Політичні зміни, політична трансформація і політичний розвиток: співвідношення та взаємозв’язок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НПУ імені М.П. Драгоманова

В статті проаналізовано поняття «політичні зміни», «політичний розвиток» і «політична трансформація». Також визначено, яким чином дані поняття співвідносяться між собою у політичному процесі.

Ключові слова: політичний процес, політичні змін, політичний розвиток, політична трансформація.

Аннотация

В статье анализируются понятия «политические изменения», «политическое развитие», «политическая трансформация». Также определено, каким образом эти понятия соотносятся между собой в политическом процессе.

Ключевые слова: политический процесс, политические изменения, политическое развитие, политическая трансформація.

Annotation

This article analyzes the concept of «political changes», «political development», «political transformation». Also determined how these concepts relate to each other in the political process.

Keywords: political process, political change, political development and political transformation.

Будь-яка система живе в певних ритмах свого розвитку, які можна дослідити через динаміку процесів, що відбуваються в межах даної системи. Зміна політичного устрою, еволюція політичної культури та політичної свідомості, розподіл влад і т. ін. є різнопорядковими діями, що автоматично детермінують одна одну. Їх всі може методологічно об'єднати термін «політичний процес», який розвивається в результаті різних політичних дій, взаємодії політичних інститутів, ухвалення та реалізації тих чи інших політичних рішень. Політичний процес віддзеркалює динаміку політичного життя й реально існуючих політичних дій та явищ.

Політичний процес не ізольований від навколишнього світу, а тому зазнає постійного впливу. Тому політичний процес повинен мати здатність реагувати на подразнюючі дії, а також адаптуватися до умов, які змінюються. Політичний процес можна визначити як сукупну діяльність всіх суб'єктів політичних відносин, пов'язаних з формуванням, зміною, перетворенням і функціонуванням політичної системи. Поняття «політичний процес» характеризує певний рух, будь-який хід, порядок руху, що має свій напрям, послідовну зміну станів, еволюцій, сукупність послідовних дій для досягнення результату [4, с. 11]. Однією з головних властивостей процесу є виняткова мінливість. політичний трансформація соціальний

Політичний процес розкриває рух, динаміку, еволюцію політичних явищ, конкретні зміни їх станів у просторі і часі. Відповідно до цього, однією із головних характеристик політичного процесу є зміни, що означають будь-які модифікації структури і функцій, інститутів і форм, постійних і змінних рис, темпів еволюції та інших параметрів політичних явищ.

В політичній науці політичний процес є функціональною характеристикою політичної системи, що відображає сукупність її внутрішніх змін, послідовну зміну станів, які відбуваються під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Розглядаючи теоретичні проблеми змін, що відбуваються в суспільних системах, необхідно відмітити їх специфіку. По-перше, такі зміни мають комплексний характер. Вони відбуваються в соціальній структурі (тобто в сукупності груп, що складають суспільство), в структурі інтересів, притаманні кожній групі, у ступені їх усвідомлення членами даної групи, у виборі ними форм реалізації своїх інтересів. При цьому, зв'язок між процесами, що відбуваються в різних сферах, хоча й існує, проте виявляється не відразу. Інколи для того, щоб члени групи усвідомили зміни їх місця в соціальній структурі, повинна відбутися зміна поколінь. Нові інтереси сприймаються спочатку інтуїтивно і не усіма однозначно. Часто на їх усвідомлення потрібно багато часу. Форми відстоювання і реалізації інтересів залежить від історично обумовлених та кон'юнктурних обставин. Тому і різна результативність зусиль носіїв цих інтересів та неоднозначний вплив їх на систему в цілому.

По-друге, самі зміни, що трансформують елементи суспільної системи, як правило, дискретні. Соціальні структури згідно із хвилеподібним розвитком змінюються переважно стрибками. Це відноситься до сфери суспільної свідомості, процеси в якій гальмують стійкий набір стереотипів. Дискретність змін діє на рівновагу як руйнівна сила, скільки в такому випадку концентрація зусиль трансформаційного порядку припадає на порівняно обмежений проміжок часу. Це приводить до хвилеподібних коливань в стабільності суспільної системи і до певної періодичності кризових ситуацій, в яких вони опиняються.

По-третє, на зміни в суспільних системах у більшості випадків впливає цілеспрямована політична воля. В залежності від того, інтереси якої соціальної групи виражає ця воля, вона може бути спрямована на гальмування або стимулювання змін, що відбуваються, а також на дестабілізацію системи чи на її внутрішні перетворення при збереженні стабільності.

