Основні детермінанти активізації механізмів громадянської протестної активності в умовах ентропії українського суспільства

Проте навіть за наявності достатньо високого рівня протестних настроїв у суспільстві, для переходу їх до реального протесту потрібен певний каталізатор.

У межах дослідження соціології конфлікту при виявленні основних чинників протестної активності громадян, а саме її неконвенційного складника слід звернутися до двох основних течій даної теорії. Перша - це марксистська, засновником якої є К. Маркс, а друга протилежна їй - ліберальна, засновниками якої можна вважати Токвіля та Дж. Девіса. Загалом обидва напрямки мають схожі риси і в деякому аспекті збігають, тому слід звернути увагу на основну протилежність - марксистка теорія зазначає, що революційні настрої в суспільстві виникають за умов економічного спаду та тотального збідніння населення. На противагу цього судження ліберали висловлюють думку про те, що революція найбільш можлива за умов економічного процвітання та збагачення населення. З обох суджень чітко видно, що революційні зміни можливі лише за умов змінення балансу. При збереженні чіткої рівноваги в суспільстві важко здійснити революційні перетворення. Загалом кожна з цих теорій може бути успішно реалізована за різних історичних і соціальних умов. Проте наявність будь-яких змін у рівновазі не означає обов'язковість виникнення конфлікту, адже для цього необхідною умовою є наявність двох факторів: конфліктної ситуації та формального приводу до початку повномасштабного конфлікту. Здатність до колективної дії, таким чином, зумовлена рівнем ентропії суспільства. У випадку високого рівня прийняття індивідом існуючого соціально - політичного ладу та розуміння місця, яке він посідає в цьому порядку, рівень показника ентропії суспільства буде достатньо низьким, а політична система стабільною. Якщо ж індивід не ототожнює себе ні з однією соціальною групою, і взагалі є відокремленим від соціуму, соціальних структур і цінностей, то перебуває в маргінальному стані. Зростання рівня соціальної маргіналізації корелюється зі зростанням соціальної ентропії [5, с. 192]. Учені виокремлюють маргінальність у контексті теорії референтної групи, акцентуючи увагу на стані індивіда, чиї прагнення стати членом своєї референтної групи знехтувано, що спричиняє його подвійну ідентифікацію і невизначеність соціальної належності. Такий стан може виникати і в процесі соціалізації під час суспільної трансформації, унаслідок якої ціннісно-нормативні компоненти референтних груп індивіда виявляються суперечливими [6, с. 107.]. На думку Е. Дюркгейма - послаблення соціальних зв'язків неминуче призводить до дезінтеграції суспільства, а в будь-якому стабільному суспільстві переважає колективна свідомість. Незначна ж кількість маргіналів - норма для суспільства, джерело адаптивних можливостей, тоді як стрімке зростання цього показника - індикатор революційних зсувів [7].

Чинники, що впливали на підвищення рівня громадянської протестної поведінки в українському суспільстві, за часи незалежності змінювались на різних етапах розвитку під дією низки факторів. Так, на першому етапі головною силою, що впливала на рівень протестної поведінки, було матеріальне забезпечення. Прикладом таких акцій протесту є страйк шахтарів Донбасу. Основним мотивом для початку масових акцій було погіршення забезпечення шахтарських регіонів продовольчими й промисловими товарами в умовах тотального товарного дефіциту. Таким чином, гірники опинились в тяжких умовах, адже саме вони звикли до високого рівня життя. Головною вимогою шахтарів було покращення умов життя. Саме матеріальне забезпечення стало основним фактором впливу на громадську свідомість, хоча найвагомішою проблемою слід вважати недотримання техніки безпеки на виробництві, наслідком чого є велика кількість смертних випадків, а середня тривалість життя шахтарів, на той час, сягнула позначки 38 років. Поступово до вимог шахтарів додалися і поличні умови. 1991 року розпочався загальний страйк донецьких шахтарів, його підтримали і в інших регіонах

Основні детермінанти активізації механізмів громадянської протестної активності в умовах ентропії українського суспільства України. Також шахтарські страйки відбулись і восени 1993 р., коли після походу на Київ з вимогами роботи і зарплати було ухвалено рішення про проведення позачергових президентських виборів. У 1998 - 1999 роках теж відбувалися марші гірників, їхніх дружин, а також шахтарів-інвалідів. Але масштаб явища шахтарського руху у цими роками був значно меншим.

