Плакати, афіші та листівки у контексті соціальної й політичної комунікацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Плакати, афіші та листівки у контексті соціальної й політичної комунікацій

Юрій Бондар

У статті розглянуто питання використання видавничої продукції, зокрема плакатів, афіш та листівок, у контексті соціальної та політичної комунікацій, під час інформаційних кампаній, воєнних та громадянських конфліктів, проаналізовано тенденції та форми комунікації за допомогою друкованих видань.

Ключові слова: видавнича продукція, друковані видання, соціально-політична комунікація, пропаганда.

Будь-який період соціально-політичної активізації позначений зростанням використання інформаційно-комунікаційних технологій, методів та форм пропагандистської роботи. У такій діяльності широко задіяні як традиційні засоби масової інформації -- преса, радіо та телебачення, так і новітні, електронні, ЗМК Поруч з ними у практиці соціальної та політичної комунікацій активніше почали використовувати й іншу видавничу (окрім преси) продукцію -- буклети, брошури, книги тощо.

Завдання публікації -- проаналізувати у контексті соціальної та політичної комунікацій особливості й специфіку використання плакатів, афіш та листівок під час інформаційних кампаній.

Ця видавнича продукція стала популярною фактично від винаходу друкарства, що пояснюється особливістю її сприйняття (дослідники стверджують, що людина близько 80% інформації сприймає саме візуально), а також зображувальними можливостями. Так звані лубки, а потім "летючі листки" були засобами комунікації й пропаганди політичних (часто -- полемічно-контраверсійних) поглядів часів Реформації та Селянської війни у Німеччині XVI століття. Знайшла плакатна продукція своє місце й у пізніші, спокійніші, часи суспільно-політичного та культурницького поступу, увійшовши у практику акторів політики різних країн. Аналізуючи, до прикладу, період виборів в Установчі збори Росії 1917 року, мистецтво - знавець Володимир Охочинський писав: "Найґрунтов- ніше взялися за справу есери... Для створення плакатів організували конкурс і призначили спеціальне журі. Плакати випускали різного змісту ("загальні", для села, робітничих районів, армії) і формату (для розклеювання зовні та всередині будинків, на стовпах, дверях, вітринах, а також для розсилки поштою, розкидання на мітингах, вкладання в упаковку товарів та ін.).

Газета "Народ" іронізувала: "Найбільше плакатів розклеїла партія кадетів. Плакати на всі смаки: тут і селянин на польових роботах з підписом "За землю і волю" (за що есери звинуватили кадетів у плагіаті); і франти в котелках, що йдуть подавати бюлетені за кадетів; і солдати в окопах, які кричать на весь голос, що лише кадети врятують Росію; і повна жінка, схожа на годувальницю, і російські витязі, що б'ються з фіолетовими крокодилами". Кадетам належав і один з найвдаліших плакатів того часу роботи художника А. Зеленського: нога, що "відфутболює" атрибути царської влади" [10].

Активно застосовували плакати та листівки в роки Першої світової війни. Вони возвеличували воїнів держав -- учасниць протистояння, агітували за вступ до армій, допомогу фронту тощо.

Варто говорити і про усвідомлений характер пропагандистської роботи. Скажімо, спеціалізовані пропагандистські підрозділи були створені у військах Великої Британії та США. Діяльність їх була доволі втаємниченою і зорієнтованою на поширення потрібної інформації через пресу та плакати й листівки. Такі функції виконувало, зокрема, британське бюро пропаганди Чарльза Мастермана [5].

Перша світова стала полігоном апробації комунікаційних, у тому числі маніпулятивних, технологій і для майбутніх теоретиків пропаганди Едварда Бернейса та Волтера Ліппманна, які працювали в американському Комітеті громадської інформації -- так званому Комітеті Кріла. Успіх пропаганди, згадував Бернейс, був приголомшливим, адже завдяки їй за короткий час вдалося перетворити миролюбне населення, на яке вона була зорієнтована, на несамовитих антинімецьких фанатиків [3].

