Ризики етнополітичноі нестабільності: спроби етнополітичної дезінтеграції України

Анотація

етнополітичний дезінтеграція суверенітет крим

Аналізуються процеси етнополітичної дезінтеграції України за участю сусідніх держав, які мають численні національні меншини в Україні, на прикладі Автономної Республіки Крим. Автор доходить висновку, що саме етнополітична нестабільність та порушення суверенітету України в етнополітичній сфері протягом багатьох років створили передумови для відокремлення частини території.

Ключові слова: етнополітична стабільність, етнополітична дезінтеграція.

Стаття надійшла до редакції 17.03.2014 р.

Аннотация

Асланов С. А. Риски этнополитической нестабильности: попытки этнополитической дезинтеграции Украины

Анализируются процессы этнополитической дезинтеграции Украины при участии соседних государств, представленных многочисленными национальными меньшинствами в Украине, на примере Автономной Республики Крым. Автор делает вывод, что именно этнополитическая нестабильность и нарушение суверенитета Украины в этнополитической сфере на протяжении многих лет создали предпосылки для отсоединения части территории. Ключевые слова: этнополитическая стабильность, этнополитическая дезинтеграция

Annotatіon

Aslanov S. The ethnopolitical instability risks: the attempts to disintegrate Ukraine

The processes of Ukraine's ethnopolitical disintegration with participation of neighbouring states that have numerous national minorities in Ukraine are analysed. The author concludes that ethnopolitical stability and challenging Ukraine's sovereignty during previous years created the background for territory detachment.

Keywords: ethnopolitical stability, ethnopolitical disintegration

Як свідчить досвід України, серед чинників етнополітичної стабільності держави значне місце посідає дотримання іншими країнами її суверенітету, територіальної цілісності та непорушності кордонів. Зауважимо, суверенітет визначається як політико-правова властивість держави, зміст якої полягає в її праві самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні питання без втручання інших держав, організацій, осіб. Н. Шаптала наголошує, що діяльність держави має ґрунтуватися не тільки на внутрішній законодавчій базі, а й на загальновизнаних міжнародних договорах і принципах добросусідства [1, с. 210]. Ці принципи належать до основоположних принципів міжнародного права, вони закріплені в Статуті ООН, членами якої є всі визнані держави світу.

Докладне тлумачення основних принципів подається в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятій на 25-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1970 р. Зокрема, принцип утримання від загрози сили або її застосування проти територіальної цілісності держави означає, що: -- кожна держава зобов'язана утримуватися у міжнародних відносинах від загрози застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іншої держави; -- кожна держава зобов'язана утримуватися від організації або сприяння організації іррегулярних сил або озброєних банд, у тому числі найманців, для вторгнення на територію іншої держави; -- кожна держава зобов'язана утримуватися від організації, підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни в іншій державі або від потурання організаційній діяльності в межах своєї території, спрямованій на здійснення таких актів; -- територія держави не може бути об'єктом військової окупації, що є наслідком застосування сили; -- територія держави не може бути об'єктом надбання іншою державою в результаті загрози застосування сили або її безпосереднього застосування; -- жодні територіальні надбання, що є наслідком загрози сили або її застосування не повинні визнаватися законними [2].

Однак дотримання цих принципів міжнародного права, а також міжнародної договірної бази Україною не гарантувало державі під час політичної кризи невтручання з боку сусідніх держав. Президент Російської Федерації отримав від верхньої палати парламенту РФ -- Ради Федерації дозвіл на введення військ на територію України, мотивувавши цю необхідність «екстраординарною ситуацією, що склалася в Україні, загрозою життю громадян Російської Федерації... особового складу військового контингенту Збройних сил Російської Федерації» [3]. Ввівши 1 березня 2014 року свої війська на територію Автономної Республіки Крим, що перебуває в складі унітарної України, Росія порушила не лише вищезгадані принципи міжнародного права, а й міжнародну договірну базу країн пострадянського простору, а також дво- та тристоронні договори з Україною.

Так, Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 квітня 1994 року фіксує наміри підписантів поважати суверенітет, територіальну цілісність, непорушність кордонів своїх держав, відмову від протиправних територіальних надбань і від будь-яких дій, спрямованих на розчленування чужої території. Держави-учасниці СНД цим документом підтвердили наміри утримуватися від воєнної, політичної, економічної чи будь-якої іншої форми тиску, а також підтримки і використання сепаратизму проти територіальної цілісності і недоторканності та політичної незалежності будь-якої з держав-учасниць Співдружності. Вони зобов'язалися припиняти створення і діяльність на своїх територіях організацій і груп, спрямованих проти незалежності, територіальної цілісності держав-учасниць Співдружності, чи на загострення міжнаціональних відносин. Країни

СНД дійшли згоди, що захоплення території із застосуванням сили не може бути визнаним, а окупація території держав не може використовуватися для міжнародного визнання чи нав'язування зміни її правового статусу [4, с. 145].

Окрім того, Україна відмовилася від третього за величиною арсеналу ядерної зброї в світі після Росії та Сполучених Штатів, який успадкувала після розпаду СРСР, в обмін на гарантії безпеки. У 1994 році Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї в статусі без'ядерної держави і передала всі свої ядерні боєголовки до Росії для ліквідації та утилізації. У зв'язку з особливими умовами приєднання України до Договору було підписано спеціальний документ -- Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Його неофіційна назва--Будапештський меморандум. Цю угоду було укладено 5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією. Документ містить гарантії суверенітету України з боку країн-підписантів. Згідно з Меморандумом Російська Федерація, Велика Британія і США зобов'язалися, зокрема: 1) поважати незалежність і суверенітет та кордони України; 2) утримуватися від загрози сили, її використання проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їх зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони; 3) утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету; 4) домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії або об'єктом погроз з використанням ядерної зброї [5].

Російська Федерації, незаконно окупувавши своїми військами територію Кримського півострову, порушила більшість положень Меморандуму. Сусідня держава намагалася приховати свою присутність в Автономній Республіці Крим -- військові та військова техніка, що спрямовувалися до України, не мали розпізнавальних знаків. Президент РФ стверджував, що російських військових в Криму немає, військову присутність в регіоні забезпечують місцеві загони самооборони кримчан, які організувалися та екіпірувалися самостійно. В. Путін переконував, що необхідності введення російських військ в Україну немає, але така можливість не виключена, посилаючись на звернення екс-президента України про використання збройних сил для захисту життя, свободи і здоров'я громадян України [6]. Російська Федерація надала притулок В. Януковичу, що залишив свій пост і був оголошений у розшук з метою притягнення до кримінальної відповідальності. Тим часом російська сторона продовжувала вважати його легітимним Президентом України, не визнаючи вищих органів державної влади України. Міжнародна спільнота одностайно стала на бік України в етнополітичному збройному конфлікті з Росією. Рада безпеки ООН висловила підтримку територіальній цілісності України, закликала всі сторони до політичного діалогу і нагадала Російській Федерації про виконання міжнародних угод. Однак президент РФ вважає, що Будапештський меморандум про гарантії територіальної цілісності не поширюється на нинішню Україну, нову державу, яка постала внаслідок революції і з якою Російська Федерація жодних міжнародних договорів не підписувала [6].

Українські дослідники раніше неодноразово зауважували факти порушення суверенітету України в етнополітичній сфері з боку сусідніх держав, які мають численні національні меншини в Україні. Щоразу вказувалося, що ця проблема стосується таких етнополітично нестабільних регіонів України, як Автономна Республіка Крим з домінуванням російської національної меншини (58,5%), Чернівецької (найбільша національна меншина румунська -- 12,5%) та Закарпатської (угорська національна меншина -- 12,1%) областей [7, с. 134]. Росія та Румунія довгий час практикували спрощену процедуру надання громадянства для представників своїх національних меншин в Україні. Сусідні держави надавали фінансову, організаційну, інформаційну підтримку своїм національним меншинам, не лише підтримуючи етнокультурне середовище, а й живлячи дезінтеграційні тенденції та прояви сепаратизму в Україні. Представники російської національної меншини та їх організації в АРК неодноразово вимагали виходу Криму зі складу України та приєднання до Росії. Тим часом в Україні навіть не здогадувалася про справжні масштаби поширення подвійного громадянства, забороненого законодавством.

І. Кресіна зауважує конкретні історичні випадки того, як громадянство сусідньої країни ставало приводом для примусової етнополітичної дезінтеграції держави--анексії Судетської області Чехії Німеччиною в 1938 році під приводом захисту німецької меншини, а також Південної Осетії та Абхазії -- територій Грузії, відмежованих Росією 2008 року, під приводом захисту національних меншин--осетинської та російської [8, с. 142]. Ці приклади дезінтеграції під політичним або військовим тиском сусідньої держави вказували на те, яку загрозу для етнополітичної безпеки та етнополітичної стабільності в Україні несе практично неконтрольована діяльність сусідніх держав щодо своїх національних меншин на території України. Як свідчить спроба анексії Криму, здійснювалася така етнополітична діяльність Російською Федерацією під виглядом захисту етнокультурних прав національних меншин, але на меті мала дестабілізацію етнополітичної ситуації в регіоні з подальшим його виходом зі складу України.

Спостерігаючи за спробами етнополітичної дезінтеграції України, європейські держави, в яких проживає російська національна меншина, висловили стурбованість та задекларували намір закрити кордони для росіян. Міністр закордонних справ Чехії запропонував Євросоюзу зупинити переговори з Росією про скасування візового режиму. На думку дипломата, окупаційний, дезінтеграційний сценарій чекає і ЄС, якщо росіяни будуть безперешкодно пересуватися і жити на території Євроспільноти [9]. Адже Росія декларує право захисту російських співвітчизників в геополітично важливих для себе регіонах всіма можливими засобами, в тому числі й військовими.

Дослідники неодноразово застерігали, що статус автономії може бути використаний національними меншинами як проміжна ланка на шляху до суверенізації та відокремлення від країни проживання. К. Оніщенко схематизувала алгоритм етнополітичної дезінтеграції держави за участю національної меншини і етнічної батьківщини, яка межує з нею. Спочатку кількість представників меншини на певній території доводиться до більшості за допомогою етнічної мобілізації або політико-економічних стимулів. Згодом національна меншина вимагає автономії на найширших правах, після чого намагається реалізувати своє право на самовизначення [10, с. 633]. Сецесія регіону може бути штучно змодельованим етнополітичним процесом за допомогою еліт та сусідніх країн. Однак з-поміж усіх автономій лише одна перетворилася на суверенну державу, яку визнали більшість держав світу -- Косово. Інші досі перебувають в статусі невизнаних державних утворень. На пострадянському просторі наразі таких налічується три -- Придністров'я, Абхазія та Південна Осетія.

До невизнаних державних утворень долучається й Автономна Республіка Крим. Росія відіграла в цьому етнополітичному процесі ключову роль, надавши підтримку нелегітимній владі півострова у сепаратистських діях. Захоплення військовими Російської Федерації всіх ключових об'єктів Криму унеможливило реалізацію рішень центральної влади щодо блокування сецесії регіону. Проти голови Ради міністрів

Криму С. Аксьонова, голови Верховної Ради автономії В. Константинова було порушено кримінальні справи за посягання на територіальну цілісність України. Адже саме ці посадовці причетні до прийняття незаконного рішення--проведення в Автономній Республіці Крим референдуму 16 березня 2014 року, в ході якого виборці відповідали на питання 1) Ви за возз'єднання Криму із Росією на правах суб'єкта Російської Федерації? 2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України? Ще до результатів волевиявлення, 11 березня кримський парламент прийняв Декларацію про незалежність АРК та міста Севастополь, якою проголосив Автономну Республіку Крим незалежною і суверенною державою з республіканською формою правління [11].

Усі ці рішення були скасовані центральною владою. В. о. Президента України зупинив дію постанови кримського парламенту № 1727-6/14 «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя» як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Конституційний Суд визнав проведення загальнокримського референдуму неконституційним, що означає припинення будь-якої діяльності з його проведення. Верховна Рада України достроково припинила повноваження Верховної Ради АРК. Однак всі ці заходи з протидії сепаратизму в Криму та блокування процесу дезінтеграції України були неефективними, оскільки центральні органи влади не мали можливості для їх імплементації на території півострова, контрольованого незаконною кримською владою, що спирається на військову присутність Росії.

Натомість Російська Федерація визнала легітимність референдуму та Декларації незалежності. МЗС РФ заявило, що Росія «буде повною мірою поважати результати вільного волевиявлення народів Криму в ході референдуму» [12]. Місцева проросійськи налаштована кримська еліта та Росія скористалися прецедентом проголошення Косово державою для легітимації своїх етнополітичних і етнотериторіальних претензій до України. Адже в 2010 р. Міжнародний суд ООН підтвердив, що одностороннє проголошення незалежності Косова від Сербії не порушило норм міжнародного права. І хоча висновок Суду був консультативним і не мав прямої юридичної дії, експерти прогнозували, що в майбутньому цей документ може активізувати сепаратистські рухи в багатьох регіонах світу [13]. Досліджуючи етнополітичну ситуацію в Косово і екстраполюючи її на українські реалії, К. Вітман вказав на потенційні загрози Україні, що можуть за несприятливих умов призвести до нового витка етнополітичної дезінтеграції на пострадянському просторі. Це етнотериторіальні та етнополітичні претензії сусідніх країн, які спираються на підтримку своїх національних меншин; етнополітичний розкол різних частин України, які рухаються в протилежних зовнішньоінтеграційних напрямках [14, с. 172].

Ці етнополітичні прогнози реалізувалися. Однак дезінтеграційні процеси не завершилися б сецесією півострова, якби Росія не взяла активну участь у них. Прояви сепаратизму з боку місцевої влади навіть не втілилися б в організації незаконного референдуму без військової участі сусідньої держави. До встановлення результатів волевиявлення кримська нелегітимна влада оголосила курс на приєднання півострова до Російської Федерації та входження в рубльову зону. Ще 14 березня, за два дні до референдуму перший віце-прем'єр автономії Р. Теміргалієв повідомив, що вже в квітні населення Криму отримає зарплати і пенсії в рублевому еквіваленті [15]. Отже, результати місцевого референдуму були відомі нелегітимній владі заздалегідь, що повністю нівелює значення цього механізму волевиявлення населення півострову.

Російські законодавці також почали готувати законодавчу базу для приєднання Криму до Росії задовго до волевиявлення. На початку березня в Державній Думі РФ було зареєстровано законопроект, який містить механізм анексії частини іноземної держави. Зміни до Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття в Російську Федерацію та утворення в її складі нового суб'єкта Російської Федерації» передбачали «за неможливості укладення міжнародного договору у зв'язку з відсутністю в іноземній державі суверенної влади, яка зобов'язана захищати своїх громадян, дотримуватися їх прав та свобод, забезпечувати фактичне постійне та мирне здійснення держфункцій, прийняття до РФ в статусі нового суб'єкта частини іноземної держави» [16]. Проектом закону пропонувалося приймати суб'єкт до РФ за результатами референдуму, проведеного на території частини іноземної держави, якщо питання про її приєднання до Російської Федерації отримало схвалення, або за зверненням органів державної влади цієї частини іноземної держави. У пояснювальній записці до законопроекту згадується Автономна Республіка Крим. Однак потреба внесення таких змін до російського законодавства відпала після так званої суверенізації Криму.

Попри невизнання та заборону проведення, кримський референдум на окупованій російськими військами території Автономної Республіки Крим відбувся. Його результати були прогнозованими: 96,77% виборців, що взяли участь у волевиявленні, підтримали приєднання півострова до Росії, 2,51% підтримали статус Криму як частини України [17]. Референдум проходив поспіхом, з численними порушеннями: у ньому без жодних на те підстав брали громадяни Російської Федерації. Волевиявлення бойкотували кримські татари. Референдум не визнала ні Україна, ні міжнародна спільнота. Втім, за його результатами Верховна Рада АРК 17 березня 2014 року проголосила Крим незалежною суверенною державою--Республікою Крим і звернулася з проханням прийняти нове державне утворення до складу Росії. Також Республіка Крим звернулася до ООН із закликом визнати незалежну державу, створену народами Криму [18].. Державна Дума РФ пообіцяла розглянути це питання в найкоротші терміни. Наразі Республіку Крим визнала лише Росія.

Таким чином етнополітична нестабільність в регіоні, підживлювана деструктивною діяльністю сусідньої держави, що має найбільшу національну меншину в Україні, яка в Криму становить більшість, стала приводом для введення військ, сецесії півострова, а отже, фактичної етнополітичної дезінтеграції України.

Список використаних джерел

1. Шаптала Н. К. Конституційне право України / Н. К. Шаптала: [навч. посіб. ] -- Запоріжжя: Дике Поле, 2012.

2. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН / Верховна Рада України.-. -- Режим доступу: http://zakon1.rada. gov. ua/laws/show/995_569.

3. Совет Федерации РФ допускает введение войск в Крым [Електронний ресурс] / УНІАН. -- Режим доступу: http://www. unian. net/politics/891526-sovet-federatsii-rf-dopuskaet-wedeme- voysk-v-kryim. html.

4. Декларацияо соблюдениисуверенитета, территориальнойцелост- ности и неприкосновенности границ государств-участников Содружества Независимых Государств // Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ «Содружество». -- 1994 г. -- N° 1.

5. Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї / Верховна Рада України. -- Режим доступу: http://zakon4.rada. gov. ua/laws/show/998_158.

6. Путин: российских военных в Крыму нет, а базы блокируют вооруженные «самооборонцы» / ТСН. -- Режим доступу: http:// ru. tsn. ua/video/video-novini/putin-rossiyskih-voennyh-v-krymu- net-a-bazy-blokiruyut-vooruzhennye-samooboroncy. html.

7. Політико-правові засади етнокультурної консолідації українського суспільства: [наук. записка] -- К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2013.

8. Кресіна І. О. Проблеми етнонаціональної консолідації укра

їнського суспільства / І. О. Кресіна // Studia Politologica Ucraino-Polona. -- Випуск третій. -- Житомир-Київ-Краків. -- 2013.

9. Чехія призупинила переговори про скасування віз для Росії / UNN. -- Режим доступу: http://www. unn. com. ua/uk/ news/1312078-chekhiya-prizupinila-peregovori-pro-skasuvannya- viz-dlya-rosiyi.

10. Оніщенко К. О. Класифікація та особливості політико-правового статусу територіальних автономій / К. О. Оніщенко // Держава і право. -- 2009. -- Вип. 45.

11. Парламент Крыма принял Декларацию о независимости АРК и г. Севастополя / Государственный Совет Республики Крым. -- Режим доступу: http://www. rada. crimea. ua/ news/11_03_2014_1.

12. Росія наперед схвалює результати кримського референдуму / 5 канал. -- Режим доступу: http://www. 5.ua/proekti/item/372669- rosiia-napered-skhvaliuie-rezultaty-krymskoho-referendumu.

13. Суд ООН: незалежність Косова не порушує міжнародне право / Радіо Свобода. -- Режим доступу: http://www. radiosvoboda. org/ content/article/2107181.html.

14. Вітман К. М. Етнополітична ситуація в Косово: висновки для етнонаціональної політики України / К. М. Вітман // Політологічний вісник. -- 2012. -- №67.

15. У квітні кримчани отримають зарплати і пенсії вже в рублях / Українські новини. -- Режим доступу: http://ukranews. com/uk/ news/crimea_occupation/2014/03/14/117779.

16. Законопроект № 462741-6 «О внесении изменений

в Федеральный конституционный закон «О порядке принятия в Российскую Федерацию и образования в ее составе нового субъекта Российской Федерации» / Государственная Дума РФ. -- Режим доступу: http://asozd2.duma. gov. ru/main. nsf/%28S pravkaNew%29?OpenAgent&RN=462741-6&02.

17. Результаты общекрымского референдума / Государственный Совет Республики Крым. -- Режим доступу: http://www. rada. crimea. ua/referendum/resultaty.

18. Крым провозглашен независимым суверенным государством -- Республикой Крым / Государственный Совет Республики Крым. -- Режим доступу: http://www. rada. crimea. ua/news/17_03_2014_1.

Размещено на Allbest.ru