Теоретико-методологічні підходи концептуалізації проблеми "політизації етнічності" як питання етнополітики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологічні підходи концептуалізації проблеми «політизації етнічності» як питання етнополітики

Дубова С.В.

кандидат історичних наук, головний консультант, Національний інститут стратегічних досліджень (Україна, Київ)

Метою дослідження є вивчення основних підходів до поняття «політизація етнічності», а також виокремлення основних ознак та складових цього процесу. Зроблено висновок, що домінуючими підходами до вивчення «політизації етнічності» є політико-інституційний (наявність або відсутність фактору етнічності в офіційних документах) та економічний (бажання етнічних груп та їх лідерів отримати доступ до ресурсів), або їх поєднання. В якості основних складових політизації етнічності виступають етнічна ідентичність; історичний та політичний контекст; етнічні спекулянти; діяльність мас-медіа; посилення політичної риторики. До ключових ознак можуть бути віднесені: посилення етнічної риторики в політичній сфері; електоральна підтримка проетнічних партій; відкрита політика дискримінації. Водночас ці ознаки мають бути додатково конкретизовані і доповнені регіональними коефіцієнтами.

Ключові слова: етнічність, політизація, національні меншини, етнополітика, права.

The purpose of the study is to study the main approaches to the concept of «politicization of ethnicity», as well as to identify the main features and components of this process. It is concluded that the dominant approaches to the study of «politicization of ethnicity» are political-institutional (presence or absence of ethnicity factor in official documents) and economic (desire of ethnic groups and their leaders to access resources), or a combination of them. Ethnic identity is the main component of the politicization of ethnicity; historical and political context; ethnic speculators; activities of the mass media; strengthening political rhetoric. Key features include: strengthening ethnic rhetoric in the political sphere; electoral support for pro-ethnic parties; open discrimination policy. At the same time, these characteristics should be further specified and supplemented by regional coefficients.

Keywords: ethnicity, politicization, national minorities, ethno-politics, rights.

Актуальність. Етнополітичні конфлікти (граничною формою яких є збройні конфлікти) продовжують залишатись важливою складовою міжнародних відносин та внутрішньополітичної безпеки держав. Остання декада ХХ століття відмічалась різким збільшенням кількості етнічних конфліктів майже у всіх регіонах світу, а самі конфлікти все частіше набували форм збройного протистояння з ознаками геноциду за етнічною ознакою. ХХІ століття характеризується іншою тенденцією - посиленням латентності таких конфліктів, зростанням сепаратистських рухів побудованих за етнічною складовою (при цьому із посиланням на норми міжнародного права в частині прав народів на самовизначення). Цьому, зазвичай, передує поступове (або в окремих випадках - стрімке) загострення етнополітичної ситуації в країні, яке базується на політичній мобілізації етнічних спільнот (товариств). Така мобілізація часто є не стільки результатом природного і поступового усвідомлення етносу як самостійної одиниці, скільки намаганням тих чи інших політичних суб'єктів використати потенціал такої мобілізації для досягнення власних політичних цілей, навіть шляхом порушення миру та злагоди в державі, знищення її внутрішньополітичної стабільності та створення штучних протистоянь між представниками політичної нації.

У етнополітології цей процес штучного загострення дістав назву «політизації етнічності» (politicization of ethnicity).

Водночас, незважаючи на широке використання у науковій та публіцистичній літературі, поняття «політизація етнічності» (в деяких джерелах в якості синоніма використовується «етнічна політизація») та його сутнісні характеристики все ще залишаються маловивченими. Проблемою стає не тільки визначення самого поняття як виключно теоретичної конструкції, але й суто прикладного аспекту цього явища, що має безпосередній вплив на національну безпеку держави. Не менш складним є виявлення форм в яких відбувається «політизація етнічності», її складових, порогових значень політизації (для створення належної моделі індикаторів національної безпеки) - в цих питаннях зберігається значна варіативність, яка обумовлена специфікою вивчення етнічних конфліктів як таких (частіше за все дослідження етноконфліктологів базуються на кейсах конкретних країн, які слабко адаптовані для реалій інших регіонів чи держав).

Ступінь дослідженості проблеми. Проблематикою «політизації етнічності» активно займаються як закордонні, так і вітчизняні дослідники. Серед закордонних варто відмітити роботи Дж. Ротшильд, М. Мамдані, А. Божик-Роберсон, Р. Хашмі, Г. Маджід, Т. Гурр, С. Маттер, А. Вебер, В. Хаєрс та А. Флескен. З українських науковців варто виокремити праці О. Картунова, І. Кресіної, В. Нагірного, Т. Лупула, М. Вавринчука, Ю .Калиновського, О. Стогової.

Водночас в більшості цих досліджень поняття «політизації етнічності» (далі - ПЕ) розглянуті фрагментарно, а спільні підходи до форм реалізації ПЕ так і не було побудовано. Окремі спроби (наприклад в роботах А. Божик-Роберсон чи А. Вебера) здебільшого пов'язані з конкретними досліджуваними кейсами балканських країн, країн Африки чи Азійсько-Тихоокеанського регіону і слабко адаптовані для використання в інших політико-історичних умовах.

Отже метою статті є - опрацювання основних підходів до поняття «політизація етнічності», а також виокремлення основних ознак та складових цього процесу.

Виклад основного матеріалу. Складним питанням залишається сама концептуалізація кордонів і меж політизації, тобто більш чіткого розуміння того, що взагалі означає «політизація» і в чому вона виявляється.

Дж. Джозеф (Joseph S. Joseph) характеризує питання ПЕ як ситуацію, коли етнічні питання стають «важливими детермінантами внутрішніх та зовнішніх програм урядів, особливо при визначенні їх позицій та політики» [4, с. 71]. Схожим чином про ПЕ каже і Дж. Ротшильд. На його думку етнічна приналежність політизується відкрито, коли діючі особи формують «соціальні, культурні та економічні інтереси, образи, претензії, тривоги та прагнення» в етнічному відношенні та виносять ці претензії на політичну арену [Цит. за 8].

Водночас причини ПЕ все ще залишаються дискусійною категорією загального процесу ПЕ. Здебільшого мова йде про два панівні підходи.

Перший ґрунтується на тому, чи закріплена правовими або політико-правовими документами в суспільстві дискримінація (як негативна, так і позитивна) певних груп за етнічною ознакою. Так, К. Оствальд (Kai Ostwald) на прикладі Малайзії демонструє факт політизації малайської ідентичності, коли її представники законодавчо наділені додатковими правами (економічними, політичними, освітніми) - відтак приналежність до малайської етнічної групи має не лише культурно-особистісний вимір, але й політичний [5, с. 82]. Така дискримінація може виявлятись також в обмеженнях певних етносів займати керівні посади в армії, державній службі тощо.

Інший підхід має здебільшого економічний вимір - для його прихильників ПЕ це наслідок бажання різних етнічних груп в межах держави долучитись до розподілу державних ресурсів на свою користь. Так автори дослідження «Політизація етнічності» А. Вебер, В. Хаєрс та А. Флескен відмічають, що «ключові фактори [ПЕ] це жадібність та образа» які використовуються етнічними елітами «виходячи з їх раціональних інтересів для отримання доступу до... обмежених ресурсів» [8, с.10]. Аналогічної думки дотримується і Ф. Барт (Fredrik Barth), який акцентує увагу на тому, що причини політизації ідентичностей часто лежать у сфері економіки, а не у порушених культурних (або інших) правах [Цит. за 7]. Відомий дослідник етноконфліктів Т. Гурр (Ted Gurr) вважає, що основна причина політизації етнічних груп відбувається у тих випадках, коли вони відчувають тиск на їх економічні та політичні права, або здійснюють політичні заходи на підтримку своїх колективних інтересів. Між тим в багатьох випадках можна бачити, що причин для політизації є куди більше і далеко не завжди це пов'язано саме із порушенням прав [2]. Водночас важливим положенням теорії Т. Гурра є те, що порушення не обов'язково має відбуватись реально - мова йде швидше про очікування представників етнічних груп щодо того, якими мають бути їх законні права (що далеко не завжди співпадає із законодавчою базою в державі).

М. Мамдані (Mahmood Mamdani), аналізуючи питання ПЕ спробував поєднати ці два підходи. Він виділяє різні типи ідентичності, зокрема «культурну» та «економічну», але водночас підкреслює, що кожна з них може бути політизована при чому значна роль в цьому відіграє держава, якщо вона прагне ідентифікувати людину (громадянина) саме як представника певного етносу. М. Мамдані наполягає, що якщо той чи інший закон визнає (ідентифікує) громадянина представником тієї чи іншої етнічної спільноти, а державні органи взаємодіючи з ними враховують цю ідентифікацію, то етнічна ідентичність кожної людини стає здебільшого політичною, а не культурною чи навіть біологічною. Відтак відбувається політизація етнічності [6]. На його думку громади, де переважають культурні ідентичності побудовані за принципом спільної історії, в той час як для громад де переважають політичні ідентичності основою стає спільний проект майбутнього. В той же час в реальності така сепарація виявляється майже неможливою, адже часто саме спільна історія веде до поступової політизації груп. Тим більше, що політичні лідери, які планують використати ту чи іншу етнічну спільноту задля перерозподілу на свою користь державних ресурсів можуть цілеспрямовано інтенсифікувати дискусії про спільне минуле, сприяючи більшій єдності групи. На думку М. Мамдані, логічним наслідком такої діяльності стає поступова поляризація ідентичностей коли кожен учасник групи має робити бінарний вибір. Хоча М. Мамдані окремо не зупиняється на цьому питанні, але важливим для подальших досліджень в сфері політизації ідентичностей було б з'ясування чи така бінарна позиція формується лише навколо етнічних ідентичностей, чи, наприклад етнічної з одного боку та загальнодержавної з іншого.

Як вже зазначалось, дослідники також часто використовують поняття «політизації етнічності» не вказуючи конкретних ознак і складових цього процесу. Однак деякі спроби здійснити таку систематизацію здійснювались.

Так, американська дослідниця А. Божик-Роберсон (Agneza Bozic-Roberson) у своїй роботі «Політизація етнічності як прелюдія до етнополітичного конфлікту: Хорватія та Сербія у бувшій Югославії» [1] запропонувала власні складові процесу політиза- ції етнічності, які на її думку можуть стати основою для побудови системи «раннього сповіщення» про можливі проблеми в сфері міжетнічних відносин. В її підході ключову роль «політизатора» етнічностей відводиться «етнічним спекулянтам», які користуючись різними інструментами (переважно за допомогою мас-медіа та власної риторики) політизують етнічності в своїх інтересах (політичних, економічних, ідеологічних). Більше того, на її думку етнічні конфлікти різного рівня інтенсивності (від мирних до насильницьких) є результатом саме цілеспрямованої політизації етнічності (цей процес вона вважає загрозою для стабільності та безпеки держави, оскільки етнічність радикалізується та стає конфронтаційною), що здійснюється особливо легко в багатонаціональних суспільствах із економічними та політичними проблемами, а також недостатньо потужними державними інституціями. Дослідниця особливо підкреслює, що методологічно безперспективними є спроби наділити «етнічну приналежність» як таку певною політичною владою або руйнівним потенціалом - вони з'являються лише у випадку спрямованої політизації.

А. Божик-Роберсон виділяє низку складових, використання яких веде до поступової політизації етнічності (часто - як посилення або конструювання націоналістичних настроїв у певної етнічної групи), а отже - до загострення міжетнічних відносин і як фінал - до можливого етнічного конфлікту. До таких складових відносяться:

Етнічна ідентичність. Її складовими є культура, релігія, будь-які державні традиції (якщо група мала власну державність раніше), історичні події (передусім ті, які відображені у політичних міфах символах, героїчних епосах та літературі). Мета політичних суб'єктів, що мають на меті політизувати етнічність - загострити (підкреслити) самобутність спільноти, її відмінності від інших етнічних спільнот і, як наслідок, створити чіткі та тривалі психологічні кордони між різними групами. В ідеалі - створення жорстких бінарних ідентичностей, що унеможливлюють інтеграцію представників спільноти в життя держави або місцевості.

Історичний та політичний контекст. Історичні події, які стосуються розвитку тієї чи іншої етнічної групи/спільноти, можуть стати додатковим аргументом у випадку політизації етнічності такої групи. Складні чи суперечливі події минулого, питання визвольного руху (чи навпаки - колонізаторське минуле групи, яка в подальшому втратила панівну роль на певній території). Крім того, важливими є загальні політичні події в певній історичній ретроспективі, що відбуваються в країні або ж спроби побудови загальнодержавного історичного наративу, яку етнічна група вважає несправедливим.

«Етнічні спекулянти» (Ethnic Entrepreneurs). На думку А. Божик-Роберсон «етнічні спекулянти» з'являються або як наслідок вже сформованого протистояння між різними етнічними групами, або коли такі особи відчувають, що «ситуація в етнічній спільноті дозволяє використати її у власних інтересах, стати джерелом їх політичної легітимності, а отже і джерелом влади та доступу до ресурсів» [1, с. 49]. Стандартною стратегією таких «спекулянтів» стає переконання представників спільноти у неадекватності чинних державних інститутів інтересам спільноти, загострення протиріч із владними структурами. На противагу цьому вони висувають новий інституційний порядок денний, більш сприятливий з точки зору перерозподілу державних ресурсів на користь етнічної спільноти. Ще однією важливою стратегією «етнічних спекулянтів» стає формування відчуття розчарування у державних діячах, державних інститутах, державній політиці, що згідно з теорією Т Гурра лише збільшує агресію етнічних груп проти джерела розчарування. Авторка підкреслює, що «етнічні спекулянти» це не чинні політики чи політичні лідери, а особи, які до того моменту не мали влади чи доступу до розподілу ресурсів, але прагнуть використати етнічний фактор як інструмент реалізації своїх власних інтересів. На її думку, виразною характеристикою таких «спекулянтів» є «опортуністичне та саморекламуюче лідерство за рахунок емоційно вразливих груп населення» [1, с. 53] (під останніми, вочевидь, розуміються етнічні групи). Автори [8] додатково відзначають, що етнічні групи розглядаються такими «спекулянтами» (та не лише ними, але й традиційними політиками) як дешева (з точки зору ресурсів, які потрібно використати для її мобілізації) база для підтримки політиків під час виборів, адже їх позицію (напрям підтримки) простіше відслідкувати та спрямувати у власних інтересах.

Мас-медіа. А. Божик-Роберсон відмічає, що медіа продовжують залишатись однією з найбільш масових форм долучення широких верств громадськості до політики та політичного процесу. Крім того, медіа можуть інтерпретувати події, формувати контекст сприйняття певних новин. Саме ця спроможність медіа (доповнена часто не усвідомленим прагненням людей обирати для перегляду/читання ті медіа, які дотримуються тих же поглядів що і їх читачі) стає особливо важливою у багатоетнічних суспільствах, адже безпосередньо впливає не лише на поглиблення етнічної ідентичності певної групи, але й формує для неї образ «іншого», а отже має потенціал політизації етнічності.

Політична риторика. Спроможність наводити аргументи (часто - вибіркові) для обстоювання певної лінії чи позиції стає важливою складовою потенційної політизації етнічності. Готовність окремих політичних чи громадських діячів використовувати маніпулятивні форми риторики задля досягнення соціального контролю (впливу) на членів етнічних спільнот робить політичну риторику важливою складовою загального процесу політизації етнічності.

А. Божик-Роберсон у своїй роботі послідовно доводить, що ПЕ є негативним явищем, яке штучно конструюється або загострюється заінтересованими в цьому політиками чи громадськими діячами. Однак не всі дослідники визначають політизацію етнічності як цілеспрямований деструктивний процес, що інспірується певними лідерами у власних інтересах. Так індійські дослідниці Р. Хашмі (ЯвИата Баввё Иа^Иті) та Г Маджід (ОиЬИап Ма]ввсС) з Університету Панджабу вважають, що ПЕ є наслідком «неспроможності держави створити належні інститути, що можуть захистити етнічну приналежність членів суспільства. Якщо державі не вдається створити такі інститути, то це призводить до конфліктних ситуацій, коли одна група не відчуває себе в безпеці відносно домінуючої групи. Відчуття антагонізму, врешті решт, змушує етнічні групи висувати свої вимоги» [3, с. 319]. Вони наполягають, що в такій ситуації етнічні групи поступово стають суб'єктами політичного процесу, артикулючи бажання отримати політичні права (розширеного представництва в політичних та адміністративних установах, спільне використання та контроль над місцевими ресурсами, використанням певної мови як маркера ідентичності у навчанні та спілкуванні). Якщо ж влада відмовляє у розширені таких прав, то це веде до подальшого розгортання конфлікту і, в кінці кінців, призводить до політизації етнічних груп. Але дослідниці не намагаються аналізувати один з вірогідних наслідків такої можливої опортуністичної політики держави, якщо вона буде йти шляхом максимального сприяння інтересам певної етнічної групи - загострення міжетнічних відносин в наслідок незадоволення інших етнічних груп такою політикою держави, яка може сприйматися ними як дискримінаційна по відношенню до них.

Цікаву та цілісну модель процесу ПЕ запропонували автори [8], які виділили 3 базових індикатори ПЕ: етнічна риторика в політичній сфері, електоральна підтримка партій та відкриті політики ексклюзії (дискримінації). Для кожного з цих індикаторів запропоновано три рівні стану (низький, проміжний та високий рівень політизації):

Етнічна риторика в політичній сфері. Низький рівень політизації характеризується домінуючим політичним дискурсом, який підкреслює відсутність фактору етнічної приналежності як елементу політичного життя (політичної сфери) країни або ж акцент робиться на просуванні загальнонаціональної ідентичності. Також для низького рівня характерними є програмні політичні заяви та в політичній риториці відсутні посилання на етнічну приналежність. Проміжний рівень (тобто такий, який може свідчити про небезпеку політизації індикатора) характеризується появою етнічних претензій громадянського суспільства, однак які не стають частиною політичної сфери (політичного дискурсу). Для високого рівня політизації характерними є наступні ознаки: використання етнічних заяв в політичній сфері (використовуються політиками для виключення або мобілізації певних етнічних груп та базі їх етнічної ідентичності), висловлення обережних або неявних етнічних претензій, які характеризуються використанням специфічних (часто - принизливих або негативних) «кодових слів» (негативні слова, які є образливими для певної етнічної групи або нації і є при цьому зрозумілими широкому загалу), організоване етнополі- тичне насильство з метою захоплення та збереження політичної влади.

Електоральна підтримка партій. Виділяються лише два рівні - низький та високий. На низькому рівні етнічні групи не мають особливих політичних вподобань щодо партій і готові підтримувати будь- яку політичну партію країни. На високому рівні з'являються суто етнічні партії, які отримують підтримку від однієї чи декількох окремих етнічних груп і не підтримуються іншими етнічними групами.

Відкриті політики ексклюзії (дискримінації). Також характеризується лише двома рівнями - низьким та високим. Низький рівень - загалом реалізуються програми, які спрямовані на зниження значення конкретних етнічних ідентичностей та на посилення загальнонаціональної ідентичності. При цьому реалізується така організаційно-правова модель за якої надається рівний доступ до ресурсів незалежно від етнічної приналежності. На високому рівні права в державі розподілені за етнічною ознакою (наприклад: расове рабство, обмеження в політичних правах певних етнічних груп, вплив етнічного фактору на розподіл ресурсів тощо), а для певних етнічних груп встановлені обмеження щодо зайняття керівних посад в системі державної служби (в т.ч. збройних силах або інших сферах).

Зазначена вище модель дійсно може стати основою для розробки більш прикладних індикаторів внутрішньополітичної стабільності в контексті попередження етнополітичних конфліктів. Водночас для такої розробки вона має бути істотно доповнена і доопрацьована. Зокрема, кількість індикаторів, вочевидь, є недостатньою і не враховує всю множину відкритих чи прихованих політичних дій етнічних груп та їх лідерів. Крім того, характеристики рівнів є занадто широкими та неконкретними (відсутні кількісні показники та часові межі) для практичного опрацювання. Відсутність проміжних рівнів для двох останніх індикаторів не свідчить про їх відсутність де-факто, а швидше про складнощі щодо їх ефективного виявлення та концептуалізації. Також індикатори не враховують регіонального розподілу - зокрема, чи є рівнозначно небезпечними заявами про етнічну складову місцевих, регіональних та загальнонаціональних політиків? Вочевидь така модель має бути доповнена числовими індикаторами, що складаються з сукупності значень різної ваги.

Висновки

електоральний політизація етнічність

Домінуючими підходами до питання ПЕ є політико-інституційний та економічний. Перший акцентує увагу на наявності або відсутності фактору етнічності в урядових або політичних документах. Формування державної політики та відносин держави з її громадянами з врахуванням їх етнічної приналежності може вважатись ПЕ. За економічного підходу, ПЕ вважається похідною від бажання етнічних груп та їх лідерів отримати доступ до урядових (або регіональних ресурсів) задля їх перерозподілу на свою користь.

Незважаючи на спроби науковців виокремити інструменти (форми) та граничні показники ПЕ, вони все ще є недосконалими та лише частково ефективними. Водночас моделі ПЕ запропоновані, наприклад, А. Божик-Роберсон а також А. Вебер, В. Хаєрс та А.Флескен, можуть стати основою для подальшої конкретизації задля практичного використання в інтересах моніторингу внутрішньополітичної стабільності держави.

Перспективи досліджень проблеми полягають у створенні системи індикаторів моніторингу стану політизації етнічності.

Размещено на Allbest.ru