При порівняно повільних, поступових змінах, коли загроза рівноваги інтересів і стабільності не виникає, значення політичної волі як чинника функціонування суспільної системи послаблюється. Проте у найвищій точці змін, коли стабільність системи опиняється під загрозою, роль цієї волі може набути визначального характеру[1, с. 119-120].

Соціальні зміни можуть мати як внутрісистемний, так і надсистемний (в тому числі, глобальний) характер. Вони бувають або еволюційними, або вибуховими. Пристосування індивідів і соціально-політичних структур до еволюційних змін відбувається значно стійкіше, ніж до вибухових. Проте особливі складності виникають у тих випадках, коли надсистемні зміни накладаються на внутрісистемні. Таке накладання надає процесу змін значного прискорення і додаткової глибини, наближаючи його за наслідками до вибухового, тим самим суттєво послаблюючи вплив зовнішніх, пом'якшуючих чинників і розширюючи часові межі того, що відбувається.

Накопичення проблем, обумовлене широкомасштабними і швидкими змінами, супроводжується важкими наслідками для значної частини або й для більшості населення, вимагаючи створення умов, за яких суспільна система, не втрачаючи своєї динамічності, зберегла б необхідний ступінь стійкості. Це передбачає умови в кількох головних напрямах. Перший з них - збільшення сили, яка закріплює систему, другий - мінімізація імпульсів, здатних її зруйнувати, третій - співучасть прийняттю конфронтуючими сторонами загальних правил поведінки, які б забезпечили аномальне функціонування системи.

Політичні зміни являють собою специфічний тип соціальних змін, пов'язаний зі змінами в механізмі владного регулювання суспільства. Політична система під впливом якісних змін в соціальному середовищі постійно знаходиться в русі і розвитку. Політичні зміни являють собою трансформацію інституційних структур, процесів і цілей, що торкаються розподілу владних повноважень з приводу управління суспільством, що розвивається. Політичні зміни можуть відбуватися шляхом пристосування системи до нових вимог соціального середовища або шляхом зміни однієї системи, нездатної зберегти себе, іншою системою.

Політична зміна - перетворення структур, процесів чи цілей, що стосуються розподілу або здійснення владних повноважень з приводу управління суспільством, наслідки якого мають неоднозначний характер [2, с. 151]. Політичні зміни відбуваються постійно, оскільки не існує повністю статичних, незмінних політичних систем. Крім того, стабільність політичних систем не рівноцінна відсутності змін у них. Навпаки, стійкість - це характеристика системної здатності адаптуватися до внутрішніх і зовнішніх впливів. Політична зміна - це категорія, що відображає як еволюційну форму розвитку, коли кількісні зміни (через реформи, модернізацію тощо) приводять до поступової зміни системи, так і революційну, коли політичні зміни сприяють становленню якісно нового стану політичної системи. Певним типом змін можна охарактеризувати поняттям «трансформація».

В політичній науці політичну трансформацію визначають як історичний процес змін, що постає, єдністю декількох складових: трансформація політичної системи суспільства; трансформація «політичної людини» (особа, еліта, колектив, організація тощо); трансформація політичної культури суспільства і особи (ідеї, норми, рівень політичних відносин тощо) [3, с. 667]. Трансформація виражає тип змін, який означає появу нового якісного стану соціальної і політичної системи. Дане поняття дозволяє розділити еволюційні і радикальні зміни. Тому трансформація являє собою деякий історичний період, що має свої внутрішні особливості, рушійні сили, закономірності, елементи, які виконують певні функції, що дозволяє говорити про трансформаційний процес, в ході якого долаються суттєві елементи попередньої системи або старого порядку та виробляються нові цілі і способи їх досягнення. Його результатом може бути поява якісно нової системи.

Трансформація трактується як системні зміни, що передбачають появу нової якості на основі вичерпання попередніх функціональних і організаційних властивостей соціального утворення. Подібні зміни супроводжуються багатьма невизначеностями навіть при збереженні позицій попередньої політичної еліти. При цьому змінюються представники еліти, відбувається зміна цінностей, процедур управління. Особливістю трансформаційних змін є те, що вони відбуваються в кризові періоди і мають всеохоплюючий характер [5, с. 1920]. До головних особливостей політичної трансформації відносяться:

1. поступовий і відносно мирний характер даного процесу;

2. тривалість і глибина аномії, обумовлені розкладанням старих суспільних інститутів, випереджаючим створенням нових;

3. принципова залежність проходження і результатів процесу від діяльності і поведінки не лише політичної еліти і бюрократії, але й інших соціальних груп, що обирають свої адаптаційно-поведінкові стратегії;

4. слабке керування процесами;

5. важлива роль стихійних чинників розвитку;

6. непередбачуваність наслідків.

