Концепція триангулярності діаспорального буття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція триангулярності діаспорального буття

Юлія Шахно

Анотації

Сегментація діаспорального буття створює умови для більш детального дослідження екзистенційних, онтологічних проблем, що постають перед іммігрантом після відриву від континентального середовища. Тому розгляд цього явища за допомогою принципу "зміни масштабу" дозволить окреслити основні концепти проблеми.

Ключові слова: діаспоральне буття, рівні діаспорного буття.

The segmentation of Diaspora being creates conditions for more detailed investigations of existentialistic and ontological problems which stand for an immigrant after his tearing off from the continental environment. That is why the research of this phenomenon according to the principle of "scale changing" let to draw the main concepts of this problem.

Keywords: Diaspora Existence, Levels of Diaspora Existence.

Кореляція між макро-, мезо-, мікрорівнями діаспорального буття детермінована особливостями розвитку сучасного суспільства. Його структурування відбувається в результаті зростаючої як горизонтальної так і вертикальної соціальної мобільності, що обумовлюється трансформаціями капіталізму та його переходом в "фазу глобалізації" (А. Воскресенський). Під "соціальною мобільністю" ми розуміємо "не тільки соціальне переміщення індивідів, груп, але й соціальних об'єктів (цінностей), тобто всього того, що створене чи модифіковано в процесі людської діяльності" [7, c. 14]. Переміщення людей, капіталів, інформації, стирання усталеного уявлення про кордони, спільноти породжує діалектичний зв'язок між процесами мікро- та макрорівнів. Проблема їх взаємодії, взаємопідпорядкування та породжені ними імплікації вносять у буттєвий простір іммігранта онтологічні та екзистенційні фрустрації. З одного боку, під впливом глобалізації відбуваються процеси інтеграції та подальшої уніфікації усіх сфер людського буття і він повинен пристосовуватись - "бути як всі", а з іншого, можемо спостерігати відцентрові тенденції - зростання сепарабельності, локалізації чи фрагментації, що породжує прагнення віднайти себе - "бути собою", творити "культуру себе". Саме тому перед філософами постає проблема більш детального дослідження екзистенційних основ діаспорального буття та виокремлення основних поведінкових механізмів іммігранта по відношенню до поліструктурного середовища, в межах якого він реалізує свою дієздатність як соціокультурний суб'єкт.

Розгляд багатоукладності діаспорального буття за допомогою "зміни масштабу" дослідження забезпечить повноту та глибину аналізу, дозволить корелювати між діалектичними категоріями одиничного та загального, об'єктивного та суб'єктивного, глобального та локального, що сприятиме окресленню основних концептів проблеми.

Соціально-економічні, онтологічні та екзистенційні виклики активізують людську рухливість - інтелектуальну, територіальну, матеріальну. Відриваючи та відчужуючи індивіда від корінного середовища, вони порушують усталену повноту "буття-тут-і-тепер". В історичній ретроспективі, явища, які привносять предикативні зміни у місцеві світи, іменують періодами "зламу" (С. Корнелл). Вакуум, що формується в результаті даного процесу надриву, руйнує усталений принцип буття і перетворює членів даної спільноти на споглядачів власного життя. Такі граничні ситуації змушують іммігранта або шукати щастя деінде, долаючи буттєвий ескапізм, або пускати коріння в іноетнічному суспільстві та вибудовувати нову стратегію співжиття з ним. За таких умов, породжена проблема "дихотомічної присутності може бути подолана діахронічним переосмисленням минулого, його переоцінкою та проекцією нових міфів. У такий час нестабільності новостворені наративи виступають вихідними для конструювання нової ідентичності. "Періоди зламу вимагають "ре-нарації, переповідання ідентичності", яка дає змогу спільноті інтегруватись у свій історичний наратив, новий досвід і переосмислити старий" [11, с. 45-46]. Застосовуючи даний принцип при диференціації новоутвореного соціального світу, який складається з ноуменальної реальності, що створюється найближчим оточенням іммігранта та його сучасниками, та символічної реальності, яка є агностичною щодо емпіричного знання індивіда про світ предків та його нащадків, можна стверджувати, що "людина не може бути одинокою, відірваною від інших людей. Її щастя залежить від відчуття єднання з іншими, з попередніми та майбутніми поколіннями" [8, с. 64]. Тяглість традиційного, родинного укладу життя є невід'ємною частиною мікрорівневої складової діаспорального існування, яке репрезентується буденно-побутовою реальністю. діаспоральний екзистенційний онтологічний

Як зазначає дослідник Л. Донскінс: "Якщо ми не вкорінені в реальність цього світу як незалежні індивіди, що мають міцну життєрадісну і незмінну ідентичність, то це нас змушує шукати замінник, щоб заповнити цю прогалину" [2, с. 141]. Саморозуміння як один із запропонованих Р Брубейкером аналогів ідентифікації розуміється як ""ситуативна суб'єктивність": розуміння людиною самої себе, свого соціального положення і того, як вона готова діяти", що має когнітивний та емоційних характер в площині практичного сенсу, посередництвом якого реалізується суб'єктивне "бачення себе" та "бачення соціуму" [1, с. 95].

"Зовнішні по відношенню до локусу індивіда умови оточуючого соціального середовища, як правило, структуровані, в той час як соціальні зв'язки в середині сегментів, в тому числі і мережевого порядку, являються результатом індивідуального вибору індивідів. В звичайній ситуації, в процесі взаємодії з оточуючим середовищем останні мають обмежені можливості впливу на них, схиляючись скоріше до вимушеної адаптації в заданих соціальних умовах і вибору з альтернатив, які оточення надає окремому індивіду" [3, с. 77]. Таким чином, реальність переживається по-новому: з урахуванням особливостей нової буттєвісної картини, яка вибудовує синтезний проект партикулярного "життєсвіту" (Н. Ханенко-Фрізер). Під останнім розуміємо обжитий світ, що переживається особисто, світ безпосередній та просторовий, в якому іммігрант відчуває себе в центрі переплетінь різних рутинних потоків (знайомих речей, людей, ідей, почуттів), потоків неусвідомлених та безсумнівних.

Для позначення глибини даного процесу Н. Ханенко-Фрізер вводить поняття "локальний життєсвіт" - безпосередньо пережита реальність, але яку не можливо уявити без попередніх та наступних соціальних дійсностей, населених... попередниками і наступниками, хоча безпосередньо пережити минуле і майбутнє. неможливо. І (соціальне) минуле і (соціальне) майбутнє є ключовими компонентами поточної реальності певної громади і місцевості. Але вони переживаються не прямо, а опосередковано впливають на минуле і визначають майбутнє" [9, с. 115]. Хоча, на думку Е. Фромма, ".індивід, існування якого визначається "фіксацією на сім'ї", який не здатний діяти незалежно, насправді поклоняється примітивному культу предків, і єдиною відмінністю від мільйонів шанувальників предків э те, що його система приватна, а не задана культурою." [8, с. 71]. На нашу думку, вдаючись до саморефлексії та становлення власної самості в умовах імміграції індивід здійснює первинний етап укорінення, що дозволяє йому досягти повноти буття та уникнути своєї смерті як "соціального атома" (Дж. Морено).

Отже, один з критеріїв виживання підсистем мікрорівня є їх здатність трансформуватись, змінюватись відповідно до ідентичних процесів, що відбуваються в соціальному просторі їх існування. Необхідність динаміки, розвитку систем мікрорівня в складному, невизначеному середовищі актуалізує завдання виявлення обмежень і можливостей управління еволюційними змінами, визначення інструментів впливу і сфери їх застосування.

Наступним щаблем діаспорального буття виступає мезорівень, що бере свої витоки з принципу "золотої середини". "Мезорівень - це місце, де перетинаються вектори соціальних процесів, що відбуваються в координатах "інтеграція-диференціація". Він, ".повинен сприяти пристосуванню загальних тенденцій до місцевих специфічних умов, що створить можливості в зростаючому процесі стандартизації зберегти різноманітність соціального світу, захистити унікальність кожної культури, зробити заяву світу про власне існування. зняти протиріччя між глобальними та локальними тенденціями, між уніфікованою регламентацією всіх сфер суспільного життя і місцевими традиціями" [6]. Посередництвом даного рівня забезпечується консолідація діаспоральних груп, які перетворюються на діяльнісний механізм, що дозволяє уникнути надмірної поляризації між рівнями іншого порядку. З одного боку це дає змогу подолати іммігранту стан знекорінення - перебування в поміжсвіті, а з іншого - подолати ситуацію "присутньої відсутності" у відносинах з країною-донором. Мезосередовище як "специфічний соціально-просторовий суб'єкт, що самостійно себе вибудовує в результаті макро- та мікропроцесів" та забезпечує раціональний механізм співпраці [6].

В рамках дослідження перехідного рівня діаспорального буття, що в економічному відношенні відповідає процесу регіоналізації, вважаємо важливим необхідність аналізу поняття "діаспоральна община". "Діаспорна община - це базова одиниця діаспори, неподільний фрагмент розгалуженої мережі комунікацій між множиною її частин", що формується при наявності етнічної меншості (групи), яка походить з єдиного ареалу розсіяння й ідеалізує даний процес, демонструє етнічну єдність з країною-виходу та розглядає можливість повернення в лоно материнської культури" [5, с. 127].

Головною умовою реалізації потенційності етнічної групи та перетворення її на дієвий механізм лобіювання власних інтересів в регіоні, виступає наявність "етнічних ресурсів". До них можна віднести моральну єдність, культурний та соціальний капітал (Х. Ессер), управлінський ресурс (В. Попков), "економічний капітал групи" (П. Бурдьє). "Моральна єдність - процес розмежування між одноплемінниками та іноетнічними представниками" [5, с. 127]. Він носить характер внутрішньої та зовнішньої диференціації та ціннісної окремішності індивіда, на основі яких формується поведінкова реакція: інтровертивна з позитивними екзистенціалами моралі, обов'язків, довіри та екстравертивна з негативістськими - підозрілістю, аморальністю, асоціальністю. Подолання екстраполяції через побудову конструктивного діалогу дає можливість говорити про наявність морального капіталу групи.

Наявність "культурного капіталу" общини опосередковується особливостями організації повсякденного життя: вживанням мови, сприйняттям типових проблем, що уособлюють аксіологію виховання, на базі чого виникає уявлення про категорії діаспорального буття "ми" та "інші". "З точки зору становлення діаспоральної общини важливі наступні два моменти. По-перше, наявність в етнічної групи морального капіталу не є свідченням існування общини. По-друге, наявність моральної єдності і культурного капіталу здійснює вплив на формування групової ідентичності" [5, с. 128].

Категорія "соціальний капітал" передбачає сукупність вигідних соціальних зв'язків індивіда та групи. "У випадку з діаспорою під соціальним капіталом розуміють комунікативну мережу в середині групи в даному місці розселення і за його межами", що створює умови для утворення мережі комунікацій діаспори. За наявності управлінського ресурсу та економічного базису функціонування завершується процес становлення діаспоральної общини як самобутнього, дієвого варіанта групової адаптації" [5, с. 128].

Саме на першому рівні мезосередовища, у світі ритуальної єдності громади, діаспоряни найактивніше конструюють та реалізовують власну дієздатність. Регулярне занурення у цей світ дає їм можливість віднайти себе, поновити "кореневе живлення", реалізувати етнічну потенційність чи приломити її через іммігрантську свідомість (стосується представників другого, третього покоління).

На другому, внутрішньо общинному рівні діаспор здійснюються контакти між елітами та активістами нижчого рівня, що охоплюють різні сторони життя. Це в свою чергу утворює умови для спільної діяльності по збереженню самосвідомості. Реалізація даної взаємодії здійснюється посередництвом горизонтальної та вертикальної співпраці. Горизонтальний вимір проектується через наявні в ній соціальні верстви, що створює умови розглядати діаспору не як корпоративні співтовариства, а вважати її союзом кооперацій. "Процвітає та діаспора, якій вдається поєднати інтереси різних соціальних груп, що входять до її складу. Передусім, це інтереси тих, хто: 1) виступає охоронцем етнокультурної спадщини; 2) забезпечує економічну основу існування діаспори; 3)створює суспільно-політичні умови існування для збереження діаспори" [4]. Тим не менш, відносини горизонтального виміру можуть породжувати конфліктні ситуації між різностатусними представниками декількох хвиль міграції, регіональними та культурними субгрупами.

Вертикаль взаємодії реалізується в рамках відносин "діаспоральна еліта - діаспоральні низи". Іммігрантська еліта через вроджене прагнення до самореалізації чи "аби не померти від нудьги" перебирає на себе превалюючу функцію з консолідації розсіяного етносу. Проте, єдиного бачення щодо реалізації даного проекту не існує: виникає своєрідний парадокс, породжений діалектикою глобаліза- ційних та локалізаційних процесів, що ділить діаспоральну верхівку на "патріотів" (прихильників традиційного укладу культурного середовища) та "космополітів" (прибічників залучення самобутньої, корінної культури в лоно масової культурної матриці). Найчастіше дана дискретність детермінується ментальними стереотипами та віковими характеристиками активістського крила, серед якого за звичай старше покоління більш консервативне, тоді як молодь більш мобільна і схильна до компромісу.

"Діаспоральні низи" через власну інтровертивність, низьку компетентність, заробітчанський характер еміграції та її темпоральну обмеженість прагнуть до максимальної реіфікації матеріальних благ країни-реципієнта. Екзистенційні виклики цієї підгрупи носять індивідуалізований характер, а тому переживаються в кожній новій ситуації по новому відповідно до емпіричного потенціалу діаспоранта чи претендента на даний статус.

Отже, взаємодія еліт та низів носить діалектично-стратегічне, подекуди меркантильне значення: низи, бажаючи інтегруватись до нового середовища, повинні зайняти вільні економічні ніші, інформацію про наявність яких надають ідейні натхненники общини, а останні, в свою чергу, - опікуються проблемами чисельності та дієздатності діаспо- рального організму. Такий вид співпраці можна розглядати як групову адаптацію.

Найвищим рівнем діаспорального буття є транснаціо- налізм, що реалізується в рамках триангулярної взаємодії між представниками діаспори, представниками материкової держави та з країною-реципієнтом.

Термін "транснаціональність" введено в науковий обіг американськими вченими в 1980 р. для опису соціально- культурних зрушень, що почали проявлятися в кінці ХХ ст. "Під транснаціоналізмом у сучасних діаспорних студіях розуміють цілу низку нових історичних переживань та практик, породжених активною взаємодією та взаєможивленням між певною автохтонною культурою й спорідненою з нею етнічною культурою закордоном, яка постає в іншій державі з переїздом та закоріненням у ній автохтонної культури, та спрямованих на такі процеси" [9, с. 21-22].

Для більш детального розуміння триангулярної форми "мікро-мезо-макрорівень" в межах діаспорального буття, їх взаємообумовленості та взаємодії розглянемо поняття "інституційної культури" та "неінституційної культури". Під першим розуміємо "дії, акти, усталені культурні практики та культурні репрезентації, що відповідають місії та ідеології певної організованої культури, яка стосовно локальної культури виступає як метакультура" [9, с. 30]. Інша, неінституційна культура, передбачає розгляд щоденного, побутового рівня локальної українськості, (автор прагне показати, що вона (українськість) існує імпліцитно, і наскільки експліцитно її розуміють та прагнуть висвітлити).

Співпрацю діаспорантів чи діаспоральної общини з титульною нацією приймаючого середовища можна вписати в твердження "гармонізувати і тим самим, ліквідовувати протиріччя є функція раціоналізації в індивідуальному житті та ідеології в суспільному", адже існування даних суб'єктів в демократичних суспільствах регулюють нормативно-правові документи, а боротьба за "місцем під сонцем" давно змістилась з полів бою в парламентерські рамки [8, с. 65].

"Сучасна глобалізація направлена на гомогенізацію усіх сфер життя в рамках уніфікованих внутрішніх осередків, які гетерогенні по відношенню до зовнішніх суб'єктів. Така сепарабельність сегментів обмежує рухливість індивіда в межах декількох сусідніх груп, через малу ступінь прозорості кордонів між ними. Та буття у рамках внутрішніх сегментів продукує поліваріативність життєвих сценаріїв" [3, с. 75]. "Результатом своєрідного діалогу між глобальністю та локальністю є створення і відкриття культур автентичності, ...глобалізація - той метод, через посередництво якого місцеві культури з плином часу трансформуються" [10, с. 58].

Отже, діалектичний характер глобалізації, яка продукує діаметральні явища - інтеграцію та посилення відцентрових тенденцій, дає змогу стверджувати, що в майбутньому збережуться і набудуть розвитку місцеві відмінності, тобто поглибиться локальна гетерогенізація. Епіфеноменами глобалізації, що виникають як відповідь на всеохоплюючу інтеграцію, інкорпорацію, уніфікацію, є "індивідуалізація", "локалізація", "гібридизація", "субглобалізація" (регіоналізація). Глобальна культура дарує людині свободу вибору та можливість звільнитися від засилля корінного духовно-культурного простору, в результаті чого і зростає роль індивідуалізації, як соціально-психологічного процесу, що емпірично проявляється в поведінці та свідомості людей незалежно від ідей, які можуть бути у них з цього приводу, що нами охарактеризовано як первинний структурний елемент діаспорального буття. Процес локалізації - віднесення чого-небудь до певного місця; обмеження місця діяльності, розповсюдження будь-якого явища чи процесу, в рамках якого глобальна культура приймається, але зі значними місцевими трансформаціями, відображено як вторинний елемент структури. Третім рівнем триангулярної системи виступає гібридизація як цілеспрямована спроба синтезу іноземних і місцевих культурних особливостей.

Таким чином, за умови збереження автентичності національних культур та трансформації суспільних відносин проблема структуризації діаспорального середовища своєї актуальності не втратить. А подальше дослідження сегментів діаспорального буття створить умови для більш детального вивчення екзистенційних, онтологічних проблем, що постають перед іммігрантом після відриву від континентального середовища.

Література

1. Брубейкер Р Этничность без групп /пер. с англ. И. Борисовой; Нац. исслед. ун-т "Высшая школа экономики" / Р Брубейкер. - М.: Изд. Дом Высшей школы экономики, 2012. - 408 с.

2. Донскіс Л. Збентежена ідентичність і сучасний світ / Л. Донскіс. - К.: Факт, 2010. - 312 с.

3. Лаво Р. Этнокультурная дисперсія ассирийцев в глобализирующемся мире. Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук / Р Лаво. - Ставрополь, 2009. - С. 375.

4. Мыльников М.А. Современные диаспоры в глобальном коммуникационном пространстве [Электронный ресурс] /М.А. Мыльников // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 18. Социология и політологія. - 2007. - № 2. - Режим доступа: http://world.lib.ru/ kim german nikolaewich/3019-6.shtml.

5. Попков В. Диаспоральная община - модель отношений эммигранта с принимающим обществом / В. Попков // Диаспоры. - 2003. - № 3. - С. 126-149.

6. Симонян Р. Концепция мезоуровня применительно к региону [Электронный ресурс] / Р Симонян. - Режим доступа: http://www. amberbridge.org/article?id=81.

7. Сорокин П. Кризис нашого времени [Электронный ресурс] / П. Сорокин. - Режим доступа: http://royallib. com/book/sorokin pitirim/krizis nashego vremeni.html.

8. Фромм Э. Человек для себя. Пер. с англ. А.В. Александровой / Э. Фромм. - М.: Астрель, 2012. - 314 с.

9. Ханенко-Фрізер Н. Інший світ або Етнічність у дії: канадська українськість кінця двадцятого століття / Н. Ханенко-Фрізер. - К.: Смолоскип, 2011. - 392 с.

10. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций [Электронный ресурс] / С. Хантингтон. - Режим доступа: http://modernlib.ru/books/hantington samyuel/ stolknovenie civilizaciy/.

11. Cornell St. 2000. "That's the Story of Our Life" // We Are a People: Narrative and Multiplicity in Constructing Ethnic Identity, edited by Paul Spickard and W. J. Burroughs. - Philadelphia: Temple University Press, 2000. - Р 41-53.

Размещено на Allbest.ru