Корупція у контексті сучасних соціально-політичних концепцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Корупція у контексті сучасних соціально-політичних концепцій

В.О. Пелішенко

У статті аналізуються сучасні соціально-політичні концепції щодо дослідження феномену корупції в контексті визначення найбільш адекватних теоретико- методологічних засад вивчення цього явища у політичній науці. Розглядаються вже існуючі варіанти систематизації цих теоретичних побудов у науковому співтоваристві та пропонуються стратегії для нових напрямків підвищення їхнього евристичного потенціалу щодо вивчення політичної корупції як системного за своєю природою явища.

Ключові слова: девіація, корупція, політична корупція, концепція, політична наука.

В статье анализируются современные социально-политические концепции относительно исследования феномену коррупции в контексте определения наиболее адекватных теоретико-методологических основ изучения этого явления в политической науке. Рассматриваются уже существующие варианты систематизации этих теоретических построений в научном сообществе и предлагаются стратегии для новых направлений повышения их эвристического потенциала относительно изучения политической коррупции как системного по своей природе явления.

Ключевые слова: девиация, коррупция, политическая коррупция, концепция, политическая наука.

In the article modern social and political conceptions concerning research to a corruption phenomenon in a context of determination of the most adequate theoretical and methodological bases of studying of this phenomenon in a political science are analyzed. Already existing variants of ordering of these theoretical constructions in scientific community are considered and strategy for new directions of increase of their heuristic potential concerning studying of political corruption as system phenomenon by the nature are offered.

Key words: deviation, corruption, political corruption, conception, political sciences.

Постановка проблеми. Характерною рисою сучасного суспільства є криміналізація політики та політизація злочинності. Криміналізація політики проявляється насамперед у корупції та корисливих злочинах, які не є класичними політичними злочинами, але використовують традиційні злочинні схеми, тактики злочинної поведінки та скеровані на особистісне збагачення. Економічна небезпека нашої країни залежить від подолання корупційної складової, яка як іржа проїла всю політичну систему. Політичні процеси в Україні деформовані корупцією на різних рівнях, тому становлення громадянського суспільства залежить від вирішення цих питань. Необхідність систематизації різних наукових підходів у дослідженні феномену корупції в Україні викликана необхідністю розробки дієвих механізмів боротьби та протидії корупції на державному та регіональних рівнях.

Вирішенню проблеми корупції в Україні допоможе теоретико- методологічне осмислення різних підходів щодо аналізу цього явища та визначення її головних причин.

Аналіз актуальних досліджень. Найчастіше корупцію в сучасній науковій літературі розглядають, насамперед, як особливу форму політичної злочинності / девіації. Ці дослідження пов'язані з іменами відомих західних науковців Г. Беккера, П. Бурд'є, М. Вебера, М. Дюверже, Р. Мертона, П. Сорокіна, С. Хантінгтона та російських вчених Я. Гілінського, С. Іншакова, П. Кабанова, Д. Лі, В. Лунєєва. Різні аспекти політичної злочинності розглядаються у працях вітчизняних дослідників В. Дрьоміна, А. Закалюка, О. Костенко [6].

Мета статті - розглянути та систематизувати сучасні соціально- політичні концепції щодо дослідження феномену корупції в контексті визначення найбільш адекватних теоретико-методологічних засад вивчення цього явища у політичній науці.

Виклад основного матеріалу. Виявити інституціональні причини корупції намагались вищезгадані західні дослідники М. Вебер, Р. Міхельс, Р. Мертон, П. Бурд'є, С. Хантінгтон та інші. Ці вчені вважали, що всі види корупції залежать від політичної корупції, яка фокусує політичну діяльність еліт, що визначає політичний та соціально-економічний розвиток суспільства. В основі інституціонального розуміння корупції лежить протилежне ставлення до неї: з одного боку вона має позитивний, а з іншого негативний характер. Позитивний характер проявляється у тому, що владні політичні кола зберігають своє привілейоване становище, а негативний у тому, що високий рівень корупції загрожує ефективному державному управлінню та основам демократії.

