Проблеми інституціоналізації прикладного політичного аналізу та прогнозування у сучасному українському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

13

ПРОБЛЕМИ IНСТИТУЦIОНАЛIЗАЦII ПРИКЛАДНОГО ПОЛIТИЧНОГО АНАЛIЗУ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПIЛЬСТВI

Сталоверова Г.В.,

ст. викладач

(Нацiональний унiверситет водного

господарства та природокористування)

УДК 32:008

Кардинальні процеси трансформації українського соціуму, поява багато чисельних соціально-політичних інновацій обумовили необхідність їх наукової інтерпретації на основі якісного прикладного аналізу з метою прогнозування основних тенденцій розвитку.

Cardinal processes of Ukrainian society appearance of many political innovation caused the necessity of their scientisis interpretation on the basiss of the gualitative application analisis with the purpose prognostics of basic development tendencys.

Останнім часом в Україні, поряд з існуючими традиційними академічними та державними структурами, які відповідають за інформаційно-аналітичне забезпечення українського політикуму, виникло багато інформаційно-аналітичних, експертних та консалтингових центрів, що займаються різними видами робiт - від аналізу передвиборчої ситуації та планування виборчих кампаній до розробки стратегій розвитку країни на довгострокову та середньострокову перспективу. Достатньо гострі соціально-політичні процеси останніх років спровокували появу багаточисельних політичних коментарів та прогнозів стосовно підсумків виборчих кампаній, поточної політики, міжнародних відносин. Складається таке враження, що політичної аналітики не тільки не бракує у нашому суспільстві, але й іноді навіть відчутна її надмірність.

Але поряд з цим спостерігається ситуація, коли, по-перше, багато заявлених прогнозів так і не знайшли свого підтвердження у політичній практиці. На цій основі закономірно виникає питання про довіру до різного роду аналітичних структур, про якість використаних методів і технік досліджень та їх відповідності світовим стандартам. По-друге, до числа аналітиків відносять себе й виборчі технологи, й журналісти, й іміджмейкери та інші суб'єкти, які своєю не дуже компетентною працею дискредитують саме науковий політичний аналіз та експертизу. По-третє, слід констатувати, що публічні політичні рішення в нашій країні приймаються у багатьох випадках абсолютно інтуїтивно, без врахування далекострокових наслідків. Все це свідчить про те, що, прикладний політичний аналіз як професійна область знаходиться у стадії свого становлення і, відповідно, переживає серйозні труднощі, пов'язані з методологічною базою аналітичних досліджень; і він ще не став невід'ємним елементом української державної політики. Тому проблема стандартів якісного політичного аналізу та прогнозування для надійної фіксації змін, вияву механізмів політичної динаміки, для реалізації адекватної стратегії прийняття політичних рішень, набуває особливої актуальності.

Зосередимо свою увагу на деяких найбільш загальних проблемах становлення та розвитку політичної аналітики і прогнозування у сучасних умовах. "Розрив" між академічною наукою та прикладною діяльністю. Останнім часом проблема становлення та розвитку прикладного політичного аналізу як професійної області стала предметом обговорення у колі вітчизняних науковців та аналітиків. Серед сучасних наукових праць, де розглядаються методологічні та методичні основи політичного аналізу, прогнозування та політичних консультацій, слід назвати роботи Д. Видріна "Очерки практической политологии" (К., 1991), А. Гончаренка "Прогнозирование и политика" (К., 1993), С.Телешуна і А.Бароніна "Політична аналітика. Прогнозування та політичні консультації" (К., 2001), А. Коваленка "Політичний аналіз і прогнозування" (К., 2002), В. Горбатенка "Політичне прогнозування: теорія, методологія і практика" (К., 2006). Питання політичного аналізу, прогнозування та прийняття політичних рішень отримують висвітлення і у сучасній навчальній літературі, зокрема, у навчальному посібнику "Теорія і практика політичного аналізу" за редакцією О.Валевського, В.Ребкала, який вийшов у 2003 році.