Політична трансформація відбувається складно і супроводжується кардинальними або поступовими змінами характеру взаємовідносин між державною і громадянським суспільством, конфліктом політичних та моральних цінностей, особливо в перехідні періоди (революція, контрреволюція, зміна політичного та економічного ладу еволюційним шляхом тощо). Трансформаційна діяльність може здійснюватися, по-перше, в межах цільової реформаторської діяльності політичної еліти, спрямованої на перетворення структур суспільства через існуючі відносини і норми, по-друге, через масову інноваційно-підприємницьку діяльність, суб'єкти якої використовують, розвивають, закріплюють нові норми, вибудовуючи іншу систему політичних, економічних і соціальних відносин.

В результаті політичної трансформації відбуваються зміни в соціальних, економічних та духовних структурах суспільства, які можуть гальмувати політичні зміни або їх прискорювати. Політична трансформація є саморегульованим і самокерованим процесом, вільним від жорсткої концептуальної скерованості, характерної для проектів політичної модернізації.

Наслідки політичних трансформацій неоднозначні за своїми результатами для суспільства. Оскільки руйнування старих соціальних і політичних інститутів та відносин не завжди супроводжуються формуванням нових, ефективніших структур. В політичній сфері руйнування ідеологічних настанов і орієнтирів декларується необхідністю деідеологізації як обов'язкової умови демократичних перетворень, що в результаті приводить до лобіювання вузькогрупових та індивідуальних інтересів. Непередбачуваність і слабка контрольованість трансформаційних процесів багато в чому пояснюється відсутністю або ефективністю програм та стратегій політичного розвитку суспільства [2, с. 150].

Політичний розвиток - це сукупність характерних для даного суспільства політичних процесів, що визначають спрямованість змін політичної системи [2, с 150-151]. Політичний розвиток є багатовимірним процесом, у ході якого в результаті взаємодії різноманітних політичних сил здійснюються зміни у політичній поведінці, політичній культурі, в самій політичній системі [3, с. 578-579]. При дослідженні процесів, що відбуваються в політичному просторі, особливе значення має виявлення вектора спрямованості руху системи. Поняття «політичний розвиток» свідчить про здатність системи ефективно реагувати засобами управління як на зовнішні, так і на внутрішні виклики. Політичний розвиток передбачає наявність таких чинників як концепція розвитку, політична багатопартійність, політична опозиція, відкритість, політична комунікація і т.п., тобто всього, що сприяє формуванню структур, які забезпечують можливість ефективного розвитку політичної системи.

В політичній науці виокремлюють три основні підходи до вивчення і аналізу політичного розвитку в залежності від виокремлення його суб'єктів. Перший підхід ґрунтується на аналізі розвитку існуючих у суспільстві політичних інститутів. Прихильники даного підходу (С. Хантінгтон, Дж. Нельсон та ін.) вважають, що політичні інститути є пріоритетними у вирішенні завдань політичного розвитку. Другий, біхевіористський, підхід полягає в тому, що його прихильники (Г. Алмонд, С. Верба та ін.) усвідомлюючи обмеженість інституціоналізму, звертаються до осмислення існуючих у суспільстві політичних позицій і типів політичної поведінки. Третій підхід - структуралістський, його прихильники (Д. Істон, Є. Шилз, С. Ліпсет та ін.) зосереджують увагу на виявленні позаінституціональних рольових, соціальних, групових основ політичної поведінки. Кожен із даних підходів по-своєму перспективний, хоча й не може претендувати на цілісне осмислення процесів політичного розвитку. Потрібно використовувати все раціональне з кожного підходу, враховуючи те, що тільки конструктивне використання досягнень у межах усіх напрямів наукових досліджень може забезпечити необхідне регулювання аналізу політичного розвитку. Виходячи з цього, політичний розвиток можна визначити як зростання здатності політичної системи гнучко пристосовуватися до мінливих соціальних умов (вимог груп, нового співвідношення сил і ресурсів влади) при збереженні і збільшенні можливостей для еліт і пересічних громадян виконувати свої специфічні функції у справах управління суспільством і державою.

