Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Тема:

Політико-правові засади застосування політичних технологій у виборчому процесі

Жиган Дмитро Федорович

Київ - 2016

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України Кресіна Ірина Олексіївна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу правових проблем політології.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Кочубей Лариса Олександрівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник відділу теоретичних та прикладних проблем політології;

доктор політичних наук, професор Соснін Олександр Васильович, Національний авіаційний університет, завідувач кафедри міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий « 19 » серпня 2016 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження

Політичні технології відіграють важливу роль у формуванні політичних інститутів, у перебігу політичних процесів, зокрема виборчого. Політичні технології - це явище політичного життя суспільства та поняття, зміст якого динамічно розвивається й розширюється. Вдосконалення політичних технологій стало перманентним процесом. Це актуалізує проблему легітимності використання політичних технологій насамперед у виборчому процесі та виявляє чимало правових прогалин, що призводить до нерегульованості застосування політичних технологій. А посилення ефективності застосування політичних технологій зумовлює необхідність їх поглибленого дослідження.

Загальну характеристику сутності політичних технологій та їх місця у структурі демократичних соціально-політичних відносин дають праці В. Бебика, Є. Вятра, Л. Гонсалеса, Т. Грінберга, Р. Даля, Д. Істона, Л. Кочубей, М. Кроз'є, М. Малишевського, Є. Малкіна, Дж.С. Міля, Дж.А. Паломбара, А. Пойченка, Г. Почепцова, Дж. Сарторі, О. Соловйова, Х. Томаса, С. Хантінгтона, Ю. Шведи. Технологічний аспект практичного застосування популізму як політичної технології розкрито у працях К. Ващенка, М. Дем'яненка, О. Колесникова, Д. Наріжного, О. Хромець, Є. Юрченка, В. Стоцького, Н. Яковлєвої.

Аналіз технологій створення образів кандидатів у передвиборних кампаніях представлено у працях Т. Гітліна, Д. Грабера, Е. Дінніса, К. Джемісона, Дж. Едвардса, Д. Келлнера, Л. Кейда, Г. Копленда, К. Ленга, М. Маккінні, Е. Мікевіча, Дж. Мерріла, Б. Пінклтона, Л. Роузелла, Дж. Тедескі, С. Уейна, Р. Харта, Ч. Файєрстоуна. Управлінські аспекти проведення виборів розкрито в дослідженнях А. Савкова, О. Сосніна, Т. Стешенко, І. Фєтєску, І. Шкурата.

Проблеми використання політичних технологій у виборчому процесі досліджують у своїх працях Б. Берельсон, Х. Годе, П. Лазарсфельд за допомогою теорій «чарівної кулі», «підшкірної голки»; Е. Кац, У. Ліппман - теорії мінімального ефекту, концепції корисності та задоволення потреб; Дж. Гербнер - теорії культурації.

Виборча система як політико-правовий інститут стали предметом досліджень Ю. Ключковського, А. Коваленка, І. Кресіної, Є. Перегуди, А. Салміна, О. Стойко та ін. Конституційно-правові аспекти виборчого права та виборних кампаній вивчають Н. Богашева, О. Ковальчук, О. Скрипнюк, М. Ставнійчук. Питання маніпуляції як невід'ємної складової політичних технологій досліджували О. Мисніченко, С. Кара-Мурза, П. Лісовський та ін.

Громадська думка як об'єкт впливу політичних технологій та особливості формування і трансформації її аналізувалися в працях А. Адлера, Г. Бейтсона, Б. Борисова, В. Васютинського, Р. Гріна, О. Єгорової-Гартман, А. Золотарьова, Ф. Іл'ясова, Е. Канетті, В. Карасьова, Д. Карнегі, Г. Лебона, Г. Леона, М. Мак-Комбса, О. Чумікова, В. Яценка.

Ненасильницькі політичні технології досліджені Дж. Шарпом, керований хаос як політична технологія - С. Манном, тоталітарні політичні антитехнології - Дж. Оруелом. Визначальними для розуміння легітимізації та легалізації будь-чого за допомогою технологій є ідеї Дж. Овертона, відомі в експертних колах як «вікно Овертона».

Попри численні дослідження феномена політичних технологій в політичному житті суспільства, зокрема у виборчому процесі, українській політичній науці бракує системних досліджень політико-правових засад застосування політичних технологій у виборчому процесі, їх ролі у забезпеченні стабільного розвитку держави, демократичних інститутів, зміцненні громадянського суспільства. Це і зумовило мету, логіку та структуру дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і пов'язана з розробкою планових наукових тем «Політико-правові механізми запобігання ксенофобії та іншим видам дискримінації в Україні в контексті європейської інтеграції» (2013-2014 рр., РК 0112U008317); «Політико-правові засади трансформації партійної системи України» (2015-2016 рр., РК 0115U002138). Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту (протокол №11 від 24 грудня 2013 р.).

Мета і завдання дослідження

Метою дисертаційної роботи є визначення політико-правових засад та особливостей застосування політичних технологій у виборчому процесі. Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв'язання таких завдань:

- проаналізувати теоретико-методологічні підходи до дослідження політичних технологій як феномена політичного життя та визначити місце і роль політичних технологій у виборчому процесі;

- запропонувати авторське визначення політичних технологій, концептуалізувати феномен політичних технологій як чинника трансформації політичних процесів;

- проаналізувати еволюцію політичних технологій, передумови їх виникнення, етапи формування та взаємозв'язок з розвитком соціально-політичних феноменів;

- класифікувати політичні технології, визначити етапи, функції та напрями їх застосування, встановити взаємозв'язок понять «виборчі технології» та «політичні технології»;

- дослідити маніпулятивну складову політичних технологій, зокрема явище пропаганди, та визначити її основні різновиди;

- визначити модель політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі в Україні та розробити практичні рекомендації щодо її вдосконалення;

- виявити взаємозалежність/кореляцію між застосовуваними політичними технологіями та політичною свідомістю громадян, їх політичною поведінкою, електоральними результатами, особливостями політичної ситуації.

