Роль Х. Раковського у встановленні та розвитку радянсько-французьких контактів у сфері науки і культури (1924-1927 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль Х. Раковського у встановленні та розвитку радянсько-французьких контактів у сфері науки і культури (1924-1927 рр.)

Шкабура Я.І.

Проаналізована діяльність радянського повпреда Х. Раковського, направлена на встановлення та розвиток контактів між СРСР та Францією у сфері науки та культури. Виявлено, що він особисто приймав участь у створенні ряду організацій щодо співробітництва, допомагав у межах своїх компетенцій в дослідницьких поїздках та обмінах літературою, що позитивно вплинуло на відносини між Парижем та Москвою.

Ключові слова: Раковський, франко-радянські відносини, наука, культура, контакти.

The article analyzes the activities of the Soviet Plenipotentiary H. Rakovsky, aimed at establishing and developing contacts between the USSR and France in the field of science and culture. It was revealed that he personally participated in the creation of a number of cooperation organizations, helped within his competence in research trips and literature exchanges, which had a positive effect on relations between Paris and Moscow.

Keywords: Rakovsky, Franco-Soviet relations, science, culture, contacts.

Діяльність послів іноземних країн у сучасному світі - вкрай важлива. Покращення та розвиток, чи навпаки - загострення відносин залежить в тому числі і від їх конкретних дій. Донедавна увага більшості дослідників концентрувалась в своїй більшості лише на політичній роботі послів. Але все частіше починає викликати інтерес їх діяльність у сфері культури.

Повпред СРСР Х. Г Раковський приклав достатньо багато зусиль для нормалізації франко- радянських відносин. Саме він в ході переговорів восени 1924 р. досягнув домовленості про визнання Парижем Москви та відновлення дипломатичних відносин між ними. В подальшому з осені 1925 по осінь 1927 рр. Раковський займав посаду повпреда СРСР в Парижі. З метою налагодження контактів між двома країнами, він проводив активну діяльність у багатьох сферах: політичній, економічній, культурній. Аналіз досвіду останньої може бути цікавим та корисним і у розбудові сучасних міжнародних відносин.

Окремі аспекти вивчення питання діяльності Раковського у сфері культури можна знайти в роботах П. Бруе, В. О. Головко, М. Г. Станчева, Г. І. Чернявського, М. В. Тортіки (Лобанової) [9; 18]. Важливими також є і загальні роботи щодо вивчення франко-радянських відносин (Т. П. Міронової [12], Ю. В. Борисова [2], А. Е. Іоффе, М. М. Наринський

[10] ) та роботи, присвячені окремим, більш вузьким питанням (В. Ржеуцького, Г. Д. Котової

[11] ). Представлена стаття покликана, спираючись в тому числі і на архівні матеріали [1; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 13; 14; 15], заповнити відсутні лакуни інформації, та визначити, наскільки комплексною, суттєвою і послідовною була діяльність Раковського щодо налагодження контактів у сфері культури.

Мета статті: проаналізувавши діяльність Х. Г. Раковського, спрямовану на розвиток радянсько- французьких контактів у сферах науки й культури в роки перебування на посаді повпреда; визначити роль дипломата в окресленій проблематиці.

