Система прийняття рішень в місті Маріуполі: етнополітичні контексти

Размещено на http://www.allbest.ru/

А.М. Дегтеренко

СИСТЕМА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В МІСТІ МАРІУПОЛІ: ЕТНОПОЛІТИЧНІ КОНТЕКСТИ

Проаналізовано чинники впливу на систему прийняття рішень в місті Маріуполі, враховуючи етнополітичні контексти розвитку регіону в цілому. Використано діалектичний метод дослідження, а також емпіричні - моніторинг, інтерв'ю, анкетування, математико-статистичні, зокрема, структурне та типологічне групування базового матеріалу. Розроблено практичні рекомендації для місцевих адміністрацій щодо вдосконалення державної політики та функціонування органів місцевого самоврядування в частині узгодження й реалізації етнонаціональних та гендерних інтересів і потреб держави та її громадян. Доведено, що ефективна система прийняття рішень можлива лише за умови гармонійного розвитку всієї територіальної громади. Надано алгоритм підвищення ефективності роботи системи прийняття рішень.

Ключові слова: ефективна система прийняття рішень, органи місцевого самоврядування, Тендерна експертиза, рівні можливості.

етнополітичний маріуполь місцевий самоврядування

The article analyzes the decision-making system in the city of Mariupol, given the ethnic and political context of the region.

Theoretical and methodological basis of the research is fundamental assumptions, conceptual achievements and cognitive tools of ethnopolitology, ethnic Science on State and other social and humanitarian sciences.

Among the methods of cognitive activity presented in the research backbone there is dialectical one. It allows consideration of national processes and phenomena not as static, but as variables whose dynamics reveals the unity and struggle of opposites. It also uses empirical methods: monitoring, interviews, questionnaires, mathematics and statistics, including structural and typological grouping of base material.

The main source of statistical data was «Mariupol Gender passport», which was published in 2013. Only the following methodological pluralism in cognitive processes, using a multidisciplinary approach, methodology and techniques can be effective.

Today Mariupol is unique city, an industrial center of the country, port, metallurgy and engineering center, which combines different ethnic groups, cultural backgrounds and educational trends. Every new day changes Mariupol to the city of European level. Vital functions of the territorial community of Mariupol covers all major segments of public relations: politics, law, economics, social sphere, culture, education, science, religion and tradition.

On the territory of this investigated region vital activity has as specific so common to many other regions of the country signs, the study of which requires the use of inductive and deductive cognitive procedures based on nationwide trends. This makes it possible to obtain such knowledge of the communities in the region characteristic of the phenomena and processes, that allow to formulate conclusions and proposals topical for Ukraine.

Among the factors of structuring territorial communities are gender of personality and gender equality. Gender equality consists of equal rights, opportunities, position, equal importance and appropriate system. Often gender equality is perceived as a "sameness. " Men and women are not equal and never will. Their differences are the most important contribution to the diversity of the world. It is important to understand that gender equality is not just biological differences, but social components. Women and men are citizens of different countries, they have a different ethnicity, religious preference, differing in social status, level of education, age criteria, health, place of residence (rural or urban population) and other components which are gender of personality is formed according to gender.

Thus, taking into account all the gender components of the development of the city allows to analyze the features of decision making in Mariupol and make recommendations for improving the efficiency of decision-making systems, not only in Mariupol and region, but also in the whole country.Politological analysis conducted in the article combines socio-demographic, socio-political, socio-economic and socio-cultural components.

Representation in elected bodies and access to public services is an important marker in determining the level of gender equality in society and in decision-making system. The author analyzes the representation of women and men in elected bodies of local communities of Donetsk region, the number of deputies in Mariupol city council, the election of village, town and city heads of Donetsk region on the basis of sex, as well as the situation of the personnel reserve.

Key words: effective decision-making system, local governments, gender expertise, equal opportunities.

