Оціночний етап інтеграції Румунії як складова вступу до Європейського Союзу (1995-1999 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оціночний етап інтеграції Румунії як складова вступу до Європейського Союзу (1995-1999 рр.)

Любов Мельничук

Ключові слова: Європейський Союз (ЄС), інтеграція, договір, об'єднання, Центральна та Східна Європа, інтеграційні процеси.

Автор статьи исследует динамику взаимоотношений и особенности сотрудничества Румынии и ЕС с 1995 г., времени когда она официально получила статус страны - кандидата на вступление в ЕС, в 1999 г. - принятия решения начать переговоры о вступлении в ЕС. Отмечено, что ЕС рассматривал интеграцию стран ЦВЕ как взаимосвязанный процесс укрепления демократии и гражданского общества, экономических реформ и ответственности за соблюдение копенгагенских критериев.

Ключевые слова: Европейский Союз (ЕС), интеграция, договор, объединения, Центральная и Восточная Европа, интеграционные процессы.

The body of the article goes on to discuss the dynamics of relationships and collaboration features of Romania and the EU since 1995, the time when it became an official country- candidate for accession to the EU, by 1999 - the decision to start accession negotiations with the EU. It is noted that the EU is considering the integration of CEE as interrelated process of strengthening democracy and civil society, economic reform and accountability for compliance with the Copenhagen criteria. румунія європейський союз співробітництво

Key words: European Union, integration, treat, union, Central and Eastern Europe, integration processes.

Схвалення Снаговської декларації представниками усіх румунських політичних партій Румунії і висока підтримка ідеї членства в ЄС серед населення Румунії позитивно вплинули на імідж Бухареста. Попри неготовність Румунії узяти на себе зобов'язання членства задля уникнення численних проблем, пов'язаних з диференціацією 1998 р. було ухвалено індивідуальні Угоди вступного партнерства кандидатів. Більш того, Бухаресту було дозволено розпочати підготовку до членства у рамках скринінгу, що означало стати учасником «процесу приєднання», а не «процесу переговорів». Основним політичним фактором, що обумовив початок переговорів Румунії та ЄС щодо її членства у лютому 2000 р., визначено активну підтримку Бухарестом операції НАТО в Сербії в умовах малоефективної політики ЄС з врегулювання конфлікту в Косово і перегляду власної регіональної та безпекової політики. Саме тому, більшість країн ЄС прагнули у відносинах з Румунією враховувати не лише економічні, а й політичні чинники.

Практичне значення дослідження обумовлюється не лише географічним сусідством Румунії з Україною, але й схожістю суспільно-політичних процесів, що відбуваються в обох державах. Вищезазначені обставини зумовили актуальність дослідження процесів інтеграції Румунії до Європейського Союзу.

Джерельна база дослідження включає спектр документів, головним чином ЄС та Румунії, матеріали періодики та інформаційних агентств, а також інтерв'ю, промови. Важливе місце займають інформаційно-аналітичні довідки розміщені на Вебсайтах інститутів ЄС, адже вони містять саме офіційну інформацію стосовно ряду проблем європейської інтеграції Румунії, яка відображає офіційну позицію уряду щодо них. Важливу роль при вивченні інтеграційних процесів в цілому і розвитку і трансформації ЄС 1995-1999-х рр., вироблення політики щодо п'ятого розширення та його перебіг відіграють праці науковців Західної та Центральної Європи, України та Російської федерації.

Метою дослідження є вивчення динаміки взаємин та особливостей співробітництва Румунії та ЄС з 1995 р., часу коли вона офіційно одержала статус країни-кандидата на вступ до ЄС, до 1999 р. - прийняття рішення розпочати переговори щодо вступу до ЄС. Визначена мета зумовила постановку і вирішення такого завдання: простежити оціночний етап інтеграції Румунії як складову вступу до Європейського Союзу.

22 червня 1995 р. Румунія третьою з-поміж країн ЦСЄ звернулася з проханням прийняти її до ЄС, що означало, по суті, юридичне оформлення початку її європейської інтеграції. Важливо підкреслити, що, на відміну від попередніх декларативних заяв румунського уряду, а також практики подачі заяв Угорщини та Польщі, подання офіційної заяви 22 червня було підкріплене Снаговською декларацією, у якій було беззастережно заявлено, що «Стратегічну національну мету приєднання Румунії до ЄС складають вузлові точки солідарності та зближення політичних і соціальних сил країни, що представляють історичний шанс сприяння основоположним ідеалам та інтересам румунського народу...».

