Політичні детермінанти еволюції виборчої системи Швейцарської Конфедерації

Мойсюк Віра,

Анотація

Статтю присвячено аналізу особливостей виборчої системи Швейцарської Конфедерації. Проаналізовано основну нормативно-правову базу із зазначеної теми, висвітлено історіографію питання розвитку швейцарського виборчого права і формування виборчої системи, обґрунтовано висновки щодо перспективи застосування досвіду організації виборчого процесу Швейцарської Конфедерації у процесі формування політичних та державних інститутів України.

Ключові слова: виборча система, виборче право, вибори, Швейцарія, кантони.

Annotation

The article is devoted to the analysis of the features of the electoral system of the Swiss Confederation. The basic legal base on the mentioned topic is analyzed, the historiography of the issue of the development of the Swiss electoral law and the formation of the electoral system is covered, the conclusions about the prospects of applying the experience of organizing the election process of the Swiss Confederation in the process of forming political and state institutions of Ukraine are substantiated. The geographical and political features of the development of the Swiss Confederation contributed to the formation of its modern electoral system.

Switzerland, as the only ”national” federation in Europe and one of the oldest parliamentary republics with a decentralized system of government, exemplifies the successful democratization of the electoral process and the formation of the electoral law system, which was demonstrated by the last parliamentary elections on October 20, 2019.The legal framework of the Swiss Confederation demonstrates a clear regulation of all stages of the electoral process at the level of law. The Federal Constitution of the Swiss Confederation of April 18, 1999 enshrines the general rules and regulations governing the electoral process at the federal level, and the Federal Law ”On Political Rights” of December 17, 1976 and the Decree of the Federal Council ”On Political Rights” of May 24, 1978 and the cantonal constitutions regulate in detail the stages of the election process at the cantonal level. The federal and cantonal electoral law of the Swiss Confederation is an example of a democratic and fair electoral process.

Keywords: electoral system, suffrage, election, Switzerland, cantons.

Розвиток виборчого права кожної держави є гарантією дотримання основних прав і свобод людини та громадянина. Окрім цього, забезпечення виборчого права є головним показником демократичності державного режиму, і хоча підґрунтям формування його інституту є універсальні принципи, механізм здійснення та організація цього права у державах відбувається по-різному. Виборче право громадяни тієї чи іншої країни реалізують на виборах, що виступає основною формою волевиявлення суспільства. Забезпечує функціонування інституту виборів виборча система, якій притаманне вузьке та широке розуміння. У вузькому значенні виборча система становить електоральну формулу, спосіб визначення результатів виборів [1].

Виборчу систему у широкому значенні характеризують як цілий організм формування виборчих органів державної влади і органів місцевого самоврядування разом з організацією і проведенням виборів, а також визначенням їхніх результатів і відповідного розподілу депутатських мандатів [2].

В іноземних правових доктринах поняття виборчої системи є узагальненим і не має широкого та вузького значення. В конституційному праві Швейцарської Конфедерації використовують термін «Wasystem» [3], який означає систему організації виборів у представницький орган влади за нормативно-правовим актом, який регулює організацію та порядок визначення результатів виборів.

Основоположні принципи виборчого права Швейцарської Конфедерації закріплені у діючій сьогодні Федеральній Конституції від18 квітня 1999 року, у якій одним з головних пунктів переліку основних прав і свобод людини та громадянина є виборче право громадян. Хоча у Федеральній Конституції Швейцарської Конфедерації немає окремої глави, що характеризує виборчу систему держави, та її основоположні норми закріплені у Розділі ІІ Конституції, де розглядаються основні права і свободи людини та громадянина, в I Главі IV Розділу, де регулюються критерії надання громадянам активного виборчого права, і в II Главі V Розділу, яка присвячена порядку формування законодавчого органу держави [4].Окрім цього, існують федеральні закони, які також регулюють виборчу систему Швейцарської Конфедерації.

