Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСВТО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Інститут психології та права

Кафедра теорії і філософії права

Реферат

з дисципліни «Теорія держави і права»

на тему «Політичні партії: поняття, види, функції»

Львів - 2017



Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність, поняття, ознаки політичної партії

Розділ 2. Роль політичних партій у суспільно-політичному житті

2.1 Значення політичної еліти у суспільно-політичному житті

2.2 Роль політичного лідера в політичних партіях

Розділ 3. Види політичних партій

Розділ 4. Функції політичних партій

Розділ 5. Становлення та тенденції розвитку політичних партій в Україні

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Ми вважаємо, що актуальність теми дослідження полягає в тому, що політичні партії є одним з найважливіших факторів, на основі якого можна сформувати уявлення про суспільство, його розвиток, що відбуваються в ньому. Партії є виразниками інтересів і цілей певних соціальних груп, беруть активну участь у функціонуванні політичної влади.

Мета і завдання. Метою дослідження теми є аналіз загальнотеоретичних аспектів, понять і ознак політичних партій в політичній системі, і їх роль в суспільно-політичному житі. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

ѕ Визначити і проаналізувати поняття політичної партії;

ѕ Розкрити сутність політичних партій, їх ознаки;

ѕ Визначити роль політичних партій в суспільстві;

ѕ Розкрити поняття політичної еліти та політичного лідера та їх значення в політичній системі;

ѕ Назвати основні види політичних партій за їх критеріями;

ѕ Проаналізувати функції політичних партій та вплив цих функцій на суспільство в цілому;

ѕ Дослідити становлення політичних партій в Україні;

ѕ Визначити тенденції розвитку сучасних політичних партій в Україні.

Методи дослідження. При дослідженні теми використовувалися такі методи пізнання:

ѕ Метод аналізу (аналізування загальнотеоретичних і нормативно-правових аспектів політичної партії);

ѕ Метод тлумачення (розкриття основних понять: політичної партії, функції політичних партій, політичної еліти, політичного лідера та ін.);

ѕ Метод порівняння (порівняння видів політичних партій за їхньою формою та програмою діяльності; за методами здійснення своєї програми);

ѕ Історичний метод (розкриття теоретичних знань про політичні партії за допомогою історичних фактів, теорій, здобутків);

ѕ Аксіологічний метод (надання реальної оцінки ролі політичних партій в суспільно-політичному житті, способів діяльності сучасних політичних партій).

Стан розробки теми. Тему «Політичні партії. Поняття, види, функції.» в юридичній науці досліджували: М. Дюверже (Франція); В.М. Бебик, А.О. Білоус, В.М. Піча, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун (Україна).



Розділ 1. Сутність, поняття, ознаки політичної партії.

До XIX ст. поняття «партія» ототожнювалася з групою людей, яка конкурує з подібними групами в боротьбі за владу або за вплив на тих, хто її має. Бебик В.М. Політологія для політика і громадянина: монографія. Київ: МАУП, 2003. 202с. політична партія еліта суспільний

Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мислителів Стародавнього світу. Так, грецький мислитель Арістотель писав про боротьбу в VI ст. до н. е. в м. Аттиці між партіями педеїв (великих землевласників), параліїв (купців і торговців) і діакріїв (селянів). А у Давньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (патриціати) і популярів (сільські плебеї). І вже прототипи сучасних політичних партій з'явились у період ранніх буржуазних революцій ( конституціоналісти, жирондисти, якобінці). Піча В.М., Стеблич Б.А. Політичні партії в політичній системі суспільства. Львів, 1994. 170с.

Тому, одним із перших зацікавився цією проблемою Моріс Дюверже, який розглядав політичні партії з трьох позицій:

· групи, згуртованої на ідеологічних зв'язках;

· суспільної організації індивідів;

· виразника інтересів певних станів (робітничого, селянського, буржуазного тощо). Дюверже М. Политические партии. Москва, 2007. 112с.

Політичне життя в сучасному суспільстві не мислиме без партій. Парти надають йому динаміки, оскільки вони є ареною змагання політичних курсів, ідей, які виражають інтереси різних суспільних груп. Це є основою вироблення оптимальних суспільних рішеннь як щодо сутності проблем, так і щодо врахування інтересів суспільних груп. Суспільна значущий результат діяльності партій ймовірний за умови, якщо вони мають реальну вагу в суспільстві та можливість вільно конкурувати між собою за доступ до державної влади.

Політична партія це громадська організація, котра покликана виражати інтереси і волю певної соціальної групи і прагне здобути або отримати державну владу для того, щоб здійснювати вплив на формування і політику органів держави, місцевого самоврядування відповідно до своєї програми розвитку суспільства. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: підручник. 9-те вид., перероб. і допов. Львів: Край, 2007. 73с.

З основного поняття визначають ознаки політичних партій:

· добровільність об'єднання;

· певна тривалість існування в часі;

· наявність організаційної структури;

· прагнення влади;

· пошук народної підтримки.

Виникнення партій не є випадковим. Їхня поява зумовлена об'єктивними потребами розвитку суспільства; вони є цетром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю діяльності уряду, розвитку демократії, громадянського суспільства. Формування громадської думки.

Історичний досвід показує, що політичні партії можуть виникати на базі політичного руху або громадського об'єднання певної групи людей .

Уявлення про ту чи іншу партію дають:

1) мета партії - завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;

2) характер організації партії;

3) зміст ідеології партії;

4) діяльність партії щодо забезпечення соціальної бази, підтримки з боку населення. Піча В.М., Стеблич Б.А. Політичні партії в політичній системі суспільства. Львів, 1994. 172с

Отже, Основна мета діяльності політичної партії -- здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі -- економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.



Розділ 2. Роль політичних партій у суспільно-політичному житті

Політичні партії активно впливають на діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси, відносини між країнами. Вони є одним із базових інститутів сучасного суспільства, без якого не можливе функціонування представницької демократії, яка потребує розвинутих і добре організованих партій. За їх відсутності посилюється загроза виникнення авторитарного режиму. Демократія забезпечується участю партій у виборах, позаяк на багатопартійних виборах зіштовхуються не амбіції особистостей, а інтереси суспільних груп. Партії нині є невід'ємною частиною всієї демократичної системи, особливо парламентської демократії, оскільки парламентська робота здійснюється переважно через партії. Політологія: підручник за ред. О.В. Бабкіна, В.П. Горбатенка. Київ: ВЦ «Академія». 2003. 326с.

З інституту громадянського суспільства політичні партії перетворилися на важливу складову механізму функціонування системи органів публічної влади (органів державної влади та органів місцевого самоврядування). За умов виборчої системи пропорційного представництва політичних партій останні відіграють вирішальну роль у процесі формування органів державної влади і місцевого самоврядування. Таке розширення функцій політичних партій у суспільстві та їх активна роль у публічно-правовій сфері повинні привернути увагу законодавця. Лемак В. Політичні партії як інститут громадянського суспільства://Право України.2010. №7. С.18-23.URL: https://pravova.com.ua/ua/store/pravoukr/pravoukr_2010_7.pdf(дата звернення 29.10.17).

Вплив політичних партій на маси, а отже, і завоювання владних позицій у суспільстві визначається такими чинниками:

-- наявністю приваблюючих ідеологій, які визначають цілі розвитку, відображають інтереси мас;

-- організаційною оформленістю, мобільністю організаційних структур, здатних реалізовувати намічені цілі;

-- рівнем компетентності, авторитетності партійних керівників (вождів, лідерів, функціонерів);

-- достатньою масовістю й активністю рядових членів партії;

-- вмінням практично організувати діяльність партії в конкретній історичній ситуації;

-- вмінням відобразити гострі суспільні проблеми в зрозумілих масам конструктивних лозунгах;

-- наявністю достатніх коштів для діяльності ідейно-пропагандистських і культурних центрів партії, для оприлюднення її політики через засоби масової інформації.

За ствердженнями О.Ф. Скакун інститути громадянського суспільства, як політичні партії є сполучною ланкою між народом і вищими органами влади держави; слугують елементом демократії; реалізують принцип політичного плюралізму. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. 4-те вид., Київ: Алерта, 2016. С.93

В структурі політичної партїї вагоме місце займає політична еліта та політичний лідер, які існують в суспільно-політичному житті.

2.1 Значення політичної еліти у суспільно-політичному житті

У сучасній політології, яка розглядає суспільство з погляду у функціонування організованих систем, вважають можливим у будь-якій політичній системі вирізнити певні кола влади, критерієм входження до яких є рівень участі в реалізації влади, насамперед у прийнятті політичних рішень. У зв'язку з цим політична еліта -- це те коло громадян певної політичної системи, які беруть безпосередню участь у прийнятті рішень.

Найширше елітне коло становлять активісти політичних партій, суспільно-політичних рухів, об'єднань, які симпатизують даному політичному режимові.У найширше коло політичної еліти входять або можуть входити й активісти правлячої та опозиційних партій, суспільно-політичних рухів та об'єднань, які поки що в резерві; з них рекрутують майбутніх функціонерів політичних партій, низове й середнє керівництво в регіонах, серед них можна шукати майбутніх лідерів.

Суть феномена «політичної еліти» розкривається через поняття політичної влади та організації суспільства. Влада -- це завжди відносини нерівності, які є наслідком неоднаковості у володінні силою, грішми, знаннями. Розвиток суспільства призвів до виживання соціально пристосованіших особистостей, селекції крайностей, він також веде до більш ускладненого суспільства, підвищення рівня його організованості, виділення в його рамках політичної, керівної еліти. Основними принципами діяльності політичної еліти є ієрархічність, розмежування компетенції та рутинний характер рішень.Безперечно, еліти -- це складна ієрархізована структура, яка випливає зі самої суті еліти та великої соціально-політичної диференціації суспільства, що складається з нерівних між собою груп та осіб. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. Львів: Кальварія, 1996. С.130-140.

2.2 Роль політичного лідера в політичних партіях

Повна характеристика лідера можлива лише при врахуванні соціально-психологічних та соціально-політичних параметрів лідера. Це підтверджує необхідність опрацювання якоїсь синтетичної концепції, що спиралась би на висновки психології, соціобіоніки, визначалась владними інстинктами, певним означеним стилем діяльності, мислення і культурним типом. Це була б не еклектика, а спроба комплексно розкрити такий складний феномен, як лідер.

Політичний лідер -- це складний соціально-політичний та психологічний феномен, що характеризується поліархічною системою кількісних і якісних параметрів. Аналіз його суті переконує, що поняття лідера й керівника можна розглядати як тотожні.

Суть цього поняття можна визначити через комплекс внутрішніх і зовнішніх чинників природно-біологічного, суспільно-політичного характеру. Спираючись на функціональне призначення політичного лідера - прийняття ним політичних рішень, можна провести типологізацію феномена лідера. Критеріями такої класифікації є:

1) потяг до влади (авторитарні і неавторитарні лідери);

2) джерела управління (лідери, керовані ізсередини і ззовні);

3) функції у політичній системі (лідери адміністратори, агітатори і теоретики);

4) політична активність (лідери правоносії, обсерватори, пробивні, пасивні);

5) ставлення до власної компетенції (лідери інноватори, координатори, консерватори, бюрократи, володарі, адміністратори).Можна сказати, що тільки від політичного лідера (керівника), його свідомості, вмотивованими чинниками, певного бачення залежить діяльність і ідеологія політичної партії, яку він очолює. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. Львів: Кальварія, 1996. С.150-154.



Розділ 3. Види політичних партій

Політичні партії відрізняються одна від одної походженням, місцем і роллю в політичній системі, соціальною базою, ідеологією, програмою і т. д.

Тому виділяють основні види політичних партій за такими критеріями:

За класовою визначеністю:

буржуазні, селянські,робітничі (у т. ч. комуністичні),соціалістичні соціал-демократичні. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. Київ, 1997. С.55-57.

За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т. ч. революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

За ставленням до влади: правлячі, (партії які здобули державну владу)опозиційні, (які протестують правлячим партіям)нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує).

За формами і методами правління та характером політичної поведінки: ліберальні, демократичні(конституційні) диктаторські, тоталітарні.(не конституційні).

За принципами організації та членства:елітарні,(певні категорії людей)масові.(вільний вступ членів, чисельні)

За місцем у системі влади: легальні,(законні) напівлегальні, нелегальні.(незаконні)

За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.

За віросповіданням: християнські,(партії які проповідують християнство) мусульманські.(партії які проповідують іслам). Піча В.М., Стеблич Б.А. Політичні партії в політичній системі суспільства. Львів, 1994. с.176

Деякі політологи виділяють партії: прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.



Розділ 4. Функції політичних партій

Функції політичних партій це основні напрямки їх впливу на суспільство і державу в цілому.

Суспільно-політична роль партій виявляється в їхніх функціях. У політології існують різні підходи щодо обсягу, змісту і суті функцій політичних партій. Американський політолог Дж. Брайс виділяє такі функції партій:

· підтримка одностайності між членами партії;

· рекрутування нових прихильників;

· стимулювання ентузіазму виборців, акцентуючи увагу на численності партії та важливості її мети;

· інформування виборців про політичні питання, які вирішує партія, про особисті достоїнства вождів і недоліки суперників;

· відбір кандидатів на певну посаду.

· У політології фігурують й інші функції партій:

· організація громадської думки з питань, які торкаються життєвих інтересів нації;

· мобілізація виборців навколо партійних кандидатів;

· виховання громадської думки і дедалі активніше виконання партіями загальноосвітньої ролі в процесі політичної соціалізації;

· забезпечення неперервності політичних зв'язків між парламентом і народом;

· формування разом з іншими політичними інститутами механізму державного і громадського управління, забезпечення стабільності влади;

· створення сприятливих умов для послідовної зміни складу уряду за дво- і багатопартійної системи. Політологія: підручник за ред. О.В. Бабкіна, В.П. Горбатенка. Київ: ВЦ «Академія». 2003. 328-340с.

Особливу роль у життєдіяльності партії відіграє функція політичного рекрутування (кадрова). Вона передбачає підбір і висунення кадрів як для партії, так і для інших організацій, які належать до політичної системи, у тому числі

висунення кандидатів у представницькі органи влади й у виконавчий апарат держави. Авторитет партії в суспільстві залежить від того, наскільки ефективно вона реалізовує функцію вироблення політики і здійснення політичного курсу. Обсяг і ефективність реалізації цієї функції залежить від місця партії в політичній системі. Дюверже М. Политические партии. Москва, 2007. 160-181с.

Отже, до основних функцій партій належать:

· Соціальна. (З'ясування, формулювання і обґрунтування інтересів великих суспільних груп).

· Активізації та об'єднання. (Представлення інтересів великих суспільних груп на державному рівні).

· Ідеологічна. (Формування ідеології та політичних доктрин: теоретичних концепцій, партійної програми, оцінок подій, закликів, соціально-політичних стратегій тощо).

· Політична. (Участь у формуванні політичних систем, їх спільних принципів, компонентів; участь у боротьбі за владу в державі і формування програм її діяльності).

· Управлінська. (Участь у здійсненні державної влади).

· Електоральна. (Організація політичної боротьби, спрямування її в цивілізоване русло).

· Виховна. (Інституалізація політичних конфліктів; формування громадської думки; політичне виховання суспільства або його частини).

· Кадрова. (Формування політичної еліти: підготовка й висунення кадрів для апарату держави, керівників громадських організацій, зокрема профспілок; рекрутування та соціалізація нових членів). Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: підручник. 9-те вид., перероб. і допов. Львів: Край, 2007. С.76.

· Становлення багатопартійності в сучасній Україні. Перспектива утворення партійної системи.



Розділ 5. Становлення та тенденції розвитку політичних партій в Україні.

Політичні партії в різних країнах за соціальною спрямованістю програм і діяльності є такі: демократична, лейбористська, ліберальна, комуністична, консервативна, соціалістична, соціал-демократична та ін. Посилюється значення партій, програми яких створено на релігійних засадах: християнсько-демократичні, християнсько-соціальні, ісламські й інші аналогічні партії, що орієнтуються на католицизм, протестантизм, іслам та інші релігії. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. 4-те вид., Київ: Алерта, 2016. С.95.

З проголошенням у колишньому СРСР, у тому числі в Україні, політики перебудови, почали створюватися політичні структури, які спершу обстоювали послідовну соціалістичну демократію, а відтак -- просто демократію, зосереджуючись на культурно-просвітницькій діяльності (Український культурологічний клуб у Києві 1987 p.), товариство Лева та молодіжний дискусійний політклуб у Львові, 1987 p.). Згодом почали формуватися організації політичного спрямування.

У становленні української багатопартійності виділяють три етапи:

1. Допартійний етап (з весни 1988 р. до весни 1990 p.).

На цьому етапі виникають політизовані й політичні організації, що своєю діяльністю підготували умови і дали поштовх процесові творення партій. Розпочався він зі створення в березні 1988 p. Української Гельсінської спілки (УГС), яка першою заявила про необхідність побудови самостійної української держави. У тому ж році виникли Демократичний союз та Народна спілка сприяння перебудові. А в січні 1989 p. відбувся перший з'їзд Українського християнсько-демократичного фронту, через рік -- установча

конференція Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, дещо пізніше -- Українського товариства "Меморіал". Політичне життя активізувалося після опублікування 16 лютого 1989 р. у газеті "Літературна Україна" проекту програми сприяння перебудові Народного Руху України (НРУ). У вересні 1989 р. в м. Києві відбувся установчий з'їзд НРУ як політизованого громадського об'єднання, у жовтні заявила про себе нечисленна, але надрадикальна Українська національна партія.

2. Етап початкової багатопартійності (кінець 1990 p. -- до подій 19--24 серпня 1991р.).

Восени 1990 p. політичний спектр України розширили Селянський Союз України, Народна партія України, Ліберально-демократична партія України. У грудні 1990 p. члени КПРС, які утворювали демократичну платформу в тодішній КПУ, створили Партію демократичного відродження України (ПДВУ), тоді ж відбувся установчий з'їзд Демократичної партії України (ДПУ).

3. Посткомуністичний етап (від серпневих подій 1991 p. до виборів до Верховної Ради України в березні 1994 p.).

Відзначається принципово новими політичними і соціально-економічними умовами. Після серпневих подій 1991 p. КПРС та її регіональне відділення в Україні КПУ були заборонені. 24 серпня 1991 p. було проголошено незалежність України, що уможливило демократичні перетворення в ній. Процес творення партій отримав нові можливості й стимули. У вересні 1991 p. відбувся установчий з'їзд Ліберальної партії України (ЛПУ), у жовтні -- установчий з'їзд Соціалістичної партії України (СПУ). На основі Української міжпартійної асамблеї було створено Українську Національну Асамблею (УНА).У 1992 р. в Києві було створено Українську консервативну республіканську партію (УКРП), Християнсько-демократичну партію України (ХДПУ). Внаслідок об'єднання Української національної та Української народно-демократичної партії утворилася Українська

національна консервативна партія (УНКП). Активно виникали нові партії в 1993--1994 pp., серед яких Народний Рух України (НРУ), Комуністична партія України (КПУ). Політологія: підручник за ред. О.В. Бабкіна, В.П. Горбатенка. Київ: ВЦ «Академія». 2003. 360с.

Сучасна Україна має багатопартійну систему, і на 18 січня 2017 року в Україні офіційно зареєстровані 352 політичні партії.

. За результатами виборів, до Верховної Ради VIII скликання за партійними списками проходять шість політичних партій: «Народний фронт» -- 22,14 %, Блок Петра Порошенка -- 21,82 %, "Об'єднання «Самопоміч» -- 10,97 %, «Опозиційний блок» -- 9,43 %, Радикальна партія Олега Ляшка -- 7,44 %, ВО «Батьківщина» -- 5,68 %. Решта партій не подолали 5 % бар'єр для входження до парламенту. Політичні партії//Вікіпедія: віл. енцикл. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення: 29.10.17).

Правовий статус політичних партій в Україні регулюється Конституцією України (ст. 36-37), Законом "Про політичні партії в Україні" (2001 р.), а також іншими законами України.

Згідно з цими законами політичні партії є рівними перед законом. Вони мають право брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України, а також здійснювати інші заходи. їм гарантується свобода опозиційної діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій і їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених законом. Членами партій в Україні можуть бути тільки її громадяни, яким

виповнилося 18 років. Певним категоріям працівників (суддям, працівникам прокуратури, органів внутрішніх справ, Служби безпеки

України, органів Державної податкової служби, військовослужбовцям) заборонено бути членами будь-яких партій. Статути і програми політичних партій повинні відповідати Конституції країни і чинному законодавству, інакше забороняються їх утворення і діяльність. Забороняється утворення партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалення міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини, здоров'я населення. Про політичні партії в Україні: закон України від 05.04.2001 з наст змін. і доп. № 2365- ІІІ//База даних «Законодавство України»/Верховна Рада України. URL: http://zakonrada.gov.ua/laws/show/2365-14 (дата звернення: 29.10.17).



Висновки

У процесі роботи було сформульовано уявлення про суспільно - правовий статус політичних партій, визначено сутність, основне поняття, ознаки і функції політичних партій, надано класифікацію політичним партіям держави. Необхідно зауважити, що політичні партії є невід'ємним складовим елементом демократії, заснованої на засадах політичного плюралізму, непорушності прав та свобод людини і громадянина, насамперед -- гарантій політичної свободи. Особлива роль політичних партій у політичній системі сучасних економічно розвинених країн приводить до того, що сама сутність цих політичних систем часто визначається зарубіжними політологами як «правління політичних партій або як «партійна демократія».

Непересічна роль політичних партій в організації та здійсненні політичної влади передбачає порівняно з іншими видами об'єднань громадян певні особливості правового регулювання їх становища та діяльності.

Функції політичних завдань, політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво і політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава -- зворотний зв'язок із суспільством.

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Прийнятий Верховною Радою Закон України "Про об'єднання громадян" є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які

б чітко парламентських виборів, і вжити необхідних заходів для державної підтримки виборчих кампаній.

Визначною подією у розвитку демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції, що сприятиме розвиткові громадянського суспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізації принципу поділу влад. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій України.

Крім того, політичний процес в нашій країні свідчить про те, що партії залишаються реальністю сучасності, їх потенціал ще не вичерпаний, й ще багато десятиріч вони виступатимуть головним об 'єктом політики.

визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами .



Список використаних джерел

1. Бебик В.М. Політологія для політика і громадянина: монографія. Київ: МАУП, 2003. С.199-212.

2. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. Київ, 1997. С.11-57.

3. Дюверже М. Политические партии. Москва, 2007. 544с.

4. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. Львів: Кальварія, 1996. С.130-154.

5. Лемак В. Політичні партії як інститут громадянського суспільства://Право України.2010. №7. С.18-23.URL: https://pravova.com.ua/ua/store/pravoukr/pravoukr_2010_7.pdf(дата звернення 29.10.17).

6. Піча В.М., Стеблич Б.А. Політичні партії в політичній системі суспільства. Львів, 1994. 532с.

7. Політичні партії//Вікіпедія: віл. енцикл. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення: 29.10.17).

8. Політологія: підручник за ред. О.В. Бабкіна, В.П. Горбатенка. Київ: ВЦ «Академія». 2003. 528с.

9. Про політичні партії в Україні: закон України від 05.04.2001 з наст змін. і доп. № 2365- ІІІ//База даних «Законодавство України»/Верховна Рада України. URL: http://zakonrada.gov.ua/laws/show/2365-14 (дата звернення: 29.10.17).

10. П.М. Основи загальної теорії права і держави: підручник. 9-те вид., перероб. і допов. Львів: Край, 2007. С.73-76.

11. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. 4-те вид., Київ: Алерта, 2016. С.93-95.

Размещено на Allbest.ru

...