Природа людини у контексті біополітики: етологічний і соціологічний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 111+001.2+321

Природа людини у контексті біополітики: етологічний і соціологічний аспекти

Костючков С.К.

кандидат політичних наук, доцент кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки, Херсонський державний університет

Особливості досліджень людської природи в контексті сучасних біополітичних концепцій актуалізують необхідність застосування як етологічного, так й соціобіологічного підходів. Вплив політичної системи на біологічні хара-ктеристики людини може бути адекватно сприйнятим і зрозумілим на підставі наукових досліджень саме біологічних характеристик, включаючи і поведін- кові -- етологічні, оскільки політологи та політики використовують безпосередньо біологічні знання, коли прагнуть розробити конкретні засоби контролю і корекції людської поведінки в сфері політичного життя. Конкретні аспекти етології і соціобіології необхідні в процесі дослідження різних проявів політич-ної поведінки людини та продукування специфічних соціальних технологій, які мають значні потенційні можливості вирішення найбільш актуального в сьо-годнішніх умовах завдання -- збереження життя на Землі.

Ключові слова: етологія, соціобіологія, еволюція, ідеологія, координація, агресивність, цивілізація, ієрархія, субординація, координація.

біологія політичний контроль поведінка

Features study of human nature in the context of contemporary biopolitical concepts actualize the need for both ethological so and sociobiological approaches. The impact of the political system on the biological characteristics of a person can be adequately perceived and understood on the basis of research particular biological characteristics, including behavioral -- ethological, as political scientists and politicians use biological knowledge directly when seeking to develop specific controls and correction of human behavior in political life. Specific aspects of ethology and sociobiology required during the various manifestations of political studies of human behavior and the social production of specific technologies, have significant potential for addressing the most pressing task in today's environment -- preserving life on Earth.

Keywords: ethology, sociobiology, evolution, ideology, coordination, aggressiveness, civilization, hierarchy, subordination, coordination.

Особенности исследований человеческой природы в контексте современных биополитических концепций актуализируют необходимость применения как этологического, так и социобиологических подходов. Влияние политической системы на биологические характеристики человека может быть адекватно воспринятым и понятным на основании научных исследований именно биологических характеристик, включая и поведенческие -- этологические, поскольку политологи и политики используют непосредственно биологические знания, когда стремятся разработать конкретные средства контроля и коррекции человеческого поведения в сфере политической жизни. Конкретные аспекты этологии и социобиологии, необходимые в процессе исследования различных проявлений политического поведения человека и продуцирования специфических социальных технологий, имеют значительные потенциальные возможности решения наиболее актуальной в сегодняшних условиях задачи -- сохранения жизни на Земле.

Ключевые слова: этология, социобиология, эволюция, идеология, координация, агрессивность, цивилизация, иерархия, субординация, координация.

Біополітика тісно пов'язана із етологією - наукою про поведінку живих організмів, особливе біополітичне значення має дослідження соціальної поведінки як диверсифікованих поведінкових інтеракцій між особи-нами локальної внутрішньопопуляційної групи. Вплив політичної системи на біологічні характеристики люди-ни може бути адекватно сприйнятим та зрозумілим на підставі наукових досліджень саме цих біологічних ха-рактеристик, включаючи й поведінкові (етологічні), оскільки політологи й політики використовують безпо-середньо біологічні знання, коли прагнуть розробити конкретні засоби контролю та корекції людської поведінки у сфері політичного життя.

Етологія людини, застосовуючи концепції та методи етології для вивчення особливостей людської поведінки, від свого зародження у 60-ті роки ХХ століття опинилась у епіцентрі принципових контрадикцій, прояви й результати яких знаходили місце не тільки у площині науки, але й у обширі публіцистики і побутової ритори-ки. Сутність протиріч полягала у можливості викорис-тання для досліджень людини етологічних положень, релевантних тваринному світові, а також, за умов при-йняття цієї можливості, про особливості, напрями й межі (морально-етичні) подібного використання.

Проблема етологічного й соціобіологічного підходів у дослідженнях особливостей людської природи в біо- політичному контексті є предметом досліджень науко-вців різних країн. Серед зарубіжних наукових праць заслуговують на увагу роботи О. Гороховської, A. Еспінаса, А. Зуб, В. Дольника, О. Олескіна, Д. Кавтарадзе, Е. Канетті, Р. Карпінської, Л. Колдуела, П. Корнінга, Ч. Ламсдена, К. Лоренца, Р. Мастерса, С. Петерсона, Ф. Солтера, А. Соміта, І. Фролова, Е. Фромма, М. Фуко, Ф. Фукуями та інших. Біополітич- ні й біосоціальні аспекти людської природи знайшли відображення в наукових розвідках вітчизняних науко-вців, зокрема, В. Глазка, А. Толстоухова, Д. Шевчука, B. Чешка та інших.