У контексті теоретичного конструювання М. Вебера політика визначається як потяг до участі у владі або у розподілі влади. З цієї тези логічно виводиться диференціація з приводу того, що ті, хто бажають влади підкорюють це бажання егоїстичним цілям або намагаються отримати владу заради влади або заради престижу, який з ній тісно пов'язаний. М. Вебер вважав, що держава це «організований за типом установи союз панування», а функціонери «експропріюють та самі займають найбільш важливі позиції» [4, с. 650]. Інтерес представляє виділення М. Вебером корупції «партійно- політичного характеру», коли партійними вождями за вірну службу роздаються різного роду посади у партіях, газетах, лікарняних касах, общинах та державах. Всі партійні битви не тільки битви заради предметних цілей, але перед усім за патронаж над посадами» [2, с. 30]. Розглядаючи сутність особистості політика, М. Вебер виділяє такі типи участі політиків у політичному житті: професійний, постійний та випадковий. М. Вебер розрізняє професійних політиків на тих, хто живе для політики та тих, хто живе за рахунок політики. У статті «Політика як професія» він стверджує, що «за рахунок політики живе той, у кого є потяг зробити з неї постійне джерело прибутку» [4, с. 653], а той хто живе заради політики повинен займати таке положення, яке б дозволяло йому мати постійний прибуток. Таким чином вчений не виключає можливості життя за рахунок політики, але разом з тим зауважує: відповідальний політик повинен мати необхідну «дистанцію по відношенню до речей та людей» [4, с. 690]. У своїй статті М. Вебер приходить до висновку, що головними гріхами політика є - відхід від діла та безвідповідальність. При цьому в контексті тверджень вченого обґрунтовується прийнятність корупції в суспільстві за умови, що вона підсилює позицію еліт, які прискорюють політичні зміни.

Концептуальні підходи П. Сорокіна дозволяють розглядати кримінальну поведінку та соціальні відхилення як природний результат динаміки соціокультурних систем. Евристичний потенціал концептуальних підходів П. Сорокіна дозволяє розглядати соціальні відхилення та злочинність як варіант адаптації до соціальних змін. У кризовому суспільстві соціальні норми відображають моральну поляризацію суспільства, негативна поляризація набагато перевищує позитивну, вона супроводжується моральною деградацією, яка призводить до соціальних відхилень та злочинності. Поляризацію П. Сорокін пояснює тим, що у кризові періоди, деморалізація суспільства проявляється у тому, що частина суспільства демонструє негативні соціальні відхилення (злочинність, бездуховність, цинізм). Дослідник зауважує, негативні відхилення супроводжують початковий етап кризи, останній етап кризи характеризується позитивною поляризацією суспільства, де на перший план виходять альтруїзм, моральне відродження, творчість. Сутність регулювання соціальної поведінки полягає в тому, що суспільство через свої інститути задає цінності та норми, забезпечує їхню трансляцію і соціалізацію (засвоєння норм індивідами); заохочує виконання норм (конформізм) або дозволене, з точки зору суспільства їх реформування; засуджує та карає за порушення норм [5, с. 55]. Теоретичний спадок дослідника дозволяє зробити висновок, що у кризовому суспільстві ускладнена висхідна соціальна мобільність, тому «авантюрна» кар'єра, співробітництво з бізнесом, який має кримінальну та корупційну складову не відлякує, а, навпаки, у багатьох випадках є швидким соціальним ліфтом.

У межах досліджень Г. Єгера, результати яких були оприлюднені у його монографіях «Злочини тоталітарної влади» (1967) та «Макрозлочинність. Праці з кримінології колективного насильства» (1989), стверджується що макрозлочинне насильство політично або ідеологічно вмотивоване і є наслідком функціонування певної форми влади (насамперед тоталітарної). Тобто, корупція як соціальне явище є наслідком певного розвитку та функціонування політичної системи суспільства.

Слід зазначити, що у середині 90-х років ХХ сторіччя німецьким політологом Дж. Вевером у рамках підготовки статті про політичну корупцію до енциклопедичного політологічного словника було запропоновано об'єднати відомі у науковій літературі підходи щодо дослідження корупції у чотири напрямки: так звані «конвенційний», «ревізіоністський», «ринково-центристський» та «ортодоксальний марксистський». політична корупція девіація

З часом прибічниками цієї класифікації стануть й російські дослідники А.С. Бистрова та М.В. Сільвестрос [3, с. 88-90].

Відповідно до результатів цієї класифікації, до «конвенційного» напрямку дослідження корупції пропонується віднести концепції (й, насамперед, відомого німецько-американського політолога К .Фридриха), що інтерпретують її, як поведінку, яка відхиляється від поведінки, прийнятної у політичній сфері, та вмотивованою отриманням особистих вигод. При цьому стверджується, що особисті вигоди можуть мати не тільки фінансовий характер, а можуть забезпечувати певні моменти вертикальної політичної мобільності самого корупціонера або його групи підтримки.

Другий напрямок аналізу корупції - «ревізіоністський» - представлений працями дослідників проблем країн третього світу (Х. Абуєва, Д. Бейті, Н. Леф, К. Лейс). Прибічники цього підходу вважають корупцію негативним явищем, яке притаманне саме суспільствам, що розвиваються. При цьому, стверджується, що корупція, безумовно, за умов домінування своєї деструктивної природи, може виконувати й позитивні функції щодо розвитку та модернізації суспільств «третього світу» (інтеграція суспільства, підтримка традиційних форм існування спільнот, формування певного рівня безпеки у свідомості громадян тощо).

