Особливості інформаційного забезпечення діяльності органів державної влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості інформаційного забезпечення діяльності органів державної влади в Україні

Олександр Александров

Ключові слова: інформаційне забезпечення, інформаційна діяльність, інформаційно-аналітичне забезпечення, інформаційне суспільство.

Однією з загальних світових тенденцій процес створення оптимальних умов задля задоволення інформаційних потреб та реалізації функцій органів державної влади на основі ефективного використання інформаційних ресурсів, має на меті створення умов для прийняття ефективних державних управлінських рішень [1, с. 78]. Інформаційна діяльність - це особливий напрям діяльності, пов'язаний з виявленням, опрацюванням, збереженням та поширенням інформації, тому важливим є не стільки своєчасне ознайомлення з первинною інформацією, скільки аналітичне оброблення, інтерпретації, випереджувальне виявлення проблемних ситуацій та прогноз розвитку подій. Саме необхідність передбачення, виявлення та прогноз тенденцій розвитку ситуації обумовлює застосування різних аналітичних методик опрацювання вихідної інформації. З'ясування можливих шляхів розвитку ситуації потребує не тільки узагальнення виявленої інформації, а також і її оцінки, адже саме наявність в інформаційно-аналітичних дослідженнях аналітичних висновків та узагальнень робить їх надійним підґрунтям для прийняття ефективних рішень [4, с. 39-40].

З метою проведення ефективного аналізу наявного масиву інформації її необхідно верифікувати за такими ознаками:

• важливість інформації - інформація є важливою, якщо вона релевантна, тобто має зв'язок з вирішенням проблеми, і якщо її використання може внести внесок у діяльність (поточну або плановану);

• достовірність інформації - не завжди легко встановити, чи є інформація достовірною або помилковою, особливо якщо вона містить відомості про події, які ще не відбулися. Ступінь достовірності інформації можна визначити за певними критеріями, до числа яких належать:

а) критерій обґрунтованості (наявність підтверджень отриманої інформації в ряді незалежних джерел);

б) критерій несуперечності (відсутність протиріч між окремими твердженнями, викладеними в повідомленні);

в) критерій авторитетності джерела та / або ступеня захищеності носія (документа).

У загальному випадку ступінь достовірності інформації оцінюється відношенням кількості помилкових елементів інформації до загального числа всіх елементів інформації. Однак, існують й інші методики, наприклад, засновані на експертних знаннях. Такі методики застосовуються тоді, коли не може бути оцінена несуперечли- вість повідомлення щодо деякої сукупності моделей. інформаційне забезпечення державна влада

Отриману інформацію слід розділяти на два види:

1) факти, як абсолютно достовірні твердження про події, що реально мали місце, чи про існування об'єктів або процесів і т. д.;

2) оцінки фактів, що повідомляються.

Необхідно враховувати, що суб'єкти інформаційного забезпечення поділяються на тих, хто:

• створюють відповідні інформаційні ресурси;

• здійснюють їх обробку та систематизацію;

• здійснюють інформаційно-довідкову функцію, забезпечуючи інформаційні потреби замовників.

Саме тому, інформаційне забезпечення повинно стати діяльністю, якою займаються спеціально підготовлені фахівці, зайняті пошуком, відбором, обробкою, накопиченням, узагальненням і збереженням інформаційних одиниць, адже виконання цих завдань потребує створення такої системи інформаційного забезпечення, в якій вони виступатимуть визначальним чинником під час підготовки інформаційно-аналітичних документів [2, с. 40].

Серед найбільших центрів, які здійснюють інформаційне забезпечення органів державної влади та інших державних інститутів, слід відзначити Головне управління інформаційної політики Адміністрації Президента України, Раду з питань інформаційної політики при Президентові України, Міжвідомчу комісію з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації Служби безпеки України, Управління розвитку інформаційного суспільства та інформаційної безпеки Секретаріату Кабінету Міністрів України, Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, комісію з питань гласності та засобів масової інформації Верховної Ради України, Громадську Раду з питань свободи слова та інформації та ін.

Аналіз діяльності управлінь та підрозділів органів державної влади, які здійснюють інформаційне забезпечення, показує, що основним завданням Головного управління інформаційної політики, яке є структурним підрозділом Адміністрації Президента України, є аналітично-інформаційне забезпечення діяльності Президента України щодо формування та реалізації державної інформаційної політики. У своїй діяльності Управління керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та відповідним Положенням.