Як вважають вітчизняні та зарубіжні дослідники, серйозною перешкодою для процесу інституціоналізації прикладного політичного аналізу та прогнозування, постає ситуація автономного існування представників теоретичної фундаментальної науки та співтовариства "політологів - прикладників" [1, 183]. Мова йде навіть про різну інтерпретацію поняття "політичний аналіз". У науковій сфері, окрім практично-прикладної роботи по оцінці та рішенню деякої суспільної проблеми для конкретного замовника, при цьому розуміються всі фундаментальні знання, тобто практично вся політологія, а також збір, систематизація та обробка первинних даних та методи. А в практичній політиці під "політичним аналізом" розуміють і "ситуаційний аналіз", і інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики, і експертне супроводження державних рішень, і політичну журналістику і навіть сприймають як різновид піару або шоу-бізнеса. З метою подолання цього розриву пропонувалося створити аналітичні секції у рамках Асоціації політичних наук або інших структур, державних у тому числі, які б поєднували як практикуючих аналітиків, так і університетських вчених. Основне питання, яке при цьому актуалізується, - це проблема фінансування.

Так званий "розрив" слід розглядати також у більш широкому контексті, у площині логіки взаємодії фундаментальних і прикладних наук. З одного боку, у сучасних суспільних науках існують багато теоретичних побудов, які або не мають ніякого відношення до дійсності, або викривлюють її настільки, що будь яке їх практичне застосування веде до непередбачуваних результатів. У цьому контексті слід нагадати й ефект "концептуальних натяжок", на який звернув увагу Дж.Сарторі [2]. Він полягає у неадекватному застосуванні концептів для вирішення конкретних пізнавальних завдань, спроба надати їм характер пояснення "раз і назавжди", на всі випадки життя. Тобто при розширенні кола явищ, які досліджуються, самі ці концепти постають настільки розпливчатими, що сенс їх значення втрачається. Дж.Сарторі характеризує появу "концептуальних натяжок" як свого роду падіння вченого з "дробини абстракцій", коли один і той же концепт зводить до єдиного цілого елементи макротеорій, теорій середнього рівня і мікротеорій. Наприклад, різкої критиці сьогодні піддані концепти "демократій з прикметниками", які детально аналізувалися Д.Кольєром та С.Левицкі. У вітчизняному варіанті достатньо відомою однією з таких теорій була концепція "делегованої демократії" Г.О'Доннела. Ці автори відзначають, що в основі подібних концептів лежить змішування "ключового концепту" і "дрібного підтипу". Це призводить до того, що "демократії з прикметниками" мають не дуже велику пізнавальну цінність. Вони означають дуже великий клас явищ, але при цьому не дозволяють провести аналіз достатніх відмінностей між ними і характеризують, скоріше, наслідки, ніж причини їх виникнення [3, 88].

З іншого боку, та ступінь автономії, яку відстоюють "прикладники-політологи", часто виступає свого роду спробою представити теоретичну політологію декілька зайвою для досліджень, які ними проводяться. У результаті такого підходу аналіз політичної реальності постає однобічним, фрагментарним, який призводить у кінцевому підсумку до натуралістичного прорахунку [4, 35]. Останній виявляється у концентрації дослідження виключно у рамках "злободення". Його сенс полягає у повному виключенні всього того, що ми не спостерігаємо у часи виборів, вуличних маніфестацій, формування уряду, як такого, що не має відношення до діла, тобто виключенні існуючого соціально-політичного контексту. Сьогодні у роботі аналітичних центрів існує тенденція до поширення технократизму, коли у політичний аналіз привносяться не лише методи і техніка суворого формалізованого дослідження (математичні методи, наприклад), але й характерний для цих областей наукового знання стиль мислення. Поняття "аналіз" тлумачиться у буквальному сенсі, як декомпозиція, або розчленування цілісного суспільного об'єкту на окремі компоненти та вивчаються вони окремо від цілісного конструкту. Це означає практично повну відмову від використання в аналітичній роботі ціннісних і моральних критеріїв, а також ігнорування соціально-політичного середовища управлінської діяльності, загальних закономірностей розвитку політичного процесу. Саме таким підходом можна пояснити невдачі політико-економічних реформ у суспільствах, які трансформуються, коли механічно імпортувалися західні інститути та цінності без врахування загального культурного і політичного контексту, а на нашому ґрунті вони набували абсолютно антизахідного змісту.

Слід сказати, що "політичний аналіз" здійснюється дійсно на трьох рівнях: теоретико-фундаментальному, емпіричному та практично-прикладному. І останній, вирішуючи завдання оцінки та рішення суспільної проблеми для конкретного замовника, повинен будувати модель унікальної у своєму роді ситуації, синтезуючи для цього концептуальні знання, що виробляються на першому рівні, та фактичну інформацію, що надає аналіз на другому рівні. З методологічної точки зору, таке дослідження дійсно може претендувати на науковість та об'єктивність.

