Формування громадянського суспільства в українській державі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська академія наук

Формування громадянського суспільства В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

Дорошенко В. С. доктор економіки,

кандидат історичних наук

Анотація

У статті дається оцінка стану громадського життя в Україні, визначаються пріоритети і критерії демократизації суспільства, суб'єкти і чинники, які її забезпечують.

Ключові слова: громадянське суспільство, демократизація.

Annotation

Doroshenko V., doctor of economy, candidate of historical sciences, Ukrainian academy of sciences

Forming of civil society is in the Ukrainian state

In the article the estimation of the state of public life is given in Ukraine, priorities and criteria of democratization of society, subjects and factors that provide her, are determined.

Keywords: civil society, democratization.

Аннотация

Дорошенко В., доктор экономики, кандидат исторических наук, Украинская академия наук

Формирование гражданского общества в украинском государстве

В статье дается оценка состояния общественной жизни в Украине, определяются приоритеты и критерии демократизации общества, субъекты и факторы, которые ее обеспечивают.

Ключевые слова: гражданское общество, демократизация

Виклад основного матеріалу

Сьогодні вектор усього суспільного життя багато в чому стратегічно спрямований на самознищення, як соціальної, народної держави. Стан українського суспільства визначається жорстокою, непримиренною боротьбою між владою й опозицією. Триває “війна всіх проти всіх”, протистояння ідеологічне, політичне. Типова ознака сучасного політичного клімату ? різке не сприйняття іншої думки, зростаючий страх мільйонів українців перед майбутнім.

В українському суспільстві дедалі загострюються суперечності між ідейно-політичними напрямами, між групами, що склалися за національними, ментальними, мовними, культурними, релігійними та іншими ознаками. Вкрай низькою залишається політична культура партійних об'єднань, які мають вплив на значну частину населення. Послаблено авторитет і довіру до влади. Найважливіші, доленосні питання сьогодення і майбутнього України вирішуються купкою олігархів державних можновладних бюрократів за повного ігнорування думки широкого загалу. Натомість громада занепокоєна зростанням авторитарних тенденцій, численними зловживаннями з боку адміністративного ресурсу. Тому головний висновок однозначний - єдиним продуктивним шляхом наступного розвитку України є здійснення стратегії соціального порятунку української нації.

Необхідні новизна мислення, дієвість, довгострокові стратегічні програми, що ґрунтуються на ідеї об' єднання патріотичних зусиль усіх верств населення. Виникла гостра потреба у формулюванні та осмисленні образу майбутнього, у створенні стратегічного, консолідуючого плану розвитку країни, у розробці тактики та інструментарію, необхідних для втілення його в життя. Нарешті, конче необхідно сформулювати та конкретизувати національну ідею, яка мала б свій конкретний зміст на кожному етапі народного поступу. Суспільству потрібна консолідуюча конструктивна ідеологія, яка б відповідала життєвим реаліям, містила ю нові підходи до соціально-економічних питань, до проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Ця ідеологія має враховувати інтереси жителів заходу і сходу, півночі та півдня, всіх громадських організацій і партій, які справді працюють в ім' я України та українського народу.

Потребують поглибленої концептуальної розробки основоположні поняття, зокрема демократія як влада народу, свобода, правова держава, громадянське суспільство. Практично йдеться про кончу необхідність якісного прориву суспільно-наукової думки і суспільної дії, що приведе до злету України як європейської країни за розвитком економіки, науки та культури, за рівнем життя народу, гідним місцем серед країн світу.

Мета статті - теоретико-методологічне обґрунтування передумов створення та вдосконалення громадянського суспільства.

Визначаючи гуманістичні підвалини соціальної бази, слід акцентуватися не на майнових відносинах, а на соціально-психологічних якостях людини: внутрішній незалежності, схильності до творчості, заохочувати ініціативність, здатність до нестандартних продуктивних рішень. Це комплекс особистості, яка “сама себе зробила” або ж діє в цьому напрямку. Такі особистості становлять основу так званого середнього класу, до якого, умовно кажучи, може себе віднести вагома частина населення України. Головний критерій, прийнятий сьогодні у світі для визначення середнього класу, - це духовні якості людей, цінності і правила, котрі для них не є другорядними, поряд з цінностями матеріального характеру. У концептуальному розумінні ми надаємо перевагу середнього класу як феномену самоідентифікації людини. Тому до цього класу зараховуємо не тільки представників дрібного та середнього підприємництва, а й верстви масових інтелектуальних професій (освітян, медиків, працівників культури), наукову та творчу інтелігенцію, зростаюче коло спеціалістів, пов'язаних із інформаційними технологіями.

