Особливості використання політичних технологій електорального процесу під час позачергових парламентських виборів 2014 р. в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості використання політичних технологій електорального процесу під час позачергових парламентських виборів 2014 р. в Україні

Ганна Меленцова

Variations of political technologies that were used during extraordinary par-liamentary elections in 2014 in Ukraine are examined. Maintenance of the main stages of electoral technologies is analysed in modern Ukraine. The basic conceptual approaches to a concept of "electoral technologies", that appeared in modern political science is revealed. The features of the use of political technologies of electoral process are determined on the example of extraordinary parliamentary elections. An accent is done on those political technologies, that is sent to maintenance, expansion and strengthening of power. Six political forces, that won the last elections in Ukraine and a few those that does not belong now to the list of dominant powers, are examined. Own systematization of political technologies is created after separate groups.

Актуальність обраної теми. В Україні, як і в усьому світі, від-бувається активний процес технологізації сфер людської життєді-яльності. Не становить винятку й розвиток політичних процесів, зокрема такого їх важливого складника, як проведення виборів. Роз-гляд проблеми «виборчих технологій» для України є актуальним, адже зміна влади в нашій країні відбувається останнім часом доволі швидко.

Аналіз актуальних досліджень. Питання політичних техноло-гії, їхніх реалізацій, застосування тощо в різні часи цікавили таких вчених та науковців, як: Балабан Р. В., Бебик В. М., Белов С. О., Білоус А., Богашева Н. В., Бойчук М. А., Буркут І. Г, Бучин М. А., Видрін Д., Войтенко В. П., Волков В. В., Вятр Є., Головатий М., Головаха Є., Гонсалес Л., Гришин М. В., Даль Р., Кара-Мурза С. Г., Ключковський Ю. Б., Колісецька Л. В., Кочубей Л. О., Кроз'є М., Куліш А., Лагунова М., Максимов А. А., Малкін Є. Б., Мальцева Н. М., Мейтус В. В., Мейтус В. Ю., Мілль Дж. С., Моторнюк Т. М., Ньюман Б., Одарич С, Ольшанський Д. В., Поліщук І. О., Понома- рьов М. П., Порфімович О. Л., Почепцов Г. Г. , Ребкало В., Само- левська Н., Сарторі Дж., Скаммел М., Скрипкина Ж. Б., Соловйов О. І., Сучков Є. Б., Томас X., Томенко М., Фесун Г. С., Фісанов В. П., Хантінгтон С., Чемшит О. та ін.

Вивченню окремих аспектів застосування сучасних виборчих технологій присвячені праці Е. Міцкевича, Р. Негріне, С. Боулера, Д. Фаррелла, Д. Маглебі, К. Паттерсона, Д. Німмо, Дж. Свансона, П. Мачіні та інших. вибори парламентський політичний технологія

Метою статті є визначення особливостей використання політич-них технологій електорального процесу під час позачергових парла-ментських виборів 2014р.в Україні.

З давніх-давен різні правителі використовували спеціальні засо-би і прийоми для підвищення свого авторитету та поширення впли-ву. У кожному суспільстві своя система політичних технологій, яка змінюється разом із суспільством і політичним режимом. Поняття “політичні технології” досить поширено у сучасній політологічній літературі, але на сьогодні ще не має загальноприйнятого визначен-ня. Зміст політичних технологій визначається сферою їхнього за-стосування, вони є невід'ємною частиною соціальних технологій, а їхня специфіка обумовлена типом політичного режиму.

У сучасній науці під технологією розуміється система чітко ско-ординованих елементів: цілі - процедури (правила) - засоби - опе-рації (дії) - мотиви (стимул-реакції); система знань про способи, за-соби, методи, форми діяльності людини і механізми їх практичного використання в побуті, виробництві, управлінні тощо.

Політичні технології (грецьк. techne - мистецтво, майстерність) - сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досяг-нення необхідного політичного результату.

