Захист прав і свобод людини в країнах арабського сходу: політичний аспект

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара

Кафедра політології

Захист прав і свобод людини в країнах арабського сходу:політичний аспект

Алмугхід І.М., аспірант

Дніпро, Україна

Анотація

Розглядаються особливості демократизації арабських країни на початку ХХІ століття в умовах невідповідності стану окремих верств населення та діяльності політичних еліт. Вивчаються перешкоди захисту прав і свобод людини як загальнолюдської цінності та його нормативно-правового забезпечення у країнах Близького Сходу. Розкриваються відмінності захисту прав людини у сучасних арабських країнах від країн Заходу, яка набуває статусу провідної проблемної площини у політичній сфері. Встановлюються елементи порядку захисту прав людини та стану справ у цій сфері свідчать, та активність арабських етносів у просуванні своїх вимог на політичний рівень. Вивчається специфіка захисту політичних прав людини у мусульманських країнах, які стосуються більше колективних, ніж індивідуальних аспектів. Досліджуються способи формування зацікавленості еліт у зміні політичних практик та правил гри щодо захисту прав людини у країнах арабського Сходу.

Ключові слова: захист прав людини, «Арабська весна», політичні еліти, громадянське суспільство, неопатрімоніалізм, соціальні стандарти.

Almughid I.M. Human rights and freedomsprotection in the countries of the arabeast: political aspects

The peculiarities of democratization of the Arab countries at the beginning of the XXI century are considered in the conditions of the inconsistency of the state of certain segments of the population and the activities of political elites. Obstacles to the protection of human rights and freedoms as a universal value and its normative and legal support in the countries of the Middle East are studied. The differences in contemporary Arab countries reveal the protection of human rights only becoming the status of a leading problem in the political sphere, unlike Western countries. The elements of the order of protection of human rights and the state of affairs in this area are established, and the activity of the Arab ethnic groups in advancing their demands to the political level. The specifics of the protection of political human rights in the Muslim countries, which concern more collective than individual aspects, are studied. The ways of forming the interest of the elites in changing political practices and rules of the game on the protection of human rights in the countries of the Arabian East are being explored.

Keywords: protection of human rights, «Arab Spring», political elites, civil society, neopatrimonyalism, social standards.

Постановка проблеми

Специфікою демократизації арабських країни на початку ХХІ століття стала невідповідність стану окремих верств населення та діяльності політичних еліт у сфері соціальних стандартів та рівня споживання. Можливість прийняття західних цінностей на політичному рівні стає можливим завдяки реалізації основних політичних вимог та прагматичної зацікавленості у демократизації з боку конкретних громадян. Захист прав і свобод людини як загальнолюдська цінність має нормативно-правове забезпечення у країнах Близького Сходу, зокрема у Туреччині, Йорданії, Єгипті. Проте однією з важливих проблем залишається проблема політичної і соціальної участі жінок, яка не повною мірою узгоджується з нормами ісламу [1]. Однак, проблематика захисту прав людини на сучасному етапі виходить далеко за рамки захисту прав міноритарних груп чи тендерної рівності. Дедалі більшої актуальності набувають питання рівності, конкурентності, доступу до медіа- ресурсів, можливості висловлювання точки зору та впливу на політичні події. Таким чином, рух за політичні права є наступним кроком у розвитку демократичних політичних інститутів у країнах мусульманського Сходу. Формування можливостей реалізації прав людини в арабських країнах є актуальним з точки зору аналізу політичного розвитку незахідних суспільствах, детермінації політичної модернізації соціокультурними і релігійними чинниками.

Аналіз публікацій. До постановки проблеми захисту прав людини в ареалі арабської культури долучилися Н. Хайтам [11], С. Ібрахім [5], Я. Арабчук [2], В. Богданов [4], М. Лубська [7], А. Колодій та О. Колодій [6]. Їх зусиллями знайшли висвітлення питання політичної медіа-інтерпретації арабського світу, релігієзнавчо-правовий контекст мусульманського права, національні аспекти праворозуміння, міжнародно-правові норми про захист трудових прав жінок, ідея справедливості в соціальній політиці, роль політичних партій в соціалізації особистості. Однак, на сучасному етапі існує необхідність розгляду проблеми захисту прав людини у контексті процесів демократизації країн арабського світу.

Метою статті є вивчення стан захисту прав людини в арабських мусульманських країнах як компоненту глобального руху демократизації. Завданням статті є встановлення особливостей захисту прав людини у країнах Арабського Сходу.

