Проблеми уникнення маніпуляцій у політичній соціалізації особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ УНИКНЕННЯ МАНІПУЛЯЦІЙ У ПОЛІТИЧНІЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Береза В.О.

Кандидат педагогічних наук

м. Черкаси

Анотація

Розглядаються проблеми політичного маніпулювання як прихованого управління свідомістю і поведінкою людини та засоби протидії йому.

Ключові поняття: політичний вплив, політичне маніпулювання, способи політичного маніпулювання.

Береза В.А. Проблемы избежания манипуляций в политической социализации личности

Рассматриваются проблемы политического манипулирования как скрытого управления сознанием и поведением человека и средства противодействия ему.

Ключевые понятия: политическое влияние, политическое манипулирование, способы политического манипулирования.

Bereza V.O. Problems with avoiding manipulations in political socialization of a personality

The problems of political manipulation as covert mind control and human behavior and means of combating it.

Keywords: political influence, political manipulation, methods of political manipulation.

Сучасний рівень розвитку інформаційних технологій у поєднанні із значною міфологізацією масової свідомості створюють для політичних сил спокусу підвищення своїх рейтингів шляхом застосування дієвих політичних маніпуляцій. Саме тому не можна не відзначити актуальність проблеми уникнення політичних маніпуляцій, становлення демократичної електоральної культури суспільства, що б забезпечило нейтралізацію згубних для демократичного розвитку маніпулятивних впливів та формування політичної еліти на раціональних началах [1, с. 75].

Суть політичного маніпулювання полягає у штучному створенні або фабрикуванні додаткових психологічних важелів впливу у процесі боротьби за владу, а зміст у: а) прихованому корегуванні масової свідомості; б) вживленні у масову свідомість штучних стимулів/мотивацій дії; в) спрямуванні суспільних настроїв та громадської активності у потрібному для маніпулятора напрямі.

У науковій та навчальній літературі існує декілька визначень терміна "політичне маніпулювання", у яких автори намагалися відобразити специфіку, ключові завдання, механізм цієї форми впливу на суспільство:

1) система засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав'язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на громадську думку і політичну поведінку задля спрямування їх у потрібному напрямі (В. Воронкова);

2) частина технології влади, сутність якої полягає у програмуванні думок і устремлінь мас, їх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої їхньої поведінки, яка потрібна тим, хто володіє засобами маніпуляції (С. Кара-Мурза);

3) система психологічної дії, орієнтована на впровадження ілюзорних уявлень; махінація (А. Деркач, В. Жуков);

4) дії суб'єкта, що приховано створюють умови для запланованої дії об'єкта маніпулювання (О. Савельєв);

5) загальнолюдський досвід творення, збереження і реалізації тіньової влади, цілеспрямована гра на людських забобонах і упередженнях (Ю. Єрмаков) [2, с. 9].

Таким чином, політичне маніпулювання (від лат. manipuus - кисть руки) - це приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людини, що ґрунтується на ірраціональності та формуванні хибних висновків з метою примусити особу до дій або бездіяльності всупереч її справжнім інтересам [1, с. 75]. маніпуляція свідомість управління політичний

Маніпулювання як специфічна форма політичного впливу виконує декілька функцій: - інформаційна функція: отримання, пристрасне інтерпретування, упереджене коментування та розповсюдження відомостей про найважливіші для громадян і органів влади події; - функція набуття (посилення) впливу: стимулювання зміни мотивів та установок партнера по спілкуванню з метою трансформації його поведінки та дій; - функція встановлення контролю над свідомістю: фіксація у суспільній свідомості необхідних стереотипів, іміджів, міфів тощо, які в потрібний момент включають дію механізмів психічного автоматизму; - функція регулювання: спрямування поведінки та дій об'єкта політичного маніпулювання у потрібному для маніпулятора напрямі, відволікання жертви від достовірної інформації і переорієнтація її на сприйняття сфальсифікованої інформації; - провокативна функція: інспірування у потрібний момент конфлікту з партнером по політичному спілкуванню або у таборі опонентів; - функція маскування: камуфлювання справжніх намірів шляхом замовчування, приховування, перекручування достовірної інформації, яка необхідна партнерові по політичному спілкуванню для прийняття правильних рішень; - захисна (оборонна) функція: використання маніпулятивних засобів та дій під час фронтальної атаки супротивника у ситуації дефіциту психологічних та інших ресурсів; - адаптивна функція: пристосування маніпулятивної стратегії і тактики до конкретної ситуації та специфіки партнера по політичному спілкуванню; - мобілізаційна функція: формування комплексу спонук (інформаційних, мотиваційних, емоційних тощо), які забезпечують необхідну політичному маніпуляторові дію чи бездіяльність об'єкта маніпулювання [2, с. 12].