Управління, відповідно до покладених на нього завдань, узагальнює та вносить на розгляд Президента України, Глави Адміністрації Президента України пропозиції:

• щодо створення умов для вільного доступу громадян до інформації про діяльність Президента України та Адміністрації Президента;

• усунення недоліків у виконанні указів, розпоряджень, доручень Президента України з питань інформаційної політики;

• впорядкування механізмів надання громадянам інформаційних послуг органами виконавчої влади;

• визначення ефективних способів залучення громадськості до процесів формування засад громадянського суспільства;

• надання підтримки у створенні і розвитку інформаційних та консультативних центрів в органах виконавчої влади;

• удосконалення взаємодії органів виконавчої влади із засобами масової інформації та громадськими організаціями;

• узагальнює аналітично-інформаційні та довідкові матеріали за результатами щоденного моніторингу інформаційного простору, готує щотижневі аналітично-інформаційні огляди за результатами такого моніторингу;

• взаємодіє зі ЗМІ з питань підготовки та поширення інформації про діяльність Президента України та Адміністрації Президента;

• веде базу даних щодо наявних в інформаційному просторі України ЗМІ;

• забезпечує діяльність Прес-центру Адміністрації, організовує проведення прес-конференцій, брифінгів за участю керівників структурних підрозділів Адміністрації та керівників центральних органів виконавчої влади (за згодою);

• веде базу даних щодо управлінь (відділів) з питань взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю, прес-служб органів державної влади України;

• відповідає за інформаційно-технічне обслуговування Веб- сторінки Президента України в Інтер- неті;

• готує в межах своєї компетенції матеріали для розгляду на засіданнях Ради з питань інформаційної політики при Президентові України;

• розробляє за дорученням Президента України, Глави Адміністрації Президента України або за власного ініціативою самостійно чи разом з іншими структурними підрозділами Адміністрації проекти указів, розпоряджень та доручень Президента України з питань інформаційної політики.

До складу Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України входять такі структурні підрозділи:

• Управління моніторингу та аналізу медіа-простору;

• Управління з питань взаємодії зі ЗМІ та органами державної влади;

• Управління Прес-служби Президента України;

• Управління стратегічних ініціатив, яке є структурним підрозділом Адміністрації Президента України. Основним завданням Управління стратегічних ініціатив є інформаційне, аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Президента України щодо політичного керівництва і контролю за стратегічно важливими для розвитку та безпеки України проектами [5].

З метою найбільш повного забезпечення права громадян на інформацію, поліпшення координації діяльності органів державної влади у процесі розроблення та реалізації державної інформаційної політики та відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України у квітні 2001 року Указом Президента було створено Раду з питань інформаційної політики як консультативно-до- радчий орган. До складу Ради з питань інформаційної політики при Президентові України входять: Президент України (Голова Ради), Голова Адміністрації Президента України (заступник Голови Ради), Керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України (секретар Ради), голова Асоціації мережевих телерадіомовників (за згодою), Голова Державного комітету зв'язку та інформатизації України, голова Національної спілки журналістів України, президент Національної радіокомпанії України, Керівник Управління стратегічних ініціатив Адміністрації Президента України, головний редактор газети «Урядовий кур'єр», Генеральний директор Українського національного інформаційного агентства, Голова Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України.

Основними завданнями Ради з питань інформаційної політики є:

• аналіз ситуації, що склалася в інформаційному просторі України;

• попередній розгляд проектів нормативно-правових актів, що стосуються інформаційної сфери;

• аналіз стану додержання законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань інформаційної політики;

• розроблення пропозицій та рекомендацій для органів державної влади з питань їх діяльності, спрямованої на забезпечення права громадян на інформацію та свободи діяльності засобів масової інформації, а також вдосконалення взаємовідносин органів державної влади та засобів масової інформації.

Міжвідомча комісія з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України є консультативно-дорадчим органом, основними завданнями якої є:

• аналіз стану і можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері та узагальнення міжнародного досвіду щодо формування та реалізації інформаційної політики;

• аналіз здійснення галузевих програм і виконання заходів, пов'язаних із реалізацією міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади державної політики в інформаційній сфері;

• розроблення і внесення Президентові України та Раді національної безпеки і оборони України пропозицій щодо:

• визначення національних інтересів України в інформаційній сфері, концептуальних підходів до формування державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки держави;

• здійснення системних заходів, спрямованих на вдосконалення інформаційної політики України, реалізацію державної стратегії розвитку і захисту національного інформаційного простору та входження України у світовий інформаційний простір;

• удосконалення системи правового та наукового забезпечення інформаційної безпеки України;

• розвитку інформаційної інфраструктури держави, зокрема з питань модернізації її матеріально-технічної бази та належного фінансового забезпечення;

• організації та порядку міжвідомчої взаємодії міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки;

• удосконалення системи оперативного інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України (в тому числі альтернативною інформацією) у сфері національної безпеки і оборони.

Основні проблеми, вирішенню яких має сприяти Комісія:

• входження України у світовий інформаційний простір на рівноправній основі;

• посилення інформаційних прямих і зворотних зв'язків між владними структурами і суспільством;

• розвиток національної інформаційної інфраструктури, створення інформаційно-аналітичних систем органів державної влади, прискорення процесів модернізації матеріально-технічної бази та забезпечення захисту інформаційних ресурсів;

• ефективна протидія іноземній інформаційній експансії та спробам використання національного інформаційного простору для здійснення інформаційно-пропагандистських агресій, дискредитації українських державних і суспільних інститутів, намагань дестабілізувати соціально-політичну обстановку, завдати шкоди міжнародному іміджу України тощо.

Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації Служби безпеки України є головною структурою в державі з питань криптографічного та технічного захисту інформації, до основних її завдань належать:

• формування та реалізація державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних, криптографічного та технічного захисту інформації;

• забезпечення у встановленому порядку спеціальними видами зв'язку Президента України, посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності;

• забезпечення Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України урядовим зв'язком з вищим командуванням Збройних Сил України, іншими військовими формуваннями, командуванням військових об'єднань у мирний та воєнний час;

• виконання в межах своєї компетенції контрольно-наглядових функцій щодо захисту інформації, необхідність охорони якої визначена законодавством [3].

Основна сфера діяльності Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації - розроблення та вдосконалення законодавчої бази держави, що регулює відносини в інформаційній сфері, діяльність засобів масової інформації, сприяє утвердженню свободи слова. Комітет здійснює підготовку законодавчих актів, що стосуються діяльності електронних та друкованих засобів масової інформації, правовідносин у сфері реклами, розвитку мережі Інтернет. Для підготовки законопроектів Комітет залучає провідних вітчизняних фахівців у сфері інформаційного законодавства, співпрацює з Громадською радою з питань свободи слова та інформації, яка є постійнодіючим консультативно-дорадчим органом у сфері співпраці громадських організацій з Комітетом Верховної Ради з питань свободи слова та інформації. Основним завданням Ради є подання на розгляд Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації пропозицій щодо основних засад національної інформаційної політики, розвитку інформаційного простору, забезпечення інформаційної безпеки України.

На даний час у сфері інформатизації діють Закони України:

• «Про Концепцію Національної програми інформатизації»;

• «Про Національну програму інформатизації»;

• «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007-2015 роки», які окреслюють загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплюють право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначають статус учасників інформаційних відносин, регулюють доступ до інформації та забезпечують її охорону, захищають особу та суспільство від неправдивої інформації [6]. З метою створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави і затверджена Національна програма інформатизації [7].

Отже, можемо зазначити, що в органах державної влади робота з інформаційно-аналітичного забезпечення здійснюється управліннями та підрозділами, які мають для цього належні засоби та повноваження. Проте, попри досить об'ємну законодавчо-правову базу, відсутність скоординованої системи показників та затверджених методик їх розрахунку не дозволяють прозоро відслідковувати узгодженість та несуперечність цілей, що формуються на різних рівнях управління, контролювати їх дотримання та приймати рішення щодо забезпечення їх досягнення.

З метою подолання ускладнень необхідно:

• вдосконалити нормативно-правову базу;

• привести фінансування у відповідність до вже існуючих розпорядчих документів;

• запровадити програми з підвищення рівня володіння інформаційно-комунікативними технологіями серед державних службовців та громадян в цілому, адже впровадження та всебічне використання сучасних інформаційних технологій в управлінській діяльності сприятиме забезпеченню інформаційно-аналітичної підтримки прийняття державних управлінських рішень на всіх рівнях, гарантуватиме інформаційну підтримку соціально-економічного розвитку держави та її окремих регіонів, задовольнить інформаційні потреби державних службовців та інших категорій громадян, створить умови для об'єктивного формування громадської думки щодо діяльності органів влади, а також послуг, які вони надають.

Література

1. Ахременко А. С. Политический анализ и прогнозирование: учеб. пособие. - М.: Гардарики, 2006. - 333 с.

2. Д. Белл Соціальні рамки інформаційного суспільства //Нова технократична хвиля на Заході. - М., 1986.

- С. 330-342.

3. Додонов О. Г. Інформаційно-аналітична підтримка прийняття управлінських рішень / О. Г. Додонов, В. Г. Путятін, В. О. Валетчик // Реєстрація, зберігання і оброб. даних. - 2005. - Т. 7, № 2. - С. 77-93.

4. Телешун С. О., Сьомін С. В., Титаренко О. Р, Рей- терович І. В., Вировий С. І. Політична аналітика в системі публічного управління. - К.: НАДУ, 2008. - 284 с.

5. Інформаційна політика: Навч. посіб. для студентів ВНЗ, аспірантів, викладачів. - 2-ге вид., стер. / Почеп- цов Г. Г., Чукут С. А. - К., 2008. - 663 с.

6. Закон України Про інформацію від 02.10.1992 р. № 2657-XII // Відомості Верховної ради України. - 1992.

- № 48. - Ст. 650.

7. Закон України Про Національну програму інформатизації від 04.02.1998 р. № 74/98-ВР // Відомості Верховної ради України. - 1998. - № 27. - Ст. 181.

Размещено на Allbest.ru