Той факт, що декларацію підтримали представники усіх політичних партій Румунії свідчив про рішучість та остаточність європейського вибору румунського керівництва. Важливим було і те, що Снаговська декларація, яку пізніше оцінили як «ескіз приєднання до стратегії ЄС» була першим документом такого роду що був представлений колишньою соціалістичною державою¹.

Позитивно вплинула на імідж Румунії і переважна підтримка ідеї членства в ЄС: за даними досліджень, проведених у 1995 р. її підтримували 97% румунів, що було найвищим показником у Європі².

Перша реакція ЄС на подачу Румунією офіційної заявки випливала загального ставлення до проблеми розширення на Схід і була оприлюднена на саміті в Каннах, який тривав 26-27 червня 1995 р. На ньому відбулося офіційне затвердження розробленої до 3 травня 1995 р. Білої книги по підготовці асоційованих країн до інтеграції у внутрішній ринок ЄС.

Розгляд румунської заявки про вступ відбувся 17 липня: Європейська Рада вирішила розпочати (вести в дію розгляд ) процедури, відповідно до статті 0 Договору про Європейський союз, для консультацій з Комісією і отримання згоди Європейського парламенту³.

Рішення Каннського саміту та прийняття заяви про вступ сприяло поширенню в Румунії проєвро- пейських настроїв. Однак Біла книга не містила переліку конкретних вимог щодо кількісних змін в економіці асоційованих країн та графіку їх інтеграції до ЄС⁴, що викликало критику серед країн ЦСЄ, керівництво яких розглядали відсутність прив'язаних до графіку інтеграції вимог як серйозну перешкоду на шляху проведення мало популярних внутрішніх реформ.

Найбільш проблематичними на шляху до інтеграції Румунії в ЄС (з огляду на соціально-економічну та політичну ситуацію в державі) ставали такі положення Висновків Білої книги: подання інтеграції країн ЦСЄ як взаємопов'язаного процесу зміцнення демократії та громадянського суспільства (курсив наш. - авт), економічних реформ і лібералізації торгівлі з ЄС та сусідніми країнами (6.1, 6.3); покладання відповідальності за успіх цього процесу на країн-кандидатів (6.2), відсутність будь- яких переваг чи пільг асоційо-ваним країнам порівняно з попередніми префе-ренціями (6.4), а також їх поступове зменшення (6.5); по суті зростання залежності Румунії від рекомендацій Комісії (6.8, 6.9)⁵. В зовнішньополітичній сфері головною проблемою європейської інтеграції Румунії, яка випливала з аналізу висновків Голови Європейської Ради, була відсутність базових договорів і неврегульова- ність кордонів Румунії з сусідами. Важливими перешкодами на шляху інтеграції Румунії до ЄС були також обмеженість регіонального транскордонного співробітництва, проблеми з дотриманням прав людини та національних меншин.

Тим не менше результати Ессенського та Каннського самітів, зокрема рішення щодо інтеграції у внутрішній ринок ЄС країн ЦСЄ прискорив потік заявок останніх на вступ до ЄС. Так, у 1995 р. після Румунії заявки на вступ до ЄС подали Словаччина (червень), Латвія (жовтень), Естонія (листопад), Болгарія та Литва (грудень), у 1996 р. - Чехія (січень) та Словенія (червень)⁶. Чисельні заявки країн ЦСЄ зумовили поглиблення уваги ЄС до аналізу проблеми розширення на Схід і зосередженні її на формуванні чіткого графіка вступу країн ЦСЄ.

Незважаючи на це співробітництво Румунії та ЄС інтенсифікувалося - як на двосторонній основі (зустрічі у рамках Комітетів з асоціації та Міжпарламентських комітетів з асоціації), так і на багатосторонній основі (разом з Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Болгарією) у рамках струк- турованого діалогу.