Об'єктом дослідження є політичні технології.

Предметом дослідження є політико-правові засади застосування політичних технологій у виборчому процесі.

Методи дослідження

Особливості визначеної проблематики зумовили комплексне поєднання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Системний метод дав змогу розглянути політичні технології як систему взаємоузгоджених засобів досягнення політичних цілей. Використання структурно-функціонального методу допомогло визначити роль та функції політичних технологій у виборчому процесі, становленні політичної і правової культури громадян, утвердженні інститутів громадянського суспільства. Порівняльний метод було застосовано для вивчення зарубіжного досвіду правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі, визначення можливостей імплементації цього досвіду в Україні. Історичний метод сприяв виявленню еволюції політичних технологій, їх впливу на перебіг та особливості політичних процесів, і зокрема виборних кампаній на різних етапах. Прогностичний метод дав змогу сформулювати рекомендації щодо шляхів удосконалення виборчого законодавства в Україні, подальшої демократизації та прозорості виборних кампаній.

Для з'ясування особливостей електоральної поведінки та психологічних аспектів поведінки виборців під впливом політичних технологій використовувалися метод аналізу конкретного випадку, контент-аналіз, інтент-аналіз, метод моделювання, мережевий метод тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному дослідженні політико-правових засад застосування політичних технологій у виборчому процесі.

Уперше:

- запропоновано авторське визначення політичних технологій як системи взаємоузгоджених засобів досягнення політичних цілей, зокрема послідовної трансформації політичної сфери, іміджу, громадської думки у спосіб, що забезпечує здобуття та утримання влади, політичного впливу;

- виявлено, що можливості для застосування політичних технологій передбачені у виборчому законодавстві. У виборчих кодексах практично всіх країн світу закладені юридичні колізії, багатозначність різних положень, що дає більш впливовим політичним силам перевагу над менш впливовими, владних політичних сил - над опозиційними;

- доведено, що жорсткість та надмірне державне регулювання політико-правового застосування політичних технологій у виборчому процесі зумовлює тенденцію перманентної нестабільності політичної легітимності, є перешкодою розвитку громадянського суспільства, демократичних інститутів. Ця тенденція продемонстрована аналізом використання адміністративного ресурсу під час виборів в Україні;

- показано, що вдосконалення моделі політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі має відбуватися в напрямку зменшення регуляторного тиску на виборчий процес, передачі функцій регулювання й контролю громадянському суспільству та запровадження повноцінної конкуренції;

удосконалено:

- класифікацію політичних технологій за критерієм законності на: білі (законні); чорні (незаконні); сірі (напівзаконні); за критерієм їх сприйняття громадською думкою - коректні та некоректні;

- періодизацію застосування політичних технологій у виборчому процесі:

1) підготовчий етап;

2) юстиційний;

3) основна (офіційна) політична кампанія;

4) інтенсивний інформаційний удар;

5) день прийняття політичних рішень (голосування);

6) етап захисту результатів прийнятих рішень (голосування), захисту власних результатів політичної кампанії. Періодизацію доповнено двома останніми етапами, які передбачають використання специфічних політичних технологій;

- визначення політичного маніпулювання як складової політичних технологій, різновид політичного впливу на громадську думку та поведінку громадян з метою їх спрямування в необхідному для маніпулятора напрямку;

- систематизацію етапів розвитку політичних технологій:

1) релігійний,

2) юстиційний,

3) військовий,

4) економічний,

5) інформаційний. Україну позиціоновано між четвертим і п'ятим етапами розвитку політичних технологій;

отримали подальший розвиток:

- аргументація місця та ролі політичних технологій у політичному процесі, зокрема виборчому. Як складне, багатовимірне, багатоаспектне політичне явище, яке відіграє важливу роль у становленні політичних інститутів, вони активно впливають на формування складу виборних органів влади;

- детермінація політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі, що залежить від багатьох факторів: національного законодавства, зокрема виборчого, політичної культури, рівня соціально-економічного розвитку, стану громадянського суспільства;

- розмежування понять «політичні технології» та «виборчі технології». Перше з них набагато ширше і включає виборчі технології як складову. Основним завданням політичних технологій є завоювання й утримання влади, а виборчих технологій - підготовка, проведення та здобуття перемоги на виборах;

- визначення політичної пропаганди як політичної технології, що є повноцінною, незалежною складовою виборних кампаній, як системи заходів інформаційно-психологічного впливу на масову свідомість в інтересах досягнення політичних цілей певних політичних партій і/або лідерів. Спростовано розмежування понять пропаганди та зв'язків з громадськістю (PR), пропаганди і контрпропаганди.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні висновки дослідження та рекомендації сприятимуть подальшому осмисленню цього феномена, можуть бути використані на рівні окремих навчальних програм, спеціальних курсів та навчальних дисциплін у вищій школі, у підготовці навчальних посібників та підручників.