Проблема застосування сучасних методів політологічних досліджень. XX століття для західної науки стало періодом швидкого росту різних методологій і методик з прикладного політичного аналізу та прогнозування, особливо пов'язаних з використанням інструментарію емпіричних, кількісних методів (у рамках панування біхевіористського підходу). Аналіз докладів і матеріалів останніх конгресів МАПН демонструє, що політологи активно використовують й "традиційні"- якісні, логіко-філософські та історико-порівняльні підходи, і "нові" методи прогнозування, які засновуються на методах вимірювання, застосування математичних, статистичних і комп'ютерних засобів аналізу спеціально зібраних для того емпіричних даних. Сучасні методики політологічних досліджень у більшості є формою, засобом адаптації загальних та спеціальних методів до вивчення специфічних та по - своєму унікальних політичних явищ та процесів, які вимагають певне комбінаційне сполучення та пропорцію "традиційних", якісних і "нових" емпіричних, кількісних засобів політичного пізнання і не зводяться до жодного з цих засобів окремо [5, 35].

Проблема оптимального сполучення якісних та кількісних методів у політологічних дослідженнях (внутрішньо- та зовнішньополітичних сфер) набуває особливої актуальності у сучасний період розвитку нашого суспільства. Зазначимо, що незважаючи на дуже широку практику використання у світі математичних методів і наявність величезних обчислювальних потужностей, все ж таки їх практичне застосування принципово обмежується лише випадками опрацювання ретроспективних даних кількісного характеру, що монотонно змінюються, або, в окремих ситуаціях, так званих "розмитих" даних. Інакше кажучи, при застосуванні методів прогнозування відбувається опис майбутнього, яке фактично є продовженням або екстраполяцією минулого [6]. Ця обставина істотно обмежує можливості зазначених методів у трансформаційних суспільствах у чистому вигляді, де різного роду стрибкоподібні зміни вимагають напевно саме якісного аналізу, або сполучення цих методів. До того ж використання якісних методів дослідження дає змогу швидко реагувати на зміни, що відбуваються, та зорієнтувати прогноз на конкретну проблемну ситуацію.

Застосування математичних методів у сучасних гуманітарних дослідженнях, пов'язано зі складностями не тільки методичного, але й організаційного характеру. По-перше, не завжди система понять, що використовується, є достатньою для її формалізації, вона може бути не чіткою та внутрішньо суперечливою. У такий області знань, як політологія, часто треба враховувати наявність достатньо великого числа суб'єктивних моментів, об'єктів, які не піддаються розчленуванню, велику ступінь невизначеності і високий рівень динамізму. Необхідно також мати на увазі, що в ряді випадків серйозною перешкодою для формулювання коректних висновків може бути нестаток інформації. По-друге, обробка інформації математичними методами тривала і вимагає часу. По-третє, такі дослідження потребують серйозного фінансування і матеріально-технічної бази. По-четверте, математичні методи дослідження вимагають також від представників соціально-політичних наук і математичних або кібернетичних пройти спеціальну професійну міждисциплінарну підготовку, що теж потребує додаткового фінансування.

Однак, саме оптимальне сполучення адекватних якісних та кількісних методів та їх використання в аналізі сучасних політичних процесів, безумовно, дало б змогу суттєво підвищити ефективність конкретних досліджень, забезпечуючи точність результатів, зокрема, дуже корисним таке сполучення виявилося б у моделюванні виборчих та законодавчих процесів (внутрішня політика), розвитку конфліктів та переговорів у сфері міжнародних відносин.

Інша проблема стосується затребування політичного аналізу та його впливу на прийняття політичних рішень. Прикладний політичний аналіз розвиватимуся тоді, коли формується запит на аналітичну продукцію. Слід сказати, що незважаючи на слабий зв'язок між аналітиками та особами, які приймають рішення (ця тенденція, до речі, характерна для всього світу, у тому числі й для США), політичний аналіз є достатньо затребуваним в країні. Але проблема стосується якості самого запиту. Політичний аналіз в Україні, безумовно, існує, але політична еліта потребує експертних рішень у більшості саме в питаннях, які стосуються внутрішньополітичної боротьби. Про це говорить й те, що потреба в експертно-аналітичних послугах різко зростає в ситуації передвиборчих процесів. Як показує досвід колишніх президентських і парламентських кампаній звертаються українські політики і до російських аналітичних груп. Цікаво також, що запит політичної еліти на об'єктивну інформацію іноді конкурує із запитом на обґрунтування необхідного ідеологічного контексту.