Сучасний середній клас, озброєний передовою технологією та знаннями, є авангардом постіндустріального суспільства. Він ? мобільний, але разом з тим є запорукою соціальної стабілізації, він є великою проміжною ланкою між крупним бізнесом і соціально малозабезпеченими верствами населення. Середній клас не може жити одним днем. Його доля - самому вибудовувати своє майбутнє, за історично належне йому центристське місце і роль у суспільному розвиткові. Сьогодні ця частина суспільства бореться за своє життя. Вона має викорінювати в собі невизначеність у будь-яких різновидах: ? політичну, економічну, духовну і, особливо, світоглядну та інформаційну. Цьому класові притаманний нестримний пошук думки, покликання до подвижницької праці, до формування себе як активного суспільного зразку. Поєднання консерватизму й революційності, характерне для середнього класу, має стати динамічною силою нових якісних змін в українському суспільстві. Представники цієї верстви ставлять перед собою конструктивні цілі і знають практичні методи їх досягнення; вони здатні запропонувати суспільству нові стандарти життя і повести його за собою. Задля цього середній має прийти до влади як виразник інтересів народу. громадянський суспільство демократизація

Його лідерами можуть бути лише авторитетні люди; шановані, принципові патріоти, здатні вирішувати нагальні завдання в інтересах широких верств суспільства. Їм мають бути притаманні висока громадянська свідомість і повага до інших, об' єктивна виваженість в рішеннях і дієва відповідальність за прийняті рішення; їхній стиль життя ? солідарність вільних особистостей, життя без корумпованості, подвійних стандартів казенщини, кумовства та інших “приваб” хворого суспільства.

Необхідно відшукати лідерів й підтримати їх. Звичайно, такими можуть бути представники з такими якостями грошовитої еліти, яка є розбещеною, цинічною, із ганебними рисами феодального (ієрархічного) мислення, на чільному місці у якої ? корисливі інтереси, далекі від корінних життєвих потреб й цінностей більшості людей.

Основним принципом діяльності в інформаційному просторі сучасного соціуму є свобода вираження поглядів, свобода інформації та право її отримання. Це ? основа демократичного суспільства, його фундаментальна підвалина. Відстоюючи свободу слова та право рівного доступу громадян до інформації, необхідно одночасно поважати честь та гідність особи, боротися з розповсюдженням недостовірних відомостей, наклепницьких звинувачень.

Йдеться про:

? конструктивну співпрацю політичних сил, які стоять на близьких ідеологічних позиціях;

? залучення до співпраці аналітиків для дослідження соціально-політичного простору України за допомогою новітніх соціологічних технологій;

? співпрацю держави з науковим потенціалом країни, розроблення конкретних національних програм розвитку, сформульованих на основі життєвих інтересів народу, залучення до обговорення цих програм представників ідеологічно різних політичних течій та напрямів; перетворення наукових програм на основі урядових рішень;

? створення громадських приймалень, які надають консультації, правову допомогу, разом з громадським активом проводять акції Добра і Милосердя, спрямовані на підтримку незахищених верств населення.

Особливої уваги потребує фундаментальне завдання розбудови громадянського суспільства як сукупності самостійних, незалежних від держави інститутів і відносин, заснованих на свободі особистості, політичному плюралізмі та демократичному правопорядку.

У концепції громадянського суспільства ключовими є такі елементи як людина, родина, народ, держава, які передусім стають предметами політичної діяльності. Найвищими соціальними цінностями є людина, створення гідних умов її розвитку та самореалізації. Права та свободи особи визначають зміст діяльності соціальної держави і громадянського суспільства.

Основну роль у вирішенні найактуальніших соціальних та політичних проблем, збереженні духовною потенціалу, генофонду, української ментальності відіграє родина.

Сьогодні криза охопила не лише економіку. Дедалі чіткіше виявляється криза інституту сім'ї. Родина втрачає можливість виконувати свої традиційні функції: організацію побуту, народження та виховання дітей, відтворення населення, отже й робочої сили. Збільшується число бездітних сімей та одинаків. Проблеми національної безпеки дедалі відчутніше постають відкладання шлюбів, зростання кількості розлучень, зростання питомої ваги неповних сімей, розшарування родин за достатком. Невелика “елітарна” група молодих сімей, у яких вистачає коштів “на все” лише підкреслює гостроту проблеми.

Проглядається прямий зв'язок між матеріальним становищем населення і демографічними показниками народжуваності. З кожною новонародженою дитиною індекс нестатків родини подвоюється. Бідні верстви населення поповнюються головним чином за рахунок сімей з трьома і більше дітьми, з немічними утриманцями, а також матерів-одиначок. Скорочення народжуваності, зростання смертності, погіршення харчування, недоступна вартість медичного обслуговування належать до головних причин помітного зменшення чисельності населення України, його старіння.

Всебічна турбота соціально орієнтованої держави про матеріальне і духовне зміцнення української родини є одним із напрямів боротьби з бідністю, досягнення соціальної справедливості в суспільстві.