Апробація результатів дослідження

Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження викладено в наукових доповідях на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: всеукраїнському круглому столі «Регіональна політика і децентралізація влади в Україні в контексті євроінтеграційних процесів» (Київ, 26 травня 2015 р.; тези опубліковано); міжнародному круглому столі «Політичні партії і вибори в Україні» (Київ, 26 червня 2015 р.; тези опубліковано) та ін.

Публікації

За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 публікацій, у тому числі 5 статей у фахових виданнях з політичних наук, 1 стаття - у зарубіжному фаховому виданні, 2 тези доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (135 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок, із них список використаних джерел - 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь наукової розробки проблеми, її зв'язок з науковими програмами і темами, формулюються мета і завдання, об'єкт, предмет і методологія дослідження, наукова новизна одержаних результатів, наводяться дані про їх апробацію та публікації автора за темою дисертації, її структуру та обсяг.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження політичних технологій» аналізуються сучасні наукові підходи та дається авторське визначення сутності та поняття політичних технологій.

У першому підрозділі «Поняття, функції та структура політичних технологій» автор розглядає поняття, місце та роль політичних технологій у політичній сфері. Політичні технології відіграють важливу, якщо не вирішальну роль у формуванні політичних інститутів, перебігу політичних процесів, зокрема виборчого. Важливість політичних технологій зумовлена тим, що, як політико-правові механізми та засоби, вони безпосередньо впливають на формування партійного та персонального складу центральних, регіональних і місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тож від якості проведення виборної кампанії, від змісту політичних технологій, що застосовуються в її ході, залежить ефективність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади як на загальнонаціональному, так і регіональному рівні, а врешті - розвиток держави і суспільства.

Політичні технології - багатовимірне, багатоаспектне політичне явище, що має власні закономірності функціонування. Серед науковців немає консенсусу в розумінні сутності, змісту і навіть визначенні поняття політичних технологій. Автор визначає політичні технології як систему взаємоузгоджених засобів досягнення політичних цілей, зокрема послідовної трансформації політичної сфери, іміджу, громадської думки у спосіб, що забезпечує здобуття та утримання влади, політичного впливу.

Дисертантом розмежовано поняття «політичні технології» та «виборчі технології». Перше з них набагато ширше і включає «виборчі технології» як складову. Основним завданням політичних технологій є завоювання та утримання влади й політичного впливу. Тоді як завдання виборчих технологій полягає у підготовці, проведенні та здобутті перемоги на виборах. Хоча перемога кандидата чи партії може й не вплинути на зміну влади в суспільстві, регіоні в результаті проведення виборів. Оскільки виборчі технології є складовою політичних технологій і мають низку часових і просторових обмежень, то, на думку автора, доцільно досліджувати саме політичні технології у взаємозв'язку з іншими явищами та аспектами. Політичні технології майже ніколи не обмежуються термінами передвиборної агітації, не артикулюються на практиці. Для вдосконалення правового регулювання політичних технологій потрібно розробити відповідну модель.

Дисертантом розглянуто низку типологій та класифікацій політичних технологій, проаналізовано функції, які вони виконують у політичному, і зокрема виборчому, процесі. Автор доводить, що форми, напрями, етапи застосування політичних технологій у виборчому процесі зумовлені, по-перше, складністю, багатовимірністю самого феномена, по-друге, унікальністю, неповторністю політичного процесу в кожній країні, що потребує коригування механізмів їх застосування.

Оскільки кожна виборна кампанія має свою специфіку, то політичні технології поділяються на потенційні (які містять весь набір способів впливу) та реальні (охоплюють лише ті, що були застосовані конкретним суб'єктом у певній виборній кампанії). В цьому полягає основна складність узагальнення та класифікації політичних технологій.

У другому підрозділі «Форми, напрями та етапи застосування політичних технологій у виборчому процесі» дисертант відзначає, що політичні технології реалізуються у двох формах:

1) як структурний елемент будь-якої системи, технологічно оформлений програмний, проектний продукт;

2) як діяльність, пов'язана з реалізацією поставленої політичної мети.

Політичні технології умовно поділено на десять напрямів:

1) агітаційно-рекламний;

2) організаційно-масовий;

3) інформаційно-аналітичний;

4) зв'язки із зовнішніми структурами;

5) юридичний;

6) фінансове забезпечення;

7) технічне забезпечення;

8) безпековий;

9) навчально-методичне забезпечення;

10) управління політичними кампаніями.

Останній напрям визначено як головний: він передбачає технологічну розробку проектної документації, організацію, корекцію та консультативно-координаційний супровід.

У роботі визначено шість етапів застосування політичних технологій у виборчому процесі:

1) підготовчий;

2) юстиційний;

3) основна (офіційна) політична кампанія;

4) інтенсивний інформаційний удар;

5) день прийняття політичних рішень (голосування);

6) захист результатів прийнятих рішень (голосування), власних результатів політичної кампанії.

Поширену в політичній науці класифікацію етапів застосування політичних технологій у виборних кампаніях автором удосконалено шляхом перейменування другого етапу - «реєстрації» на «юстиційний» та розширено шляхом виокремлення двох додаткових етапів - 5) день прийняття політичних рішень (голосування); 6) етап захисту результатів прийнятих рішень (голосування), власних результатів політичної кампанії. Останні два етапи передбачають використання специфічних політичних технологій.

У другому розділі «Політичні технології як феномен політичного життя» розглянуто передумови, можливості та перспективи застосування політичних технологій з метою маніпулювання громадською думкою.