«Економічний» («ринково-центристський») - третій напрямок

вивчення корупції формують концепції (наприклад, американських дослідників С. Роуз-Аккерман, М. Олсона), які розглядають її як форму соціального обміну за умов надлишкового втручання держави у економічні процеси. При цьому також стверджується, що корупція може бути цілком функціональна, тому що є противагою бюрократизації. Вона виступає засобом прискорення процесів прийняття управлінських рішень та сприяє ефективному хазяйнуванню. Слід зазначити, що ці положення спочатку були сформульовані як для країн з централізовано-керованою економікою (СРСР), так і для країн третього світу (Пакистан, Мозамбік, Заїр, Гана, Малі та ін.). Але у подальшому розробники цього напрямку аналогічним чином стали підходити й до аналізу корупції у розвинутих країнах з ринковою економікою. Наприклад, у своїй монографії «Корупція і держава: Причини, наслідки, реформи» (1999) С. Роуз-Аккерман обґрунтовує існування певних видів корупції навіть у таких країнах як США та Італія [8].

Четвертий напрямок («ортодоксальний марксистський») складається з концепцій, що розглядають корупцію як головний компонент капіталістичної стадії розвитку суспільства, який з часом як «рідна пляма капіталізму» набув широкого розповсюдження в різних сферах функціонування соціуму на інших етапах його становлення.

Очевидно, що зазначена класифікація теоретико-методологічних напрямків дослідження корупції як соціально-політичного явища сприяють підвищенню рівня її експлікації в науковому співтоваристві. Разом з тим її результат є дещо умовним й, на наш погляд, потребує певного уточнення.

По-перше, запропонована класифікація передбачає, що існують відмінності між цими концепціями, об'єднаними в чотири підходи. Але як показує аналіз деякі із цих теоретичних конструкцій одночасно можуть належати до різних з вище визначених напрямків дослідження. Наприклад, концепція російського вченого Т.В. Шипунової стверджує, що повною об'єктивною причиною девіантності (зокрема корупційних дій) у сучасному суспільстві є дві складові: несправедлива рівність та несправедлива нерівність [10, с. 109]. При цьому Т.В. Шипунова виділяє два види нерівності як сутнісної характеристики несправедливості, яка проявляється на різних рівнях організації соціуму у вимірі «людина - суспільство» або «людина - система». Розвиток та поширення у суспільстві першого з них передбачає, що девіантна поведінка (у тому числі й корупційна) є результатом конфлікту між нормами та вимогами суспільства і особистісними інтересами окремої людини. Домінування у соціальних відношеннях другого типу соціальної несправедливості є підґрунтям для виникнення корупційних дій в контексті формування активної (пасивної) протестної форми індивідуальної поведінки. Також російський дослідник вважає, що перший вид соціальної несправедливості має свої підвиди:

економічне вираження соціальної несправедливості має місце при порушенні принципу еквівалентності винагороди за корисні для суспільства результати праці людини та відповідне еквівалентне покарання за нанесену суспільству шкоду;

вираження соціальної несправедливості в моралі пов'язане з порушенням принципу рівної для усіх відповідальності перед загальнолюдськими моральними цінностями;

вираження соціальної несправедливості у правових відношеннях має місце у кожному випадку порушень принципу рівності прав та відповідальності людей перед законом;

несправедливість соціально-політичних відносин є наслідком порушення двох положень: а) рівної для всіх громадян гарантії забезпечення їх прав та свобод у відповідності до Загальної декларації прав людини, головними з яких є свобода слова, свобода підприємництва та право обирати та бути обраними шляхом загального прямого голосування; б) рівної для всіх громадян гарантії отримання соціальної допомоги у випадках природного або соціального лиха;

вираження соціальної несправедливості в сфері культури базується на порушенні принципу рівно доступності для всіх громадян культурних цінностей, створених на протязі існування історії людства;

соціально-демографічне вираження соціальної несправедливості полягає у порушенні принципу рівних можливостей у виборі місця проживання [11].

Очевидно, що ця концепція (за умов певного обґрунтування) може належати до будь-якого з вище названих підходів.

По-друге, не варто забувати про інші підґрунтя можливої класифікації тих або інших напрямків до вивчення явищ або процесів у політичній науці у контексті застосування традиційних для неї теоретичних конструкцій, а саме - історичного, інституційного, біхевіоралистського, функціоналістського підходів та підходу раціонального вибору [1].