Мета дослідження - розкрити особливості етологіч- ного й соціобіологічного підходів у дослідженнях особ-ливостей людської природи в контексті сучасних біопо- літичних концепцій.

К. Лоренц визначає етологію як науку, що “...розглядає поведінку тварин і людей як функцію сис-теми, зобов'язаної власним існуванням та своєю особ-ливою формою історичному ходу її становлення, яке відображується в історії виду, у розвитку індивіда й, у людини, в історії культури. На питання стосовно при-чини, чому конкретна система має такі, а не інші влас-тивості, правомірною відповіддю може бути лише при-родне пояснення цього ходу розвитку” [8].

У цьому контексті значної актуальності набуває теза про те, що в основі складної поведінки людини, яка фо-рмується під впливом суспільного й особистого досвіду, культурних традицій, навчання, здатності передбачати, ставити перед собою свідомі, перспективні цілі й виро-бляти стратегію їх досягнення, контролювати внутрішні мотиви, лежать безумовно складні спадкові, видоспе- цифічні програми (інстинкти), що виникли в процесі біологічної еволюції. В даному аспекті ідеї та основні положення етології є конгеніальними таким, що скла-дають основу соціобіології, у якій також відстоюється твердження про еволюційний характер генетичного під-ґрунтя соціальної поведінки людини.

Етологічні уявлення К. Лоренца про людину сприй-мались (і сприймаються) у науковому світі неоднознач-но. Е. Фромм у творі “Анатомія людської деструктив- ності” піддає концепцію Лоренца ґрунтовній критиці, зокрема, звинувачує Лоренца в тому, що той “обожнює” біологічну еволюцію. Характерним проявом його “ква- зірелігійного ставлення до дарвінізму” є, на думку Фромма, використання поняття “великі конструктори”, яким Лоренц позначає природний відбір і мінливість й те, що він “говорить про методи і цілі цих “великих конструкторів” саме так, як говорять про створіння Го-спода Бога” [13, с. 45].

Якщо основні положення етології тварин, як науки, в умовах ХХІ століття не викликають серйозної критики, то стосовно етології людини ситуація не є однозначною з причин, як вбачається, суто ідеологічних. Будь- які порівняння людини із твариною у цитологічному, анатомічному, фізіологічному, ембріологічному аспектах визнаються безумовно коректними, оформлюються у закони, на яких досить тривалий час базується біоло-гічна наука: закон органічної доцільності Аристотеля, закон єдності й різноманітності життя Сент-Ілера, закон гомологічних рядів М. Вавілова тощо.

Будь-які ж аналогії поведінкових проявів людини і тварини, рівно як питання у цій площині були не-прийнятними не тільки для обговорення, але й для по-становки, особливо серед апологетів марксизму, на пе-реконання яких людина на певному етапі розвитку стала істотою “надбіологічною” [12].

Аналіз сучасних наукових розвідок у галузі етології людини дає підстави для формування наступних висно-вків:

1) Етологія людини як наука розвивається в умовах складної, але необхідної сецесії від ідеологічних уста-новок, характерних для конкретного суспільства. “На-явність або відсутність у людини спадкових універсалій в поведінці - зовсім не висновки із міркувань або спо-стережень, а вихідні установки, вихідне сприйняття по-ведінки людини, вихідне розуміння його сутності. У силу цього комунікативний бар'єр між суперечниками - надзвичайно характерна особливість всієї полеміки про етологію людини” - наголошує О. Гороховська [1].

2) Сучасний розвиток етології людини активізується застосуванням нових емпіричних методів дослідження, таких як спостереження за поведінкою людини в при-родних умовах із застосуванням відеотехніки з подаль-шою математичною обробкою матеріалів, у результаті якої виявляються й моделюються поведінкові патерни. Подібний аналіз дає можливість дослідити, зокрема, аспекти невербальної комунікації, непіддатні звичайно-му спостереженню [6].