Динаміка та ефективність політичного розвитку залежить від особливостей існуючих політичної практики і політичної культури; відображають стан інших підсистем (економічної, соціальної, культурної); детермінуються впливом зовнішнього середовища; свідчать про інтереси і конфлікти соціальних груп та політичної еліти; залежать від стану системи - відкрита чи закрита; «гіперстійка», «стійка», «нерівноважна», що визначає потенційні можливості розвитку. Період нестійкого стану відіграє важливу роль у процесах розвитку. «Стійка» або «гіперстійка» система не буде розвиватися, оскільки механізми негативного зворотного зв'язку будуть пригнічувати будь-які відхилення від стійкого стану. В той же час, тривала нестійкість заважає закріпленню «корисних» характеристик системи, тому динаміка і темпи розвитку багато в чому визначаються можливостями й адаптаційними механізмами, виробленими культурою.

Політичний розвиток може здійснюватися як у революційній, так і в еволюційній формах. Революція веде до зміни політичної системи, а еволюція дозволяє, забезпечує накопичення кількісних змін, не змінюючи принципово політичної системи суспільства. За сучасних умов розвиваються протилежні засади політики: з одного боку, здійснюється її глобалізація, а з іншого - іде процес децентралізації й самоврядування. Політичний розвиток є переходом від певного політичного стану до якіснішого на базі вдосконалення політичних інститутів і підвищення рівня політичної культури суспільства. Якщо суспільство в політичному плані не розвивається, це призводить до політичної стагнації - застою, відсутності змін, окостеніння організаційних форм, розпаду політичних структур, а внаслідок цього - до краху політичної системи суспільства або до політичного регресу загалом. Такі негативні процеси супроводжуються політичною нестабільністю, соціальними конфліктами, кризами тощо.

Політичний розвиток передбачає якісні зміни політичної системи в цілому або окремих її інститутів. Політичний розвиток є процесом якісних змін здатності політичних і державних структур мобілізувати населення для виконання певних стратегічних цілей, контролю і розподілу ресурсів, організовує і спрямовує дії політичних акторів і населення на досягнення певних цілей, відтворюючи при цьому владні відносини через систему цінностей і установок [5, с. 9-10]. Політичний розвиток фіксує зміну станів політичних структур та інститутів, розкриваючи, таким чином, рухи, динаміку, еволюцію політичних явищ. Зміни передбачають будь-які модифікації структур і функцій, інститутів і форм, постійних і змінних рис, темпів еволюції та інших параметрів політичних явищ. Вони також означають трансформацію властивостей, які не торкаються основних структур і механізмів влади (наприклад, можуть змінюватися лідери, уряди, окремі інститути, але головні цінності, норми, способи здійснення влади зберігаються у попередніх якостях), так і модифікацію базових елементів, що в сукупності сприяють досягнення системою нового якісного стану.

Таким чином, політичний розвиток - це такі модифікації базових параметрів політичних явищ, які передбачають подальший позитивний характер еволюції останньої. Такий характер політичних змін сприяє підвищенню відповідності політичної системи змінам в інших сферах суспільного життя, удосконаленню владарювання із врахуванням ускладнення інтересів різних соціальних груп та громадян [5, с. 13]. Відповідно, політичний розвиток розглядається як особливий тип змін, що має певну спрямованість і конкретні критерії прогресу, в основі яких знаходиться ефективність державного управління. Поява нових якостей в характері та способі взаємодії між політичними системами, інститутами цієї системи, між політичною системою і зовнішнім середовищем, але без кардинальної зміни визначається як політична зміна. А політичний розвиток передбачає політичні зміни на рівні політичної системи в цілому і її окремих складових частин, а це означає утворення нової моделі порядку і нових принципів її забезпечення. Політичний розвиток - це якісні зміни в політичних інститутах і структурах політичної системи, що сприяють виробленню адекватних моделей реакції на різні зовнішні впливи, а також забезпеченню внутрішньої динамічності розвитку. Процес змін і розвитку можуть привести до виникнення системи, що поєднує в собі риси традиційного і сучасного суспільства, де можуть виникати неочікувані політичні форми у вигляді, наприклад, гібридних демократії.

Література

1. Галкин А. А. Стабильность и изменения сквозь призму культуры мира / А.А. Галкин // Полис. - №5. - 1998. - С. 114-122.

2. Карадже Т.В. Политическая философия / Т.В. Карадже. - М.: Мысль, 2007. - 512 с.

3. Політологічний енциклопедичний словник / Упрядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: Генеза, 2004. - 736 с.

4. Польовий М.А. Політичні процеси: теорія та практика моделювання: Монографія / М.А. Польовий. - Одеса: Фенікс, 2011. - 288 с.

5. Шаповаленко М.В. Политическое развитие современных переходных обществ: теоретические подходы и основные тенденции: Монография / М.В. Шаповаленко. - Харьков: Изд-во Харьк. нац. ун-та внут. дел, 2007. - 340 с.

Размещено на Allbest.ru