Легітимація та делегітимація політичної влади: український контекст

Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Легітимація та делегітимація політичної влади: український контекст

Калюжна Юлія Іванівна

Харків 2015

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології, соціології та культурології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор КУЦ Галина Михайлівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, професор кафедри політології, соціології та культурології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор КРИВОШЕЇН Віталій Володимирович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри соціології

кандидат політичних наук, доцент КОБИЛЬНИК Василь Володимирович, Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, проректор з науково-педагогічної роботи

Захист відбудеться 29 вересня 2015 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.09 Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61166, м. Харків, пров. Фанінський, 3, ауд. 204.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2.

Автореферат розісланий 28 серпня 2015 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Безрук О. О

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлюється фокусуванням суспільного інтересу на проблемі окреслення стратегічних пріоритетів у процесах сучасного українського державотворення. Масштабні та глибинні зрушення у суспільно-політичному бутті кінця ХХ - початку ХХІ ст.ст. спричинили різновекторні трансформації політичної, економічної, соціальної, культурної та інших систем суспільства. Сучасний політичний та соціальний розвиток виявився тісно пов'язаний з кризовими явищами, зокрема, в пострадянських країнах, що загрожує ефективності розбудови інститутів демократії. Саме тому дослідження процесів легітимації та делегітимації політичної влади набуває особливої актуальності, зокрема, в контексті українського суспільно-політичного простору. легітимація державотворення політичний влада

У наш час легітимаційні кризи стають невід'ємним елементом суспільно-політичної реальності, що спричиняє потенційні ризики для функціонування політичних систем. Політична система сучасної України демонструє константність проблем, пов'язаних з процесами легітимації та делегітимації політичної влади: хронічна «криза довіри» до влади, радикалізація політичних процесів, політична пасивність, зневіра та апатія, дефіцит демократичної політичної культури, новітні виклики (загроза територіальній цілісності та національній єдності) тощо. Означене коло проблем ставить на порядок денний необхідність розробки теоретичного і - що надактуально - практичного інструментарію, спрямованого на формування «легітимаційних сценаріїв», що зорієнтовані на нівелювання «легітимаційних криз» політичних інститутів у політичній системі суспільства, на удосконалення процесів взаємодії між владою і суспільством.

Актуальність проблематики дослідження обумовлюється також необхідністю визначення стратегій подолання системної «легітимаційної кризи» політичної влади та оптимізації процесу взаємодії між політичними інститутами держави, раціоналізації громадської участі в політичних процесах, запровадження нового рівня комунікації між громадянами і владою, підвищення рівня толерантності учасників політичного процесу тощо. Це передбачає вивчення досвіду зарубіжних країн, зокрема, країн давньої демократичної традиції, з метою виявлення специфіки і базових характеристик процесів легітимації та делегітимації політичної влади.

У сучасних політологічних розвідках процеси легітимації та делегітимації політичної влади найчастіше піддають аналізу крізь призму системного, структурно-функціонального, інституційного, комунікаційного, технологічного підходів. Втім, дослідниками недостатньо використовується евристичний потенціал аксіологічного (ціннісно-нормативного) підходу. Тобто, процеси легітимації та функціонування політичних інститутів у політичних системах сучасних суспільств залишаються «відкритою опцією» з точки зору означеного підходу. Крім того, у дослідженнях, присвячених висвітленню легітимаційної проблематики, приділяється недостатня увага комплексному аналізу процесів легітимації та делегітимації політичної влади, визначенню їх ціннісно-нормативних детермінант. Таким чином, актуальність дослідження обумовлюється необхідністю виявлення специфіки процесів легітимації та делегітимації політичної влади в українському контексті, що й визначило вибір теми та напрямок дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з комплексною науковою темою «Соціалізація особистості в сучасних соціокультурних контекстах» (0112U002003 від 16.01.2012 р.), яку розробляє кафедра політології, соціології та культурології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні специфіки легітимації та делегітимації політичної влади у контексті сучасного політичного процесу в Україні.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення наступних завдань:

- з'ясувати ідейно-теоретичні аспекти формування процесів легітимації та делегітимації політичної влади, відстежуючи еволюцію їх розвитку;

- здійснити концептуалізацію категорії легітимації політичної влади у вимірах ціннісно-нормативного (аксіологічного) підходу, виявляючи її сутнісні параметри;

- узагальнити концептуальні інтерпретації легітимаційних та делегітимаційних процесів у політико-інституціональному контексті;

- виокремити базові характеристики та специфічні ознаки процесів легітимації та делегітимації політичної влади в сучасних політичних системах;

- здійснити політико-культурну експлікацію легітимаційного процесу, виокремлюючи його ціннісні детермінанти;

- провести на основі компаративістського підходу порівняльний аналіз «легітимаційних криз», виявляючи механізми їх подолання;

- розкрити можливості втілення ключових принципів новітніх процедур легітимації політичної влади на політико-інституціональному рівні;

- окреслити перспективні напрями реалізації легітимаційної політики в українському політичному процесі у вимірах демократичних цінностей.

Об'єктом дослідження виступають процеси легітимації та делегітимації політичної влади.

Предметом дослідження є процеси легітимації та делегітимації політичної влади в контексті сучасного політичного процесу в Україні.

Методи дослідження. Реалізація мети та завдань дисертаційного дослідження зумовила необхідність залучення загальнонаукової та спеціальної методології політичної науки. Складність і поліваріативність процесів легітимації та делегітимації політичної влади обумовила необхідність використання міждисциплінарного, компаративістського та контекстуального методів, які сприяли забезпеченню комплексного підходу до аналізу проблем легітимації та делегітимації політичної влади.

