Австралія та КНР: вірні супротивники чи вимушені партнери

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВСТРАЛІЯ ТА КНР: ВІРНІ СУПРОТИВНИКИ ЧИ ВИМУШЕНІ ПАРТНЕРИ

Корюкалов М.В.

кандидат політичних наук, асистент кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики, Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ),

Васильченко О. М. магістр, Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Анотація

Розглядаються характерні риси двосторонніх відносин Австралії та КНР з позиції австралійських зовнішньополітичних пріоритетів на тлі трансформації регіональної системи. Звертається увага на варіанти динаміки зовнішньої політики держав по відношенню одна до одної. Здійснюється спроба пошуку найбільш оптимального для Канберри шляху в умовах існуючої регіональної взаємодії.

Ключові слова: Австралія, КНР, зовнішньополітична стратегія, регіональна стабільність.

Аннотация

Корюкалов М. В., кандидат политических наук, ассистент кафедры международных отношений и внешней политики, Институт международных отношений КНУ им. Тараса Шевченко (Украина, Киев),

Васильченко О. Н., магистр, Институт международных отношений КНУ им. Тараса Шевченко (Украина, Киев),

Австралия и КНР: верные противники или вынужденные партнеры?

Рассматриваются характерные черты двусторонних отношений Австралии и КНР c позиции австралийских внешнеполитических приоритетов на фоне трансформации региональной системы. Обращается внимание на варианты динамики внешней политики государств по отношению друг к другу. Делается попытка поиска наиболее оптимального для Канберры пути в условиях существующего регионального взаимодействия.

Особливості взаємодії гравців АТР та Індійського океану на сьогодні відображають ті структурні та якісні зміни у глобальній політиці, що відбуваються з кінця ХХ ст. В умовах стрімкої видозміни ролей акторів у даному регіоні, та все більшої диференціації факторів, що впливають на розмежування сил у ньому, набуває актуальності вивчення характеру відносин між Австралією та КНР.

По-перше, коротко окреслимо позиціонування обох країн в регіоні та характер певних міжнародних тенденцій у ньому. Почнемо з того, що Австралія ще до 2000-х становила свого роду стратегічну опору США та їх союзників поряд зі своєю характерною цивілізаційною та зовнішньополітичною невизначеністю. З іншого боку, Китай виявляє найбільшу економічну та військову динаміку у регіоні й пропорційні потреби де-факто проектувати власну силу у глобальному масштабі. Необхідно враховувати і те, що першочерговий інтерес останнього полягає у забезпеченні енергоресурсами, й відповідно безпеки шляхів їхнього транспортування, що змушує нарощувати присутність (зокрема і військову) у все більшій кількості геополітичних зон (Південно- Китайське море, Східно-Китайське море, Африка, ЛА). Останнє, звісно, не може не викликати занепокоєності США як актора, що з 1950-х рр. забезпечував власне стратегічне домінування у регіоні за рахунок системи дво- та багатосторонніх альянсів. Тому на сьогодні у публікаціях можна знайти такі визначення як “китайська загроза”, “китайська політика перекриття доступу до місцевості”, що продукуються США, тощо. В результаті спостерігається і т.зв. “повернення США до Азії”, проголошене зовнішньополітичною доктриною Б. Обами 2010 р. В межах даної політичної лінії у травні того ж року була опублікована “Повітряно-морська військова концепція” (AirSea Battle Concept), що окреслює шляхи майбутнього протистояння КНР із використанням об'єднаних сил союзників Вашингтону в регіоні, а також, що характерно, кількісною та якісною трансформацією їх ЗС та інструментів зовнішньої політики як такої [6]. В свою чергу, активізація зусиль США стала причиною ряду виявів незадоволення зі сторони КНР, оскільки остання розглядає будь-які масштабні заходи, починаючи від військово-морських навчань і закінчуючи підписанням угод щодо протидії тероризму, в якості кроків, спрямованих на її стратегічне стримування, або загроз шляхам транспортування енергоресурсів.

За цих суперечливих умов перед Австралією постає нагальна проблема, яка містить три основні взаємопов'язані складові: 1) теоретичне та практичне визначення та закріплення власного місця в АТР, враховуючи стрімкі геополітичні зсуви; 2) розбудова дво- та багатосторонніх відносин у мережі союзних альянсів США; 3) вироблення гнучкої та вигідної політики щодо Пекіну.

