особливо, якщо вони сповідують популістські вимоги. Такий підхід робить партії заручником тимчасових змін, однак дозволяє здобути широку підтримку і популярність. На прикладі сучасних лівих партій ЄС можна побачити, що «популістські соціалістичні партії мають схоже соціалістичне ідеологічне ядро, але вони обтяжені більш сильними антиелітиськими закликами, більшим ідеологічним колективізмом і акцентами, скоріше, на ідентичність, ніж на класові питання. особливо регіоналізм, націоналізм, проблеми закону і порядку» [2, с. 290].

Політичні партії, які мають суміжні ідеологічні настанови, можуть розраховувати на підтримку одразу кількох громадських груп, що істотно збільшує їх соціальну базу. Водночас дотримання різних за змістом ідеологічних програмних настанов веде до певної плутанини і невизначеності щодо конкретних питань. Тому політичні партії мають діяти за маркетинговим принципом, реалізуючи ту пропозицію, яка у більшій мірі відповідає настроям тієї частини громадськості, до якої апелює політична сила. «Як показує практика, європейські демократичні соціалістичні партії, в тому числі червоно-зелені, у більшій мірі, ніж ліворадикальні партії, які орієнтуються на клас білих комірців, користуються стабільною підтримкою», - зауважує російська вчена [2, с. 291].

Питання політичної конкуренції в контексті партійно- громадської взаємодії в умовах демократії набуває дедалі більшого значення. Для стабілізації своєї електоральної підтримки та організаційного зростання політичні партії мусять визначити щодо основних соціальних груп, які їх мають підтримувати і інтереси яких вони представляють. За наявності спільних позицій зі спорідненими або близькими політичними силами є необхідність більш чіткого формулювання пропозицій та риторики, на основі яких ведеться діалог з громадськістю для того, щоб найбільш оптимальним чином відокремитися від суперників. Як вказує О. Гущіна, «за наявності в політичній системі партії зелених радикальним лівим більш складно включати у порядок денний пост матеріалістичні питання, які успішно артикулюються зеленими. Таким чином, більш вірогідно, що ліворадикальна партія піде за популістсько- соціалістичним шляхом розвитку» [2, с. 295].

Політичні партії сучасності функціонують в умовах наявності багатьох споріднених політичних сил і в цій ситуації вони мають забезпечувати відповідність базовим зразкам своєї партійної ідентичності для того, щоб зберегти свій імідж. Водночас це завдання дедалі більш ускладнюється через те, що дедалі більше політичних партій звертається до популістських і лівих ідей у своєму дискурсі. Ідентичність політичної партії ставиться під сумнів, коли однакові пропозиції висловлюються представниками різних політичних сил. Громадськість в цьому випадку перебуває у процесі складного вибору і самовизначення. «...Можна підсумувати, що в сучасній Європі сформувалась ліворадикальна партійна родина, яка включає декілька типів партій - комуністичних, популістських соціалістичних, соціалістичних демократичних, включаючи екосоціалізм. На виборчому шляху партій їх успіх і вплив має низку чинників, серед яких вирішальними були політико-культурне середовище й дизайн політико-національної системи», - стверджує О. Гущіна [2, с. 295].

Констатація зростання ролі політичних партій як чинника структурної диференціації громадянського суспільства спирається на тезу про вирішальне значення політичних партій як інститутів демократичного представництва політичних інтересів. Політичні партії впорядковують громадськість на основі орієнтації громадських і соціальних груп на певні ідейні цінності, спосіб політичної поведінки, підходи до розвитку суспільства і політичного управління ним. Тому російські вчені вважають, що політичні партії і надалі зберігатимуть своє ключове значення для орієнтації громадянського суспільства у політичному спектрі. У статті О.А. Гончарової обгрунтовано актуальність взаємодії політичних партій з інститутами громадянського суспільства, оскільки політичні партії є одним з найважливіших інститутів демократичної політичної системи [1, с. 89].