Прийняття рішень, як і обмін інформацією, є складовою будь-якої управлінської діяльності. Тому в необхідності прийняття рішень - складних і простих, важливих, а також другорядних і полягає суть всього процесу управління. Прийняття рішень - це завжди процес, який відбувається впродовж певного часового періоду й здійснюється в декілька етапів. Рішення - це результат вибору з декількох альтернатив. Але важливо як відбувається відбір поміж різних альтернатив, що є важливим компонентом, що є маркером, який визначає процес прийняття рішень. Місто Маріуполь Донецької області має свою специфіку щодо прийняття рішень як на політичному (владному) рівні, так і в економічній та соціально-культурній царині.

Аналіз системи прийняття рішень в місті Маріуполі, враховуючи етнополітичні контексти розвитку регіону в цілому, надає можливість розробити алгорітм підвищення ефективності системи прийняття рішень, який може бути актуальним для всієї поліетнічної України.

Теоретико-методологічною основою дослідження є фундаментальні положення, концептуальні здобутки і пізнавальний інструментарій етнополітологи, етнодержавознавства та інших соціогуманітарних наук. Серед способів (методів) пізнавальної діяльності, застосованих у дослідженні, системоутворюючим є діалектичний. Він уможливлює розгляд етнонаціональних процесів і явищ не як статичних, а як змінних величин, динаміка яких виявляє єдність і боротьбу протилежностей. Використовуються також емпіричні методи: моніторинг, анкетування, математико-статистичні, зокрема, структурне та типологічне групування базового матеріалу. Лише дотримуючись методологічного плюралізму у пізнавальному процесі, застосовуючи міждисциплінарний підхід, методологія та методика можуть бути ефективними.

Основним джерелом статистичних даних став «Тендерний паспорт Маріуполя» [1], який вийшов друком у 2013 році, а також розміщений на порталі Маріупольської міської ради. Важливими джерелами статистичних даних є матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року та щорічні статистичні дослідження Головного управління статистики у Донецькій області, а також в місті Маріуполі.

Сьогодні Маріуполь - унікальне місто, індустріальний центр країни, порт, металургійний та машинобудівний центр, в якому поєднується колорит різних етнічних груп, культурних традицій та освітніх тенденцій. Життєдіяльність територіальної громади Маріуполя охоплює усі основні сегменти суспільних відносин: політику, право, економіку, соціальну сферу, культуру, освіту, науку, релігію і традиції. На теренах досліджуваного регіону ця життєдіяльність має як специфічні, так і спільні з багатьма іншими регіонами держави ознаки, дослідження яких потребує застосування індуктивних та дедуктивних пізнавальних процедур, з урахуванням загальноукраїнських тенденцій. Це уможливлює отримання такого знання про властиві територіальним громадам регіону явища і процеси, які дозволять сформулювати висновки і пропозиції, актуальні для всієї України.

Серед чинників структурування територіальних громад - гендер особистості та гендерна рівність. Тендерна рівність складається з рівності прав, можливостей, положення, рівної значимості і відповідної системи. Часто тендерна рівність сприймається як «однаковість». Експерт Програми розвитку ООН в Україні Наталя Кургановська акцентцє увагу у посібнику з гендерної експеризи, розробленому для працівників Маріупольської міської ради, що чоловіки і жінки не однакові, і ніколи не будуть такими. їх відмінності - найважливіший внесок у різноманітність світу. Важливим є розуміння, що тендерна рівність стосується не тільки біологічних відмінностей, а саме соціальних компонентів. Жінки і чоловіки є громадянами різних країн, вони мають різну етнічну приналежність, релігійні уподобання, розрізняються за соціальним станом, за рівнем освіти, за віковими критеріями, за станом здоров'я, за місцем проживання (сільське або міське населення) та іншими компонентами які і формують тендер особистості відповідно до статі [2].

Так, врахування всіх тендерних компонентів розвитку міста надає можливість проаналізувати особливості системи прийняття рішень в місті Маріуполі та надати рекомендації щодо підвищення ефективності роботи системи прийняття рішень не тільки в Маріуполі та регіоні, а й в країні в цілому.

Політологічний аналіз, проведений у статті поєднує соціально-демографічні, соціально-політичні, соціально-економічні та соціально-культурні компоненти.