Чоловік в українській родині здебільшого є головним годувальником і захисником. Українець ? це трудівник, романтичним ідеалом якого є досягнення самодостатності його родини. Йому притаманне прагнення до самоосвіти, хоробрість і патріотизм, ? хоча і не завжди наш співвітчизник піднімається до рівня мислення у державному масштабі. Сучасний пересічний українець обтяжений вкрай важкими соціальними і економічними проблемами.

Національною справою має стати формування умов для розвитку особистості, яка чесною працею творить власний успіх, примножує добробут родини і допомагає тим, хто поряд з нею. Прийшов час попрощатися з уявленнями про себе як “маленького” українця, з почуттям меншовартості; подолати у собі синдром пропащої жертви обставин та долі.

Втіленням авторитету і мудрості в родині є жінка. Жінки складають більшу частину населення України, мають високий освітній рівень. Але їхній креативний потенціал реалізується недостатньо і здебільшого не виходить за межі власної оселі. Жіноче обличчя має в Україні безробіття.

Історія України знає чимало прикладів, коли жінка посідала чільне місце в управлінні державою, формуванні світогляду і духовності народу, була берегинею генофонду української нації.

Тому конче актуально повернути жінці належне їй місце в суспільстві і державі. Їй дуже пасує інтегративна, консолідуюча роль у сучасному глобалізованому світі в контексті його зальноцивілізаційних тенденцій.

Майбутнє родини і суспільства пов'язане з освітою й вихованням дітей. Вкрай важливо забезпечити всебічний і гармонійний розвиток дітей, виховувати їх на світогляді чесної і наполегливої праці як основи особистого добробуту і процвітання країни; знайти практичні альтернативи протидії моральній розбещеності і духовному зубожінню.

Діяльність в цьому напрямку держави, наявних елементів громадянського суспільства (неурядових громадсько-політичних організацій, креативних художніх, спортивних об'єднань тощо) складають стратегічне завдання всієї соціальної політики української держави.

Їх основними складовими мають бути:

? державне фінансування лікування, надання пільг і послуг малозабезпеченим громадянам і багатодітним сім'ям; залучення для цього коштів місцевого бюджету, неурядових доброчинних організацій, підприємств малого і середнього бізнесу;

? безперечне виконання законів та державних довгострокових програм, спрямованих на поліпшення становища жінок, сім'ї, на охорону материнства і дитинства, на планування сім' ї;

? забезпечення дітей повноцінними продуктами харчування, доступними непродовольчими товарами дитячого асортименту;

? здійснення ефективної політики державної підтримки молоді і молодої сім'ї; широке впровадження довгострокового пільгового кредитування, особливо у житловому будівництві;

? здійснення тендерної політики як невід'ємної частини державної діяльності; створення суспільних умов для раціонального поєднання професійної зайнятості жінок, їх громадської діяльності з материнством та виконанням сімейних обов'язків;

? збереження системи дошкільних закладів, дитячих і підліткових осередків культури, фізкультурно-спортивних та інших клубів за інтересами,

? надання сім'ї з кількома дітьми через систему високої трудової мотивації можливості утримувати себе самостійно;

? орієнтування держави і суспільства на виховання людини з високими моральними принципами і громадянськими якостями;

? забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини, розкриття її творчого потенціалу;

? подолання утриманських настроїв у молоді, орієнтацію молодих сімей на працю, підняття її авторитету і престижу;

? формування у молоді імунітету до негативних явищ ? наркоманії та пияцтва, споживацтва, моральної розбещеності, правопорушень і злочинів, псевдорелігійних культів;

? посилення патріотичного виховання, формування у молоді національної самосвідомості, активної громадянської позиції, цікавості до проблем суспільного життя;

? здійснення ефективної соціальної роботи з молоддю, спрямованої на створення. умов для соціальної адаптації та самореалізації нового покоління.

Список використаних джерел

1. Державне управління: теорія і практика: за загальною редакцією проф. Авер'янова В. Б. к. Юрінком Інтер, 1998-432 - ISB № 966-7302-38-5.

2. Рудкевич І. В. Захист соціально-економічних прав людини як основна функція соціально-правової держави ISB Рудкевич І. Державне управління удосконалення і розвиток - Електронне фахове видання (Електронний ресурс).

3. Романенко Є. О Державна політика у сфері забезпечення прав і свобод людини (Є. Романенко). Державне управління удосконалення і розвиток - Електронне фахове видання (Електронний ресурс).

4. Куратишвили Альфред А. Философия социальной цели. Принципиально новое научное направление - исходная теоретическая основа формирования и функционирования істинно человеческого общества и государства (монография на грузинском, английском и русском языках). Тбилиси: Международное издательство “Прогресс”, 2003.

Размещено на Allbest.ru