Ще у 2000 році тодішнім прем'єр-міністром Австралії Дж. Говардом було зазначено, що існує значна можливість конфронтації та навіть відкритого конфлікту між провідними державами на азійському тлі і що завдяки союзу зі США Канберра може бути втягнута у доволі загрозливий калейдоскоп подій [3, с. 9]. Тому від того, яку позицію надалі займатиме Австралія у існуючій міжнародній взаємодії, помітним чином буде залежати й подальша формальна та функціональна структуризація регіону.

Відповідно наразі спробуємо визначити основні риси австралійсько-китайських відносин із перспективи сучасних зовнішньополітичних пріоритетів Канберри. Із вищезазначеного логічно витікає, що у тактико- стратегічному та ідейно-цивілізаційному контексті Австралія являє собою наявний суперечливий комплекс. Неодноразово відзначалася її культурна спорідненість із Заходом та водночас географічна віддаленість від нього, а також невизначеність у зовнішньополітичній стратегії між закритою континентальною позицією та експансивною острівною [3, с. 1]. Довгий час країна розглядалася великими західними державами лише як вигідний плацдарм, розташований на сполученні трьох світових океанів, для здійснення необхідних контроперацій (так, американські ВМС і авіація під час війни з Японією упродовж 1942-1945 рр. серед іншого використовували австралійське місто Дарт для забезпечення власної діяльності), вигідний ринок збуту та джерело товарів для Великої Британії та США, а також як черговий вузол у мережі блоків часів “холодної війни” (наприклад, у випадку з АНЗЮС чи безпосереднім союзним договором зі США).

Однак починаючи із кінця першого десятиліття 2000-х спостерігається значна трансформація стратегічного самопозиціонування Австралії у регіоні та визначення її національної безпеки. Що й відобразилося помітним чином на функціональній та формально-нормативній площині її зовнішньої політики. Так, вже у Білій книзі з оборони Австралії 2009 р. передбачалося найбільше збільшення витрат на ЗС, починаючи із кінця 1945 р. [3, с. 1]. Трохи раніше формалізується та укріплюється рівень двосторонніх відносин із такими країнами, як Індонезія, Південна Корея, Індія та Японія, зокрема шляхом підписання відповідних декларацій щодо співробітництва у сфері безпеки, і проводяться масштабні військові навчання за участі цих країн, а також США. Надалі очевиднішою стає все більша важливість, котра надається Канберрою Індійському океану. На сьогодні, у світлі перетворення останнього на чергову ключову арену глобального геостратегічного протистояння, із “забутого океану” в очах австралійських очільників він стає зоною пріоритетної важливості в усіх сферах, і особливо у військово-стратегічній. Згадана Біла книга 2009 року визначає Східну частину Індійського океану як частину першочергової сфери функціонування Австралійських сил самооборони (АСС). На підтвердження цьому одразу ж відповідно оприлюднюються плани стосовно укріплення західного узбережжя країни, починаючи від удосконалення стратегічно важливої інфраструктури, закінчуючи побудовою нових військово-морських баз [5, с. 33]. Врешті, змінюється сам загальний контекст позиціонування Австралії в регіоні. Із актора, що довгий час знаходився у тіні такти- ко-стратегічної та цивілізаційної невизначеності, вона перетворилася на країну у самому серці Азії. Що й тягне за собою життєву необхідність балансувати між моделлю опори на власні сили та залежністю від економічного впливу КНР та союзу зі США. При цьому Канберра відтепер починає відводити собі роль активного регулятора взаємовідносин в регіоні. Спираючись, з одного боку, на альянс зі США, та вбачаючи поки що у ньому ключову підвалину стабільності в АТР, а з іншого - з огляду на пріоритетність економічних зв'язків, забезпечуючи “повноцінну участь КНР у регіональній взаємодії” [1, с. 3].

Беручи до уваги значущість для Австралії договірних відносин зі США, необхідно згадати про безпосередню роль, яку останні їй надають у світлі трансформації структурних зв'язків у АТР. Так, Повітряно-морська військова концепція США 2010 р. визначає наступний характер внеску Канберри до дій союзників:

- розробка разом із Японією та США крилатих ракет наступного покоління із можливістю ураження як морських, так і сухопутних цілей;

- допомога у розгортанні винищувачів п'ятого покоління з метою сприяння досягненню переваги в повітрі, а також у боротьбі проти підводних човнів;

- приєднання до американської космічної розвідувальної системи та побудова високочастотного радару S класу задля покращення моніторингу південної півкулі;

- розгортання на Кокосових островах офшорної точки американського об'єднаного центру космічних операцій задля забезпечення виживання системи командування та контролю на випадок масштабного протистояння [6, с. 93].