Постановка проблеми. Швейцарська Конфедерація є особливою державою, яка, географічно перебуваючи у Європі, протягом довгого часу зберігає свій нейтралітет внаслідок закріпленого у Федеральній Конституції позаблокового статусу. Її унікальний історичний шлях розвитку державності та державних інститутів характеризує Швейцарію як єдину «національну» федерацію в Європі, одну з найстаріших парламентських республік з децентралізованою системою державної влади. Особливості конституційного розвитку Швейцарської Конфедерації стали основою формування її сучасної виборчої системи, яка є зразком успішної демократизації виборчого процесу, що було продемонстровано на чергових виборах 20 жовтня 2019 року до швейцарського парламенту - Федеральних Зборів.

У зв'язку з цими подіями дослідження особливостей федерального та кантонального виборчого процесу Швейцарської Конфедерації є метою цієї роботи, а оцінка перспектив розвитку виборчого права і виборчої системи Швейцарської Конфедерації та застосування швейцарського досвіду у формуванні політичних і державних інститутів України є основними завданнями.

Виклад основного матеріалу. Історичний розвиток виборчого права і виборчої системи Швейцарської Конфедерації пройшов довгий шлях. Спочатку виборче право у Швейцарії регулювалося лише на рівні кантонів, що виступило однією з основних причин перегляду Конституції і прийняття нової 29 травня 1874 року, що закріпила регулювання виборчого права і на федеральному рівні.

На даний час у Швейцарській Конфедерації діє Федеральна Конституція від 18 квітня 1999 року. Основні принципи, а також порядок проведення виборів закріплені в Розділі II під назвою «Основні права, громадянство та суспільні цілі» та в Розділі V - «Федеральні органи влади». Абзац перший статті 39 цієї Конституції встановлює: «Конфедерація регулює процес здійснення політичних прав на федеральному рівні, кантони регулюють здійснення цих прав на кантональному і комунальному рівнях». Це означає, що Конфедерація завдяки такому принципу розмежування компетенції має виключне право регулювання процесу здійснення політичних прав на федеральному рівні, тобто передбачає і повноваження у сфері здійснення голосування, що закріплено у статті 136 Федеральної Конституції, і регулювання механізму здійснення голосування, різноманітних адміністративних обов'язків, створення механізмів подачі скарг.

Федеральні Збори є парламентом Швейцарії, який згідно зі статтею 148 Федеральної Конституції є верховною владою Швейцарської Конфедерації. Парламент складається із двох палат: Національної ради або Великої Палати та Ради кантонів(«Stдnderat») або Малої Палати.

Національна рада є представницьким органом швейцарського народу і складається з 200 членів, які представляють весь народ Швейцарії. Вибори до Національної ради відбуваються раз на чотири роки. Рада кантонів складається з 46 представників, які обираються у кожному кантоні шляхом виборчого процесу, що передбачено у статті 150 Федеральної Конституції. У Швейцарії діє загальний демократичний принцип «Wer wдhlen darf, kann auch gewдhlt werden» - «Хто має право обирати, може бути обраним» [5].

Активне і пасивне виборче право розглядаються в статті 136 Федеральної Конституції, де задекларовано, що громадяни Швейцарської

Конфедерації, які досягли 18 років і не позбавлені прав через душевну хворобу, мають політичні права на федеральному рівні. Законодавство Конфедерації встановлює тільки загальні підстави і принципи виборів до Національної ради. Організаційні повноваження делеговані кантонам, тому процедури організації та проведення виборів до Національної ради в кожному кантоні значно відрізняються. Кожен швейцарський кантон становить один виборчий округ (пункт 3,стаття 149 Федеральної Конституції). Усі 26 кантонів (20 кантонів і 6 напівкантонів), що становлять Швейцарську Конфедерацію, перераховані у статті 1 Федеральної Конституції. Отож на загальнонаціональних швейцарських виборах утворюється 26 виборчих округів. За пунктом 2 статті 149 Федеральної Конституції депутати до Національної ради обираються народом через прямее голосування за пропорційною виборчою системою. Пункт 4 цієї ж статті встановлює мінімум одне місце в Національній раді від кожного кантона. Таким чином пропорційне представництво у швейцарському парламенті є закріпленим в Конституції.

