Терор голодом як злочинний управлінський засіб злому психологічної стійкості українського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Терор голодом як злочинний управлінський засіб злому психологічної стійкості українського народу

Зіновій Коваль

Ключові слова: терор голодом як злочинний управлінський засіб, злочинна управлінська антисоціальна класова політика, Голодомор, історичний психотип українця.

Україна по сьогоднішній день вкрай боляче відчуває на собі наслідки голодоморів радянських часів. Визнано, що голодомори мали на меті змінити історичний психотип українця, назавжди підірвати його стійкість до негараздів життя, вбити дух вільного бунтаря, борця за землю, правду, віру, зробити пересічного українця нездатним керувати самим собою, а потребувати зовнішнього управління.

«Господарчі книги» і «Книги записів актів громадського стану за 1933 рік». Цей Голодомор забрав, за різними приблизними оцінками, від трьох до восьми мільйонів осіб. Третій - Голод 1946 - 1947 років. Голод почався з причини засухи в Південних областях України. Замість того, щоб надати допомогу цим регіонам, Сталін цинічно зв'язав цей голод з проявами українського буржуазного націоналізму. За рахунок українського хліба радянський уряд підгодовував створені ним комуністичні режими в країні східної Європи. Саме сталінська цинічно-злочинна управлінська антисоціальна політика щодо не- надання завчасної допомоги голодуючим призвела до мільйону голодних смертей. Саме завдяки злочинній управлінській антисоціальній політиці з 1917 по 1955 від насильної смерті загинули кожен другий українець і кожна четверта українка [1].

Ще в ході першого Голодомору 1921-1923 років владою було встановлено закономірність, що в умовах голоду активність населення різко знижується. Голод втихомирював численних українських повстанців ефективніше, ніж каральні операції [4].

Кандидат історичних наук, голова Українського центру досліджень Голодомору Л. Гриневич переконливо вважає, що наслідками голоду стала втрата людьми соціальної активності, страх перед владою, поширився поведінковий стереотип: не висовуватись, девальвувалась цінність життя. Проводячи голодотворчу політику, Кремль прагнув не лише зламати опір селян, повернути в царські часи кріпатства, а й пригальмувати те, що сучасною мовою можна визначити як процес формування української політичної нації. Під косу Голодомору попали й інші національності: німецькі колоністи, містечкові євреї, поляки, болгари, греки, росіяни - всі ті, хто працювали на землі. Але основний удар був націлений саме проти українців-хліборобів як носіїв менталітету господаря, носіїв традицій, проти активних, які усвідомлювали глибинну сутність сталінської політики й не хотіли йти до колгоспу, чим загрожували радянській владі. Вивільнений після Голодомору селянський простір насаджувався російською ідентичністю як більш лояльною до влади. Українська ідентичність і культура маргіналізувались до етнографічності, на власній землі ставали вторинними [3]. злочинний психологічний голод терор

Терор голодом бив по інтелектуалах та селянству як носіях почуття патріотизму, незламного козацького духу, що здатен сам управляти собою і не терпить зовнішнього, тим більше агресивного управління. За оцінками латвійського історика, політолога та кінорежисера Едвінса Шноре, Кремль використав голод, щоб винищити основу для українського національного руху й упередити опір колективізації. Голод був використаний як управлінська зброя, щоб підкорити українців, виморити найактивніших, посіяти в психологію ген страху та рабської покірності. Як казав у той час Всесоюзний староста М. Калінін, мета голоду - «дати їм урок». 14 грудня 1932 року Раднарком видає постанову про хлібозаготівлі в Україні й на Північному Кавказі, саме там, де жили українці. В постанові йдеться і про те, щоб обмежити вживання української мови у пресі та школах [19]. Цією постановою закривались українські газети і школи, українські відділення у вищих навчальних закладах, українські театри, а станиця Полтавська, де діяв Перший Всеросійський український педагогічний технікум, була вислана до Казахстану. В самому Казахстані в 1933 році була припинена діяльність трьох районних газет, що виходили українською мовою, двох технікумів, де готували вчителів рідної мови для тамтешніх українців. Започатковано політику насильницької русифікації. Так, майже мільйон українців Краснодарського краю змушені були стати росіянами [15].

