Українські політичні партії як медіатори у відносинах держави й суспільства: між традиціями та новаціями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеська національна академія харчових технологій

Українські політичні партії як медіатори у відносинах держави й суспільства: між традиціями та новаціями

Мордовець М. В.,

кандидат політичних наук, доцент

кафедри соціології, філософії і права

Анотація

У статті досліджується діяльність політичних партій в умовах пострадянської політичної системи. На основі методології системної теорії (А. Уйомов, Ю. Урманцев, А. Ахієзер) визначено роль політичних партій як медіаторів у відносинах держави та суспільства. Відзначено, що застосування таких понять системної теорії, як «система», «субстрат», «функція», «зв'язок», «композиція», «медіація», «інституційні матриці» тощо мають значний евристичний потенціал для дослідження традицій на інновацій у діяльності політичних партій. Зокрема, у традиційних суспільствах партії лише відтворюють певні соціальні інтереси. Натомість, у демократичних політичних системах партії перетворюються на інститути інноваційного розвитку, створюючи нові ідеології, сенси та визначаючи порядок денний для суспільства і держави. Інституційні матриці (Х-матриця та Y-матриця) ілюструють роль політичних партій у традиційних та демократичних суспільствах. політичний партія демократичний медіатор

Наголос зроблено на тому, що політичні партії, використовуючи механізм медіації, не лише артикулюють та захищають інтереси певних соціальних груп, а й конструюють нові ідеї, ідеології та цінності. У цьому проявляється їх інновацій- ність, як медіаторів між державою та суспільством.

Ключові слова: політичні партії, системна теорія, медіація, традиції, інновації, політична система, політичні ідеології.

Annotation

The article explores the activities of political parties in the postSoviet political system. The role of political parties as mediators in the relations between the state and society is determined on the basis of the methodology of system theory (A. Uymov, Y. Urmantsev, A. Akhiezer). It is noted that the application of concepts of system theory, such as “system”, “substrate”, “function”, “connection”, “composition”, “mediation”, “institutional matrices”, etc., have considerable heuristic potential for the study of traditions for innovation in the activities of political parties. In particular, in traditional societies, parties only reproduce certain social interests. Instead, in democratic political systems, parties are transformed into institutions of innovative development, creating new ideologies, meanings, and defining agendas for society and the state. Institutional matrices (X-matrix and Y-matrix) illustrate the role of political parties in traditional and democratic societies.

Emphasis is placed on the fact that political parties, using the mechanism of mediation, not only articulate and defend the interests of certain social groups, but also construct new ideas, ideologies and values. This manifests their innovativeness as mediators between the state and society.

Keywords: political parties, system theory, mediation, traditions, innovations, political system, political ideologies.

Постановка проблеми у загальному вигляді

Україна в останні півтора десятиліття XX століття і на початку XXI століття опинилася в складному становищі. Крім труднощів економічного характеру, пов'язаних, багато в чому, з простим фізичним виживанням людей, мають місце і серйозні політичні проблеми, обумовлені як радянською спадщиною так і недолугістю економічних та політичних «реформ» пострадянського періоду. Однією з основних уявляється питання щодо принципів політичного устрою української держави та роль політичних партій у ньому.

Протягом вже більше ніж двадцятивосьмирічної історії української Незалежності політичні партії завжди відігравали помітну роль в політичних процесах. Зокрема, саме вони багато в чому сприяли закріпленню демократичних виборчих процедур у масовій свідомості, становленні електоральної демократії. Однак, не маючи достатніх і законодавчо закріплених інституційних можливостей впливу на органи народного представництва, партії тривалий час не могли спиратися на ефективний правовий інструментарій регламентації їх організації та діяльності, характерний для більшості країн консолідованої демократії.

За останні роки політичні партії стали однією із найважливіших складових суспільних відносин: вони мають фракції у Верховній Раді України, інших представницьких органах влади, впливають на процес прийняття та реалізації найважливіших публічних рішень на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. Проте, законодавче (у тому числі - конституційне) регулювання забезпечення участі політичних партій в системі політичного представництва ще й досі не відповідає вимогам сучасного суспільства і потребує подальшого вдосконалення. Для цього, на нашу думку, доцільно спрямувати фокус наукового дослідження на ті політичні практики, котрі вибудовуються партіями в координатах традицій та новацій.