3) Методами етології встановлено, що людині влас-тиві універсальні філогенетичні пристосування. З' ясовано, що поведінкові акти соціальної взаємодії - ритуали знайомства, привітання, прощання із померли-ми, процедури владнання суперечок, прийоми фасіліта- ції тощо легко транслюються від культури до культури. Дослідження свідчать, що зазначені вище поведінкові акти соціальної взаємодії детерміновані філогенетично визначеними універсальними правилами [9].

4) В етології використовується порівняльний аналіз поведінки тварин, близьких філогенетично, в аналогічних ситуаціях, та поведінки людей різних культур в подібних життєвих обставинах. У поєднанні із медициною, зокрема, психіатрією, етологія сприяє виявленню поведінкових компонентів психічних хвороб, девіацій від певної норми; порівняння нормальної поведінки із аномальною розглядається як поведінка представників близьких, але різних видів. Тобто, універсальні аспекти поведінкової норми сформовані філогенетично, є типо-вими для представників конкретного біологічного виду. Також етологія людини розвивається у контакті із ней-рофізіологією головного мозку, наслідком чого є висно-вок: “поведінка людини в багатьох аспектах зумовлю-ється її фізіологічними й емоційними станами, які людина може не усвідомлювати” [11, с. 62].

Отже, базовим, агрегуючим поняттям як в етології, так і в соціобіології, біополітиці є поняття “поведінка”. Поведінка включає в себе вроджені та набуті компонен-ти, серед яких певний науковий інтерес представляє поведінка, залежна від імпринтингу (англ. imprinting - робити відбиток). Соціальна поведінка, як правило, пов'язана із процесом комунікації, що представляє собою обмін інформацією між індивідами, одноклітинними або багатоклітинними організмами та/або їхніми групами у різний спосіб - контактно й дистантно, фізично чи хімічно. Сучасні науковці у галузі біополітики розглядають дві форми соціальної поведінки:

1) агоністична, що демонструє поведінкові прояви, зумовлені конфліктними контактами між організмами: агресією, ізоляцією, ієрархічним підпорядкуванням;

2) неагоністична - лояльна, дружня: афіліація, кооперація, а також соціальна фасілітація та імітація.

Соціальні й, додамо, біополітичні технології з подолання агоністичних проявів людської поведінки на ко-ристь неагоністичних форм, повинні враховувати складність й непередбачуваність імплікації дружніх і агоніс- тичних форм соціальної поведінки [10].

Дослідження останніх десятиліть [5; 8; 10] демонструють наявність спільних для усього живого біологічних основ, закономірностей та механізмів координації поведінки (лат. со - спільно, ordinare - упорядування). Питання координації поведінки являють собою актуальну біосоціальну й, певним чином, біополітичну проблему як на теоретичному - з'ясування еволюційно- біологічних засад політичних структур, так й на практичному - застосування наукових знань про координацію поведінки у розробках соціальних технологій, рівнях.

У своїх дослідженнях О. Олескін наголошує на суттєвому значенні для біополітики з'ясування механізмів координації соціальної поведінки на різних рівнях біологічної еволюції. Зокрема йдеться про координацію поведінки через структуру групової ієрархії та наслідування поведінкових актів більшістю індивідів відповідно діям лідерів групи. Даний варіант є характерним для вищих хребетних, зокрема, ссавців, найбільшою мірою - для приматів, проте він не єдино можливий у тваринному світі.

Другий варіант - координація шляхом локального контакту між сусідніми індивідами, по схемі взаємозв'язку та взаємовпливу. Подібний варіант координації поведінки спостерігається у багатьох видів тварин різного ступеню складності організації, від, ймовірно, одноклітинних до ссавців, у приматів та людей подібний механізм координації поведінки зумовлює наявність зграйного відчуття, так званої контагіозності.

Третя форма - координація шляхом делокалізованої, такої що охоплює всю популяцію або її значну частину, трансмісії керівної інформації від особини до особини по ланцюгу. Зграї деяких водних хребетних та безхребетних не мають вожаків та групової ієрархії, однак, вони здатні узгоджено рухатись, здійснюючи складні переміщення у водному середовищі, захищатися від хижаків, переслідувати здобич.

Вказані форми координації мають не тільки теоретичне, але й практичне значення для біополітики в тому аспекті, що будучи еволюційно-стародавніми, вони активізують підсвідомий рівень сприйняття і реагування у людей. Зазначимо, що деякі прояви взаємної стимуляції поведінки людей побудовані на реакціях, які у незначній мірі контролюються свідомістю. Р. Мастерс акцентує увагу на характерному для груп тварин фено- мені “передачі настрою” від особини до особини і розглядає східну схему впливу людей один на одного, наприклад, у складі маси, натовпу [15].

У своїх дослідженнях А. Еспінас [14] трактує координацію поведінки як ситуацію, коли однакові стимули стосовно аналогічних істот стимулюють тотожні дії у відповідь. Втім дане визначення варто доповнити: ко-ординація поведінки не означає діяльнісної синхронізації особин, у смислове поле координації поведінки не-обхідно увести, стосовно людини й приматів, диференційовану поведінку, зумовлену соціальними функціями, ролями і статусами. У межах даного трактування слід додати, що біосоціальна система, в якій знаходиться індивід, не тільки координує його поведінку, рівно як і поведінку інших індивідів, але й корегує антропометричні показники, психосоматичні дані, репродуктивний потенціал.

Координація поведінкової активності індивідів - необхідна умова для формування структур надорганіз- менного рівня, єдиних для всієї біосоціальної системи. У людському соціумі єдині конструкції надорганізмен- ного рівня можуть бути реалізовані як матеріально, у вигляді печер, замків, палаців, будинків, сакральних споруд, так і представлені ідеальними, ментальними структурами - культурними традиціями, ритуалами, релігійними віруваннями, ідеологічними доктринами, системою цінностей солідаризують та консолідують людей. Біосоціальні системи - об'єднання особин у масштабах популяції, для яких є характерними різного ступеню прояви афіліації і кооперації; здатність тварин утворювати біосоціальні системи є надзвичайно важли-вою еволюційно-консервативною властивістю усього живого в біосфері [4].

Практично, будь-яка біосоціальна система передбачає різного ступеню нерівність особин, у наслідок якої спостерігається певне їх ранжування, яке визначається як ієрархія. Особини різних рангів як правило диферен-ційовані за рівнем доступу до харчових та інших ресурсів, представники вищих рангів мають превалентні мо-жливості порівняно з іншими, вони не узгоджують власні дії із діями партнерів та визначаються як домінуючі індивіди або домінанти. Крім домінування в біосоціаль- них системах спостерігається явище лідерства, лідер керує пересуванням, просторовою орієнтацією та іншими формами поведінки членів біосоціальної системи.

Лідерство в багатьох випадках, хоча і не завжди, пов'язане з домінуванням, у приматів вожак є не тільки домінантом, але і лідером групи; у своїй лідерської ролі вожак веде групу, упорядковує догляд за потомством, патрулювання території, спільну оборону від хижаків. Цей момент важливий з біополітичної позиції, оскільки людина має спільні з приматами гени, відповідальні за формування певних поведінкових патернів; можна спо-діватися на “природно-обумовлену” еволюцію політичних структур у напрямі прогресування турботи полі-тичних лідерів про людей, які знаходяться в основі соціальної піраміди [3].

На думку В. Дольника у звичайних життєвих ситуаціях “людина, яка стихійно отримала керівну посаду в групі, якщо вона не тільки домінантна, але ще й розумна, талановита, порядна, забезпечує всій групі дуже ве-ликий успіх” [2]. Але він же відзначає і загрозу, що обумовлюється чисто ієрархічним стилем управління: лідер може виявитися бездуховним, аморальним, навіть психічно нездоровим, узагалі - небезпечним для суспільства, цьому є чимало прикладів як у давній, так і в новітній історії. “Протиотруту” В. Р. Дольник бачить у свідомому, прискіпливому контролі з боку суспільства за процесом вибору лідера, який повинен володіти не тільки біосоціальним домінуванням, але й позитивною політичною програмою, а також ресурсами для її реалізації. Також він вважає корисним забезпечити кожному індивіду можливість мігрувати від ієрархії до ієрархії та займати місце більш ніж в одній ієрархії одночасно [2].

Для біополітики важливим є з'ясування конкретних механізмів виникнення, особистісних поведінкових проявів, а також розробка шляхів ескалацп/редукції у суспільстві такого рудиментарного явища людської психіки, як агресивність. На переконання К. Лоренца “У нас є вагомі підстави вважати внутрішньовидову агре-сію найбільш серйозною небезпекою, яка загрожує людству в сучасних умовах культурно-історичного і технічного розвитку. Але перспектива побороти цю небезпеку аж ніяк не покращиться, якщо ми будемо ставитися до неї як до чогось метафізичного і невідворотного; якщо ж спробувати простежити ланцюг при-родних причин її виникнення - це може допомогти” [7].