Факт конфіскації владою усіх запасів їжі, а не тільки зерна, під час обшуків позбавляє ґрунт заперечення визнання Голодомору саме як геноциду. Коли держава конфіскує не тільки хліб, а будь-яке продовольство, її наміри слід кваліфікувати як наперед заплановане і професійно організоване масове вбивство, причому не тільки тих, кого в Кремлі розглядали як саботажників, а й дітей та старих [11]. Слід солідаризуватися з висновком Роберта Конквеста, який у книзі «Жнива скорботи», виданій ще у 1986 році, підсумував, що навряд чи можна заперечити, що проти українського народу скоєно злочин - чи то в камерах смертників і таборах, чи в голодуючих селах проти мільйонів людей, котрі були цим народом [10].

У 1932-1933 роках більше половини всіх смертей в СРСР припадало на Україну, при тому, що її населення становило лише п'яту частину населення СРСР У пересічному українському селі від Голодомору загинуло в 2-4 рази більше людей, ніж у Другій світовій війні [14].

Доцент ЛНУ імені І. Франка, кандидат історичних наук А. Козицький впевнено доводить, що Геноцид, як злочинний засіб державного управління, завжди організовує влада: винищення вірмен часів Першої світової війни, екстернізація євреїв і циган Третім рейхом, геноциди в Камбоджі та Руанді. Атаки на групи людей починаються з пропагандистської кампанії, що вказує на «ворогів», і тривають певний час, мають свою логіку і розвиток. Влада може здійснювати геноцид навіть тоді, коли не існує опору. Зазвичай влада не визнає своєї провини у здійсненні злочину, пояснюючи свої дії необхідністю превентивних заходів. Подальші дії влади - знищення наслідків злочину, документів, могил і самої пам'яті про нього. Однією з причин геноциду через Голодомор є й та, що до влади приходять люди, що не належать до культури переважної кількості населення. Тому їм легше саме насильницькими методами започатковувати свою модель нового життя [8].

З точки зору стратегії державного інформаційного управління, навколо Голодомору була організована ефективна інформаційна блокада: в центрі Європи точилась страшна громадянська війна методом організованого державою голоду, коли у селян силоміць відбирались всякі продовольчі запаси, селами ширилось трупоїдство, а радянські та проплачені авторитетні світові журналісти і письменники писали й роздавали інтерв'ю, в яких стверджували, що на Україні, Кубані та Північному Кавказі все непогано, хоча є окремі продовольчі проблеми. Поряд з інформаційною була застосована й фізична блокада репресованих регіонів: заборона масового виїзду селян з України й Кубані в інші райони.

У свій час тему голоду досліджував російсько-американський соціолог Пітирим Сорокін у своїй роботі «Голод як фактор. Вплив голоду на поведінку людей, соціальну організацію та соціальне життя», яка побачила світ у 1922 році в Петрограді та незабаром була заборонена і знищена більшовиками. В ній П. Сорокін зазначає, що таке лихо, як голод придушує глибинний загальнолюдський «рефлекс свободи». Голодний за кусень хліба або за харчі погоджується підкоритися багатьом вимогам. Це явище є ґрунтом, на котрому в епохи голоду відбувається закріпачення голодних ситими; воно було і є однією із причин виникнення рабства, колонату, кріпацтва та інших форм примусової залежності людини від людини, групи від групи. У маси людей голод придушив більшу частину морально-правових рефлексів і перетворив їх на правових і моральних «нігілістів». Під впливом голоду «випаровуються» і честь, і совість, і гідність. Тривале голодування тягне за собою різку зміну складу нервової системи, зокрема і головного мозку, у свою чергу, руйнує весь механізм нашого душевного життя, розбиває єдність, цілісність та узгодженість його складових частин [16].