У першому підрозділі «Особливості еволюції політичних технологій» розкрито основні передумови виникнення і розвитку політичних технологій.

Дисертант відзначає, що політичні технології з'явилися задовго до виникнення відповідного поняття через імпліцитність у природі соціально-політичних процесів, що дає підстави зробити висновок про політичні технології як невід'ємну складову політичної організації суспільства. Відповідно разом з розвитком і ускладненням політичної організації суспільства трансформувалися політичні технології як явище політичного життя. Незважаючи на те, що суспільство розвивається нерівномірно, у розвитку політичних технологій простежуються певні закономірності:

1) ускладнення - від примусу до маніпулювання;

2) ускладнення самого маніпулятивного арсеналу;

3) ускладнення схеми маніпулювання - від лінійного до нелінійного («чужими руками»);

4) прискорення маніпулятивних процесів.

До передумов виникнення політичних технологій дисертант пропонує віднести: соціальну природу людини; соціально-політичні конфлікти та їх врегулювання за допомогою табу, «суспільного договору», права, культури, традицій, влади; соціальну диференціацію суспільства; виникнення феномена мас і натовпу, засобів масового інформування; зростання ролі мас в управлінні соціально-політичними процесами; індивідуалізацію та атомізацію ідей, соціальних структур, системи знань; розширення емпіричного досвіду в маніпулюванні, підвищення його ефективності; неефективність старих методів управління (необхідність маніпулювання як нова форма управління та примусу).

Дисертантом досліджено особливості еволюції політичних технологій - від заборон, табу до складних політичних технологій сучасності, що залежать від мистецтва формування відповідних образів у колективному несвідомому та їх інформаційного поширення, а не від об'єктивних факторів. Політичні технології з'являлися, дискредитувалися, відходили, на зміну їм з'являлися більш складні, витончені, ефективні, менш помітні та артикульовані. В еволюції феномена політичних технологій автор виокремлює такі етапи:

1) релігійний,

2) юстиційний,

3) військовий,

4) економічний,

5) інформаційний.

Україну позиціоновано між четвертим і п'ятим етапами розвитку політичних технологій.

У другому підрозділі «Політичні технології як маніпулятивний феномен політичного процесу» проаналізовано сутність політичної маніпуляції, її роль у виборчому процесі та проблеми обмеження її впливу.

Дисертант пропонує розглядати маніпулятивний, легальний та легітимний аспекти політичної організації суспільства, визначені політичними технологіями. У роботі досліджено сутність та вплив громадської думки на легітимацію та легалізацію дій політичних діячів. Громадська думка спирається на власні закони формування, функціонування, враховуючи які за допомогою політичних технологій їй можна нав'язати нові критерії, цінності, погляди. З огляду на ірраціональність громадської думки та можливість впливати на неї політичні технології неможливо уявити без маніпулятивної складової.

На думку автора, політична маніпуляція - це неврегульована, але не заборонена частина виборчого процесу. Довести факт маніпулювання, а тим більше покарати маніпулятора неможливо через відсутність явища у правовому полі регулювання.

Дисертант відзначає, що можна удосконалити розуміння політичного маніпулювання як динамічного та прагматичного політичного процесу, що є різновидом політичного впливу на громадську думку та поведінку громадян з метою їх спрямування в необхідному для маніпулятора напрямку. Політичне маніпулювання передбачає застосування системи прийомів, технологій, стратегій, які мають прихований характер, психологічне та ідеологічне спрямування, а також значний легітимаційний потенціал. Політичні технології класифіковано за рівнем маніпулятивного впливу: неманіпулятивні та маніпулятивні; легітимні та нелегітимні.

У третьому підрозділі «Пропаганда як маніпулятивна політична технологія» проаналізовано основні передумови та види пропаганди як політичної технології.

Дисертантом обґрунтовується положення про те, що не лише недемократичні політичні режими потребують політичного маніпулювання задля легітимації одного варіанту суспільно-політичного устрою та делегітимації іншого. В демократичних політичних режимах також застосовуються маніпуляція, пропаганда та інші політичні технології. В умовах демократії значення політичного маніпулювання як стратегії інтегрованого впливу на громадян зростає саме через високий рівень конкуренції на політичному полі. Водночас маніпулювання стає надто технологізованим та варіативним у винайденні найбільш ефективних способів впливу на політичну свідомість та поведінку громадян. Демократичні режими звинувачують у пануванні атмосфери цинізму, суспільної недовіри та загального розчарування політикумом внаслідок перетворення мас-медіа на ключову детермінанту медіатизації сучасної політики та формування засад так званої «маніпульованої» чи «медіатизованої» демократії, де маніпулятивний вплив зростає, стаючи при цьому більш замаскованим, непомітним.

Політико-правовий аналіз пропаганди засвідчив, що це явище є повноцінною, незалежною складовою виборчих кампаній як маніпулятивна політична технологія. Визначення політичної пропаганди має, як правило, філософсько-політологічний характер, що підтверджує правову неврегульованість цього феномена. В демократичних країнах, і зокрема в Україні, обмежують використання маніпулятивних технологій у політичній рекламі, агітації. Однак явище пропаганди практично не підлягає забороні чи обмеженню, оскільки має зв'язок з фундаментальними засадами і цінностями розвитку людства, правами людини.

Політична пропаганда визначена як система заходів інформаційно-психологічного впливу на масову свідомість задля досягнення політичних цілей певних політичних партій і/або лідерів. Політична пропаганда як соціально-психологічний феномен є невід'ємною частиною системи політичної комунікації, спрямованою на формування в масовій свідомості певних політичних поглядів і переконань, а на їх основі відповідного типу політичної поведінки, потрібного суб'єкту пропаганди.

У дисертації встановлено взаємозв'язок і тотожність явищ політичної пропаганди та Public Relations (PR), що в демократичних країнах визначають як зв'язки з громадськістю, політичну рекламу, політичну агітацію. Запропоновано відмовитися від їх штучного розмежування. Автор спростовує розмежування пропаганди та контрпропаганди.

Дисертантом досліджено основні види пропаганди: позитивну (конструкттивну) та негативну (деструктивну), виокремлені за критерієм емоційного впливу. Позитивна пропаганда сприяє соціальній гармонії, злагоді; виконує виховну, інформаційну, роз'яснювальну функції в суспільстві; здійснюється в інтересах усіх тих, кому адресована, а не обмеженого кола осіб. Негативна (деструктивна) пропаганда нав'язує людям деструктивні погляди, переконання, роз'єднує їх, розпалює ворожнечу, сприяє ескалації конфліктів, формує паралельну реальність, вигідну пропагандисту, з викривленою системою цінностей і переконань.

У третьому розділі «Політичні технології у виборних кампаніях як об'єкт правового регулювання: вітчизняний та зарубіжний досвід» представлено аналіз досвіду правового регулювання політичних технологій.

У першому підрозділі «Зарубіжний досвід регулювання політичних технологій як елемента виборчого процесу» здійснюється комплексний аналіз виборчого законодавства зарубіжних країн.

У роботі показано, що політико-правове регулювання застосування політичних технологій в різних країнах має багато спільних і відмінних рис. Політичні технології мають національні особливості, тому що в кожній країні сформувалася унікальна модель політико-правового регулювання застосування політичних технологій, яка включає національне законодавство, зокрема виборче, політичну культуру, стан соціально-економічного розвитку, рівень розвитку громадянського суспільства, зокрема ЗМІ тощо. Відтак неможливо скопіювати чужу модель політико-правового регулювання застосування політичних технологій під час виборчого процесу.

У роботі виявлено взаємозв'язок між правовим регулюванням, застосуванням політичних технологій і виборчою системою, типом виборів (чергові, позачергові), національними особливостями їх організації, типом голосування, особливостями законодавчого регулювання діяльності ЗМІ у різних державах.

Політико-правове регулювання виборчого процесу, всіх організаційних моментів є зворотнім боком регулювання застосування політичних технологій під час виборів. На прикладі аналізу виборчого законодавства зарубіжних країн продемонстровано, як особливості правового регулювання виборчого процесу використовуються в межах політичних технологій, що пристосовуються, використовуються на користь певних кандидатів або політичних сил. З цього випливає, що політичні технології та можливості їх застосування передбачені в самому виборчому законодавстві. Зокрема, у виборчих кодексах практично всіх країн свідомо закладені недоліки, багатозначність тлумачення різних положень, що дає більш впливовим політичним силам перевагу над менш впливовими, владних політичних сил - над опозиційними.

Ці явища автором визначено як юридичні складові політичних технологій. Вони є результатом не стільки незрілості політичної культури суспільства чи політичної еліти, скільки свідомим зловживанням для отримання політичних переваг. Абстрактність, багатозначність та інші недоліки виборчого права - сприятливі передумови використання права як прикриття для тенденційних інтерпретацій. Тобто виборче право постає як політична технологія легітимізації влади, перемоги одних політичних сил над іншими. Проблема регулювання використання політичних технологій полягає в тому, що неможливо кодифікувати всі закони, які б стосувалися політичних технологій. А отже, завжди існуватимуть прогалини (умисні чи випадкові), суперечності у правовому забезпеченні рівності та справедливості між суб'єктами політичного процесу за наявності потенційних переваг та зловживань.

Автором виявлено, що існує градація відповідно до ступеня регулювання виборчого процесу: від лібералізованого виборчого законодавства до зарегульованого, жорсткого. Лібералізація виборчого законодавства властива демократичним країнам, її прикладом є США. Україна знаходиться на шляху трансформації та вибору власного підходу до напряму політико-правового регулювання застосування політичних технологій.

У другому підрозділі «Особливості політико-правового регулювання агітації як елемента політичних технологій у виборчому процесі» проаналізовано правовий статус та правове регулювання політичної агітації.

Дисертант на прикладі нечіткості визначення політичної агітації показує, як використовуються юридичні складові політичних технологій. Політична агітація - це діяльність у період виборної кампанії, яка спонукає виборців до голосування за кандидата, політичну силу або проти нього (них). Встановлено взаємозв'язок понять «політична агітація» та «політична реклама». Політична реклама є однією з основних форм політичної агітації, під цим терміном розуміють будь-яку за обсягом інформацію про суб'єктів політичного або виборчого процесів, яка поширюється у будь-якій формі чи у спосіб, що не заборонені законом з метою привернути до цих суб'єктів увагу.

У третьому підрозділі «Адміністративний ресурс як політична технологія: основні форми застосування» проаналізовано передумови та основні види адміністративного ресурсу як політичної технології у виборчому процесі.

У виборчому законодавстві більшості країн є статті, які передбачають обмеження і відповідно покарання за використання переваг службового становища. У такий спосіб позначають явище, більш відоме як «адміністративний ресурс».

Використання переваг свого службового становища можна кваліфікувати як службові злочини. Водночас у більшості країн у виборчому законодавстві міститься фундаментальний принцип, значення якого у формуванні системи демократичних виборів важко переоцінити. Цей принцип означає, що всі кандидати мають рівні права і рівні обов'язки. Рівність кандидатів значною мірою забезпечує демократичність виборів. Цілком логічно виглядає і наступна заборона: кандидати, які суміщають державні й муніципальні посади, не мають права використовувати переваги свого посадового або службового становища.

Водночас у виборчому законодавстві більшості країн, і зокрема України, діє норма такого змісту: дотримання перерахованих обмежень не повинно перешкоджати виконанню депутатами, виборними посадовцями своїх обов'язків перед виборцями. Ця завуальована «легітимність» зводить нанівець принцип рівності кандидатів, створюючи умови для різного типу зловживань. політичний технологія виборчий соціальний україна

Дисертант розглядає п'ять основних різновидів адміністративного ресурсу:

1) прямий адміністративний тиск на виборців з використанням підкупу, погроз та фальсифікації результатів голосування;

2) тиск на конкурентів у всіх можливих формах (інформаційна блокада, наклепи, зняття конкурентів з реєстрації, відкриття на них кримінальних справ тощо);

3) використання адміністративного ресурсу для ефективного проведення власної виборної кампанії кандидата від влади;

4) одночасне використання усіх вищеперелічених різновидів;

5) використання тільки перших двох різновидів.

У четвертому розділі «Шляхи вдосконалення політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі» проаналізовано основні напрями вдосконалення політико-правового регулювання виборчого процесу.

У першому підрозділі «Виявлення некоректних політичних технологій як фактор стабілізації виборчого процесу» дисертант зазначає, що в Україні сформувалася модель надмірного політико-правового регулювання виборчого процесу, що сприяє використанню адміністративного ресурсу під час виборів. Дослідження виборних кампаній засвідчило, що припинити практику використання посадовцем переваг службового становища шляхом внесення до виборчого законодавства вичерпного переліку порушень неможливо.

Дисертантом досліджено шляхи вдосконалення політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі. Класифіковано політичні технології за критерієм законності: білі (законні), чорні (незаконні), сірі (напівзаконні). Також здійснено класифікацію політичних технологій за критерієм їх сприйняття громадською думкою - коректні та некоректні, до останніх зараховано «брудні», «чорні», «сірі». Остання класифікація є найбільш перспективною.

Автором виявлено колізію в удосконаленні політико-правового регулювання застосування політичних технологій в Україні. З одного боку, ядром проблеми політичних технологій як політичного феномена та об'єкта правового регулювання визначено наукову недослідженість явища та, як наслідок, невідповідність виборчому законодавству України. До нього запропоновано внести зміни, які допоможуть: забезпечити рівність, справедливість, незалежність політичного процесу зі зміни влади; захистити громадян від «брудної» політичної кампанії; виявляти та протидіяти деструктивним ефектам політичних технологій. Зміни повинні привести до скорочення можливостей для різного тлумачення норм, до чіткішого і однакового їх застосування. З іншого боку, така рівність і справедливість залишаються певним ідеалом, який реалізувати з допомогою політичних технологій неможливо. Насправді виборчий закон латентно містить переваги одних політичних суб'єктів над іншими.

Автор зазначає, що природа політичних технологій настільки складна, що далеко не завжди можливо відокремити «абсолютно чесні» методи від «дещо спірних», «дещо спірні» від «дуже сумнівних», а останні - від «відверто нечесних». Між чистими і брудними політичними технологіями лежить поле так званих «сірих» політичних технологій, які одні дослідники схильні зараховувати до брудних, а інші - до чистих. Причому розмір і характер цієї «сірої» зони залежить від менталітету виборців конкретного регіону і країни в цілому. Виборчі технології виявляються «чистими» або «брудними» до тієї міри, до якої вони легітимні. Водночас дисертантом вказано на умовний характер подібного розмежування, адже застосування кожної політичної технології потрібно вивчати окремо і в контексті виборчого процесу.

У другому підрозділі «Дерегуляція (лібералізація) виборчого процесу як демократичний механізм протидії некоректним політичним технологіям» аналізуються ризики та переваги лібералізації виборчого законодавства.

Дисертант спростовує поширений політичний міф про те, що політичні технології в цілому завдають шкоди демократії та громадянському суспільству. Адже застосування некоректних політичних технологій у виборній кампанії - це процес об'єктивний та неминучий. Оригінальні виборчі технології (в тому числі некоректні) виникатимуть постійно. Спроби законодавчої заборони технологій, які не відкидаються масовою свідомістю, не тільки малоефективні, а й свідчать про низьку правову культуру законодавця. Адже більшість відомих некоректних технологій легко нейтралізуються - варто піддати їх широкому громадському розголосу. Тільки в тих випадках, коли публічність не спроможна припинити маніпуляцію, коли в масовій суспільній свідомості утвердилася потреба відторгнення маніпуляції, може вступати в дію законодавча заборона.

Дисертант обґрунтовує висновок про те, що виборче законодавство ставатиме дедалі жорсткішим, зарегульованим і суперечливим, що розширить підстави для зловживань та застосування політичних технологій. Саме тому необхідно підвищувати рівень політичної освіти і правової культури громадян. Тільки висока електоральна культура уможливить лібералізацію виборчого законодавства як чинник підвищення якості виборчого процесу.

У роботі вказується на необхідність розширення участі інститутів громадянського суспільства у виборах як чинник контролю та протидії «брудним» політичним технологіям. Визначено спосіб протидії деструктивним виборчим технологіям, що полягає в моніторингу, своєчасному вивченні явища і доведенні шкідливості тієї чи іншої політичної технології до громадської думки. Тоді «брудна», некоректна політична технологія, усвідомлена суспільством як така, більше не тиражуватиметься і відійде у виборчий архів.

Дисертант доводить, що, окрім участі інститутів громадянського суспільства, самоочищенню політичних технологій у виборчому процесі сприятиме запровадження повноцінної конкуренції. Реальна свобода волевиявлення громадян забезпечується не обмежувальними нормами закону, а вільною конкуренцією між претендентами на голоси виборців. Сформульовано закономірність: чим вища конкуренція, тим більше можливостей у громадян зробити свідомий, осмислений вибір. Тоді як кожна нова заборона і обмеження в законі про вибори є забороною тільки для опозиційних до влади кандидатів. Адже більшість норм виборчого законодавства, що містять заборони і обмеження, не працюють, позаяк немає реальної можливості проконтролювати їх виконання.

На думку дисертанта, на нинішньому етапі розвитку держави надмірне державне регулювання виборчого законодавства може бути використане як технологія придушення громадянського суспільства та демократичних інститутів. Цей процес перетворився на політичну традицію за пасивної підтримки науковців та схвалення більшості населення. Громадською думкою маніпулюють, переконуючи, що посилення регулювання відбувається заради «порядку», «стабільності». Насправді надмірна регуляція виборчого законодавства - це застосування адміністративного ресурсу.

Україні варто звернути увагу на досвід демократичних країн з ліберальним виборчим законодавством (таких, як США) і стати на шлях дерегуляції (лібералізації) виборчого законодавства. Удосконалення моделі політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі має відбуватися в напрямі зменшення регуляторного тиску на виборчий процес та передачі функцій регулювання та контролю громадянському суспільству. Детальної регламентації потребують тільки дії виборчих комісій під час підрахунку голосів, решту аспектів політико-правового застосування політичних технологій поки що слід залишити вільній конкуренції партій і політиків.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено найсуттєвіші результати дослідження, наведено теоретичні узагальнення щодо удосконалення політико-правових засад застосування політичних технологій у виборчому процесі.

1. Політичні технології відіграють важливу роль у формуванні політичних інститутів, у перебігу політичних процесів, зокрема виборчого, позаяк безпосередньо впливають на формування центральних, регіональних та місцевих органів влади. З огляду на це можна запропонувати таке визначення: політичні технології - це багатовимірне, багатоаспектне політичне явище, сукупність і система засобів послідовної трансформації політичної сфери, іміджу, громадської думки у спосіб, що забезпечує здобуття та утримання влади, політичного впливу.

2. За критерієм функцій, які політичні технології виконують у політичному, зокрема виборчому, процесі, може бути запропонована така класифікація цих технологій:

1) управлінські;

2) агітаційно-рекламні;

3) організаційно-масові;

4) інформаційно-аналітичні;

5) комунікативні;

6) юридичні;

7) фінансового забезпечення;

8) технічного забезпечення;

9) безпекові;

10) навчально-методичного забезпечення.

Основними етапами застосування політичних технологій у виборчому процесі є:

1) підготовчий;

2) юстиційний;

3) основна (офіційна) політична кампанія;

4) інтенсивний інформаційний удар;

5) день прийняття політичних рішень (голосування);

6) захист результатів прийнятих рішень (голосування), власних результатів політичної кампанії.

Поширену в політичній науці класифікацію етапів застосування політичних технологій у виборчих кампаніях слід удосконалити шляхом перейменування другого етапу - «реєстрації» на «юстиційний» та виокремлення двох додаткових етапів - 5) день прийняття політичних рішень (голосування); 6) етап захисту результатів прийнятих рішень (голосування), власних результатів політичної кампанії.

3. Політичні технології є невід'ємною складовою політичної організації суспільства. Одночасно з трансформацією, розвитком політичної організації суспільства ускладнювалися політичні технології як явище політичного життя. Вони еволюціонували від заборон, табу до складних політичних технологій сучасності. В розвитку політичних технологій можна виокремити такі етапи: 1) релігійний, 2) юстиційний, 3) військовий, 4) економічний, 5) інформаційний. Україна позиціонується між четвертим і п'ятим етапами розвитку політичних технологій.

4. Політична організація суспільства має маніпулятивний, легальний та легітимний аспекти. Громадська думка впливає на легітимацію та легалізацію дій політичних діячів. З огляду на ірраціональність громадської думки та можливість впливати на неї політичні технології неможливі без маніпулятивної складової.

Політичні режими потребують політичного маніпулювання задля легітимації одного варіанту суспільно-політичного устрою та делегітимації іншого. В умовах демократії значення політичного маніпулювання як стратегії інтегрованого впливу на громадян внаслідок високої конкуренції на політичному полі зростає.

Політичне маніпулювання - динамічний та прагматичний політичний процес, що є різновидом політичного впливу на громадську думку та поведінку громадян з метою їх спрямування в необхідному для маніпулятора напрямку. Політичне маніпулювання передбачає застосування системи прийомів, технологій, стратегій, які мають прихований характер, психологічне та ідеологічне спрямування, а також значний легітимаційний потенціал. Політичні технології можуть бути класифіковані за рівнем маніпулятвного впливу: маніпулятивні та неманіпулятивні; легітимні та нелегітимні.

5. Політична пропаганда є невід'ємною складовою виборних кампаній як маніпулятивна політична технологія. Це система заходів інформаційно-психологічного впливу на масову свідомість в інтересах досягнення цілей певних політичних партій і/або лідерів. Політична пропаганда є невід'ємною частиною системи політичної комунікації, спрямованою на формування у масовій свідомості певних політичних поглядів і переконань, а на їх основі відповідного типу політичної поведінки, потрібного суб'єкту пропаганди.

Існує тісний взаємозв'язок між політичною пропагандою та Public Relations (PR), що в демократичних країнах визначають як зв'язки з громадськістю, політичну рекламу, політичну агітацію. За критерієм емоційного впливу слід виокремлювати два види політичної пропаганди - позитивну (конструктивну) та негативну (деструктивну).

6. Завдання виборчих технологій полягає у підготовці, проведенні виборної кампанії та здобутті перемоги на виборах. Вони є складовою політичних технологій і мають низку часових і просторових обмежень, тоді як політичні технології не обмежуються термінами та не артикулюються на практиці. Вибір тих чи інших політичних технологій залежить від багатьох політичних, економічних, соціальних, психологічних та інших чинників. Існує взаємозв'язок між регулюванням, застосуванням політичних технологій і виборчою системою, типом виборів (чергові, позачергові), національними особливостями їх організації, типом голосування (голосування, дострокове голосування), особливостями законодавчого регулювання діяльності ЗМІ у різних державах.

7. Політико-правове регулювання виборчого процесу є зворотнім боком регулювання застосування політичних технологій під час виборів. На прикладі аналізу виборчого законодавства зарубіжних країн продемонстровано, як особливості правового регулювання виборчого процесу використовуються в межах політичних технологій, котрі використовують їх на користь певних кандидатів або політичних сил. Політичні технології та можливості для їх застосування передбачені в самому виборчому законодавстві. Зокрема, у виборчих кодексах багатьох країн свідомо закладені недоліки, багатозначність тлумачення різних положень, які дають більш впливовим політичним силам перевагу над менш впливовими, владних політичних сил - над опозиційними. Вони є результатом не стільки незрілості політичної культури суспільства чи політичної еліти, скільки свідомим політичним зловживанням для отримання політичних переваг.

8. Існує градація відповідно до ступеня регулювання виборчого процесу: від ліберального виборчого законодавства до зарегульованого, жорсткого. В Україні сформувалася модель надмірного політико-правового регулювання виборчого процесу, що сприяє використанню адміністративного ресурсу під час виборів. Адміністративний ресурс - це деструктивна політична технологія, яка застосовується владою під час виборчого процесу і яка гальмує розвиток громадянського суспільства та демократії. Основними різновидами адміністративного ресурсу є:

1) прямий адміністративний тиск на виборців з використанням підкупу, погроз та фальсифікації результатів голосування;

2) тиск на конкурентів у всіх можливих формах (інформаційна блокада, наклепи, зняття конкурентів з реєстрації, відкриття на них кримінальних справ тощо);

3) використання адміністративного ресурсу для ефективного проведення власної виборної кампанії кандидата від влади;

4) одночасне використання усіх вищеперелічених різновидів застосування адміністративного ресурсу;

5) використання тільки перших двох різновидів.

9. Політичні технології можуть бути класифіковані за критерієм законності: білі (законні), що відповідають законам; чорні (незаконні), що суперечать законам; сірі (напівзаконні), що перебувають на межі між законними та незаконними. Можлива також класифікація політичних технологій за критерієм їх сприйняття громадською думкою - коректні та некоректні.

Ресурс влади дозволяє задіяти «брудні» політичні технології на користь провладних кандидатів або провладних політичних сил за допомогою адміністративного ресурсу та подвійних стандартів. Спростовано поширений у науковому дискурсі політичний міф про те, що політичні технології завдають шкоди демократії та громадянському суспільству, адже застосування некоректних політичних технологій у виборній кампанії - це процес об'єктивний та неминучий.

10. Участь громадянського суспільства у виборах як чинник контролю та протидії «брудним» політичним технологіям дедалі розширюється. Одним із способів протидії деструктивним технологіям є моніторинг, своєчасне вивчення явища і доведення шкідливості тієї чи іншої політичної технології до громадської думки. Тільки в тих випадках, коли публічність не спроможна припинити маніпуляцію, може вступати в дію законодавча заборона.

Окрім участі громадянського суспільства, самоочищенню політичних технологій у виборчому процесі сприятиме запровадження повноцінної конкуренції. Тоді як кожна нова заборона і обмеження в законі про вибори є забороною тільки для опозиційних до влади кандидатів. Адже більшість норм виборчого права, що містять заборони і обмеження, не працюють, оскільки немає реальної можливості проконтролювати їх виконання.

11. На сучасному етапі розвитку демократичних держав надмірне регулювання виборчого законодавства, в тому числі застосування політичних технологій, може бути використане як технологія придушення громадянського суспільства та демократичних інститутів. Удосконалення вітчизняної моделі політико-правового регулювання застосування політичних технологій у виборчому процесі має відбуватися за зразком демократичних країн з ліберальним виборчим законодавством: у напрямку зменшення регуляторного тиску на виборчий процес та передачі функцій регулювання та контролю громадянському суспільству. Детальної регламентації потребують тільки дії виборчих комісій під час підрахунку голосів.

...