Суспільство на авансцені. Інклюзивність та інноваційність як характеристики легітимності публічної влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУСПІЛЬСТВО НА АВАНСЦЕНІ. ІНКЛЮЗИВНІСТЬ ТА ІННОВАЦІЙНІСТЬ ЯК ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЕГІТИМНОСТІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ

Яковлева Л. І., кандидат політичних наук, доцент,

докторант кафедри регіональної політики

та публічного адміністрування

ОРІДУ НАДУ при Президентові України

Анотація

Статтю присвячено дослідженню легітимності публічної влади. На основі теорії влади як генералізованого засобу комунікації (Н. Луман) визначено такі характеристики легітимності, як інноваційність та інклюзивність. Відзначено, що феномен легітимності пронизує відносини між державою та громадянським суспільством, змістовно наповнюючи комунікацію влади та громадян, адже влада потребує суспільної підтримки, а громадяни вимагають від влади ефективності. У ньому поєднується як ставлення громадян до соціального порядку так і сприйняття окремих політичних лідерів, уявлення про інститути та участь у діяльності соціальних та політичних організацій. У тезаурусі сучасної політичної науки легітимність виступає інтегральним поняттям, сутність якого розкривається через дослідження комунікативного, інституційного та організаційно-правового вимірів діяльності публічної влади.

Ключові слова легітимність влади, публічна влада, ге- нералізовані засоби комунікації, інклюзивна легітимність, інноваційність влади.

Annotation

The article is devoted to the study of public power legitimacy. The following characteristics of legitimacy, such as innovation and inclusiveness, are defined on the basis of the theory of power as a generalized meaning of communication (N. Luhmann). It is noted that the phenomenon of legitimacy permeates the relationships between state and civil society, meaningfully filling the communication of power and citizens, since power needs public support, and citizens demand efficiency from government. This phenomenon combines both the attitude of citizens towards social order and the perception of individual political leaders, the notion of institutions and the participation in the activities of social and political organizations. In the thesaurus of modern political science, legitimacy is an integral concept, the essence of which is revealed through the study of communicative, institutional, organizational and legal dimensions of the activities of public power.

Keywords: legitimacy of power, public power, generalized means of communication, inclusive legitimacy, innovation of power.

Постановка проблеми

Проблема легітимності публічної влади є однією із визначальних у політичних відносинах. Легітимна публічна влада здатна не лише ефективно урядувати, сприяти урегулюванню гострих політичних конфліктів, а і виступати джерелом соціальної солідарності. Особливо ця «здатність» «навичка» легітимності є актуальною для перехідних суспільств, адже у періоди важких соціально-політичних та економічних трансформацій посилюється атомізація соціуму, виникають нові лінії розподілу, загострюються протиріччя між різними соціальними групами.

У науковому дискурсі (передусім, - політологічному) досить значна увага приділяється легітимності тих, хто володарює. Серед різноманітних досліджень рейтингів підтримки політичних та державних діячів, рівня довіри та результатів електоральних кампаній легко загубити справжні причини ставлення громадян до політиків. Натомість, сучасне українське суспільство потребує відповіді на питання щодо сутності легітимного панування, джерел та характеристик легітимності публічної влади у цілому, а не окремих її представників (індивідуальних акторів та/або політичних партій). Це можливо лише за умов зміни дослідницької перспективи: на авансцену аналізу легітимності публічної влади має вийти суспільство, а не окремі професійні політичні актори.

Один із дослідників творчості Н. Лумана порівняв німецького соціолога із Гамлетом, який змінює маски, граючи декілька ролей, але не може зійти зі сцени й дивитися п'єсу «Суспільство» з партеру [8]. Він стає актором і спостерігачем одночасно, залучаючи до вистави усе більше глядачів. За аналогією, теорія легітимності публічної влади, яка виходить із луманівської інтерпретації влади як генералізованого засобу комунікації, має у центр дослідження розмістити суспільство, соціальний порядок та соціальні інтеракції.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Пошук соціальних основ, ідеологічних та політичних джерел легітимності влади розпочав М. Вебер у класичному дослідженні легітимності соціального порядку [1]. Визначення М. Вебером легітимного соціального порядку в якості передумови легіти- мності влади заклало фундамент для досліджень феномену легітимності «...на манівцях» [2, с. 8] теорії суспільства. У працях І. Попової робиться наголос на необхідності подолання обмеження розуміння легітимності як суто політичного феномену. Її роботу «Соціологічний підхід до дослідження легітимності та легітимації. До постановки проблеми» [4] присвячено розвитку ідей М. Вебера щодо легітимності соціального порядку та визначенню сучасних напрямків дослідження легітимності через звернення до теорій С. Солника, Ю. Габермаса, Ч. Міллса, П. Бергера та Т Лукмана [4, с. 274]. Наголошуючи, що з метою легітимації соціального порядку використовуються символічні універсуми, І. Попова визначає пріоритет прав і свобод людини як максими, відносно якої усі інші обгурнтування легітимності є вторинними. Саме права і свободи людини є фундаментом легітимності влади у плюралістичному демократичному суспільстві. У праці Н. Лумана «Влада» [2] пропонується оригінальна концепція влади як символічно генералізованого засобу комунікації. Спираючись на розробки цих та інших вчених, у статті визначено інклюзивність та інноваційність як необхідні характеристики легітимної влади, яких вкрай потребує українське суспільство.

Мета статті - визначити характеристики легіти- мності публічної влади на основі інтерпретації влади як генералізованого засобу комунікації.

Виклад основного матеріалу дослідження

«Легітимність» належить до ключових понять політичної науки. Без розуміння легітимності, раціонального застосування поняття легітимності до аналізу загальних процесів та окремих явищ, організацій та інститутів, індивідуальних та колективних акторів неможлива наукова оцінка усіх соціальних, економічних та політичних перипетій, які відбуваються на пострадянському просторі.

Натомість, для адекватного вимогам часу дослідження легітимності та процесу легітимації необхідно дотримуватись певних вимог, долати проблеми та прогалини, які ще й досі обмежують теоретичні пошуки. Зокрема, фундаторка одеської школи соціології І. Попова, говорячи про поняття «легітимності» наголошувала на двох небезпеках.

По-перше, «...уся складність і глибина аналізу легітимності та пов'язаних з нею явищ вислизають від дослідника, якщо аналіз не виходить за межі політології або обмежується рамками політичної соціології...» - зазначала дослідниця [4, с. 274]. Дійсно, звуження предметного поля досліджень легітимності лише до аналізу дій політиків, відносин у владних кабінетах і, навіть у кращому випадку, порівняння із зарубіжним досвідом або апеляції до нормативних моделей обмежує розуміння причин легітимації/де- легітимації політика, політичного інституту, держави тощо. У фокусі сучасних досліджень легітимності на пострадянському просторі має знаходитись весь комплекс відносин між суспільством, владою та елітою (передусім, процеси соціалізації, формування ідентичностей та соціального порядку, інститути освіти, права, моралі, релігії тощо). При цьому, мова йде не тільки і стільки про політичну еліту; і не лише про еліту у функціональному сенсі цього терміну (як тих, хто править, здійснює владу), а й у ціннісному: кращих, освічених та відповідальних представників різних соціальних груп. Це «лідери думок», які займають активну життєву та політичну позицію, впливаючи на формування громадської думки у групах та спільнотах.

По-друге, йдеться про неправомірність ототожнення «легітимності» та «легальності». І. Попова зазначає: «У разі ототожнення понять «легальності» і «легітимності» сенс останнього збіднюється, що обмежує можливості опису і аналізу багатоманітних аспектів різних суспільних інститутів, і зокрема інституту політичної влади» [4, с. 275-276].

Приклад розгортання розуміння легітимності від «...сприйняття права» до процесу комунікативної взаємодії між владою та громадянами («публікою», суспільством тощо) знаходимо в одній з Енциклопедій, автори якої дають наступне визначення легі- тимності: «легітимність (лат. legitimus - відповідний до закону, правовий) - правова категорія, що відображає зв'язок інтересів людей з їхньою внутрішньою оцінкою, зумовленою особливостями світосприйняття, системи цінностей, переконань, суспільної думки, морально-психологічних чинників, традицій, повсякденних звичок тощо. У вузькому розумінні легітимність означає підтримку, позитивне ставлення, довіру або визнання авторитету влади та державно-правових інститутів суспільною думкою, населенням країни загалом (або великими його групами). Вона є наслідком сприйняття права. З часом обсяг змісту цього терміна розширився і легітимність почала означати не лише законність походження та способу встановлення влади, а й такий її стан, за якого громадяни (піддані) держави визнають право даної влади диктувати їм той чи іншій спосіб поведінки. » [5, с. 13].

В історії політичної думки відмова від ототожнення легітимності та легальності та перехід від легального насильства до легітимного панування пов'язується із працями М. Вебера. Відтоді не стільки здатність влади застосувати насильство чи норми права з метою примусити громадян до покори, а, передусім, добровільна згода громадян із діями влади щодо створення та підтримки соціального порядку стає основою легітимності та проявляється у подальших інтерпретаціях цього феномену. А оскільки у суспільстві існують різні соціальні групи, великі й малі, у яких є власні інтереси, то легітимність влади напряму залежить від того, яка кількість громадян підтримує владу у конкретний момент розвитку політичного процесу.

Демократичний політичний режим потребує підтримки більшості населення (50% плюс 1 голос) раз на декілька років під час електоральних кампаній. Натомість, події у пострадянських суспільствах свідчать про можливу швидку втрату публічною владою підтримки, «хиткість» демократичної легітимності та очевидні недоліки «електоральної» легітимності. Зокрема, в Україні політичні сили, які здобували легальну перемогу під час електоральних кампаній 2004 та 2012 років швидко втрачали легітимність.

Політичне, символьне та фізичне протистояння легальної влади її більш легітимним революційним опонентам двічі завершувалось перемогою останніх. У ході революційних подій 2004 та 2013-2014 років легітимність нової влади передувала її легальному статусу. Еліти постфактум шукали шляхи узаконення влади, яка вже була легітимізована громадською думкою.

Варто погодитись із тим, що «Позитивна оцінка населенням політики влади і визнання ним правомочності правлячої еліти формуються та виявляються у фокусі суспільної думки, хоча легітимність може ініціювати і формувати не населення, а сама держава й політичні структури, що спонукають масову свідомість відтворювати позитивні оцінки діяльності правлячого режиму. Легітимність безпосередньо залежить від здатності влади створювати й підтримувати переконання людей у справедливості й оптимальності діючих політичних інститутів. Будь- які норми правового або неправового характеру суспільство може сприймати як несправедливі навіть за умови встановлення їх у передбаченому законом порядку та забезпечення виконання законними методами» [5, с. 13].

Тобто, дослідження легітимності не можуть обмежуватись лише аналізом того, чи знаходяться дії публічної влади у правовому полі. І це на відміну від легальності, яка означає саме відповідність активності публічної влади нормам діючого законодавства, потребує уваги з боку юриспруденції. Дії представників публічної влади можуть бути легальними, але не легітимними.

Для подолання цих небезпек, які обмежують розуміння легітимності, її дослідження з точки зору політичної науки, соціології, юриспруденції тощо мають обов'язково враховувати комунікативний вимір. Власною чергою, це передбачає акцентування дослідницької уваги на комунікативній теорії влади: особливостях соціальних відносин, селекцій повідомлень та диференціацій соціальних систем, соціальному порядку як передумові влади.

Н. Луман, який інтерпретує владу як засіб соціальної комунікації, говорить про необхідність «... розглядати владу на манівцях теорії суспільства.» [2, с. 8].

У дослідженнях легітимності це означає фокусування уваги, передусім, на легітимності соціального порядку, яка є фундаментом легітимності окремих представників публічної влади. Влада, як комунікативний засіб утворюється там, де метод селекції найкращої альтернативи дії, який здійснює один із партнерів виступає, водночас, мотиваційною структурою для дії іншого партнера.

Н. Луман визначає владу як «.обмеження простору селекцій партнера... Функція влади полягає якраз саме в тому, що влада встановлює можливі зчеплення подій абсолютно незалежно від волі підлеглого цій владі людини, яка вчиняє ті чи інші дії, бажає вона цього чи ні» [2, с. 22-23].

У будь-якому соціальному порядку для громадян наявні певні варіанти дій. Влада, встановлюючи та регулюючи можливість актуальних селекцій (вибору громадянами певних варіантів дій у тій чи інший ситуації) здатна адміністративно чи економічно обмежувати цей простір селекцій, примушуючи громадян до певного вибору дій. Тоді вона зрештою змушена буде вдаватись до насильства і втратить легіти- мність. У політичному вимірі це означає обмеження прав і свобод громадян, встановлення авторитарного чи тоталітарного політичного режиму.

Чи є інший варіант? Н. Луман пише: «Влада пропонує результати проведеного нею відбору і завдяки цьому має здатність впливати на селекцію дій (чи бездіяльності) підлеглих перед обличчям інших можливостей. Влада стає більш могутньої, якщо вона виявляється здатною добиватися визнання своїх рішень при наявності привабливих альтернатив дії або бездіяльності. Зі збільшенням свобод підлеглих вона лише посилюється. Владу тому слід відрізняти від примусу до будь-якої конкретної дії. У того, хто піддається примусу, можливості вибору зводяться до нуля» [2, с. 18].

Враховуючи вищенаведене, легітимною можна назвати таку владу, яка в сучасних умовах створює альтернативи для вибору громадян, а не обмежує їх; розширює простір селекцій, а не змушує обирати одну. Справжня місія легітимної публічної влади не примушувати громадян до покори (тобто не панувати у термінології М. Вебера) на основі традиційного, харизматичного або раціонально-легального типів, а створювати альтернативи для самостійного вибору громадянина. Публічна влада в умовах інклюзивної демократії стає не причиною того чи іншого вибору громадян, а його каталізатором. На думку Н. Лумана «.опис влади того, хто нею володіє, не вичерпується визначенням можновладця в якості причини або в якості потенційної причини. Швидше, владу можна порівняти з комплексною функцією каталізатора. Каталізатори прискорюють (або уповільнюють) хід тих чи інших подій. Вони змінюють час або ймовірність подій... вони створюють виграш у часі - фактор, який для структури комплексних систем завжди виявляється критичним» [2, с. 24].

Легітимна публічна влада у своїй діяльності акцентує увагу переважно не на управлінській функції, а зосереджується на виконанні прогностичної функції: вона має передбачити політичні та економічні тренди і створити умови для вибору інноваційної моделі суспільного розвитку.

Легітимність публічної влади у сучасних умовах неможливо забезпечити примусом (загрозою насильства) і вона не вичерпується легальністю процедур обрання влади та її діяльності. Адже, політологічна реконструкція процесу забезпечення легітимності публічної влади на різних етапах світової політичної історії переконливо доводить важливість сакральних та раціональних, індивідуальних та колективних, аристократичних та демократичних «джерел» влади [7, с. 40 ]. Усі вони сприяли економічній модернізації та політичній демократизації європейських суспільств і не втратили вагу у процесі забезпечення легітимності демократичної влади.

Набуття легітимності публічної влади відбувався під впливом багатьох факторів: римського права та християнської цивілізації, ринкової економіки, політичної ідеології та масової культури. Процес наукового осмислення феномену легітимності влади та формулювання вимог до легітимної публічної влади також пройшов значний шлях: від концепцій ідеальної держави Платона та змішаного правління у «по- літії» Аристотеля до теорії суспільного договору та розподілу влади.

Розуміння легітимності публічної влади у сучасному науковому дискурсі напряму залежить від того, як визначається сутність самої влади. Н. Луман зазначає, що «...найважливіша новація теорії засобів комунікації в порівнянні зі старими теоріями влади полягає в тому, що вона розуміє феномен влади на основі відмінності між кодом і процесом комунікації і тому не схильна приписувати владу як певну якість або здатність жодному з партнерів владних відносин. Влада є керована кодом комунікація» [2, с. 29].

Інтерпретація влади як символічно генералізо- ваного засобу комунікації, дозволяє сфокусувати увагу на горизонтальних зв'язках, які формують соціальний порядок та подолати обмеження розуміння влади як вертикальної структури та владних повідомлень, спрямованих «зверху - вниз»: від можновладців до суспільства.

У свою чергу, це відкриває можливість для подолання проблем делегітимації влади, пов'язаних із пануванням можновладців над підданими, відчуженням влади від громадян та бюрократією як опосередковуючою організацією. У роботі «Сучасна демократія: нариси становлення» О. Салмін [6] досліджує вертикальний вимір демократії, як відносини між «верховною» владою та громадянським суспільством. В якості прикладу, який ілюструє необхідність урахування горизонтального виміру влади як у політичній діяльності так і у політологічній рефлексії, він наводить події Французької революції. У той час влада ще не вкорінилась у просторі громадянського суспільства, а, будучи зосередженою у руках монарха та бюрократії, домінувала над суспільством. О. Салмін наводить думки щодо причин революційних подій Ф. Тютчева та К Маркса (що є цікавим вже само по собі). Ф. Тютчев пише: «... держава, революційна за принципом, тягне за собою суспільство, яке лише збунтувалось» [6, с. 291]. На думку К. Маркса, серед усіх причин революції 1848 року у Франції головною є те, що «.всякий спільний інтерес негайно відривався від суспільства, протиставлявся йому як вищий, загальний інтерес, виривався зі сфери самодіяльності членів суспільства і робився предметом урядової діяльності.» [6, с. 291]. Тобто, делегітимація влади відбувалась внаслідок протиставлення уряду та суспільства, через намагання «підмінити» важкі та тривалі трансформації соціального порядку революційною урядовою діяльністю. Урок революцій у тому, що легітимність уряду напряму залежить від визнання суспільством легітимності того соціального порядку, який цим урядом нав'язується. Якщо політичні зміни не відповідають тому соціальному порядку, який формується громадянами у процесі інтеракцій, то їх ініціатори втрачають легітимність.

У подальшому, розвиток демократії утворив дилему легітимності: громадяни обирають політиків та партії на виборах, натомість реальна влада у державі знаходиться у руках бюрократів, які не беруть участь у виборах й не потребують підтвердження легіти- мності власних дій від громадян.

Саме тому на даному етапі забезпечення легіти- мності публічної влади потребує передусім, іннова- ційності та інклюзивності. Інклюзивність означає забезпечення для усіх громадян можливості свободи вибору та рівного доступу до ресурсів, простору наявних селекцій та створення нових зв'язків. Тут можна провести паралелі між концепцією «інклюзивної легітимності» та теорією «суспільства відкритого доступу», яка належить нобелівському лауреату Д. Норту. Він наводить характеристики суспільства відкритого доступу: «політичний та економічний розвиток... сильне і динамічне громадянське суспільство з великою кількістю організацій; більш крупний і більш децентралізований уряд; широке поширення безособових соціальних відносин, включно з верховенством права, захистом права власності, справедливістю і рівністю» [3, с. 54]. Суспільство відкритого доступу сприяє розвитку через залучення максимальної кількості громадян та організацій до соціальних інтеракцій щодо важливих політичних питань, селекцій та розширення простору вибору для кожного з них на основі рівності. Так само інклюзивна легітимність через відкритість доступу громадян до влади забезпечує легітимний соціальний порядок, який структурує усі соціальні відносини та легітимізує владу.

Щодо інноваційності, як характеристиці легі- тимності публічної влади в умовах глобалізації й демократизації, то за допомогою комунікації влада має ініціювати нові можливості розвитку для громадян, не лише вітворювати соціальний порядок, а й створювати нові відносини у просторі соціальної взаємодії, пропонувати новий порядок денний для суспільства та різних соціальних груп, з яких воно складається. Влада не може бути легітимною, якщо вона обмежує простір селекцій для громадян. Навпаки, за Н. Луманом «.влада являє собою шанс підвищити ймовірність виникнення спочатку неймовірних селективних зв'язків» [2, с. 24].

Висновки

Таким чином, одне із основних завдань влади, як символічно генералізованого комунікативного засобу полягає у створенні нових можливостей вибору для індивідів, соціальних груп та суспільства у цілому.

У цьому сенсі потреба в інноваційності та інклю- зивності для забезпечення легітимності публічної влади на сучасному етапі є продовженням вимоги щодо розподілу влади, сформульованої класиками політичної думки у XVII - XVIII століттях. І якщо розподіл влади у свій час сприяв подоланню деспотизму, як потенційно необмеженої влади, то в умовах глобалізації зберегти демократичну легітимність публічної влади можна лише за допомогою інклю- зивності та інноваційності.

Список використаних джерел

1. Вебер, М.,20016. `Хозяйство и общество: очерки понимающей социологии [Текст]: в 4 т.', М.: Изд. дом Высшей школы экономики, Т. I, Социология, 445 с.

2. Луман, Н., `Власть'. 2001, М.: Праксис, 256 с.

3. Норт, Д., Уоллис, Дж., Вайнгаст, Б. 2001. `Насилие и социальны е порядки. Концептуальные рамки для интерпретации письменной истории человечества', М.: Изд. Института Гайдара, 480 с.

4. Попова, ИМ., 2011. `Социологический поход к исследованию легитимности и легитимации. К постановке проблемы'. Ирина Марковна Попова: Memoria / сост.: М.Б. Кунявский, Е.В. Лисиенко, О. Р. Лычковская, Одесса: Астропринт, С. 274 - 302.

5. Резнік, ВС., 2016 `Легітимність'. Енциклопедія сучасної України, К.: Ін-т енцикл. дослідж. НАН України, Том 17, 823 с.

6. Салмин, АМ., 1997. `Современная демократия: очерки становлення', М.: Изд. «Ad Margi- nem», 447 с.

7. Яковлева, ЛІ., 2018. `«Дамоклів меч» влади: чинники легітимності в античних Афінах'. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право, Київ, № 1, С. 4045.

8. Schwanitz, D.,1996. `Verlorene Illusionen', Soziologische Revue, Volume 19, Issue 2, Pages 127-136,. [online] Доступно: DOI: https://doi. org/10.1524/srsr. 1996.19.2.127

Размещено на Allbest.ru