Поняття “політичні технології” застосовується для позначення прийомів досягнення необхідних результатів у політиці. Особливос-ті політичних технологій зумовлені характером політичного проце-су, який охоплює найрізноманітніші види політичної діяльності в межах конкретної політичної системи.

Вітчизняні політологи М. І. Обушний, А. А. Коваленко, О. І. Ткач виділяють поняття “технологія влади”. Під цією категорією вчені розуміють сукупність, систему тих чи інших прийомів діяльності влади, розрахованої на досягнення (заданого, задуманого) резуль-тату.

У сучасній вітчизняній політичній науці утворилися сім осно-вних підходів до трактування політичних технологій. Слід зауважи-ти, що всі підходи не стільки суперечать один одному, скільки вза-ємодоповнюють. Усі вони у поєднанні дають змогу осягнути суть та специфічні особливості складного феномену політичних техно-логій, узагальнюючи які, можна дати таке визначення: політичні технології - інтелектуально спроектовані комплексні алгоритми по-літичних дій (політичних заходів, акцій, кампаній), які спрямовані на системне підвищення ефективності функціонування політичних суб'єктів з приводу завоювання та утримання державної влади.

Переважна більшість фахівців згодна з тим, що універсальні по-літичні технології існують. А деякі вчені стверджують, що взагалі всі технології є універсальними, при цьому якихось специфічних технологій просто немає.

Як правило, вирішення політичних завдань потребує застосуван-ня комплексу технологій. Тому на практиці і застосовується система різних політичних технологій.

Отже, можна сказати, що політичні технології - це сукупність найбільш доцільних прийомів, засобів, процедур реалізації функцій політичної системи спрямованої на підвищення ефективності по-літичного процесу та досягнення бажаних результатів в сфері по-літики.

В основному політичні технології, які використовуються у бо-ротьбі за владу, спрямовані на її утримання, розширення і зміцнен-ня. Дуже часто політичні технології прирівнюють до технологій ре-алізації влади. Різноманітність влади породжує безліч політичних технологій, спрямованих на завоювання та утримання політичної влади, влади над громадською думкою.

Чи не найпершим спробу дати визначення поняття “політичні технології” зробив український політолог Д. Видрін. На його дум-ку, політичні технології - це система способів і шляхів досягнення бажаних результатів у політиці. Він дослідив також деякі механізми політичної діяльності, окремі методи боротьби за владу, психоло-гічні аспекти політичного лідерства, класифікував політичні техно-логії на власне технології та антитехнології.

Докладніше поняття “політичні технології” розкрив відомий по-літолог А. Пойченко. Політичні технології, стверджує він, є сис-темою послідовних дій (політичного суб'єкта), спрямованих на до-сягнення необхідного політичного результату.

Суттєвим кроком до розширення і поглиблення поняття “полі-тичні технології” стала дисертація К. Ващенка, в якій автор, розгля-даючи політичні технології, врахував їх політико-культурний зміст, увів термін “базові політичні технології”, до яких відніс технології організації та здійснення виборів, а також технології запобігання соціально-політичним конфліктам та їх розв'язання і забезпечення консенсусу в суспільстві.

Політичні технології є важливим елементом виборчої системи та становлять соціальну основу демократичного режиму. Саме знання суті та особливостей виборчих технологій дає можливість досягти успіху в політичній боротьбі. Щоб забезпечити політичну стабіліза-цію в суспільстві необхідні саме вибори, які нададуть легітимності владі. Проведення виборів - найважливіша ознака демократичного суспільства.

Політичні технології створюють та реалізують люди - проводять мітинги і страйки, голосують за кандидатів, відтворюють або руй-нують політичні та економічні системи.

Політична технологія - це сукупність методів і систем послідов-них дій, спрямованих на досягнення певного результату в політиці.

Політичні технології являють собою сукупність застосовуваних суб'єктами знань і способів діяльності, спрямованих на оптимальну і ефективну реалізацію поставлених перед ними конкретних цілей у сфері державної влади.

Спробуємо розібратися: Які технології використовують кандида-ти в депутати і який результат отримують? Чим саме «приваблю-ють» виборців?

Виборчі технології (або політичні технології електорального процесу) - це сума політико-організаційних, інформаційних, про-пагандистських та інших дій з метою приведення до влади окремо-го політика, групи політиків чи відповідної політичної організації, об'єднання, сили. Тому вони багато в чому враховують і викорис-товують психологічні аспекти і стани об'єктів і суб'єктів політики.

Україна переживає дуже складні часи перехідного етапу свого розвитку, коли з одного боку, започатковуються фундаментальні зміни в політичній та економічній системах, здійснюється полі-тична трансформація вищих органів влади, відбувається зміщення центру прийняття політичних рішень. Проте стан війни, в якому, на жаль, знаходиться наша країна, буде неоднозначно впливати на про-цес прийняття та реалізації політичних рішень.

Ні для кого не секрет, що попит народжує пропозицію. Отже, коли розпочинаються виборчі перегони, то кандидати в депутати (а точні-ше їхня команда) намагаються «підлаштуватися» під виборця, ство-рюючи певні образи, умови, середовище тощо. Таким чином, вони нібито виносять товар, знаючи, що той має попит, а потім чекають на «своїх покупців». Як відомо, кожен товар знайде свого покупця.

Вибори, як такі, мають на собі неабияке соціальне навантаження. З одного боку, забезпечення правових норм шляхом передачі влад-них повноважень представникам суспільства за допомогою проце-дури виборів; реалізація права представляти жителів свого округу в державних органах. З іншого боку, реалізація соціальної функції виборів.

Для підвищення ефективності політичної діяльності використо-вують спеціально розроблені й апробовані на практиці політичні технології.

Характер і особливості політичних технологій зумовлені особли-востями суспільства, сутністю політичного процесу як сукупності діяльності суб'єктів політики.

Зупинимося на тих виборчих технологіях, які найчастіше ви-користовувалися під час позачергових виборів до Верховної Ради України 2014 р. Найпоширенішими виборчими технологіями стали ті, які розраховані на звичайну, пересічну особистість, котра є сво-єрідним статистичним представником електорату, не має великих, а то й жодних зазіхань на владу. Зазвичай такі люди вважають, що від їхнього голосу, думки загалом мало що залежить, а тому на них може вплинути авторитет відомого, елітного кандидата; також ті технології, які націлені на те, щоб ознайомити виборців з особою кандидата, нагадати про себе, дізнатися, чи сприймає його громад-ськість, чи варто взагалі далі прагнути сподобатися електоратові.

Доцільним використанням політичних технологій досягається ефект впевненості у виборця, що прийняте рішення є правильним, відпо-відає його потребам, принципам тощо.

Завданням народних обранців сьогодні є збереження позитивних змін у процесі прийняття та реалізації політичних рішень (активі-зація та реорганізація діяльності органів місцевого самоврядуван-ня, трансформація еліти, яка формує органи влади, що приймають політичні рішення) та подолання негативних результатів (тривалий процес формування механізмів ефективного прийняття політичних рішень, а особливо механізмів контролю за їхньою реалізацією, збе-реження при владі старої номенклатури тощо). Але усунути всі не-гативні особливості в цих складних умовах поки що не уявляється можливим, а тому і про ефективне вироблення і реалізацію політич-них рішень говорити ще не час.

Ефективність політичної діяльності значною мірою залежить від того, наскільки владним структурам вдається переконати населення у правильності прийнятих рішень, мобілізувати його на виконання цих рішень. На сьогодні поняття «мобілізація» сприймається біль-ше через військову сферу життя, але існує також політична мобілі-зація - це форсування підтримки тих чи інших політичних дій зна-чними масами населення.

Активування політичних технологій передбачає високий рівень участі мас у політиці. Засоби й технології політичного ангажування можуть бути м'якими, тобто орієнтованими на цілі й інтереси гро-мадян, або жорсткими, примусовими, які залучають маси до полі-тичної участі, незважаючи на їхні думки та погляди. Коли викорис-товуються жорсткі технології, тоді створюється додатковий чинник, що мотивує виконання того чи іншого рішення - страх перед загро-зою використання організованих негативних санкцій.

Розглянемо шість політичних сил, які здобули перемогу на остан-ніх виборах:

1. Політична партія «НАРОДНИЙ ФРОНТ» (голова політра- ди - А. Яценюк).

2. Партія «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА» (голова партії - Ю. Луценко).

3. Політична партія «Об'єднання САМОПОМІЧ» (голова пар-тії - А. Садовий).

4. Політична партія «Опозиційний блок» (голова партії - Ю. Бойко).

5. Радикальна Партія Олега Ляшка (голова - О. Ляшко).

6. Політична партія Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (голова партії - Ю. Тимошенко).

Задача політичної команди - створення привабливого іміджу по-літика і донесення до його виборців. Цей створений образ наділя-ють додатковими якостями завдяки чому формується його позитив-не сприйняття народом.

Внаслідок симбіозу інформаційних, емоційно-комунікативних та діяльних чинників спрацьовують політичні технології.

Ці «лідери» останніх позачергових виборів використовували такі політичні технології електорального процесу:

1. засоби масової інформації:

• сформували (як завжди, виключно для своєї політичної сили) сприятливий образ політика;

• надання великої кількості різноманітних повідомлень, що ви-кладаються без системи;

• підпорядкування інформаційного потоку ідеологічно- пропагандистським настановам.

• підготовка матеріалів для друкованих засобів масової інфор-мації;

2. систематичні опитування, які дали змогу визначити рівень популярності кандидата/політичної сили;

3. «чорний піар» (поширення чуток, відео, фото тощо), як за-вжди, виник через надмірну увага до особи політичного діяча і викликав у його супротивників бажання скомпрометувати конкурента.

4. підкуп виборців;

5. висунення у виборчому окрузі кандидатів-суперників з одна-ковим прізвищем для дезорієнтації виборців;

6. поширення анонімної антиреклами;

7. створення гасла, яке стає лейтмотивом усієї виборчої кампанії;

8. публічні виступи політика; участь у бесідах, дискусіях; різно-манітні політичні ток-шоу.

9. регулювання та розв'язання конфліктів;

10. прогнозування у політичній діяльності;

11. виступи на радіо, телебаченні;

12. технології створення політичного іміджу, політичний PR,

13. технології лобіювання,

14. проведення політичних переговорів та укладання угод;

Всі зазначені нами політичні технології, які були використані під час останніх виборів в Україні, об'єднаємо в кілька груп:

- подання необхідної інформації (виключно в тому вигляді, в яко-му необхідно кандидату та його команді);

- піар (в усіх його «білих» та «чорних» проявах);

- «тіньові»/неправові технології (варіант, коли результат виправ-довує методи);

- статистика (досить різна, але знов-таки така, яка необхідна для політика);

- мова діалогу (інколи зовсім «не по суті»).

Успіх домінуючих політичних сил безпосередньо залежав і від наявності кадрових структур, технічного оснащення кампанії, на-явності тих чи інших ресурсів, що впливають на зміст політичних технологій.

Обмежені у матеріальних засобах виборчі штаби того чи іншого кандидата, змушені були відмовлятися від організації виступів на телебаченні, від застосування інших ефективних, але дорогих тех-нологій суперництва, які необхідні для досягнення перемоги на ви-борах, що призвело до значно меншого набору голосів. Перемога на виборах сьогодні не можлива без додаткових ресурсів, кадрового резерву тощо.

Серед політичного маніпулювання нині модною стала міфологізація певних понять у політичному процесі. Під поняттям «політич-не маніпулювання» розуміють приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх до дії (без-діяльності) всупереч власним інтересам. Коли у суспільстві соці-альна нестабільність, демагогія завжди активна. За таких умов дуже легко здійснювати втручання через духовний, психологічний тиск.

Коли інтереси суб'єктів політичного процесу прямо протилежні, тоді спостерігається політичне насильство. Лише гуманними спосо-бами можна досягти подолання суперечностей.

За сучасних умов життя в країні виборчі технології повинні поєд-нувати практичний досвід політичної боротьби та наукового знання. Важливо не лише знати добре відомі методи передвиборчої бороть-би, а й розуміти глибинні причини успіху чи невдачі конкретних технологій.

Політичні технології в сучасних умовах українського сус-пільства виявляються вписаним у структуру комерційного спрямування - формування переваг електорату на користь того чи іншого кандидата. І тоді ми маємо те, з чого розпочали: попит на-роджує пропозицію.

Сьогодні, суто технічно, не вдається запобігти електронному шпигунству та іншим аналогічним забороненим прийомам.

Використовуючи політичні технології, необхідно враховувати за-гальні соціально-економічні, політичні ситуації в країні, окремому регіоні; особливості функціонування окремих соціальних і націо-нальних груп у суспільстві, їхні потреби та інтереси; розстановки політичних сил; статус та ступінь впливу на громадян окремих по-літичних партій, рухів, об'єднань, засобів масової інформації тощо.

За допомогою сучасних технічних можливостей стає легше ке-рувати увагою масової свідомості, утримуючи її на необхідних об'єктах і ситуаціях якомога більше. Таким чином, трактування фактів мають наочну перевагу над самими фактами, адже вони до-зволяють зацікавленим особам у потрібний момент перемикати ува-гу масової свідомості на потрібні теми, відволікаючи увагу від неба-жаних повідомлень. Такі методи використовуються на телебаченні та у діяльності провідних інформаційних агенцій світу.

Рушійною силою стають інформаційні технології, які дозволя-ють оперативно реагувати на виклики цивілізації. Не новими, але доволі ефективним засобом впливу на виборчі симпатії стали тех-нології так званих “теледебатів”.

Детальніше проаналізуємо застосування тих чи інших політич-них технологій на прикладі виборчої кампанії.

Якщо виборчі технології застосовують комплексно, згідно з на-уково обґрунтованою стратегією виборчої кампанії, якщо вони вра-ховують поведінку політичних суперників, а також реальні процеси, що відбуваються у масовій свідомості, то такі технології є потуж-ною зброєю, яка дозволяє помітно змінювати електоральні симпатії тих чи інших груп населення.

Кожна політична сила виробила певну стратегію виборчої кампа-нії, якій повинна була підпорядкована вся виборча кампанія.

Так, наприклад, партії «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА» і політич-на партія «НАРОДНИЙ ФРОНТ» побудували передвиборчу бороть-бу на пропаганді своєї програми, критиці конкурентів.

У передвиборчих змаганнях, наприклад, КПУ пріоритетним став захист іміджу лідеру, програми партії, що призвело до вкрай низь-кого результату - восьме місце за результатами виборів.

Протягом останньої передвиборчої кампанії з боку домінуючих сил ми споглядали таке:

- прийоми узгодження і порівняння інтересів сторін при вироб-ленні тих чи інших цілей державної політики;

- способи пошуку компромісів (або навпаки неможливість та-ких) між конфліктуючими сторонами. Зокрема це стосувалось пи-тань повернення Криму та подій на Сході країни;

- прийоми дезінформування громадськості.

Отже, у передвиборчій кампанії 2014 р. використовували методи і способи цілеспрямованого впливу суб'єкта політики на різні со-ціальні групи задля донесення до них вигідної про себе інформації у найдоступнішій формі та через найефективніші джерела її поши-рення.

Можна констатувати, що влада та політична система реалізують свої вираження інтересів через технології. Політичні технології знаходяться у постійній динаміці, оновленні. Вони розвиваються, трансформуються з урахуванням конкретно-історичних обставин. Кожна з політичних технологій, з одного боку, досить конкретна та унікальна, оскільки повинна забезпечити взаємодію різних по-літичних сил та структур для вирішення цілком конкретних питань. З іншого боку, кожна технологія багатопланова за своїм змістом та характером, багатоаспектна за умовами здійснення, складом вико-навців, видами політичної діяльності та проблемами, що потребу-ють вирішення.

Размещено на Allbest.ru