Відносини суспільних суб'єктів - від громадянина до громадських організацій і політичних партій та державних і самоврядних органів - з приводу формування та функціонування центральної і місцевих влад є невід'ємною частиною життєдіяльності територіальних громад. Ці відносини є політичними за своєю суттю. Як такі, що найтісніше пов'язані з гендерними та етнонаціональними відносинами. Адже владний ресурс є чи не найефективнішим засобом реалізації пов'язаних з феноменом гендеру та етнічності індивідуальних і колективних інтересів [3].

Представництво у виборних органах та доступ до державної служби є важливим маркером у визначенні рівня тендерної рівності у суспільстві та в системі прийняття рішень. Автором проаналізовано представництво жінок та чоловіків у виборних органах влади територіальних громад Донецької області, кількість депутатів у Маріупольській міській раді; результати виборів сільських, селищних, міських голів Донецької області за ознакою статі, а також ситуацію з кадровим резервом.

Будь-який політичний суб'єкт, що прагне досягти тих або інших цілей, зацікавлений у підтримці своєї діяльності територіальними громадами. Тому проблематика індивідуальних і колективних етнонаціональних інтересів, питання гендерної рівності традиційно присутні в загальнодержавному і регіональних політичному та мас-медійному дискурсах. Вони помітно актуалізується під час виборчих кампаній і впливають на формування політичних симпатій та політичних орієнтацій громадян. Найвиразнішим показником цих орієнтацій є підсумки голосування під час виборів. Раніше цей показник виявлявся, насамперед, під час виборів парламенту та Президента держави. Так, аналіз статистичних матеріалів, презентованих у «Гендерному паспорті Маріуполя» представляє політичні орієнтація територіальної громади Маріуполя, включаючи електоральні уподобання населення за матеріалами виборів народних депутатів України 29 березня 1998 року, за матеріалами виборів народних депутатів України 31 березня 2002 року, за матеріалами виборів народних депутатів України 26 березня 2006 року, за матеріалами позачергових виборів народних депутатів України 2007 року, за матеріалами виборів народних депутатів України 2012 року і 2014 року; а також політичні орієнтація населення Донецької області за матеріалами виборів Президента України у 1999 році, у 2004 році, 2010 році та 2014 році.

Дослідник О. Нельга зазначає, що вибори, певним чином впливаючи на національно-інтеграційний процес, як правило, підсилюють його. Внаслідок парламентських виборів формується політичне ядро нації, а під час президентських - визначається політичний лідер нації. Поділяючи слушність цього спостереження зауважимо, що під час виборів можуть відбуватися також протилежні, національно-дезінтеграційні процеси, якщо в змаганні за голоси виборців будь-якою ціною політичні сили не зупиняються перед девальвацією цінностей національної єдності.

Як видно за матеріалами «Гендерного паспорту Маріуполя» симпатії виборців територіальної громади Маріуполя помітно відрізнялися від обласних та всеукраїнських показників голосування за партії і блоки партій з акцентованою позицією щодо етнонаціональних відносин - передовсім в питаннях державної мови. Імовірною причиною цього була більш толерантна позиція в ставленні до української мови як єдиної державної з боку виборців різних етнічних груп (грецької та інших).

Електоральні уподобання населення Маріуполя порівняно з Донецькою областю і Україною в цілому також мають свою специфіку під час позачергових виборів народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. З'явилися нові суб'єкти виборого процесу: політична партія «Народний фронт» - лідер перегонів на всеукраїнському рівні, в Донецькій області набрав лише 6,13 %, а в м. Маріуполі близько 4 %; партія «Блок Петра Порошенка» - загальноукраїнський рейтинг - 21,81 %, на теренах Донецької області - 18,21 %, а в місті Маріуполі - від 9,83 % до 12,60 %; політична партія «Об'єднання «САМОПОМІЧ» - посіла третє місце у загальноукраїнському рейтингу партій, які пройшли до Верховної Ради України, а в місті Маріуполі набрала ця сила від 3,71 % до 5,26 %; політична партія «Опозиційний блок» стала лідером як в Донецькій області - 38,74 % порівняно із загальноукраїнським показником - 9,43 %, так і в Маріуполі - від 53 % до 61,09 %; радикальна партія Олега Ляшка не подолала 5% бар'єр ні в Донецькій області - 4,14 % , ні в м. Маріуполі - 3,12 % - 3,58 %; політична партія Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» - останній суб'єкт виборчого процесу, набравший понад 5 % в загальноукраїнському контексті, в Донецькій області, як і в м. Маріуполі - набрав менше 2 % (Див. Таблицю 1).