Детальніше організація і проведення виборів відображені у Федеральному законі «Про політичні права »від17 грудня 1976 року [6]. Стаття 16 Федерального закону закріплює порядок розподілу місць у Національній раді: він відбувається згідно з переписом населення, який проводиться раз на чотири роки у кожному кантоні. Розподіл місць здійснюється згідно із загальною кількістю населення, хоча до нього не належать громадяни Швейцарської Конфедерації, які проживають за кордоном.

Згідно з положеннями Федеральної Конституції, кожен член Національної ради повинен представляти 20 000 жителів того чи іншого кантону. У 1963 році було остаточно визначено кількість членів Національної ради, тому співвідношення кількості місць у Національній раді на даний час залежить від перепису населення. Перепис населення здійснюється раз на чотири роки у кожному з кантонів. При визначенні кількості населення не враховується кількість громадян, які проживають за кордоном.

Сучасний розподіл місць в Національній раді Швейцарської Конфедерації по кантонах [7]:

Таблиця 1

У тих кантонах, де закріплена пропорційна виборча система, кандидати в депутати висуваються від політичних партій, і їхня кількість залежить від кількості місць, яка відведена тому чи іншому кантону у Національну раду. У статтях 31 і 42 Федерального закону регулюється формування виборчих списків. Зокрема йдеться про їх об'єднання - «Verbundene Listen». Стаття 31 встановлює, що два або більше списки, пов'язані між собою, становлять єдиний список. Такий метод об'єднання дає змогу великим і впливовим політичним партіям збільшити кількість своїх голосів, а нечисленним партіям - закріпитися у парламенті за рахунок хоча б одного-двох парламентських місць.

Кожен з кандидатів на отримання депутатського мандату повинен дати письмову згоду на внесення його особистих даних до списку кандидатів від партії. У статті 27 Федерального закону «Про політичні права» від 17 грудня 1976 року встановлено спеціальне правило, за яким дані кандидата на депутатське місце не можуть вноситись у більше, ніж один виборчий список одного кантону. У разі порушення встановленого правила Федеральна канцелярія, яка займається координуванням виборчого процесу у Швейцарській Конфедерації, скасовує участь у виборах тих кандидатів, дані яких внесені у більше, ніж один виборчий список одного кантону.

Остаточне закріплення участі у виборах для політичної партії настає після збору підписів. Відбувається цей процес шляхом підписання від руки виборчого списку партії певним числом жителів того чи іншого кантону, які постійно в ньому проживають. Мінімальна кількість підписів встановлена у статті 24 Федерального закону «Про політичні права» від 17 грудня 1976 року. Згідно з нею:

- 100 підписів має зібрати виборчий список кантонів, які представлені у Національній раді 2-10 місцями;

- 100 підписів необхідно зібрати виборчому списку кантонів, які представлені у Національній раді 11-20 місцями;

- 400 підписів необхідно виборчому списку тих кантонів, які представлені у Національній раді більше, ніж 20 місцями.

Існує також процедура звільнення від обов'язку збору підписів, але вона реалізується лише за певних, визначених швейцарським законодавством, умов:

- якщо політична партія булла зареєстрована у Федеральній канцелярії до 31-го грудня того року, який передує майбутнім виборам;

- якщо політична партія представлена в тому чи іншому к антоні єдиним виборчим списком;

- якщо політична партія зібрала на минулих виборах не менше, ніж 3% голосів у своєму кантоні;

- якщо політична партія представляла кантон в Національній раді попереднього скликання.