Зогляду на те, що інтеграція країн ЦСЄ до ЄС перейшла до нової фази - подачі заяв та створення умов для розширення всередині ЄС, 15-16 грудня 1995 р. Мадридському саміті Європейської Ради було прийнято рішення скликати у 1996 р. Міжурядову конференцію (МУК) з метою «встановити політичні й інституціональні умови для адаптації Європейського Союзу до сучасних та майбутніх викликів, особливо у світлі розширення»⁷. При цьому напередодні та під час Мадридського Саміту між країнами ЄС появилися розбіжності з питання масштабів та термінів розширення. Так канцлер ФРН Г. Колль запропонував розпочати процес переговорів про вступ з трьома найрозвинутішими державами ЦСЄ - Польщею, Угорщиною та Чехією уже через 6 місяців після висновків МУК, викликала заперечення інших членів ЄС, оскільки диференційований підхід до кандидатів та їх об'єднання у групи відповідно до об'єктивних критеріїв, мав недоліки переважно політичного характеру: країни ЄС мали б диференціювати копенгагенські критерії і визнати різний рівень підготовленості кандидатів до комуні тарних вимог, а також по суті створити чергу на вступ до ЄС. Це створювало загрозу штучного віддалення деяких кандидатів від остаточної інтеграції до ЄС, гальмування їх внутрішніх та загальноєвропейських реформ, появи негативної конкуренції серед кандидатів та утворення нового вододілу вже серед країн ЦСЄ, підштовхування їх в сферу впливу Росії.

Вирішення дискусії на Мадридському саміті та його рішення продемонстрували, що рушійною силою розширення є держави-члени, а не Європейська комісія, як було раніше. Європейській Ко- місії було доручено проаналізувати перед-бачувані наслідки розширення Союзу, а також дати оцінку станові реформування інституцій по кожній з кра- їн-кандидатів (підготувати так звані «Opinions» - Думки, Висновки).

Копенгагенські критерії, на загальну думку, виявились найбільш ефективним чинником впливу на перебіг демократичних перетворень в країнах ЦСЄ. При цьому досягнення політичної стабільності і забезпечення верховенства закону, дотримання прав людини розглядались як прихильність країн- кандидатів цілям ЄС. Особливу увагу приділялося дотриманню принципів Конвенції Ради Європи із захисту національних меншин, які декларують не- дискримінацію та участь меншин у політичному, економічному та культурному житті. Румунія підписала її 1 лютого 1995 р., а ратифікувала 11 травня 1995 р.⁸.

Важливо відзначити, що на момент подання заяви про вступ до ЄС Румунія не відповідала ряду копенгагенських критеріїв. Ще однією проблемою на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції Румунії була відсутність базових договорів із сусідами.

Власне проблема підписання Румунією базових політичних договорів з сусідами випливала як з недостатнього незабезпечення румунським керівництвом прав національних меншин (в першу чергу угорської), так і через чисельні заклики ряду політичних сил Румунії про відродження «Великої Румунії». Ідея відродження «Великої Румунії» займала важливе місце у передвиборчих платформах більшості політичних партій та риториці румунських політиків⁹. В завуальованій формі вона присутня і у риториці теперішнього президента Румунії Т. Басеску, на офіційному сайті якого міститься історична довідка з обгрунтуванням кордонів та картою «Великої Румунії'»¹⁰.

Взаємини Румунії з Угорщиною ускладнювалися наявністю чисельної угорської меншини на території Румунії, особливо після того як у грудні 1990 р. під час передвиборчої боротьби прем'єр- міністр Угорщини Й. Антал заявив, що в душі він вважає себе прем'єром 15 мільйонів угорців (населення Угорщини становило 10 млн.)¹¹. Після того як 22 червня 1995 р. Румунія подала заявку на вступ до ЄС, а 2 квітня 1996 р. - до НАТО, румуно- угорська напруженість з питань про національні меншини та відсутності базового договору набула ширшого міжнародного значення. Підписання Договору про взаєморозуміння, співробітництво та добросусідство між Румунією та Республікою Угорщина відбулося 16 вересня 1996 р. у м. Тімішоара. Він був ратифікований румунським парламентом 10 жовтня 1996 р.

Саме обставини передвиборчої боротьби в Румунії зумовили затягування у підписанні базових договорів з Україною та Молдовою і висування територіальних претензій до них. Як підкреслювали ряд науковців, зокрема Ю. Макар, О. Круглашов, С. Григоришин, М. Петров, роздмухувані при режимі Н. Чаушеску великорумунські настрої вихлюпувалися на політичну поверхню напередодні значущих подій внутрішньо - та зовнішньополітичного життя Румунії та України¹², а «великий національний проект» відновлення Румунії в кордонах міжвоєнного періоду був покликаний інтегрувати націю навколо нової, хоча й переважно не- ономенклатурної влади.

Острах програшу на парламентських і президентських виборах 1996 р. стримував президента І. Ілієску й кабінет Н. Векерою укладення політичних договорів не лише з Україною і Молдовою, а й з Російською Федерацією, однак практичні дії Бухареста входили в явне протиріччя зі стандартами, які Румунія повинна була забезпечити у випадку, у якому хотіла інтегруватися в європейські та євроатлантичні структури.

Незважаючи на певний прогрес Румунії у справі укладення базових договорів та просуванні демократичних цінностей, зокрема визнання осінніх виборів 1996 р. вільними і чесними, прийняття нової програми реформ, ставлення ЄС до країн- кандидатів, які не відповідали копенгагенським критеріям протягом 1996 р. зазнало змін. Підхід “regatta-option” (переговори про вступ з усіма претендентами) зазнав активної критики, оскільки, він вимагав складної підготовки рекомендацій. 23 грудня 1996 р. Президент ЄК Ж.Сантер запропонував до розгляду варіант переговорного процесу тільки з декількома претендентами.

У 1997 р. ЄС продовжив розглядати питання про те, які країни мають бути запрошені до початку переговорів. При цьому на позицію ЄС впливали не лише успіхи країн-кандидатів на шляху реалізації копенгагенських критеріїв, а характер їх економічного співробітництва.

В такій ситуації румунське керівництво, не маючи змоги в найкоротший термін добитися значних економічних та соціальних зрушень та реалізувати передвиборчі обіцянки, доклало максимум дипломатичних зусиль, щоб приєднатися до кандидатів- фаворитів на вступ до ЄС та НАТО і добитися підтримки з боку їх країн-членів даних організацій.

Саме у таких умовах Київ застосував методи дипломатичного тиску та Бухарест: від посла України в Румунії й до президента Л. Кучми було заявлено про те, що румунське керівництво має територіальні претензії до України і цей факт не сприяє нормалізації й стабілізації відносин у Південно - Східній Європі.

В результаті саме дипломатична активність України, а також певний тиск країн Заходу, що проявився у визначенні умов розширення НАТО та розробці Європейського пакту стабільності й відповідних заявах європейських політиків, зумовили зменшення привабливості та актуальності ідеалів «Великої Румунії» в очах прагматичної частини європейськи-орієнтованої румунської еліти і змусили румунську дипломатію посилити пошуки компромісів в остаточній редакції тексту румуно- українського базового Договору. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією був підписаний президентами двох країн 2 червня 1997 р. у румунському місті Констанца і ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 р.¹³.

Попри означені колізії, підписання Румунією базового Договору з Україною напередодні засідання ЄР в Амстердамі 16-17 червня 1997 р. викликало однозначно позитивний резонанс у світі¹⁴.

Амстердамський саміт не лише завершив півторарічну роботу міжурядової конференції і схвалив нову редакцію основоположного Договору про Європейський Союз (Амстердамський договір), а й відкрив шлях до нового розширення ЄС. Опублікований ЄК 16 червня 1997 р. «Порядок денний 2000» (Agenda 2000), в якому були визначені підходи політичних інституцій ЄС до співробітництва з країнами ЦСЄ - кандидатами на вступ став одним з основоположних політичних документів щодо подальшого розвитку європейської інтеграції.

Посилаючись на копенгагенські критерії, у липні 1996 р. ЄК дійшла до висновку, що Естонія, Республіка Польща, Словенія, Угорщина Чеська Республіка та Кіпр («5+1» або «перша хвиля») досягли необхідного рівня, що дозволяє розпочати переговорний процес щодо включення їх до складу ЄС. Інші кандидати - Румунія, Болгарія, Латвія, Литва й Словаччина («друга хвиля»)- не визнавалися країнами, що змогли досягти необхідного рівня для початку переговорів, тому їм було рекомендовано «прискорити їх підготовку до розширення переговорів», а приєднатися до інших вони зможуть, як тільки будуть готові, оскільки диференціація не вважалася «проблемою».

З огляду на таку ситуацію, протягом липня- грудня 1997 р. президент Румунії Е. Константинеску робив заяви, відповідно до яких основним завданням румунської зовнішньої політики оголошувалася ідея одночасного початку переговорів з усіма країнами-претендентами. За кілька годин до своєї поїздки в Люксембург Е. Константинеску здійснив заяву для преси: «Румунія вважає, що процес розширення повинен початися одночасно з усіма країнами-кандидатами, які відповідають політичним критеріям»¹⁵.

Такі заяви румунського президента грунтувалися на тому, що рішення Амстердамського самі- ту про включення в переговорний процес п'яти країн ЦСЄ викликали спротив урядів Данії, Швеції, Фінляндії та Італії. Якщо для ЄК центральною проблемою, яка випливала з чергового розширення була глибина перетворень, то ці держави, виступаючи проти нового «поділу Європи» і «нової Ялти», запропонували напередодні та під час Саміту Ради ЄС в Люксембурзі 12-13 грудня 1997 р. допустити всіх кандидатів до участі в процесі скринінгу, («screening»), у ході якого відбувалося вивчення стану адаптації країн-кандидатів до AquisCommunautaire.

В результаті, було затверджене рішення про прийняття «screeningprocess», хоча воно, як зазначав комісар з питань розширення ЄС Х. ван ден Брук, було лише «відволікаючим маневром» оскільки могло здійснити лише короткотерміновий вплив на стабільність в регіоні ЦСЄ. При цьому участь у «screeningprocess» зовсім не означала, що ЄС формально розпочне процес переговорів про розширення з усіма країнами одночасно. Для Румунії та інших країн ЦСЄ такий сценарій мав стати підготовчим періодом до початку переговорів про вступ. Інакше кажучи, Румунія була визнана лише учасницею «процесу приєднання», а не «процесу переговорів».

Протягом наступних років Румунія не припиняла активної роботи, щоб переконати західних партнерів у невідкладності початку переговорів про її вступ у ЄС. Також новий уряд Румунії почав переглядати свої позиції щодо регіонального й транскордонного співробітництва, створення спільних економічних зон і регіонів, у тому числі й з Україною, ініціював у вересні 1997 р. створення «трикутників» Румунія-Польща-Україна, Румунія-Болгарія- Туреччина й Румунія-Болгарія-Греція.

Незважаючи на таку активність Бухареста, до кінця 1997 р. ЄК негативно оцінила зусилля Румунії з наближення до копенгагенських критеріїв у цілому, та здатності взяти на себе зобов'язання членства.

Івже 30 березня 1998 р. на першій з щорічних Європейських конференцій міністрів закордонних справ країн ЄС та одинадцяти країн-кандидатів було остаточно ухвалено індивідуальні Угоди про вступне партнерство між ЄС та країнами- кандидатами. 31 березня 1998 р. також було започатковано перший крок вступного процесу - аналітичне вивчення усіма країнами-кандидатами, у тому числі й Румунією, питань адаптації двадцяти двох пріоритетних із тридцяти одного розділу Аcquis (скринінг), хоча більша увага приділялася «5+1».

В результаті, на засіданні ЄР в Люксембурзі 5 жовтня 1998 р. було прийняте рішення про безпосередній початок переговорів про вступ з першою групою кандидатів вже 10 листопада 1998 р. в Брюсселі. Румунія, як кандидат другої групи, отримувала можливість при відповідних умовах приєднатися до першої групи країн, які вже розпочали переговори про вступ. З цією метою затверджувався механізм багатостороннього аналізу виконання кожним кандидатом комунітарних вимог і Угоди про вступне партнерство, а також додаткова програма передвступної допомоги. Важливо підкреслити, що відповідно до оцінок звіту Європейської комісії, Румунія виявилася єдиною із країн-претендентів, що не зуміла просунутися в економіці. Тому міністри фінансів країн ЄС виступали проти початку переговорів з нею.

Окремий Звіт, присвячений безпосередньо Румунії, вітав її перші кроки на шляху до членства та рух до досягнення Копенгагенських критеріїв. Разом з тим Звіт констатував необхідність рішучих заходів з викорінення корупції, поліпшення режиму роботи судів та захисту індивідуальних свобод і прав ромів, реформування адміністративних установ. Також зазначалося, що Румунія досягла дуже незначного прогресу в створенні ринкової економіки, а її здатність справлятися з конкурентним тиском та ринковими силами погіршився.

Висновки Комісії викликали занепокоєння не тільки серед претендентів другої групи, але й серед деяких країн-членів ЄС. Данія, Швеція і Фінляндія обстоювали інтереси Латвії та Литви, а Франція, Італія та Греція - Румунії і Болгарії, вважаючи що їх ізоляція від інтеграційних процесів може послабити стабільність в південному регіоні Європи. В таких умовах Саміт ЄР у Відні 11-12 грудня 1998 р. підкреслив прогрес підготовки до переговорів кандидатів другої групи, поставивши серед них на перше місце Румунію, і оголосив про перехід, починаючи з 1999 р., від багатостороннього до двостороннього етапу скринінгу. При цьому ЄР підкреслила, що надалі кожен кандидат буде залежати від «власних заслуг»¹⁶.

З огляду на погіршення економічної ситуації перспективи європейської інтеграції Румунії на початку 1999 р. відсувалася. Однак після початку війни в Косово у березні 1999 р. критичні оцінки ЄС щодо можливості Румунії нарівні з іншими країнами розпочати переговори про вступ зазнали перегляду. Малоефективна політика ЄС по врегулюванню конфлікту в Косово змусила Співтовариства переглянути свою безпекову та регіональну політику, зосередивши увагу на формуванні більш широкої зони безпеки та стабільності, особливо на південному сході Європи. У зв'язку з цим більшість країн ЄС вважали за необхідне враховувати у відносинах з Румунією, яка активно підтримала операцію НАТО у Югославії, не стільки економічні, скільки політичні фактори і розпочати з нею переговори про вступ. Вже на Кельнському саміті ЄР 3-4 червня 1999 р., головна увага якого була приділена проблемам мирного врегулювання на Балканах, було зазначено, що процес аналітичного дослідження acquis з Румунією та іншими країнами «другої хвилі» перейшов від багатостороннього до вирішального етапу двостороннього аналізу, що дозволяє країнам-кандидатам прискорити їх підготовку до членства. Включення Румунії та Болгарії до процесу переговорів мало сприяти проведенню їх внутрішніх реформ та перетворення їх в основу стабільності та безпеки в регіоні.

Запропонована Комісією нова стратегія розширення ЄС була офіційно ухвалена на саміті ЄР в Гельсінкі 10-11 грудня 1999 р. Таким чином, в Ге- льсінкі був прийнятий принцип «регати», який надавав всім 12 кандидатам рівні можливості в переговорах і, відповідно, першочергового вступу до ЄС. При цьому і ЄК і ЄР утрималися від визначення конкретних дат та чіткого розкладу вступу нових кандидатів до ЄС, а натомість підкреслювали, що неодмінною запорукою підготовки розширення ЄС було проведення широкої інституційної реформи ЄС. Європейський парламент схвалив рішення Гельсінського саміту 16 грудня 1999 р.

Румунія, як і інші кандидати, повинна була поділяти визначені в договорах цінності та цілі ЄС, зробити усе можливе для вирішення будь-яких прикордонних суперечок, а також активізувати зусилля для досягнення відповідності критеріям вступу, зокрема економічним.

Переговорний процес з Румунією, як і з іншими країнами «Гельсінської групи» - Болгарією, Латвією, Литвою, Мальтою та Словаччиною - розпочався 15 лютого 2000 р. Проте, незважаючи на ейфорію у національних засобах масової інформації «Румунія, відверто кажучи, одержала подарунок, на який не сміла сподіватися», науковці та політичні оглядачі зазначали, що сам цей факт ще не наблизив її до кандидатів-фаворитів¹⁷.

Отже, проведення внутрішніх реформ у Румунії та їх результативність стали запорукою успіху на шляху інтеграції до ЄС.

Література

1 Schifimet С. TheEuropeanizationoftheRomani-

anSocietyandtheTendentialModernity/

ConstantinSchi-fimet// JournalofCompara-

tiveResearchinAnthropologyandSociology. - 2011. - Volume 2, Number 1, Spring. - Р. 211-227.

2 Roper S. D. Romania: The Unfinished Revolution / Steven D. Roper. - Amsterdam: Hardwood Academic Publishers, 2000. - P.115.

3 Madrid European Council15 and 16 december 1995. Presidency conclusions.Annex 6: Enlargement // European Parliament. - Режим доступу: http://www. europarl.europa.eu/summits/mad3_en.htm#annex6.

4 White Paper: Preparation of the Associated Countries of Central and Eastern Europe for Integration into the Internal Market of the Union (present by the Commission) COM (95) 163, May 1995. - Brussels: Com- missiom of the European Communitses, 1995. - 40 р. - Режим

доступу :http://europa.eu/documentation/official- docs/white-papers/index_en.htm#block_13.

5 White Paper: Preparation of the Associated Countries of Central and Eastern Europe for Integration into the Internal Market of the Union (present by the Commission) COM (95) 163, May 1995. - Brussels: Com- missiom of the European Communitses, 1995. - 40 p. - Режим доступу:ht:tp://europa.eu/documentatюn/ offi- cial-docs/white-papers/index_en.htm#block_13.

6 Ковальова О. Інтеграційні стратегії країн Центральної і Східної Європи на сучасному етапі розширення Євросоюзу / Олена Ковальова // Аналітичний щоквартальник. - 2003. - Випуск 1. Розширення ЄС. - С. 20-38.

7 Madrid European Council15 and 16 december 1995.Presidency conclusions// European Parliament. - Режим доступу: http://www.europarl.europa.eu/ summits/mad 1_en. htm.

8 Framework Convention for the Protection of National Minorities.Chart of signatures and ratifications// Councilof Europe. Treaty Office.- Режим доступу: http ://conventions.coe.int/T reaty/Commun/QueVoulez Vous.asp?NT=157&CL=ENG.

9 Круглашов А. Українсько-румунський кордон: нелегкий шлях до розв'язання протиріч // Анатолій Круглашов // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. - Т. VI. - Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2008. - С. 177-195.

10 CalafeteanuI.IstoriaRomanilor / IonCalafeteanu // PresedinteleRomaniei. - Режим доступу: http://www.presidency.ro/?_RID=htm&id=1&exp2=ro.

11 Шипка Н. Угорська національна меншина як

чинник формування українсько-угорських міждержавних політичних відносин (1991-2006 рр.) / Наталія Шипка // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів: Видавництво Національногоуніверситету«Львівська

політехніка», 2007. - Випуск 19. - С. 208-216.

12 Макар Ю. Сучасний стан і перспективи розвитку україно-румунських міждержавних відносин / Юрій Макар // Україна - Румунія - Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин у контексті сучасних європейських процесів: Збірник наукових праць / Буковинський політологічний центр. Під загальною редакцією А.М. Круглашо- ва. - Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2006. - С. 34-51.

13 Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією // Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/642_003.

14 Троян С., Христюк Т. Румунський вектор зовнішньої політики України в 1991-2001 рр. / Сергій Троян, Тетяна Христюк // Україна-Румунія- Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин: Матеріали міжнародної наукової конференції / Буковинський політологічний центр. - Чернівці : Букрек, 2002. - С. 297-317.

15 Корнилов А.А., Лошаков А.А. Взаимоотношения Румынии и ЕС до открытия переговоров о присоединении / Олександр Корнилов, Анатолій Лошаков // Вестник Нижегородського университета им. Н.И. Лобачевского. - Нижний Новгород: Ниже- городський госуниверситет им. Н.И. Лобачевского, 2008. - № 5. - С. 241-245.

16 «The European Council stresses that each country will continue to be judged on its own merits».Vienna European Council11 and 12 December 1998. Рresiden- cy conclusions // European Parliament. - Режим доступу:

http://www.europarl.europa.eu/summits/wie1_en.htm.

¹⁷Достанко Е. Расширение Европейского Союза на восток в 1990-е гг. / Елена Достанко // Белорусский журнал международного права и международных отношений. - 2002. - № 2. - Режим доступу:http://evolutio.info/index.php?option=com_

content&task=view&id=490&Itemid=53

Размещено на Allbest.ru