Відомості про підрахунок голосів виборців в межах одномандатних виборчих округів м. Маріуполя під час виборів 26 жовтня 2014 року свідчать про високий рівень консолідації територіальної громади та обрання кандидатів-самовисуванців: від ОВО № 57 Матвієнков Сергій Анатолійович - 64,16 % голосів «за», від ОВО № 58 Тарута Сергій Олексійович - 60 % голосів «за» (див. таблицю 1).

Вибори Президента України 2014 року відбувалися у досить специфічній ситуації подій першої половини 2014 року: Майдан, втрата Криму Україною, початок війни на Донбасі. Незважаючи на всі зовнішньополітичні та внутрішньополітичні загрози цього періоду, за результатами голосування 25 травня 2014 року було обрано Президентом України Петра Порошенка - 54,70 % (Україна), 36,15 % - Донецька область (Див. Таблицю 2). Особливістю регіону - як Донецька область, так і Маріуполь - цього разу стала кандидатура Сергія Тігіпка, за якого віддали голоси близько 20 %, коли загальноукраїнські показники - 5,23 % (див. таблицю 2).

Таблиця 1

Електоральні уподобання населення міста Маріуполя, Донецької області та України, % голосів за *

За матеріалами Позачергових виборів народних депутатів України 26 жовтня 2014 року (Центральна виборча комісія)

Відомості про підрахунок голосів виборців по загальнодержавному багатомандатному виборчому округу

Відомості про підрахунок голосів виборців в межах одномандатних виборчих округів м. Маріуполя

* Розраховано й складено за джерелом: Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року // [Електронний ресурс]. -- Режим доступу :http://cvk.gov.ua/pls/vnd2014/wp304pt001f01=910pf7331=58.html

Таблиця 2

Електоральні уподобання населення м. Маріуполя та України, % голосів "за"*

За матеріалами виборів Президента України у 2014 р. (Центральна виборча комісія )

Розраховано й складено за джерелом: *Вибори Президента України 25.05.2014 року. // [Електронний ресурс]. -- Режим доступу :

http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2014/wp001.html

2014 року відбулися кардинальні зміни не лише на рівні консолідації громад, активізації ризиків та загроз, на рівні політичних уподобань. Зміни відбулися на всіх рівнях життєдіяльності суспільства України. Відповідно до основних положень Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2012 року, важливим показником формування громадянського суспільства є його активність. Так, Стратегія спрямована на утвердження громадянського суспільства як гарантії демократичного розвитку держави, запровадження громадського контролю за діяльністю влади, забезпечення незалежної діяльності інститутів громадянського суспільства, посилення їх впливу на прийняття суспільно важливих рішень, створення умов для забезпечення широкого представництва інтересів громадян в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, проведення регулярних консультацій із громадськістю з важливих питань життя суспільства і держави [4].

2014 рік став переломним. Громадянське суспільство в Україні отримало нове обличчя. Стратегія [4] виходить із розуміння громадянського суспільства та його інституцій як такого стану суспільства, в якому вільно реалізуються основоположні права і свободи людини і громадянина через різноманітні форми публічної громадської активності та самоорганізації.

Держава і громадянське суспільство в рамках демократичного устрою заінтересовані в діалозі та партнерстві, підвищенні ефективності взаємодії. Без розвиненого громадянського суспільства, зокрема без створення належних умов для забезпечення свободи думки і слова, вільного вираження поглядів і переконань, свободи об'єднань, свободи зборів, участі громадян в управлінні державними справами та місцевому самоврядуванні, держава не створить можливостей для забезпечення функціонування різних моделей демократії участі, що у поєднанні з безпосередньою та представницькою демократією є умовою успішної модернізації, європейської інтеграції та сталого розвитку [4].