Дослідження ґрунтується на застосуванні ціннісно-нормативного (аксіологічного) підходу, що дозволив розглядати процес легітимації в якості своєрідного політико-культурного імперативу, що визначає політичну свідомість та політичну поведінку громадян; системного підходу, що дозволив здійснити аналіз процесу легітимації як цілісного феномену соціально-політичного буття; структурно-функціонального підходу, за допомогою якого виокремлені детермінанти формування політичних інститутів; компаративістського підходу, який надав змогу здійснити порівняльний аналіз типових суспільно-політичних явищ (приклади легітимації політичної влади на основі можливостей подолання кризових явищ у різних країнах) з метою визначення їхніх загальних рис та специфічних відмінностей; інформаційно-комунікаційного підходу та інших методологічних підходів, що дозволяють здійснити всебічний розгляд процесів і механізмів легітимації та делегітимації політичної влади.

Значний вплив на визначення теоретико-методологічних підходів дослідження справили праці М. Вебера, Д. Бітема, П. Бергера, П. Бурдьє, І. Валлерстайна, Б. Вестлі, Ю. Габермаса, М. Догана, Д. Істона, Г. Йонаса, Ж.-Л. Кермонна, Ж. Ліотара, С. Ліпсета, Х. Лінца, Т. Лукмана, К. Оффе, Т. Парсонса, Л. Саністебана, Дж. Федеріко, Г. Ферраро, С. Хантінгтона, Д. Хелда, О. Хеффе, Т. Шабо, К. Шмітта, К. Ясперса та ін. У дисертаційному дослідженні в методологічному плані також використано концепції українських теоретиків: Є. Бистрицький, О. Висоцький, О. Гребіневич, О. Дащаківська, В. Кобильник, О. Кокорська, В. Кривошеїн, Т. Кузьменко, Г. Куц, О. Мазур, П. Манжола, А. Наумов, С. Рябов, І. Попова, М. Тур, Є. Цокур, Є. Юрійчук та ін.

Висвітлення проблематики природи та механізмів подолання «легітимаційних криз» в сучасній політичній системі України зумовило аналіз різноманітних джерел соціально-гуманітарного дискурсу, звернення до довідкової літератури, статистичних матеріалів, результатів соціологічних досліджень тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі дослідження були здобуті результати, новизна яких конкретизується у таких положеннях:

Уперше:

- запропоновано авторську дефініцію легітимації політичної влади як політичного процесу, що формує політико-інституціональні та ціннісно-нормативні орієнтири для утвердження і позитивного сприйняття політичної влади у суспільстві, виступаючи у ролі своєрідного політико-культурного імперативу, за допомогою якого - на основі цінностей, норм та смислів - моделюються і відтворюються форми оптимального співіснування між владою та суспільством з метою зміцнення їхньої співпраці;

- продемонстровано, що ціннісній детермінації піддаються процеси легітимації та делегітимації політичної влади у сукупності: одні й ті ж ціннісно-ментальні установки обумовлюють активацію певних (іноді латентних) смислів у конкретний період часу. Базові цінності конкретного соціуму є основою політико-культурного імперативу, за допомогою використання якого постає можливість певним чином нівелювати кризові явища у сучасних політичних системах.

Уточнено:

- політико-інституціональні, соціально-економічні та політико-культурні передумови і специфічні особливості делегітимаційних процесів у контексті політичного процесу сучасної України («аморфність» політичних інститутів, некомпетентність, корумпованість та закритість політичних еліт, надмірна персоніфікація політики, соціально-економічні кризи, низький рівень політичної культури тощо).

- основні ознаки і характеристики процесів легітимації та делегітимації політичної влади, що визначають модуси суспільно-політичного буття у форматі взаємодії «індивід-суспільство-держава».

Набули подальшого розвитку:

- твердження, що колосальний легітимаційний потенціал закодовано в цінностях, нормах та смислах: саме на основі власних ціннісних пріоритетів громадяни моделюють бажаний для себе устрій суспільно-політичного буття, уявлення про «ідеальний порядок»;

- аргументи стосовно того, що задля розробки раціонально-практичних механізмів легітимації політичної влади та подолання теоретико-когнітивних бар'єрів, пізнавальні стратегії в суспільно-політичному дискурсі варто сфокусувати, з одного боку, на більш ефективному використанні аксіологічного (ціннісно-нормативного) підходу, а - з іншого - на залученні дослідницьких проекцій, присвячених аналізу політичної культури, політичної комунікації, громадянського суспільства тощо;

- обґрунтування, що створення ефективних сценаріїв та формування механізмів подолання «легітимаційних криз» будуються на принципах бінарності, тобто взаємозалежності влади і суспільства. Виокремлено спільні, універсальні індикатори (соціально-економічні кризи, корумпованість та некомпетентність політичної еліти, низький рівень політичної культури, громадянська війна, техногенні або природні катастрофи тощо) та специфічні, унікальні маркери (особливості політичної культури, політичні традиції тощо), які детермінують делегітимаційні процеси («легітимаційні кризи»);

- окреслення перспектив легітимаційної політики в українському політичному процесі на двох взаємопов'язаних рівнях: соціально-економічному (формування «середнього класу», боротьба з корупцією тощо) та політико-доктринальному (демократична політична культура, просвітницькі заходи тощо), підґрунтям яких є система політико-культурних цінностей, норм, смислів.

Практичне значення одержаних результатів. Наукова та практична цінність дисертаційного дослідження полягає насамперед у виявленні специфіки процесів легітимації та делегітимації політичної влади в контексті сучасного політичного процесу в Україні. Отримані в ході дослідницької роботи висновки значно розширюють горизонти розуміння процесів легітимації та делегітимації політичних інститутів у просторі сучасних політичних систем, зокрема, в контексті масштабних, радикальних суспільно-політичних трансформацій.

Теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані в науково-дослідній сфері при прогнозуванні, розробці стратегій та механізмів подолання «легітимаційних криз»; у навчальній діяльності - при розробці та викладанні навчальних курсів з політології, політичної філософії, політичної соціології, політичної культури, політичної комунікації, публічної політики.

Результати дослідження мають важливе практичне значення і можуть бути використані для підготовки спеціалістів у галузі сучасної політології. Крім того, матеріали дослідження можуть бути використанні владними структурами в якості орієнтирів при розробці стратегій політичного розвитку України. Результати даної наукової роботи можуть бути використані в якості методологічного інструментарію при аналізі суспільно-політичних процесів сучасної української держави.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід щодо аналізу процесу легітимації політичної влади як своєрідного політико-культурного імперативу, що формує сприйняття індивідом та соціумом владних інститутів. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено 21 наукову публікацію.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на таких наукових конференціях, семінарах: Наукова конференція молодих учених «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків, 2004 р.); Науково-практична конференція молодих учених «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків, 2005 р.); І Регіональна науково-практична конференція «Внесок молодих учених у розвиток науки регіону» (Луганськ, 2005 р.); VІ та VІІ Міжнародна науково-практична конференція «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті» (Харків, 2005 р., 2006 р.); VІ, VІІ та VІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (Житомир, 2004 р., 2005 р., 2006 р.); Науково-практична конференція «Вища школа у ХХІ сторіччі: проблеми, перспективи» (Харків, 2009 р.); Міжнародна конференція «Якість виборів як основа зміцнення демократії» (Донецьк, 2009 р.); Науково-практична конференція «Актуальні дослідження сучасного суспільства» (Харків, 2010 р.); VІІІ Науково-практична конференція молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень» (Харків, 2011 р.); Науково-практична конференція молодих учених «День науки - 2013» (Харків, 2013 р.); IV, V, VI Міжнародна науково-практична конференція «Соціалізація особистості у сучасних соціокультурних контекстах» (Харків, 2012 р., 2013 р., 2014 р.).

Крім того, основні ідеї дисертації пройшли апробацію на теоретико-методологічних семінарах кафедри політології, соціології та культурології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 21 публікації, 5 з яких опубліковано у періодичних наукових фахових виданнях з політичних наук. Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу; трьох розділів; висновків; списку використаних джерел, що налічує 312 найменувань, та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, з яких основного тексту - 190 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічні засади, формулюється наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача у розробку наукової теми, викладено практичне значення одержаних результатів; надано відомості щодо апробації результатів дисертації, публікацій та структури роботи.

Перший розділ - «Теоретико-методологічні засади дослідження процесів легітимації та делегітимації політичної влади» - присвячено ретроспективному огляду та узагальненню концептуальних інтерпретацій політичних процесів легітимації та делегітимації політичної влади.

Трансформаційні процеси у політико-владній площині та суспільній свідомості детермінували легітимацію політичної влади як забезпечення соціально-політичного порядку, стабільності, авторитету, довіри. Презентація «протоідей» легітимації та делегітимації політичної влади простежується у філософській і суспільно-політичній думці Стародавнього Світу. В часи архаїчних суспільно-політичних утворень, де домінуючою була міфологічна свідомість, вже існували спроби легітимізувати політичні інститути та процеси за допомогою міфів (магічні практики в символічно-чуттєвій формі обрядів та ритуалів). Легітимаційні проекції простежується в теоретико-філософських дескрипціях мислителів Античності та філософсько-релігійних моделях теологів Середньовіччя. Згодом епохи суспільств високих культур, до базових характеристик яких належали наявність розвиненого інституту держави та релігійна свідомість, відтворювали принципи суспільно-політичного буття на основі релігії (ключовим елементом в процесі релігійної легітимації виступає священна практика та молитовно-ритуальні апеляції до Бога та Святого Письма). Подальші модифікації суспільної свідомості та соціально-політичних утворень, ґрунтувались на досвіді філософсько-раціонального сприйняття світу, що детермінувало легітимаційні практики для модерних та постмодерних суспільств.

Отже, здійснено аналіз траєкторії еволюційних трансформацій суспільно-політичних структур (від архаїчних до постмодернових) та суспільної свідомості (від міфологічної до раціонально-філософської), які детермінували специфічні особливості та характеристики політичної влади і, відповідно, процесів її легітимації та делегітимації. Гносеологічне ядро «протоідей» процесів легітимації та делегітимації відстежується в теоретичних напрацюваннях мислителів Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового Часу, Просвітництва. Разом з тим, зазначено, що класична інтерпретація процесу легітимації політичної влади презентована в соціології панування М. Вебера та його теоретичному проекті «трьох чистих типів панування».

Констатовано, що значний внесок у розвиток теорії легітимації політичної влади, «легітимаційних криз», у розробку і формування концепції політичної системи, теорії представницької демократії та демократичної політичної культури, демократичного транзиту тощо зробили зарубіжні дослідники (В. Адорно, Г. Алмонд, Х. Арендт, Р. Бендікс, П. Бергер, Д. Бітем, П. Бурдьє, І. Валлерстайн, Б. Вестлі, Ю. Габермас, Е. Гідденс, Р. Даль, М. Доган, К. Дойч, Д. Істон, Г. Йонас, Ж.-Л. Кермонн, С. Ліпсет, Х. Лінц, Т. Лукман, Н. Луман, Д. Норт, Т. Парсонс, Л. Саністебан, Дж. Сарторі, Дж. Федеріко, Г. Ферраро, Ф. Фукуяма, С. Хантінгтон, Д. Хелд, Ф. Херн, О. Хеффе, Т. Шабо, К. Шмітт, К. Ясперс та ін.).

