Участь США та Ісламської республіки Іран у вирішенні сирійського конфлікту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь США та Ісламської республіки Іран у вирішенні сирійського конфлікту

Луцишин Г.І.

Конфлікт у Сирії став основною площиною протистояння багатьох регіональних та глобальних лідерів, ставши лакмусовим папірцем розвитку сучасної системи міжнародних відносин.

Метою даного дослідження є вивчення ролі, інтересів, форм та динаміки участі США та ІРІу сирійському конфлікті, аналіз потенційних наслідків послаблення чи посилення присутності цих міжнародних акторів у конфлікті з позицій зміни їхнього зовнішньополітичного позиціонування на регіональному та глобальному рівнях.

Використовуючи такі методи дослідження, як системно- структурний аналіз, порівняльний та частково історичний, встановлено, що як США, так і ІРІ виступають активними учасниками врегулювання сирійського конфлікту, реалізовуючи свої претензії на впливи у регіоні та глобальне лідерство. І хоча США у період президентства Дональда Трампа заявляють про зменшення своєї активності на Близькому Сході (рішення про початок виведення американського військового контингенту у грудні 2018 року викликало хвилю критики як з боку союзників США в коаліції, зокрема ряду країн-членів ЄС, так і зі сторони американського істеблішменту), намагаючись перекласти більшу відповідальність за забезпечення безпеки в даному регіоні на Саудівську Аравію та інші держави Перської затоки, їх вплив залишається доволі потужним. сирійський конфлікт міжнародний

Прогнозовано, що від послаблення позицій США у Близькосхідному регіоні виграють такі країни, як Іран, РФ та Туреччина. Адже перемога сирійських урядових військ може призвести до того, що ІРІ стане найпотужнішою державою в регіоні та більш вагомим гравцем на міжнародній арені, що, своєю чергою, повністю знівелює роль США у регіоні та остаточно похитне лідерство у світі. Вищеперелічене дозволяє прогнозувати збереження присутності США та ІРІ у Сирії.

Ключові слова: конфлікт у Сирії, Близький Схід, Ісламська Республіка Іран, США, міжнародна безпека, геополітика.

The conflict in Syria has become a major front for many regional and global leaders. This conflict has become an indicator for the development of a modern system of international relations.

The purpose of this study is to examine the role, interests, forms and dynamics of the USA and the IR! involvement in the Syrian conflict, an analysis of the potential consequences of weakening or enhancing the presence of these international actors in conflict from the perspective of changing their foreign policy positioning at regional and global levels.

In the article were used such methods of research as system- structural analysis, comparative and partially historical. It should also be noted that the USA and IRI are active participants in the settlement of the Syrian conflict. Although D. Trump declares a change in foreign policy in the Middle East and a diminished USA presence by shifting responsibility for security in the region to Saudi Arabia and other Gulf states. For example, the decision to launch the USA military contingent in December 2018 has sparked a wave of criticism from both USA allies in the coalition, including a number of EU member states and from the USA establishment.

Such countries as Iran, the Russian Federation and Turkey are expected to benefit from a weakening ofthe USA position in the Middle East region. As the victory of the Syrian government forces could lead the IRI to become the most powerful nation in the region and a more powerful player in the international arena, which in turn completely undermines the USA role in the region and ultimately changes world leadership. According to the above, it is envisaged that the USA and IRI will continue to participate in the Syrian conflict.

Keywords: conflict in Syria, Middle East, Islamic Republic of Iran, USA, international security, geopolitics.

Конфлікт у Сирії, що розпочався з протистояння опозиції і влади ще в 2011 році, сьогодні вилився в повномасштабну громадянську війну. У боротьбі з сирійським режимом беруть участь різні угруповання і сили, серед яких все частіше на перший план виходять радикальні ісламісти. Аналіз сирійських подій на тлі глобальних світових процесів свідчить про необхідності комплексного дослідження проблеми, зокрема, з'ясування форм участі у конфлікті різноманітних міжнародних акторів з урахуванням поставлених ними цілей і завдань, а також методів їх здійснення.

