Феномен "майдану" як маркер формування політичної ідентифікації міської громади Одеси

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Феномен «майдану» як маркер формування політичної ідентифікації міської громади Одеси

Тетяна Бевз

Стаття присвячена феномену одеського Євромайдану. Акцентується увага на тому, що феномен «Майдану» виступив маркером формування політичної ідентичності міської громади Одеси. Звернено увагу на те, що Майдан неоднозначно сприймався одеситами. Наголошується, що він став символом кращих українських та одеських традицій, місцем реалізації свободи зібрань і свободи слова.

Ключові слова: Майдан, Євромайдан, Антимайдан, Автомайдан, євроінеграція, політична ідентичність, маркери ідентичності.

Tetiana Bevz. The phenomenon of «Euromaidan» as a factor of political identity of the urban community of Odessa. The article is devoted to the phenomenon of Odessa Maidan. It Focuses on the fact that the «Maidan» acted as a token of formation of political identity of the city community of Odessa. Much Attention is paid to the fact that the Maidan was ambiguously perceived by the citizens of Odessa. It is noted that it has become a symbol of the best Ukrainian and Odessa traditions, a place of realization of freedom of assembly andfreedom of speech.

Key words: square, Automaidan, Furopean intergatien, political identity, markers of identity.

С Дюком и друг с другом - Мы в Европу хотим!

Дай соседу руку - только так победим!

Украину и Одессу мы не сдадим!

Посміхніться Дюку - і посміхнеться він сам!

Він протягне руку -я йому руку дам!

Діти і онуки, обіцяємо Вам:

Україна - це Європа! А ми - Євромайдан!

Гімн одеського Євромайдану

Упродовж останніх місяців найбільше рейтинговою темою на шпальтах українських і світових видань був і залишається «Майдан». Проалізувавши частково окремі видання, вважається за необхідне зупинитися дуже коротко на трьох блоках питань, щоб дослідити локальний вимір Майдану одеського. Це: «як ідентифікується Майдан?»; «його характерні риси» і нарешті, «що таке Євромайдан?, «в чому «феномен «Майдану»»? Майдан ідентифікується як суб'єкт «української політики»; як частина «сучасної політичної культури України» (М. Мінаков); як результат «довгоочікуваної зміни генерації в суспільстві» (С. Таран); як «феномен прямої демократії» (В. Горбач); як «виразна ознака глибинної демократичності українського народу (М. Маринович); як небачений феномен - альтернативної республіки в центрі авторитарної держави (О. Бригинець); як «наша національна форма суспільного діалогу, яка притаманна тільки нашій нації (М. Павлюх).

Майдан характеризується чотирма відмінними рисами: 1) «Майдан - середовище творче, сакральне, наша форма демократії й національної свідомості» (М. Павлюх); 2) «Майдан цікавий своєю єдністю» (С. Рахманін); 3) «рушійною силою Майдану була й буде молодь - представники нової генерації, яким противна відсталість, стереотипність мислення влади, що гальмує прогрес» (М. Павлюх); 4) «Мільйони українців вийшли на площі за свою ГІДНІСТЬ (С. Міщенко).

Майдан осені 2013 р. - зими 2014 р. називався Євромайданом. За цей короткий час написано про нього багато. Дозволимо собі зосередити увагу на лише кількох визначення: «Евромайдан явище незвичайне, що не має аналогів в історії сучасної Європи і всього світу» [1]; «Євромайдан є наслідком придушення трьох «стовпів» української держави, починаючи з 1991 року: демократизації, української національної ідентичності та Європейської інтеграції» (Т. Кузьо); «Євромайдан - не тільки наша сучасність, це вже наша історія» (М. Павлюх).

Пишучи ці рядки, ще рано говорити про завершення Майдану, здійснювати певні оцінки його феномену. Однак наші сучасники уже дають ці оцінки. Вони різні за змістом і формою, вони не остаточні, жодним чином не можуть бути і оціночними. Ймовірно, вони є проміжними. Назвемо деякі з них: «Феномен Майдану полягає в тому, що він змінює людей на краще прямо на наших очах, очищаючи їх від душевної гнилі, підлості, жадібності, зневіри» [1]. «Феномен Майдану. Майдан - є спонтанною реакцією активної частини української громади на несправедливість, виявом принципового несприйняття свавілля» [2]. «Феномен Майдану. Виникнення явища Майдану, у цій ситуації є цілком логічною реакцією народу України на неспроможність владних еліт до адекватного реагування на виклики сучасності. Однак, «Майдан, -- це не просто політична партія, чи громадська організація» [2].

Ймовірно наступна характеристика феномену «Майдану» є певного альтернативою до попередніх, тим більше, коли читаєш увесь текст: «Українці змогли створити Феномен, і я кажу це без жодного пафосу. З погляду соціології, це був одухотворений натовп (за Гюставом Лебоном), організоване велелюддя осмислених, внутрішньо мотивованих і персоніфікованих людей, об'єднаних насамперед ідеологічно. Саме тому на Майдані панував дух, який засадничо відрізняє Майдан від будь-якої революції останніх десятиріч, - це дух усмішки і гіперхристиянської любові до людини поруч [3]. Це теж своєрідне бачення феномену «Майдану».

Поділяємо погляд М. Мариновича стосовно того, що Євромайдан став певним маркером, оскільки заговорив радикально іншою мовою, ніж говорили попередні покоління. В мові цих останніх - суто політична лексика: «здобуття влади», «політична ідеологія», «вибори». Молоде покоління Євромайдану заговорило мовою цінностей: «гідність людини», «повага до іншого», «справе- ддивість», «подолання корупції». Це засвідчило, що молодь стала на крок попереду від нинішніх політиків [4]. Це підтверджують і соціологічні опитування аналітичного центру «Центр Разумкова». Упродовж періоду з 2008 до 2013 рр. громадянська активність українців зросла майже удвічі. 26,4% українців у 2013 р. відповіли, що якщо їхня діяльність принесе конкретну користь суспільству, то вони будуть діяти. Цей самий показник у 2008 р. становив тільки 14,8%. Українці більше не чекали рішень від влади, вони не прагнули виключно збагачення, вони хотіли стати повноправними суб'єктами державної політики. З погляду колишнього радника американського президента з національної безпеки 3. Бжезінсь- кого, за два десятиліття незалежності в Україні сформувався новий тип мислення, заснований не так на антиросійських настроях, як на усвідомленні власної європейської ідентичності [5].

Серед причин, які змусили вийти українців на Майдан, на наше глибоке переконання, було не знищення «евромрії», а побиття студентів 30 листопада. За соціологічними даними фонду демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва 70% мітингувальників вийшли на протести саме через це [6].