При дослідженні легітимаційного та делегітимаційного потенціалу владних інститутів авторка спирається на праці українських науковців, у яких висвітлено широкий спектр проблематики перебігу сучасних політичних процесів (О. Бабкіна, О. Безрук, Є. Бистрицький, О. Висоцький, О. Гребіневич, О. Дащаківська, І. Денисенко, В. Кобильник, О. Кокорська, Ю. Краснокутська, В. Кривошеїн, С. Кузнєцова, Т. Кузьменко, Г. Куц, О. Мазур, П. Манжола, І. Мацишина, Т. Нагорняк, А. Наумов, Л. Півнева, І. Поліщук, М. Польовий, І. Попова, І. Радіонова, О. Роговський, С. Рябов, О. Стогова, О. Стрельнікова, М. Тур, Є. Цокур, І. Шепеленко, Г. Щедрова, Є. Юрійчук та ін.).

Теоретиками було поставлено за мету виявити природу, сутнісні характеристики та специфічні особливості процесів легітимації та делегітимації політичної влади, проаналізувати перспективи та механізми застосування легітимаційних практик задля стабілізації, демократизації, модернізації політичних інститутів та політичних систем. Як наслідок - все частіше в центрі суспільно-політичного дискурсу знаходиться проблематика легітимації та делегітимації політичної влади, сприяючи визначенню модусів суспільно-політичного буття у форматі взаємодії «індивід-суспільство-держава».

Другий розділ - «Процеси легітимації та делегітимації політичної влади: специфіка формування і ключові характеристики» присвячено окресленню фундаментальних ознак та характеристик політичної влади, сутність якої розкривається в контексті константного балансуванням між політичними процесами легітимації та делегітимації, що визначають стабільність, ефективне функціонування та модернізацію політичної системи суспільства.

Важливе значення для окреслення стратегії дослідження надається термінологічній визначеності політичних процесів легітимації та делегітимації політичної влади. В узагальненому форматі процес легітимації визначається, як визнання соціальними суб'єктами значущості суспільно-політичної реальності як в цілому, так і в її окремих проявах та складових (М. Вебер); способи пояснення і виправдання соціальних та політичних відносин, їхня когнітивна та нормативна інтерпретація (П. Бергер,Т. Лукман) тощо, а делегітимація - як політичний процес втрати політичної довіри, суспільного консенсусу, що має широку палітру політичних проявів (від розчарування, апатії, зневіри, байдужості - до радикалізації, обурення) (С. Ліпсет, Д. Хелд).

Широкий спектр термінологічних дефініцій та концептуальних інтерпретацій, що визначають політичні процеси легітимації та делегітимації, використовується для ілюстрації та підтвердження статусу складного, поліваріативного та багатогранного політичного феномену. Відповідно, використання варіативних теоретико-методологічних проектів обумовлено не «спекулятивним характером», а детерміноване спробою подолання теоретико-когнітивних бар'єрів, наявних у пізнавальних стратегіях сучасного легітимаційного дискурсу.

Логічним видається залучення значної кількості різноманітних підходів до тлумачення легітимаційних та делегітимаційних процесів (міждисциплінарного, компаративістського, системного, структурно-функціонального, інформаційно-комунікаційного, контекстуального та ін.). Експлуатація компаративістського, історичного, статистичного (збору та обробки статистичного матеріалу) та інших підходів дозволили класифікувати різноманітні моделі процесів легітимації політичних інститутів та політичних систем. Визначено, що політичний процес набуття та збереження легітимації політичної влади вирізняється універсальними, спільними характеристиками (високий рівень соціально-економічного добробуту громадян, розвинена демократична культура, транспарентність влади, комунікація між політичною владою та громадянським суспільством тощо) та специфічними, унікальними індикаторами, що обумовлені історичним досвідом, геополітичними процесами, специфічними рисами політичної культури та політичної поведінки.

Виявлено соціально-політичні, соціально-економічні, політико-культурні чинники, що призводять до «легітимаційних криз»: «аморфність» політичних інститутів, низький рівень політичної культури, протиріччя між універсальними цінностями, пануючими в суспільстві, та егоїстичними інтересами, некомпетентними і корумпованими діями політичної влади, протиріччя між демократією і соціально-політичною практикою, соціально-економічні кризи тощо.

У контексті аксіологічного (ціннісно-нормативного) підходу запропонована авторська дефініція процесу легітимації політичної влади як політичного процесу, що формує політико-інституціональні та ціннісно-нормативні орієнтири для утвердження і позитивного сприйняття політичної влади у суспільстві, виступаючи у ролі своєрідного політико-культурного імперативу, за допомогою якого - на основі цінностей, норм та смислів - моделюються і відтворюються форми оптимізації процесів взаємодії між політичною владою та суспільством.

Процес легітимації політичних інститутів і політичної системи в цілому стає можливим лише за умови існування нормативного консенсусу або суспільної згоди, що детермінується спільними ціннісно-ментальними установками, які обумовлюють активацію певних смислів, зокрема, тих, що не завжди проявляли себе (латентні смисли) у той чи інший період часу. Наголошується на колосальному легітимаційному потенціалі, який закодовано в цінностях, нормах і смислах. Індивіди, залучаючи власний досвід, на основі власних ціннісних пріоритетів моделюють бажаний для себе устрій суспільно-політичного буття самостійно обираючи форми оптимального співіснування між владою та суспільством.

Базові цінності конкретного соціуму є основою політико-культурного імперативу, за допомогою використання якого постає можливість певним чином нівелювати кризові явища у сучасних політичних системах. У цьому контексті наголошується на необхідності дослідницької інверсії, «ренесансу», «новітньому прочитанні» теоретичної спадщини М. Вебера, П. Бурдьє, Ю. Габермаса, Г. Йонаса, К. Дойча, Р. Мерельмана та інших дослідників, які містять евристичний потенціал, здатний надати раціонально-практичні рекомендації більшості політичних систем, які стикаються з небезпеками делегітимаційних викликів.