Агресивність, на думку Лоренца, це спадок, який “сидить в крові у нас, у людей”, є результатом внутріш-ньовидового відбору, який впливав на наших предків десятки тисяч років протягом усього палеоліту. Відтепер, продовжує Лоренц, “...рушійним фактором відбору стала війна, яку вели один з одним ворогуючі сусідні племена; а війна повинна була до крайності розвинути всі так звані “військові доблесті”. На жаль, вони ще й сьогодні багатьом здаються досить привабливим ідеалом” [7].

Як тільки первісне суспільство прогресувало настільки, що люди були озброєні, одягнені і соціально ор-ганізовані, певною мірою долали зовнішні негаразди - голод, холод, хижих звірів, так що дані природні фактори втратили роль селекційних, як одразу ж в дію вступив внутрішньовидовий відбір.

Таким чином, концепції етології та соціобіології виявляються необхідними у процесі дослідження різнома-нітних проявів політичної поведінки й продукування специфічних соціальних технологій, які мають значні потенційні можливості сприяти вирішенню найбільш важливих завдань стратегії виживання людства та збе-реження цивілізації.

Список використаних джерел

1. Гороховская Е. А. Споры вокруг этологии человека: конфликт и взаимовлияние биологического и гуманитарного подходов / Е. А. Гороховская // Этология человека на пороге XXI века: новые данные и старые проблемы / под ред. М. Л. Бутовской. - М. : Старый Сад, 1999. - С. 72-96. [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://scisne.net/a55

2. Дольник В. Р. Непослушное дитя биосферы. Беседы о поведении человека в компании птиц, зверей и детей / В. Р. Дольник - СПб.: Издательство Петроглиф, 2009. - 352 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.litmir.net/br/?b=111063

3. Зуб А. Т. Социобиология: возможности и границы в исследовании природы человека / А. Т. Зуб // Проблема человека в философии. - М. : Университетский гуманитарный мир, 1998. - С. 64-72.

4. Кавтарадзе Д. Н. Социально-экономические и правовые

основы сохранения биоразнообразия / Д. Н. Кавтарадзе, А. А. Овсянников, А. В. Олескин. - М. : Издательство НУМЦ, 2002. - 420 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа :

http://www.nature.air.ru/biodiversity/book4_2.html

5. Карпинская Р. С. Биология и мировоззрение / Р. С. Карпинская. - М. : Мысль, 1980. - 208 с.

6. Консилиенс: один за всех и все за одного. Беседа с Эдвардом О. Уилсоном (интервью “Atlantic Unbound” от 18 марта 1998 г.) / пер. А. Протопопова, М. Потапова. [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http:// ethology.ru/library/?id=131

7. Лоренц К. Агрессия (так называемое “зло”) / К. Лоренц

[пер. с нем.]. - М. : Издательская группа “Прогресс”, 1994. - 272 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа :

http://psychologylib.ru/books/item/f00/s00/z0000031/st000.shtml]

8. Лоренц К. Оборотная сторона зеркала / К. Лоренц [пер. с

нем. А. И. Федорова, Г. Ф. Швейника]. - М. : Республика, 1998. - 393 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа :

http://igrunov.ru/vin/vchk-vin-discipl/ecology/books/vchk-vin- discipl-ecol-Lorenz. html

9. Марков А. Гены управляют поведением, а поведение - генами / А. Марков // Элементы большой науки. [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://elementy.ru/news/430913

10. Олескин А. В. Биополитика. Политический потенциал современной биологии: философские, политологические и практи-ческие аспекты / А. В. Олескин. - М. : Институт философии РАН, 2001. - 432 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://biopolitika.ucoz.ru/index/0-5.

11. Сериков А. Е. Поведение человека и современные подходы к его пониманию / А. Е. Сериков // Вестник Самарской гума-нитарной академии. Серия “Философия. Филология”. - 2013. - № 2 (14). - С. 58-77.

12. Фролов И. Т. Перспективы человека: опыт комплексной постановки проблемы, дискуссии, обобщения / И. Т. Фролов. - М. : Политиздат, 1983. - 350 с.

13. Фромм Э. Анатомия людской деструктивности / Э. Фромм [пер. с нем]. - М. : Республика, 1994. - 447 с.

14. Эспинас А. Социальная жизнь животных: Опыт сравнительной психологии / А.Эспинас [пер. Ф. Павленков]. - М. : Книжный дом “Либроком”, 2012. - 320 с.