Фактично, багато вказує на те, що США на сьогодні використовує риторику, яка обгрунтовує необхідність забезпечення спроможності “прориву потенційно можливого блокування КНР доступу до певних локацій” задля стрімкої мілітаризації власних союзників у регіоні.

У такій ситуації розглядаються декілька сценаріїв участі Австралії у реалізації згаданої повітряно-морської військової концепції. Так, дослідник І. Реман, зокрема, виділяє: 1) підтримку в ар'єргарді; 2) ведення підривних дій на периферії та 3) наступ збройними силами класу “амфібія” [3, с. 16]. Ілюстрацією в даному разі, по-перше, може слугувати тиск США на уряд Австралії щодо закупівлі протиморських ракет великої дальності F-111 (від яких Канберра у свій час встигла відмовитись раніше), на відміну від сотні ракет малої дальності F-35. А також намічене поступове повернення ЗС на військові одиниці класу “амфібія” у вигляді закупівлі двох вертолітних доків, п'яти десантних кораблів, судна забезпечення постачання та середніх розмірів транспортного корабля [7, с. 36]. Подібна ситуація щодо видозміни розташування і кількості сил досить явно окреслює антикитайську спрямованість у рамках американської стратегічної лінії мережі альянсів в регіоні. У цих умовах взаємодія між Австралією та КНР набуває все більш актуальних і водночас контроверсійних рис, що вимагає від Канберри пошуку найбільш вигідного та головне безпечного варіанту поведінки.

На цьому тлі варто зазначити, що за своєю функціональною сферою та змістовним навантаженням відносини між Китаєм та Австралією встигли перетворитися на доволі широкий спектр напрямків та можливостей для обох сторін. Так, КНР є найбільшим торгівельним партнером Австралії, з двостороннім об'ємом торгівлі більш ніж у $125 млрд. в 2012 р., а також другим за розмірами джерелом кваліфікованих людських ресурсів (на 2013 р. їх кількість становила 10 тис. осіб) [2, c. 2]. До того ж, Китай посідає перше місце за кількістю іноземних студентів, що навчаються в Австралії (120 тис. осіб), та туристів, що її відвідує (перевищивши у 2012 р. за згаданим показником Велику Британію). З іншого боку, 12,5% усіх китайських студентів, що навчаються за кордоном, отримують навчання у Австралії, ставлячи її у цій площині на третє місце для КНР після США (24,7%) та Японії (13%) [2, c. 8].

Китайська мова є найбільш вживаною іноземною мовою на території Австралії, а відповідно, китайська діаспора, широко представлена на багатьох рівнях, відіграє помітну роль в політико-економічному та соціокультурному вимірах цієї держави. Показовою у даному сенсі є “Стратегія щодо Китаю”, видана відомством закордонних справ Австралії у 2013 р. Поруч із подібними документами по відношенню до Японії, Південної Кореї та Індонезії, яким Австралія надала ключові ролі в контексті розбудови власної азійської політики, вказана стратегія відображає низку цікавих особливостей. По-перше, бажання Канберри налаштувати характер економічного співробітництва з Китаєм у відповідності до тенденцій його соціально-економічному розвитку. Тут враховуються і прогнози щодо посилення урбанізації, і зростаюче старіння населення, і розширення середнього класу та споживчих ринків, а також потреби у забезпеченні технологіями, спрямованими на збереження навколишнього середовища. Характерно, що мінеральні та енергоресурси становлять 85% експорту Австралії до КНР. Тому, виходячи зі згаданих тенденцій у китайській економіці, ще у 2011 р. австралійським урядом було зроблено прогноз, що економічне зростання Китаю забезпечуватиме щорічне 7% зростання експорту у 2012-2016 рр. [2, c. 15].