Україною за роки незалежності зроблені певні кроки до розвитку та становлення громадянського суспільства. Суспільно-політична активність населення є важливим проявом становлення громадянського суспільства. Так, аналіз фактичних даних про чисельність виборців і місце постійного проживання депутатів Донецької обласної ради на предмет відповідності отриманих показників вищенаведеним конституційним стандартам, дає можливість зробити висновки про рівень розвитку громадянського суспільства в Україні та не тільки. Результати аналізу репрезентативні для ситуації в Україні в цілому, оскільки характеризують два окремі, але типові випадки застосування єдиної для всієї України виборчої системи. Для доказовості можна було б обмежитися й будь-яким одним випадком. Однак для більшої наочності було обрано Донецьку область (2006 рік та 2010 рік). Перший випадок підтверджує ідею про неконституційність пропорційної системи місцевих виборів з очевидністю, яка не потребує будь-яких додаткових аналітичних процедур. Другий випадок підтверджує, що навіть за найсприятливіших для територіальних громад результатів обрання депутатів районних і обласних рад громадяни, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, позбавлені задекларованої Конституцією рівноправності в питаннях формування депутатського корпусу тих рівнів місцевого самоврядування, на яких мають представлятися спільні інтереси цих громадян [1, с. 44-45].

Так, в «Гендерному паспорті Маріуполя» наведені результати виборів 2006 року в частині про кількість депутатів від районів і міст Донеччини у складі обласної ради [1, c. 45]. Територіальні громади десяти з вісімнадцяти районів, а також восьми з двадцяти восьми міст регіону не мають своїх представників у депутатському корпусі обласного рівня (три депутати облради на час обрання взагалі не були зареєстровані як такі, що постійно проживають у Донецькій області: двоє мешкали в Києві, один - в селищі Козин Київської області. Тому в таблиці загальна чисельність депутатського корпусу облради - 150 осіб - не збігається з сумарною кількістю представлених у цьому корпусі обранців від районів і міст). Депутати Донецької обласної ради насправді представляють спільні інтереси не всіх 407 територіальних громад регіону, а лише 74 . За даними наведеними у «Г ендерному паспорті Маріуполя», розміщеному на головній сторінці сайту Маріупольської міської ради (http://marsovet.org.ua/city/index.html) легко порахувати, що 681,2 тис. членів територіальних громад Донеччини не мають своїх представників у депутатському корпусі обласного рівня. Там само аналізуємо за результатами виборів 2010 року, та робимо висновок, що ситуація змінилася на більш толерантну за рядом показників. Але постає інше питання, пов'язане з представленістю жінок та чоловіків на рівні прийняття рішень.

Суспільно-політична активність населення також характерна членством в об'єднаннях громадян (партії, організації) як жінок, так і чоловіків. Чоловіки більш представлені в цій категорії: 60 % чоловіків та 40 % жінок.