Основний зміст

Захист прав людини є однією з провідних ланок підтриманням зв'язку між громадянами і правовою системою. Регіональні розбіжності у політичному забезпеченні прав людини виникають не лише через соціокультурні відмінності, але й через різний рівень соціально- економічного розвитку, який висуває ті чи інші потреби як пріоритетні. У сучасних арабських країнах, на відміну від країн Заходу, захист прав людини лише набуває статусу провідної проблемної площини у політичній сфері. Як показав приклад революцій «Арабської весни», провідними вимогами були вимоги загального добробуту, а не забезпечення доступу до прийняття політичних рішень. Водночас авторитарний тип політичного регулювання зводив перешкоди на шляху до політичного плюралізму. П. Бовсунівський зазначає, що «влада Х. Мубарака забороняла «братам-мусульманам» сформувати власну політичну партію, ґрунтуючись на тому, що конституція Єгипту виключала можливість створення політичних партій за релігійною ознакою. Однак рух обходив це обмеження, співпрацюючи з деякими політичними партіями, а також висуваючи своїх представників на виборах у якості незалежних кандидатів» [3, с. 39].

Швидка мобілізація населення до політичної активності в умовах Єгипту, Тунісу та Лівії показала, що за цифрової інформаційної доби порядок денний захисту політичних прав може змінюватися з якістю проходження електронних сигналів у телевізійних пристроях. Це не означає, що в арабських країнах немає національного уявлення щодо найбільш важливих прав і свобод. У більшості неопатримоніальних арабських політичних систем політичні виступи вважалися заздалегідь безперспективними.

П. Бовсунівський вказує, що «головною суспільною силою в Єгипті, що визначила політичний порядок денний країни, є так звана диванна партія, тобто переважна більшість громадян, які не мають чітких політичних переконань і воліють спостерігати за подіями в країні по телевізору» [3, с. 41]. Теорії політичного процесу «Арабської весни» іноді «розташовують» центри управління подіями в арабських країнах далеко за їх межами. Однак порядок захисту прав людини та стан справ у цій сфері свідчать, що араби виявили не меншу активність у просуванні своїх вимог на політичний рівень, ніж мешканці інших регіонів світу. Проте на сучасному етапі можна говорити лише про формування громадської системи захисту прав людини.

Ключовою відмінністю від країн пострадянського простору та постсоціалістичних країн Європи є те, що процес формування руху за права людини не має так званого дисидентського періоду. Це дає сучасним науковцям стверджувати про керованість революційних подій. Є. Рябінін стверджує, що існує «ключовий елемент технології кольорових революцій - він обкатується на прикладі однієї країни, корегується і потім запускається в наступній країні. І нарешті, насторожує у всіх цих революціях один факт - дивна відсутність обов'язкового компонента будь-якої революції - революційної ідеології» [9, с. 74].

Система відстоювання прав людини в арабських країнах наприкінці ХХ - початку ХХІ століття не повною мірою базувалася на громадському секторі. У зв'язку з цим, як свідчить наукова аналітика, зарубіжні держави робили спробу цілеспрямовано сприяти формуванню правозахисної інфраструктури на основі підтримки ключових гравців неурядової діяльності. При цьому слід зазначити, що за наявності в деяких арабських країнах паралельного шаріатського судочинства, окремі питання захисту прав людини не виходять на загальносуспільний рівень. Як вважає Є. Рябінін, «не можна не відзначити, що Єгипет став основною мішенню програм уряду США, направлених на створення неурядових і опозиційних організацій. Всі ці проекти проходили під офіційним гаслом США - «зміни зсередини» (supporting change from within)» [9, с. 74].

Розгортання діяльності із захисту прав людини в арабських країнах певним чином узгоджувалися із планами США реалізувати свій зовнішньополітичний вплив у регіоні. Однак слід брати до уваги, що специфічні політичні права людини у мусульманських країнах стосуються більше колективних, а не індивідуальних аспектів. Проте в умовах стандартизації та уніфікації процесів демократизації теза про особливості арабських країн залишається за межами уваги світової спільноти. На думку Є. Рябініна, «крім підготовки політиків, ще однією важливою умовою проведення демократичних перетворень зсередини було вчення молодих журналістів, які освоювали етику освітлення політичних кампаній, вивчили англійську мову і отримали гранти на відкриття нових незалежних видань. Декілька нових видань США створили в Палестині, Лівані, Йорданії, Афганістані і Марокко» [9, с. 77].

Однією із специфічних рис захисту прав людини в арабських країнах є відсутність консолідації політичних сил у відстоюванні пріоритетних галузей прав людини. Зокрема, немає єдності у запитах щодо свободи слова, прав жінок, дітей тощо. Ці обмеження висуваються мусульманським культурним середовищем. Як стверджують І. Погорська та Д. Лакішик, «рольове зростання арабських держав у контексті формування транснаціональних взаємозв'язків, важливості для Сполучених Штатів Америки сформувати нові принципи і механізми взаємодії з арабськими країнами та здійснювати вплив на політичні й економічні процеси в «арабському світі» є одним із важливих напрямів зовнішньої політики Вашингтона» [8, с. 179].

Система неурядових організацій в арабських країнах є досить розгалуженою, оскільки існує щільна мережа релігійного виховання. Вона формує скептичне та іноді критичне ставлення до світської модерної держави. Однак, постулат покори в ісламі заперечує відверті протестні дії у випадку, якщо політика влади не суперечить релігійним настановам [1]. Тому в більшості країн Арабського Сходу актуальною є проблема інституалізації секулярних правозахисних громадських утворень і рухів. Як вважають І. Погорська та Д. Лакішик, «явна акцентуація на практико-функціональному аспекті з боку стратегічних опонентів Америки (методи і засоби боротьби проти впливу США), принаймні частково, є віддзеркаленням неоднозначності стратегічних інтересів держав (лідерів держав), передусім арабського світу» [8, с. 185].

Тривалість політичних перетворень в країнах Сходу, у тому числі державах, не пов'язаних з класичними уявленнями щодо модернізації та демократизація з місцевим політичним порядком денним. Останні формуються на основі зацікавленості еліт у зміні політичних практик та правил гри. Захист прав людини, серед іншого, може потрапляти до політичного порядку денного через порушення прав міноритарних груп або порушення інтересів певної частини еліти. Згідно з І. Погорською та Д. Лакішик, «з означених позицій «арабська весна» революцій пропонує лише шанс на поступовий прогрес упродовж поколінь. Ключове питання полягає в тому, що буде замість того, що тривалий час здавалось незмінним» [8, с. 191].

Серед обставин, які зумовлюються інсти- туалізацією захисту прав людини як виду політичної діяльності, в арабських країнах чільне місце посідають макрозавдання, які не потребують виконання в рамках національного політичного розвитку кожної конкретної країни. У зв'язку з цим, одним з параметрів успішності просування проблеми захисту прав людини в арабських країнах є їх вплив на можливості реалізації подібних завдань. Як вважають В. Осьодло та Л. Будагьянц, «масові збурення під гаслами соціальної справедливості, які розпочалися за умов відсутності певного керівництва, мають перспективу перерости в громадянський рух за встановлення суспільної згоди й переформатування структури влади й модернізаціїї соціальної структури, якщо спромогнеться на політичну самоорганізацію (націотворення) та висування нових національних політичних еліт» [7]. політичний право людина арабський мусульманський

Темпи соціально-економічного розвитку та зростання соціальних стандартів в арабських країнах є предметом постійного піклування з боку неопатримоніальної влади. Однак, як засвідчив приклад «Арабської весни», стандарти споживання в цій частині світу значено відставали від стандартів соціального забезпечення, які могли запропонувати правлячі режими. У зв'язку з цим, порядок денний революцій у конкретних країнах формувався не на основі захисту громадянських прав і свобод, а на основі забезпечення життєвих потреб в умовах кризи та незадоволення політикою урядів, які стверджували про добробут та процвітання. В. Осьодло та Л. Будагьянц стверджують, що «до кінця 2010 року ці режими вичерпали потенційні можливості щодо подальшого соціально- економічного розвитку своїх країн, втратили здібність до еволюційних змін, настав політичний застій, виникли кризові явища загального характеру, обстановка на арабському світі в цілому на тлі загальносвітової фінансової кризи помітно загострилася. Усередині арабських країн визріли передумови до революційних перетворень» [7].

В арабських країнах давалася взнаки тенденція правлячих груп не зважати на загальносвітові тенденції демократизації. Крім того, громадські інституції щодо захисту прав людини не вважалися традиційними і звичними для арабського світу. Однак, навіть після арабської весни прогрес у створенні і функціонуванні громадянського суспільства залежить від позиції сучасних правлячих груп. «Арабські лідери, зауважують В. Осьодло та Л. Будагьянц, (З.А. Бен Алі, Х. Мубарак, М. Каддафі, А.А. Салех та ін.), що загрузнули в корупції, не змогли цивілізовано передати владу новим керівникам, намагалися і далі авторитарно управляти своїми країнами, спиратися на сімейність і клановість, не бажали своєчасно здійснити давно назрілі політичні і соціально-економічні реформи, не давали розвиватися громадянським суспільствам і демократичним інститутам» [7, с. 49-50].

Результатом «Арабської весни» для справи захисту прав людини стала артикуляція цих проблем на рівні всього суспільства. Можливість говорити про потреби та вимоги окремих верств, та навіть індивідів - є значним кроком вперед для демократизації арабських країн. Водночас внутрішня політична нестабільність істотно звужує можливості для довготривалого укріплення структури захисту прав людини і правозахисних практик. Українські фахівці вважають, що ознаки того, що «арабська весна» завершується, не виявляються. Через майже два з половиною роки арабський світ і міжнародне співтовариство не знають, чим завершиться протистояння. Деякі відомі особи зникли, домінуючі групи стали маргінальними, нескінченні політичні дебати збагатилися новими ідеями» [7, с. 50].

Також істотною частиною специфіки політичного розвитку арабських країн є тіньовий характер відстоювання політичних інтересів окремими суспільними групами. Маючи перевагу у доступі до владних рішень, вони забезпечують свій розвиток, незважаючи на рівень розвитку всього суспільства. У таких умовах захист прав людини у частині політичного впливу на владні рішення для арабських країн залишається вкрай актуальним. Як вважає П. Бовсуновський, «стабілізація політичної системи стане можливою лише в разі, коли основний закон не гарантуватиме особливих прав для армії (як у часи Х. Мубарака) і не буде зосереджений на питаннях релігії (як за М. Мурсі)» [3, с. 41].

Отже, проблеми захисту прав людини у політичному порядку денному країн Арабського Сходу може бути забезпечений лише за умови активного її відстоювання з боку громадськості. Слабкість інститутів громадянського суспільства і політичного лідерства робить практики захисту прав людини відносно маргінальними та такими, що не впливають на загальну політичну ситуацію. Поряд з цим, після Арабської весни даються взнаки тенденції поступових політичних перетворень та сприйняття проблеми прав людини як важливої та актуальної.

Висновки. Таким чином, актуальність захисту прав людини в арабських суспільствах поступово зростає навіть попри релігійні обмеження та силу традицій. Прагматична зацікавленість арабських громадян у вирішенні майнових та спадкових питань визначає зацікавленість у світській правовій регуляції багатьох сфер діяльності. Поряд з цим, захист політичних прав все ще залишається на порядку денному концептуальних обговорень і теоретичних дискусій. Правозахисна діяльність дисидентів в окремих арабських країнах не є можливою через відсутність верстви ліберальної інтелігенції характерної для країн Східної та Центральної Європи чи колишнього СРСР Тому нерідко просування захисту прав людини порядку денного проводиться представниками політичних еліт або визнається тими, хто перебувають за межами цих держав. Перспективами подальшого розвитку проблеми, порушеної в даній статті, є розгляд процесів інституалізації демократичних практик відстоювання прав і свобод людини.

Список використаних джерел

1. 50-річчя загальної декларації прав людини: матеріали нац. Конф., 17-18 груд. 1998 р., 1998, Система ООН в Україні,

2. 50-річчя загальної декларації прав людини., національна конференція (Київ; 1998), К.: Сфера, 176 с.

3. Арабчук, Я., 2013. Роль політичних партій в соціалізації особистості. Гілея: Науковий Вісник, №74, с. 209-213.

4. Бовсунівський, П., 2013. Причини встановлення та повалення політичної влади «братів-мусульман» в арабській республіці Єгипет, Зовнішні справи, №10, с.38-41.

5. Богданов, ВС., 2011. Ідея справедливості в соціальній політиці сучасної демократичної держави: політико-правовий вимір. [електронний ресурс], Актуальні проблеми держави і права, Вип.58, с.30-37.

6. Ібрахім, С.С., 2016. Міжнародно-правові норми про захист трудових прав жінок та їх імплементація в арабських державах [текст]: автореф. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11, Київ. Нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Київ, 20 с.

7. Колодій, А., Колодій, О., 2010. Праворозуміння: теорія, політика, практика. [електронний ресурс], Вісник Академії Правових Наук України, №3, с.12-18.

8. Лубська, М.В., 2006. Мусульманське право: релігієзнавчо-правовий контекст [текст], К.: Фітосоціоцентр, 196 с.

9. Осьодло, В.І., Будагьянц, Л.М., 2014. Виклики «арабської весни»: соціально-психологічний та соціально-політичний аналіз. Науковий вісник львівського державного університету внутрішніх справ. Серія психологічна, Вип. 1, с. 48-57.

10. Погорська, І.І., Лакішик, Д.М., 2014. «Арабський вектор» сучасної зовнішньої політики США: глобальні підвалини і регіональні особливості. Проблеми міжнародних відносин, Вип.8, с.177-195.

11. Рябінін, ЄВ., 2012. Політика ЄС та США в Північній Африці напередодні «Арабської весни»: порівняльний аналіз. Вісник маріупольського державного університету. Сер.: Історія. Політологія, Вип.3, с.72-79.

12. Хайтам, НР, 2014. Арабо-мусульманський світ в іспанських мас-медіа: політична інтерпретація. Держава і право. Юридичні і політичні науки, Вип.63, с.368-373

13. 50-richchja zagal'noi' deklaracii prav ljudyny (50th Anniversary of the Universal Declaration of Human Rights): materialy nac. Konf., 17-18 grud. 1998 r., 1998, Systema OON v Ukrai'ni, «50-richchja zagal'noi' deklaracii' prav ljudyny», nacional'na konferencija (Kyi'v; 1998), K.: Sfera, 176 s.

14. Arabchuk, Ja., 2013. Rol' politychnyh partij v socializacii' osobystosti (The role of political parties in the socialization of the individual), Gileja: Naukovyj Visnyk, №74, s.209-213.

15. Bovsunivs'kyj, P, 2013. Prychyny vstanovlennja ta povalennja politychnoi. vlady «brativ-musul'man» v arabs'kij respublici Jegypet (Causes of the establishment and overthrow of the political power of the Muslim Brotherhood in the Arab Republic of Egypt)., Zovnishni spravy, №10, s. 381.

16. Bogdanov, VS., 2011. Ideja spravedlyvosti v social'nij polityci suchasnoi. demokratychnoi' derzhavy: polityko-pravovyj vymir (The idea of justice in the social policy of a modern democratic state: the political and legal dimension)' [elektronnyj resurs], Aktual'ni problemy derzhavy i prava, Vyp.58, s.30-37.

17. Ibrahim, SS., 2016. Mizhnarodno-pravovi normy pro zahyst trudovyh prav zhinok ta i'h implementacija v arabs'kyh derzhavah [tekst] (International legal norms on the protection of women's labor rights and their implementation in the Arab States [text]): avtoref. Dys. ... kand. juryd. nauk: 12.00.11, Kyi'v. Nac. un-t im. Tarasa Shevchenka, Kyi'v, 20 s.

18. Kolodij, A., Kolodij, O., 2010. Pravorozuminnja: teorija, polityka, praktyka (Legal understanding: theory, politics, practice). [elektronnyj resurs], Visnyk Akademii Pravovyh Nauk Ukrai'ny, №3, s.12-18.

19. Lubs'ka, MV, 2006. Musul'mans'ke pravo: religijeznavcho-pravovyj kontekst [tekst] (Muslim law: religious and legal context [text])., K.: Fitosociocentr, 196 s.

20. Os'odlo, VI., Budag'janc, LM., 2014. Vyklyky «arabs'koi' vesny»: social'no-psyhologichnyj ta social'no-politychnyj analiz (Challenges of «Arab Spring»: socio-psychological and sociopolitical analysis). Naukovyj visnyk l'vivs'kogo derzhavnogo universytetu vnutrishnih sprav. Serijapsyhologichna, Vyp.1, s.48-57.

21. Pogors'ka, II., Lakishyk, DM., 2014. «Arabs'kyj vektor» suchasnoi zovnishn'oi polityky SShA: global'ni pidvalyny i regional'ni osoblyvosti («Arabic vector» of modern US foreign policy: global foundations and regional peculiarities), Problemy mizhnarodnyh vidnosyn, Vyp.8, s.177-195.

22. Rjabinin, JeV., 2012. Polityka JeS ta SShA v Pivnichnij Afryci naperedodni «Arabs'koi' vesny»: porivnjal'nyj analiz (EU and US policy in North Africa on the eve of the «Arab Spring»: comparative analysis), Visnyk mariupol's'kogo derzhavnogo universytetu. Ser.: Istorija. Politologija, Vyp. 3, s.72-79.

23. Hajtam, NR., 2014. Arabo-musul'mans'kyj svit v ispans'kyh mas-media: politychna interpretacija (The Arab-Muslim World in the Spanish Media: Political Interpretation), Derzhava i pravo. Jurydychni i politychni nauky, Vyp.63, s.368-373.

Размещено на allbest.ru