У кінці 1923 - на початку 1924 рр., на момент, коли Християн Георгійович Раковський лише декілька місяців назад був призначений повпредом СРСР у Лондоні, керівництво Радянського Союзу передало йому вести і частину «французьких справ» [14, лл. 87-88; 15, л. 97]. Таке рішення виглядало цілком логічним: Кристю Станчев (а саме так його звали від народження; прізвище він взяв від свого далекого, але добре відомого родича Г. С. Раковського) провів там багато часу у період 1892-1914 рр., отримав освіту (спочатку у Нансі, а потім - у Монпельє), гарно знав мову, розумів культуру та традиції, і що більш важливо - зав'язав там ряд знайомств, в т.ч. і з діючими чи майбутніми відомими французькими політичними чи громадськими діячами, журналістами чи власниками газет (напр., Ж. Гедом, Ж. Жоресом, А. де Монзі, А. Морізетом, П. Лафаргом, Ш. Раппопортом, А. Морізетом, і т.д.) [19]. Раковський з грудня 1923 по жовтень 1924 р. пропонував та впроваджував різні підходи, направлені на досягнення визнання Парижем Москви, та встановлення дипломатичних відносин. Проте вже тоді радянський повпред розумів важливість впливу не лише виключно політичних та економічних, але й наукових та культурних контактів на розвиток та укріплення відносин між двома країнами. Так, за ініціативи Раковського в Парижі в березні 1924 р. було створене Товариство франко-російського зближення [13, л. 34]. Почесними президентами стали відомі французькі політичні діячі, лідер партії радикалів Е. Ерріо та соціаліст П. Пенлеве. Окрім політиків (сенаторів А. де Монзі, Р. Рену; депутатів Ж. Поля-Бонкура, Е. Даладье), до Товариства увійшов ряд вчених, діячів літератури та мистецтва (Ж. Ренар, А. Олар, Ш. Жид, Д. Бертело та інші). Діяльність останньої групи була сконцентрована на відновленні та розширенні наукових та культурних контактів. Це дещо полегшувало роботу першої групи у досягненні основної мети створення цього Товариства - добитись визнання де-юре СРСР Францією. У риториці Парижу

- як політиків, так і газет - в той період чітко простежується негативне відношення до будь- якого втручання у будь-які аспекти внутрішньої політики з боку інших держав. Але участь відомих діячів культури та науки, які й займали якраз позицію нейтралітету, призводила до більш лояльного відношення французьких політиків, журналістів і суспільства до діяльності організації і до ідеї зближення між країнами - в цілому. Хоча спираючись на документи та дослідження - не виникає жодних сумнівів, що, наприклад, під час своїх поїздок до Радянського Союзу, вони на своєму маршруті, який заздалегідь обговорювався, бачили лише ту картину, яку хотіла показати їм Москва. А французькі вчені та літератори потім цю ж картину транслювали вже на своїй батьківщині та в усій Європі. Тож розрахунки Раковського щодо потенційної користі від Товариства франко- російського зближення були дуже далекоглядні. Офіційно ж організація збирала матеріали про життя в СРСР, організовувало публічні виступи стосовно проблем взаємовідносин двох країн, було організовано видання щотижневика «Новая дружба» [12, с. 99].

В жовтні 1924 р. Париж визнав Москву. Після цього основне політичне завдання Товариства було досягнуте, і воно фактично перестало функціонувати, за виключенням наукової та літературно-художньої секції, які потім стали основою для Французького комітету наукових зв'язків з Росією та Товариства культурного зближення з СРСР, в створенні яких Раковський також приймав активну участь.

Відновлення офіційних дипломатичних відносин відкрили більш широкі можливості для співробітництва у сферах науки та культури. Через рік після визнання Раковського офіційно призначили повпредом СРСР в Парижі. Більшу частину своїх зусиль він сконцентрував на розв'язанні пріоритетних для Москви питаннях

- щодо боргів та кредитів. Разом з тим він продовжував приймати участь у налагодженні франко-радянських наукових культурних зв'язків. Виділимо основні напрями.

Перш за все, Раковський приймав участь у діяльності ряду організацій: з радянської сторони

- Всесоюзне товариство культурних зв'язків із закордоном (ВОКС) та Академія наук СРСР, з французької - Французький комітет наукових зв'язків з Росією та Товариство культурного зближення з СРСР. Дослідниця Т П. Міронова відзначає, що одна лише перспектива підтримки утвореного у Франції товариства з боку будь-якої з радянських організацій (повпредства Радянського Союзу в Парижі, ВОКС і т.п.) «не лише не приваблювала, але й часом просто лякала французьку інтелігенцію, яка була осторонь від політичного життя» [12, с. 100]. Переважна більшість членів таких об'єднань були аполітичними і прагнули розвивати виключно культурні та наукові зв'язки.