У сучасних демократичних країнах процес взаємодії суспільства і держави забезпечується за допомогою трьох основних політичних інституцій: демократичної системи державної влади, загального виборчого права і політичних партій. З погляду системного підходу, політичні партії відіграють важливу роль у функціонуванні сучасних демократичних представницьких систем. Саме вони забезпечують прямий та зворотній зв'язок політичної системи та суспільства, агрегують та артикулюють вимоги до політиків. Можна стверджувати, що демократичних країнах сформувались потужні традиції політичної діяльності партій. Вони багато в чому детермінують їх поведінку, кадрову політику, взаємовідносини із мас медіа та суспільством в цілому. У політичній системі України такі традиції демократичної діяльності партій та їх взаємодії з іншими інститутами та соціальними групами лише формуються.

Звернення до системного підходу дозволяє побачити, що політичні партії не є ізольованим соціально-політичними феноменом, вони природним чином вплетені в тканину політичної системи і включені в різноманітні процеси, що відбуваються у політичному просторі. Водночас, є дискусійними багато проблем щодо ролі та функцій політичних партій у процесі структурування політичного життя. Теорія політичних систем хоча і досліджує основні характеристики політичної сфери, однак, недостатньою мірою приділяє увагу процесам самоорганізації, флуктуаціям, хаотичним коливанням, які мають місце в соціальному житті та політиці. Усебічна технологізація сучасного життя, загроза екологічної кризи, поява нових соціальних феноменів та практик - ось неповний перелік чинників, що зумовлюють необхідність виникнення та застосування різноманітних інновацій у діяльності політичних партій. Це закономірно, бо політичні партії є частиною суспільства, яке в свою чергу, швидко змінюється. В цьому ракурсі постає чимало цікавих та актуальних теоретичних та прикладних питань, яким буде приділено увагу у даній статті.

Дослідження українських партій, як важливих учасників політичного процесу та окремого політичного інституту, вивчення їх діяльності крізь призму традиції та інновації з погляду системного підходу є актуальною та важливою науковою проблемою.

Мета та завдання

Метою даної статті є дослідження політичних партій з погляду системного підходу задля визначення ролі традицій та новацій у процесі їх діяльності як суспільних медіаторів. Об'єкт дослідження - діяльність політичних партій України у пострадянський період. Предмет дослідження - політичні партії як медіатори між особистістю і суспільством та державою.

Методи дослідження

Одним з найбільш продуктивних підходів до аналізу політичних процесів та ролі політичних партій у них є системний підхід. На сучасному етапі розвитку системної методології її найбільш відомими варіантами є підходи, розроблені А. І. Уйомовим та Ю. А. Урманцевим.

Серед провідних вчених, які досліджували політичні партії та є фундаторами класичних теорій партійної діяльності слід назвати Дж. Мілля (ліберальна теорія політичних партій), М. Дюверже (взаємозалежність партійних та виборчих систем), Р. Міхельса («залізний закон олігархії» щодо формування партійної еліти), К. Маркса (партія як авангард соціального класу), Дж. Сарторі (роль партій у конкурентній демократії) та інших. Різноманітні аспекти діяльності політичних партій у пострадянських умовах були розкриті вітчизняними вченими: І. Абрам'юком, В. Бакуменко, В. Кня- зєвим, О. Стаценко, С. Топаловою, Л. Дунаєвою, Т Ткаченко, В. Ковтуном, О. Чувардинським, С. Остюченко, Л. Глушковою, О. Погребенником, А. Кройтором, Я. Балановським, В. Семенко та іншими. Натомість, у сучасному дискурсі політичної науки недостатньо уваги приділяється дослідженню ролі політичних партій як медіаторів у взаємодії держави та суспільства з погляду системної теорії.

Виклад основного матеріалу дослідження

Варіант Загальної теорії систем (ЗТС), створений одеським філософом А. І. Уйомовим, базується на трьох фундаментальних поняттях: річ (т), якість (р) та відношення (г). За їх допомоги автор підходу виробив наступне визначення системи: «системою є будь-яка множина об'єктів т, на якій реалізовано відношення г з раніше встановленими якостями р» [1]. Іншими важливими поняттями даного підходу виступають: «структура», «функція», «зв'язок», «елемент». Головний акцент під час дослідження системних об'єктів зроблено на виявленні системних параметрів, їх класифікації та визначенні так званих системних закономірностей. До системних параметрів відносять: авторегенеративність системи за елементами і відносинами, стабільність, центрованість, ін.

Протягом тривалого проміжку еволюції людські суспільства організовували свою діяльність на основі відносин спорідненості. Родинні зв'язки поступово втрачають своє значення лише під впливом індустріалізації, хоча вони залишились важливим елементом суспільного життя. У традиційних суспільствах правила відносин спорідненості були соціально визнаними і уявляли собою свого роду обов'язкову цінність. Вони були необхідні для соціальної та політичної інтеграції (дезінтеграції) індивідів відповідно до їх обов'язків, прав і привілеїв відносно інших індивідів та суспільних функцій. Відносини єдності в таких соціумах зберігались за рахунок кровної спорідненості та шлюбів. Така суспільна система передбачала існування низки ритуалів, традицій, певного набору цінностей, котрі прийнято вважати традиційними. На відміну від них політичні партії пропонують суспільству об'єднання на основі певної ідеї, концепту, реалізація яких дозволить змінити життя на краще. Власне, увесь розвиток політичних партії від давнини до сьогодення і є реалізацією даної системної тенденції.

В термінах ЗТС можна описати суспільство як таку єдність, що складається з множини об'єктів - окремих індивідів. Для того, аби з них виник соціум, необхідно, щоб вони реалізували свої відносини єдності шляхом взаємодії. Внаслідок цього виникає множина відносин єдності (мова, культура, релігія, спільна психологія, мистецтво і, найголовніше,- політика). Остання виконує в соціальній системі роль механізму, який на основі певних законів композиції організовує, «розставляє» індивідів, примушує їх виконувати певні правила, що сприяють зміцненню та збереженню системи.

Якщо ми застосуємо даний підхід до дослідження політичних партій, то виявиться, що вони є частиною системи, в рамках якої відбувається реалізація певного специфічного відношення. Спрощено можна сформулювати його як відношення між двома групами населення певної країни. Одна з них - є частиною електорату, громадянами, інша - власне політичною партією. Дане відношення полягає у наданні підтримки електорату певній партії, в обмін на просування та захист його політичних інтересів. Між партією та її прихильниками формуються та розвиваються різноманітні відносини, які наділені певними якостями. Серед них, очевидно, необхідно назвати таку якість, як «єдність». Структурою або, за А. І. Уйомовим, «субстратом» системи виступає уся множина політичних акторів, які задіяні у відстоюванні інтересів політичної партії: парламент, державні органи, ЗМІ (мас медіа), громадські організації тощо. Таким чином, системне розуміння політичної партії та її місця в суспільстві є досить широким.

Представники системної теорії наголошують на діалектичному протиріччі між управлінською системою політичної партії та її зовнішнім і внутрішнім середовищем. Воно, серед інших факторів, спричиняє розвиток системи «партія». Керівники та члени партії відповідно наділені власною волею і керовані власними інтересами, що може призводити до різноманітних колізій. У процесі їх дослідження необхідно враховувати, що існують певні фільтри сприйняття та відповідні протиріччя у сфері пізнання політичної реальності.

Політичні актори, в тому числі представники партії, так само як і економічні агенти, створюють простір, тобто певне поле, яке існує лише за посередництва цих агентів, що знаходяться в ньому і надають простору певну структуру. Саме агенти, визначені за об'ємом і структурою наявного в них специфічного капіталу (в нашому випадку - політичного), детермінують структуру поля і стан сил, що впливають на сукупні дії гравців. Відомий французький соціолог П. Бурд'є вважав, що сила окремого агенту залежить від його якостей, сукупності диференціальних факторів успіху, що забезпечують йому певні переваги [2, с. 137-138]. У випадку політичних партій - це політичний, фінансовий, культурний, юридичний, організаційний, інформаційний та символічний види капіталу, авторитет, медіа-вплив тощо.