Друкована продукція була в арсеналі супротивників і під час Громадянської війни в Росії першої чверті ХХ століття. Виразно це позначилося, зокрема, у так званих "Вікнах" -- формах масового агітаційного мистецтва і, відповідно, комунікаційного впливу на населення. Широко використовував плакати та афіші заснований влітку 1918 року "ОСВАГ" ("Осведомительное агентство") -- фактично інформаційно-пропагандистський підрозділ білогвардійської Добровольчої армії Денікіна, а згодом -- Збройних Сил Півдня Росії.

У різні періоди кількість співробітників "ОСВАГу" становила від восьми з половиною до десяти тисяч осіб: лише у центральному апараті працювало, за підрахунками дослідників, 255 осіб. Структура агенції складалася з різних відділів, де поруч з інформаційним був також і художньо- агітаційний. Виконуючи завдання пропаганди Білого руху, його планів та цілей, інформування про злочини більшовиків, увічнення пам'яті героїв-білогвардійців, а також протидії більшовицькій пропаганді, "освагівці" видавали газети, журнали та брошури, влаштовували театральні вистави і навіть знімали пропагандистські кінофільми. Серед плакатної продукції були агітаційно- сатиричні твори, окремо -- портрети провідних діячів Білого руху, які виставляли й вивішували у вітринах магазинів та в установах, на вулицях міст та інших населених пунктів.

Одним з найпотужніших і найвпливовіших відділень "ОСВАГу" було харківське, утворене у червні 1919 року. Лише розповсюджувачів літератури та іншої пропагандистської продукції, в тому числі листівок та плакатів, у відділені було понад 100 осіб. За участі харківських "освагівців" були виготовлено, зокрема, листівки "Повчання воїнові-корніловцю перед боєм" та "Наказ корніловцям", які поширили масовими накладами. У своєму розпорядженні відділення мало три агітпоїзди з кіноустановками та пересувними бібліотеками.

Одним із креативних пропагандистських ноу-хау білогвардійців стало "листівкове" використання грошових знаків Радянської Росії, так званих "п'ятаківок". Розуміючи важливість грошей як засобу комунікації та легітимізації влади, радянські банкноти на підконтрольних територіях вилучали з обігу чи обмінювали на інші -- вже так звані "донські рублі". Вилучені ж банкноти гасили пробиванням і надсилали до харківського відділення "ОСВАГу", де на них надруковували антирадянські текстівки на кшталт "Гроші для дурнів", "Геть радянську владу і її фальшиві гроші", "Гроші у більшовиків, як і все інше -- обман" та подібне. Такі "листівки" з аеропланів скидали над більшовицькими територіями перед наступом білогвардійців, зокрема на Полтаву та Київ.

Зазначимо принагідно, що гроші як своєрідний інформаційно-комунікаційний засіб неодноразово використовували і згодом, у тому числі і в сучасній Україні.

Свою "плакатну війну" вели і більшовики. Їхні "Вікна сатири" РОСТА (Російського телеграфного агентства) назагал більше відомі. Власне, серії плакатів політично-агітаційного змісту, створені восени 1919 року як дзеркальна відповідь на пропаганду супротивників, були своєрідними ілюстрованими повідомленнями про актуальні події та проблеми, де малюнки і публіцистичні віршовані тексти утворювали одне ціле. Над трафаретними плакатами працювали кращі радянські графіки і літератори, серед яких Михайло Черемних, Володимир Маяковський, Дем'ян Бєдний, Дмитро Орлов, Казимир Малевич, Борис Єфимов та інші. Оцінюючи плакатну діяльність, Володимир Маяковський у творі "Грізний сміх" писав, що "це протокольний запис найбільшого трьохріччя революційної боротьби плямами фарб і дзвоном гасел. (...) Це телеграфні вісті, миттєво передані у плакат, це декрети, одразу ж розпубліковані на частівки, це нова форма, виведена безпосередньо життям, це ті плакати, які перед боєм дивилися червоноармійці, що йшли в атаку, йшли не з молитвою, а з розспівом частівок".

Вперше з'явившись у Москві, трафаретні плакати як засіб повідомлення новин і сатиричних коментарів до них поширилась згодом і в Ростові-на-Дону, Харкові, Одесі, Києві, Баку та інших містах.