Не потребує обґрунтувань теза про те, що саме поточні рішення, їх якість та оперативність, є тим, на що, у кінцевому підсумку, політичний аналіз спрямований. У цьому контексті актуальною є проблема стратегічного планування на основі довгострокового прогнозування у нашій країні. У політичному процесі важливою є не тільки порада спостерігача-експерта, який прораховує декілька варіантів розвитку ситуації, але й також розробка стратегії розвитку одного з найбільш прийнятних варіантів. Тобто в аналітичній роботі важливо враховувати рішення так званих "завдань щодо втілення", які є для багатьох "фабрик думки" ("мозкових центрів"), як у США, наприклад, ("Ренд Корпорейшн", фонд "Спадщина", Бруклінський інститут та ін.) серйозним напрямком роботи, якщо не основним.

Достатньо цікаво, але за суттю своєї діяльності "фабрики думки" у Східній Європі, що виникли після розпаду СРСР за підтримкою урядових та приватних західних фондів, суттєво відрізняються від діяльності "фабрик думки" у Північній Америці і Західній Європі. Так, за думкою І.Крастева, голови Центру ліберальних стратегій (Софія, 2002), у країнах Східної Європи "фабрики думки" стали затребуваними у середині 90-х років, коли у результаті суспільного незадоволення перші реформаторські ліберальні уряди поступилися владою на користь відносно лівим силам. У цих умовах економічні "фабрики думки" відігравали важливу роль в утриманні вихідної парадигми економічної реформи. Цього вдалося домогтися у першу чергу завдяки тісної взаємодії "фабрик думки" та ЗМІ, до думки яких прислуховувалися і нові керівники. Національні фабрики відіграли таким чином роль посередника між Міжнародним валютним фондом та Всесвітнім банком, з одного боку, і національними урядами, з іншого. Таким чином, в Америці "фабрики думки" виникали з метою використання соціальних наук для вирішення конкретних соціальних, економічних або політичних проблем. А у Східній Європі, навпаки, вони являли собою нову стратегію утримання ліберального порядку денного для економічної політики щодо лівих урядів [7, 97-98].

Існуюча ситуація в Україні свідчить про те, що розробка науково -обгрунтованих прогнозів та стратегій глобального характеру є життєво необхідною, особливо у зовнішній політиці. Умовою їх втілення виступає культура прийняття рішень, а також якісні характеристики національної стратегічної культури, лідерства та ініціативи. Основні складності у роботі аналітичних центрів Україні, а також в реалізації впливу аналітики на прийняття державних рішень полягають у наступному: відсутності в суспільстві консенсусу еліт щодо базових стратегічних пріоритетів державного розвитку, цілей системи як такої; недостатній фінансовій та матеріальній підтримці діяльності аналітичних структур з боку влади та бізнес-груп; закритості та непрозорості процедури підготовки та прийняття багатьох рішень політичною елітою; низькій зацікавленості органів державної влади в послугах незалежних аналітичних структур.

Політичні рішення приймаються не на основі даних аналітичних досліджень, а з їх більшим або меншим врахуванням. Дійсно у політиці панують саме інтереси, а знання застосовують для обслуговування цих інтересів. При цьому часто виникає ситуація, коли інтереси формуються та реалізуються не завдяки експертному знанню та політичній аналітиці, а іноді навіть й всупереч їм. Слід констатувати, що аналітичні структури залишаються сьогодні здебільшого своєрiдними "центрами впливу", точніше, центрами формування суспільної думки.

Підготовка професійних кадрів. Актуальною для нашого суспільства залишається проблема підготовки фахівців з прикладного політичного аналізу та прогнозування. У вищих навчальних закладах вже почали читатися курси з цього наукового напрямку, наприклад, в Національному педагогічному університеті ім. М.П.Драгоманова, Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченко, Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП), Інституті політичних наук при Інституті політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, Національному університеті "Києво-Могилянська академія" та ін. Окремі питання цієї теми вивчаються і в рамках загального курсу прикладної політології, і у рамках вивчення проблем емпіричного аналізу. Але система підготовки професійних кадрів, інституціоналізація прикладного політичного аналізу як дисципліни знаходяться поки що у стадії свого становлення (у порівнянні із країнами Заходу).

