Маніпулювання в сучасному політико-комунікативному просторі: сутність і варіанти захисту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАНІПУЛЮВАННЯ В СУЧАСНОМУ ПОЛІТИКО-КОМУНІКАТИВНОМУ ПРОСТОРІ: СУТНІСТЬ І ВАРІАНТИ ЗАХИСТУ

кандидат історичних наук, доцент

Вінницький національний технічний університет

(Україна, Вінниця)

Досліджено поняття "політична маніпуляція ”, його види та засоби. Виокремлено способи політичного маніпулювання та варіанти захисту від нього. Акцентовано увагу на необхідності створення системи політичної відповідальності влади перед суспільством.

Ключові слова: маніпулювання, політичне маніпулювання, захист від політичного маніпулювання, політична відповідальність, політичні технології.

Kavka V.V., Ph.D. Historical Sciences, Vinnytsia national technical university (Ukraine, Vinnitsa)

The concept of research “Political manipulation”, types and tools. Found methods of political manipulation and protection from him. Accented attention to need creation system political responsibility to society.

Каека В.В., кандидат исторических наук, доцент, Винницкий национальный технический университет (Украина, Винница)

політична маніпуляція комунікативний

Исследовано понятие “политическая манипуляция”, его виды и средства. Выделены способы политического манипулирования и варианты защиты от него. Акцентировано внимание на необходимости создания системы политической ответственности власти перед обществом.

Ключевые слова: манипулирование, политическое манипулирование, защита от политического манипулирования, политическая ответственность, политические технологии.

Актуальність теми дослідження визначається суперечливими тенденціями у комунікаціях між владою і громадянами в сучасній Україні, між державами, зокрема, Росією та Україною тощо. Нині в українському суспільстві відбуваються кризові явища, активізація протестних настроїв, недовіра як до окремих політичних сил, так і державних інституцій загалом, зростання неповаги до законів та всієї політичної системи. На міжнародному рівні сьогодні наявним є загострення боротьби за сферу впливу, територію тощо. В процесі такої складної комунікації та неможливості застосування відкритого фізичного насильства вагому роль відіграє політичне маніпулювання, яке реалізується через різні технології.

Вступаючи у конкуренцію між собою суб'єкти політики використовують нові форми і засоби політичної маніпуляції, які різняться за своєю ефективністю та легальністю тощо. Політичні сили, закликаючи до підтримки своєї позиції з допомогою всіх можливих каналів комунікації, проводять інформаційно-насичену атаку на суспільство. Одні політики закликають до активних дій методами вуличної демократії, інші, - впроваджують контрзаходи як інформаційного, так й фізичного характеру.

Отже, для політичних суб'єктів важливими є питання щодо оптимальності впливу на аудиторію, пошук шляхів отримання контролю над комунікацією, залучення більше прихильників до своїх лав та ефективної маніпуляції ними. У громадян виникає відповідна потреба: як зберегти контроль над комунікацією, а саме, як не потрапити під маніпулятивний вплив, яким чином отримувати адекватні уявлення про реальні політичні процеси і впливати на них.

Проблема політичного маніпулювання так чи інакше піднімається з часів античності й до наших днів. Відомо, що у праці "Держава” Платон розглядає брехню, обман та інші специфічні форми цілеспрямованого впливу на політичну свідомість і поведінку громадян заради суспільного блага [1].

Однак особливого звучання проблема маніпулювання набуває в літературі XIX-XX ст., коли з'явились і розповсюдились сучасні ЗМІ та виникли демократичні держави. Боротьба за "розуми і серця”, за засоби та канали впливу на маси стає домінантою політики. До проблеми маніпулювання звертаються науковців з різних галузей знань. Розвиток засобів політичної пропаганди відображений в працях Г. Гофмана, С. Кара-Мурзи, Г. Франке, Г. Шиллера та ін. Серед українських і російських вчених, які вивчали цю проблематику, варто відзначити В. Бебіка, О. Бойка, М. Головатого, С. Денисюк, Є. Доценко, Г. Грачова, В. Корнієнка, І. Мельника, Г. Почепцова, А. Цуладзе, Ю. Шайгородського та ін.