Раковський підтримував активне листування з О. Д. Каменєвою (прізвище при народженні -Бронштейн, рідною сестрою Л. Д. Троцького та першою дружиною Л. Б. Каменєва), яка очолила ВОКС. У переписці обговорювався великий спектр питань: від організації роботи по конкретним напрямкам - і до кадрових рішень і навіть розміру зарплатні [напр., 5, лл. 4, 12; 6, л. 84]. Дипломат відводив цій організації особливе місце: у складі повпредства працювали уповноважені від Всесоюзного товариства зв'язків із закордоном, які одночасно обіймали відповідальні посади перших секретарів (Б. М. Волін, М. С. Тіхменєв, І. А. Дівільковський). О. Д. Каменєва вважала, що робота у Франції по лінії ВОКС була дуже важливою та перебувала на той момент у «серйозній стадії розвитку», і необхідно докласти «максимум зусиль, щоб вивести її з початкової організаційної форми» [5, л. 4]. Всесоюзне товариство зв'язків із закордоном направляло в повпредство в Парижі різні матеріали [8, лл. 38, 42-43], створені передусім з метою покращення зовнішньополітичного іміджу СРСР, і Раковський в міру своїх можливостей сприяв їхній публікації в різних французьких виданнях.

Активно розвивався обмін літературою, який проходив через повпредство і ВОКС. На ім'я Раковського нерідко надходили листи з проханнями посприяти в отриманні тих чи тих книг. У січні 1926 р. для Інституту слов'янських досліджень у Парижі було передано велику партію російських та радянських книг [3, лл. 51-52, 54, 61-64]; дещо згодом схожу посилку отримало Товариство друзів російської книги. За порадою Раковського директор паризького театру ім. Альфреда Жаррі Р. Арон у вересні 1927 р. звернувся до ВОКС і доволі швидко отримав радянські п'єси (як - опубліковані, так і - не опубліковані) для їх постановки [7, лл. 3,

5- 10.]. До радянського повпреда писав і редактора журналу «Informations» Ж. Ансель щодо книг з історії Франції, міжнародних відносин та світової війни 1914-1918 рр. [5, л. 174-177] Цей лист було передано відповідним органом, які мали задовільнити запит. Але з самого початку Ансель отримав у відповідь лише більшовицькі «агітаційні брошури» [5, л. 182]. Щоб якось вплинути на ситуацію, редактору «Informations» довелося ще раз писати лист радянському повпреду щоб він вплинув на ситуацію, і були надіслані книги саме на вказану тематику [5, л. 182]. Обмін літературою відбувався і у зворотному напрямку: у березні 1926 р. А. Шарпантьє за власною ініціативою передав 10 книг для бібліотек СРСР, і планував надіслати ще [3, л. 167]; того ж року голова Біокосмічної асоціації в Парижі Ф. Моньє після розмови з Раковським надіслав О. Д. Каменєвій кілька екземплярів бюлетеня “La vie universel” [3, л. 217].

Завдяки участі ряду французьких діячів та посередництву повпреда СРСР в Парижі влітку 1926 р. ВОКС почав видання серії збірників «Запад и Восток». Там друкували інформацію про культурне життя у Франції та Радянського Союзу, було опубліковано низку статей про французьке мистецтво. Того ж року не без допомоги Раковського було створено щотижневий суспільно- політичний та літературно-художній журнал «Наш Союз». Формально його вважали друкованим органом громадських організацій громадян СРСР у Франції. Неофіційно - це був черговий інструмент пропаганди в руках Радянського Союзу.

Разом з тим - зазначимо, що часта зміна представників ВОКС у Франції (з 1924 по 1927 рр. змінились п'ять уповноважених Всесоюзного товариства культурних зв'язків із закордоном [12, с. 100]) мало негативний вплив на розвиток взаємодії між країнами, і нерідко призводила до втрати вже налагоджених контактів.

Французький комітет наукових зв'язків з Росією було створено 5 грудня 1925 р. в Парижі. Його засновниками та найактивнішими членами були відомі у Франції постаті: фізик і громадський діяч П. Ланжевен; фізик, хімік, педагог та громадська діячка М. Складовська-Кюрі; письменник, журналіст, з 1923 р. - член ФКП А. Барбюс; письменник Р М. дю Гар; славіст, професор А. Мазон; актор, театральний режисер Ф. Жемьє, який заснував 1920 р. в Парижі Національний народний театр; поет, романіст, драматург, історик В. Маргеріт. Комітет повідомив радянському повпреду про своє бажання налагодити тісні зв'язки з СРСР у своєму листі від 2 січня 1926 р. В ньому були розписані напрямки можливої співпраці та основні принципи Комітету [6, лл. 231-227]. Розпочався активний обмін науковою літературою, який відбувався з безпосереднім залученням повпредств обох країн. Були організовані наукові обміни. Як відзначив секретар організації А. Мазон, у перші місяці діяльності Комітету таких поїздок було небагато: він згадував лише п'ятьох радянських вчених - індолога Ф. І. Щербатського, синолога В. М. Алексєєва, наркома охорони здоров'я М. О. Семашка, відомого фізіолога І. П. Павлова і доктора Зеленого та двох французів - директора Інституту Пастера в Тунісі Е. Бернета та професора медичного факультету Бордо Ж. Портманна [21, р. 99]. З часом активність у цьому напрямку лише зростала. Комітет сприяв публікуванню у Франції наукових досліджень радянських учених. Проводились вечори науки й культури. Комітет виступав за інтенсифікацію взаємодії, але разом з тим А. Мазон наголошував, що кожен учасник має «залишатись рішуче далеким від політики» [21, р. 100]. Показовим було і збільшення кількості членів комітету: якщо 1925 р. їх було 34, то 1927 р. число французьких професорів, які висловлювали та надавали підтримку, вже перевищило 120 [12, л. 36].

Радянський повпред не залишався осторонь такої важливої для розвитку контактів між Францією та СРСР організації. На початку 1927 р. А. Мазон для ознайомлення з роботою наукових установ відвідав Ленінград, Москву, Харків, Київ. При цьому він мав із собою, серед іншого, рекомендацію від Раковського [6, л. 34]. Рекомендацію радянського повпреда в Парижі мав і француз Р. Мартель, професор російської літератури в Люблянському Університеті, який приїхав до Москви у липні 1927 р. для роботи в архівах [6, л. 86]. раковський франція росія наука

Інтенсифікація франко-радянських культурних та наукових зв'язків спричинила необхідність у створенні додаткових організацій для більш ефективної роботи та різностороннього співробітництва. З цією метою 1927 р. було створене Товариство культурного зближення з СРСР. На, зустрічах ініціативної групи, установчих зборах, які передували цій події, в обговореннях різних питань Раковський приймав активну участь [5, л. 26]. Перше засідання відбулося в будівлі повпредства, але у подальшому, щоб «підкреслити свій добровільно суспільний характер» [1, л. 46] було прийнято рішення проводити засідання у іншому будинку. Його очолив філософ, професор естетики в Сорбонні Віктор Баш [2, с. 51]. Не без сприяння Раковського та тісної взаємодії з урядом Франції новій організації вдалося отримати певну матеріальну допомогу від Міносвіти та спрощену систему отримання віз для запрошених радянських вчених [10, с. 19].

Радянський повпред намагався у межах своїх компетенцій і сил сприяти і індивідуальним творчим та науковим контактам між Парижем та Москвою. 7 грудня 1925 р. на ім'я Х. Г. Раковського надійшов лист від місцевого представника Інституту Карнегі Г. Лероля з проханням посприяти в отриманні дозволу приїхати в СРСР Це було потрібно для організації міжнародної виставки сучасного живопису, яка планувалась в м. Пітсбург (США). Лероль хотів, щоб неодмінно там були представлені роботи і радянських художників [4, л. 66]. Дещо пізніше головний редактор Великої радянської енциклопедії О. Ю. Шмідт звернувся до дипломата з проханням про допомогу для художника К. Н. Редька [9, с. 334]. Раковський не лише посприяв швидкому отриманню художником візи на в'їзд, але й відкриттю у Парижі його персональної виставки картин. Завдяки цій виставці, а також частим візитам до повпредства Редько познайомився з низкою французьких діячів, як політиків і представників культури, так і журналістів. В серпні 1927 р. французькі художники Карлос, М. Ітурбе і Ж. Бейстег, які приїхали в Ленінград, мали при собі рекомендацію Раковського, що мало забезпечити їм «сприяння в ознайомленні з питаннями, що їх цікавили» [6, л. 9].