За ініціативи активної частини місцевих громад Майдани утворилися у багатьох регіонах України. 22 листопада 2013 р. Одеса приєдналася до протесту проти згортання курсу евроінтеграції, яке оголосило керівництво країни. (Доречно зауважити, що Одеса була базовим регіоном ПАРТІЇ РЕГІОНІВ). На Думській площі розбили намети активісти Політичної партії «Демократичний Альянс», і в той же день відбулася акція «Одеса: курс евро!» на підтримку підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Учасники мітингу були з транспарантами: «Евромайдан Одеса», «Одеса - це Євросоюз», «Свободу Юлії Тимошенко» та ін. Перед ними виступали представники місцевої опозиції, громадські діячі, прості громадяни. Серед них: голова Одеської обласної організації Політичної партії «УДАР» А. Юсов, екс-начальник управління освіти міської ради, директор «Українського дому» Н. Чайчук, український політик С. Гуцалюк, голова обласної організації «ДемАльянс» О. Чорний. Вони констатували: «Сьогодні ми зібралися, щоб закликати всіх одеситів, які відчувають, що Одеса - це європейське місто, які знають і поважають нашу історію, наші традиції і культуру, які прагнуть до повернення нашої країни та Одеси в європейську сім'ю» [7]. На площі лунали заклики до повалення чинної влади, згадували екс-мера О. Костусєва і екс-губернатора Е. Мат- війчука. Одеський мітинг на підтримку євроінтеграційного вектора зовнішньої політики України був третім за кількістю учасників після Києва та Львова [8].

Серед організаторів одеського Євромайдану чільне місце посідали представники опозиційних партій: Політичної партії «УДАР», ВО «Батьківщина», Політичної партії «Демократичний Альянс» та ін. За всі дні протесту вони жодним чином не наголошували на своїй партійній належності. Відсутньою була і партійна символіка, оскільки з 22 листопада між усіма опозиційними політичними силами за побажаннями одеситів існувала домовленість - виходити на майдан без партійної символіки, насамперед, прапорів. Неодноразово наголошувалося, що «ми, активісти Євромайдану, прислухаємося до думки мешканців міста». З іншого боку, всі виступали «за єдність, цілісність та соборність України». Слушно наголошувалося, що «в одеського Майдану немає лідерів, котрі б могли підняти Одесу. Як немає його і в місцевої опозиції, що є двигуном Майдану. Переважно це прибічники екс-мера Гурвіца, які представляють в Одесі Партію «УДАР». У «Батьківщини» два лідери - у міській та в обласній радах, але нуль багнетів» [9].

Формуючи загальний образ одеського Майдану, варто зазначити, що його представники були дуже різними за поглядами і соціальним статусом. Серед них студенти, письменники, лікарі, бізнесмени, продавці та домогосподарки. Вражає, що, окрім молоді, на Майдан вийшло багато людей середнього віку, далеких від політичної активності, - тих, хто зазвичай представляє класичну «диванну сотню» [10].

Невипадковим і надто символічним було місце збору прихильників одеського Євромайдану - пам'ятник Дюку, натомість представники Антимайдану збиралися на Куликовому полі, що не менш було символічним. Євромайдан ідентифікував себе з Європою, а Антимайдан - з Росією.

Ідентифікуючи українську владу, один із активістів одеського Євромайдану А. Юсов констатував, що «Режим Віктора Януковича не прийшов до нас з Монголії, як татаро-монгольська навала, або з

Росії, він не прийшов до нас з Америки чи Німеччини. Він, на жаль, не впав до нас з Марса». Натомість, «це наша внутрішня проблема, яку ми повинні перерости, пройти, всі разом, всім громадянським суспільством, у якому місце є всім, хто любить вільну, незалежну Україну» [11].

Саме одесити першими відчули силу влади на самому початку майданівського руху. У ніч на 25 листопада міліція розігнала акцію прихильників євроінтеграції в Одесі. Учасники Евромайдану «були готові до штурму і ще до півночі постаралися вивезти все цінне з табору. Наметове містечко було практично згорнуто, і його учасники не чинили опір міліції - сили були нерівними: на 120 міліціонерів і три десятка «братків» залишалося 24 учасники Евромайдану» [12]. Лідера Політичної партії «Демократичного Альянсу» О. Чорного забрали в автозак разом з двома соратниками. Дорогою в РВВС його побили через те, намагався знімати все, що відбувалося, на телефон. Міліціонерів дуже розлютило, що активісти Евромайдана розмовляли українською мовою. Проте активісти не зломилися і закликали всіх одеситів прийти о 18.00 до пам'ятника Дюку і захистити Конституцію України [12]. Опівдні на площі зібралося понад півтисячі одеситів, які виступали за відновлення підготовки до укладення Угоди про Асоціацію на Вільнюському саміті. Акція проходила за принципом вільного мікрофона - всі бажаючі могли висловитися. Неподалік Дюка встановили близько 10 наметів, які повинні були стояти до Вільнюського саміту - 29 листопада [12].

Увечері 25 листопада 2013 р. депутат міськради О. Остапенко разом з депутатом облради С. Веселовим провели зустрічі на Евро- майдані біля пам'ятника Дюку де Рішельє на Приморському бульварі в форматі громадських приймалень громадян. Першому одеському правителю навіть оповили плечі прапором Євросоюзу. Одеський майдан розгромили, але не розігнали. Люди і надалі збиралися біля Дюка весь тиждень. Щодня на Приморський бульвар виходило до ста осіб - незважаючи на холод і рішення суду про заборону масових заходів. Правда, наметів більше не ставили і на Майдані не ночували. Час проводили мирно - пригощали один одного чаєм з пирогами, співали пісні і танцювали під ірландську народну музику [13]. Таким чином, незважаючи на заборону суду, побиття й ув'язнення кількох активістів, масові акції на підтримку євро- інтеграції тривали, тільки тепер під виглядом зустрічей з народними депутатами.

28 листопада одеський Евромайдан відзначив день народження Юлії Тимошенко. На акцію прийшло близько сотні людей, в основному - молодь. Молоді люди запускали в небо голубів, а голова фракції ВО «Батьківщина» в Одеській обласній раді С. Веселов обдарував жінок квітами. Активісти прийняли рішення залучити до акцій на підтримку євроінтеграційного курсу України студентів. Для цього були надруковані листівки з відповідним закликом, які роздавали в вузах [14]. Одеські студенти долучилися до всеукраїнського страйку за підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом. Біля головного корпусу університету ім. І. Мечникова вони влаштували українське молодіжне свято. І це, не зважаючи на залякування, протидію адміністрації вишів та оббріхування їхньої акції у продажних проросійських мас-медіа. Близько ста студентів вийшли за шанс жити в європейській країні [15]. Гасла, такі самі як у Києві чи Львові: «Україна - це Європа», «Одеса - європейське місто», «Ми - за ЄЄ», «Слава Україні - Героям слава!».

До акції студентів «мечниківців» долучилися їхні ровесники з політехнічного університету, Інституту холоду, Художнього училища ім. М. Грекова та інших навчальних закладів. Учасники акції охоче робили написи на спеціальній дошці, відповідаючи на запитання: «Чому я хочу в Європу?». Пояснення цілком логічні: «тому, що я за розвиток, а не за застій», «хочу світлого майбутнього нашим дітям», «хочу подорожувати без перешкод», «хочу жити без хабарів», «хочу, щоб диплом, здобутий в українському вузі, котирувався в Євросоюзі» та ін. На мітингу одесити заявили про свою підтримку звернення студентів країни до Президента В. Януковича з вимогою підписати Угоду про Асоціацію з ЄЄ. Завершували маніфестанти акцію традиційно виконанням Державного гімну «Ще не вмерла Україна!».

Провладне видання «Таймер» констатувало, що «студентський «Євромайдан» в Одесі з тріском провалився», бо там, було менше десяти студентів, на яких тепер чекає покарання чи навіть виключення з вишів. Самі ж студенти-страйкарі не вважали себе «прогульниками». За їх словами, вони виконували відповідальну громадську роботу, відстоюючи своє право й право українського народу жити у вільній, демократичній європейській державі [15].

Активність учасників одеського Майдану та їх лідерів спонукала до прийняття «Звернення». Майдан для активістів - «це захист нашого права бути ЛЮДЬМИ!» У ньому чітко простежувалася політична ідентичність євромайданівців, виражена таким чином: «ми боремося», «ми вийшли на Майдан», «ми вимагаємо», «ми хочемо». Ідентифікуючи вимоги до влади, вони вимагали, «правову європейську державу», «щоб влада перестала нас топтати і ігнорувати», «щоб права громадян були не порожньою декларацією і влада служила людям». Чіткою була і громадянська позиція протестантів: «щоб чиновники і силовики не грабували бізнес, щоб здоров'я людей не ставало розмінною монетою для бюрократів», «щоб нас не грабували у ЖЕКах, щоб не зносили наші будинки, щоб не вирубували парки». Намагалися активісти Майдану достукатися і до тих одеситів, які проявляли байдужість, не долучалися до Майдану, адже «Ваше мовчання дає можливість злочинцям, які прийшли до влади, бити своїх дітей і красти їх майбутнє - встановлюючи собі золоті унітази» [16]. Тобто, чітко простежувався поділ на «Своїх» і «Чужих».

Власне, «Чужими», «Інтими» були ті, хто не був учасником Майдану, а також ті, хто був противником Майдану і застосовував різні методи боротьби проти Євромайдану. На початкових етапах протистояння акції були мирними і виявлялися у різноманітних піар-акціях, флеш-мобах та ін. Наприклад, одеська фотостудія створила еротичний календар для лідерів опозиції в стилі знаменитого календаря, створеного для В. Путіна студентками МДУ. Робота одеських фотографів отримала назву: «Евромайдан: ну і що, що не разом?». На сторінках календаря поруч з портретами дівчат були поміщені написи на кшталт: «Я готова змінити владу», «Мені стільки ж, як і країні, і я така ж перспективна», «Ведіть мене до Європи», «Залишила хлопця тому, що його звуть Вітя», «Беру Беркут на себе». Календар насичений політико-еротичними одкровеннями і пристрасними зізнаннями на адресу Арсенія, Віталія, Олега, Юрія. Творці календаря пояснювали, що дівчата хочуть висловити свою громадянську позицію з приводу того, що відбувається в країні, і підкреслити, що їхня відсутність на майдані не означає, що вони залишаються осторонь цих подій. Однак позиція творців календаря не збігалася з позицією дівчат. Дівчата, фото яких були використані, не знали, що знімаються для політичної агітації. Фотосесія проводилася для одного із взуттєвих магазинів Одеси. Фотоагентство не отримало дозволу батьків на використання знімків. Батьки та модельне агентство подали до суду на фотоагентство. Мати однієї з дівчат зазначила, що публікація календаря - «брудна провокація влади»: «Дівчатка знімалися для реклами взуття, і замовлення цієї зйомки було дано модельному агентству. Фрази, опубліковані в календарі - провокація проти лідерів Евро- майдану. Влада ще раз показала своє справжнє обличчя» [17].

Однак це були (як ми тепер розуміємо) просто невинні жарти, у порівняно з тим, що сталося у ніч на ЗО листопада, коли «беркуті- вці» по-звірячому побили і розігнали мирних студентів на київському Майдані Незалежності. Цей акт вандалізму не можна зрозуміти. Студенти, як і кияни у далекому 1240 р., втікаючи від вандалів, знайшли прихисток у Михайлівському соборі. Власне, церква і священнослужителі усіх конфесій підгримували мирних протестуючих. Побиття студентів не залишило байдужою жодну людину. Мільйони киян та гостей міста вийшли на знак протесту на вулиці Києва. Подібні акції пройшли і у містах та селах України, а також у низці європейських країн.

Лютеранська кірха в Одесі підтримала Євромайдан церковним дзвоном. Дзвін зазвучав у відповідь на спробу силового придушення громадянського протесту вночі ЗО листопада на майдані Незалежності в Києві та вранці на Хрещатику. У той же час, об'єднання християнських церков «Примирення» на своєму офіційному сайті закликало всі церкви України приєднатися до ініціативи одеських лютеран «і бити сьогодні у всі дзвони з усіх соборів і церков» [18].

Єпископи РКЦ, УГКЦ і УПЦ КП та пастор НЄЛЦ з Одеси засудили акт побиття мирних учасників Євромайдану, зазначивши: «До насилля завжди прибігає той, хто почуває себе безсильним. Безсильним вести цивілізовану дискусію, уважно і з повагою ставитися до аргументів другої сторони. Ми прохаємо всіх вас - не вдаватися до мови насильства» [19]. Одеські духовні лідери благословили всіх, «хто готовий відстоювати новий шлях для України: шлях в сім'ї європейських народів, шлях України, вільної від корупції та захисту кланових інтересів, шлях рівних можливостей для вільних громадян вільної країни!» [19]. Церковна громада Одеси підтримувала одеський Євромайдан.

Під час зібрання в Одесі після розгрому Майдану в Києві одесити, солідаризуючись з усією Україною, продемонстували свою українську ідентичність, розгорнули численні плакати, головним серед яких був великий банер із портретом Тараса Шевченка і словами його заповіту: «Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте». На інших плакатах були написи: «Азаров, Янукович - нари будуть поруч», «Партія регіонів будує нову руїну», «Хто відповість за побиття студентів?», ««Беркут» та «тітушки» - лице чинної влади». А дві зовсім юні учасниці пікету прийшли з власноруч виготовленим плакатом, на ньому дівчатка, захищаючи своє майбутнє, висловили власну думку про Януковича: «Україну обікрав, на дітей руку підняв, шлях в Європу відібрав» [20].

Лідери місцевих опозиційних партій А. Маляс (ВО «Свобода»), С. Веселов (ВО «Батьківщина») та А. Юсов (Політична партія «УДАР») закликали очільників області не ставати співучасниками злочинів збанкрутілих керівників держави. Замість привітання керівникам і депутатам облради з наступним Днем місцевого самоврядування, виступаючі звинуватили їх у зраді інтересів своїх виборців [20]. Усупереч волі громади, обласна рада на своїй позачерговій сесії прийняла звернення на підтримку В. Януковича і злочинних дій урядовців М. Азарова. Це було аж ніяк не випадково, адже керівництво міста і області та переважна більшіть депутатів міських, районих та обласної рад були представниками партії влади. Тому вони на кошти платників податків щодня посилали до Києва сотні проплачених мітингувальників та «тітушків». Свої дії, а також розгром наметового містечка одеського Євромайдану та побиття студентів у столиці вони виправдовували «необхідністю стабільності». І це абсолютно передбачувано, оскільки вони (тобто політики і керівники держави) в Україні не виконували закони, які ж самі ухвалювали для народу. Вони використовували владу не на користь своїх виборців, а як доступ до велетенського державного ресурсу. І сподіватися на те, що вони будуть робити інакше, жодних сподівань не було.

І тому учасники мітингу на Одеському Євромайдані прийняли одностайно звернення до голови обласної ради М. Тиндюка та депутатів Одеської обласної ради. У ньому чітко сформульовані головні вимоги, які були ідентичні вимогам у всій Україні: підтримати вимоги громадськості щодо арешту і притягнення до кримінальної відповідальності міністра внутрішніх справ В. Захарченка та всіх причетних до виконання злочинного наказу щодо кривавого розгону учасників Євромайдану; вимагати відставки уряду М. Азарова й В. Януковича з посади Президента за зраду національних інтересів України та віддання злочинного наказу про побиття учасників Євромайдану в м. Києві з подальшим притягненням його до кримінальної відповідальності; проведення одночасних дострокових президентських та парламентських виборів в Україні [20].

Однак передати звернення громадськості так званим «слугам народу» виявилося досить складно. Двері обласної ради були заблоковані охоронцями, яким було наказано нікого не пускати в приміщення. Лише після тривалих перемовин і ретельної перевірки документів трьох керівників обласних організацій опозиційних партій міліціонери пропустили, а перед журналістами двері зачинили. М. Тиндюк на зустріч з «євромайданівцями» не вийшов, доручивши одному зі своїх заступників прийняти звернення. Учасники пікету обклеїли вхідні двері своїми плакатами. І хоч серед них було чимало досить образливих для Президента, правоохоронці цьому не перешкоджали [20].

Дії одеських євромайданівців завжди відзначалися креативні- стю. Так, назнак протесту проти побиття студентів у Києві група одеських студентів перекрила Катерининську вулицю на розі з вулицею Єврейською, де міститься обласне управління міліції. Прихильники євроінтеграції, приєднавшись до всеукраїнської акції «Зупини країну», упродовж п'яти хвилин постійно ходили пішохідним переходом, паралізувавши рух на цій магістралі у центрі міста. Учасники акції протесту тримали плакати з антиурядовими гаслами: «Перезавантаження влади. Час настав», «Свободу політв'язням! Усіх не залякати!» [20].

Події ЗО листопада 2013 р. знайшли відтворення як у проте- стних акціях, так і в поетичному слові. Четверо друзів-одеси- тів записали гімн Євромайдану. Ідея належала лікарю-реабілітологу О. Яблонському. Вірші та музика народилися після перегляду відео, на якому «Беркут» розганяв Майдан. Пісню він присвятив усім українцям, незалежно від їхнього ставлення до євроінтеграції [21]. Цей гімн виконувався на багатьох Майданах країни. Іншим креати- вним заходом був «Мовчазний протест» проти законопроекту з протидії екстремізму (№ 3718 від ПАРТИ РЕГІОНІВ), який провели студенти-активісги Евромайдану 12 грудня на Тещиному мосту. Одесити постійно демонстрували свою солідарність зі столичним Євромайданом, вірячи, що разом ми переможемо.

Одеські високопосадовці намагалися зібрати сили для вжиття масових заходів на захист влади. Упродовж перших двох тижнів існування одеського Евромайдану влада спромоглася лише раз зібрати своїх прихильників - під час проведення позачергової сесії обласної ради, де депутати влаштували «одобрямс». Солідаризуючись із заявами уряду про призупинення євроінтеграції, місцеві прихильники влади підняли на контрмайдані російський прапор.

Депутатський корпус Одеської міської ради налічував більшість «регіоналів», однак тільки з третього разу затвердив звернення про підтримку влади. Тривала сесія упродовж п'яти годин, причому, документа не обговорювали і не редагували в залі. Щоб переконати «неслухняних депутатів», виявилося замало навіть особистої присутності на сесії народного депутата України Г. Труханова (ймовірно, наявність у будівлі мерії «гітушок» спричинила прийняття документа). Представники громадськості зазначали, що наявність депутатів на сесії не відповідала кількості підписів під документами. Після закінчення сесії громадський діяч Л. Штекель заявив, що депутатів ніхто не уповноважував видавати подібні рішення і міськраду слід розпустити. Він ініціював збір підписів у Верховну Раду України для призначення в Одесі перевиборів депутатів.

Одеса і далі постачала «контрреволюційний» майдан своїми людьми. Поїздка в столицю на мітинг на підтримку влади коштувала до 600 гривень. Щодня з Одеси виїжджало близько 300 осіб. Увечері зі столиці одесити поверталися додому [22]. Прихильники Євромайдану намагалися чинити опір, перешкоджаючи владі відправляти людей до Києва для участі в Антимайдані. За інформацією прес-служби «Євромайдан-Одеса», «регулярно на мітинги ПАРТИ РЕГІОНІВ до столиці з Одеси відправлося кілька автобусів». Так, 13 грудня із Одеси, зі станції «Одеса-Головна», відправилися до Києва три додаткові поїзди зі студентами та викладачами Національного університету «Одеська юридична академія» і Міжнародного гуманітарного університету для участі в провладних мітингах.

Причому, у деяких студентів юридичної академії у відомостях уже стояли позначки, що означали «не склали іспити». На факультеті адвокатури декан зібрав старост і закликав студентів їхати на «Антимайдан», оплата 300 грн на день, ночівля у філіалі. Таке саме спостерігалося і на інших факультетах Одеської національної юридичної академії». Керівництво Національного університету «Одеська юридична академія» не заперечувало щодо відправки до Києва студентів і викладачів. «Ми нікому не забороняємо висловлювати свої політичні переконання, ні викладачам, ні студентам. Головне - не на шкоду навчальному процесу» [23].

Активісти одеського Евромайдану на залізничному вокзалі зустрічали пасажирів додаткового поїзда № 534, який привозив людей, що поверталися з Антимайдану. Це було «тепле» привітання від прихильників євроінтеграції.

Проводили активісти Евромайдану й інші акції. Зокрема, перешкоджали солдатам виїжджати до Києва для придушення протестів і блокували будівлю управління внутрішніх військ на вулиці Промисловій. У міліції спростовували ці факти, стверджуючи, що адмінбудівлю ніхто не блокував, а солдати нікуди не збиралися [24]. На допомогу активістам Євромайдану прийшли і матері, які заявили, що «Ми, матері Одеси, звертаємося до Вас з вимогою - не відправляти солдатів-строковиків з одеських частин до Києва для розгону мітингувальників. Наші діти не повинні бути «м'ясом» на вулиці Грушевського та майдані Незалежності». Матері, закликайте всіх, хто залишився з влади в місті, не відправляти хлопців! Вони виступили одностайно проти антинародної війни, яку зараз намагаються розв'язати» [25].

Навіть у зверненні матерів чітко простежується дихотомія «Ми» - «Вони»: «Панове, у вас теж є діти. І ви хочете для них мирного існування і хороших умов. Ми хочемо те ж саме. Всі ми - люди. Ми повинні розуміти один одного і прислухатися один до одного. Так не забувайте це - не виконуйте зараз звірячих наказів, що надходять Вам з Києва. Ми маємо право на гідне життя для нас і наших дітей» [25]. Люди, які представляли різні політичні та громадські спектри думок, зійшлися на одному: заборона мирних зібрань - антиконституційний шлях у нікуди! Отже, Майдан і Антимайдан - це символи різних життєвих позицій, це дві різні ідентичності.

Мітинг 15 грудня, на який прийшло близько 400 чоловік, відбувався за принципом вільного мікрофона, без партійної символіки. Багато присутніх накинули на плечі прапори Європейського Союзу і України. Також активісти «Евромайдан-Одеса» роздавали людям прапорці (маленькі копії) Євросоюзу і України. Багато хто прийшов підтримати Народне віче в Києві з маленькими дітьми. Маніфестанти читали вірші, співали і скандували: «Банду геть!», «Януковича під арешт!». Вони тримали плакати: «Символ майдану - наша Руслана! Це і полум'я, і Жанна д'Арк. Де ваші символи? Хто ваші лідери? У чому ваші цінності, антимайдан?», «Євросоюз - народу - одеситам!» тощо. Також під час акції люди заспівали гімн одеського Євромайдану, написаний колишніми гравцями КВК. Це -- ремейк на пісню «Прогулянка по Одесі» групи «Бастіон» І. Ганьке- вича. Було знято кліп. Співали (а нерідко просто говорили) текст телеведучі, блогери, артисти, журналісти, студенти, режисери, лікарі, шоумени, юристи, архітектори, редактори, школярі, рекламісти, електрики, телеоператори, шахісти, географи, вчителі, домогосподарки... Загалом, пісня звучала російською, але під кінець - українською. Вимоги і бажання співаків -- такі самі, як і в інших подібних композиціях. Навіть тим, - що мешканці окремого міста завжди ідентифікують себе з усією державою. Одесити теж запевняли: «Дай соседу руку - только так победим! Украину и Одессу мы не сдадим!» А от вже запевнення українською: «Діти і онуки, обіцяємо вам: Україна - це Європа! Переможе Майдан!» Тож нехай так і буде [26].

Активісти Евромайдану в Одесі на знак солідарності з мітингуючими в Києві, прикрасили «революційними» плакатами головну ялинку на Думській площі. Під час прикрашення люди скандували «Слава Україні - Героям слава!», «Банду на ялинку», «Януко- вича на ялинку», «Азоров Уходи». А після того як закінчили чіпляти плакати на каркас ялинки, люди поводили навколо неї хороводи і скандували: «Одеса - це Європа», «Україна - це Європа» [27].

Учасники одеського Евромайдана на 35-й день протестів провели акцію на Потьомкінських сходах - люди вишикувалися в слова «Ми є» і запалили бенгальські вогні, а нижче на щаблях розтягнули 12-метровий прапор України. Акція була організована з метою привернути увагу ЗМІ і показати іншим регіонам країни, що в Одесі люди також збираються на Евромайдан [28].

29 грудня на одеському Євромайдані стався інцидент з представниками ВО «Свобода». Наступного дня учасники одеського Евромайдану прийняли відкрите звернення до голови Всеукраїнського об'єднання «Свобода» О. Тягнибока [29]. Активісти ВО «Свобода» прийшли на мітинг і, порушуючи попередні домовленості, розгорнули п'ять партійних прапорів. Це стало шоком для всієї громади. Частина мітингувальників мала намір силою примусити «свободівців» згорнути партійну символіку. Лише зусиллями організаторів вдалося залагодити конфлікт та уникнути силового протистояння. Що важливо, що йшлося про силове протистояння в центрі Одеси між своїми ж -- однодумцями, колегами, українцями.

Інцидент відстежували вітчизняні ЗМІ та представники правоохоронних органів. Одеська громада розцінила витівку місцевих «свободівців» як провокацію, понад те, як наругу над своїми патріотичними почуттями, як чергову спробу поділу, розколу, ослаблення українців. Поділу, якого так прагнула тодішня влада. А українська громада Одеси ці злодійські зусилля гостро відчувала [29]. Цей демарш місцевої ВО «Свобода» був нічим інтим, як дріб'язковою спробою в черговий раз пропіаритися на патріотичних почуттях одеситів - щирих патріотів України. Громада Євромайдану констатувала: «Ми робимо одну спільну справу - ми змінюємо Україну! Ми змінюємо, насамперед, свідомість людей: вчимо їх бути гідними своїх великих предків, жити за законами та правилами, встановленими громадою. Учасники одеського Євромайдану усвідомлюють, що вони є носіями священної місії - місії змінити Україну. І тому намагаються бути взірцем для своїх співгромадян. Тому шкідливим та небезпечним для одеського Майдану є поділ за партійною належністю. Громадою це розцінюється як спроба розколу та зрада» [29].