Австрійський вчений Л. фон Мізес наступним чином описує дію даного соціального механізму: «У людини, повністю задоволеної станом своїх справ, не буде стимулів до змін. У неї не буде ані бажань, ані жадань; вона буде абсолютно щасливою...Але, щоб примусити людину діяти, простого занепокоєння і уявлення про задовільний стан не достатньо. Необхідна третя умова: очікування, що цілеспрямована поведінка здатна усунути чи щонайменше пом'якшити відчуття занепокоєння. Якщо ця умова не виконується, то будь-яка дія неможлива...Будь-яка існуюча структура суспільства є продуктом попередньо продуманих ідеологій. У суспільстві можуть виникнути нові ідеології і витіснити старі, тим самим трансформувавши суспільну систему. Однак суспільство завжди є творінням ідеологій, які передують йому в часі і логічно. Діяльність завжди направляється ідеями; вона реалізує те, що спланувало мислення» [3, с. 178].

Системне розуміння діяльності політичної партії відкриває перспективи для подолання такого негативного явища, як політична корупція у діяльності партійних еліт та лідерів. Зокрема, відомий американський дослідник П. Хейвуд підкреслював, що «.політики використовують свій привілейований доступ до ресурсів, щоб отримати вигоду для себе від інших осіб. При цьому, їх діяльність протікає у досить специфічному «інтерфейсі» - просторі між публічною та приватною сферами [4, с. 419]. Це цілком справедливо і по відношенню до політичних партій.

Тобто, саме позиціонування політичної партії у просторі відносин між суспільством та державою створює умови для підміни публічного інтересу в їх діяльності приватним. З точки зору ЗТС таку закономірність можна пояснити тим, що складні системи неминуче розпадаються на взаємопов'язані підсистеми, а останні в свою чергу можуть набути власних інтересів. Ці інтереси нерідко суперечать інтересам загальної системи і ми отримуємо в такому випадку внутрішньо системний конфлікт. Він може призвести і до руйнування всього політичного організму.

Іншим досить ефективним та продуктивним варіантом ЗТС виступає варіант Ю. А. Урманце- ва. Згідно його теорії, характеристиками будь-якої системи виступають: множина елементів, відносини між ними, «закон композиції». Усі ці елементи визначення «системи» достатні для описання, аналізу і синтезу партійних систем. Загальними системними характеристиками для цього варіанту ЗТС виступають якості поліморфізму, симетрії та асиметрії. Ю. А. Урманцев вказує, що його методологія дозволяє уявити об'єкт, що досліджується як єдність, утворену певними елементами [5]. При цьому, взаємодія елементів між собою обмежується законом композиції.

Вчений виводить декілька важливих положень системної методології. Назвемо найбільш важливі з них для дослідження політичних партій:

Положення 1. Будь-яким системам іманентні як підсистеми протиріч, так і підсистеми єдності.

Положення 2. Будь-яке протиріччя належить хоча б одній системи протиріч даного роду.

Положення 3. Будь-яке єдність належить хоча б одній системи єдностей даного роду[5].

Значний евристичний потенціал має також концепція «осягання», розроблена Ю. А. Урманцевим. Феномен осягання, проаналізований вченим включає в себе: 1) суб'єкта; 2) те, що осягається (світ соціального і політичного); 3) засоби осягнення (моделі, методи, концепції); 4) пізнавальну діяльність (вона часто описується в філософській літературі про управління як різноманітні управлінські процеси (аналіз ситуації, визначення проблеми, аналіз інформації, ін.); 5) ідеальну картину осягнутого, що може відображатись в свідомості суб'єктів управління, їх концепціях, моделях, статтях, книгах і т. д.; 6) оцінку досягнутого (самим суб'єктом, експертами, сторонніми спостерігачами); 7) повторювану діяльність для створення ще більш адекватної картини соціального світу [5]. Фактично, опис даного феномена є ключем до алгоритму діяльності політичних партій, державних інституцій, органів. Адже оцінка діяльності політичних партій має обов'язково включати «ідеальну картину», їх позиціонування у просторі політичних ідеологій, здатність не лише артикулювати та захищати інтереси відповідних соціальних груп, а й «конструювати» їх. Яким чином відбувається цей процес узгодження інтересів великих соціальних груп та їх конструювання у процесі партійної діяльності? Для відповіді на це питання слід звернутись до праць ще одного «стовпа» системної методології дослідження політичних партій - О. С. Ахієзера. Він доклав багато зусиль в напрямку вивчення ролі традицій та інновації в суспільній системі. Для цього він часто застосовував поняття «медіація», вкладаючи в нього значення «посередництво».

Медіація розвивається через поглиблення діалогу між політичною партією та іншими суб'єктами. Вона завжди спрямована на пошук рішення проблеми між крайнощами, між полюсами дуальних опозицій. Водночас, у процесі медіації акцентується увага на пошуку такої міри згоди між полюсами, яка дозволила б зняти протиріччя і на цій основі осмислити те чи інше явище. Відбувається як внутрішньопартійна дискусія, так і діалог партії з виборцями. У процесі медіації формується новий зміст політичної діяльності партії, бо вона відтепер не базується на крайнощах. Медіація постійно спрямована на вихід за рамки успадкованих (історично сформованих) опозицій у соціальному та ідеологічному просторах, розвиток нових сен- сів, створенні нових цінностей та типів взаємовідносин між людьми, формування інтелектуальної напруги для пошуку нових рішень, інноваційних шляхів розвитку. При цьому, на думку О. С. Ахієзера, медіація не знищує традицію, а лише створює умови для розвитку утилітаризму, цінностей прогресу і діалогу [6, с. 272-273].

Для ілюстрації застосування системного підходу до обраної нами проблеми наведемо деякі результати досліджень С. Г. Кірдіної та Л. І. Кондрашової. Вони запропонували теорію інституційних матриць, яка ґрунтується на розумінні суспільства як системи, здатної до саморозвитку та самоорганізації. Механізм самоорганізації суспільства виражається в структурі інститутів, які воно створює в ході людської історії. Тобто, історично формуються і постійно відтворюються правила соціальних взаємодій суб'єктів, які утворюють суспільство. Найбільш стійкі інститути, що формують основу соціальної системи можна назвати базовими. Їх небагато і вони утворюють свого роду матриці. Політичні партії серед них посідають особливу роль, бо виступають медіаторами між суспільством та державою. Автори концепції розробили дві взаємодіючи структури інституціональних матриць, які отримали назви Х- та Y- матриць. Кожна з них відбиває стійку систему базових інститутів, що історично сформувались. Дана система регулює взаємопов'язані сфери: економіку, політику та ідеологію [7, с. 29-3і].

Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, слід відзначити, що на основі ЗТС сформовано розуміння взаємодії традицій та інновацій по відношенню до діяльності політичних партій. Очевидно, що укріплення тих взаємовідносин, що вже існують між політичною партією та її прихильниками, а також різноманітними політичними акторами в нашій схемі буде відповідати традиції. Навпаки, зміна субстрату політичної партії, зміна її структури, оновлення взаємовідносин (в тому числі і їх форми) буде відповідати інновації. Цикл, описаний Ю. А. Урманцевим може бути застосований до процесу само осмислення, рефлексії діяльності політичної партії її керівниками і становить окремий об'єкт для опису, дослідження та вивчення у подальших дослідженнях.

Таким чином, системна методологія є дієвим інструментом для дослідження політичних партій та вирішення проблеми їх еволюції крізь призму традиції та інновації. Сучасний світ швидко змінюється, і не лише технологічно. Головне - трансформуються ідеї, ідеали та цінності, а роль політичних партій полягає у тому, аби із використанням механізмів медіації стати «локомотивами» інноваційної діяльності в українському політичному процесі.

Список використаних джерел

1. Уемов А. И. Системный подход и общая теория систем / А. И. Уемов. М.,«Мысль», 1978 - 272 с.

2. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики / Пьер Бурдье. М.: Алетея, 2005. 576 с.

3. Мизес Л. Человеческая деятельность: трактат по экономической теории / Людвиг фон Мизес. Челябинск: Социум, 2005. 878 с.

4. Heywood P. Political Corruption: Problems and Perspectives / Paul Heywood // Political Studies. 1997. Volume 45. pp. 417-435.

5. Урманцев Ю. А. О формах постижения бытия / Ю. А. Урманцев // Вопросы философии. 1993. № 4. С. 89-106.

6. Ахиезер А. С. Россия: критика исторического опыта (Социокультурная динамика России) / А. С. Ахиезер. Т. ІІ: От прошлого к будущему. Новосибирск: Сибирский хронограф, 1998.

7. Институциональный анализ китайской модели: теоретическая дискуссия и прогноз: Материалы круглого стола. М.: ИЭ РАН, 16 апреля 2009 г / Под ред. С.Г. Кирдиной, Л.И. Кондрашовой // Вестник научной информации. 2010. № 3. М.: Институт экономики РАН, 2010. 165 с.

Размещено на Allbest.ru