Основні положення передвиборної програми В. Чорновола на виборах президента України (1 грудня 1991 р.)

Размещено на http://allbest.ru

Інститут історії України НАН України

Основні положення передвиборної програми В. Чорновола на виборах Президента України (1 грудня 1991 р.)

Ковпак Людмила

Кандидатка історичних наук,

м. Київ

Події третьої декади серпня 1991 р. розвивались із блискавичною швидкістю і мали доленосне значення для України. Кожен день був перенасиченим на політичні новини, котрі транслювались на усіх радіо і телеканалах: 19-21 серпня здійснена спроба кремлівського заколоту ГКЧП (ДКНС) із введенням надзвичайного стану в окремих районах СРСР та комендантської години у Москві. 23 серпня М. Горбачов, повернувшись з «ув'язнення» у кримському Форосі, втрачав владу і повноваження та відмовився від поста генсека компартії СРСР.

У Києві 24 серпня 1991 р. скликана позачергово сесія Верховної Ради ухвалила історичний документ «Акт проголошення незалежності України». УРСР перестала існувати. З'явилась нова, самостійна Українська держава. Для врегулювання юридично-нормативних засад створення держави України Верховна Рада вирішила провести всенародне опитуванні -- референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності. Дату було призначено на 1 грудня 1991 р. Одночасно мали відбутися перші всенародні вибори президента України. Серед 6-ти претендентів на високу президентську посаду був і В. М. Чорновіл, а його головним конкурентом став Л.М. Кравчук -- у недавньому минулому другий секретар ЦК компартії України (з ідеології), тодішній очільник Верховної Ради.

10 жовтня 1991 р. В. Чорновіл був зареєстрований Центрвиборчкомом (ЦВК) як кандидат на вибори президента України та опублікував ключові положення своєї передвиборчої програми під назвою «Україна: шлях до свободи» [1]. В. Чорновіл являв собою дуже потужного претендента на найвищу державну посаду, який уособлював патріотично-національні гасла та ідеї про самостійну Українську державу (на той період він вже мав досвід діяльності у Народному Русі України, мав досвід роботи головою Львівської обласної ради). У ході передвиборчих перегонів В. Чорновіл багато їздив по Україні, по різних містах, населених пунктах, спілкувався з трудящими, наголошуючи і акцентуючи на важливості референдуму 1 грудня 1991 р. для долі українців, про загрози імперії після путчу ГКЧП, про можливі спроби М. Горбачова до централізації влади у СРСР та збереження Союзу на основі новоогарьовського договору. Складною була не лише політична, але й соціально-економічна ситуація. У магазинах спостерігалися напівпорожні полиці, зростання цін. Багато продуктів харчування і товарів легкої промисловості були дефіцитом. Щоб купити товари повсякденного попиту, людям потрібно було вистояти в чергах, -- довгих чергах за цукром, вершковим маслом, якісною ковбасою, м'ясними продуктами, практикувалась купівля за талончиками (прального порошку, тощо). Хоча на промислових підприємствах та у найбільших містах постачання було дещо кращим, адже профспілки організовували «Столи замовлень», «Замовлення продуктів до свят». Однак планово-адміністративні важелі у постачанні товарами і продуктами населення вже були порушені і не спрацьовували, а ринкові методи у торгівлі ще не були задіяні.

Домінуюче фінансування в УРСР отримував військово-промисловий комплекс (ВПК) і важка індустрія (група А). Частка галузей легпрому та харчопрому (група Б), що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції за останні десятиліття не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих країнах Європи цей показник досягав 50-60%, -- це стало однією з головних причин товарного дефіциту. Наприклад, із виробництва товарів народного споживання на душу населення УРСР посідала дев'яте місце серед 15 республік (станом на кінець 1980-х років) [2, с. 2]. Вже стало звичкою, що працівники несли готівку від отриманих зарплат до відділень державної Ощадкаси СРСР через відсутність достатнього покриття грошової маси продуктами і товарами, сподіваючись на «світле майбутнє». В.М. Чорновіл писав: «:...ми маємо те, що маємо: жахливі злидні в потенційно багатій країні, проблеми в найелементарнішому -- у продовольстві. І де? В Україні, яка має близько половини європейського чорнозему» [1, с. 422 ]. Серед причин невеликого асортименту товарів і продуктів було й те, що значна їх кількість та обсяги з УРСР експортувалися до інші республік СРСР та до європейських країн соціалістичного табору -- до Польщі, Чехословаччини, Румунії, Болгарії у рамках міжреспубліканського та міждержавного розподілу праці та спеціалізації. За мемуарами тодішнього очільника уряду Ради міністрів УРСР В. Масола: «... вивіз з УРСР продукції харчової промисловості за міжреспубліканським обміном у 3,2 рази перевищував її ввезення» [3, с. 68].

Упродовж останніх десятиріч економічна політика в УРСР формувалася без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народу, належної оцінки регіональних умов. Займаючи 2,6% території колишнього СРСР, Українська РСР виробляла 17-17,5% відсотків національного доходу та 24-25% відсотки сільськогосподарської продукції Радянського Союзу. Окрім того, це свідчило про надмірне (в 6-7 разів вище від середньо союзного) техногенне навантаження на довкілля та природні ресурси. Напружено працюючи, громадяни в УРСР, як правило, не отримували усього того, що вони заробляли. Наприклад, посідаючи перше-третє місце в СРСР по виробництву аграрної продукції (зерно, цукор, м'ясо, олія, молоко), за рівнем середньомісячної оплати праці колгоспників республіка займала лише 11 місце. Аналогічним було становище із нееквівалентною оплатою праці й в інших галузях народного господарства [2, с. 2].

В. Чорновіл усвідомлював нагальність наповнити змістом державну незалежність України -- передовсім економічним змістом, адже без цього неможлива справжня самостійність держави та добробут громадян, найшвидше творення «економічного фундаменту» незалежності. Він зазначав у своїй передвиборчій програмі: «Головним завданням Президента є формування нової соціально орієнтованої ринкового зразка економіки суверенної України, яка забезпечує максимальну підприємницьку свободу її громадянам, відкриває можливості для найширшої реалізації творчого потенціалу людини, гарантує гідний рівень життя та постійне його підвищення» [1, с. 373].

У сфері аграрної політики В. Чорновіл сформулював свою доктрину: «Це політика звільнення селянства від новітнього кріпосного права, політика відродження землеробського коріння України. Держава для села, а не село для держави. Українська держава виросте на українському чорноземі» [1, с. 375]. Першочерговими заходами в галузі економіки кандидат на посаду президента України називав: роздержавлення і приватизацію підприємств, а також конверсію оборонних підприємств, реформу податкової політики, утворення української митної служби, реформу оплати праці. При цьому В. Чорновіл переконливо наголошував, що головне завдання президента -- об'єднання усього народу України навколо побудови Української незалежної держави та відкритого громадянського суспільства. Розбудова держави є можливою лише у еволюційний спосіб (ненасильницьким шляхом), у спосіб еволюції на основі широкого спектру комплексних реформ, які торкаються політики, економіки, соціальної сфери. У центрі такої держави -- людина: «У вільній державі -- вільні громадяни в економічній сфері». В.М. Чорновіл був переконаний, що «основу української держави, економічний фундамент її створять люди ініціативні, працьовиті: робітник і інженер, кооператор, фермер, менеджер і підприємець» [1, с. 373, 375].

Серед першочергових заходів В. Чорновіл підкреслював на необхідності якнайшвидшого введення національної грошової одиниці та перебудови всієї фінансової системи [1, с. 374]. Історично для українців це була гривня. 9 вересня 1991 р. Верховна Рада ухвалила постанову про запровадження на території України обігу купонів багаторазового використання, що започатковувало вихід з рубльової зони СРСР. Адже гроші є важливим атрибутом державності. Україна першою на пострадянському просторі ввела свою національну одиницю, інші республіки -- вже за нею. З 10 січня 1992 р. в Україні були введені купони багаторазового використання -- українські купоно-карбованці. Вони розглядалися як попередники національної валюти (гривні) й тимчасовий захід. Введення їх здійснювалося поетапно. У перший місяць після запровадження їх частка у зарплатах або пенсіях становила 25-30%, інша частина виплачувалась радянськими рублями. Поступово збільшувався простір для купонів, звужувалось застосування радянського рубля. Через півроку практично повністю здійснився перехід на купоно-карбованці. З другої половини 1992 р. фактично припинили своє функціонування монети, відпала необхідність їх використання. Обрахування цін з тих пір округлювалось і здійснювалося тільки в купонах. Введення гривні планувалося вже 1992 року [4, с. 103].

Потрібною стала індексація доходів населення -- це було одним із пунктів передвиборчої програми кандидата В.М. Чорновола. Необхідно було провести реформу оплати праці, зняти будь-які обмеження на заробітки. Однак при цьому потрібні державні гарантії мінімального розміру оплати праці, пенсій, стипендій, котрі базуються на науково обґрунтованому мінімумі та індексуються в разі інфляції. В. Чорновіл писав: «Проти рівності злиднів за рівність можливостей!» [1, с. 376].

Ще однією мрією В. Чорновола було те, що «Українська держава виросте на українському чорноземі». Екобезпека розглядається ним як складова безпеки держави, як складова національної безпеки. Гостро поставлена вимога -- закрити Чорнобильську АЕС [1, с. 376]. Серед засадничих принципів передвиборчої програми В. Чорновола чільне місце зайняли положення у сфері екологічної безпеки. При цьому він розглядає екобезпеку як складову безпеки держави, як складову національної безпеки України. Нажаль, у складі СРСР за умов стрімкого збільшення техногенного впливу на навколишнє середовище відбувалося швидке виснаження природних ресурсів. Протягом десятиліть неконтрольоване свавілля міністерств-монополістів Центру (при потуранні місцевих партійно-владних структур) призвели до того, що загальне техно- і антропогенне навантаження в республіці фіксувалось як надмірне, а в окремих регіонах гранично допустимі норми забруднення землі, води й повітря були перевищені десятикратно. Займаючи близько 2,7% території колишнього Союзу РСР, на УРСР припадала майже чверть від усіх промислових забруднень [5, с. 3]. Рівень спрацьованості основних виробничих фондів у промисловості УРСР сягав 43%, що посилювало негативний техногенний тиск на довкілля [6, с. 33-34]. Апофеозом свавілля московської влади по відношенню до України стала аварія на Чорнобильській атомній станції, яка трапилася у ніч на 26 квітня 1986 року. Хмара, що виникла над ЧАЕС, під дією вітру рушила на північ, покривши українське Полісся, а ще й деякі регіони Білорусії та Росії; незабаром радіоактивні викиди (переважно це радіоактивний йод, стронцій, плутоній та деякі інші ізотопи) були виявлені на території Швеції, Фінляндії, Польщі, Німеччини, Франції. Радіоактивного забруднення зазнали величезні території. Однак найсильніше постраждала Україна. Чорнобильська аварія стала екологічною трагедією та одночасно одним з надпотужних чинників суверенізації Української держави.

За міркуваннями В.М. Чорновола, екологічна політика має бути піднесена до рангу державної, а також задля стабілізації екологічної ситуації та її покращення в найближчі п'ять років необхідно реалізувати комплекс першочергових рішучих дій. За необхідне стало провести інвентаризацію та повний контроль за джерелами забруднення; здійснювати регулярного інформування населення про екостан територій; розширення наукових досліджень у цій галузі. За нагальне постало утворення необхідної інфраструктури та економічних механізмів використання й охорони природних ресурсів; поступове впровадження у виробництво екологічно чистих технологій. У числі перших указів новообраного президента України у сфері екологічної політик, які будуть реалізовані як невідкладні заходи, названо закриття Чорнобильської АЕС, заходи для створення Міжнародного фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи: «Нашим дітям і онукам -- чисту землю і повітря!» [1, с. 376].

Читаючи передвиборчу програму кандидата В.М. Чорновола, матеріали його численних інтерв'ю в ході передвиборчих перегонів (восени 1991 р.) вражає велика кількість зустрічей претендента з виборцями, з пересічними громадянами, з людьми -- такі зібрання відбувалися на Луганщині, на Рівненщині, на Сумщині, у різних, як великих, так і малих населених пунктах республіки. Він не переймався корисливими цілями, найвищою метою його стало утвердити державну незалежність України, юридичне і законодавче її підтвердження та наповнення змістом -- політичним, економічним, соціальним. Він говорив: «Я не програю, навіть якщо мене не оберуть Президентом. Цих виборів я не програю в жодному разі. Я щасливий, бо бачу, як пробуджується, оживає, встає з колін Україна...» [1, с. 405, 434]. За міркуваннями В. Чорновола, Всеукраїнський референдум був навіть важливішим, аніж його особиста перемога на президентських виборах (1 грудня 1991 р.): «Особливих надій я не плекав. Але розумів, що участь у кампанії дасть можливість відстоювати ідею української державності. І в очах колишнього Союзу, і перед усім світом» [1, с. 414].

Завершуючи статтю, дозвольте навести уривок із записів, зроблених під час зустрічей В. Чорновола з виборцям на Сумщині 8-10 листопада 1991 р. Кореспондент поставив запитання: «З чого почнете, якщо станете Президентом?» В'ячеслав Максимович надав відповідь: «Якби я став Президентом, то в перший же день сів би за бюджет, подивився б, порадився із спеціалістами, може, щось би викроїли для соціального захисту знедолених інвалідів, для найбільш низькооплачуваних категорій населення [1, с. 434]. Такі слова можливого президента України не втратили своєї важливості й актуальності й наразі й до тепер.

1 грудня 1991 р. за умов гострого політичного суперництва, зростання національної самосвідомості української нації, був проведений Всеукраїнський референдум на підтвердження «Акта проголошення державної незалежності України». Схвальну відповідь дали понад 90,3% громадян, які брали участь в опитуванні [7, с. 814].

У ході цього ж референдуму відбулися вибори першого Президента України -- із 6-ти кандидатів ним було обрано Л.М. Кравчука, за кандидатуру котрого віддали голоси 61, 59% виборців (Л. Кравчук посів перше місце в усіх регіонах, за винятком 3-х областей Галичини, де переміг В. Чорновіл). В.М. Чорновіл набрав 23,27% голосів виборців [8, с. 585, 659]. Отриманню високого показника схвального голосування громадян на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. сприяла (окрім інших факторів) значною мірою й активна передвиборча президентська кампанія, серед учасників якої найпалкіше агітував і самовіддано виступав за вільну Україну В. М. Чорновіл. Міжнародна спільнота прийняла нову державу, визнавши результати Всеукраїнського всенародного референдуму. Упродовж грудня 1991 р. незалежність України визнали 68 держав світу.

Аналізуючи цей етап діяльності політика і патріота В.М. Чорновола, бачимо, якими пророчими були його слова та міркування.

чорновол референдум самостійність україна

Джерела та література

1. Україна: шлях до свободи. Основні принципи програми кандидата на пост Президента України В. Чорновола / В. Чорновіл // Демократична Україна. -- 1991. -- 19 жовтня -- С. 2; Вячеслав Чорновіл. Твори в десяти томах. -- Том 7. Статті, виступи, інтерв'ю (березень 1990 -- грудень 1992 ) / Вячеслав Чорновіл; упоряд. Валентина Чорновіл. Міжнародний благодійний фонд Вячеслава Чорновола. - К.: Смолоскип, 2011. - 1080 с.: іл. - С. 373-380.