Сирійський конфлікт є однією із найактуальніших проблем у світовій політиці, однак, мало- дослідженим в українській політології. До того ж конфлікт у Сирії став територією для протистояння різних держав, які намагаються збільшити свій вплив у регіоні, зокрема, це стосується США та ІРА.

Попри зорієнтованість дослідження на електронну джерельну базу у зв'язку з відсутністю комплексних наукових досліджень сирійського конфлікту, можна виділити ряд монографій [10; 13], статей [6; 8], аналітичних досліджень іноземних авторів, експертів з дослідження Близького Сходу [3; 4; 5], що розглядають окремі аспекти проблеми.

Метою даного дослідження є вивчення ролі, інтересів, форм та динаміки участі США та ІРІ у сирійському конфлікті, аналіз потенційних наслідків послаблення чи посилення присутності цих міжнародних акторів у конфлікті з позицій зміни їхнього зовнішньополітичного позиціонування на регіональному та глобальному рівнях.

Конфлікт у Сирії став основною площиною протистояння багатьох регіональних та глобальних лідерів. На сьогодні у цей конфлікт у тій чи іншій формі залучені такі країни: США, Франція, Велика Британія, Турція, Російська Федерація, Ісламська Республіка Іран, Саудівська Аравія, Канада, Катар, Бахрейн, ОАЄ, Йорданія. Сирійський конфлікт має важливе геополітичне значення для усіх країн, які беруть в ньому участь, особливо для США та ІРІ [8]. Зовнішньополітичні цілі та завдання сторін проаналізуємо нище.

Практично з самого початку збройного конфлікту сирійської опозиції та президента Башара Асада США і НАТО виступили на стороні опозиції. Позиція Сполучених Штатів значною мірою визначалася тим, що Ізраїль, який є головним союзником на Близькому Сході Вашингтона, знаходився в стані постійного жорсткого протистояння з урядом Сирії, а після початку громадянської війни час від часу обмінювався з Дамаском ракетними ударами. Сирійська опозиція, центри якої знаходяться в основному за межами Сирії, а саме в Туреччині, Лівані, Йорданії, використовуючи невдоволення частини населення, провокувала антиурядові виступи в даних прикордонних районах.

У серпні 2011 р. сирійською опозицією було оголошено про утворення в Стамбулі Сирійської національної ради (СНР), в який, за різними даними, увійшли 140 представників від внутрішньої і зарубіжної опозиції [12].

Спочатку масові протести в Сирії не розглядалися вищим керівництвом США як привід для посилення американської військово-політичної присутності в регіоні з метою подальшого ослаблення позицій сирійської правлячої еліти. У квітні 2012 року з офіційною заявою виступив Барак Обама, який засуджував застосовування режимом Б. Аса- да насильницьких методів боротьби з опозицією, вимагаючи негайного припинення застосування сили проти опозиційних угрупувань. Але при цьому мови про те, щоб надати матеріальну підтримку опозиційним силам або чинити силовий вплив на сирійську владу, не велося [9].

Однак у процесі подальшого посилення нестабільності в Сирії серед правлячої еліти США почало наростати занепокоєння, що громадянський конфлікт може позначитися на ситуації в Лівані, Йорданії, Іраку, Туреччині або Ізраїлі. Усередині зовнішньополітичної команди американського президента головним прихильником більш інтенсивного втручання Сполучених Штатів була Х. Клінтон. Вона заявила, що протистояння в Сирії досягло свого піку і змушує Вашингтон зробити більш активні дії. Держсекретар закликала посилити американську позицію, поки ситуація не вийшла з-під контролю [10, р. 287-288].

У березні 2013 року Великобританія, Франція і Ізраїль підтвердили факт застосування сирійською урядовою армією хімічної зброї в районі міста Алеппо. 31 серпня ЦРУ надало звіт, згідно з яким в ході газової атаки в Гуті загинуло 1 429 чоловік, в тому числі близько 500 дітей [10, р. 290].