Попри потужний масив напрацювань в цій галузі, залишається недостатньо дослідженим пошук шляхів захисту від маніпулятивного впливу з боку влади, так і в системі “держава-держава”, що визначило мету статті: аналіз способів та основних прийомів політичного маніпулювання і шляхів зменшення його впливу на суспільну свідомість.

Взагалі поняття “маніпулювання” є різноплановим і неоднозначним. З психологічної точки зору його визначають як дію рук, зокрема демонстрацію фокусу, який ґрунтується на махінації, обмані, шахрайстві; комунікативному впливі, що зумовлює актуалізацію в об'єкта впливу певних мотиваційних станів, що спонукають до поведінки, бажаної (вигідної) для суб'єкта впливу.

Досить вдало узагальнив напрацювання різних авторів щодо маніпулювання сучасний психолог Є. Доценко, який виокремив кілька критеріїв, які можна взяти за основу визначення цього поняття: родова ознака (психологічна дія); ставлення до об'єктів маніпулювання як до засобів досягнення власних цілей; прагнення отримати однобічний виграш; прихований характер дії (як самого факту дії, так і її спрямованості); використання сили (психологічної), гра на слабостях (використання психологічної вразливості); спонукання, мотиваційне привнесення (формування штучних потреб і мотивів для зміни поведінки на користь ініціатора маніпулятивної дії); майстерність і вправність у здійсненні маніпулятивних дій [2].

У науковій літературі існує декілька визначень терміну “політичне маніпулювання”, у яких автори намагалися відобразити специфіку, ключові завдання, механізм цієї форми впливу на суспільну свідомість:

1) система засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав'язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на громадську думку і політичну поведінку задля спрямування їх у потрібному напрямі (В. Воронкова);

2) частина технології влади, сутність якої полягає у програмуванні думок і устремлінь мас, їх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої їхньої поведінки, яка потрібна тим, хто володіє засобами маніпуляції (С. Кара-Мурза);

3) система психологічного впливу, орієнтованого на впровадження ілюзорних уявлень; махінація (А. Деркач, В. Жуков);

4) дії суб'єкта, що приховано створюють умови для запланованої дії об'єкта маніпулювання (О. Савельєв);

5) загальнолюдський досвід творення, збереження і реалізації тіньової влади, цілеспрямована гра на людських забобонах і упередженнях (Ю. Єрмаков) [3].

Отже, ключові елементи цієї категорії такі: прихованість (маскування) дії, цілеспрямований вплив на масову аудиторію, бажання маніпулятора скерувати суспільні настрої та поведінку в потрібному напрямку.

Тому спрощено політичне маніпулювання можна визначити як комплекс психологічних, ідеологічних та організаційних дій, спрямованих на приховане корегування масової свідомості з метою стимулювання суспільної активності у потрібному маніпулятору напрямі в боротьбі за політичну владу, її захоплення, використання, утримання [4].

Зрозуміло, що політичне маніпулювання має як негативне, так і позитивне забарвлення, враховуючи мету і засоби впливу. Попри це, загалом цей процес, як правило, складається з таких послідовних фаз: пробудження інтересу в потенційного об'єкта маніпулювання до дій, повідомлень маніпулятора; входження маніпулятора в довіру до об'єкта маніпулятивної дії; зацікавлення інтригою (можливість виграти, дізнатися, отримати тощо); маневр відволікання (перенесення уваги об'єкта маніпулювання на другорядну деталь); повідомлення сенсаційної звістки, яка не стосується справи; підміна, приховування (слова, предмета, дії); констатація сфабрикованого результату; приховане або відверте спонукання об'єкта маніпулювання до дій, слів, поведінки, вчинків, необхідних маніпуляторові [3].