Специфіку партійно-громадської взаємодії у демократичному суспільстві можна побачити на основі функціональних взаємозв'язків і взаємних потреб партій і громадських груп. Громадськість, яка є надзвичайно широким поняттям, яке включає як організовані, так і неформальні об'єднання, а також індивідів, які перебувають у стосунках взаємного забезпечення і відстоювання інтересів. Тому політичні партії потребують зв'язків з громадськими структурами, так само, як і останні мають чіткі потреби, які можуть бути реалізованими лише за допомоги політичних партій. «Громадянське суспільство зацікавлене в державній підтримці громадянських ініціатив через участь політичних партій у владних відносинах. У першому випадку інтереси політичних партій визначаються прагненням до мобілізації громадян до волевиявлення і підтримки партій до виборів, у другому, - громадянське суспільство прагне мобілізувати політичні партії на підтримку структури громадянського суспільства. Обмін інтересами відбувається в партійно-політичні системі за двома каналами: комунікаційному та організаційному», - вказує О.А. Гончарова [1, с. 90 -91].

Партійно-громадська взаємодія у перехідному суспільстві розкривається на матеріалі сучасної Росії. В цій державі партії і громадські об'єднання виступають центрами ідеологічного смислового навантаження політичних пропозицій. Їх сприйняття у громадському оточенні політичної системи базується саме на ідеологічні ідентичності. Але, незавершеність суспільних трансформацій спричиняє недостатньо чітку орієнтацію громадських активістських груп щодо тих політичних сил, які найбільш повно реалізують їх потреби. Тому, велику роль відіграють комунікаційні засади здійснення партійної політики. На думку О.А. Гончарової «в сучасній російській політиці існують дві взаємообумовлені тенденції. Партій є важливим чинником оформлення ідеології як способу комунікації і навпаки, ідеології формують політичні партії і їх імідж» [1, с. 92].

Російський аналітик Г. Кузнєцов [5] виступає за корекцію ставлення партії «Єдина Росія» як партії влади до компонентів громадянського суспільства з метою залучення їх до процесу вироблення державної політики. У зв'язку з цим, стосовно сутності партійно-громадської взаємодіїутрансформаційномусуспільствіслідзауважити, що громадські групи, лідери та організації виступають лише одним з партнерів у межах багатоканальних зв'язків партій і їх оточення. Тому громадські групи в випадку, якщо вони вважають за потрібне реалізувати свої інтереси потребують функціонального зв'язку з партіями та мають представляти інтерес для політичних сил в межах тієї, чи іншої політичної ситуації. «Стратегія поведінки політичних партій в партійно-політичній системі передбачає визначення основної лінії поведінки стосовно структури громадянського суспільства, цільових груп виборців, груп інтересів, органів влади, конкуруючих політичних партій, засобів масової інформації і інших учасників політичного процесу», - стверджує О.А. Гончарова [1, с. 92].

Низку особливостей стосовно партійно-громадської взаємодії перехідного суспільства визначає про владний або про опозиційний статус опозиційних партій. Об'єднання партійного і державного апаратів позбавляє громадські групи і громадськість вцілому до вираження свого ставлення до політичних сил. Останні своєю чергою на основі провладного або поза владного статусу можуть втрачати, або набувати прибічників. «На сучасному етапі розвитку Російська Федерація потребує встановлення між державами партійної системи і громадянське суспільство впорядкованих відносин, перетворення цих інститутів на самодостатнє автономне ціле, здатне самостійно формулювати і вирішувати свої проблеми», - зауважує російська вчена [1, с. 96].

Розуміння потенціалу партійно-громадської взаємодії як лінії поведінки регіональних партійних структур висловлює В. Смірнов, віце-губернатор

Іванівської області РФ. На його думку, партія «Єдина Росія» зобов'язана знайти нові способи взаємодії з громадянським суспільством для того, щоб виступити об'єднуючою силою для всіх раціонально мислячих, патріотично налаштованих громадян, які вірять в Росію і налаштованих на її розумне перетворення [6].

Таким чином, партійно-громадська взаємодія у розвинених демократіях і перехідних суспільствах відзначається за параметрами рівня узгодженості інтересів сторін, масштабами ідеологічних змін та дискусій, а також можливостями зв'язків з державними управлінськими структурами. Ситуативний, інституційний та ідейний виміри формують різноманіття взаємодії партій та громадськості.

У сучасній Україні партійно-громадська взаємодія здійснюється з урахуванням обох схем, як на ідейно- концептуальній, так і на ситуативно-кон'юнктурній основі. Слід зауважити, що в Україні, як у перехідному суспільстві, партійна інфраструктура стає більш розвиненою та організованою, ніж громадськість. Остання втілюється лише у небагатьох проявах: зокрема, засобах масової інформації, етнічних, релігійних спільнотах. Можливості реалізації потенціалу співпраці партій і громадськості залежать від взаємної зацікавленості обох інститутів, яка в свою чергу, залежить від центрів прийняття рішень і загальних стандартів політичної поведінки і політичної культури.

