Роль етнополітичної стабільності в національній безпеці України

Аналізується та позиціонується категорія етнополітичної стабільності в національній безпеці України в цілому та підсистемі етнополітичної безпеки зокрема. Автор наголошує на ключовій ролі стабільності в забезпеченні національної безпеки, вказує на актуальність дестабілізаційних чинників етнополітичного характеру. Ключові слова: етнополітична стабільність, етнополітична безпека, національна безпека.

Стаття надійшла до редакції 12.01.2014 р.

Аннотация

Асланов С. А. Роль этнополитической стабильности в национальной безопасности Украины

Анализируется и позиционируется категория этнополитической стабильности в национальной безопасности Украины в целом и подсистеме этнополитической безопасности в частности. Автор подчеркивает ключевую роль стабильности в обеспечении национальной безопасности, указывает на актуальность дестабилизирующих факторов этнополитического характера.

Ключевые слова: этнополитическая стабильность, этнополитическая безопасность, национальная безопасность.

Annotatіon

Aslanov S.A. The role of ethnopolitical stability in national safety of Ukraine

The category of ethnopolitical stability is analyzed and positioned in national safety in general and subsystem of ethnopolitical safety in particular. The author underlines the key role of stability in national safety insuring, points at urgency of destabilizing factors of ethnopolitical origin.

Keywords: ethnopolitical stability, ethnopolitical safety, national safety.

Однією з переваг етнополітичної науки є те, що більшість її понять належать до категорії багатозначних та дискусійних. З одного боку, це забезпечує гнучкість та динамічність молодої науки: досліднику не так складно вийти за рамки усталених категорій, як в інших галузях, для виявлення нових характеристик та властивостей досліджуваного об'єкту. А, з іншого боку, обумовлює низку труднощів, адже в етнополітології типовою є ситуація, коли вченим доводиться ледь не кожного разу домовлятися щодо визначення, розуміння суті та характеристик того чи іншого явища. Тому досі актуальними залишаються заклики щодо напрацювання єдиного термінологічного апарату в етнополітичній науці. Не випадково, Ю. Косьмій серед труднощів, що стоять перед політиками та науковцями, називає відсутність відповідного науковометодичного апарату системних досліджень етнополітичних процесів [1].

Втім, більшість дослідників переконана, що відсутність жорстких термінологічних рамок більш сприятлива для розвитку етнополітичної науки. Зокрема, О. Картунов вважає недоцільним обмежуватися спробами зображувати багатовимірний предмет, яким є етнополітичне буття, на площині, оскільки етнополітичні реалії для свого повного та адекватного зображення вимагають багатьох проекцій, зібраних разом [2, с. 26]. Тому в цьому дослідженні ми спробуємо дослідити одну з проекцій етнополітичної стабільності як надзвичайно широкого та недостатньо визначеного терміну в етнополітичній науці, щоб доповнити багатовимірне зображення досліджуваного явища. Етнополітичну стабільність можна визначати як властивість етнополітичної системи, як індикатор етнонаціонального розвитку держави, як політико-правовий інститут, як невід'ємну складову етнополітичної безпеки держави і, зрештою, як політичну технологію, що застосовується в політичній боротьбі як на внутрішньому, так і зовнішньому рівні взаємодії політичних суб'єктів.

У цьому дослідженні головна увага зосереджуватиметься на правових засадах етнополітичної стабільності, що формуються основним масивом етнонаціонального законодавства. Адже всі нормативно-правові акти, що тією чи іншою мірою стосуються етнонаціональних процесів у державі, містять механізми регулювання етнонаціональних відносин, визначають статус етносуб'єктів. Вони у будь-якому випадку формують підвалини для досягнення певної рівноваги етнополітичних інтересів, збалансованості запитів етноспільнот, а отже -- етнополітичної стабільності.

В. Кремень та М. Горлач відзначають в цьому процесі провідну роль держави, що покликана регулювати всю систему суспільно-політичного життя для збереження існуючого ладу та рівноваги. Дослідники стверджують, що таким чином діє механізм адаптації політичної системи до змін умов функціонування [3, с. 278]. Державою запроваджується або інституціоналізується сукупність певних інститутів, процесів та відносин, з допомогою яких і забезпечуються найбільш оптимальні умови нормального функціонування--у досліджуваному випадку етнополітичної системи, що пристосовується до середовища, яке змінюється. Таким чином формується здатність протидіяти анархії та дестабілізації етнополітичних процесів, ефективно використовувати для зміцнення етнополітичного ладу нових механізмів.

Нормативно-правові акти, що стосуються сфери етнонаціональних відносин, лише іноді містять згадки про етнополітичну стабільність, водночас закладаючи підвалини забезпечення етнополітичної стабільності в державі. Безпосередньо поняття «стабільність» з'являється переважно в законах, що стосуються забезпечення національної безпеки держави. В цьому контексті варто скористатися методологією, запропонованою Н. Ціцуашвілі, для вивчення особливостей етнополітичної стабільності. Дослідник доходить висновку про активний, превентивний та пасивний виміри етнополітичної безпеки України [4, с. 653]. Активний вимір забезпечення означає застосування механізмів, спрямованих безпосередньо на протидію реальним загрозам за участю етнічного чиннику (протидію злочинам на ґрунті міжетнічної ворожнечі, проявам сепаратизму, загрозам територіальної цілісності); превентивний передбачає виявлення внутрішньополітичних та зовнішньополітичних загроз; забезпечення пасивного виміру етнополітичної безпеки означає створення стабільного етнополітичного, етнокультурного середовища, яке не сприятиме виникненню внутрішніх загроз за участю етнічного чиннику, оскільки базуватиметься на принципах формування толерантного, багатокультурного, неконфліктного поліетнічного суспільства.

Спираючись на запропоновану Н. Ціцуашвілі методологію, можна помітити, що в Україні домінує пасивний вимір забезпечення етнополітичної стабільності як невід'ємного елементу етнополітичної безпеки. Іншими словами--формування на рівні законодавства умов, які запобігають дестабілізації етнополітичної ситуації. Це підтверджує і К. Вітман, який стверджує, що етнополітична стабільність сучасних держав великою мірою залежить від своєчасного розв'язання проблем сфери етнонаціональних відносин, забезпечення вільного розвитку самобутності та задоволення прав національних меншин як рівноправних складових політичної нації, розвитку демократії, популяризації етнокультурного плюралізму [5, с. 25]. Дослідник припускає, що навіть поліетнічний склад населення може стати потенційною загрозою етнополітичній стабільності, оскільки наявність більше, ніж однієї етноспільноти, в межах однієї держави означає можливість виникнення непорозумінь та конфліктів між ними на ґрунті етнічної ідентичності, підсиленої іншими факторами нерівності. З цього можна зробити висновок про визначальну роль держави в забезпеченні етнополітичної стабільності. Така діяльність полягає в формуванні за допомогою законодавчої бази правил гри між етносуб'єктами, запобіганні та в безпосередньому реагуванні на чинники дестабілізації етнополітичної ситуації.

Етнополітологи подають різні визначення етнополітичної безпеки, але її забезпечення завжди передбачає досягнення етнополітичної стабільності в державі. Так, Ю. Косьмій визначає етнополітичну безпеку як стан етнополітичної сфери людського буття, який характеризується стабільністю, здатністю знаходити оптимальні відповіді на виклики часу, адекватно реагувати на вплив внутрішніх і зовнішніх факторів, котрі викликають міжетнічну напруженість, загрожують національній злагоді та єдності, територіальній цілісності та самому існуванню поліетнічного суспільства та держави [6]. В свою чергу, Н. Ціцуашвілі визначає етнополітичну безпеку як стан захищеності життєво важливих інтересів людини (як представника певної етнічної групи), нації (у тому числі національних меншин, етнічних груп) і держави, за якого забезпечуються гармонійний розвиток усього етнополітичного організму та його складових, а також своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних, внутрішніх та зовнішніх загроз етнополітичного характеру [7, c. 720]. Щонайголовніше, дослідник підкреслює, що стан захищеності характеризується етнополітичною стабільністю, здатністю держави та етносуб'єктів адекватно реагувати на загрози, які можуть спричинити міжетнічну напруженість, міжетнічні конфлікти, загрожують єдності поліетнічного суспільства, територіальній цілісності й суверенітету держави.

Виходячи з аналізу теоретичних напрацювань в сфері етнополітичної безпеки, зауважимо, що забезпечення етнополітичної безпеки держави неможливе без досягнення етнополітичної стабільності. Адже захищеність будь-якої соціально-політичної, в тому числі етнополітичної системи, суттєво ускладнюється, якщо не унеможливлюється в тому випадку, коли вона перебуває в нестабільному, розбалансованому стані. Про це свідчать політичні події кінця 2013 -- початку 2014 року в Україні -- масові протести та заворушення, які розгорнулися на знак незгоди з відтермінуванням євроінтеграції. Спроби придушення та контролю протестного руху, в тому числі за допомогою прийняття антидемократичного законодавства, несумісного з реалізацією громадянами України демократичних свобод, гарантованих Конституцією України, призвели до масштабного конфлікту між владою та протестно налаштованими громадянами, повної дестабілізації суспільно-політичної ситуації в державі. Цим скористалися сусідні держави, зокрема Румунія Росія та Туреччина, які на неофіційному рівні поновили етнотериторіальні претензії до України. Таким чином, політична нестабільність суттєво послабила здатність держави гарантувати національну безпеку, тобто стан захищеності інтересів громадян, суспільства і держави. Міністерство закордонних справ пообіцяло жорстку реакцію України у випадку висунення офіційних претензій інших країн на територію держави [8]. етнополітичний національний безпека сепаратизм

Так само, як стабільність є обов'язковою умовою забезпечення національної безпеки, забезпечення етнополітичної безпеки неможливе без досягнення етнополітичної стабільності. Адже етнополітична безпека є важливою підсистемою національної безпеки будь-якої поліетнічної держави. Докази на користь цього твердження знаходимо в нормативно-правовій базі України як сфери національної безпеки, так і етнонаціональних відносин. Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає національну безпеку як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у різних сферах при виникненні негативних тенденцій [9]. Хоч у визначенні не акцентується увага на стабільності, вона є обов'язковою умовою національної безпеки. Зокрема, сталий розвиток суспільства неможливий без стабільності. Так само, як виявлення, запобігання і нейтралізація загроз спрямовані на запобігання або протидію дестабілізації ситуації.

Серед пріоритетів національних інтересів, визначених Законом, виокремлено зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві як запоруку розвитку та процвітання держави. Безумовно, етнополітична стабільність є важливим елементом політичної стабільності в поліетнічній державі, в якій навіть за послідовної та системної етнонаціональної політики, неможливо повністю запобігти суперечностям на етнічному ґрунті. Окрім того, інші пріоритети національних інтересів також спрямовані на забезпечення стабільності. Це гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів; захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів; забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір.

Серед пріоритетів національних інтересів зауважуємо й такі, що безпосередньо належать до сфери етнонаціональних відносин. Зокрема, недопущення втручання у внутрішні справи України; забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України. Ці пріоритети формують підвалини суверенного етнополітичного розвитку держави та закладають основи неконфліктної мовної взаємодії на рівних засадах титульного етносу та національних меншин України, що є запорукою забезпечення етнополітичної стабільності в державі.

Для аналізу ролі та місця етнополітичної стабільності в національній безпеці України в цілому та підсистемі етнополітичної безпеки зокрема визначальною є ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», яка, фактично, прирівнює стабільність у суспільстві до національної безпеки, розмістивши їх в одному синонімічному ряду. Так, на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві Закон називає (нами розглядатимуться ті загрози, що представляють інтерес для забезпечення етнополітичної стабільності): -- у зовнішньополітичній сфері (посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії (до яких слід віднести й претензії етнічного характеру) з боку інших держав; спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав; воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України); -- у сфері державної безпеки (прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України); -- у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України (недостатня ефективність структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності; нелегальна міграція; можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами); -- у внутрішньополітичній сфері (можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних громад; загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України) [9].

Наявність такої кількості загроз за участю етнічного чиннику, посилена увага до них в профільному безпековому законі вказують на важливу роль етнополітичної стабільності в забезпеченні національної безпеки України. Стабільність постає метою ефективної політики національної безпеки. Незважаючи на демократичну етнонаціональну політику держави протягом усіх років незалежності, для України актуальними залишаються етнокультурний розкол за етнорегіональним принципом, мовний конфлікт, процеси політизації етнічності в середовищі окремих національних меншин та інші дестабілізуючі чинники. Тому Закон України «Про основи національної безпеки України» зобов'язує державні органи влади зосереджувати увагу на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, у тому числі на зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства.

Основні напрями державної безпекової політики містять елементи політичної стабільності загалом та етнополітичної зокрема. Так, у внутрішньополітичній сфері державна політика з питань національної безпеки передбачає забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму; формування і вдосконалення політико-правових, соціально-економічних та духовно-культурних засад етнонаціональної стабільності, відпрацювання ефективних механізмів узгодження інтересів етнічних спільнот та розв'язання міжнаціональних суперечностей; забезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі.

Звернемо увагу на те, що серед напрямів політики національної безпеки, в ст. 8 вперше з'являється окрема термінологічна категорія -- етнонаціональна стабільність, що є синонімом етнополітичної стабільності. Незважаючи на те, що нормативно-правовий акт не розкриває її змісту повною мірою, узгодження інтересів етноспільнот та запобігання конфліктам за участю етнічного чиннику є головними підвалинами забезпечення етнополітичної стабільності в державі. На важливу роль стабільності в забезпеченні національної безпеки також вказують механізми протидії дестабілізуючим чинникам. Зокрема, до основних функцій суб'єктів забезпечення національної безпеки належать постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці; прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву; запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси; локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників (ст. 10). Отже, діяльність суб'єктів органів державної влади з забезпечення національної безпеки зосереджується переважно на запобіганні та протидії дестабілізуючим чинникам, в тому числі в етнополітичній сфері. До категорії дестабілізуючих чинників можна віднести будь-яку загрозу національній безпеці. Дестабілізуючі чинники загрожують стабільності, а отже і національній безпеці, яка, як зазначалося раніше, в нормативно-правому акті розглядається як синонім стабільності.

Стратегія національної безпеки України «Україна у світі, що змінюється» також багато уваги приділяє забезпеченню стабільності. В загальних положеннях документа зазначається, що на тлі посилення загроз і зростання нестабільності у світі постають нові виклики міжнародній безпеці у багатьох сферах. Ці та інші чинники перешкоджають розв'язанню нагальних проблем суспільного розвитку, сприяють політичній радикалізації, призводять до зростання екстремістських настроїв і рухів, що у стратегічній перспективі може створити реальну загрозу національному суверенітету і територіальній цілісності України. Слушність цих положень підтверджують етнополітичні реалії. Мирні політичні протести на підтримку євроінтеграції в 2014 році переросли в масштабний внутрішньополітичний конфлікт, який вперше за всі роки незалежності повністю дестабілізував ситуацію в державі. Загрозу громадянської війни визнали політики всередині держави та міжнародні спостерігачі ззовні, закликаючи українську владу нейтралізувати дестабілізуючи чинники та задовольнити вимоги протестуючих.

Згідно зі Стратегією національної безпеки України, реалізація нагальних завдань політики національної безпеки потребує забезпечення суспільно-політичної стабільності в державі саме на основі демократичних цінностей. Політико-правовий документ навіть виокремлює галузі стратегічної стабільності, підкреслюючи ключову роль стабільності в забезпеченні національної безпеки держави [11]. Політичні події початку 2014 року свідчать про те, що суб'єкти національної безпеки не впоралися з виконанням покладених на них функцій, дозволивши дестабілізуючим чинникам перетворитися з потенційних загроз на реальні та порушити політичну стабільність в державі.

Список використаних джерел

1. Косьмій Ю. Безпековий аспект етнополітичних відносин: український вимір [Електронний ресурс] / Ю. Косьмій // Україна--НАТО: регіональний вимір: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, [Львів, 6 грудня 2008 року] / Ю. Косьмій. -- Режим доступу: http://natoua. org/news. php?nid=29.

2. Картунов О. В. Вступ до етнополітології: [наук.-навч. посібник] / О. В. Картунов. -- К.: Ін-т етнополітики, управління та господарського права, 1999.

3. Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія: наука про політику: [підручник]. --К.: Центр учбової літератури, 2009.

4. Ціцуашвілі Н. І. Виміри етнополітичної безпеки України / Н. І. Ціцуашвілі // Держава і право. -- К., 2011. -- Вип. 52.

5. Вітман К. М. Моделі етнонаціональної політики постсоціалістичних країн: [навч. посібник] / К. М. Вітман--К.: Логос, 2008.

6. Косьмій Ю. Безпековий аспект етнополітичних відносин: український вимір [Електронний ресурс] / Ю. Косьмій // Україна -- НАТО: регіональний вимір: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, [Львів, 6 грудня 2008 року] / Ю. Косьмій. -- Режим доступу: http://natoua. org/news. php?nid=29.

7. Ціцуашвілі Н. І. Етнополітична безпека: до проблеми визначення та забезпечення в законодавстві України / Н. І. Ціцуашвілі // Держава і право. -- К., 2010. -- Вип. 49.

8. МЗС буде жорстко реагувати на територіальні претензії до України [Електронний ресурс] / ВВС Україна. -- Режим доступу: http:// www. bbc. co. uk/ukrainian/news_in_brief/2014/02/140203_vc_ kozhara_territory. shtml.

9. Закон України «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України. -- №39. --2003. -- Ст. 351.

10. Стратегія національної безпеки України «Україна у світі, що змінюється» в редакції Указу Президента України від 8 червня 2012 року № 389/2012 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. -- Режим доступу: http://zakon4.rada. gov. ua/laws/ show/389/2012.

Размещено на Allbest.ru