Важливими характеристиками маніпулювання як діяльності виступають його способи і засоби. Засоби можуть бути достатніми/недостатніми для здійснення маніпулювання, можуть взаємозамінятися, комбінуватися, змінюватись і розвиватися. В якості таких засобів використовуються ЗМІ, зокрема Інтернет, служби зв' язків з громадськістю (“паблік рилейшнз”), політична пропаганда, агітація тощо.

Стосовно способів політичного маніпулювання, то вони ґрунтуються на таких елементах, як особливості суспільної свідомості, рівень політичної культури, політико-економічний стан держави, наявність певних актуальних проблем у суспільстві, особливості політичної еліти тощо.

Враховуючи психологічну природу досліджуваного феномену, можна виокремити такі способи політичного маніпулювання в політико-комунікативному просторі:

1. Маніпулювання, засноване на брехні та обмані, що має авантюристський характер. Однак, якщо “маніпулятор” враховує недостатню інформованість людей, їх емоційно-психологічний стан і бажання/готовність слухати те, що він повідомляє, то люди починають вірити маніпулятору і самі стають ретрансляторами (передавачами) неправдивої інформації.

2. Маніпулювання, засноване на популізмі. Маніпулятор, володіючи гарними ораторськими даними і здібностями переконувати, обіцяє людям вирішити їх найбільш нагальні проблеми, наприклад, підвищити пенсії, знизити податки тощо. При цьому він може маніпулювати певними (часто вигаданими) цифрами, результатами досліджень, доводячи, що виконати дані ним обіцянки цілком можливо. В реальності маніпулятор усвідомлює нездійсненність своїх обіцянок, але люди йому вірять тому, що чують бажане, приємне від потенційного представника влади. Фактично всі політичні діячі є популістами в різній мірі, враховуючи запит з боку громадян і необхідність їм сподобатись заради утримання/завоювання влади.

3. Створення соціальних міфів. Найбільшого успіху у створенні міфів досягли такі тоталітарні режими, як комуністичний в СРСР і фашистський в Німеччині. Більшовики створили міф про майбутнє комуністичним рай, який неминуче настане для всього людства. Багато людей старшого покоління й нині не втратили в нього віру. Фашистський режим створив міф про велику германську (арійську) націю, яка повинна правити світом. Створення міфів приносить політичні дивіденди й сьогодні. Так, В. Янукович під час президентських виборів 2010 р. обіцяв входження України в двадцятку розвинених держав світу, а також обіцяв підписання угоди з Євросоюзом тощо. Під час передвиборчої кампанії Н. Королевської лунали її обіцянки щодо середньої зарплати у розмірі 1000 євро та 500 євро пенсії. Проте, як відомо, ці обіцянки та багато інших не були реалізовані [5].

4. “Наклеювання ярликів”. Це коли для компрометації своїх опонентів маніпулятор-політик без доказів наділяє особистість чи соціальну групу (політичну партію) принизливою і образливим прізвиськом або епітетом, наприклад: “фашисти”, “націоналісти”, “червоно-коричневий”, “бандерівці”, “тітушки” та ін.

5. “Підтасовка” або спотворення фактів, коли за допомогою відвертої фальсифікації, спотворення дійсних фактів або сфабрикованих опитувань громадської думки громадянам нав'язується думка про неминучу перемогу тієї чи іншої партії або політичного лідера. При цьому маніпулятор може і не дискредитувати головних своїх опонентів, але натякати на те, що певна політична партія/лідер не мають жодних шансів на перемогу і голосувати за них не має сенсу.

6. Контроль над засобами масової інформації. Якщо в руках тих чи інших політичних сил знаходяться ЗМІ, то для них відкриваються широкі можливості для маніпулювання. Дозована подача інформації створює позитивний образ одних і негативний інших. Трагізм становища полягає в тому, що опоненти не мають можливості висловлювати свою думку і захищати свої інтереси.