«Батько народів» вирішив цілковито змінити психотип українця, що реально бачилося зробити лише методами жахливого впокорення. Голодомор був спрямований на те, щоб селянин-бунтар зник назавжди, а його місце посів раб із надломленою волею. Постгеноцидна травма ще досі тяжіє над українським суспільством [14].

Голодомори були й в інших країнах, і об'єднює їх всіх, в першу чергу, злочинна управлінська антисоціальна політика центральної влади. Так, голодомор в Бенгалії 1769-1770 років забрав до 10 мільйонів життів. В основі цієї катастрофи була злочинна управлінська політика британської Ост-Індійської кампанії, що призвела до повного зубожіння місцевих селян. Ірландський голодомор 1845-1850-их років розвивався на фоні чергового неврожаю картоплі, яка була вражена фітофторозом, що викликається паразитичним грибком, також мав злочинну управлінську першопричину. Британський уряд, не дивлячись на початок голоду на фоні епідемії тифу, дизентерії та холери, не прийняв належних державних заходів для допомоги голодуючим. Навпаки - побори з ірландців британський уряд збільшив, експорт продовольства з Ірландії не заборонив. Британські лендлорди підняли плату за оренду землі. У результаті тисячі ірландців були позбавлені своїх орендованих наділів. В Ірландії від голодомору в загинуло до 1,5 мільйона людей. Ще стільки ж виїхали в еміграцію, а населення Ірландії скоротилось на третину [12]. Китайський штучний голодомор 1958-1962 років забрав понад 36 мільйона життів. За злочинними методами державної управлінської антисоціальної політики він багато в чому нагадує український. Оголосивши політику «великого стрибка» як засіб революційних перетворень у боротьбі з «правим консерватизмом», китайська влада заходилась спустошувати села систематичним вилученням харчів, забороною домашнього господарства та насадженням колективізації з централізованим харчуванням. Селян зобов'язали покинути землі й будувати домни для виплавки сталі. їм було заборонено їсти вдома, а натомість створено мережу «народних їдалень» - єдине місце, де можна було харчуватись і зберігати продукти. У такий спосіб руйнували й традиційну китайську сім'ю. Резерви їдалень швидко вичерпались, сільськогосподарське виробництво зупинилось, вдарив страшний голод [2].

Вплив голоду на самосвідомість народу, духовну культуру, суспільну психологію в Україні досліджували багато науковців, серед них кандидати історичних наук Олеся Стасюк, доцент Андрій Козицький, публіцисти Роман Кабачій, Норман Наймарк та інші [7; 9; 17; 18]. Виданий російський вчений Є. П. Ільїн зауважує, що страх і нездатність людини володіти собою, приймати швидкі рішення, довго терпіти втому і тощо, можуть також мати й вроджену основу і бути пов'язаними з типологічними особливостями нервової системи [6]. Саме такі люди ставали першими жертвами терору голодом.

Узагальнемо можливі наслідки голоду на самосвідомість українського народу, його духовну культуру, суспільну психологію та стійкість.

Голодом, як цілеспрямованою злочинною управлінською антисоціальною політикою, було знищено ціле покоління землеробів-універсалів, порушено соціально-психологічні основи нації. У роки Голодомору спостерігалась масова деморалізація народу. Страх від залякування репресіями породжував моральну піддатливість, впливав на психічний стан селянства, внаслідок чого виникали такі вкрай негативні почуття, як депресія, пригніченість, розлюченість, дратівливість, приреченість. Голодуючі переживали сильні моральні стреси від знущання та насильницьких дій над ними, які принижували людську гідність, породжували масову голодну покірність в одних та нечувану жорстокість у інших. Чимало людей вважали колгоспи диявольським витвором, наслідком цього було поширення апокаліп- тичних настроїв. Саме страх, як результат голодоморів, глибоко проник в генетичну структуру українця і став передаватись з покоління до покоління.

У боротьбі за виживання виникала та формувалась подвійна мораль, що пронизувала існування, перемелювала людське єство приниженням одних і безкарністю інших. Подвійна мораль зламала багато українських табу на крадіжки, мародерство, самогубства, небажання чесно працювати, пияцтво. Під час Голодомору ці табу порушувались заради виживання чи припинення голодних мук. Ймовірно, з того часу вважається, що вкрасти - це у людей, а в держави вкрасти - це не гріх, бо держава мордувала людей.