Представництво у виборних органах є важливим маркером у визначенні рівня побудови громадянського суспільства в Україні. Однією з вагомих категорій працівників, що забезпечують державне управління на усіх рівнях, є керівники органів місцевого самоврядування різних рівнів (жінок та чоловіків). В органах місцевого самоврядування в категорії «керівник органу» представництво чоловіків і жінок більш збалансоване. Порівняно з високим рівнем незбалансованості статей у законодавчій владі на користь чоловіків, серед загального складу держслужбовців Маріупольської міської ради переважають жінки. Однак, варто звернути увагу на різке зменшення представництва жінок з підвищенням категорії посад держслужбовців. Політична сфера для демократичної України традиційно маркується як чоловіча, маскулінна. Ілюстрацією цього є стереотип, згідно з яким вважається, що політика - це чоловіча справа. Найбільше жінок у складі сільських рад, найменше - в обласній раді. Слід звернути увагу на те, що в області тенденції до гендерного паритету зростають серед керівників найнижчого рівня. Зокрема, жінкам надається перевага під час призначень на посади спеціалістів в органах законодавчої та виконавчої влади. Наприклад, у сільських та селищних органах влади жінки можуть переважати кількість чоловіків у кілька разів. Водночас причини цього можуть бути досить прозаїчними, і пов' язані вони з невисоким рівнем оплати праці. Так, аналіз представництва у виборних органах влади (жінок та чоловіків) наочно презентований в «Гендерному паспорті Маріуполя» (http://marsovet.org.ua/city/index.html), показує, що у 2011 році чоловіків депутатів у Маріупольській міській раді було 65 осіб, а жінок - 11 осіб. У 2012-2013 рр. - чоловіків 63, а жінок 12. У 2014 році - так само - жінки становлять лише 16 % [5]. За територіальними громадами Донецької області ця тенденція не є винятком. Результати виборів сільських, селищних, міських голів Донецької області за ознакою статі показують, що жінки очолюють тільки Слов'янську міську раду, Кіровську міську раду, Мар'їнську міську раду, Часовоярську міську раду та Тельманівську райраду, тобто 7 % жінок та 93 % чоловіків [1, c. 46]. Тільки на рівні сільських рад ця ситуація змінюється на користь жінок [1, c. 47].

Більшість найвищих керівних посад в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування займають чоловіки. За станом на 01.01.2011 в органах виконавчої влади Маріуполя працює 750 жінок та 102 чоловіка, на 01.01.2012 - 186 жінки та 80 чоловіків, на 01.01.2013 - 214 жінки та 66 чоловіків [1, с. 54].

Ситуація з кадровим резервом аналогічна реальній ситуації в органах виконавчої влади, тобто, чим нижчий рівень посади, тим більше жінок включено до кадрового резерву. Загальна кількість жінок на 01.01.2011 р. у структурі кадрового резерву місцевих органів виконавчої влади становить 1258 осіб, а чоловіків 144 особи. Аналогічна ситуація і в 2012 році та 2013 році [1, с. 54].

Гендерний аналіз є актуальною частиною соціального аналізу. Такий аналіз щодо територіальних громад Донецької області за методикою 3R на рівні репрезентації дає такі результати: кількість посадових осіб місцевого самоврядування Донецької області - 8147 жінок та 1345 чоловіків; а серед депутатів місцевих рад частка жінок не перевищує чоловіків в жодній адміністративно-територіальній одиниці регіону. Виразною є така ситуація - в обласній раді кількість жінок становить майже 11% серед депутатського корпусу, на рівні міськрад області кількість жінок серед депутатів становить від 8,69% (Дебальцеве) до 50% (Жданівка). Але в середньому цей показник на рівні міськрад становить 13,33% (Донецьк). На рівні районних та сільських рад кількість жінок збільшується на 10-20 % в середньому. Отже, є дисбаланс на рівні прийняття рішень всередині територіальних громад [6]. Рівна участь жінок і чоловіків у процесах прийняття рішень - це не лише забезпечення прав людини, але й умова побудови демократичного суспільства, в якому при ухваленні політичних рішень беруть до уваги потреби й проблеми як жінок, так і чоловіків, а також створюють можливості реалізації незадіяного раніше потенціалу всіх тендерних груп.

Етнонаціональний аспект владно-управлінських відносин в територіальних громадах виявляється через процеси формування й діяльності органів центральної і регіональної виконавчої влади та місцевого самоврядування, утворювані при них дорадчі структури з представників національно-культурних товариств та функціонування останніх як вияв громадянської ініціативи і громадянського суспільства. Аналіз цього аспекту життєдіяльності територіальної громади Маріуполя виявив істотні прогалини та вади щодо його правового та організаційного регулювання. Вони стосуються як концептуальних засад державної етнонаціональної політики, так і процедур формування, впорядкування структури, функцій, повноважень і методів роботи суб'єктів владно-управлінської сфери і громадянського суспільства.

Отже, алгоритм підвищення ефективності роботи системи прийняття рішень враховує такі види діяльності.