Так, у межах саме історичного підходу російський дослідник Ю.В. Кузовков у монографії «Світова історія корупції» (2010) пропонує розглядати корупцію як процес морального розкладання посадових осіб і політиків, що виражається у незаконному збагаченні, хабарництві, розкраданні та зрощенні з мафіозними структурами. Тобто, це соціально- політичний процес, який притаманний будь-якому типу суспільству і є однієї із головних характеристик його розвитку та рівня функціонування [7].

З позиції саме інституційного підходу російський політолог Л.В. Гевелінг розглядає корупцію як деструктивну по відношенню до діючих на даній території суспільним нормам та пануючій моралі систему соціальних зв'язків, які характеризуються використанням посадових повноважень для отримання матеріальної або нематеріальної вигоди [2, с. 30].

У контексті застосування основних положень функціоналізму американський дослідник Р. Палмер опирається на думку, що існування корупції (як однієї із форм злочинності) у суспільстві є функціонально- обґрунтованим, тобто «виконує визначену функцію та слугує регулятивною або адаптаційною формою (пристосування суспільних процесів, явищ, інститутів )» [9, с. 95]. Ці міркування можна продовжувати, тобто наводити приклади щодо особливостей експлікації корупції з позиції біхевіоралистського підходу, підходу раціонального вибору і т. ін.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Аналіз найбільш відомих соціально-політичних концепцій щодо визначення корупції та причин її виникнення й розповсюдження свідчить про таке.

Корупція є актуальним предметом дослідження майже всіх галузей соціально-політичної системи знань. У працях М. Вебера представлена одна з перших теоретичних інтерпретацій корупції як амбівалентного явища, що має для розвитку суспільства непередбачені наслідки. З часом цей соціально- політичний феномен отримує різні експлікації свого змісту та розвитку у дослідженнях П. Сорокіна, Г. Єгера, Р. Палмера, М. Олсона, С. Роуз- Аккерман та ін.. Результати цих досліджень свідчать про те, що корупція є складним, багаторівневим явищем, яке, безумовно має системний характер.

З кінця 80-х років ХХ сторіччя різними представниками наукового співтовариства здійснюється спроба певним чином систематизувати їх для підвищення їхнього рівня теоретичної спроможності. У якості найбільш відомої в науковому співтоваристві розглядається класифікація, запропонована представниками німецької політологічної школи (Дж. Вевером та ін.). Але для дослідження цього феномену в політологічному дискурсі більш раціональної виглядає пропозиція вивчати причини його виникнення та особливості розвитку у контексті застосування класичних для політичної науки методів аналізу (від історичного підходу до теорії раціонального вибору) або з позиції використання системного підходу.

Література

1. Байме К. фон. Політичні теорії сучасності / К. фон Байме ; [пер. з нім. М. Култаєвої та М. Бойченка]. -- К. : Стилос, 2008. -- 398 с.

2. Братановский С.Н. Противодействие коррупции в системе исполнительной власти в Российской федерации: административно-правовые аспекты / С.Н. Братановский, Л.А. Зеленов. -- М. : Директ-Медиа, 2012. -- 433 с.

3. Быстрова А.С. Феномен коррупции: некторые исследовательские подходы / А.С. Быстрова, М.В. Сильвестрос // Журнал социологии и социальной антропологии. -- 2000. -- Т. 3 (№ 1). -- С. 83--101.

4. Вебер М. Избранные произевдения / М. Вебер. -- М. : Прогресс, 1990. -- 809 с.

5. Журавлева Л.А. Социальные отклонения: взгляд Питирима Сорокина / Л.А. Журавлева // Социология. -- 2010. -- № 2. -- С. 52--57.

6. Костенко О.М. Культура і закон - у протидії злу : [моногр.] / О.М. Костенко. --К. : Аттіка, 2008. -- 352 с.

7. Кузовков Ю.В. Мировая история коррупции. -- М. : Издательство Анима-Пресс, 2010. -- 137 с.

8. Роуз-Аккерман С. Коррупция и государство: Причины, следствия, реформы / С. Роуз-Аккерман ; [пер. с англ. О.А. Алякринского]. -- М. : Логос, 2003. -- 356 с.

9. Шипунова Т.В. Подходы к объяснению преступности: противостояние или взаимодополнение / Т.В. Шипунова // Социс. -- 2006. -- № 1. -- С. 89--98.

10. Шипунова Т.В. Проблема синтеза теорий девиантности / Т.В. Шипунова // Социс. -- 2004. -- № 12. -- С. 103--112.

11. Шипунова Т.В. Интегративная девиантологическая теория социальной справедливости (общий концепт) [Електронний ресурс] / Т.В. Шипунова. -- Режим доступу : deviantologi.sph.ru/etc/publications/Shipunova.- Integrativnaya_deviantologicheskaya_teoria_sotsialnoy_spravedlivosti/pdf.

Размещено на Allbest.ru