Потрібно зазначити, що "Вікна РОСТА", які припинили існування 1921 року, пізніше зазнали своєрідної реінкарнації. З початком Великої Вітчизняної війни появилися також "Вікна ТАРС" -- агітаційно-сатиричні плакати Телеграфного агентства Радянського Союзу, які так само виготовляли вручну і котрі, попри малотиражність, були надзвичайно популярними серед населення. Над новими плакатами працювали й колишні "ростівці", що, безсумнівно, забезпечувало тяглість творчої традиції. Немало послідовників творення таких плакатів актуальної тематики й нині: свої твори вони часто стилізують під продукцію 20--40-х років минулого століття.

Змістовною є тема використання друкованої агітаційної продукції як комунікаційного засобу також і на українських землях, що у першій половині ХХ століття входили до різних держав, проте вимагає окремого дослідження. Зауважимо лише, що одним із перших відділів новоствореного 1923 року в Києві Українського наукового інституту книгознавства був саме прокламаційно-афішний.

Широко використовували плакати та їх, так би мовити, зменшену форму -- афіші під час громадянської війни 1936--1939 років в Іспанії, яка стала полігоном випробувань, зокрема, й інформаційних технологій воєнного протистояння. Дехто з дослідників класифікує іспанські події як першу масову інформаційну війну, що засвідчила ефективність застосування інформаційної зброї, де плакати були основними набоями.

Саме в Іспанії апробували принципи творення плакатів та афіш як способу цільового емоційного впливу й комунікації в умовах конфлікту.

Видавнича продукція прихильників і противників Франко (останніх підтримував, певно, й видавничо, СРСР), мала подвійне спрямування. Плакати були зорієнтовані як на "внутрішнє", так і на "зовнішнє" використання. Відповідними були зміст і зображувальний ряд видань. Плакати антифранкістів, що апелювали до міжнародної спільноти, народів Європи про підтримку, а також розповідали іспанцям про таку допомогу, виконували в доволі алегоричній формі, у спокійній і водночас яскравій кольоровій гамі. Плакати ж, що зображували діяння режиму Франко, були максимально і детально "документальними" -- натовпи біженців, загиблі, зруйновані будинки... Кольорова гама таких видань також відповідала змісту контрастні барви, серед яких переважали "агресивні" червона та чорна.

Уміло застосовували візуальні психологічні методи впливу, втім, і франкісти. На їхніх плакатах так само демонізація ворогів, яких зображували варварами. Протистояв же безладдю "величний Франко, за яким історія й споконвічні традиції Іспанії".

Дослідники зауважують, що "плакатна війна" мала свій вплив на розвиток і результати громадянського конфлікту, а її методологічні набутки стали основою для ведення інших інформаційних кампаній у майбутньому.

Гарячим був "видавничий фронт" під час Другої світової війни. Особливістю видів агітаційно-пропагандистської друкованої продукції було їх цільове аудиторне використання. Плакати та афіші -- для своїх, листівки ворогам. Не правило, але переважно.

Якщо плакатна продукція мала доволі традиційні форми й зміст, де домінували емоційній візуальний ряд та гасла, то листівки, попри їх мобільність та оперативність, творили вигадливіше.

Нового пропагандистського звучання набув жанр фотомонтажу, винайдений англійським фотомайстром Джоном Хартфільдом та апробований ще в роки Першої світової війни. Серед радянських пропагандистів особливо популярними були плакати-памфлети, а фактично листівки- фотомонтажі, які поєднували документальність та умовність. Фотомонтаж став одним із художніх прийомів творення публікацій "Ілюстрованої газети", а потім і журналу "Фронт-ілюстрірте", які з радянських літаків скидали на ворожу територію. Трохи згодом окремі ілюстрації видань набули самостійного значення і так само (вже мільйонними накладами) їх з повітря поширювали серед населення окупованих територій та німецьких військ.

Ілюстровані листівки служили для німецьких солдатів пропуском до радянського полону. Радянська пропаганда була доволі успішною, і часто німецькі солдати, які здавалися в полон, згадує один з авторів плакатів та листівок, відомий радянський художник Олександр Житомирський, на запитання, що вплинуло на їхнє рішення, спонукою називали саме фотомонтажні листівки. Їхній вплив оцінили і німецькі пропагандисти.

"Успішні наступальні дії радянських військ змусили і Геббельса перейти в оборону, -- зауважує Олександр Житомирський у виданні "Мистецтво політичного фотомонтажу". -- Його служба на другому етапі війни займалася здебільшого контрпропагандою серед своїх солдатів. Моральний стан німецьких вояків викликав побоювання у гітлерівського командування. Коли армії вермахту крокували переможцями, воно видало наказ, що забороняв "колекціонувати російські листівки". Згодом справи у гітлерівців погіршились, і новий наказ застерігав: "За читання російських листівок -- у розвідку поза чергою". Після удару під Сталінградом, від якого фашистська армія здригнулась, -- новий лаконічний наказ: "За читання російської пропаганди -- розстріл!" [7].

Цікава у зв'язку з цим паралель з подіями в Україні весни 2014 року. Так, під час проведення антитерористичної операції у Слов'янську Донецької області українськими військовими серед населення були поширені листівки, в яких громадян закликали дотримуватись спокою, не залишати будинки без потреби, не відпускати дітей без нагляду батьків на вулиці міста, не піддаватись на провокації і не виконувати накази представників самопрого- лошеної влади. Як повідомили військові, так званий мер Слов'янська В. Пономарьов оголосив про "розстріл на місці кожного, у кого буде виявлена ця листівка"...

Активно використовували листівки у своїй антигітлерівській пропаганді й американці, які долучилися до воєнних дій. До такої роботи вони ставилися досить відповідально. Так, з метою деморалізації противника було виготовлено листівку, що розповідала про перебування німецьких солдатів у американському полоні. У ній автори у привабливих фарбах змальовували життя у таборах військовополонених, де на сніданок подавали яєчню з беконом, а самі полонені відпочивали у м'яких кріслах. Щоб переконатися в ефективності таких листівок, американці апробували їх на новоприбулих полонених. Ті, стверджують, просто розсміялися -- вони не могли повірити у реальність зображеного. Відтак увесь наклад було знищено, а навзамін виготовлені "приземленіші" листівки, де стверджувалось, що краще здатися у полон, аніж очікувати смерть. Надалі американці усі свої пропагандистські матеріали, перш ніж тиражувати, спершу випробовували на полонених.

Листівки були і в арсеналі гітлерівських пропагандистів. (Варто зауважити, що у бібліотеці міністра пропаганди Німеччини Йозефа Геббельса на чільному місці, стверджують очевидці, була книга вже згаданого американця Едварда Бернейса "Кристалізація громадської думки", принципи якої значною мірою лягли в основу інформаційних кампаній нацистів [3].) Німецькі агітки так само скидали на ворожу територію з літаків. Їх основний меседж полягав у розвінчуванні тих, хто, зокрема в Америці, наживався на війні. Пропагандистські посили часто мали антисемітське спрямування, і ця заангажованість, на думку фахівців, зменшувала вплив та ефективність листівок [8].

Супротивники ретельно відстежували пропагандистські дії один одного. Так, американці виготовили листівку, де зобразили шлях німецьких полонених до Америки. Втім, після апробації зрозуміли, що не справили очікуваного ефекту, адже німецькі солдати не хотіли перебиратися за океан -- подалі від батьківщини. Тоді американці виготовили іншу листівку -- що полонених утримуватимуть у належних умовах на території Франції. Цим скористалися вже німецькі пропагандисти. Вони, у свою чергу, виготовили агітки, які стверджували, що американці мають намір передавати "європейських" полонених росіянам, які вивезуть їх до Сибіру [8].

Апробовані методи пропаганди з використанням листівок під час воєнного протистояння застосовують і нині. Засвідчили їх ефективність, зокрема, і американсько- іракські війни у Перській затоці. Три чверті іракців, які здалися у полон під час першої війни, визнавали, що скласти зброю їх спонукали, окрім іншого, листівки. "Листівковий" метод впливу на супротивників застосовували й ізраїльтяни під час вторгнення до Лівану 2006 року. Вони масово розкидали з літаків над Бейрутом листівки-прокламації, в яких звинувачували у кровопролитті й руйнуваннях лідерів "Хізбулли", стверджуючи, що усі біди ліванців саме з їхньої вини [5]. Свій досвід і в радянських військових, які ефективно використовували інформаційну зброю під час Афганської війни [9].

Належно оцінив потенціал візуальних форм пропаганди і француз Шарль де Голль. Освічений генерал надавав великого значення інформації, особисто керував управлінням політичних справ та інформаційною службою "Вільної Франції", досить уміло використовував можливості преси та радіо, друкованої продукції, в тому числі плакатів та листівок. Показовою у цьому сенсі є інформаційна кампанія 1958 року на підтримку референдуму щодо ухвалення нової Конституції Франції, яка давала особливі повноваження лідерові П'ятої республіки у здійсненні ним влади. Голлісти розгорнули потужну кампанію афіш та петицій, спрямовану на підтримку опитування. Буквально вся країна була вкрита пропагандистськими плакатами та афішами з гаслом "Так референдуму!". Їх розвішували на площах населених пунктів, будинках, бензозаправках тощо. Часто такі плакати використовували і для контрпропаганди: противники референдуму (насамперед прихильники комуністів) розмальовували їх на свій копил, роблячи надпис на кшталт "Ні де Голлю!". Проте потужна цільова плакатна кампанія досягла своєї мети: майже 80% французів віддали свої голоси за зміну Основного закону [1].

У сучасних умовах, насамперед під час виборчих кампаній, друковані плакати, афіші та листівки так само відіграють важливу роль у творенні "візерунку" політичної сили чи окремого політика, є промодоповненням до політичної журналістики [6]. Така видавнича продукція переважно зорієнтована на візуальне сприйняття об'єкта пропаганди чи агітації. Тут традиційно мінімум текстової інформації: акцент робиться на зображенні, здатному вплинути емоційно, бути зрозумілим і не переобтяжувати увагу [2].

Вдалим прикладом може бути плакатна кампанія Юлії Тимошенко 2010 року, яку побудували за серіальним принципом. Низка зображень "Вони заважають", "Вона працює", "Вона -- Україна!", "Вона переможе!", "Захисти Україну!" мала створити позитивний образ політика, який у виборців асоціювався би з Україною. Подібну технологію, хто з більшим, а хто з меншим успіхом, застосовували й інші політики. Як невдалу спробу фахівці оцінили плакатну (з використанням білбордів) кампанію Арсенія Яценюка. У ній інформаційні посили, на переконання оглядачів, не гармоніювали з уже сформованим образом політика, а пропагандистський ланцюжок був невиправдано перевантажений темними кольорами, що мало принципове значення.

Свої технологічно продумані плакатно-листівкові сюжети мали і парламентські вибори в Україні 2012 року [4]. Приміром, на листівках побудували свою кампанію активісти у м. Бровари Київської області, що протидіяли провладним кандидатам Сергію Федоренку та Дмитру Ратникову в 97-му мажоритарному окрузі. Було виготовлено кілька видів листівок, які роздавали пасажирам на станціях метро та зупинках маршруток. Автори звернень викривали справжні, на їх розсуд, наміри опонентів. Наступними кроками стало обклеювання листівками під'їздів багатоквартирних будинків у самому місті та поширення їх на ярмарках, поблизу торговельних центрів та під час зустрічей кандидатів від влади з виборцями. Така цілеспрямована інформаційна атака листівками також, певно, вплинула на вибір броварчан -- жоден з провладних кандидатів не набрав потрібної кількості голосів.

Поруч із традиційними доволі популярними стали так звані фейкові видання, які використовували для введення виборців в оману. Найчастіше це були листівки та плакати від імені кандидатів чи політичних сил з певними закликами чи запрошенням на події, які насправді не планувалися, або ж "чорнопіарні" видання. Наведемо кілька типових випадків, про які розповідала преса.

У Рівному через поштові скриньки мешканців житлових будинків поширили листівки без вихідних даних, спрямовані проти міського голови Володимира Хомка. Від імені примарного "Анонімуса" кандидата в народні депутати звинуватили у намірах вступити після обрання до парламенту до владної фракції за матеріальну винагороду.

У Чернівцях розповсюджували анонімні листівки, в яких керівника обласного штабу Об'єднаної опозиції Максима Бурбака звинувачували у крадіжці з міського бюджету 900 млн грн. Раніше анонімні листівки з провокаційним змістом поширювали проти кандидата від опозиції, екс-мера Миколи Федорука та одного з лідерів опозиції Арсенія Яценюка.

У Черкасах поширили листівки "Політична абетка" та "Провладні проекти", де під знімком Юлії Тимошенко вмістили перекреслені портрети лідерів партій "УДАР" Віталія Кличка, "Україна -- Вперед!" Наталії Королевської та КПУ Петра Симоненка, а також ніби слова кандидата від "Батьківщини" Миколи Булатецького "Не будь бидлом, голосуй за справжніх!". Сам кандидат спростував свою причетність до листівок, назвавши їх провокацією.

У Лисянці на Черкащині представники неіснуючої громадської організації "Українці проти корупції" вночі масово поширили листівки проти опозиційного кандидата в народні депутати Анатолія Бондаренка з обвинуваченням у злочинах.

У Сумах приймальню народного депутата Олександра Волкова вночі обклеїли листівками "Обережно! Тушка!"...

Вже після виборів у Львові були поширені плакати із портретом "свободівця" Юрія Михальчишина з цяткою на лобі, що імітує слід від пострілу. Народний депутат звернувся до правоохоронних органів, які порушили кримінальну справу за хуліганство.

Влітку 2013 року в Миколаєві поширили листівки про акцію опозиції "Вставай, Україно!" з фальшивими даними про час і місце її проведення. В іншій листівці акцію з метою перешкодити її проведенню "перенесли" на дві години. Окрім цього, виготовили провокаційні листівки- карикатури, якими заклеювали опозиційні оголошення. На них лідери опозиції Кличко, Яценюк та Тягнибок були зображені у гротескній формі.

Поширеною друкованою продукцією, що забезпечувала комунікацію між спершу розрізненими групами людей були листівки і плакати під час Майдану в столиці України кінця 2013 -- початку 2014 року. Такі видання тиражували здебільшого ентузіасти, а потім і організовано за допомогою малої поліграфії. Були й саморобні листівки та афіші. Частина з них мала інформаційний характер, закликаючи приєднуватися до спротиву владі, повідомляючи про певні заходи та події, потреби майданівців і місця дислокації служб, інші -- суто пропагандистський. До останніх віднесемо, зокрема, низку листівок-наліпок з вимогами відставки Віктора Януковича, повної люстрації та перезавантаження влади, закликів до революційних дій тощо. Свій сегмент мали, зокрема, видання на підтримку громадянської акції бойкоту товарів та послуг компаній, що належали бізнесменам від влади чи підтримували її. Ці плакати й листівки мали виразно експресивний і наступальний характер: "Бойкот фінансистам кривавих побоїщ!", "Жодної копійки в общак!", "Ти заробляєш -- він краде!", "Не купуй -- ігноруй!" тощо. Окрема сторінка -- плакатно-листівкова продукція, спрямована на, так би мовити, зовнішню цільову аудиторію. Взірцем може бути листівка-звернення до військовослужбовців, які протистояли майданівцям: "Боєць! На Майдані стоять мирні люди. Це -- твої брати і сестри: Ти давав присягу їх захищати. Залишайся Людиною!".

Пропагандистські матеріали виготовляли і для народних депутатів. На робочих столах парламентарів розкладали листівки, на яких були зображені полеглі на Майдані і заклик зупинити насилля. Свої "плакатні" групи з'явилися і в соціальних мережах. Так, у Фейсбуці київські арт-митці утворили групу "Страйк Плакат", де дизайнери та художники могли розмістити власні протестні твори. Подібні групи утворено і в інших містах, зокрема в Луганську.

Використовувались листівки як інформаційна зброя і проти Майдану. Після повалення режиму Януковича народний депутат України Геннадій Москаль оприлюднив промовисті документи про те, як спецслужби планували боротися і протидіяти протестувальникам. Джерела засвідчують, що окрім фізичних провокацій, як, приміром, влаштування бійок, підпалів, пошкодження автомобілів, побиття активістів та інших, влада важливе місце відводила також інформаційній дискредитації протестів, опозиції та її лідерів. Серед іншого передбачалося виготовити і поширити у наметовому містечку від імені опозиційних сил "поліграфічну продукцію провокаційного характеру із закликами до припинення протестних акцій. розповсюдити листівки з пропозиціями повернення маніфестантів додому для проведення опозиційного протистояння на місцях". Таємні пропозиції були частково реалізовані не лише у Києві, а й у регіонах. Так, у Криму, повідомляли ЗМІ, на помешканнях опозиційних журналістів та громадян невідомі розклеїли листівки із фотографіями прибічників євроін- теграції України з надписами "Ваш сусід -- зрадник Криму, підтримує злочинний Майдан". Такі постери поширили, зокрема, з портретами головного редактора порталу "Кримськотатарське питання online" Світлани Єрощенко та громадської активістки Олександри Дворецької.

Практика випрацьовує як технології використання друкованої продукції, так і певні правила "плакатної гри". Скажімо, під час ведення виборчої інформаційно-комунікаційної кампанії спершу, радять фахівці, потрібно розповсюдити інформаційні листівки, які зорієнтують споживача контенту, нададуть йому первісну інформацію чи розширять знання про певного кандидата. Плакати ж варто використовувати незадовго до виборів, намагаючись візуально виграшно увиразнити політика. Технологічно доцільним є і вибудовування внутрішнього плакатного ряду, так званих смислових ланцюжків, про які йшлося вище.

Змінюються і вдосконалюються також форми донесення плакатної інформації до аудиторії. Загальновживаним у соціально-політичній промоції стало використання білбордів та інших сучасних рекламних носіїв. Їхні можливості (насамперед технічні та суто фізичні) вплинули також на логіку застосування великоформатної плакатної продукції, посприяли її увиразненню і більш продуманій концептуа- лізації. Російське інформаційне агентство ІТАР-ТАРС у грудні 2013 року започаткувало проект нових "Вікон ТАРС", що полягає у розміщенні актуальних фотозображень з підписами на екранах у метрополітені. Надалі ця практика буде поширена, за задумом, і на екранах, що встановлені у інших людних місцях -- вокзалах, магазинах, стадіонах тощо.

До плакатно-листівкової форми промоції певним чином можна віднести й демократичне мистецтво графіті -- малюнки на стінах будинків, огорожах та інших спорудах фарбою чи чорнилами. Широкого поширення "політичні" графіті набули у Північній Ірландії, зокрема її столиці Белфасті, де активно використовуються ірландськими республіканцями та ольстерськими лоялістами. Як форма політичної агітації, віднедавна графіті в арсеналі також і українських політичних сил.

Менш вживаними в українських реаліях залишаються поштові листівки, що, можливо, пояснюється фактично державною монополією на адресне розповсюдження видавничої продукції. Водночас практика їхнього використання в інших політичних культурах, зокрема британській, відносна дешевизна й персоніфікованість дають змогу говорити про ефективність впливу та високий комунікаційний потенціал. З такою самою метою використовують, до слова, і власне інформаційні листки.