Здійснено аналіз різноманітних моделей процесів легітимації політичних інститутів та політичних систем. Проаналізовано та здійснено спробу узагальнення ключових характеристик «легітимаційних криз» та виявлено специфіку процесів делегітимації політичної влади в політичних системах новітньої історії. На основі компаративістського підходу визначаються спільні, універсальні та специфічні, унікальні маркери процесів легітимації і делегітимізації політичної влади та її інститутів, зокрема, на прикладі «Кольорових революцій» (які довели, що легітимаційні кризи та виклики загрожують не лише авторитарним політичним системам, але й «сталим, розвиненим» демократичним політичним системам та країнам, що стали на шлях демократичного розвитку). Розглянуто світовий досвід сучасних демократичних країн щодо впровадження легітимаційних процесів та механізмів подолання наслідків «легітимаційних криз», який значною мірою ґрунтується на ціннісно-нормативних детермінантах.

Третій розділ - «Перспективи впровадження легітимаційної політики в контексті державотворчих процесів України» - присвячено розкриттю особливостей формування процесів легітимації та делегітимації політичної влади в контексті новітньої історії сучасної української держави. Розкриваються можливості та перспективи впровадження якісної легітимаційної політики.

Спираючись на теоретичні розробки провідних українських науковців - фахівців у галузі кратології та легітимаційного дискурсу, констатовано, що українська держава, отримавши незалежність «рефлекторно, безініціативно», неодноразово поставала перед загрозами, викликами та наслідками «легітимаційних криз» (найбільш масштабними визнано - «Помаранчеву революцію 2004 року» та «Революцію Гідності 2013 року»). Відповідно, як показує політичний досвід та суспільно-політичні реалії сучасної української політичної системи, питання легітимації чи/та делегітимації політичної влади визначається, як «топ-тема» не лише для наукового-теоретичного дискурсу, але й для раціонально-практичної політики.

Обґрунтовано, що створення ефективних сценаріїв та формування механізмів подолання «легітимаційних криз» засноване на принципах бінарності (взаємозалежність влади і суспільства) і повинні вибудовуватись на соціально-економічному рівні (формування «середнього класу», боротьба з корупцією тощо) та політико-доктринальному рівні (демократична політична культура, просвітницькі заходи тощо), підґрунтям яких є система політико-культурних цінностей, норм, смислів. У контексті української політичної системи виокремлено спільні, універсальні індикатори (соціально-економічні кризи, корумпованість та некомпетентність політичної еліти, низький рівень політичної культури, громадянська війна, техногенні або природні катастрофи тощо) та специфічні, унікальні маркери (особливості політичної культури, політичні традиції тощо), які детермінують делегітимаційні процеси («легітимаційні кризи»).

У дисертаційному дослідженні окреслено стратегічні напрямки впровадження легітимаційної політики в сучасній українській державі, розглянуто арсенал основних можливостей легітимаційної політики та перспективи їх впровадження для стабілізації, демократизації, модернізації політичної системи сучасної України.

Констатовано, що легітимація політичної влади значною мірою залежить від норм і цінностей, які панують у суспільстві загалом чи в межах його окремих груп. Жодне суспільство не характеризується абсолютною однорідністю норм, цілей, цінностей та переконань. Можна стверджувати, що імплантація в суспільну свідомість певних норм і цінностей може бути використана в якості політико-культурного інструменту легітимації політичної влади. Норми та цінності мають велику силу забезпечення легітимації влади, оскільки здатні об'єднувати та мобілізовувати суспільні сили, а також регулювати та спрямовувати політичну поведінку. Цінності, що апелюють до базових потреб людини (свобода, безпека, справедливість, гідний рівень життя тощо) належать до арсеналу або ідеологічного інструментарію, який використовується для впливу на громадську думку, з метою забезпечення легітимаційної підтримки влади.

До ефективних легітимаційних інструментів, здатних модернізувати політичну систему сучасної України, слід зарахувати: критично осмислений світовий досвід та необхідність врахування специфічних національних, соціально-економічних, політико-культурних особливостей української держави. Ключовими повинні стати наступні кроки: підвищення рівня демократичної політичної культури, якісно новий рівень комунікаційної політики владних структур і громадянського суспільства, соціально-економічний фундамент для формування «середнього класу», реальна боротьба з корупцією тощо.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз процесів легітимації та делегітимації політичної влади в українському контексті, в результаті чого сформульовано ряд висновків.

З'ясовано теоретико-методологічні засади дослідження політичних процесів легітимації та делегітимації політичної влади.

Наслідки еволюційних трансформацій у політико-владній площині та суспільній свідомості детермінували специфічні особливості та характеристики політичної влади і, відповідно, політичних процесів її легітимації та делегітимації. В дисертаційній роботі при дослідженні політичних процесів легітимації та делегітимації здійснено аналіз концепцій політико-філософського та суспільно-історичного дискурсів: від стародавніх часів до «класичної веберівської соціології панування». Наголошується, що теоретичний проект «трьох чистих типів панування» М. Вебера відкрив нові горизонти та окреслив перспективи для подальшої концептуалізації феноменів легітимації та делегітимації.

У дисертаційній роботі узагальнено концептуальні інтерпретації процесів легітимації та делегітимації політичної влади в політико-інституціональному контексті. Виявлено термінологічну та сутнісну складність процесів легітимації та делегітимації політичної влади, на основі чого було здійснено спробу подолати теоретико-когнітивні бар'єри за допомогою більш ефективного залучення інструментарію аксіологічного підходу. Підтверджено, що апелювання до міждисциплінарного, компаративістського, системного, структурно-функціонального, інформаційно-комунікаційного та інших підходів при концептуалізації процесів легітимації та делегітимації, обумовлене складністю, поліваріативністю та багатогранністю політичного феномену легітимації.