Вибори до Національної ради Швейцарії відбуваються раз на чотири роки в передостанню неділю жовтня, що зазначено у статті 19 Федерального закону. Виборчий процес відбувається у вільному порядку. Кожен виборець, використовуючи своє виборче право, може вписати від руки у виборчий бюлетень прізвища обраних для себе кандидатів з усіх виборчих списків. Таке право надає пункт 1 статті 35 Федерального закону. У пункті 2 цієї ж статті передбачено право кожного швейцарського виборця на панашаж - право голосувати за кандидатів із різних виборчих списків. Пункт 3 статті 35 Федерального закону дозволяє право кумуляції - право виборця віддати два свої голоси за одного кандидата, шляхом вписування його прізвища у виборчий бюлетень двічі. І панашаж, і кумуляція є способами впливу суспільства на результати виборів. Тому задля заручення підтримкою передвиборчі кампанії кандидатів в депутати спрямовані на широкі верстви населення. виборчий влада депутатський швейцарський

Визначення результатів голосування є найважливішим етапом виборчого процесу. Формування підсумків виборів включає підрахунок поданих і визнаних дійсними бюлетенів та оприлюднення результатів. Після того, як час виборчого процесу вичерпано, що закріплено у виборчому законодавстві кожного кантону, працівники виборчої дільниці розпочинають підрахунок загального числа тих, хто проголосував, а також визначення дійсних та недійсних або невикористаних бюлетенів. За статтею 38 Федерального закону «Про політичні права» від 17 грудня 1976 року виборчі бюлетені поділяються на 3 види: незаповнені (порожні), недійсні та дійсні. Також у статті встановлено випадки, коли бюлетень вважається недійсним:

- якщо в бюлетені немає прізвища кандидата з виборчого списку відповідного виборчого округу;

- якщо бюлетень неофіційного зразка;

- якщо бюлетень заповнений не власноруч, або в нього внесені зміни;

- якщо в бюлетені містяться наклепницькі заяви, образи або невідповідні виправлення.

До невикористаних бюлетенів згідно з швейцарським виборчим законодавством належать ті, які були передані виборчій комісії перед виборами до початку голосування, але так і не були застосовані за призначенням. Дійсні бюлетені у свою чергу поділяються на змінені та незмінені. Незмінені бюлетені одразу заносяться в електронну систему. Зміненим бюлетень вважається у таких випадках:

- якщо в ньому відсутня назва політичної партії;

- якщо в ньому не міститься номер кандидата;

- якщо він включає зайві прізвища;

- якщо містить неприпустимі повторення;

- якщо містить нерозбірливо написані прізвища, які неможливо ідентифікувати;

- якщо містить прізвища, яких немає у виборчих списках відповідного виборчого округу;

- якщо містить більше, ніж два прізвища кандидатів;

- якщо містить підкреслення кольоровим олівцем.

Після закінчення голосування кожен кантон за законодавством на підставі отриманих даних з виборчих дільниць зобов'язаний надати виборчим бюро таку інформацію(стаття 39 Федерального закону):

- кількість осіб з правом голосу і загальна кількість виборців, які проголосували;

- кількість дійсних, недійсних і незаповнених (порожніх) бюлетенів;

- кількість голосів, які отримав кожен окремий кандидат по кожному виборчому списку;

- загальна кількість голосів, відданих за кандидатів, а також кількість додаткових голосів за окремими списками;

- загальна кількість поданих за певну партію голосів при з'єднанні виборчих списків;

- загальна кількість тих, хто утримався від голосування.

Окрім статті 16 Федерального закону, яка стверджує, що при розподілі загальної кількості місць у Національній раді основну роль відіграє перепис населення, регулювання цього питання передбачено у статтях 40-41

Федерального закону: спочатку визначають так званий виборчий метр - це число поданих і визнаних дійсними голосів, яке необхідне для здобуття одного депутатського мандата. Це число ділять на загальну кількість мандатів від того чи іншого округу, додаючи одиницю, поки не буде розподілено усі депутатські мандати. Така штучна виборча квота вираховується за методом, названим на честь Едуарда Гогенбах-Бішофа, швейцарського математика. Система Гогенбах-Бішофа дозволяє політичним партіям зменшити кількість невикористаних голосів і набрати більшу кількість місць у парламенті[8].