Ще одним наслідком Голодомору є прагнення українців бути біля влади, всіма шляхами боротись за таке місце, мати з владою добрі стосунки, адже під час голоду виживали ті, хто мав добрі стосунки з владою, - комсомольці, активісти, партійні, дрібні начальники. Саме в той час вперше впроваджено термін «номенклатура», яка поруч з тими, хто вмирав, отримувала харчі та інші товари.

Голодомор продукував і постійно підживлював таке негативне суспільне явище, як доноси, що заохочувалися на всіх рівнях управління суспільством як патріотичні вчинки. Страх і загроза сусідського доносу змушували селян доносити першими. Сильний страх, насаджуваний владою, руйнував родинні зв'язки: доносили на членів своєї сім'ї. Колективізація й Голодомор призвели до руйнації української селянської сім'ї: велика кількість родин були розлучені, одних членів сім'ї висилали, залишаючи малих і старих напризволяще, так зникав традиційний звичай доглядати за людьми літнього віку; працездатні члени сім'ї залишали свої родини і вирушали в пошуках їжі.

Голод понижував почуття солідарності серед українців, кожен рятував сам себе, занурюючись у свою головну проблему - вижити. Тому сьогодні існує думка, що треба увірвати щось зараз, не сподіваючись на завтрашній день, тобто сито жити сьогоднішнім днем. Ось чому на другому етапі голодомору, з листопада 1932 по серпень 1933, коли будь-якому їжу влада відбирала силою, спротиву вже майже не було, адже щоб організувати спротив, треба про це домовитись, довіряти один одному та голод «атомізував», усамітнив особистості в їх пошуку їжі. Ще залишався пасивний опір заради виживання: ховати їжу або спроби втекти за кордон, але й він танув під пресом владних репресій. Спостереження показують, що здатність до спротиву довше зберігають жінки, ніж чоловіки. Жіночий організм краще пристосований до екстремальних ситуацій.

Саме завдяки голоду серед українців посилилось почуття панічної запасливості продуктів харчування «на чорний день». Будь-яка неперевірена інформація у вигляді слухів змушує наших людей в паніці скуповувати про запас товари першої необхідності: муку, олію, сіль, цукор, крупи, сірники, жири, консерви.

Ширилися випадки самосудів голодних людей, панувала масова ненавість, байдужість, отупіння, що спричинило потік нечуваної жорстокості. Все це суперечило традиційній поведінці українського народу. На ґрунті голоду у людей починалися різні психічні розлади і поширення самогубств серед жінок та навіть дітей. Траплялися випадки, коли батьки вбивали своїх дітей, «щоб ті не мучилися».

Серед широкого спектру психічних станів, спричинених Голодомором, найстрашнішим було повне руйнування психіки, внаслідок чого були випадки трупоїдства й канібалізму. Факти канібалізму помітно змінювали систему цінностей, люди почали миритися з такими діями і вчинками, які ще недавно здавалися абсолютно неприпустимими.

Наслідком Голодомору також є руйнація української народної та релігійної обрядовості. Коли люди почали масово мерти, поховання за традиційним ритуалом перестали проводитися, людей ховали без трун, декого ще навіть живими, щоб вдруге не їхати до місця поховань. Присутність священика на похороні була неприпустимою, більшість з них були заарештовані. Заборонено було відвідувати могили померлих. Традиційні релігійні свята - заборонено. Нав'язувалась нова тематика свят, що оголошувались народними.

Голодомори загострили демографічну кризу, деякі населені пункти зникли з карти України. Посилились процеси урбанізації: Голодомор продемонстрував, що найкраща у світі земля при відповідній злочинній державній управлінській антисоціальній політиці не здатна спасти від голодної смерті. Втеча частини селян до міст посалила процеси індустріалізації, швидко тим самим змінивши соціальну структуру населення, сформувавши сьогоднішню специфічну субкультуру спальних районів. Втікачі з сіл змушені були прийняти безлику радянську ідентичність й перейти на російську, панівну в містах, мову спілкування. За цим ховались спроби приховати своє походження, ніж підняти шанси на виживання та психологічне бажання витіснити з пам'яті жахи пережитого, жити з якими було неможливо. Деформовано такі відмінні українські риси, як вільнодумство, самодостатність, іронічне відношення до авторитетів.