До основних способів політичного маніпулювання належать: брехня - пряме підтасовування фактів і поширення недостовірної інформації; замовчування - блокування правдивої інформації; напівправда - ґрунтовне та об'єктивне висвітлення малозначущих деталей із одночасним замовчуванням або неправильною інтерпретацією важливих подій; впровадження іміджів і кліше - формування, зміцнення та використання стереотипів щодо політиків, ідеологій, фактів тощо; навішування ярликів - бездоказове нав'язування суспільству негативних характеристик з метою компрометації певних суб'єктів політики ("націоналіст", "фашист", "антисеміт" тощо) [3, с. 303].

Процес маніпулювання, як правило, складається з семи послідовних фаз:

1) пробудження інтересу в потенційного об'єкта маніпулювання до дій, слів маніпулятора;

2) входження маніпулятора в довіру до об'єкта маніпулятивної дії;

3) зацікавлення інтригою (можливість виграти, дізнатися, отримати тощо);

4) маневр відволікання (перенесення уваги об'єкта маніпулювання на другорядну деталь; повідомлення сенсаційної звістки, яка не стосується справи, тощо);

5) підміна, приховування (слова, предмета, дії);

6) констатація сфабрикованого результату;

7) приховане або відверте спонукання об'єкта маніпулювання до дій, слів, поведінки, вчинків, необхідних маніпуляторові.

Отже, суть маніпулювання як специфічної форми політичного впливу, полягає у штучному створенні додаткових психологічних важелів ефективної дії у процесі боротьби за владу, а зміст у прихованому коригуванні масової свідомості; вживленні у масову свідомість штучних стимулів (мотивацій) дії; спрямуванні суспільних настроїв та громадської активності у потрібному для маніпулятора напрямі. Залежно від обставин політичне маніпулювання може виконувати інформаційну, регулювальну, провокативну, захисну, мобілізаційну, адаптивну та інші функції [2, с. 14].

Засоби політичного маніпулювання класифікуються за багатьма критеріями. За ступенем законності вони поділяються на законні та незаконні, за рівнем впливу - на міжособистісні, групові і масові, за інформаційними носіями - на друковані, електронні, зовнішні тощо. До найбільш розповсюджених тактичних прийомів дослідники відносять надання перед виборами матеріальної допомоги у поєднанні з ігноруванням інтересів громадян під час прийняття важливих політичних рішень, а також прямий підкуп виборців. Такий прийом не рідко супроводжується спробами маніпулятора спровокувати виборців до оцінки кандидатів за незначними критеріями, такими, як фізичні данні, зовнішній вигляд, тембр голосу тощо. Тому для нейтралізації його впливу на масову свідомість виборці мають оцінювати політиків за логічними чітко визначеними критеріями, основним з яких виступає діяльність політиків на займаних посадах протягом усієї каденції починаючи з моменту обрання чи призначення.

Не рідко застосовується надмірний тиск на почуття за допомогою емоцій, виклик активної емоційної реакції аудиторії, що часто використовується під час багатолюдних мітингів, де маса втрачає критичність та легко піддається навіюванню, спрямовуючи емоції та дії у визначеному оратором напрямку. Для запобігання реалізації цього прийому громадяни мають діяти обережно та завжди зберігати емоційну рівновагу, не допускаючи домінування емоційного чинника електоральної поведінки над логічним. Одними з найбільш поширених є прийоми з усунення альтернативи, до яких належать недопущення діалогу та можливості порівняти різні точки зору, на кшталт показу новин-близнюків по різних телеканалах, адресування ведучим телепередачі різним політикам кардинально різного співвідношення лояльних та агресивних запитань, а також безальтернативне нав'язування аудиторії певного рішення [1, с. 79].

У дослідженні з політичного маніпулювання О.Д. Бойко виділяється низка соціально-психологічних, які виникають під час маніпуляції. Серед них, наприклад, ефект "присутності інших" посилення ("ефект соціальної фасилітації") або послаблення ("ефект соціальної інгібації") домінантних реакцій у присутності опонента, аудиторії. Цей ефект зумовлений посиленням (ослабленням) мотивації людини до дій, яка суттєво залежить від кількості людей, що її оточують; ступеня взаємної симпатії або антипатії всередині групи; значущості оцінки дій оточення для самої людини; діапазону просторової близькості між людьми. Також ефект групової (соціальної) ідентифікації формування у члена групи позитивних відчуттів з приводу перебування у певній групі; деперсоналізації, тобто усвідомлення себе невід'ємною частиною групи і блокування відчуття індивідуальності; ефект гомогенності чужої групи сприйняття членів чужих груп більш схожими один на одного, ніж членів власної групи; оцінювання інших на основі принципу "вони схожі, ми різні"; ефект ослаблення самоусвідомлення накладання високого рівня соціального збудження на "розмиту" відповідальність, за якого люди здатні забути, ігнорувати притаманну у звичайних обставинах стриманість і втрачати відчуття індивідуальності та персональної відповідальності; ефект "узгодженості у незгоді" (термін Х. Ортеги-і-Гасета) - основна формула (підстава) формування меншості (для консолідації меншості необхідно відмежуватися (відштовхнутися) від маси та об'єднатися на основі смаків, ідей, ідеалів, які не поширюються на масу); ефект соціальної ліні, або колективної безвідповідальності, прогресуючий процес зменшення середнього індивідуального внеску в загально групову роботу в міру збільшення кількості членів у групі [2, с. 17].

Той же дослідник пропонує захист від маніпулювання - це система дій, направлена на усунення чи зведення до мінімуму негативних переживань (відчуття тривоги, невпевненості, вини, дискомфорту тощо) та можливих збитків, що можуть травмувати особистість. Специфіка захисту від політичного маніпулювання полягає у захисті права особистості/колективу/суспільства на вільне (без зовнішнього тиску та впливу) волевиявлення у питаннях ставлення до існуючої форми правління, структур офіційної влади, діючих політичних сил тощо. Важливою умовою свідомого захисту від негативного зовнішнього політичного впливу є адекватна діагностика маніпулятивної дії [4, с. 39].

Серед найвпливовіших чинників маніпуляції визначаються всі засоби масової комунікації, зокрема під час загострення політичної ситуації чи політичних змін. Важливою тенденцією маніпулятивного впливу, наприклад українських засобів масової комунікації на сучасному етапі їх існування є своєрідна драматизація політичного процесу в Україні, прагнення домогтися співпереживання переважною більшістю представників масової політичної аудиторії України процесів політичної боротьби між провідними політичними силами та ідентифікації своєї політичної позиції з позицією тієї чи іншої впливової сили [5, с. 76].

Важливою складовою маніпулятивного впливу системи вітчизняних засобів масової комунікації є напрямок, що умовно можна назвати "поширенням жахів". Його наявність простежується в тому, що переважна більшість українських ЗМІ є справжніми довідниками нещасних випадків, людських трагедій, кримінального життя.

Зрозуміло, що такому факту треба визначити протидію. Необхідною умовою зміни вважають активізацію процесів горизонтальної політичної комунікації, за участю так званих дрібних суб'єктів політики через неформальні і неінституціоналізовані форми спілкування зі створенням "альтернативних комунікаційних систем на локальному рівні" [6, с. 12], що володіють значно більшим потенціалом адекватної оцінки процесів політичного життя країни, що, в свою чергу, зумовлений відсутністю в їх представників інтересів, принципово відмінних від інтересів переважної більшості громадян. Звісно, цей процес є складним і тривалим. Однак лише його наявність дає підстави розраховувати на нейтралізацію переважної більшості маніпулятивних впливів у межах системи української політичної комунікації, а відтак зміну суспільно-політичних обставин, що формують цю систему.

З аналізу методів нейтралізації політичних маніпулювань випливає, що тільки стійка демократична електоральна культура в змозі протидіяти політичним маніпулюванням та має наступні характерні риси: - знання прийомів політичних маніпуляцій, вміння їх бачити; - критичне осмислення інформації, визначення сутності питань та цілей організаторів інформаційних повідомлень; - обережність, запобігання терміновості у прийнятті рішення, прогнозування їх наслідків; - стриманість емоцій, недопущення бурхливих емоційних реакцій; - політична компетентність, відсутність міфів та стереотипного мислення, ігнорування чуток; - здійснення оцінки діяльності політичних сил за логічно обґрунтованими критеріями; - усвідомлення відповідальності за результати виборів, чіткість внутрішніх пріоритетів та відстоювання власної незалежної позиції; - прагнення до пошуку та аналізу альтернативних точок зору; - вміння знаходити і застосовувати необхідну інформацію, що, зокрема, передбачає адекватність вибору джерел інформації, тобто аналіз діяльності максимальної кількості засобів масової комунікації, об'єктивне визначення ступеня їх маніпулятивності та надання переваги тим ЗМІ, які найменше застосовують маніпулятивні прийоми [1, с. 80].

Власні висновки щодо специфіки та наслідків впливу політичної маніпуляції на широкі маси запропонував свого часу також Йозеф Шумпетер:

1) тільки-но звичайний громадянин починає порушувати політичні питання, він опускається на нижчий рівень розумової діяльності і знову стає дикуном його мислення стає асоціативним і афективним;

2) звичайний громадянин у політичних питаннях більш схильний до нераціональних або ірраціональних забобонів та імпульсів;

3) слабкість логічного елементу в політиці, відсутність раціональної критики відкривають широкі можливості для груп, які переслідують свої корисливі інтереси. Інакше кажучи, створюють умови для здійснення політичних маніпуляцій [2, с. 22].

Зрозумілим є факт, що чим менше знань та обізнаності у політичному процесі проявляє громадянин, тим легше ним маніпулювати. Об'єктами найбільшої маніпуляції як провило стають люди, які взагалі виключені з політичного процесу. В Україні існує таке явище, як "політична бідність". Поняття "політична бідність" уперше використав Дж. Бохман, а означає воно нездатність деяких груп громадян брати участь у демократичному процесі, що робить їх вразливими перед наслідками рішень, які приймає влада. На думку Дж. Бохмана, поріг "політичної бідності" проходить по лінії здатності-нездатності тієї чи іншої групи ініціювати обговорення суспільних проблем, які зачіпають її інтереси [7, с. 20]. Політична бідність існує не тільки в авторитарних чи транзитивних державах. І в розвинених демократичних країнах є люди, вилучені з політичного процесу. Це представники андеркласу. Андеркласом називають "пасивних бідних", тих, які відмовляються брати участь у політичному процесі (не голосують на виборах, не беруть участі в організаціях громадянського суспільства). Основними рисами андеркласу вчені називають бідність, економічну залежність від держави, патерналізм, депривацію, незалученість до соціальних мереж і домінуючої культури. Відповідно зменшення градусу політичного маніпулювання залежатиме також від скорочення рівня "політичної бідності".

Список використаних джерел

1. Колісніченко Р.М. Прийоми політичних маніпуляцій і стійкість до маніпулятивних впливів як складова демократичної електоральної культури / Р М. Колісніченко // Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації. - 2010. - N° - С. 75-81.

2. Бойко О.Д. Політичне маніпулювання / О.Д. Бойко. - К.: Академвидав, 2010. - 432 с.

3. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рілейшнз / В.М. Бебик. - К.: МАУП, 2005.

4. Бойко О.Д. Комплексна діагностика факту політичного маніпулювання як органічна частина психологічного захисту / О.Д. Бойко // Наукові праці: наук.-метод. журнал. - Т. 156. Соціологія. Вип. 144 / ред. Л.П. Клименко [та ін. ]. - Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. - С. 38-42.

5. Яковлєв О. Маніпулювання в системі політичної комунікації України: стратегічний аспект / О. Яковлєв // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К., 2010. - Вип. 21. - С. 74-80.

6. Зернецька О.В. Глобальні трансформації систем масової комунікації: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.04 / О.В. Зернецька; НАН України. Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин. - К., 2000. - 34 с.

7. Кіндратець О. Ризики українського суспільства / Олена Кіндратець // Віче: теоретичний і громадсько-політичний журнал. - К.: Верховна Рада України. - 2009. - J№17. - С. 19-21.

Размещено на Allbest.ru