Знаковим для українського суспільства став 1998 рік, саме тоді вперше в історії незалежної України проти мирних протестувальників були застосовані спецзасоби: кийки та сльозогінний газ. Саме 24 серпня, у День незалежності України, було організовано мітинг шахтарів у Луганську з вимогою погасити заборгованість за понад два роки праці, близько 10 мільйонів гривень [8]. А 14 грудня відбувся акт самоспалення працівника шахти, унаслідок чого заборгованість було погашено в повному обсязі, також слід зазначити, що в подальшому ще декілька гірників намагалися вчинити самогубство, щоб примусити владу реагувати на вимоги працівників підприємств.

Протести початку 2000-х характеризуються початком поляризації та регіоналізації українського суспільства. А результати виборів 2004 року вказують на чітке розмежування України на два макрорегіони - Західно -Центральний і Східно - Південний. Електоральна поляризація в українському суспільстві не тільки збереглася, а й посилилась і була поширена на інші сфери під дією як природних, так і штучних чинників. Постійне акцентування уваги на етнічному, мовному та культурному різноманітті призвело до розколу в українському суспільстві.

Також характерною особливістю цього етапу стала зміна ціннісних орієнтирів суспільства. Так, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України Анатолій Ручка у своєму дослідженні зазначає зростання рейтингу політико-громадянських цінностей упродовж 1999-2009 рр. [9], а серед основних потреб громадян - можливість критики і демократичного контролю за рішенням владних структур, можливість висловлювати думки з політичних та інших питань, не побоюючись за особисту свободу. Адже характерною рисою цього періоду була певна дистанція між суспільством і владою, яку активно використовували досить сильні опозиційні сили.

Другою особливістю цього етапу є те, що громадянський протест не лише було почуто, а й те, що вперше з моменту здобуття незалежності він став причиною повної зміни влади в державі.

Також одним з наслідків такої швидкої трансформації стала втрата інтересу суспільства до політичних справ. Олександр Резнік, науковий співробітник Інституту соціології НАН України, наголошує на неминучості зниження, після піку громадянської активності, спричиненого президентськими виборами 2004 року, залученості населення до громадсько-політичних заходів, що засвідчують відповідні показники громадянської активності - від 35,3% 2006 року до 16,3% 2009 року та 17,6 % 2011 року [10].

Третій етап зміни ціннісних орієнтирів характеризується прагненням населення України долучитися до цивілізаційного вибору. З одного боку, за результатами досліджень Інституту соціології НАН України - за двадцять років існування якого, жодного разу кількість прихильників Європейського Союзу не перевищувала кількість прихильників співпраці з Росією. Так, 2013 року підтримка населенням союзу з Росією та Білоруссю була 49%, а ідею вступу до ЄС підтримували 41% населення України [10, с. 8]. Проте рішення уряду про призупинення євроінтеграції було прийнято настільки різко, що послужило основою для підвищення рівня протестних настроїв. Проте каталізатором конфлікту стала не політика уряду, а саме побиття студентів на Майдані, українське суспільство завжди в тій чи іншій мірі готове до протесту та перебуває в стані латентної ентропії, тому для відкритого протистояння необхідний вагомий привід. Так, за даними опитування

Основні детермінанти активізації механізмів громадянської протестної активності в умовах ентропії українського суспільства учасників Майдану 2013 року Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та Київським міжнародним інститутом соціології: серед мотивів, що спонукали людей вийти на Майдан, перше місце посіло жорстоке побиття демонстрантів на Майдані у ніч на 30 листопада та репресії - майже 70%. А відмова підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом і прагнення змінити життя в Україні - друге й трете місце відповідно [11].

А при виборі трьох головних вимог респонденти обрали такі: звільнення заарештованих учасників Майдану, припинення репресій (58%), відставка уряду (51%), відставка Віктора Януковича і проведення дострокових президентських виборів (49,5%) [11].

¦ побиття студентів ¦ відмова підписання угоди з ЄС

¦ прагнення змінити життя в Україні ¦ прагнення змінити владу в Україні

¦ заклики опозиції

Рис. 1 За даними Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та Київського міжнародного інституту соціології