По-друге, важливим є аспект “китаїзації” Австралії, що має на меті більше зближення держав, починаючи від звичайних людських контактів, завершуючи вищим політичним співробітництвом. Механізмами реалізації даної ідеї слугують численні проекти щодо двосторонніх студентських обмінів, введення у школах китайської в якості обов'язкової із перших класів, заснування та розширення центрів із вивчення Китаю тощо. Дані інструменти мають забезпечити у подальшому наявність в Австралії відповідно обізнаного та культурно підготовленого соціального, політичного та бізнесового прошарку, який стане дієвою ланкою у забезпеченні та розгортанні відносин між двома країнами.

По-третє, згадується унікальність ідеології Австралії. Ілюструється наближеність її ідентичності до азійської сфери і китайської зокрема. Це, в свою чергу, створює дилему, за якої Австралія, з одного боку, будучи нормативно та історично замикаючою частиною т.зв. “англосфери” в АТР, виявляє і суттєвий азійський, інколи навіть і прокитайський характер. З одного боку, таке явище являє собою перевагу, оскільки надає можливість користуватися можливостями стратегічного партнерства із обома сторонами. З іншого ж, це може стати перешкодою, зокрема, наприклад, в умовах інтенсифікації напруженості у відносинах між США чи КНР за вплив на регіональні процеси. В такому разі Канберрі необхідно буде здійснювати відповідний вибір сторін, або ж позиціонувати себе в якості альтернативного центру сили, чи долучатися до такого. А оскільки останній зі згаданих варіантів на сьогодні не є можливим за відсутності цілісного функціонально та нормативно оформленого силового полюсу, який би можна було використовувати в якості регулятора відносин у АТР, то Австралія вимушена буде і в коротко- та середньостроковій перспективі маневрувати. Тобто знаходити проміжний варіант між подальшим залученням до взаємодії в рамках режиму альянсів США в регіоні, одними із основних функцій яких є потенційне стримування та протидія КНР, у той же час забезпечуючи цілі власної безпеки та соціально-економічного зростання шляхом посилення азійського, зокрема китайського вектору зовнішньої політики.

Виходячи із вищенаведеного, можна зробити припущення, що навіть у військово-стратегічній площині та контексті зазначеної Повітряно-морської військової концепції США, Австралія буде обирати серединний варіант. Наприклад, позитивним кроком у даному напрямку буде помітна модернізація збройних сил, а також підвищення рівня співробітництва із рештою партнерів Сполучених Штатів в регіоні, таких як Японія, Південна Корея, Індонезія та Індія. Що, в свою чергу, дасть додаткові можливості для реалізації низки австралійських інтересів. В той же час, поміркованість Канберри виявляється у відсутності, наприклад, наразі в останньої бажання закуповувати американські ракети великої дальності, що могли б діставати території КНР, як це передбачалося Повітряно-морською концепцією Вашингтону, обмежуючись лише ракетами малої та середньої дальності, навіть за умов політичного тиску США [4].

Таким чином, в коротко- та середньостроковій перспективі відносини Австралії та КНР зберігатимуть власну автономію та розвиватимуться у економічно-соціальному, культурному та політичному вимірі й надалі, незважаючи на просування військових ініціатив США та їх партнерів у регіоні. Особливо це стає наявним з урахуванням зазначений вище існуючих засад контактів Австралії та КНР. І це буде відбуватися на тлі існуючої регіональної взаємодії, виявляючи сталу тенденцію до розширення, допоки обидві сторони будуть усвідомлювати, що їхні відповідні національні інтереси знаходять своє втілення.

австралія політика канберри

Список використаних джерел

1. Australia in the Asian Century. White Paper [Electronic resource] / Australian Government. - October 2012. - century-white-paper.pdf

2. China. Country Strategy [Electronic resource] / Australian Gov ernment. Department of Foreign Affairs and Trade. - 2013.

3. Rehman I. From Down Under to Top Center. Australia, the United States and this Century's Special Relationship [Electronic resource] / Iskander Rehman // Transaltantic Academy Paper Series.

4. Babbage R. Australia's Strategic Edge in 2030 [Electronic resource] / Ross Babbage // Kokoda Foundation. - Paper n.15. - February 2011.

5. Smith R.The Long Rise of China in Australian Defense Strategy [Electronic resource] / Richard Smith // Lowy Institute for International Policy. - April 2009.

6. AirSea Battle: A Point of Departure Operational Concept

7. Palazzo A. Projecting Force: The Australian Army and Maritime Strategy [Electronic resource] / Albert Palazzo / Land Warfare Studies Center. - Canberra, 2010.

Размещено на Allbest.ru