Серед швейцарських науковців метод Гогенбаха-Бішофа оцінюється по-різному. Наприклад, за рішенням Федерального суду Швейцарії № 131/74 від 27 жовтня 2004 року[9], де було розглянуто питання розподілу депутатських місць у Великій палаті парламенту, метод Гогенбах-Бішофа розкритикували і запропонували його удосконалити таким чином, щоб залишок невикористаних голосів був мінімізований задля ширшого представлення швейцарських кантонів у парламенті.

Таким чином депутатські мандати отримує той виборчий список, який здобув найбільшу квоту голосів. Якщо квота виходить рівною, то мандат отримує виборчий список із найбільшим залишком голосів. Якщо залишок голосів також рівний, то мандат отримує список, політичну партію якого підтримала найбільша кількість виборців. Якщо ж і виборчі списки є рівними, то мандат віддають тому виборчому списку, в якому включений в нього кандидат набрав найбільшу кількість голосів. Пунктом Г ст. 41 Федерального закону встановлено, що в іншому випадку надання мандата вирішується шляхом підкидання жереба, порядок проведення якого визначає кантональне законодавство.

Після встановлення кількості мандатів, що здобули виборчі списки, розпочинається етап визначення кандидатур на посаду депутатів Національної ради від кожного кантону. Для цього підраховують загальну кількість голосів, які отримав кожен кандидат у виборчому списку. В межах кожного виборчого списку, який отримав певну кількість мандатів, перемагає той кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. У випадку, коли кілька кандидатів у межах одного виборчого списку отримали однакову кількість голосів, то питання їхнього обрання теж вирішується киданням жереба. Посаду заступників отримують ті кандидати, які здобули найбільшу кількість голосів після переможців у списку. Розподіл депутатських мандатів при наявності з'єднаних виборчих списків регулюється статтею 42 Федерального закону. Згідно з нею при наявності залишку голосів вони передаються тим політичним партіям, списки яких пов'язані. Тому при з'єднанні виборчих списків їхні голоси також об'єднуються, що дає змогу отримати додатковий депутатський мандат. У статті 46 Федерального закону розглядаються вибори без складання виборчого списку, коли жодна з політичних партій не надала сформований список кандидатів до Національної ради. У цьому разі виборці можуть проголосувати за будь - якого зареєстрованого незалежного кандидата в депутати. Посаду отримує той кандидат, який здобув найбільшу підтримку.

Якщо під час дії легіслатури Національної ради - терміна повноважень парламенту, звільняється мандат, то він переходить до заступника депутата. У разі відсутності заступника призначаються додаткові вибори, порядок проведення яких врегульовано статтею 56 Федерального закону.

Перше засідання новообраної Національної ради проходить в сьомий понеділок після дня голосування, що визначено в пункті 1 статті 53 Федерального закону. На першому засіданні Національна рада затверджує результати виборів простою більшістю. Національна рада вважається законно діючою, якщо принаймні вибори половини її представників визнаються дійсними.

Вибори до Ради кантонів дещо відрізняються від виборів до Національної ради. Зокрема, у статті 47 Федерального закону «Про політичні права» від 17 грудня 1976 року закріплено, що вибори до Ради кантонів відбуваються за мажоритарною системою відносної більшості. Якщо у нормативно-правовій базі Конфедерації немає будь-яких заперечувальних положень та актів щодо порядку проведення кантональних виборів, то мають право застосовуватись норми кантонального права. Це передбачено статтею 83 Федерального закону. Але будь-які кантональні підзаконні акти потребують федеративного схвалення для набуття чинності, що встановлено у абзаці 2 статті 91 Федерального закону.

Через те, що правове регулювання порядку проведення виборів до Ради кантонів здійснюється кантональним правом, що у кожному кантоні відрізняється, виникає багато розбіжностей та колізій у застосуванні правил. Для регулювання виборчого процесу і підтримання стандартів на федеральному рівні у Швейцарії існує особливий орган - Федеральна канцелярія. У її юрисдикції - координація федеральних виборів, а також надання інформації про реєстрацію кандидатів у політичні партії, їхній допуск до виборів, стеження за процесом інтернет-голосування, інформування виборців та публікація заключних звітів виборів. На рівні кантонів таку ж діяльність здійснюють кантональні виборчі бюро, які виконують також функцію підготовки бюлетенів для голосування[10].

У статті 7 а Постанови Федеральної ради «Про політичні права» від 24 травня 1978 року[11] зазначено, що за утворення кантонального виборчого бюро, яке на рівні кантонів виконує функції Федеральної канцелярії і також координує Конфедерацію з відповідними кантонами під час підготовки і проведення виборів, відповідальний саме уряд кантону.

У деяких кантонах законодавством передбачено проведення так званих «тихих виборів» («Stille Wahl»), які передбачають процедуру автоматичного обрання кандидата, якщо на єдине місце пропонується лише один кандидат. Це закріплено у статті 45 Федерального закону «Про політичні права».

Виборчий процес та його організація регульовані також у Постанові Федеральної ради «Про політичні права» від 24 травня 1978 року. У межах здійснення методу об'єднання виборчих списків кількох політичних партій Постанова Федеральної ради(статті 8е,8с) передбачає можливість утворювати у межах цього об'єднання окремі списки.

Постанова Федеральної ради передбачає також регулювання порядку здійснення своїх виборчих прав громадянами Швейцарської Конфедерації, які проживають за кордоном і не мають зареєстрованого місця проживання у Швейцарії, а зареєстровані в представництвах Швейцарії за кордоном. Такі громадяни реалізовують свої виборчі права у місцях реєстрації і можуть проголосувати за допомогою всесвітньої мережі або відправити виборчий бюлетень поштою, вартість доставки якої оплачує бюджет кантону або бюджет тієї комуни, де такий громадянин перебуває в реєстрі виборців.

Конституції двадцяти шести кантонів Швейцарської Конфедерації, інші законодавчі акти та акти органів виконавчої влади також регулюють порядок здійснення громадянами країни своїх виборчих прав.

Статтею 51 Федеральної Конституції Швейцарської Конфедерації за кантонами закріплюється право мати власну конституцію, яку приймає народ і яка повинна мати можливість бути переглянутою чи зміненою на вимогу виборців. Отож вищим джерелом виборчого права на кантональному рівні є конституція кантону. Саме у ній відображені основні положення про виборче право, виборчий процес та порядок його проведення й організації.

Інші закони та нормативно-правові акти про політичні права громадян, які проживають в тому чи іншому кантоні Швейцарії, також встановлюють зміст активного і пасивного виборчого права для кантональних та комунальних виборів. У багатьох кантонах є можливість встановлювати ценз осілості на термін до 3 місяців для допуску громадян до участі у кантональному і комунальному виборчих процесах. Так, стаття 2 Закону республіки і кантону Юра «Про політичні права» від 26 жовтня 1978 року передбачає, що ценз осілості в кантоні становить 30 днів з дати реєстрації громадянина в кантональному реєстрі - для участі в кантональних виборах, і з дати реєстрації у відповідній комуні- для участі в комунальних виборах[10].

Висновки. На основі вивчення, аналізу та узагальнення матеріалів щодо теми історико-політичної еволюції виборчої системи Швейцарської Конфедерації автор статті доходить висновку, що, незважаючи на те, що Швейцарія займає на сьогоднішній день одну з передових позицій у Європі, шлях розвитку її виборчого права недостатньо вивчений вітчизняними науковцями та дослідниками, тому ця тема є актуальною.

