Деякі аспекти взаємодії громадянського та політичного суспільства в сучасній теорії політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі аспекти взаємодії громадянського та політичного суспільства в сучасній теорії політики

Постановка проблеми

В умовах швидких темпів демократизації сучасного світу відбувається пошук шляхів подальшого удосконалення суспільства, налагодження тісної взаємодії держави та громадянського суспільства, розширюється простір для виявлення та реалізації конструктивістської активності особистості в усіх сферах життєдіяльності. В період докорінної зміни ролі та значення громадянського суспільства, яке активно включається в складний комплекс суспільних відносин, аналіз взаємозв'язків громадянського суспільства і держави, економічної і політичної систем створюють поле теоретичної і практичної напруги, яке все більше притягає увагу вчених до цього аналізу.

Аналіз останніх досліджень. Основу класичного розуміння ідеї громадянського суспільства заклали Т Гоббс, Дж. Локк, Ш. - Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, А. Токвіль, А. Фергюсон. Концепції громадянського суспільства інтенсивно досліджувались зарубіжними вченими: Дж. Кіном, Ж. Керманом, Р. Фассаером, Дж. Александером, Е. Арато, Х. Арендт, Дж. Коеном, Л. Саламоном, Ч. Тейлором, Ф. Шміттером та ін. На вивчення діалектики взаємовідносин громадянського суспільства і держави спрямовані дослідження Б. Андресюк, О. Власюк, А. Грамчук, О. Задоянчук, Г Зеленько, О. Івченко, А. Колодій, В. Крисаченко, Я. Пасько, О. Полішкарова, М. Рябчук, А. Сіленко, В. Степаненко, В.Цвиха та ін.

Метою статті є історичний аналіз становлення ідеї громадянського суспільства та систематизація головних аспектів взаємодії громадянського та політичного суспільства в сучасній теорії політики.

Виклад основного матеріалу дослідження

Виникнувши ще за часів Античності, ідея громадянського суспільства змінювалися, в залежності від ступеня розвитку та взаємодії громади та держави.

Ідея громадянського суспільства, відображена в працях Платона, Аристотеля, Цицерона, представлена як уявлення про спільноту громадян одного полісу. Таке бачення фактично ототожнювало державу і громадянське суспільство. Н. Макіавеллі, на відміну від вищевказаних дослідників, в своїх працях громадянське суспільство протиставляє державі. Г. Гегель визначав громадянське суспільство як систему інститутів та відносин, проміжну ланку між сім'єю та державою [9, с. 92-122 ].

Італійський мислитель А. Грамші був переконаний, що громадянське суспільство, як і держава, служить панівному класу у зміцненні його влади. Взаємовідносини держави і громадянського суспільства залежать від зрілості останнього: якщо громадянське суспільство розпливчасте і примітивне, то держава є його «зовнішньою формою». І лише в умовах зрілого громадянського суспільства його відносини з державою мають збалансований характер [2].

Американський дослідник М. Уольцер фактично протиставляє громадянське суспільство та державу, зауважуючи, що громадянське суспільство не включає державу, воно знаходиться поза межами державної політики, поза владою, поза системою підпорядкування, покарання та державних санкцій. Але громадянське суспільство відкрите для всіх: і для тих, хто володіє владою, і для тих, хто її позбавлений за своїм соціальним статусом. Хоча воно й виникло для захисту людей із другої категорії, усіма досягненнями та привілеями громадянського суспільства все одно можуть скористатися усі без виключення верстви населення [11, с 39.].

Тема протистояння громадянського суспільства і держави широко висвітлювалася у працях Ж. Г Сійенса, Х.Ходжскіна, Т Спенса. Саму радикальну концепцію запропонував Т Пейн у памфлеті «Права людини», який називав державу злом [5]. Більш помірно з цього приводу висловлювався А. де Токвіль, Дж. Ст. Мілль, які вважали розмежування між державою і громадянським суспільством постійною характеристикою демократичної соціальної і політичної системи [7].