Визначено базові характеристики та специфічні ознаки процесів легітимації та делегітимації політичної влади в сучасних політичних системах. Доведено, що аналіз процесів легітимації та делегітимації політичної влади надав змогу охарактеризувати, з одного боку, універсальні, спільні, притаманні більшості сучасних політичних систем риси (високий рівень соціально-економічного добробуту громадян, розвинена демократична культура, транспарентність влади, комунікація між політичною владою та громадянським суспільством, проголошення та дотримання суспільного консенсусу на основі єдиної системи суспільно-політичних цінностей, як для політичної еліти, так і для суспільства в цілому тощо); а, з іншого - специфічні, унікальні, аутентичні риси, що обумовленні історичним досвідом, геополітичними процесами, специфічними рисами політичної культури та політичної поведінки.

Виявлено політичні, соціально-економічні, морально-культурні чинники, що призводять до «легітимаційних криз»: «аморфність» політичних інститутів, низький рівень політичної культури, протиріччя між універсальними цінностями, пануючими в суспільстві, та егоїстичними інтересами, некомпетентними і корумпованими діями політичної влади, протиріччя між демократією і соціально-політичною практикою, соціально-економічні кризи тощо.

У дослідженні було використано аксіологічний (ціннісно-нормативний) підхід до експлікації процесів легітимації та делегітимації політичної влади. На основі «класичних та новітніх» інтерпретацій ціннісно-нормативного підходу, була запропонована авторська дефініція легітимації політичної влади як політичного процесу, що формує політико-інституціональні та ціннісно-нормативні орієнтири для утвердження і позитивного сприйняття політичної влади у суспільстві, виступаючи у ролі своєрідного політико-культурного імперативу, за допомогою якого - на основі цінностей, норм та смислів - моделюються і відтворюються форми оптимального співіснування між владою та суспільством з метою зміцнення їхньої співпраці.

У процесі дослідження аргументовано, що ціннісній детермінації піддаються процеси легітимації та делегітимації політичної влади у сукупності: одні й ті ж ціннісно-ментальні установки обумовлюють активацію певних (іноді латентних) смислів у конкретному суспільно-історичному просторі. Суспільний консенсус або соціально-політична згода повинна ґрунтуватись на системі базових, загальнонаціональних цінностей конкретного соціуму та використовуватись в якості політико-культурного імперативу, за допомогою якого постає можливість нівелювати кризові явища у сучасних політичних системах.

Виявлено, що колосальний легітимаційний потенціал закодовано в цінностях, нормах та смислах: саме на основі власних ціннісних пріоритетів громадяни моделюють бажаний для себе устрій суспільно-політичного буття, уявлення про «ідеальний порядок».

Запропоновано, здійснити дослідницьку редукцію до теоретичної спадщини «фундаторів аксіологічного підходу» при дослідженні процесів легітимації та делегітимації політичної влади М. Вебера, П. Бурдьє, Ю. Габермаса, Г. Йонаса, К. Дойча, Р. Мерельмана та інших дослідників, з метою виявлення глибинного евристичного потенціалу та його використання при розробці раціонально-практичних рекомендацій стосовно легітимаційних практик, яких потребує більшість політичних систем.

За допомогою компаративістського, історичного, статистичного (збору та обробки статистичного матеріалу) та інших підходів була здійснена спроба класифікувати різноманітні моделі процесів легітимації політичних інститутів та політичних систем. На основі конкретних прикладів у новітній історії («Кольорові революції» - Польща, Латвія, Грузія, Киргизія та ін.; «Арабська весна» - Туніс, Єгипет, Бахрейн, Алжир та ін.; протестні рухи в сталих демократіях - США, Німеччина, Франція та ін.) здійснена спроба узагальнити ключові характеристики «легітимаційних криз» та виявити специфіку процесів делегітимації політичної влади в політичних системах.

На основі компаративістського підходу визначено спільні, універсальні та специфічні, унікальні маркери процесів легітимації та делегітимації політичної влади та її інститутів. Здійснено аналіз світового досвіду сучасних демократій та визначено, що легітимація та делегітимація політичної влади мають широкий діапазон впливу на політичну систему суспільства: від радикальної деструкції -до конструктивної модернізації. Відповідно, впровадження легітимаційних практик та новітніх процедур повинно в рівних пропорціях базуватися на соціально-економічних, політико-культурних (у тому числі, ціннісно-нормативних) детермінантах.

Охарактеризовано ключові принципи новітніх процедур легітимації політичної влади на політико-інституціональному рівні та визначено можливості їх впровадження, з урахування потенціалу демократичних цінностей, норм та смислів. Авторка здійснила спробу хронологізації «легітимаційних криз» та визначення суспільно-політичних, соціально-економічних, політико-культурних передумов («аморфність» політичної влади та її інститутів, некомпетентність, корумпованість та закритість політичних еліт, надмірна персоніфікація політики, соціально-економічні кризи, низький рівень політичної культури, відсутність цілісної, єдиної системи цінностей, яка б визначала суспільну згоду у форматі «влада-суспільство-індивід» тощо).

Спираючись на теоретичні розробки провідних українських науковців - фахівців у галузі кратології та легітимаційного дискурсу, констатовано, що українська держава, отримавши незалежність «рефлекторно, безініціативно», неодноразово поставала перед загрозами, викликами та наслідками «легітимаційних криз» (найбільш масштабними визнано - «Помаранчеву революцію 2004 року» та «Революцію Гідності 2013 року»). Відповідно, як показує політичний досвід та суспільно-політичні реалії сучасної української політичної системи, питання легітимації чи/та делегітимації політичної влади визначається, як «топ-тема» не лише для наукового-теоретичного дискурсу, але й для раціонально-практичної політики.