Висновки. Партійно-громадська взаємодія виступає одним з ключових аспектів для розуміння майбутньої трансформації політичних партій, як інституту політики. З одного боку, партійно-громадська взаємодія у секторі представництва інтересів і реалізації вимог громадян про забезпечення політичної системи з громадським уточненням відповідно до схеми Д. Істона, Г Алмонда і К. Дойча. Водночас у сучасному інформаційному суспільстві відбувається урізноманітнення громадського середовища політики. Інформаційні технології, які позиціонує Інтернет, розширили варіанти політичної участі і можливості висловлення власної думки. Якщо в 60-70-ті роки ХХ-го століття проблема відстоювання власних переконань була одною з основних проблем розвитку і поглиблення демократії в сучасних умовах, вона поступається труднощам у агрегуванні надто атомізованих і розпорошених суспільних інтересів. крім того, Інтернет і соціальні мережі дають змогу агрегувати та організовуватися відносно маргінальному ідейному та соціальному плані групам. Тому політичні партії перебувають перед низкою викликів щодо власної ідентичності. У країнах розвиненої демократії у міжвиборчий період партії виступають лише штабами та організаціями зі зв'язків з громадськістю, продовжуючи своє існування лише на основі своїх представників в органах влади.

У країнах ЄС громадські організації формують ідеологічні громадські структури, які з прихильністю ставляться до тих, чи інших політичних сил. Тому наявність у Європі трьох основних течій: лівого та лівоцентристського політичного руху, правоцентристського та інвайроменталістського політико- партійних напрямків, визначають диференціацією громадських спільнот на основі ідеологічної прихильно сті до цих структур. При цьому європейська інтеграція лише посилює структурну диференціацію демократичного громадянського суспільства за ідеологічною ознакою.

У країнах з розвиненою демократією політична ідентичність з громадськістю залежить від ідейних засад партійної діяльності та їх зв'язку з життєвими інтересами громадян. У країнах з перехідними політичними системами (Росія) ситуація взаємодії партій і громадськості залежить від їх ставлення до влади та наявності можливостей і ресурсів у короткий термін здійснити задоволення потреб конкретних груп. Тому обидва способи партійно-громадської взаємодії існують паралельно і здійснюють еволюцію за власними законами і пріоритетами.

Таким чином, взаємозв'язки партій і громадських партнерських структур виступають основою для політизації громадянського суспільства і широкої політичної участі громадян і висловлення їх поглядів стосовно політичних подій. Подальше дослідження за тематикою даної статті доцільно спрямовувати на вивчення партійно-громадської взаємодії як формування громадянської ідентичності, основних соціальних груп населення.

Бібліографічні посилання

1. Гончарова О. А. Взаимодействие политических партий с институтами гражданского общества [Текст] / О. А. Гончарова // Вестн. Моск. гос. гум. ун-та им. М.А. Шолохова. - Серия : История и политология. 2011. - №1. - С.89-97.

2. Гущина О. Н. Пути развития леворадикальных партий в странах Европы в конце ХХ - начале XXI века [Текст] / О. Н. Гущина // Известия РГПУ им. А.И. Герцена. - 2010. - №126. - С. 286-297.

3. Дюверже М. Политические партии [Текст] : пер. с фр. / М.Дюверже. - М. : Академический Проект, 2000. - 538 с.

4. Коэн Д.Л. Гражданское общество и политическая теория [Текст] / Д.Л. Коэн, Э. Арато. - М. : Весь мир, 2003. - 784 с.

5. Кузнецов Г.С. О взаимодействии партий и гражданских организаций [Электронный ресурс] / Г.С. Кузнецов. - Режим доступа : http://www.nirsi.ru/83 - Загл. Загл. с экрана.

6. Смирнов В. Программное выступление кандидата на должность Секретаря Ивановского регионального отделения партии «Единая Россия» [Электронный ресурс] / В. Смирнов - Режим доступа : http://ivanovo.er.ru/news/2012/11/12/viktor- smirnov/ - Загл. с экрана.

7. Democracies in Flux: The Evolution of Social Capital in Contemporary Society [Техт] / ed. Robert D. Putnam. - New York : Oxford University Press, 2004. - 522 p.

Размещено на Allbest.ru