Також Білий дім виступив з офіційною заявою, в якій говорилося про наявність доказів, що підтверджують використання режимом Башара Асада в Сирії хімічної зброї проти цивільної опозиції. У той же час адміністрація Сполучених Штатів підтвердила намір надати матеріальну підтримку політичним силам, які ведуть озброєну боротьбу проти офіційної сирійської влади. Варто відзначити, що і до цього моменту політичне керівництво США надавало сирійській опозиції допомогу, але вона носила лімітований характер і не мала на увазі постачання бойового озброєння. Але з цією заявою, Білий дім продемонстрував готовність забезпечити опозиційні сили усіма необхідними засобами для успішного ведення бойових дій [11].

Але зміцнення і стрімка експансія терористичної організації «Ісламська держава» (ІД) все більше підвищували актуальність питання про військово- політичну присутність Сполучених Штатів в регіоні. Розширення території, підконтрольної ІД, і, відповідно, ризик розпаду Іраку і Сирії поставили перед Вашингтоном задачу активізації боротьби проти екстремістських угруповань на Близькому Сході. Успіхи ІД загрожували національній безпеці не тільки близькосхідних держав, а й країн Заходу. Було очевидно, що проникнення бойовиків ІГ на територію Європи і США - питання часу.

У серпні 2014 року на чолі з США була сформована міжнародна коаліція по боротьбі з ІД, завдання якої полягало в нанесенні авіа ударів по позиціях терористів, забезпеченні поставок військової техніки збройним силам Іраку і помірної сирійської опозиції, а також створення баз підготовки місцевих сухопутних військ. Союзники сформували чітку стратегію перемоги над ІД: авіаудари, підготовку і оснащення місцевих сил, проведення точкових спецоперацій по знищенню баз бойовиків при співробітництві з курдськими озброєними загонами. Загальна вартість дій коаліції на кінець лютого 2017 року склала 11,9 млрд. доларів США, або 12,8 млн. доларів за кожен день операції [7]. Судячи з наведених вище даних, очевидно, що США були не тільки ідейним натхненником і главою коаліції, але і головним виконавцем всіх операцій.

З приходом до влади 45-го американського президента США з'явилися дві істотних зміни в стратегії у боротьбі з терористами, особливо це було відчутно в Сирії. По-перше, Дональд Трамп розширив повноваження свого міністерства оборони: агресивно і своєчасно завдавати ударів по слабких точках ворога в будь-якій країні світу. Подруге, Д. Трамп розпорядився змінити тактику: від видавлювання бойовиків з місць їх базування до тактики оточення ворога в його опорних пунктах.

Важливо зазначити, що президент Д. Трамп в середині грудня 2018 року прийняв доволі неоднозначне рішення, яке викликало хвилю критики як з боку союзників США в коаліції, так і зі сторони американського істеблішменту. Д. Трамп оголосив про початок виведення американських військових з Сирії. Це рішення Трампа стало об'єктом критики як респубілканців, так і демократів в Конгресі, а також стало одним з факторів, що спонукав міністра оборони США Джима Маттіса піти у відставку. Британія, Франція, Німеччина і Данія - ключові союзники США в коаліції проти «Ісламської держави» - розкритикували рішення Трампа, вказавши на небезпеку реорганізації терористичних осередків в Сирії. Голова МЗС Данії Андерс Самуельсен закликав ЄС скоординувати дії, щоб переконати Вашингтон змінити рішення [2].

На нашу думку рішення про виведення американського контингенту з Сирії є доволі прагматичним, адже на фоні значних успіхів сирійських урядових військ та знищення основних терористичних центрів ІД, Вашингтон зобов'язаний пояснити світовій спільноті причину перебування власних військ на території іншої держави. Адже подальше перебування військ США можна було б розцінювати, як відкриту інтервенцію та підтримку однієї із сторін громадянської війни у Сирії.

Очевидно, що позиції США у Близькосхідному регіоні можуть послабитися і єдині країни, які виграли від цього рішення це Іран, РФ та Туреччина. Але все ж таки контингент, який перебував на території Сирії, є незначний, тому чи його присутність або його відсутність кардинально не змінять розклад сил у регіоні. США завжди надавали превагу веденню бойових дій за допомогою авіаударів та застосуванню наземного або морського озброєння, ніж застосуванню власної армії у наземних операціях.