Констатовано, що українська держава неодноразово поставала перед загрозами, викликами та наслідками «легітимаційних криз» (найбільш масштабними визнано - «Помаранчеву революцію 2004 року» та «Революцію Гідності 2013-2014 року»).

Окреслено перспективи легітимаційної політики сучасної української держави, які повинні ґрунтуватись на впровадженні соціально-економічної стратегії (створення «середнього класу», боротьба з корупцією) та політичної доктрини (демократична політична культура), детермінантою для яких повинна бути система політико-культурних цінностей, норм, смислів. Запропоновано ефективні легітимаційні інструменти, здатні модернізувати політичну систему сучасної України: модернізація політичних інститутів, високий рівень демократичної політичної культури, якісно новий рівень комунікаційної політики владних структур і громадянського суспільства, соціально-економічна реформа задля формування «середнього класу», боротьба з корупцією тощо.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті, опубліковані у фахових виданнях:

1. Краснокутська Ю. І. Значення категорії легітимності для аналізу політичних процесів в сучасній Україні / Ю. І. Краснокутська // Серія : «Питання політології». -- Харків, 2004. -- № 643. -- Вип. 6. -- С. 71--78.

2. Краснокутська Ю. І. Концепції легітимації влади в політичному полі сучасної України / Ю. І. Краснокутська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : «Питання політології». -- Харків, 2006. -- № 737. -- Вип. 8. -- С. 41--48.

3. Краснокутська Ю. І. Теорії «кризи легітимності» в контексті суспільно-політичних трансформацій сучасної української держави / Ю. І. Краснокутська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : «Питання політології». -- Харків, 2007. -- № 760. -- Вип. 9. -- С. 140--144.

4. Калюжна Ю. І. Легітимація політичної влади: ціннісно-нормативні детермінанти / Ю. І. Калюжна // Сучасне суспільство : політичні науки, соціологічні науки : зб. наук. праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. -- Харків, 2015. -- Вип. 2 (8). -- Ч. 1. -- С. 94--102.

5. Калюжна Ю. І. Легітимація політичної влади: ціннісно-нормативний вимір / Ю. І. Калюжна // European political and law discourse. -- 2015. -- Vol. 2. -- Iss. 2. -- P. 199--203.

Інші публікації:

6. Краснокутська Ю. І. Проблема становлення демократичної політичної культури в сучасній Україні / Ю. І. Краснокутська // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : Наук. конф. молодих учених, Харків, 22-23 квіт. 2004 р. -- Харків, 2004. -- С. 46.

7. Краснокутська Ю. І. Проблема визначення агентів соціалізації української молоді в сучасних умовах / Ю. І. Краснокутська // Молодь в умовах нової соціальної перспективи : VІ Міжнар. наук.-практ. конф., Житомир, 13-14 трав. 2004 р. -- Житомир, 2004. -- С. 115--117.

8. Краснокутська Ю. І. Особливості формування політичної культури української молоді на сучасному етапі / Ю. І. Краснокутська // Молодь в умовах нової соціальної перспективи : VІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Житомир, 17-18 трав. 2005 р. -- Житомир, 2005. -- Ч. І. -- С. 54--56.

9. Краснокутська Ю. І. Визначення проблеми легітимності влади в сучасному українському суспільстві / Ю. І. Краснокутська // Внесок молодих учених у розвиток науки регіону : І Регіон. наук.-практ. конф., Луганськ, 24 трав. 2005 р. -- Луганськ, 2005. -- Т. 4. : Соціально-гуманітарні науки. фізична культура та спорт. -- С. 14--20.

10. Краснокутська Ю. І. Формування демократичної політичної культури у транзитивному українському суспільстві / Ю. І. Краснокутська // Людина, культура, техніка в новому тисячолітті : VІ Міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 3 черв. 2005 р. / Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського. -- Харків, 2005. -- С. 122--123.

11. Краснокутська Ю. І. Легітимність влади в період транзиту українського суспільства / Ю. І. Краснокутська // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : Наук. конф. молодих учених, Харків, 20-22 квіт. 2005 р. -- Харків, 2005. -- С. 97.

12. Краснокутська Ю. І. Динаміка політичної активності молодіжної генерації в сучасному українському суспільстві / Ю. І. Краснокутська // Молодь в умовах нової соціальної перспективи : VІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Житомир, 17-18 трав. 2006 р. -- Житомир, 2005. -- Ч. І. -- С. 28--30.

13. Краснокутська Ю. І. Теорія кризи легітимності С. Ліпсета у контексті суспільно-політичних трансформацій сучасної України / Ю. І. Краснокутська // Людина, культура, техніка в новому тисячолітті : VІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 2 черв. 2005 р. / Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського. -- Харків, 2006. -- С. 65--66.

14. Калюжна Ю. І. Проблемні аспекти реформування української вищої школи / Ю. І. Калюжна // Вища школа у ХХІ сторіччі: проблеми, перспективи : Наук.-практ. конф., Харків, 6 черв. 2009 р./ Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. -- Харків, 2009. -- С. 65--68.

15. Калюжна Ю. І. Методологічні координати концепту легітимності: аксіологічний підхід / Ю. І. Калюжна // Актуальні дослідження сучасного суспільства : Наук.-практ. конф., Харків, 12 лист. 2010 р. -- Харків, 2010. -- С. 24--27.

16. Калюжна Ю. І. Стратегічні напрями модернізації української системи освіти / Ю. І. Калюжна // Методологія сучасних наукових досліджень : VІІІ Наук.-практ. конф. молодих учених, Харків, 11 лист. 2011 р. / Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. -- Харків, 2011. -- С. 22--23.

