Про функціонування мови державної та регіональних у демократизуючій Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про функціонування мови державної та регіональних у демократизуючій Україні

У цій невеликій розвідці, що постала на основі монографії автора про трансформацію вищої школи в Україні, розглядається питання про функціонування державної й регіональних мов в Україні, власне проблематика мовної ситуації в Україні.

Почнемо статтю з того, що турботи політиків Донбасу про функціонування російської мови у цьому регіоні безпідставні з ряду причин і їх не можна абсолютизувати.

По-перше, у Донецькій, Луганській областях побутує не «велика» російська мова Пушкіна-Тургенєва, а український донецький комунікативний, дистильований варіант її, позбавлений живої народної основи. Аспект етнолінгвістичний у даному випадку не визначальний.

По-друге, функціонування тієї чи іншої мови визначається соціально, а не її особливостями. Скажімо, не наймилозвучніша італійська, а порівняно немилозвучна англійська нині стала першою міжнародною мовою. Діалектну основу (середньонаддніпрянський діалект) сучасної української літературної мови визначала не його внутрішньоструктурна характеристика, а позамовний чинник. Певні, що зміняться соціально-економічні умови у східному й південно - східному регіонах й відповідно зміниться мовна ситуація у них, зокрема відношення до української мови.

Коротенько зупинимось на причинах, що зумовили нинішню мовну ситуацію в Україні у цілому й окремо у кожному з двох регіонів.

Нинішня мовна ситуація у поки що бінарній регіональній Україні у минулому визначалася домінантизацією спершу колишньої українсько-польської, пізніше українсько-російської прямими й опосередкованою через польську українсько-німецькою взаємодіями.

Попередні українсько-іншомовні взаємодії, а тим більше давньоукраїнського періоду чи сучасні, наприклад, українсько-англійську через їх вторинність до уваги не беремо.

На нинішньому етапі мовна ситуація у суверенній Україні визначається знову ж таки в обох регіонах зовсім по-різному. Так, у західному у кожному з-під регіонів реальний вплив мов сусідніх держав: у Галичині і Волині - польської, у Буковині - румунської, у Закарпатті - угорської, у східному, зокрема Харківській, Луганській, Донецькій, на півдні, зокрема Одеської областях - російської мови.

Мабуть, можна було б згадати про прямий вплив греко-татар - ського й греко-еллінського говорів та опосередкований грецької літературної мови на півдні Донецької області. У західному регіоні відчувається у функціонуванні української колишній вплив німецької як державної Австро-угорської імперії, до складу якої входили українські Галичина, Закарпаття, Буковина. У кінці ХХ ст. у зв'язку із зростанням ролі Німеччини у Європі стала відчутною німецька, зумовлена регіональною германською глобалізацією.

У східному регіоні з періоду формування Російської імперії неухильно зростав вплив українсько-російської, а точніше російської глобалізації. Законодавчі акти Російської імперій, Радянського Союзу - тому найкраще підтвердження. Мовна глобалізація супроводжувалася і визначалася соціально-політичною, економічною, демографічною. Зважмо, що Схід і Південний Схід були інтегровані фактично у промисловий комплекс Росії.

Порушення усталених російсько-українських економічних зв'язків, а не вплив українсько-російської взаємодій визначають нині збурення громадян Сходу й Південного Сходу. Соціально-економічні зрушення в Україні, зумовлені прямуванням її до Європи і світової співдружності, поступово, неухильно й щодалі очевидніше її послаблятимуть, а значить зміниться й мовна ситуація у регіоні.

Заперечувати парадигмальність у розвитку мови й мовознавства так же ненауково, як не визнавати перевагу католицьких та протестантських європейсько-північноамериканських сучасних демократій Європи та США над середньовічним православним християнським і його продовженням пролетарсько-комуністичним тоталітаризмом Росії. Слід, правда, визнати, що обидві соціальні парадигми прогресивніші за язичництво.

У зв'язку з відчутною американською світовою глобалізацією кінця ХХ і початку ХХІ ст. в освічених колах України, особливо молоді утверджується англійська мова. Це очевидніше у західному регіоні, що пояснюється заробітчанством у країнах Східної та Західної Європи, де англійська мова стала поширеною. Зрозуміло, що англійська мова у зв'язку із цією глобалізацією стає першою міжнародною мовою громадян нашої держави. Та маємо зауважити, що, на нинішньому етапі громадянам економічно слабкої України треба зважати, а її політикам треба враховувати при визначенні взаємозв'язків з політично відсталою, але економічно-потужною Росією все ще триваючу російську глобалізацію. У такому разі маємо визначити відповідно до соціальних потреб, ураховуючи регіональний чинник, диференційовану систему вивчення російської мови у школах та вишах України.