Сирійський конфлікт ще далекий до завершення, але можна констатувати, що США продовжать допомагати союзникам у регіоні - Ізраїлю та країнам Перської затоки. Адже перемога сирійських урядових військ може призвести до того, що Іран стане найпотужнішою державою в регіоні. Що, у свою чергу, повністю знівелює роль США у регіоні та остаточно похитне лідерство у світі.

З огляду на вищезазначене, варто розглянути позиції ІРІ в даному конфлікті. Для країн Перської затоки громадянська війна в Сирії є полем зіткнення регіональних інтересів арабських монархій Аравійського півострова і Ірану. Позиції арабських країн Перської затоки у відносинах з Сирією, а також їх участь у врегулюванні конфлікту, фокусуються через призму їх бажання витіснити сирійську державу з орбіти іранського впливу. Єдиними союзниками Сирії в регіоні Перської затоки залишаються Іран і Ірак [1, с. 210-230].

Між Іраном і Сирією існує підписана ще в 2006 році угода про взаємодопомогу в разі, якщо одна зі сторін постраждає внаслідок озброєного нападу. Після початку сирійської кризи міністр оборони Ірану генерал А. Вахіді в 2014 році заявив, що його країна, розглядаючи цю угоду актуальною та чинною, готова до виконання взятих на себе зобов'язань. Крім того, слід зазначити, що у грудні 2009 року міністри оборони Сирії і Ірану підписали також Меморандум про взаєморозуміння в галузі спільної оборони і військових справ [6].

Постійна економічна, військова і гуманітарна підтримка ІРІ має критичне значення для збереження правління Б. Асада в Сирії. Для Ірану сирійський конфлікт важливий не лише з питання про контроль над Дамаском. Конфлікт став центром ідеологічної, релігійної та геополітичної боротьби Тегерана з цілим рядом противників: державами Перської затоки, Ізраїлем та Сполученими Штатами Америки.

З початком антиурядових повстань в Сирії Іран відразу виступив на підтримку президента Б. Асада і його уряду. Дана підтримка виражалася в поставках обладнання для боротьби з демонстрантами, а також деяких систем розвідки і моніторингу, в постачанні сирійської армії озброєнням і військовими радниками. При цьому, як відзначають зарубіжні дослідники, Іран готовий докласти всіх зусиль для того, щоб президент Б. Асад залишився при владі [3].

Так, у своїй книзі «Іранська стратегія в Сирії» американські вчені Уїлл Фултон, Джозеф Холідей і Сем Уієр відзначають, що Іран проводить політику підтримки Башара Асада за кількома напрямками: надання розвідданих, фінансова допомога, участь представників Корпусу вартових ісламської революції в відкритому конфлікті, поставки зброї. На думку вчених, крім релігійних і економічних мотивів, Іран, підтримуючи Сирію, демонструє світові можливість брати участь в зарубіжних операціях, претендуючи на роль регіонального лідера [13, р. 42-45].

На нашу думку, причини участі ІРІ у війні в Сирії наступні:

- регіональне протистояння з Саудівською Аравією на релігійному, політичному і економічному рівні;

- боротьба з радикальним ісламом, а саме проти угруповань Ісламська Держава, Джабхат ан-Нусра;

- запобігання утворенню курдської держави;

- зміцнення позицій шиїзму в близькосхідному регіоні.

Дослідивши основні причини та цілі, які Іран переслідує в громадянській війні в Сирії, необхідно також звернути увагу на те, як Іран реалізує їх. Сирійський конфлікт є яскравим прикладом гібридної війни ХХІ століття, адже більшість держав, які приймають участь у даному конфлікті відкрито не оголошують або про стан війни або про допомогу будь-які із сторін. Боротьба реалізується також у інформаційному, політичному, економічному вимірах.

Від самого початку громадянської війни президент Сирії Б. Асад отримав масштабну підтримку зі сторони ІРІ. Служби безпеки і розвідки Тегерану консультують і допомагають сирійським військовим в утриманні Б. Асада при владі. Йдеться про Корпус вартових Ісламської Революції (КВІР), про наземні частини бригади «Кудс», розвідувальні служби, співробітників правоохоронних органів. Розгортання КВІР в конфлікті за межами Ірану знакова подія, яка демонструє рішучість Ірану і його можливість здійснювати експансію за допомогою збройних сил за межами держави [4].

Ліванська «Хізболла» у процесі розгортання конфлікту також перейшла до більш відкритих бойових дій на території Сирії, коли Б. Асад почав стрімко втрачати контроль над територією країни в 2012 році, «Хізболла» підтримала проурядові війська потужними і добре тренованими загонами, які є в цій війні союзниками ІРІ у відстоюванні їх стратегічних інтересів в конфлікті.

Тим часом оперативна і політична обстановка у 2016 році змінилася кардинальним чином. Звільнення Алеппо від опозиційних сил - одне з знакових подій війни у Сирії. Допомагаючи режиму Б. Асада повернути під свій контроль Алеппо, Іран отримав наземний коридор, що з'єднує Тегеран з Бейрутом і дозволяє йому відправляти озброєння на потреби «Хізболли». Швидше за все, позиція Ірану буде полягати у збереженні цього коридору і безумовно на тому, що Б. Асад повинен поки що залишатися при владі. На стороні Б. Асада також борються іракські шиїтські озброєнні угрупування, їхня присутність на території Сирії була офіційно визнана в 2012 р, коли була сформована Бригада Абу аль-Фадль аль-Аббас. Це проурядове воєнізоване формування, що складається з сирійських і іноземних шиїтських бійців, включаючи членів ліванської «Хізболли» та «Асаіб Ахль аль-Хакк» ( «Лігу праведників» - ісламістське шиїтське воєнізоване угруповання, що спонсоруються ІРІ). Поряд з іншими збройними формуваннями, присутніми на території Сирії, ці загони перейшли до активних дій, як тільки конфлікт переріс в масштаби громадянської війни. Відзначимо, що відкрита участь іракських шиїтських збройних загонів в сирійському протистоянні є тривожним дзвінком, який уможливлює експансію міжконфесійного конфлікту по всьому регіону Близького Сходу.

Видання «TheNational» оприлюднило, що Іран надав впродовж громадянської війни сирійському уряду допомогу у розмірі 16 мільярдів доларів, щоб допомогти йому протистояти санкціям країн Заходу. Також були налагодженні постійні поставки нафтопродуктів до Сирії та надіслані військові кораблі Ірану задля демонстрації повноцінної підтримки Іраном режиму Б. Асада [5].

Сирійський конфлікт обмежив вплив Ірану в Леванті, але падіння режиму Б. Асада унеможливило б реалізацію зовнішньополітичних цілей Іранського керівництва - втрата єдиного надійного союзника та програш стратегії об'єднання шиїтської общини під проводом Ірану. На сьогодні, можливо спостерігати певну зміну стратегії ІРІ у громадянській війні в Сирії. Ця стратегія спрямована на те, щоб забезпечити можливість продовження реалізації власних національних інтересів у випадку падіння режиму Б. Асада. Так, згідно з цим сценарієм, який передбачає відставку Б. Асада, Тегеран реалізує кроки, спрямовані на забезпечення приходу до влади в Дамаску іншого представника алавітів, яких ІРІ вважає найбільш близьким до шиїтів. Таким чином, іранці направляють всі свої зусилля на те, щоб за ними залишилося право використовувати як плацдарм територію Сирії навіть після того, як опозиційним силам раптом вдасться взяти під контроль ту чи іншу частину сирійської території.

Небажання сторін конфлікту прийти до компромісу, може призвести до повторення Сирією долі іншої країни регіону, а саме - Афганістану. Адже на сьогодні існує два варіанти швидкого вирішення конфлікту: усунення від влади Б. Асада та перемога опозиційних сил, або повне знищення опозиційних сил в Сирії та відновлення контролю над всією територією країни проурядовими військами. Але як і у першому, так і у другому сценарії сторони не мають на сьогодні вагомої ні військової, ні політичної, ні матеріальної переваги над супротивником задля реалізації однієї з цих стратегій.

Таким чином, як США, так і ІРІ є активними учасниками врегулювання сирійського конфлікту, реалізовуючи свої претензії на впливи у регіоні та глобальне лідерство. І хоча США постійно заявляють про зменшення своєї активності на Близькому Сході (що часто викликає хвилю критики з боку союзників США в коаліції, зокрема ряду країн-членів ЄС) і намагається перекласти більшу відповідальність за забезпечення безпеки в даному регіоні на Саудівську Аравію та інші держави Перської затоки, однак вплив США залишається доволі потужним.

Очевидно, що від послаблення позицій США у Близькосхідному регіоні виграють такі країни, як Іран, РФ та Туреччина. Адже перемога сирійських урядових військ може призвести до того, що ІРІ стане найпотужнішою державою в регіоні, лідером шиїтської релігійної общини та більш вагомим гравцем на міжнародній арені. Адже саме перемога у цьому конфлікті надасть можливість повноцінно реалізувати зовнішньополітичні доктрини США та ІРІ - закріплення лідерства у регіоні та посилення позицій у глобальному вимірі.

Список використаних джерел

1. Васильєв Л. С. / Історія Сходу / Л. С. Васильєв. - М.: Вища. школа, 1994. - 609 с.

2. Трамп отказался одобрить ядерную сделку с Ираном [Електронний ресурс] // BBC.com. - 2017.

- Режим доступу: https://www.bbc.com/russian/news- 41616875.

3. Iran hails victory in Aleppo as Shia militias boost Syria's Bashar al-Assad [Електронний ресурс] // The Guardian. - 2016. - Режим доступу: https:// www. theguardian.com/world/2016/dec/14/iranaleppo-syria-shia- militia.

4. Iran helping Syrian regime crack down on protesters, say diplomats [Електронний ресурс] // The Guardian. - 2011. - Режим доступу: https://www.theguardian.com/ world/2011/may/08/iran-helping-syrian-regime-protesters

5. McMaster: Iran spent more than $16 billion on Syria and proxies [Електронний ресурс] / McMaster // The National. - 2018. - Режим доступу: https://www. thenational.ae/world/the-americas/mcmaster-iran-spent- more-than-16-billion-on-syria-and-proxies-1.713493.

6. Nader Ibrahim M. Syria-Iran Relations (2000-2014) / M. Nader Ibrahim // International Journal of Humanities and Social Science. - 2014. - Vol. 4., №12. - P.22-31.

7. Operation Inherent Resolve. Targeted operations against ISIS terrorists [Електронний ресурс] // Defense. gov. - 2017. - Режим доступу: http://www.defense.gov/ News/Special-Reports/0814_InherentResolve

8. Paz R. Islamists and anti-americanism / R. Paz // Middle east Review of International Affairs. - 2003. - №4.

- P.53-61.

9. Prohibiting Certain Transactions With and Suspending Entry Into the United States of Foreign Sanctions Evaders With Respect to Iran and Syria [Електронний ресурс] // Treasury.gov. - 2012. - P. 1-3. - Режим доступу: https:// www.treasury.gov/resource center/sanctions/Programs/ Documentsfse_eo.pdf

10. Rothkopf D. National Insecurity. American Leadership in an Age of Fear /D. Rothkopf. - New York: Public Affairs, 2014. - 298 p.

11. Text of White House Statement on Chemical Weapons in Syria [Електронний ресурс] // Nytimes.com. - 2013. - Режим доступу: https://www.nytimes.com/2013/06/14/ us/politics/text-of-white-house-statement-on-chemical- weapons-in-syria.html.

12. The Syrian opposition: who's doing the talking? [Електронний ресурс] // The Guardian. - 2012. - Режим доступу: https://www.theguardian.com/commentisfree/2012/ jul/12/syrian-opposition-doing-the-talking.

13. Will F. Iranian strategy in Syria / F. Will, H. Joseph, W. Sam. - USA, 2013. - 218 p.

Размещено на Allbest.ru