Найбільш інтенсивний період інституціоналізації прикладного політичного аналізу як наукової дисципліни в США та Західній Європі припадає на кінець 1960 - початок 1970 років, саме у цей період з'являються різноманітні навчальні посібники, що присвячені проблемам політичного прогнозування, методиці політичного аналізу. Зацікавленість прикладним політичним аналізом як академічною дисципліною був викликаний масовим втіленням державних соціально-економічних програм ще в 50- ті роки, які принесли досить продуктивні результати. В останні десятиліття ХХ ст. були видані посібники У.Данна (1994), Д.Веймера і А.Вайнiнга (1992), Е.Квейда (1989), Д.Мангейма і Р.Рiча (рос. видання 1997), У.Парсонса (1995), Б.Хогвуда і Л.Ганна (1982) та інші, які є продуктами різних шкіл, в яких робиться акцент на різних елементах і завданнях політичного аналізу, підкреслюються різнi аспекти діяльності аналітиків. Дані праці є не тільки яскравими зразками західного наукового та викладацького досвіду розвитку дисципліни, але й необхідно підкреслити, що вони здійснили значний вплив на створення вітчизняних навчальних курсів з політичного аналізу.

Проблема браку професійних кадрів в нашій країні звісно впливає на рівень розробок та використання методів прогнозування, тим більш, що в трансформаційних суспільствах застосування розроблених західними вченими методи та теорії прогнозування ускладнюється специфікою нестабільності, нелінійності процесів, що відбуваються. Тому необхідний процес або переосмислення цих методів, їх переформатування, або створення у рамках загальновідомих дослідницьких напрямків власних методів та технік щодо аналізу процесів у внутрішньо - і зовнішньополітичній сферах. Причини дефіциту професійних експертних кадрів полягають, по-перше, в "розриві" між академічною наукою та прикладною діяльністю, по-друге, існує проблема відпливу інтелекту за кордон внаслідок низького матеріально - фінансового забезпечення діяльності науковців та несприятливу ситуацію у системі освіти в Україні, що фінансується за "залишковим" принципом.

Важливішою умовою розвитку прикладного політичного аналізу є формування професійного співтовариства політичних аналітиків. Створення наукового простору, який би поєднував і практикуючих аналітиків, і фахівців з теоретичної політології, сприяв би виробленню стандартів якості прикладних політичних досліджень, створенню рамок, які дозволяли б продукувати ефективні знання, що піддаються верифікації, формуванню взагалі професійної культури. Основними завданнями цього співтовариства повинні стати налагодження випуску журналів, інтернет-видань для публікацій досягнень у цій галузі та розгортання дискусій щодо методологій, методик і технік прикладних досліджень, створення наукового майданчику для проведення "круглих столів", семінарів, конференцій. Формування професійного кола фахівців з прикладного політичного аналізу та прогнозуванню слід розглядати як серйозний крок на шляху подолання практики маніпуляції суспільною думкою, відходу аналітичних структур від іміджу "центрів впливу", формування системи управління, в якій публічні політичні рішення базуватиметься на об'єктивних наукових даних, встановлених стратегічних пріоритетах, з врахуванням потреб як влади, так і громадянського суспільства.

Таким чином, розвиток та інституціоналізація політичного аналізу у нашій країні залежить від наступних факторів: 1)подолання розриву, який зберігається, між академічною наукою та практичною політикою та створення співтовариства професіоналів з прикладного політичного аналізу; 2) росту рівня "запиту" уряду та інших політичних суб'єктів на аналітичну продукцію; 3) вироблення культури стратегічного мислення політичної еліти; 4) налагодження системи підготовки професійних кадрів з прикладного політичного аналізу для підвищення рівня аналітичної роботи, у сфері державної служби, у тому числі.

суспільство політична Інновація соціум

Список літератури

1. Политический анализ: современное состояние и направления развития // Полис. - 2004. - №3. - С.182-185.

2. Сартори Дж. Искажение концептов в сравнительной политологии // Полис. - 2003. - №3. - С.67-77; №4. - С. 152-160.

3. Гельман В.Я. Формирование концептов в исследованиях российской политики // Принципы и практика политических исследований. - М.: (РОССПЭН), 2002. - С.83-101.

4. Ильин М.В. Отечественная политология между универсальностью и партикулярностью // Принципы и практика политических исследований. - М.: (РОССПЭН), 2002. -С.20-38.

5. Дегтярев А. Основы теории политики: Учеб. пособие / Ин-т "Открытое об-во". - Гл.2. Методы изучения политики. - М.: Высшая школа, 1998. - 239 с.

6. Згуровський М.З. Хто бачить майбутнє, то й перемагає //Зеркало недели. - №25. - 2001.

7. Государственная политика и управление.Ч.1. Концепции и проблемы государственной политики и управления /Под ред. Л.В.Сморгунова. - М.: (РОССПЭН), 2006. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru