Фактори електорального процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фактори електорального процесу

Поліщук О.О., м. Харків

У даній роботі розглядаються різні аспекти виборчого процесу і фактори, які визначають результат виборів. Акцентується увага на необхідності планування політичного процесу і врахування об'єктивних факторів для отримання оптимального результату. Здійснюється спроба виявлення причини незадоволення виборців отриманим результатом виборів. Виділяються чинники, які впливають на стабільність в державі.

Ключові слова: політичний процес, виборчий процес, електорат, електоральний процес, демократичний транзит.

В данной работе рассматриваются различные аспекты избирательного процесса и факторы, которые определяют результат выборов. Акцентируется внимание на необходимости планирования политического процесса и учитывания обьективных факторов для получения оптимального результата. Осуществляется попытка выявления причины недовольства избирателей полученным результатом выборов. Выделяются факторы, которые влияют на стабильность в государстве.

Ключевые слова: політический процесс, избирательный процесс, электорат, электоральний процесс, демократический транзит.

This paper discusses the various aspects of the electoral process and the factors that determine the outcome of elections. Attention is focused on the political process necessary planning and consideration of objective factors for optimal results. Attempting to identify the causes of dissatisfaction voters receiving the results of elections. There are the factors that affect the stability of the state.

Keywords: political process, electoral process, voters, electoral process, democratic transit.

Актуальність проблеми. Перед початком «виборчих перегонів» громадяни, які мають наміри приймати участь у виборах, часто впевнені в тому, що новообрані представники влади, Президент докорінно змінять ситуацію в державі. Однак, невдовзі після виборів, електорат відчуває себе обманутим. Громадяни нарікають на відчудженість влади від їх інтересів і визнають, що їх сподівання не виправдалися. Результатом цього є соціальна напруга суспільства і недовіра до влади. В свою чергу це призводить до втрати політичної активності в політичному житті держави. Посилення цього негативного явища здійснюється за рахуннок тенденції зростання кількості апатичних до політики громадян. Якщо цю проблему не вирішити в найближчий час, то про громадянське суспільство, яке є невід'ємним компонентом демократії, важко вести мову. Україна ж обрала демократичний шлях розвитку, тому актуальність цієї проблеми поза сумнівом.

Розробленість наукової проблеми. Регіональну специфіку голосування досліджували: В. Колосов, Р. Туровський, Н. Петров, В. Лісничий. Інституційний підхід в аналізі ефектів виборчих систем аналізували В. Лисенко і Г. Голосова. Культурологічний підхід для аналізу виборчої кампанії відстоює М. Кошелюк. Вибори як процес формування органів державної влади розглядає С. Лисенков. Різні аспекти застосування виборчих технологій досліджує І. Поліщук.

Мета статті. Метою даної роботи є пошук детермінуючих факторів, що визначають результат виборчого процесу, а також виявлення диспропорції між очікуваннями виборців і результатами виборів.

Спочатку розглянемо ситуацію, в якій сподівання виборців не співпадають з кінцевим результатом виборів. Це є дуже важливо, тому що дає можливість зрозуміти виборчий процес з точки зору очікувань виборців. Можна зрозуміти, чим керується електорат, коли приймає рішення, стосовно підтримки певного кандидата чи політичної партії. Найбільш прикладно цю ситуацію висвітлює й пояснює Ніколо Макіавелі у своєму трактаті «Державець». Він говорить: «Люди, вірючи, що новий правитель виявиться кращим, із задоволенням повстають проти старого, але невдовзі вони на досвіді переконуються, що обманулися, бо новий правитель завжди виявляється гіршим старого» [1, с.4]. Дійсно якщо провести парарель з Україною, то можна відзначити те, що після обрання президентом Л. Кравчука сподівання виборців виявилися марними. В. Кремень, Д. Табачник та В. Ткаченко дають жорстку оцінку правління Л. Кравчука: «У перехідний період від патерналістського типу суспільства до правової держави, як відомо, велика роль належить харизматичному лідерові, вождеві народу. В Україні теж були сподівання, що з'явиться лідер, який візьме на себе відповідальність за наведення порядку і прокладання шляху до реформи. Але Леонід Кравчук, обраний Президентом у грудні 1991 р., таких сподівань не виправдав. Скидалось на те, що він і сам був вражений глибиною економічних проблем України і не має ні бачення шляхів їх розв'язання, ні політичної волі до того [ 2, с. 500]. Те ж саме відбулося з приходом Л. Кучми, його «багатовекторна політика» нічого конкретного не вирішила. Ситуація із президентом В. Ющенко мала кардинально все змінити. Всі ми можемо згадати захват від «Помаранчевої революцієї», що в результаті виявилася черговою «казкою» для всього українського народу. Передбачався ж зовсім інший розвиток подій. Прибічники В. Ющенка були переконані в швидкому демократичному переході, однак результату ми не побачили. Як зазначають Чигрінов В. І. і Поліщук І. О. «Доводиться констатувати, що навіть якщо скорегувати результати повторного голосування другого туру з урахуванням залишкових фальсифікацій та орієнтуватися на данні екзит-полів, то близько 40% українських виборців не зрозуміли або не прийняли ідей «Помаранчевої революції». Багато хто з них виявив себе як переконаний противник революції» [3, с.245]. В свою чергу висновок з цього можна зробити такий, що український електорат - розділений, а отже нація не є єдиною. Це являє собою не аби яку перешкоду для процесу демократизації. Розділеність українського суспільства обумовлена певними причинами. В першу чергу це проявляється в розбіжності традицій Східної і Західної України. Додаткову відміннісь обумовлює релігійна приналежність. Далеко не останню роль відіграє економічна нерівність. Невелика частина громадян - олігархи, а абсолютна більшість - вкрай незаможні громадяни, при цьому середній прошарок відсутній. Гірше це проявляє себе в соціальній напрузі в середені суспільства, дестабілізації. Найбільшою загрозою цих негативних явищ, при відсутності компромісу є небезпека розколу українського суспільства і втрати територіальної цілісності держави або громадянська війна. Макіавеллі, стосовно цього, відзначає той факт, що володіння може мати одну мову, або різні мови і традиції. В першому випадку, владу втримати не так важко, а в другому необхідне велике везіння і велике мистетство. Для того щоб зрозуміти причину різниці між сподіваннями і результатом, необхідно зрозуміти співвідношення очікуваного і отриманого результату. В цьому сенсі прикметним є те, що виборець не здатний цілковито зрозуміти можливості і маштаби змін від приходу нового Президента. Та й самі кандидати, далеко незавжди, адекватно оцінюють стан справ в країні, коли перемагають на виборах. електоральний політичний виборець

Головна причина цього полягає в тому, шо виборці часто не знають особливостей функціонування інституту Президента. Вони не розуміють, де закінчуються межі компетентості, що може здійснювати Президент, а що є за межами його можливостей. У даному контексті необхідно рительніше розглянути поняття політичний і виборчий процес. Виборчий процес - один із найважливіших політичних процесів. Спочатку потрібно зрозуміти роль виборчого процесу для демократичного переходу. У випадку зміни патерналістського типу правління на демократичний, виборчий процес детермінує всю подальшу політику в державі. Прикладів можна навести відразу декілька. Перший - вибори Президента у 2004 році, коли був зроблений європейський вибір подальшого розвитку України. Другий - вибори Президента у 2014 році, коли співпраця з Євросоюзом стала більш тісною. Україна розпочала інтегруватися в Євроспільноту. Таким чином, виборчий процес детермінував функціонування політичної системи. Однак, усладнюється все тим, що в Євросоюзі діють зовсім інші правила і норми. Нікколо Макіавеллі з цього приводу відзначає: «Треба знати, що не має справи, вирішення якої було б важче, ведення небезпечніше, а успіх сумнівнішим, ніж зміна старих порядків новими» [1, с.17].

Розглядаючи поняття «політичний процес», потрібно зауважити те, що в перекладі з латинської мови він означає «просування». В енциклопедичному словнику «Політологія» можна виокремити такі підходи до визначення поняття «політичний процес»:

1) форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує в просторі і часі;

2) як один із суспільних процесів, на відміну від правового, економічного, ідеологічного та інших процесів;

3) означає конкретний з кінцевим результатом процес певного масштабу (формування якої-небудь партії, проведення виборів) [4, с. 294295].

Політичний процес може сприяти розвитку політичної системи, чи навпаки здійснити її занепад. Політичні процеси відбуваються у відповідному їм політичному просторі. Далі, доречно розглянути, з яких елементів складається політичний процес: з суб'єкту процесу (здійснювачі владних повноважень), об'єкту, як мети процесу та ресурсів, засобів, виконавців процесу. Таким чином, суб'єкт процесу має мати план, в якому він реально оцінює мету і засоби процесу. Від цього буде залежати якість і успішність процесу. Окрім цього, на результат процесу впливають і об'єктивні фактори, такі як: сукупність необхідних ресурсів, умови процесу, зовнішнє середовище. Все перелічене має бути враховане в плані прцесу.

Особливість політичних процесів транзитних суспільств полягає в тому, що участь громадян обмежується лише голосуванням. Від його якості залежить рівень демократії.

Необхідно дати визначення поняттю виборчої кампанії, яка є одним із складових проміжків електорального процесу, його скорочений варіант, а сам електоральний процес є сукупністю виборчих кампаній [5, с.124]. Від чесності, прозорості, рівності участі у виборах залежить легітимність обраних представників влади. Більшість досліників виборчого процесу намагаються визначити об'єктивні фактори, які вирішальним чином впливають на результати виборів. Ці фактори залежать від наукового підходу, що займається їх пошуком. Такими факторами в межах соціологічного підходу (П. Лазерсфельд, С. Ліпсет) називають соціетальні розколи, які викликані ціленаправленими діями політичних еліт. У соцопсихологічному підході О. Мелешкіна - партійну ідентифікацію. В раціонально-економічних моделях (В.Нечаєв, М.Фіоріна), такими факторами вважають намагання індивідів мінімізувати власні витрати та їх устримління оцінити своє та суспільне економічне положення. Також потрібно відзначити один з найвпливовіших факторів виборчого процесу - політико-культурний. Для того щоб вплинути на кінцевий результат виборів, необхідно враховувати фактори мікро і макро рівня, а також мотивацію виборців. У даному контексті доречно звернутися до психології для розуміння механізму прийняття рішень виборців в період виборів. Якщо ж вести мову про вплив партійної приналежності електорату на голосування, то можна констатувати, що для українського виборця пріорітетним є особисті якості лідера, а вже потім ідеологія, передвиборча програма, партійна приналежність. Досліджено, що для визначення свого кандидата партія або група підтримки повинна визначити образ ідеального кандидата, який присутній у певних груп виборців; виробити власну уяву про кандидата з відповідними до нього вимогами; зробити огляд існуючих кандидатів. Співставити образ ідеального кандидата виборців зі своїм, а потім зробити вибір на користь одного з існуючих кандидатів, якого вона вважає перспективним. Образ обраного кандидата використовують у виборчій кампанії.

На основі аналізу результатів соціологічних досліджень було встановлено, що є кілька рівнів формування образу кандидата. Перший рівень - морально-етичні якості: чесність, непідкупність, принциповість, загострене почуття справедливості, відповідальність за свої слова і вчинки, сміливість і рішучість при захисті інтересів виборців. Другий рівень - компетентність, ділові якості: знання потреб виборців і загальної ситуації в країні, знання закону, здатність виділити головне і другорядне, наявність досвіду управління, уміння зрозуміло донести свої ідеї і пропозиції до виборців. Третій рівень - «пробивні здібності» кандидата: знання порядку роботи державних закладів, входження до коридорів влади, уміння налагоджувати корисні знайомства, цілеспрямованість і наполеглевість у досягнені поставленої мети, характер лідера (уміння об'єднати і повести за собою людей). Четвертий рівень - зовнішні дані: особиста привабливість, солідність і презентабельність, вишуканість манер.

Аналіз діяльності українських партій показав, що вони йдуть шляхом створення зв'язків «лідер-партія». Це пояснюється тим, що реакція виборців на конкретних політиків, у своїй більшості, емоційна й тому більш суттєва для впливу на електорат [6 , с.12].

У виборчих кампаніях найчастіше використовують таку форму мобілізуючих політичних технологій, як політичний мааркетинг. Політичний маркетинг - сукупність методів і способів цілеспрямованого впливу того чи іншого суб'єкта політики на різні соціальні групи задля донесення до них вигідної про себе інформації у найдоступнішій формі та через найефективніші джерела її поширення. Маркетинг потребує відповідних способів виробленння і донесення до виборців привабливого іміджу політика. Іміджем називають цілеспрямовано створений образ- уявлення про певний об'єкт (явище, особу, партію), який за допомогою асоціацій наділяють додатковими якостями (соціальними, політичними, соціально-психологічними), завдяки чому формується його позитивне сприйняття народом.

Створення політичного іміджу здійснюється за такою схемою:

- засоби масової інформації формують сприятливий образ політика, апелюючи до емоцій виборців;

- систематичні опитування дають змогу визначити рівень популярності кандидата, його особливості та політичні позиції;

- на основі особливостей та політичних позицій видаються рекомендації щодо необхідності корегування іміджу й персоналізованого зв'язку кандидата з виборцями.

Стратегія виборчої кампанії може бути реалізована лише в конкретних справах кандидата і його команди. Вибір тих чи інших методів безпосередньо залежить від обраної тактики, сукупності методів та способів дії, які залежать від розвитку ситуації та намірів діючих осіб.

Можна визначити кілька основних напрямків у виборчому процесі:

- створення гасла, тобто короткого звернення до виборців, яке стає «лейтмотивом» усіє виборчої кампанії;

- створення інформаційних приводів;

- підготовка та поширення політичної реклами.

У сучасних умовах гострої конкурентної боротьби за голоси виборців виокремлюють такі напрямки:

- просування позитивного іміджу кандидата та його програми;

- критика, викриття недоліків суперників;

- захист недоліків кандидата та його програми від критики з боку суперників.

Під час виборчої кампанії доводиться вирішувати питання про співвідношення цих трьох напрямків. Передвиборча боротьба може бути побудована на пропаганді своєї програми. Переважно цей шлях обирають партії та кандидати, які перебувають при владі та досягли значних позитивних результатів. Можна обрати основним напрямком критику, викриття конкурентів. Зазвичай, цей шлях обирають опозиційні сили, або кандидати, які перебувають при владі, але не змогли досягти вагомих позитивних результатів. Якшо ж у передвиборчих змаганнях пріорітетним стає третій напрям - захист іміджу, програми, то це вказує на слабкість кандидата та його команди.

На перебіг виборчого процесу значний влив здійснює тип партійної системи, в якому він проходить. Конкретніше, двопартійна чи багатопартійна система. Різниця у них проявляється через рівень конкурентность Прикладом двопартійної системи є Великобританія. В цій країні відбувається жорстка конкуренція, бо переможець отримує більшість повноважень, порівняно з переможеним (формує Уряд). У більшості країн Західної Європи функціонує багатопартійна система, в ній передбачене подальше формування коаліції. Тому, замість слова боротьба, більш доцільним буде змагання. В даному випадку необхідно зауважити той факт, що в Україні діє багатопартійна система, але боротьба тут є на стільки конкурентною, як у двопартійній. Це показує, скоріше демократичну незрілість України і відсутність політичної культури у політичної еліти. Проявом цього є застосування «брудних» виборчих технологій під час виборчих кампаній.

Щодо використання нечесних методів, необхідно зазначити, що вони можуть мати найрізноманітніший зміст. Головна задача - маніпулювати свідомістю виборців, схилити їх до певних висновків стосовно політиків, партій, явищ, процесів. Найчастіше використовують маніпуляцію рейтингами. Рейтинги на основі вибіркового опитування, коли респондент вибирає між варіантами суджень самого експерта - це лише модель реальної думки мас, яку експерти нібито «оживляють» [7, с. 203].

Виділяють методи маніпулятивних технологій:

Метод фрагментації передбачає подання інформації єдиним потоком, щоб певну ідею піймати було досить складно, а для масової аудиторії взагалі неможливо. Для цього в процесі передачі інформації вводять недостовірні коментарі, які не відповідають реальним фактам. Взагалі подання інформації стосовно певних проблем здійснюєтся таким чином, що необізнана людина нездатна самостійно розібратися в них. Іншими словами, відбувається позбавлення можливості самотійного аналізу проблем.

Метод створення фактів полягає у поданні дійсних фактів, правдоподібних, неправдоподібних, вигідних правдоподібних фактів. У даному випадку здійснюють маніпуляцію фактами таким чином, щоб подати бажане за дійсне.

Метод історичних аналогій вигідний можливістю знаходження прикладів в історії, і апелюванням до них як до авторитетного джерела підтвердження, яке важко піддати сумніву.

Метод «закидання багном» полягає в підборі такої термінології, що задає предмету розмови негативно оцінючі судження.

Метод семантичного маніпулювання полягає в прискіпливому відборі слів і зв'язку їх з позитивними або негативними асоціаціями.

Використання дезінформації. В даному випадку використовують спотворену інформацю про певні події, явища чи осіб яка на момент виявлення правди вже створила негативний ефект.

До вищеперелічених методів потрібно додати пропагандистські повідомлення, які впливають на несвідоме, вони спрямовані на маніпуляцію страхами й бажаннями. Повідомлення апелює до підсвідомого приховано, подаючи свідомості безпечну нейтральну інформацію, створючи, за висловом Бодрійара, «алібі для свідомості» [8, с.47]. Таким чином, можна зробити висновок про те, що у виборчому процесі можуть бути задіяні, як конструктивні, так і деструктивні методи. Від того як буде змінюватися їхній зміст, наскільки вони будуть «брудними» в своїй сукупності буде залежати і рівень демократії в Україні. А до того часу про чесну передвиборчу боротьбу важко вести мову. Можливо це пов'язано з незрілістю культури виборчого процесу.

Для розуміння зв'язку результату виборчого процесу і подальшої стабільності в державі, доречно розглянути поняття політична стабільністьсть і фактори, які на неї впливають. Політична стабільність - складова частина стабільності держави. Вона розглядається, як психологічна спроможність населення зберігати спокійну поведінку, незважаючи на зовнішні чи внутрішні несприятливі умови. До порушення стабільності призводить збільшення напруги в проблемних зонах суспільства. Тобто наявність у суспільстві та ескалація дестабілізуючих факторів. Рівень політичної стабільності можна виміряти. Показником політичної стабільності є співвідношення соціальної, політичної агресивності населення та рівня соціальної, політичної підлеглості. Про те стабільність зовсім необов'язково означає відсутність змін або реформ. Рівень політичної стабільності може змінюватися від широкомасштабної громадянської війни до абсолютної незмінності політичних форм. Крім рівнів політичної стабільності виділяють типи політичної стабільності: динамічна стабільність (адаптивна), яка відкрита для змін і впливу середовища; мобілізаційна (статична), що функціонує за домомогою інших механізмів.

Стабільність розглядається і як функція демократії, що передбачає участь громадян в управлінні державою через інститути громадянського суспільства.

Стабільність інтерпретують як функціонування одного уряду протягом тривалого періоду часу. Визначальним фактором стабільності може вважатися і наявність конституційного порядку. С. Хантінгтон визначає стабільність за формулою «порядок плюс спадковість», при цьому модель організації влади протягом тривалого періоду часу зберігає свої суспільні характеристики [9, с.149]. Таким чином, у стабільній системі, або політичний процес не призводить до радикальних змін, або ці зміни підпорядковані стратегії, зазделегідь розробленою політичною елітою.

Політичну стабільність слід також розглядати як складову частину загального стану стабільності держави. Неодмінною умовою політичної стабільності є стійкі відносини між народами, які проживають на тереторії держави.

Висновки. По-перше, успіх виборчого процесу визначається стратегією, яка має враховувати об'єктивні і суб'єктивні фактори, що впливають на виборчий процес.

По-друге, виборчий процес в значній мірі впливає на демократичний перехід, від його якості залежить рівень демократії в державі і в певній мірі політична стабільність.

По-третє, в період демократичного переходу виборчий процес стає головним політичним процесом.

По-четверте, виборчі технології, які використовуються в ході виборчого процесу, можуть бути позитивними за своїм впливом на електорат, або ж негативними, маніпулюючими свідомістю громадян.

Література

1. Макиавелли Н. Государь // Макиавелли Н. Государь: Сочинения - М. :ЗАО. Изд-во ЭКСМО - Пресс; Харьков: Изд-во «Фолио», 1999 (серия «Антология мысли»).

2. Кремень В. Г. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду) / В. Г. Кремень, Д. Табачник, Л. В. Ткаченко - К.: ARS-UKRAINE, 1996. - 793 с.

3. Політико-культурний фактор в електоральному процесі постсоціалістичних суспільств / В. І. Чигринов, І. О. Поліщук - Харків: ХІБМ, 2014. - 229 с.

4. Политология: Энцикл. словарь / Общ.ред и сост. : Ю. И. Аверьянов. - М. : Из- во Моск. комерц ун-та, 1993. - 431 с.

5. Поліщук І. О. «Електоральний процес» та «електоральна кампанія: спроба понятійного розмежування / І. О. Поліщук // Грані. - 2005. - 6. с. 121-124.

6. Становлення та розвиток політичних виборів в Україні (управлінський аспект) /Автореферат дисертації, Шкурат І. В. - Київ, 2002.

7. Поліщук І. О. Складові масової свідомості в контексті сучасних маніпулятивних технологій / І. О. Поліщук // Зб. наук. праць. - Вип 2. - Миколаїв, Одеса, 2004. - С. 196-204.

8. Фром Э. Бегство от свободы / Э. Фромм // - М. : Прогресс, 1990. - 269 с.

9. Макаричев А. С. Стабільність і нестабільність при демократії: Методологічні підходи та оцінки / А. С. Макаричев // Поліс. - 1998. - №1.

Размещено на Allbest.ru