Наприклад, з огляду на сучасні відносини між Україною і Росією (особливо стосовно Криму), інформаційна війна зіграла фактично важливу роль у наявному протистоянні та боротьбі за територію. Завдяки масштабній маніпулятивний атаці через ЗМІ, сфабрикованим повідомлення про події в Україні та Криму, обмеженню каналів комунікації громадяни Росії та певних регіонів України отримували однобічну неправдиву інформацію, яка формувала їх думку в потрібному руслі. В результаті з допомогою ЗМІ, різних інших маніпулятивних технологій (використання неузгодженостей в правових актах, великої кількості військової техніки, обіцянок заможного життя для українців у складі Росії) Україна втратила територію.

Власне й сам референдум в Криму є ретельно спланованою маніпулятивною технологією, в основі якої - розкол суспільства, реалізація “імперських” інтересів. Зокрема, глава ЦВК з виборів делегатів Курултаю Заїр Смедляєв в день проведення референдуму в Криму зазначав: “Процес фальсифікації - голосування, так званого референдуму в повному ходу! Незважаючи на свої ж прийняті правила гри самі ж їх і порушують. Вчора і сьогодні незважаючи на оголошений день тиші весь місто прикрашене білбордами, що запрошують проголосувати за Крим у складі Росії, над адміністративними будівлями розвиваються російські прапори. В Бахчисарайський район на автобусах завезли “летючих голландців”, які очевидно будуть їздити по дільницях і кидати бюлетені. Знову ж в голосуванні беруть участь і громадяни Росії. У Білогірському районі на ділянку не допускали журналістів телеканалу АТР. Одним словом один здійснений злочин (незаконний референдум) підштовхує до скоєння іншого (фальсифікації результатів з метою уникнути відповідальності)” [6]. Нагадаємо, що на території Криму проходив референдум, на який виносились два питання і обидва не передбачали збереження нинішнього статусу АР Крим.

До прикладу, у східних областях України сьогодні активно застосовується така відома маніпулятивна політтехнологія, як розповсюдження листівок із інформацією, мета яких залякати громадян новим урядом України і створити позитивний образ рятівника українського суспільства, а саме, Росії. Крім того, актуальними є телефонні обдзвони громадян, коли повідомляється інформація, що життя в державі погіршиться, не буде виплат пенсій, заробітних плат тощо. Тут враховується така особливість людей, як довірливість і страх перед невідомим. Тобто маніпуляція - це процес двосторонній, його ефективність залежить не тільки від впливу суб'єкта, але й від “відповіді” (сприйняття) об'єкта маніпулятивного впливу.

Сучасна політична маніпуляція реалізується за допомогою технологій, які враховують психологічні, ментальні, історичні та інші особливості певного суспільства і, як правило, здійснює “м'який” вплив на свідомість об'єкта маніпуляції. Зокрема, у сучасній політичній практиці знайшов актуалізацію феномен “м'якої сили”, який В. Путін охарактеризував як “комплекс інструментів та методів досягнення зовнішньополітичних цілей без застосування зброї, а за рахунок інформаційних та інших важелів впливу. На жаль, часто ці методи використовуються для провокування екстремізму, сепаратизму, націоналізму, маніпулювання суспільною свідомістю, прямого втручання у внутрішню політику суверенних держав” [7]. Як можна побачити, маніпуляція часто реалізується через такі повідомлення політиків, що про- тирічать їх реальній політичній діяльності.

Тому постає питання: як захиститись (чи можливо це?) громадянину від маніпулятивного впливу? Зокрема, О. Бойко визначає цей процес, як систему дій, спрямовану на усунення чи зведення до мінімуму негативних переживань і можливих втрат, що можуть травмувати чи нашкодити особистості [8, с. 24].

Взагалі можна виокремити чотири рівні захисту від політичного маніпулювання: захист цілісності Я; підтримка позитивного Я-образу в міжособовій взаємодії; захист цілісності групи у відповідь на внутрішню загрозу розпаду; захист цілісності групи від руйнівних факторів між групової взаємодії. Відповідно в залежності від характеру захисних дій такий захист може бути свідомий і несвідомий.

Несвідомий захист від політичного маніпулювання грунтується на використанні захисних механізмів психіки, які діють на рівні підсвідомості: заперечення, витіснення, раціоналізація, інтелектуалізація тощо. Стосовно групових захисних механізмів, то це: групове табу, створення ілюзії невразливості, однодумність, колективна раціоналізація, груповий ритуал тощо. Ефективність групового психологічного захисту залежить від ступеня згуртованості колективу, якості управління, процедури пошуку і оцінювання альтернатив, наявності звичних, усталених і чітких соціальних норм поведінки.

Стосовно свідомого захисту від маніпулювання в політико-комунікативному просторі, то це: виявлення і розпізнавання маніпуляції (пасивне і активне), що можна визначити як деманіпулювання або конрманіпулювання [9].

Проте важливим є не тільки захист від політичного маніпулювання, але й обмеження його виникнення та зменшення ефективності. Звичайно, як зазначалось, політичне маніпулювання знешкодити неможливо, але мінімізувати вплив можна. Мова йде, в першу чергу, про зміну умов для функціонування політичної маніпуляцій. Тут головним фактором є відповідальність влади, що реалізується різними шляхами: правовими, політичними, економічними, культурно-психологічними. Якщо влада звітує про свою діяльність, є об'єктивна оцінка ефективності роботи політиків, створений механізм “відкликання” політичного діяча у разі помилкових рішень тощо, то маніпулювання із емоціями, інформацією не спрацює і втрачає сенс.

Можна припустити, що ступінь маніпулювання в політиці - це змінна, що знаходиться у зворотній залежності від рівня політичної відповідальності. Сьогодні підвищуються вимоги до влади і соціальні очікування щодо неї. Дефіцит відповідальності, як результат протиріччя між соціальними очікуваннями і тенденцією ухилення структур влади від відповідальності, детермінує умови для політичного маніпулювання.

Отже, політичне маніпулювання, як вид комунікативних відносин, має об'єктивний характер. Маніпулювання іманентно природі політичних відносин, витікає з конкурентної суті політики та обумовлено такими факторами, як асиметричний характер авторитетно-владних відносин, прагнення до забезпечення тривалого домінування, необхідність реалізації задач побудови ефективної системи політичного управління тощо. Важливим інструментальним ресурсом реалізації політичного маніпулювання є технології та практики управління мотиваційною сферою учасників політичного проце^су.

Політичне маніпулювання є одним з інструментів самозахисту політичної системи від загрози дезінтеграції в умовах дефіциту її відповідальності. Реалізується цей інструмент в політико-комунікативній практиці суб'єктів і об'єктів політичної системи. Головна функція політичного маніпулювання полягає в тому, щоб через інтерпретації дійсності “зняти” із суб'єкта політики/влади негативні асоціації, переносячи їх на об'єктивні обставини або політичних суперників. Таке розуміння політичного маніпулювання дозволяє виявити рефлексивну міру відповідальності представниками органів влади, політиками і давати адекватну оцінку певним політичним процесам.

Захист від політичного маніпулювання може бути як свідомим, так і несвідомим, груповим та індивідуальним, активним і пасивним. Проте найголовнішим у такому захисті є побудова системи відповідальності у комунікації між владою і громадянами, яка зменшує ефективність політичних маніпуляцій.

Проблема обмеження маніпулятивного впливу в політичних відносинах є вельми складною і не вирішується наявним дослідженням. Потребує подальшого вивчення формування системи протидії політичному маніпулюванню, зокрема, через підвищення рівня політичної культури і свідомості як громадян, так і політичної еліти.