Механізми регулювання швейцарської виборчої системи свідчать не лише про високий рівень розвитку виборчого права і демократизацію виборчого процесу, а є прикладом успішної реалізації швейцарцями своїх політичних прав на всіх рівнях.

На основі вивчених матеріалів автор підсумовує, що виборче законодавство Швейцарської Конфедерації врегульовано і на федеральному, і на кантональному рівнях. Зокрема федеральне законодавство формує основні принципи та особливості виборчої системи і встановлює загальний порядок врегулювання та організації виборчого процесу. У свою чергу кантони встановлюють порядок правового регулювання виборів відповідно до власного законодавства на кантональному і комунальному рівнях.

Виборча система Швейцарської Конфедерації навряд чи має аналоги у країнах Європи, тому її досвід безумовно корисний і для України у сфері формування та оновлення її державних та політичних інституцій. Зважаючи на конституційно закріплене прагнення України приєднатись до європейських та євроатлантичних структур, зміни в українській виборчій системі є необхідними. Запровадження пропорційної виборчої системи у Швейцарії наприкінці ХІХ століття внаслідок релігійних та національних розбіжностей, що загрожували територіальній та національній єдності, допомогло зберегти цілісність Швейцарської Конфедерації. Подальше поступове реформування виборчої системи на основі здобутого історичного досвіду дало змогу Швейцарії стати однією з найдемократичніших держав Європи з найбільш розвиненою і справедливо врегульованою системою виборчого права. Тому Швейцарська Конфедерація може стати відповідним зразком успішної виборчої системи для України у її прагненнях внутрішньодержавних змін на шляху до демократичних цінностей.

Список використаних джерел

1. Авдеенкова М., Дмитриев Ю. Современные избирательные системы // Выборы. Законодательство и технологии. 2000. № 7-8. С. 54-59.

2. Мяловицька Н. Виборчі системи: досвід європейських держав // Вісник Центральної виборчої комісії. 2008. № 1 (11). С. 61. 8.

3. Thьrer D. Verfassungsrecht der Schweiz / Droit constitutionnel / D. Thьrer, J.-F. Aubert, J. P. Mьller. Zьrich: Schulthess, 2001. S. 365.

4. Bundesverfassung der Schweizerischen Eidgenossenschaft vom 18. April 1999 // Der Bundesrat. Das Portal der Schweizer Regierung.

5. Die offizielle Webseite zu den eidg. Wahlen 2019.

6. Bundesgesetz ьber die politischen Rechtevom 17. Dezember 1976. // Der Bundesrat.Das Portal der Schweizer Regierung.

7. Verordnung der Schweizerischen Eidgenossenschaft 161.12 «Ьber die Sitzverteilung zwischen den Kantonen in der allgemeinen Aktualisierung der Zusammensetzung des Nationalrates» vom 03. Juli 2002// Der Bundesrat. Hдfelin U., Haller W., Keller H. Schweizerisches Bundesstaatsrecht. 9 vollstдndig ьberarbeitete und erweiterte Auflage. Schulthess Verlag, Zьrich, 2012.754 St.

8. Gerichtsentscheidung des Schweizerischen Bundesgericht№ 131/74 vom 27. Oktober2004.

9. Auer, Andreas. Staatsrecht der schweizerischen Kantone. Stдmpfli. Bern, 2016. 664 St.

10. Verordnung ьber die politischen Rechtevom 24. Mai 1978. // Der Bundesrat.Das Portal der Schweizer Regierung.

11. Verordnung ьber die politischen Rechte vom 24. Mai 1978. [Ordinance on Political Rights of 24 May 1978], Der Bundesrat. Das Portal der Schweizer Regierung [The Federal Council. The portal of the Swiss government].

Размещено на Allbest.ru