17. Калюжна Ю.І. Пошук нових теоретико-методологічних ключів до концепту «легітимність влади» / Ю.І. Калюжна // Сучасне суспільство : політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки : зб. наук. праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. -- Харків, 2012. -- Вип 2. -- С. 33 --38.

18. Калюжна Ю. І. Сучасні тенденції політичної соціалізації української молоді / Ю. І. Калюжна // Соціалізація особистості у сучасних соціокультурних контекстах : ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 29 травня 2012 р. -- Харків : ХНПУ, 2012. -- С. 63--65.

19. Калюжна Ю. І. Сучасна українська молодіжна генерація: політичний портрет / Ю. І. Калюжна // День науки - 2013 : Наук.-практ. конф. молодих учених, Харків, 14 лист. 2013 р. / Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. -- Харків, 2013. -- С. 41--42.

20. Калюжна Ю. І. «Віртуальні» молодіжні субкультури як «реальний» суб'єкт сучасних революцій / Ю. І. Калюжна // Соціалізація особистості в сучасних соціокультурних контекстах : IV Міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 23 трав. 2013 р. -- Харків : ХНПУ, 2013. -- С. 41--45.

21. Калюжна Ю. І. Теоретична імпліцитність «субстанції» легітимації влади в конструкціях сучасних дослідників / Ю. І. Калюжна // Соціалізація особистості у сучасних соціокультурних контекстах : V Міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 11 квіт. 2014 р. -- Харків : ХНПУ, 2014. -- С. 63--64.

АНОТАЦІЯ

Калюжна Ю. І. Легітимація та делегітимація політичної влади: український контекст. - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Харків, 2015.

Дисертація присвячена визначенню специфіки легітимації та делегітимації політичної влади у контексті сучасного політичного процесу в Україні.

Запропоновано авторську дефініцію легітимації політичної влади. Продемонстровано, що ціннісній детермінації піддаються процеси легітимації та делегітимації політичної влади у сукупності. Базові цінності конкретного соціуму є основою політико-культурного імперативу, за допомогою якого постає можливість певним чином нівелювати кризові явища у політичних системах.

Виявлено основні характеристики процесів легітимації та делегітимації політичної влади, що визначають модуси суспільно-політичного буття у форматі взаємодії «індивід-суспільство-держава». Окреслено перспективи легітимаційної політики в українському політичному процесі на двох взаємопов'язаних рівнях: соціально-економічному та політико-доктринальному, підґрунтям яких є система цінностей, норм, смислів.

Ключові слова: легітимація політичної влади, делегітимація політичної влади, політична влада, політичний процес, легітимаційна криза, політична система, цінності, ціннісно-нормативні детермінанти, політико-культурний імператив, Україна.

АННОТАЦИЯ

Калюжная Ю. И. Легитимация и делегитимация политической власти: украинский контекст. - На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г. С. Сковороды, Харьков, 2015.

Диссертация посвящена выявлению специфики легитимации и делигитимации политической власти в контексте современного политического процесса в Украине.

Раскрывается сущность процессов легитимации и делегитимации политической власти как феноменов, способствующих стабилизации, трансформации, модернизации политических систем. В исследовании выбрано в качестве методологического инструментария ценностно-нормативный (аксиологический) подход, на основе которого была осуществлена концептуализация понятий «ценность», «норма», «императив» и уточнена группа ценностей, которая наделена значительным легитимационным потенциалом: политические, моральные, правовые, материальные, религиозные, национально-культурные ценности. Ценностно-нормативные аспекты власти стали ключевым элементом при разработке авторской дефиниции легитимации власти: политический процесс, формирующий политико-институциональные и ценностно-нормативные ориентиры для утверждения и позитивного восприятия политической власти в обществе, выступая в роли своеобразного политико-культурного императива, с помощью которого на основе ценностей, норм и смыслов моделируется и воссоздаётся форма оптимального сосуществования между властью и обществом с целью их сотрудничества.

В диссертации продемонстрировано, что ценностной детерминации поддаются процессы легитимации и делегитимации политической власти в совокупности: одни и те же ценностно-ментальные установки обуславливают активацию определённых (иногда латентных) смыслов в конкретный период времени. Базовые ценности конкретного социума являются основой политико-культурного императива, с помощью которого формируется возможность определённым образом нивелировать кризисные явления в современных политических системах.

Выявлены основные характеристики процессов легитимации и делигитимации политической власти, осуществлена попытка обобщить ключевые характеристики и специфическое особенности «легитимационных кризисов», выявлено «делегитимационные маркеры» в политических системах новейшей истории (противоречия между универсальными ценностями общества и эгоистичными интересами правящих элит, противоречия между идеалами демократии и социально-политической практикой государства, отсутствие своевременной реакции на запросы и интересы граждан, бюрократизация и коррумпированность и т.д.).

Политическая система современной Украины, будучи «перегруженной» легитимационными кризисами, вынуждена функционировать в условиях «хронического кризиса доверия» к власти, радикализации политических процессов, политической пассивности, разочарования и апатии, дефицита демократической политической культуры, угрозы национального единства и территориальной целостности и т.п. Соответственно, модернизация современного украинского государства возможна при условии внедрения и реализации качественной и эффективной «легитимационной политики».

Очерчены перспективы легитимационной политики в украинском политическом процессе на двух уровнях: социально-экономическом и политико-доктринальном, основанием которых является система ценностей, норм, смыслов. Для стабилизации и демократизации политической системы современной Украины предлагается использовать арсенал эффективных легитимационных инструментов: модернизация политических институтов; эволюция политической культуры до демократической, активистской; качественно новый уровень коммуникационной политики между властными структурами и гражданским обществом; социально-экономическая реформа, базовым элементом которой является «средний класс», реальная борьба с коррупцией и др.