Одеська громада Майдану закликала лідера партії приборкати одеську ВО «Свобода», утримати її від шкідливих, провокативних дій та навчити поважати українців Одеси - гідних громадян України. Власне, інцидент спричинила партійна символіка, яка була заборонена з самого початку діяльності Євромайдану. Одеський інцидент не був поодинокий - неодноразово на київських віче теж підіймалася партійна символіка ВО «Свбода».

Доречним буде зазначити мирний характер зібрань. Одеситів на Майдані розважали як могли. Біля памятника Дюку майже щовечора гриміли рок-концерти, вдень - мітинги, пікети, суботники або депутатський прийом! На Евромайдані в Одесі святкували Хануку, Новий рік, Різдво, закликали до відповіді прокуратуру за загибель «Титаніка», проводили флеш-моби, а також показали податковій «останній аргумент» - труси [ЗО] (таким чином, активісти одеського Евромайдану висловили протест проти тиску на підприємців з боку Міністерства доходів і зборів. 9 січня 2014 р. вони прикрасили паркан управління внутрішньої безпеки відомства... нижньою білизною) [31]. Креативність одеситів не вичерпувалася.

В Одесі відбулася нарада за участю віце-прем'єра з гуманітарних питань К. Грищенка. Перед початком наради відбувся пікет представників опозиції і активістів одеського Евромайдану. Вони принесли до будівлі плакат з досить красномовною цитатою самого віце-прем'єра щодо євроінтеграції: «Європейська інтеграція - загальнонаціональна ідея, яку підтримує більшість населення України і провідні політичні сили» [32]. Представники одеського Євромайдану звернулися до К. Грищенка зі зверненням, в якому, зокрема, зазначалося, що «Ви, як кадровий дипломат і прибічник європейського курсу розвитку України, ще зовсім нещодавно закликали народ і політиків об'єднатися під одним загальним гаслом «Україна - це Європа» [33]. У Зверненні йшлося і про сумнозвісні закони від 16 січня 2014 р. Зокрема, зазначалося: «Цей документ не повинен набрати чинності! Зазіхання на права і свободи громадян, порушення засадничих норм Конституції, знищення свободи слова, громадського сектору - це заколот купки можновладців проти держави Україна. Така узурпація призведе до повалення злочинної влади, тому що вільних і свідомих українців в нашій державі набагато більше, ніж 239 спільників злочину» [33]. Прийняття законів спровокувало в Одесі появу такого сумного жарту: «З метою подальшого зміцнення демократії проводиться подальше обмеження прав і свобод. Врешті-решт, демократія стане непорушною... Ні пульсу, ні дихання» [33].

Досить критично проти законів виступили одеські журналісти. У зверненні представників ЗМІ в Одесі зазначалося: «Ми будемо позбавлені професії, наші читачі, слухачі та глядачі - позбавлені інформації, а країна опиниться у прірві беззаконня і свавілля. З моменту вступу цього закону в силу в країні будуть неможливі ні вільні вибори, ні будь-яка форма реальної участі громадян в управлінні країною. Цей закон в наших умовах - смерть громадянському суспільству» [34]. Журналісти на чолі з Л. Штекелем організували акцію протесту біля обласної адміністрації, протестували проти прийнятого Верховною Радою України закону про наклеп [34]. Заступник голови облдержадміністрації запропонував представникам пікету журналістів пройти до свого кабінету, щоб вислухати їхні вимоги. У результаті переговорів представники обласної влади вислухали думку представників журналістів та громадськості Одеси, прийняли заяву, підписану пікетниками, і обіцяли передати її до Києва.

На знак протесту проти голосування за Державний бюджет України руками невеликою групою депутатів-регіоналів 19 січня одесити пройшлися центральними вулицями міста, щоб запропонувати всім спосіб боротьби з беззаконням регіоналів: «БОЙКОТ ПР - не купувати товари та послуги фірм, які належать ПР». Одесити і далі організовували креативні заходи.

Київ та Одеса провели незвичайний шаховий матч. Команди міст зіграли по Інтернету консультаційну партію на підтримку Ев- ромайдану. 20 січня, за день до трагічних подій на вулиці Грушев- ського, на запрошення адвоката В. Сокалюка в його адвокатській конторі відбувся шаховий бліц-турнір, у якому взяли участь активісти одеського Євромайдану. Серед них - чемпіон України з шахів 1996 р., міжнародний гросмейстер М. Голубев, чемпіон Європи, міжнародний гросмейстер Ю. Дроздовський, міжнародні гросмейстери М. Легкий та А. Сумець, майстри ФТДЕ Г. Содоль та І. Юрковський (ведучий телепрограми «Школа чемпіонів»), кандидати у майстри спорту І. Кисельов (журналіст, телеведучий ТРК «Круг»), Ю. Костіна (автор книги «Шахи для малюків»), Д. Костін та П. Макаров, організатор турніру - першорозрядник В. Сокалюк та його колега - адвокат Д. Пономаренко. Судив турнір міжнародний арбітр В. Довженко.

За умовами змагання, у складі кожної з команд було чотири шахісти. Вони мали право вибирати хід у партії спільним рішенням або довіряти право ходу одному з гравців у довільній черговості. Місцем гри в Одесі була визначена вул. Преображенська, 45 (офіс обласної організації ВО «Батьківщина», а в Києві - майдан Незалежності [35]. В офісі організували виставку політичних плакатів, на яких можна було прочитати: «Регіони», за цими правилами грати неможливо!», «А пішаки-то закінчуються, - з сумом подумав чорний король»; «Євромайдан - важка партія, зроби свій хід!», «Ми - Європа. Одеса - місто майстрів та гросмейстерів». Під час турніру обговорювалися політичні події у Києві, ставлення до яких у всіх без винятку учасників було однакове, і його можна висловити так: як і в шахах, так і в державі влада зобов'язана грати зі своїм народом за правилами. А правила ці - Конституція України, в якій зафіксовані основні права та свободи громадян, що зараз часто грубо порушуються владою [36].

Партія була символічною, але протікала дуже напружено. Спочатку у Києва була перевага, але після тривалої боротьби одесити здобули перемогу. Метою заходу було не досягнення шахових результатів, а наголошення на тому, що майданівці - це не тільки ті, хто перебуває у безпосередньому силовому протистоянні з «Беркутом», як дехто хоче подати. Майданівці - це й інтелектуали, які, аналізуючи важку політичну ситуацію, розуміють, що іншого шляху в України, крім європейського, до демократичних цінностей немає.

Одеська філія МО «Остання барикада» та ГО «Інтелектуальний форум», уже третій рік поспіль підтримувала всеукраїнську акцію до Дня Соборності. Молодь, як завжди, винахідлива та креативна, а отже щоразу придумувала нові яскраві акції. На Потьомкін- ських сходах пройшов флеш-моб, у межах якого відбулося єднання синього і жовтого кольорів українського прапора. Жодної політичної чи партійної символіки не було, адже День Соборності - об'єднує всіх українців [37]. У День Соборності одесити закликали небайдужих громадян взяти участь у «каструльному» протесті, мотивуючи, що «Наші каструлі буде чутно і тим, кого ув'язнили за щирі переконання, і тим, хто досі не може або боїться вийти на вулицю та боронити свої права». Організатори акції зазначили: «А взагалі-то, кінцева мета акції - це не грюкати у каструлі, а подолали свій страх. У такий нехитрий та веселий спосіб разом із сусідами це завжди простіше» [38].

Натомість, на мітингу на підтримку влади, який пройшов 22 січня 2014 р. перед обладміністрацією, вперше активно проявилися місцеві так звані «тітушки», -- молоді люди спортивної статури, що відрізняються агресивністю Нічого нового в тому, що влада використовує такі загони, немає. Як відомо під час революції 1904 --1905 рр. у Російській імперії були створені подібного ро-ду загони, і називалися вони «чорною сотнею». Спортсменів тоді було мало, а то-му у них активно залучали двірників, м'ясників, прикажчиків та інші непролетар- ські елементи. Закінчилося це дуже сумно для тодішньої влади. Революційні рухи від таких методів боротьби тільки міцніли. А ось «чорносотенці», користуючись заступництвом влади, перейшли до звичайного бандитизму. І тодішня влада отримала ще один головний біль -- що робити з виплеканими нею ж «захи-сниками»? (Владимирський О. І у нас є «тітушки» // Чорноморські новини. -- 2014. --23 січня).. Влада почала використовувати також креативні ходи. Зокрема, 23 січня невідомі точково розіслали одеситам CMC про те, що активісти Евромайдану «штурмуватимуть мерію від Дюка в 18.00». Безумовно, ні про який штурм не йшлося.

За прикладом столичних активістів одесити організували свій «АвтоМайдан». Кілька десятків автомобілів з прапорами Євро- союзу та України проїхалися центральними дорогами Одеси. 25 січня 2014 р. одеські автомайданівці пікетували маєтки народних депутатів регіоналів - Ю. Крука та С. Ківалова, які 16 січня голосували за пакет скандальних законів.

23 січня 2014 р. був спалений, разом з ще двома, автомобіль одного з лідерів одеського Евромайдану О. Остапенка. Коментуючи цю подію, він зазначив: «У мирному місті Одесі проти активістів розв'язана війна. Вчорашні наскоки «тітушек» під час проведення мітингу «Ми проти диктатури» біля ОДА, блокування наших автобусів, що везуть медикаменти на Майдан у Київ, і ось тепер спалені машини - все це говорить про те, що лінія фронту вже в Одесі. Влада взяли поганий приклад з Києва, Харкова та інших міст України і першими розв'язали бойові дії в нашому місті» [39]. Зазначимо, що ще 21 грудня 2013 р. підпалили машину Є. Буркута, який на своєму 8-місному Fiat возив людей на київський Майдан упродовж усього місяця, позмінно. Сам чергував, потім забирав людей, повертався в Арциз, збирав знову і їхав до Києва [40]. Тоді було перше знищення автомобіля.

Активісти одеського Євромайдану вирішили звернутися до представників місцевої влади - до голови Одеської обласної адміністрації М. Скорика та в. о. мера міста О. Бриндака, вимагаючи від місцевої та регіональної влади Одеси негайних і конкретних дій з ретельного розслідування варварського спалення автомобілів активістів одеського Евромайдана О. Остапенко та А. Степанишина. Вони також вимагали особливо ретельної перевірки опублікованих в Інтернеті повідомлень про ймовірну причетність до організації злочину працівників силових структур.

Протести, які мали в Одесі незмінно мирний характер, набрали ще більшого розмаху після інформації про жертви «Беркута», які загинули 22 січня. Учасники одеського Евромайдану рекомендували одеській владі всіх рівнів витримувати лінію на збереження громадянського миру в Одесі і виключити будь-які силові і репресивні акції щодо активістів Майдану [41]. Прес-служба одеського Евромайдану поширила заяву, звернену до одеського губернатора М. Скорика, з вимогою не допустити громадянського зіткнення в Одесі. У зверненні чітко простежувалася ідентичність учасників одеського Євромайдану: «Ми, активісти Евромайдану», «мирні громадяни - прихильники євроінтеграції України і змін у суспільстві», «люди, які виступають проти корупції та приниження у всіх гілках влади», «ми проти громадянських зіткнень в Україні». Наголошувалося, що «протест носить мирний характер», «ніяких «штурмів» державних установ прихильники Евромайдану в Одесі ніколи не планували і не розглядали». Ідентифікуючи ситуацію в Україні, майданівці зазначали: «Зараз у країні є тільки один конфлікт - це конфлікт влади і народу, а не цивільних людей з цивільними людьми», - і наголошували, - «Ви отримали наказ розв'язати в Одесі «бійню» між прихильниками ПР і прихильниками Евромайдану». Учасники закликали: «Україна - країна єдина і неподільна. Одеса - мирне місто, яке звикло торгувати, а не воювати!

Не підавайтеся на провокації, які виходять із Києва, від прихильників агонізуючої влади. Перестаньте вести боротьбу з народом Одеси!» [42].

26 січня 2014 р. одеський Евромайдан зібрав близько 1 тисячі чоловік. Мітингувальники були з прапорами Євросоюзу і Державними прапорами України. Серед тих, хто прийшов на мітинг, було багато подружніх пар з маленькими дітьми. Виступаючі висловили підтримку столичному Майдану і заявили, що Одеса категорично проти розколу країни [43]. Учасники віча від імені членів територіальних громад Одеської області висловилися за створення Одеської народної ради як представницького органу мешканців Одеської області із захисту Конституції України. Одеська народна рада - це об'єднання депутатів місцевих рад від опозиційних партії (ВО «Батьківщина», ВО «Свобода», ПП «УДАР», ПП «Фронт Змін») та позафракційних, громадських і політичних активістів, які стояли на засадах захисту Конституції України, державного ладу, демократії та виступали проти узурпації влади режимом В. Януковича.

Одеська народна рада звернулася до членів територіальних громад Одеської області з ініціативою щодо створення місцевих Народних рад як об'єднань опозиційних до режиму В. Януковича депутатів місцевих рад та активних громадян України як представницького органу членів територіальних громад, що покликані відновити конституційний лад і правопорядок в Україні [44].