Важливим напрямом стала наука. Радянський історик та педагог, академік АН СРСР Є. В. Тарле, який восени 1926 р. побував у Парижі з дослідницькою метою, зокрема й завдяки всебічному сприянню Раковського, провів доволі плідну роботу. Було знайдено низку раніше невідомих та неопублікованихніде документів (вони стосувались подій періоду Французької революції, а також - історії французького робітничого класу). Як результат - на основі знайдених матеріалів була опублікована спочатку стаття, а потім - і книга [16; 17]. Темою Французької революції також цікавились історики Я. М. Захер, В. М. Далін та Я. В. Старосельський. Ріст зацікавленості вищезазначеною проблематикою з радянської сторони відзначали і французи. У цьому контексті Альбер Матез не без задоволення відзначив, що багато молодих науковців «не соромляться здійснити поїздку» до столиці Франції для своїх досліджень [20, р. 245]. Повпред СРСР у Парижі в межах своїх можливостей надавав їм допомогу.

У період перебування Раковського на посаді повпреда укріпилися контакти і між радянськими та французькими сходознавцями. Важливою подією стала поїздка у Францію радянського індолога, академіка та неодмінного секретаря АН СРСР С. Ф. Ольденбурга. Головним завданням, яким він займався, було встановлення через переговори з керівництвом Комітету наукових зв'язків з Росією міцних франко-радянських наукових зносин [12, с. 85].

Раковський сприяв не лише науковому обміну, але й організації наукових екскурсій. У 1926 р. радянський повпред підтримав пропозицію паризького представника Наркомздраву доктора Рубакіна щодо організації поїздки закордонних лікарів (з Англії, США, Голландії, у кількості 300400 чол. з сім'ями [4, л. 8]) на курорти Криму та Кавказа. Дипломат бачив у подібних заходах - шлях до встановлення нових контактів у сфері науки, що було важливо для взаємодії взагалі з іншими державами. Єдину умову, яку висловив повпред - точно визначити права та обов'язки екскурсій [4, л. 5].

Певне важливе значення мала участь СРСР у міжнародних виставках та ярмарках. Це був спосіб познайомити європейців з ідеологією більшовиків через культуру - мистецькі та художні виставки. У цьому контексті Франція залишалась важливим майданчиком для СРСР. Незадовго після призначення повпредом у Париж, Раковський, попри заклопотаність, знайшов час відвідати міжнародну виставку декоративного мистецтва та художніх промислів. З одного боку, такий крок наочно демонстрував, що дипломат вважає дуже важливою взаємодію між країнами у сфері культури. З другого боку, на наш погляд, його підтримка радянських представників на виставці у період, коли ще увага французьких журналістів та громадськості була певною мірою прикута до особистості Раковського, могла мати деякий вплив на результати цього заходу: у підсумку радянські учасники отримали 183 нагороди. Особливо високого визнання досягнув Камерний театр, який отримав диплом гран-прі і золоту медаль Паризької виставки. А новаторство художнього керівника театру А. Я. Таірова, майстерність акторів і переосмислення класичних традицій на переконання дослідниці Г Д. Котової, «безсумнівно вплинули на французький театр» [11].

Зауважимо особливості, на які Раковському постійно треба було зважати у своїй діяльності. По-перше, він мав виконувати директиви, які приходили з Москви, що звужували його можливості. По-друге, бюрократизм та цензура. Радянський письменник та журналіст І. Г. Еренбург жалівся Раковському у листі від 9 квітня 1927 р., що протягом 5 місяців марно намагався добитись від торгпредства, щоб йому видали на один вечір уривки «лівого» радянського кіно для своєї лекції. Зрештою, він отримав дозвіл, але за умови, що він надасть тези своєї доповіді на попередній розгляд.

Це спричинило природнє обурення в письменника, який підкреслив: такі дії навряд чи посприяють тому, що люди мистецтва стануть більш плідно працювати [18, с. 297].