В результаті Голодомору та колективізації майже було знищено можливість ідеологічного супротиву радянській владі з боку українських патріотів у їх історичному ядрі - українському селі. Тисячі бунтів та збройних повстань, що прокотились Україною наприкінці 30-х років, лише допомогли владі визначити зачинщиків, вислати їх на Сибір, репресувати прибічників автокефальної церкви.

Насильна колективізація, як результат Голодомору, стала рушійною силою ліквідації вікового здорового українського індивідуалізму та завзятої працьовитості. Після голодної колективізації та укрупнення українських сіл, у другій половині ХХ століття на селі вже мало хто пам'ятав де була рідна, кров'ю полита дідівська земля. Тобто втрачено пам'ять власності на землю, що належала нашим предкам. Праця в колгоспах, де процвітали крадіжки, приписки, низька результативність, звели нанівець якісну селянську працю за землі. Наслідки даються нам взнаки сьогодні невеликою кількістю селян, які бажають стати фермерами. Тому більшість землі в Україні контролюють агрохолдинги, в яких селянам належить роль найманих працівників.

Українське село завжди було основним поставником української самобутньої культури. Після Голодомору на селі залишились ті, хто зміг пристосуватись до роботи на трудодні. Тому з середини 30-х років було виведено з вжитку «харківський правопис», названий «скрипників- ським», та запроваджено словники, які «орієнтували» на зближення з російською мовою, що мало наслідком повну втрату багатьох суто українських слів, згортання процесів українізації, ініціювання зміни національності з української на російську.

Наслідками Голодомору були глибокі ментальні зміни через призму страху: соціальна пасивність та апатія до боротьби. Попередній історичний поділ українців на два типи: «гречкосіїв» та козаків завершилось пануванням ментальності пристосування та «моя хата з краю» (рис. 1).

Кваліфікація голодомору як злочину геноциду, що дана в Законі України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», не є і не може бути запереченням злочинного характеру дій сталінського режиму проти селян інших республік. Закон засудив злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності. Статті 2-4 цього Закону вимагають від державних органів сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості та культури, поширенню інформації про Голодомор серед громадян України та світової громадськості, забезпечувати вивчення трагедії Голодомору в навчальних закладах України та умови для проведення відповідних наукових досліджень. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним [5].

& Колосальні людські втрати, яких зазнала

Україна у XX столітті від злочинної управлінської соціальної політики радянської влади, що ґрунтувалась на класовій теорії, мали наслідки історичного, ментального, економічного характеру і негативно віддзеркалились на нас сьогоднішніх. Голодомори проводились насильницьким шляхом з метою незворотної деформації історичної системи цінностей українського його психологічної стійкості, започаткування формування нової радянської ідентичності.

Дослідниками встановлено закономірність, що в умовах голоду соціальна активність населення різко знижується, поширюється страх перед владою, девальвується цінність людського життя, пригальмовують- ся процеси формування нації, ідентичність і культура маргіналізуються до етнографічності.

В Україні голод використовувався як управлінська зброя, щоб підкорити українців, виморити найактивніших, посіяти ген страху та рабської покірності. Голодом, як цілеспрямованою злочинною управлінською антисоціальною політикою, було знищено ціле покоління зем- леробів-універсалів, порушено соціально-психологічні основи нації, її психологічну стійкість.

Основними засобами та наслідками злочинної терористичної управлінської антисоціальної політики, що призвели до голодоморів в Україні в першій половині ХХ століття, були: непосильні норми хлібоздачі, що призвели до небажання даремно працювати, підриву моральних засад, пониження селянської самодостатності, появи морального права на крадіжку в держави, психологічне роздратування, стрес, пияцтво; сплановане зубожіння, що мало наслідком масову зневіру та апока- ліптичну мрійливість бідних, прагнення покинути бідне село та зайняти місце біля ситої влади, деградацію поколінь хліборобів-універсалів, поширення самогубств; експропріація запустила глибинні механізми руйнування родинних зв'язків, солідарності, породила доносництво, посилила ментальну ваду «зкраюхатства», відкрила шлях наступу на українську мову та русифікацію; сам голодомор спровокував глибоку депресію з посиленням почуття запасливості, голодну покірність, руйнування традиційної обрядовості, суцільну деморалізацію та глибоку демографічну кризу.

Наслідки соціальної, політичної і психологічної катастрофи голодоморів не подолані до сьогодні, вони продовжують консервуватись через низькі соціальні стандарти, малі пенсії, зарплати, високі ціни на товари та послуги першої необхідності. Тому історичним завданням української влади є сприяння засобами державного управління поверненню нашої ментальності та ідентичності до життєдайних джерел, формування та реалізація стратегії набуття інформаційно-психологічної стійкості українського народу в нових історичних умовах.

Література

1. Варавва А. «Украинский Голодомор - кто должен расплачиваться?» // Имею право. - № 42. - 22-28.11.2006. - С. 20-21.

2. Гіймоль Ален. Велика китайська трагедія// Український тиждень. - №11(279). - 15-21. 03.2013. - С. 56-57.

3. Гринневич Л. «Після Голодомору українці почали боятися влади» // Країна. - № 45 (198). - 21.11.2013. - С. 4-6.

4. Загороднюк Л. Голодомор 1921-1923 рр., або як серп і молот перемагали голод // Військо України. - № 11 -12. - 2002. - С.35-37.

5. Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2006. - № 50. - Ст. 504.

6. Ильин Е. П. Психология воли. 2-е изд. -- СПб.: Питер, 2009. -- 368 с.: ил. -- (Серия «Масте-ра психологии»). - С. 250.

7. Кабачий Р Семь итогов Голодомора // Комментарии. - №45. - 22.11.2013. - С. 7.

8. Козицький А. «Геноцид завжди організовує влада» // Урядовий Кур'єр. - № 217. -24.11.2012. - С. 6-7.

9. Козицький А. «Саме голод породив відсутність солідарності серед українців. Кожен тоді рятував себе» // Високий замок. - 21-27. 11.2013. - С. 10.

10. Конквест Роберт Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. / Пер. З англ. - К.: Либідь, 1993. - 384 с.:іл.

11. Кульчицький С. На засадах комуністичної доктрини // Український тиждень. - №47 (315). - 22-28.11.2013. - С. 16-19.

12. Там же.

13. Никифоров И. «Голодомор по-ирландски» // Загадки истории. - №6. - С. 32.

14. Палій О. Куди нас затягують? // Персрнал Плюс.

- №45-46. - 16-22. 11 2011. - С. 4.

15. Подобєд П. Порятунок у годину смерті // Український тиждень. - №48 (265). - 30.11-6.12.2012. - С. 50.

16. Сергійчук В. «Жоден народ не оддержав такого «подарунка», як припинення коренізації» // Урядовий Кур'єр. - № 217. - 24.11.2012. - С. 6.

17. Сорокин П. Голод как фактор // Издательство Academia. - Москва. - 2003. - 631 с.

18. Старко В. Вбивство народу. Норман Наймарк, професор Стенфордського університету, про трізні інтерпретації поняття геноциду й сучасну судову практику// Український тиждень. - №19 (184). - 13-19.05.2011.

- С. 44-45.

19. Стасюк О. Український народ: випробування голодом // Урядовий Кур'єр № 216. - 22.11.2013. - С. 4.

20. Шноре Едвінс. «Без Голодомору Україна зараз була б заможною європейською національною державою - як Франція» // Країна. - № 45 (198). - 21.11.2013.

21. Ятченко В. У світі покаліченої свідомості // День.

- № 214-215. - 22-23. 11.2013. - С. 9.

Размещено на Allbest.ru