Список використаних джерел

1. Платон Государство / Платон. - М.: Наука, 2005. - 572 с.

2. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита / Доценко Е. Л. - М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. - 344 с.

3. Бойко О. Д. Політичне маніпулювання: навчальний посібник / Бойко О. Д. - К.: Академвидав, 2010. - 432 с.

4. Пугачев В. П. Введение в политологию: учебник для студентов вузов / В. П. Пугачев, А. И. Соловьев. - М.: Аспект Пресс, 2004. - 479 с.

5. Денисюк С. Г. Популізм як прояв мімікрії в контексті сучасної політичної праксеології / С. Г. Денисюк, А. М. Бобрук // Науковий огляд: міжнародний науковий журнал. - К.: ТК Меганом, 2014. - Вип.2 (№ 1). - С. 192-198.

6. “Мертві душі”, маніпуляції в психлікарні, перешкоди для журналістів: перелік порушень на Кримському референдумі // Gazeta.ua. - 16 березня 2014. - Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/politics/ mertvi-dushi-manipulyaciyi-v- psihlikarni-pereshkodi-dlya-zhurnalistiv-perelik-porushen-na- krimskomu-referendumi/547393. - Назва з екрану.

7. Путин В. В. Россия и меняющийся мир / В. В. Путин // Московские новости. - 27.07.2012. - Режим доступа: http://wvw.mn.ru/politics/20120227 /312306749. - Название с экрана.

8. Бойко О. Д. Анатомія політичного маніпулювання / О. Д. Бойко. - Ніжин: Міланік, 2007. - 223 с.

9. Житнікова Т. О. Політичне маніпулювання: сутність, структура та рівні захисту / Т. О. Житнікова // Політологічний вісник: вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2012. - № 108. - С. 55-56.

References

1. Platon Gosudarstvo / Platon. - M.: Nauka, 2005. - 572 s.

2. Docenko E.L. Psyhologya manypulyacyi: fenomeny, mehanyzmy i zashhyta / Docenko E.L. - M.: CheRo, Izdatelstvo MGU, 1997. - 344 s.

3. Bojko O.D. Politychne manipulyuvannya: navchalnyj posibnyk / Bojko O.D. - K.: Akademvydav, 2010. - 432 s.

4. Pugachev V.P. Vvedenye v polytologyu: uchebnyk dlya studentov vuzov / V.P. Pugachev, A.I. Solovev. - M.: Aspekt Press, 2004. - 479 s.

5. Denysiuk S.G. Populizm yak proyav mimikriyi v konteksti suchasnoyi politychnoyi prakseologiyi / S.G. Denysiuk, A.M. Bobruk // Naukovyj oglyad: mizhnarodnyj naukovyj zhurnal. - K.: TK Meganom, 2014. - Vyp.2 (№ 1). - S.192-198.

6. “Mertvi dushi”, manipulyaciyi v psyhlikarni, pereshkody dlya zhurnalistiv: perelik porushen na Krymskomu referendumi // Gazeta.ua. - 16 bereznya 2014. - Rezhim dostupu: http://gazeta.ua/articles/politics. - Nazva z ekranu.

7. Putyn V.V. Rossiy i menyayushhyjsya mir / V.V. Putyn // Moskovskye novosti. - 27.07.2012. - Rezhim dostupu: http://wvw.mn.ru/politics/20120227 /312306749. - Nazva z ekranu.

8. Bojko O.D. Anatomiya politychnogo manipulyuvannya / O.D. Bojko. - Nizhyn: Milanik, 2007. - 223 s.

9. Zhytnikova T.O. Politychne manipulyuvannya: sutnist, struktura ta rivni zahystu / T.O. Zhytnikova // Politologichnyj visnyk: visnyk Kyyivskogo nacionalnogo universytetu imeni Tarasa Shevchenka, 2012. - № 108. - S.55-56.

Размещено на Allbest.ru