По-перше, потрібна стабілізація правового статусу і повноважень спеціалізованого органу виконавчої влади з розроблення та реалізації державної етнонаціональної політики. Це сприятиме подоланню ситуативності у взаємодії структур місцевого самоврядування та етнічної самоорганізації, уможливить досягнення системності в їхній спільній роботі з реалізації етнонаціональних інтересів держави та її громадян і територіальних громад. Також це є певна умова підвищення ефективності роботи системи прийняття рішень.

Також важливо з'ясовувати (моніторити) спільне й особливе в електоральних симпатіях і перевагах населення Донецької області, України та окремих АТО регіону для використаня здобутого знання в цілях відвернення етноконфліктних ситуацій у регіоні. В територіальних громадах Донецької області, де поряд з українцями і росіянами відносно великою є частка громадян грецької, татарської та ін. національностей, політичні орієнтації виборців є подібними (менш диференційованими). Спільне і специфічне в етнодемографічній структурі населення та електоральних симпатіях виборців українських регіонів слід вивчати і враховувати при розробленні та проведенні внутрішньої і зовнішньої політики Української держави.

Актуальним є сприяти розвитку етнічної взаємодії українських громадян різної національності з громадянами інших держав на засадах спільного економічного зацікавлення, в тому числі для зменшення трудової еміграції. Оптимізація соціально-економічної сфери життєдіяльності територіальних громад, складовою якої є реформа фінансових, міжбюджетних та адміністративних відносин, сприяє культурному розвиткові й культурній взаємодії осіб і груп різної етнічної ідентичності. Проаналізувати питання про створення у Маріуполі Центру національних культур як осередку комунікації між національними громадами міста.

Враховувати у державній етнополітиці та регіональному етнополітичному менеджменті особливості етнічної та етномовної ситуації. Протидіяти спробам загострення міжнаціональних протиріч і конфліктів.

Провести соціально-ґендерний аналіз місцевих програм соціального забезпечення, а також місцевих програм забезпечення рівних можливостей та прав для жінок і чоловіків методом гендерної експертизи.

Удосконалити механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та розпочати формування у суспільстві культури гендерної рівності шляхом заохочення роботодавців до запровадження європейських стандартів рівності співробітників у сфері праці, навчання фахівців з гендерних питань, впровадження гендерних підходів у систему освіти, проведення інформаційних кампаній за участю засобів масової інформації, закладів культури та навчальних закладів з метою запобігання формуванню стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка на рівні прийняття рішень і не тільки [7, с. 6-8].

Так, щоб досягти підвищення ефективності системи прийняття рішень, важливо враховувати і робити увагу на гармонізації розвитку всієї територіальної громади.

Список використаної літератури

1. Дегтеренко А.М. Гендерний паспорт міста Маріуполя / А.М. Дегтеренко. - Маріуполь : Новий світ, 2013. - 80 с.

2. Путівник з ґендерної експертизи / упоряд. Н. І. Кургановська. - Маріуполь : СПД Гарштайнер О. П., 2012. - 44 с.

3. Дегтеренко А.М. Етнонаціональний аспект життєдіяльності територіальних громад Українського Північного Приазов'я : моногр. / А. М. Дегтеренко. - Маріуполь : Новий світ, 2008. - 208 с.

4. Указ Президента України Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації [Електронний ресурс]. -- Режим доступу :

http://zakon 1 .rada.gov.ua/laws/show/212/2012

5. Депутаты городского совета VI созыва Мариупольського городского совета [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://marsovet.org.ua/articles/show/article/383

6. Мапа життєдіяльності територіальних громад Донецької області в етнополітичному контексті [Електронний ресурс] / ГО «Маріупольський тендерний центр». -- Режим доступу : http://mgc.org.ua/map.html

7. Котигоренко В. О.Рекомендації для місцевих адміністрацій Донецької області «Оптимізація етнонаціональної та тендерної політики в контексті формування громадянського суспільства в Україні» / В. О. Котигоренко, А. М. Дегтеренко - Маріуполь : Новий світ, 2012. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru