Національна модель традиційної та публічної дипломатії: досвід США

Решта служби - радіо «Вільна Європа» / радіо «Свобода», радіо «Вільна Азія» і «Офіс кубинського мовлення», а також нові радіостанції «Фарда» і «Сага», що віщають на Іран, являють собою так звані сурогатні станції (surrogate media). їх завданням є трансляція новин в країнах, де вільний доступ до інформації закритий ворожими стосовно США режимами. Характерна особливість подібних станцій - фокусування уваги не так на політиці Сполучених Штатів, а насамперед на висвітленні актуальних проблем місцевого товариства або регіону. Близькосхідна мережу мовлення, формування якої завершилося в 2004 р. з запуском супутникової мережі телебачення арабською мовою «Аль Хурра» (Al Hurra), по програмному змісту являє собою «гібридний» варіант місії «Голосу Америки» і сурогатних станцій. її головне завдання - забезпечувати висвітлення новин з Близькосхідного регіону та США.

В експертних оцінках сучасного міжнародного мовлення США неодноразово відзначалася неефективність роботи нових радіостанцій або телеканалів, що транслюють передачі на країни Близького Сходу. Найгучніші скандали були пов'язані з діяльністю першого американського телеканалу «Аль Хурра», на якому працюють журналісти виключно арабського походження. Так, в 2007 р. в Конгресі США з'ясувалося, що на каналі неодноразово звучали антиамериканські та антиізраїльські випади, транслювалися виступи лідерів радикального угруповання «Хезболла» тощо. Представники Білого дому визнали, що в перші три роки контроль за мовленням каналу і роботою арабських журналістів був мінімальним, що призвело до суттєвих помилок, але, з іншого боку, на думку фахівців в області інформаційних програм, канал спеціально ініціював антиамериканські репортажі, щоб залучити якомога більше глядачів і після цього перейти до етапу боротьби проти антиамериканізму.

Агентство по співпраці в області оборони і безпеки зазнало менше структурних змін, ніж інші відомства. Підпорядковане Міністерству оборони Агентство зі взаємної безпеки (як воно називалася раніше) з'явилося в 1951 р. На даний час це відомство координує діяльність США, пов'язану з програмами військового навчання. Однак після прийняття нової зовнішньополітичної парадигми США про забезпечення глобальної безпеки змінилася стратегія застосування програм військового навчання. З 1990-х років вони поширюються на всі держави і служать інструментом встановлення і збереження демократичного ладу, а також боротьби проти авторитарних режимів (наприклад, в Іраку). Навчання за кордоном і відбір кандидатів здійснюють організації допомоги щодо забезпечення безпеки. Вони підпорядковуються главі дипломатичного корпусу США в кожній конкретній державі.

Надзвичайно цікавим та актуальним явищем для дослідників є процес прийняття рішень в галузі публічної дипломатії, яка з моменту її появи завжди була в центрі уваги президента, його оточення, а також Конгресу США. Якщо вплив президента, його радників та Ради національної безпеки здійснюється по лінії ініціювання нових програм, їх розширення, зміни регіональних пріоритетів, то Конгрес США відіграє вагому роль у сфері фінансування ініціатив виконавчої влади в даній області.

Ініціативи президента інколи не знаходять підтримки серед конгресменів, як це було на початку 1990-х років, коли Дж. Буш-старший просив у Конгресу більше 600 млн. дол. на реалізацію публічної дипломатії в Росії, а отримав тільки половину. Дуже часто Конгрес вносить свої корективи в існування механізму публічної дипломатії, змушуючи президента ліквідувати старі відомства або створювати нові. Так було наприкінці 1990-х років, коли Конгрес США змусив Б. Клінтона припинити діяльність Інформаційного агентства, порахувавши його пережитком епохи «холодної війни» [4, с 67].

Сучасна історія США знає багато фактів особистої участі президентів США у розвитку публічної дипломатії. Д. Ейзенхауер, який під час Другої світової війни брав участь у реалізації програм пропаганди в Північній Африці, і Дж. Кеннеді, сам свого часу займався журналістикою, залишили помітний слід в американській публічній дипломатії. Д. Ейзенхауер створив ефективне Інформаційне агентство і поклав початок наступу публічної дипломатії на Схід, а Дж. Кеннеді створив Агентство з міжнародного розвитку, яке успішно здійснювало публічну дипломатію США в країнах третього світу і до цих пір є ефективним інструментом американської мережевої дипломатії, або Дипломатії «оксамитових» / «кольорових» революцій.