15. Masters R.D. The nature of politics / R.D. Masters. - New Haven : Yale University Press, 1989. - 320 p.

References

1. Gorohovskaya E.A. Sporyi vokrug etologii cheloveka: konflikt i vzaimovliyanie biologicheskogo i gumanitarnogo podhodov / E.A. Gorohovskaya // Etologiya cheloveka na poroge XXI veka: novyie dannyie i staryie problemyi / Pod red. M.L. Butovskoy. - M. : Staryiy Sad, 1999. - S.72-96. [Elektronnyiy resurs]. - Rezhim dostupa: http://scisne.net/a55

2. Dolnik V.R. Neposlushnoe ditya biosferyi. Besedyi o povedenii cheloveka v kompanii ptits, zverey i detey / V.R. Dolnik - SPb.: Izdatelstvo Petroglif, 2009. - 352 s. [Elektronnyiy resurs]. - Rezhim dostupa: http://www.litmir.net/brYbM11063

3. Zub A.T. Sotsiobiologiya: vozmozhnosti i granitsyi v issledovanii prirodyi cheloveka / A.T. Zub // Problema cheloveka v filosofii. - M. : Universitetskiy gumanitarnyiy mir, 1998. - S.64-72.

4. Kavtaradze D.N. Sotsialno-ekonomicheskie i pravovyie osnovyi sohraneniya bioraznoobraziya / D.N. Kavtaradze, A.A. Ovsyannikov, A. V. Oleskin. - M. : Izdatelstvo NUMTs, 2002. - 420 s. [Elektronnyiy resurs]. - Rezhim dostupa : http://www.nature.air.ru/biodiversity/book4_2.html

5. Karpinskaya R.S. Biologiya i mirovozzrenie / R.S. Karpinskaya.

- M. : Myisl, 1980. - 208 s.

6. Konsiliens: odin za vseh i vse za odnogo. Beseda s Edvardom O. Uilsonom (intervyu “Atlantic Unbound” ot 18 marta 1998 g.) / per. A.Protopopova, M.Potapova. [Elektronnyiy resurs]. - Rezhim dostupa : http:// ethology.ru/library/?id=131

7. Lorents K. Agressiya (tak nazyivaemoe “zlo”) / K.Lorents [per. s nem.]. - M. : Izdatelskaya gruppa “Progress”, 1994. - 272 s. [Elektronnyiy resurs]. - Rezhim dostupa : http://psychologylib.ru /books/item/f00/s00/z0000031/st000.shtml]

8. Lorents K. Oborotnaya storona zerkala / K.Lorents [per. s nem. A.I. Fedorova, G.F. Shveynika]. - M. : Respublika, 1998. - 393 s. [Elektronnyiy resurs]. - Rezhim dostupa : http://igrunov.ru/vin/vchk- vin-discipl/ecology/books/vchk-vin-discipl-ecol-Lorenz.html

9. Markov A. Genyi upravlyayut povedeniem, a povedenie - genami / A.Markov // Elementyi bolshoy nauki. [Elektronnyiy resurs].

- Rezhim dostupa : http://elementy.ru/news/430913

10. Oleskin A.V. Biopolitika. Politicheskiy potentsial sovremennoy biologii: filosofskie, politologicheskie i prakticheskie aspektyi / A.V. Oleskin. - M. : Institut filosofii RAN, 2001. - 432 s. [Elektronnyiy resurs]. - Rezhim dostupa : http://biopolitika.ucoz.ru /index/0-5.

11. Serikov A.E. Povedenie cheloveka i sovremennyie podhodyi k ego ponimaniyu / A.E. Serikov // Vestnik Samarskoy gumanitarnoy akademii. Seriya “Filosofiya. Filologiya”. - 2013. - № 2 (14). - S. 5877.

12. Frolov I.T. Perspektivyi cheloveka: opyit kompleksnoy postanovki problemyi, diskussii, obobscheniya / I.T. Frolov. - M. : Politizdat, 1983. - 35o s.

13. Fromm E. Anatomiya lyudskoy destruktivnosti / E.Fromm [per. s nem]. - M. : Respublika, 1994. - 447 s.

14. Espinas A. Sotsialnaya zhizn zhivotnyih: Opyit sravnitelnoy psihologii / A.Espinas [per. F.Pavlenkov]. - M. : Knizhnyiy dom “Librokom”, 2012. - 320 s.

15. Masters R.D. The nature of politics / R.D. Masters. - New Haven : Yale University Press, 1989. - 320 p.

Размещено на Allbest.ru