Громадянська активність одеситів просто вражала. Наприклад, 28 січня активісти одеського Євромайдану вирішили надати допомогу місту у розчищенні тротуарів від снігу, вважаючи, що комунальні служби Південної Пальміри далеко не повного мірою справляються зі своїми обов'язками.

У цей день представники одеських ЗМІ вийшли на повторний мітинг проти Закону про наклеп. Журналісти вимагали, щоб врахували їх позицію з приводу скасування «драконівського» закону, що порушує свободу слова, донесли до одеських депутатів і керівництва країни.

Свою громадянську позицію висловили і медичні працівники, які стверджували, що «ми є громадянами нашої країни, і нас також хвилюють ті події, які відбуваються сьогодні в державі» і «нас, як медиків, турбує здоров'я людей - будь-яка ескалація насильства призводить до болю, страждань, смерті» [45]. Разом з тим, своїх співгромадян вони ідентифікували як таких, які «завжди відрізнялися оптимістичністю, терпимістю, взаєморозумінням і толерантністю, незалежно від національності, релігії, політичних переконань». Медпрацівники закликали усіх співгромадян «бути розсудливими, толерантними у ставленні один до одного». І наголосили на тому, що «найдорожче, що у нас є, - це здоров'я і життя, і ніхто не має права ризикувати ними заради чиїхось політичних інтересів» [45]. майдан громада одеса

У зверненні освітян зазначалося, що «ми, освітяни, люди мирної професії, ті, хто несе велику апостольську місію і вчить українську націю», «ми не маємо права залишатися осторонь цих подій і робити вигляд байдужих». Ідентифікуючи Одещину, освітяни стверджували, що вона «завжди була, є і має бути краєм спокою та рівноваги, зваженості рішень, краєм доброти та справедливого ставлення до людей». Вони закликали всіх педагогів України, всю українську громаду об'єднатися в єдиному бажанні захистити інтереси майбутнього покоління та зберегти соборність держави [461.

Одеса відзначилася тим, що стала містом, де барикади будував не Майдан, а влада [9]. 28 січня 2014 р. входи в Одеську ОДА перекрили бетонними блоками, а вікна - меблями та дерев'яними щитами на випадок можливого штурму [47]. Суто по-одеськи відреагували активісти Євромайдану на нагнітання атмосфери страху керівництвом міста та області, яке залякувало городян розповідями про підготовку штурмів міськради та облдержадміністрації. 13 лютого перед початком сесії міської ради одеські євромайданівці провели акцію «У страху очі великі», влаштувавши, нарешті, так давно очікуваний владою «штурм». Командував цією «військовою» операцією активіст одеського Євромайдану О. Губський, який постав в образі офіцера генштабу Австро-Угорської імперії Отто фон Ефа. Цей образ він обрав з огляду не те, що, на думку українофобів, саме австрійський генштаб у 1914 р. і придумав Україну та українську мову, щоб розвалити Російську імперію. Він пояснив, що, з огляду на серйозність оборонних заходів, до яких вдається влада, євромайданівці вирішили штурмувати мерію з допомогою «танків та авіації». Літаки і танки, природно, були закуплені на гроші Держдепартаменту СІНА та Пентагону, а замовниками штурму, звичайно ж, виступили Євросоюз і НАТО [48]. Іграшкові танки, літаки і вертольоти змогли, здолавши захисні редути, вийти на «оперативний простір» на сходах мерії. Батарейки «підвели» і не дозволили здійснити задумане. «Бронетехніка та авіація» зупинилися і «мерія встояла»! Тож міські та обласні начальники могли заспокоїтися, а заодно дати спокій і всім жителям Одещини [48]. Якщо євромайданівці влаштовували імітацію штурму іграшковою зброєю, то влада використовувала справжню.

На сесію Одеської міської ради депутат, керівник депутатської фракції «Фронт Змін» О. Остапенко вніс пропозицію назвати «Європейською» площу, у якої просто раніше взагалі не було назви [49]. Його ініціативу також підтримали депутат обласної ради (ВО «Батьківщина») С. Веселов, депутат міської ради від Партії «РОДИНА» Г. Селянин та депутат обласної ради від ПАРТІЇ РЕГІОНІВ М. Шмуш- кович [49]. Депутати міської ради не підтримали ініціативу свого колеги, обґрунтувавши своє рішення тим, що не варто порушувати цілісність Приморського бульвару, який являє собою єдиний архітектурний ансамбль [50].

Активісти Майдану продовжували дивувати. 9 лютого 2014 р. відбувся третій марш одеського Євромайдану. Цього разу активісти вирішили назвати свою акцію «Марш западенців». На мітинг зібралося близько 400 людей. Підтримати одеський Євромайдан і приєднатися до майбутнього маршу приїхали громадські працівники з області, а також справжній гуцул з трембітою [51]. Маршем пройшли небайдужі одесити, які переконані, що Одеса - європейське місто. «Влада і провладні ЗМІ називають нас, корінних одеситів, «понаехавшими западенцями». Ну що ж, хай буде так, нехай ми будемо для них «западенцями», як і засновники нашого міста -- Рішельє, Ланжерон, Дерибас, де Воллан» [52]. Перед початком «Маршу западенців» організатори розгорнули плакат, який свідчив, що Південну Пальміру заснували «панаехавнше западэнцы», а саме - герцог де Рішельє, Олександр Ланжерон, Осип Дерибас і Франц де Волан. Одесити, скандуючи «Одна, єдина, велика Україна!», «ми з вами!», «Одеса, вставай!», «Пшонку - на тушонку!», пройшли містом. Під головним управлінням МВС та прокуратурою Одеси спалили портрети Захарченка [51].

Учасники маршу прийняли маніфест, у ньому зазначалося: «Список «западенців», які зробили зі шматочка степу над морем квітуче, яскраве, ошатне, багате місто, зашкалює... Це знамениті архітектори - Влодек, Боффо, Бернардацці, Торрічеллі, Коклен. Австрієць Фердинанд Фельнер і німець Герман Гельмер зробили наш Оперний театр таким, яким ми його знаємо й любимо. Це місто стало багатим завдяки «западенцям» - купцям Анатру, Ралі та Родоконакі. Археолог Бларамберг, письменник Олеша, поет Міцкевич, декабрист Поджіо - це місто «страждало» від навали «западенців» із моменту свого народження! Одеса - місто «западенців». Ми підтверджуємо це нашим сьогоднішнім маршем. Ми постійно «прибуваємо» сюди, до Одеси, щоб покращувати й прикрашати це місто, а нас звинувачують у «фашизмі». Але знайте, це ми, западенці, Одесу не здамо! Ми, активісти Євромайдану. Одеса - западенське місто. Одеса - це Європа. Слава Україні!» [53]. Ідея проведення акції саме з такою назвою дійсно була надзвичайно вдалою для одеситів.