2. Незалежність України -- передумова підвищення рівня життя народу. (Матеріал підготовлений групою спеціалістів під керівництвом В.П. Попова -- першого заступника міністра економіки України (листопад 1991 р.) ) / В.П. Попов // Газета «Закарпатська правда». - 1991. - 30 листопада. - С. 2.

3. МасолВиталий. Упущенный шанс / В. Масол. - К.: Молодь, 1993. - 153 с.

4. Ковпак Л.В. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині ХХ ст. (1945-2000 рр.) / Л.В. Ковпак; НАН України. Інститут історії України. -- Київ, 2003. -- 252 с.

5. Гарантувати екологічну безпеку Планети. Виступ Президента України Л.Д. Кучми на 19-й сесії Генеральної Асамблеї ООН / Л.Д. Кучма // Урядовий кур'єр. -- 1997. -- 26 червня. -- С. 3.

6. Бойко О. Політичне протистояння офіційної влади та опозиції в Україні / О. Бойко // Людина і політика. -- 2003. -- № 2-3. -- С. 33-34.

7. Литвин В.М. Від бюрократичної «перебудови» до народної революції. Історія України: Підручник / В.М. Литвин; НАН України, Інститут історії України. -- К.: Наукова думка, 2013. -- 991 с.

8. Україна: Хронологія розвитку. Новітня історія (1917-2010 роки). -- Том 6 / відп. ред. В.А. Смолій; НАН України, Ін-т історії України. -- К.: КРІОН, 2011. -- 832с.: іл.

References

1. Chomovil, V. (1991). Ukraina: shliakh do svobody. Osnovni pryntsypy prohramy kandydata na post Prezydenta Ukrainy. Demokratychna Ukraina, 19 zhovtnia, 2; Chornovil, Viacheslav (2011). Tvory v desiaty tomakh. Vol. 7. Statti, vystupy, interviu (berezen 1990 -- hruden 1992). Kyiv: Smoloskyp. [in Ukrainian].

2. Popov, V.P. (Ed.). (1991). Nezalezhnist Ukrainy -- peredumova pidvyshchennia rivnia zhyttia narodu. Zakarpatska Pravda, 30 lystopada, 3. [in Ukrainian].

3. Masol, Vitalij. (1993). Upushhennyj shans. Kyiv: Molod'. [in Russian].

4. Kovpak, L.V. (2003). Sotsialno-pobutovi umovy zhyttia naselennia Ukrainy v druhii polovyniХХst. (1945-2000). Kyiv. [in Ukrainian].

5. Kuchma, L.D. (1997). Harantuvaty ekolohichnu bezpeku РНшїу. Vystup Prezydenta Ukrainy na 19-y sesii Heneralnoi Asamblei OON.Uriadovyi kurier. 26 chervnia, 3. [in Ukrainian].

6. Boiko, O. (2003). Politychne protystoiannia ofitsiinoi vlady ta opozytsii v Ukraini. Liudyna ipolityka. № 2-3, 33-34. [in Ukrainian].

7. Lytvyn, V. M. (2013). Istoriia Ukrainy: Pidruchnyk. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

8. Smolii, V.A. (Ed.) (2011). Ukraina: Khronolohiia rozvytku. Novitnia istoriia (19172010). (Vol.6). Kyiv: KRION, 2011. [in Ukrainian].

Анотація

Основні положення передвиборної програми В. Чорновола на виборах Президента України (1 грудня 1991 р.). Ковпак Людмила (м. Київ), Кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України

Annotation

The main planks of Viacheslav Chornovil's manifesto during the presidential elections in Ukraine (December 1, 1991). Kovpak Liudmyla (Kyiv), Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Senior Researcher Institute of History of Ukraine of the NAS of Ukraine Department of Contemporary History and Policy