Ядро процесу планування освітньої політики становить Рада національної безпеки (РНБ). Саме там представники Держдепартаменту, Міністерства оборони за участю ЦРУ, президента і експертів обговорюють і формулюють публічну дипломатію США. У РНБ акумулюються всі експертні оцінки та результати діяльності цих відомств, а також різних лобістів. Він є не тільки джерелом створення нових програм публічної дипломатії, які приносять дивіденди американським академічним і військовим вузам, дослідницьким центрам, комерційним підприємствам, федеральним агентствам з бюджету США, а й джерелом зміни регіонів поширення існуючих програм, збільшення або зменшення обсягів асигнувань на програми публічної дипломатії, призначення офіційних осіб в зовнішньополітичні відомства. Таким чином, розглянувши модель традиційної та публічної дипломатії США можна зробити наступні висновки.

По-перше, сучасні умови розвитку світу вносять великі зміни у діяльність держав, урядів, дипломатичних, консульських служб та дипломатії в цілому. МЗС різних країн вимушені адаптуватися до нових реалій з метою своєї ефективної роботи.

По-друге, із подальшим розвитком та інтеграцією інформаційних технологій у діяльність зовнішньополітичної служби все більше буде трансформуватися дипломатія традиційна, при цьому публічна дипломатія буде ставати традиційним інструментом дипломатичної служби.

По-третє, США за всіма основними ознаками є найбільш розвиненою, впливовою та могутньою державою світу, не дивлячись на те, що в світі за останні роки з'явилися країни, які дуже стрімко розвиваються та за деякими показниками наближуються до США.

По-четверте, традиційна дипломатична служба США є однією з найбільших, розгалужених та високопрофесійних у світі.

По-п'яте, термін публічної дипломатії з'явився та став використовуватися саме у США, пройшов свій шлях розвитку та трансформувався у нову публічну дипломатію.

По-шосте, у Державному департаменті США створена досить ефективна структура реалізації публічної дипломатії в рамках завдань, які ставить зовнішньополітична служба, створена посада заступника держсекретаря з публічної дипломатії тощо.

Список використаної літератури

1. Балабанов К. В. Дипломатична та консульська служба : підруч. / К. В. Балабанов, М. В Трофименко. -- Донецьк : Ноулідж, 2012. -- 432 с.

2. Бжезинский Зб. Еще один шанс. Три президента и кризис американской сверхдержавы / Зб. Бжезинский ; пер. с англ. Ю. В. Фирсов. -- М. : Междунар. отношения, 2010. -- 192 с., ил.

3. Драч М. Як діє американська публічна дипломатія в Росії і Грузії?

[Електронний ресурс] / М. Драч. -- Режим доступу :

http://www.radiosvoboda.Org/content/article/1114389.html.

4. Кубышкин А. Публичная дипломатия США / А. И. Кубышкин, Н. А. Цветкова. -- М. : Аспект Пресс, 2013. -- 271 с.

5. Филимонов Г. «Мягкая сила» культурной дипломатии США : моногр. -- М. : РУДН, 2010. -- 212с.

6. Шаклеина Т.А. Великие державы и региональные подсистемы [Электронный ресурс] / Т. Шаклеина // Международные процессы. -- 2011. - Том 9, № 2. - Режим доступа : http://www.intertrends.ru/twenty-sixth/004.htm.].

7. Futures for Diplomacy. Integrative Diplomacy in the 21^st Century / B. Hocking, J. Melissen, S. Riordan, P. Sharp // Clingendael Netherlands Institute of International Relations Report. -- 2012. -- № 1. -- 78 p.

8. List of Under Secretaries for Public Diplomacy and Public Affairs [Електронний

ресурс]. -- Режим доступу :

http://en.wikipedia.org/wiki/Under_Secretary_of_State_for_Public_Diplomacy_and_Public_ Affairs

9. U.S. embassies, consulates, and diplomatic missions. United States Department of State [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.usembassy.gov/.

10. Under Secretary for Public Diplomacy and Public Affairs [Електронний ресурс].

-- Режим доступу : http://www.state.gov/r/.

11. United State of America Foreign Service Act [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://transistion.usaid.gov/policy/ads/400/fsa.pdf.].

12. US Department of State [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.state.gov/.

13. US Public Diplomacy structure [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : hitp://www. state.gov/r/.

Стаття надійшла до редакції 22.05.2014 р.

Размещено на Allbest.ru