Особливість дослідження громадянського суспільства у другій половині ХХ ст. полягає в тому, що із зміною ціннісної парадигми в суспільстві, поширенням мультикультуралізму, набуттям соціумом якостей інформаційного суспільства, розширенням соціальних функцій держави, трансформації самої держави як головного інституту політичної системи, змінюються й форми і механізми взаємодії з владними структурами інститутів громадянського суспільства та зокрема особистості. Саме з посиленням ролі особистості у ХХ столітті утворюється нова концепція раціональності: «особистість - громадянське суспільство -держава» [1, с. 29-30]. Особливий інтерес до ідеї громадянського суспільства постає у 70-80-х роках ХХ століття у зв'язку із суспільними процесами, що дуже виразно в західних суспільствах демонстрували кризу системи цінностей модерної доби, що неодмінно вплинуло як на ідейний, культурний, політичний, економічний, так і на інституційний вимір суспільства, механізми взаємодії в рамках вже нової концепції раціональності. Як зауважує М. Бойчук, «наразі концептуальний характер громадянського суспільства суттєво змінюється. Його принципова схема набуває вигляду «громадянин - громадянське суспільство», за яким стоять життєві цілі людини та суспільства як системи, що самоорганізується, єдність приватного і публічного життя людей; певна система координат, що забезпечує зв'язок вертикальних та горизонтальних суспільних відносин» [1, с. 31].

Є. Цокур зазначає, що в результаті тривало історично розвитку концепції громадянського суспільства, в сучасній політичній науці можна виокремити два концептуальні напрямки розгляду громадянського суспільства. Згідно одного із них, громадянське суспільство є особливою позадержавною сферою суспільного життя, альтернативою державній системі управляння. Згідно іншого - громадянське суспільство це складовий елемент держави, який має певну автономію, можливості впливу на процес державного управління та контролю над державними інститутами [8, с.109]. Це, в свою чергу, свідчить про відсутність єдності серед науковців щодо тлумачення поняття «громадянське суспільство». Різноманітні традиції, які мають справу з ідеєю громадянського суспільства, роблять відносно різні акценти, що може частково пояснюватись історичними умовами, що існували в різних країнах і в різні періоди протягом вісімнадцятого, дев'ятнадцятого і двадцятого століть [6].

Таким чином, пройшовши тривалий шлях поетапного розвитку, в ХХ ст. проблема аналізу громадянського суспільства не втратила своєї актуальності, особливо в межах сучасної західної політології. Тому не дивно, що сучасне вживання терміна, зумовлене дуже різноманітними інтерпретаціями, має тенденцію бути надто загальним і часто-густо зазнає нестачі глибини аналітичного аналізу. Роботи таких різних авторів, як Фергюсон і Маркс, Гегель і Адам Сміт, Токвіль і Грамші закликають до сучасного «пе- ревідкриття» громадянського суспільства [6].

За результатами аналізу історичного розвитку ідеї громадянського суспільства А. Селігман приходить до висновку, що у той час як історична прогресія концепції фіксує раннє розуміння громадянського суспільства від середини вісімнадцятого до середини дев'ятнадцятого сторіччя, її більш конкретне, або політичне, втілення змінилося радикально у наступну епоху. У цей період концепція розвивається у двох протилежних напрямках. Одна, що може бути названа пост-гегелівською, або марксистською, традицією, робить наголос на протиріччях, властивих громадянському суспільству, і на тому, зокрема, що їхнє вирішення можливе у політичній сфері держави. Друга традиція, яка може бути названа у широкому розумінні англо-американською за походженням, своїм корінням сягає шотландського Просвітництва і продовжує визначати більш ліберальні положення щодо природи суспільства, індивидуума і держави. Ця традиція подає суспільство як сферу, що саморегулюється, як основне сховище індивідуальних прав і свобод і як організацію, що повинна бути захищеною від вторгнення держави. Не дивно, що вона глибоко вплинула безпосередньо на соціологічну традицію, головним чином шляхом епістемологічних припущень, які містяться у працях Дюркгейма.

Ці дві концепції, які використовують різноманітні припущення про природу людини й суспільства, стали в останні роки предметом відновленого академічного інтересу серед тих, хто займається аналізом європейської і трансатлантичної політичної традиції. Закріплені, з одного боку, в дуалістичному баченні домінування розуму, або навіть й автономії індивідуального сумління (ледве не сакральної, за зауваженням Дюркгейма), обидві ці традиції несуть в собі також набір визначальних характеристик [6].

Сьогодні більшість дослідників прийшли до спільного висновку, що спрощеним є зображення громадянського суспільства сферою, вільною від політики. Але не менш однобокою є і його надмірна політизація, прирівнювання громадянського суспільства до політичної опозиції, ототожнення з радикальними рухами, спрямованими проти держави.

В рамках дослідження питання взаємодії громадянського та політичного суспільства цікавою виступає концепція Ендрю Арато та Джіна Коена, які у своїй об'ємній та багатоплановій праці «Громадянське суспільство і політична теорія» (1992) запропонували власне бачення категорії «громадянське суспільство», про провели історичний аналіз взаємодії громадянського та політичного суспільства в теорії політичної науки [4]. Автори модифікували його зміст, розмежувавши громадянське суспільство як інститут (тобто як його зрілу, інституціалізовану форму) і як рух (тобто як початкові стадії його зародження, відродження, становлення).

Арато і Коен зазначають, що в контексті французької дискусії поч. ХХ ст. було збережено три- частинний токвілівський розподіл на громадянське суспільство, політичне суспільство і державу. Громадянське суспільство визначається в термінах між- класових громадських асоціацій, таких, як групи сусідів, самодіяльні служби взаємодопомоги, місцеві обслуговуючі структури. У більш динамічному варіанті громадянське суспільство зображується у вигляді якогось простору для соціального експериментування, мета якого - розвиток нових форм життя, нових типів солідарності, нових соціальних зв'язків в процесі праці і кооперації. На відміну від нього політичне суспільство розглядається як такий простір, в рамках якого визначається автономія груп, виявляються міжгрупові конфлікти, мають місце дискусії і дебати, пов'язані з здійсненням колективного вибору. Таким чином, поняття політичного суспільства має своєю головною складовою публічну сферу, але так як особлива увага приділяється поняттям конфлікту (а також переговорів і компромісів), воно все ж не цілком зводиться до неї [4, с. 70].

Італійська традиція поч. ХХ ст., в основі якої лежать погляди А.Грамші, також використовує трьохчленну структуру, але при цьому має тенденцією до ототожнення політичного суспільства з державою. А. Грамші створює концепцію соціалістичного громадянського суспільства. Будучи послідовником Маркса, він, однак, намагається переглянути вихідну тезу історичного матеріалізму про первинність базису по відношенню до надбудови. Грамші виходив з тези про автономії надбудови, її самостійності і незвідність культурних процесів до примусу. Відтворення існуючої соціальної системи здійснюється через комбінацію двох принципів організації життєдіяльності - гегемонії і панування, згоди і примусу. Принцип панування реалізується в діяльності правового, бюрократичного, правоохоронного і військового апарату держави, а принцип гегемонії - у діяльності соціально-політичних і культурних інститутів громадянського суспільства. Отже, опозиція держави і громадянського суспільства, по Грамші, на ділі є протиставленням двох різних принципів - гегемонії і панування. Відновлення сучасних асоціацій після занепаду громадянського суспільства в результаті впливу на нього тоталітарних диктатур можливо, на думку Грамші, шляхом встановлення культурної гегемонії соціалістичної партії в громадянському суспільстві в процесі звільнення робітничого класу і повалення буржуазної системи панування. У соціалістичному цивільному суспільстві організація згоди, консенсусу між різними асоціаціями буде здійснюватися за допомогою культурних засобів і цінностей, а не методами державного примусу. Однак, на думку Грамші, громадянське суспільство створюється зверху - державою. При цьому держава буде відігравати позитивну роль як фактор створення нової цивілізації, нового типу людини і громадянина та має виступати політичною формою існування і високоорганізованого громадянського суспільства, де «індивід зміг би керувати собою, не вступаючи в конфлікт з політичним суспільством» [2].

Шлях до соціалізму Грамші бачив в створенні нового типу самоврядного громадянського суспільства, яке поглине державу і політичне суспільство. Воно поступово витіснить всякий державний контроль над громадським життям і покладе початок відмирання як держави, так і політичного суспільства. Регульоване суспільство, тобто суспільство без держави, вимагає рівності і заміни закону моральністю [10, с. 230-250].

Тикам чином представники французької політичної думки розглядають політичне суспільство як посередника між громадянським суспільством та державою, а представники італійської політичної думки вказаного періоду підкреслюють аналітичну диференційованість громадянського і політичного, фактично зводячи поняття політично суспільства до держави.

Варто відмітити, що питання співвідношення громадянського та політичного суспільства в поглядах послідовників А.Грамші має дещо відмінне трактування. Так, Альтюсер повністю ігнорує ту версію теорії Грамші, в якій має місце опозиція держави і громадянського суспільства, рішуче віддавши перевагу іншій версії, в якій громадянське і політичне суспільства, гегемонія і панування виступають в якості функціональних аспектів держави. Політичне суспільство виступає в концепції Альтюсера «репресивним державним апаратом», визначеним в термінах унітарної структури уряду, адміністрації, армії, поліції, судів та в'язниць. «Громадянське суспільство» (цей термін автор вживає в лапках) в свою чергу стає диференційованою структурою з «ідеологічними державними апаратами», що складаються з релігійних, освітніх, сімейних, правових, профспілкових, комунікативних та культурних компонентів. [4, с. 221]

Проаналізувавши та систематизувавши попередні спроби ототожнення/розділення/співставлен- ня громадянського та політичного суспільства Дж. Коен та Е. Арато розробили власну концепцію взаємодії громадянського та політичного суспільства, яка на сьогодні, на нашу думку, є найбільш повною.

Головна ідея Коена і Арато, з якою тяжко не погодитися, полягає в тому, що сучасна ринкова економіка функціонує часто за своєю власною логікою, незалежною від політичної сфери. Відповідно, грамотне диференціювання громадянського суспільства від економічних інститутів стане науково практичним базисом для конструктивної критики політичної і соціальної сфер. Справжній патерн, що виражається у формулі «суспільство проти держави», втратив критичний потенціал, тому актуальним є теоретичний конструкт громадянського суспільства, що відокремлює його не тільки від державної влади, а й від економічних структур.

Дослідники розвивають свою ідею далі і обґрунтовують поділ громадянського суспільства ще на одну складову - політичне суспільство, так як це сфера функціонування політичних партій, політичних організацій, парламентів та інших інститутів публічної політики. Автори дають важливе пояснення про «сучасну» роль громадянського суспільства в політиці, якщо його розглядати без політичного суспільства. На їхню думку, вона «... безпосередньо пов'язана не з контролем або захопленням влади, а з впливом, провідником якого є демократичні асоціації і вільна дискусія в інтелектуальних колах. Подібна політична роль неминуче пов'язана з розпиленням і неефективністю впливу» [4, с. 8]. Тому Коеном та Арато обґрунтовується виділення «політичного суспільства» як необхідного посередника між суспільством громадянським і державою. Одночасно, прослідковується чітке розмежування сфер позадержавного суспільного життя на «економічне суспільство», «громадянське суспільство» та «політичне суспільство».

У подібній п'ятичленній моделі (держава - політичне суспільство - громадянське суспільство - економічне суспільство - економіка), на думку авторів, громадянське суспільство зберігає свої опозиційні установки не тільки при авторитарному режимі, але і в форматі ліберальної демократії.

Важливим в запропонованому трактуванні представляється наочність соціально-політичного простору з додатковим потенціалом громадянського суспільства в разі «несумлінного» виконання обов'язків посередниками. Це може бути їх неефективна посередницька діяльність через некомпетентність, а також змови з навмисною ізоляцією процесів прийняття політичних і економічних рішень від впливу з боку громадських інститутів, ініціатив, громадських організацій.

Висновки

громадянський політичний суспільство держава

Аналізуючи еволюцію політичної теорії громадянського суспільства, варто відмітити, що за достатньо тривалий період категорія «громадянське суспільство» значно трансформувалась, розширивши своє смислове навантаження. Неможливість чітко прослідкувати наперед визначені характеристики розвитку громадянського суспільства, особливостей його взаємодії з політичним суспільством, рамки можливостей громадянського суспільства роблять громадянське суспільство незавершеним конструктом. У свою чергу, це говорить про те, що будь-яке визначення суті і змісту громадянського суспільства буде завжди лише загальною спробою конкретизації цього явища, зафіксованою в форматі історичних реалій або сучасного суспільного життя. Підвищення ролі громадянського суспільства у його взаємодії з політичним суспільством все більше привертає увагу науковців, особливо в контексті особливостей регіонального та національного розвитку країн.

Список використаних джерел

1. Бойчук М. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії: монографія. - Київ : Атлант ЮЕмСі, 2007. - 207 с.

2. Грамши А. Партии, государство, общество [Електроннийресурс] / А. Грамши. - Режимдосту- пу: http://www.hrono.ru/libris/ lib_g/gramsci04.html

3. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. - М.: Канон, 1996. - 432 с.

4. Коэн Дж, Арато Э. Гражданское общество и политическая теория. Пер. сангл. / Общ. ред. И.И. МЮрберг. - М.: Издательство «Весь Мир», 2003. - 784 с

5. Пейн Т. Права людини[Текст] / Т. Пейн. - Львів: Літопис, 2000. - 288 с.

6. Селігман Адам Б. Ідея громадянського суспільства / Пер. з англ. О. Камінського. -- К., 2000. -- 248 с.

7. Токвіль А. Про демократію в Америці / А. Токвіль. - М.: Прогрес, 1987. - 570 с

8. Цокур Є. Г Особливості реалізації ідеї громадянського суспільства та її вплив на легітимаційні процеси в сучасній Україні // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія No22 «Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін»: [Зб. наук. пр.]. -К.: Видавництво національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 2009. -Випуск 1. -С. 106-110.

9. Шайгородський Ю. Взаємодія політичних інститутів та інститутів громадянського суспільства в Україні // Трансформація політичних інститутів України: проблема теорії і практики/ Авт. колектив: М.І. Михальченко (керівник) та ін. - К.: ІПіЕНД ім.. І.Ф.Кураса НАН України, 2016. - С. 92-122

10. Gramsci А. Prison Note-books. N. Y 1971. Р 230-250

11. Walter M. Equality and Civil Society / Eds. by S. Chambers, W. Kymlicka // Alternative Conceptions of Civil Society. -- Princeton, 2002. -- P. 39

References

1. Boichuk M. Vlada i hromadianske suspilstvo: mekhanizmy vzaiemodii : monohrafiia (Authorities and civil society: interaction mechanisms: monograph). - Kyiv : Atlant YuEmSi, 2007. - 207 s.

2. Hramshy A. Partyy, hosudarstvo, obshchestvo (Parties, state, society)[Elektronnyiresurs] / A. Hramshy.Rezhymdostupu: http://www.hrono.ru/libris/ lib_g/ gramsci04.html

Размещено на Allbest.ru