Своєрідними додатком до плакатної форми пропаганди й агітації стали модерні інформаційні технології й ресурси. Тут варто говорити, зокрема, про так зване фотожабство -- створення іронічних зображувальних сюжетів (найчастіше колажів) на певну актуальну тему і поширення їх за допомогою Інтернету. Часто першоджерелами для таких творів є саме видавнича продукція. І навпаки, деякі сюжети, створені й поширені у віртуальному просторі, робили і зворотний шлях, з'являючись згодом у вигляді друкованих листівок та плакатів. Показовим у цьому сенсі є історія жартівливого зображення Баби, яка "взнала, що внук голосував за "Регіони" і переписала хату на кота". Креативний задум самови- суванця у народні депутати Максима Голосного з Дніпро- дзержинська став однією з плакатних знахідок парламентських перегонів 2012 року, набув всеукраїнської популярності, спричинив серію творчих наслідувань, де "головна героїня" Баба, дізнавшись, що "внук був тітушкою -- з котом записалася в самооборону", що "Донецьк перейшов на російську -- навчила кота розмовляти українською", що "кіт проголосував за Королевську -- переписала хату на онучку"... З'явились і нові персонажі. Так, Пес "взнав, що кіт проти Партії регіонів -- більше на нього не полює", Ющенко "дізнався свій рейтинг-2010 -- переписав країну на скота", Азаров "взнал, што син збірається ідті в депутати -- параділ запісаті в спіскі і кота", Янукович "взнав, що я Янукович -- переписав ще пару заводів на внуків, дітей і жінку".

За поширення плакатної продукції Максим Голосний зазнав утисків і переслідувань, проти нього порушили карні справи, він змушений був переховуватися. 2014 року на автора популярного плакату було вчинено збройний замах.

Висновки

Видавнича продукція є важливим складником політичної діяльності, зокрема політичних кампаній, під час виборчих перегонів.

Одними з найпоширеніших і порівняно доступних видів видавничої продукції, що використовуються у політичній роботі під час інформаційних кампаній, є плакати, афіші та листівки. Вони -- спосіб візуалізації й створення іміджу, інформування про політичні сили й окремих політиків, форма соціально-політичної комунікації, друк-посередництва.

Можливості емоційного впливу та мобільність поширення, а також порівняна малозатратність та оперативність виготовлення зумовлюють преваги такої продукції в агітаційно-пропагандистській роботі, дають можливість ствердити високу ефективність її застосування.

Практика використання інформаційно-зображувальної видавничої продукції, а саме плакатів, афіш та листівок, сформувала вимоги до її творення, зумовила розвиток жанрів, виокремила місце в арсеналі інформаційних засобів, у тому числі виборчих кампаній.

Аналіз інформаційно-комунікаційної практики дає змогу говорити про потужний ресурс цієї продукції і перспективу її використання для налагодження соціальної та політичної комунікації у суспільстві, пропагандистської роботи.

Список використаної літератури

1. Арзаканян М. Ц. Де Голль и голлисты на пути к власти / М. Ц. Арзаканян. Москва : Высш. школа, 1990. -- 240 с.

2. Бебик В. М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилешнз / В. М. Бебик. -- Київ : МАУП, 2005. -- 440 с.

3. Белоусов А. От пропаганды до связей с общественностью : (к выходу в свет рус. издания книги Эдварда Бернейса "Пропаганда" (1928)) / А. Белоусов // Свободная мысль. -- 2010. -- № 8. -- С. 199--211.

4. Бондар Ю. Видавнича продукція як засіб політичної боротьби : (на прикладі парлам. виборів в Україні 2012 р.) / Юрій Бондар // Освіта регіону. 2013. -- № 3. -- С. 110--118.

5. Бондар Ю. Поле битви -- інформаційний простір / Юрій Бондар. -- Київ : МАУП, 2006. -- 144 с.

6. Засоби масової інформації та вибори : довідкове вид. / Європ. ін-т засобів масової інформ. -- [Б. м. : ГДІ Служби Тасіс. європ. ком., 1995]. -- 208 с.

7. Житомирский А. Искусство политического фотомонтажа. Советы художнику : альбом / Александр Житомирсий. -- Москва : Плакат, 1983. -- 119 с.

8. Зульцман Р. Пропаганда как оружие в войне / Рудольф Зульцман // Итоги Второй мировой войны. Выводы побежденных / К. Типпельскирх [и др.]. -- Санкт-Петербург ; Москва, 1998. -- С. 306--321.

9. Ольшанский Д. В. Политический PR / Д. В. Ольшанский. -- Санкт-Петербург : Питер, 2003. -- 544 с.

10. Охочинский В. К. Плакат. Вып.1. Развитие и применение / В. К. Охочинский. -- Ленинград : Из-во Академии художеств, 1926. -- 92 с.

Размещено на Allbest.ru