Тож ми бачимо, що інтенсифікація франко- радянських контактів у сферах культури та науки стала важливим напрямом діяльності Раковського. Перш за все він сприймав її як ще один з важелів впливу на Париж. Постійні обміни науковцями, спільні проекти покращували позиції СРСР у французькому суспільстві. Деякий позитивний ефект був і на міжнародній арені. Разом з тим ми спостерігаємо певну настороженість французької інтелігенції щодо розвитку відно син з СР СР, оскільки її суттєву частину не влаштовувала монополія та контроль з боку Москви за сферами науки та культури. Радянський повпред не міг собі дозволити суттєво відходити від директив НКЗС. Але так чи інакше, діяльність та ініціативи Раковського мали без сумніву позитивним ефект у розвитку франко- радянських наукових та культурних відносин. Дослідниця Т. П. Міронова зазначаючи фактори, які у 1927 р. негативно позначилися на радянсько- французьких наукових і культурних зв'язках і привели до їх помітного згортання, вказує на зрив переговорів між СРСР і Францією про борги і кредити [12, с. 100] (який настав після відкликання Раковського з посади повпреда в Парижі у 1927 р.).

Список використаних джерел

1. Архив внешней политики Российской Федерации, Ф. 0136, Оп. 11, П. 117, Д. 306.

2. Борисов, Ю.В., 1984. `СССР и Франция: 60 лет

дипломатических отношений', Москва:Международные

отношения, 240 с.

3. Государственный архив Российской Федерации, Ф. 5283. Оп. 7. Д. 2.

4. Там само, Ф. 5283, Оп. 7, Д. 3.

5. Там само, Ф. 5283, Оп. 7, Д. 6.

6. Там само, Ф. 5283, Оп. 7, Д. 7.

7. Там само, Ф. 5283, Оп. 7, Д. 8.

8. Там само, Ф. 5283, Оп. 9, Д. 12.

9. Головко В.А., Станчев, М.Г, Чернявский, Г.И., 1994. `Между Москвой и Западом: Дипломатическая деятельность Х. Г Раковского', Харьков: ОКО, 383 с.

10. Иоффе, А.Е., Наринский, М.М., 1975. `Советскофранцузское сотрудничество: традиции и современность', Москва: Знание, 64 с.

11. Котова, Г.Д., 1979. `Советско-французские связи в области театрального искусства (1922-1935 гг.)', Французский ежегодник. Статьи и материалы по истории Франции, Москва: Наука, с. 58-74.

12. Миронова, Т.П., 1999. `Советско-французские научные и культурные связи в 20-е годы ХХ в.': дисс... канд. ист. наук: 07.00.02, Орел, 263 с.

13. Российский государственный архив экономики, Ф. 413, Оп. 2, Д. 2052.

14. Российский государственный архив социально-политической истории, Ф. 159, Оп. 2, Д. 46.

15. Там само, Ф. 359, Оп. 1, Д. 8.

16. Тарле, Е.В., 1927. `Лионские рабочие восстания', Архив К. Маркса и Ф. Энгельса. Москва, Т 3, с. 51-99.

17. Тарле, Е.В., 1928. `Рабочий класс во Франции в первые времена машинного производства от конца Империи до восстаний в Лионе', Москва.

18. Чернявский, Г.И., Станчев, М.Г., Тортика (Лобанова), М.В.,2014. `Жизненный путь Христиана Раковского. Европеизм и большевизм: неоконченная дуэль', Москва: ЦЕНТРПОЛИГРАФ, 557 с.

19. Шкабура, Я. І., 2016. `Діяльність Християна Раковського у Франції в 1892-1914 рр.', Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, Випуск 19, с. 56-64.

20. Brouй, P, 1996. `Rakovsky ou la Rйvolution dans tous les pays', Paris: Fayard, 462 р.

21. Rjйoutski V., 2011. `Andrй Mazon et les relations scientifiques franco-soviйtiques (1917-1939)', Revue des йtudes slaves, Paris, Tome 82, fascicule 1, р. 95-113.

Размещено на Allbest.ru