Після такого екскурсу запропонуємо деякі пропозиції, щодо її викладання у школах та вишах. Попередній і поки що нинішній етапи функціонування російської мови в обох (а особливо східному) регіонах зумовлені уже фактично історично проміжною й регіональною російською глобалізацією, яка все ще у пострадянських республіках-державах протиставляється світовій північно-американсько-європейській демократичній. До речі, маємо визнати, що українські науковці, скажімо, навіть лінгвісти, будучи випускниками факультету іноземних мов, у своїх здебільшого атестаційних дослідницьких роботах оперують в основному розвідками й книгами російських або російськими перекладами іноземних авторів. Загальнотеоретичний, а особливо прикладний характер і світового мовознавства визначається лінгвістами США та Європи, але не Російської Федерації, бо структуралізм, функціоналізм, генеративна і когнітивна лінгвістики - парадигми запозичені. Скажімо, лише після уже посталої традиції проведення європейських когнітивних конференцій настала черга за російськими.

Весь цей попередній соціолого-психологічний екскурс, здається, переконує навіть тих, хто підтримував передвиборчий галас на захист нібито обмежуваної щодо функціонування в Україні російської мови, не просто у безпідставності, але й тенденційній заангажованості нинішніх антиукраїнських політиків.

Не станемо втягуватися у спекулятивну дискусію про доцільність надання державності в усіх регіонах України статусу другої, а фактично єдиної російській мові, зокрема аналізувати численні проекти й закони про функціонування мов у даній державі, а запропонуємо своє бачення цього явища з позиції психо- й соціолінгвістики. Почнемо з нами пропагованої основоположної тези.

У вишах України мова викладання має визначатися їх статутом: таким чином відповідно у національному - функціонує українська держава, а в регіональному - може бути мова, визначена офіційною у певному регіоні. Зрозуміло, національний виш фінансується з державного бюджету, регіональний функціонує на кошти регіону, муніципальний (міський) утримується коштом муніципалітету (міста). Зрозуміло, дипломи, видані регіональними навчальними закладами, мають бути уніфіковані в статусі, в іншому регіоні вони нострифікуються.

Міжрегіональні, а найперше головні (провідні) послуговуються, зрозуміло, державною українською. Їх статус визначає державне фінансування. І лише вузько регіональні, у яких готуються фахівці одного регіону, послуговуються регіональною офіційною мовою. Безперечно, вони утримуються регіоном. Повторимось, що обмежений функціонально й територіально диплом в іншому регіоні потребує відповідної нострифікації.

Виші, що готують працівників соціально необхідних професій (педагогічні, соціальні працівники, домашні лікарі і т.і.) визначаються щодо свого статуту й фінансування, а значить і щодо мови навчання колективом працівників. Але загальнодержавний статус функціонування випускників цих вишів робить логічним їх державне фінансування і державну українську мову навчання у них.

У зв'язку з вищесказаним визначаються щодо державної української чи офіційної регіональної школи України. Зрозуміло, як у всіх вишах України, так і всіх школах визначається як державна українська мова, бо інакше постане проблема несприйняття одним одного в державі представників різних регіонів й не формуватиметься спільне світобачення громадянина України.

Визначаються відповідно і принципи державного фінансування шкіл з регіональною мовою навчання. Адже не може бути узаконена абсолютизація на Півдні й Південному Сході шкіл з російською, а в інших регіонах - з іншими регіональними мовами. У кожному окремому регіоні на основі співвідношення бажаючих навчатися державною українською чи регіональною мовами визначається певне співвідношення шкіл з учнями, що навчаються державною та регіональною мовами. Зрозуміло, за державний кошт не можуть системно готуватися в Україні численні абітурієнти для російських, польських, угорських, румунських, грецьких вишів. Разом з тим припускаємо, що в Україні можуть функціонувати школи й виші коштом іноземних держав, але за міжнародними нормами з урахуванням законодавства України. Зрозуміло, вивчення української мови у них обов'язкове.

Усілякі інші принципи сприймаються як такі, що спрямовані на порушення територіальної цілісності України. Це все ще, на жаль, спекулятивно використовується хіба що антинаціональними партіями та блоками у передвиборчій боротьбі, чому приходить кінець.

Навчання іноземних студентів має здійснюватися державною українською мовою, бо іноземні студенти перебувають під юрисдикцією держави в цілому, а не окремих регіонів. І це тим більше, що без регіональної нострифікації регіональними вишами виданими в одних регіонах дипломами неможливим стане їх переведення студентів-іноземців з одного регіону в інший навіть в Україні.

Література

мова державний школа російський

1. Закон про вищу освіту України. - К., 2014.

2. Зеленько А.С. Про лінгвістичну парадигму та функціональну лінгвістику в україністиці / А.С. Зеленько // Проблеми семасіології в аспекті еволюції лінгвістичних парадигм: монографія: у 2 ч. - Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2013. - С. І48-153. Ч. 1. - 2013. - С. 148-153.

3. Кочерга М.П. Загальне мовознавство: підручник / М.П. Кочерга. - К.: Видавничий цент «Академія», 2003. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru