Гельмут Коль: штрихи до політичного портрету

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Будь-які події, особливо в таких сферах, як політика, економіка, дипломатія та інші дуже часто залежать саме від діяльності тієї чи іншої особи, що перебуває на певній посаді в певний час та її особистих характеристик та інтересів. Тому не дивно, що певні особистості, з якими в історії пов'язані ті чи інші визначні події приковують до себе увагу дослідників, які намагаються зрозуміти, чому саме так сталося, та чому та чи інша людина зробила все для того, щоб той чи інший процес дійшов саме до певної точки. Тому роль особистості в історії дійсно є дуже велика.

Метою даної статті є аналіз політичного шляху Гельмута Коля, його дії та роль в процесі об'єднання Німеччини, його розуміння місця Німеччини в Об'єднаній Європі, а також у світі. Для досягнення поставленої мети, автору потрібно виконати ряд завдань, а саме: показати життєвий шлях Гельмута Коля, висвітлити етапи формування його політичної кар'єри, дослідити його діяльність на посаді канцлера уряду ФРН, зокрема, в питанні Об'єднання Німеччини. Предметом дослідження є постать Гельмута Коля, а об'єктом є його біографія та діяльність на посаді канцлера ФРН.

В українській історіографії це питання практично не досліджувалося. Більш серйозну увагу зазначеній проблематиці приділяють російські вчені. Зокрема, заслуговують на увагу роботи К.С. Вяткіна [2], Н.В. Павлова [9], В.Б. Бєлова [3]. Також хотілося б виділити роботи німецького вченого Б. Бонвеча [7], що зробив спробу комплексно дослідити історію ФРН. Також, в цій статті залучається ґрунтовна джерельна база, що дозволяє зрозуміти ряд важливих аспектів діяльності Г ельмута Коля в політичному житті ФРН. Мова йде про його виступи, офіційні документи з зустрічей з іноземними лідерами, політичні договори, «Договір про остаточне урегулювання стосовно Німеччини» [5].

Політичний портрет такої, без сумніву, видатної особистості, має велику кількість різних граней. Саме він був канцлером ФРН, який управляв країною більше всіх в її новітній історії -- 16 років. За цей час йому вдалося не тільки трансформувати ФРН в серйозну європейську силу, і об'єднати країну та увійти в історію,як «Канцлер німецької єдності».

Слід сказати, що Гельмут Коль є представником німецького покоління, якому довелося в своєму житті пережити цілих 4 епохи, які залишили глибокий слід в його житті і житті Німеччини. Він народився ще в період Веймарської республіки, був свідком всіх жахіть нацистів, почав йти до вершин влади вже за часів Боннської республіки і постійно говорив, що робить все, щоб створити її велику історію. Ну і звичайно ж, він став головним архітектором утворення об'єднаної Німеччини і зміг закласти основи того, щоб вже через десяток років вона стала і однією з головних сил в Європі, і цементуючою основою Європейського Союзу.

Гельмут Иозеф Міхаель Коль народився в місті Людвігсхафен 3 квітня 1930 року. Він був самоюмолодшою дитиною в сім'ї. У нього були старша сестра Хільдегард і старший брат Вальтер [14]. Це були важкі часи для Німеччини, яка сильно постраждала від світової економічної кризи 1929-- 1933 років. Тодішня політична ситуація в країні «говорила» про те, що політики-демократи не зможуть допомогти країні вийти з економічного колапсу і перезапустити економіку, що дозволяло завойовувати симпатії людей націонал-соціалістам на чолі з уже тоді досить популярним Адольфом Гітлером.

Батьки Гельмута -- Ганс і Цецилія Коль були представниками тієї частини суспільства, яка не просто відкидала націонал-соціалізм. Вона не розуміла його. Зате добре розуміла римо-католицьку віру і була прихильником християнських цінностей. 1 акі люди зазвичай були прихильниками католицької партії Центру, яка була однією з найбільш популярних партій в таборі консерваторів за часів Веймарської республіки. Маленький Гельмут ріс в умовах не надто великого достатку -- його мати намагалася купувати їжу на ринку якомога дешевше, а батько в недільні вечори ще міг дозволити собі випити кухоль пива. Але він пив його виключно вдома, щоб максимально заощадити. Немає нічого дивного в тому, що з ранніх років юному Г ельмуту довелося почати дізнаватися ціну праці. Спочатку він, як міг, з огляду на вік допомагав матері і батьку по дому, а коли трохи виріс, то почав підробляти. І всі зароблені кошти він вкладав в своє навчання. Він багато чим займався. І вирощував кроликів, і розводив тутового шовкопряда, і виловлював вранці раків, щоб днем продати. Потім він підробляв на будівництві різних об'єктів, тягаючи важкі мішки з цеглою або цементом, потім водієм вантажівки на заправці і в магазині, а потім був шліфувальником плит. Але потім почалася Друга Світова війна, яка серйозно зачепила сім'ю майбутнього канцлера. Старший брат Гельмута Вальтер загинув в 1944 році [2]. Батькові пощастило більше -- він повернувся живим і неушкодженим в званні капітана. Гельмуту не вдалося уникнути призову в Вермахт вже під кінець війни. Його призвали служити зенітником, але на щастя, йому не вдалося побувати в бою.

Навчаючись в школі, Гельмут досить чітко зрозумів, що не хоче мати чогось в майбутньому з нацизмом і вступив в Християнсько-Демократичний союз, членом якого буде майже все своє життя. Тоді ХДС, а разом з ним і його партнер ХСС -- Християнсько-соціальний союз намагалися позиціонувати себе в якості християнських політичних партій, де раді членам будь-яких конфесій, що раніше не було властиве партійним організаціям. Лідери обох партій розраховували в основному на підтримку молоді. І ось тут їх розрахунок виправдався. У це виявився залучений і 16-річний Гельмут, який виявився дуже непоганим організатором і став в своєму рідному Людвігсхафені одним з творців об'єднання «Молодий Союз». Через 4 роки він стає студентом юридичного факультету Франкфуртського університету, але вже в наступному році з якихось причин вирішує змінити сферу діяльності і переводиться на факультет історичних і суспільно-політичних наук Гейдельберзького університету. У 1956 році він закінчує університет, але залишається працювати в Інституті Альфреда Вебера, де пропрацює до 1958 року. Коль захищає дисертацію по темі «Політичний розвиток Пфальца і відродження партій після 1945 року» тут же і отримує докторську ступінь. Паралельно з навчанням і науковою діяльністю він не забував про політичну діяльність. Ще в 1953 він став членом правління ХДС в своїй федеральної землі, а вже в наступному році -- заступником голови осередку «Молодого союзу» [2].

Після захисту дисертації 28-річний Коль починає працювати асистентом на металургійному підприємстві, поєднуючи цю роботу з посадою референта в Союзі хімічної промисловості. У 1959 році, в 29 років, він стає наймолодшим депутатом ландтагу в Рейнланд-Пфальц. А вже в 1960 за нього заміж виходить Ханнелоре Реннер, з якою він познайомився в 1948 році і зустрічався з нею 12 років, написавши їй за цей час близько 2000 листів. Паралельно з цим він приймає пропозицію стати главою районного осередку партії в своєму місті і стати главою фракції в міськраді. Останню посаду він буде займати дев'ять років. Його успіхи на цих посадах дозволили йому зробити серйозний стрибок партійною драбиною вже через кілька років -- в 1963 році його призначили головою фракції вже в ландтазі. Але найсерйозніші політичні зміни відбулися для 36-річного Гельмута в 1966 році, коли він займає пост голови осередку ХДС в своїй федеральної землі і в одночасно, погоджується стати членом вже федерального правління партії. На першій посаді він буде перебувати до 1974 року. Але Коль на цьому зупинятися не збирався. Його завзяття було помічено і вже через два роки, йому пропонують зайняти пост заступника керівника ХДС, по суті, другої людини в партії. Він погоджується. А в 1969 році він стає керівником уряду Рейнланд-Пфальца, яким управлятиме до 1976 році. До речі, в зазначений час ХДС є опозиційною партією по відношенню до центрального уряду, що складається з представників коаліції СДПН і ВДП. На посаді прем'єра Рейнланд-Пфальца, Гельмут Коль став ініціатором проведення адміністративної реформи, яка виявилася досить ефективною. Також, завдяки його діяльності був створений Університет Трір-Кайзерслаутерн, який пізніше розділиться на 1 рірський університет і 1 ехнічний університет Кайзерслаутерна [6].

Взагалі, Коль виявився наймолодшим керівником федеральної землі. Більш того, йому, як і іншим представникам його покоління були чужі, як ідеї нацизму, так і ідеї реваншизму. Зате їм були абсолютно не чужі ідеї вільної конкуренції, економічної свободи, демократії, впливу на владу за допомогою виборів і так далі. Коль хотів побудови нової Німеччини, яка буде заснована саме на таких принципах. Цілком можливо, що це було однією з причин, які спонукали Гельмута Коля почати внутрішньополітичну боротьбу проти тодішнього лідера ХДС Райнера Барцеля, який тоді робив все, щоб змістити з поста керівника федерального уряду Віллі Брандта. З 1971 по 1973 рр. всередині ХДС відбувалася боротьба між прихильниками молодого Коля і силами, які вважали за краще підтримати досвідченого Барцеля. Крім того, він запевняв своїх прихильників, що ще трохи і він зможе змістити Брандта і зайняти пост федерального канцлера. Але Барцелю не тільки не вдалося зробити цього. Він ще і розгубив всіх своїх прихильників, частина з яких перейшла на бік молодого і перспективного Коля. І на черговому партз'їзді в 1973 році Коль став головою ХДС. Він буде очолювати ХДС чверть століття і перетворить її в одну з найпопулярніших німецьких партій. Ще в часи просування по партійній драбині Коль стикався з тим, що кожна партійна сходинка представляла собою якийсь закритий клуб, куди могли потрапити лише обрані. І саме навколо цього аспекту Коль і будував свою критику Барцеля. Т ому не дивно, що відразу ж, як він зайняв свій пост, розпочалось реформування партії, щоб зробити її масовою. На його думку, вона повинна була стати такою, щоб кожен міг віддати за неї голос. І вже через певний час в кожному прошарку німецького суспільства у партії були свої прихильники. Але важливіше те, що Колю вдалося залучити в якості електорату представників різних конфесій, серед яких були і протестанти. Ці та інші, дійсно революційні зміни, стали причиною того, що електорат партії став істотно більш різноманітний і за кілька років збільшився. Не було нічого дивного в тому, що буквально через 3 роки, на виборах в Бундестаг у 1976 році, Християнсько-Демократичний Союз в парі з Християнсько- соціальним союзом виграв вибори з істотним відривом від СДПН [12].

Якщо дивитися показники партій окремо, то СДПН вибори виграла, хоч і втратила 16 місць в Бундестазі в порівнянні з виборами 1972 року. У той же час партія Коля в порівнянні з тими ж виборами обзавелася 1,2 мільйонами нових виборців, що було кращим результатом серед партій. І тільки завдяки Об'єднанню СДПН і ВДП останнім вдалося сформувати коаліцію і зробити канцлером Гельмута Шмідта. На наступних парламентських виборах блок ХДС\ХСС зазнав невдачі [9]. Однією з причин стало рішення висунути

Франца Йозефа Штрауса на посаду керівника уряду. Але вже через 2 роки в уряді, який продовжував очолювати Г ельмут Шмідт відбулася криза через небажання проводити монетаристську політику, у зв'язку з чим Шмідт покинув крісло канцлера, після винесеного його уряду вотуму недовіри, виходу ВДП з коаліції і створення коаліції з ХДС. І вже 1 жовтня 1982 року Г ельмут Коль зайняв крісло канцлера в віці 52 років.

Пам'ятаючи про те, чому розпалася колишня коаліція, Коль вирішив приділити особливу увагу соціальній сфері, а також економічній сфері. Першим кроком нового уряду стало різке скорочення державного апарату. Довелося відмовитися від великої кількості стипендій для студентів на користь індивідуального кредитування. Крім того, держава влаштувала масштабну приватизацію різних підприємств. Наприклад, в приватні руки перейшли залізниця, пошта та інші важливі об'єкти інфраструктури. Крім того, держава прийняла рішення відмовитися від своєї монополії в сфері телекомунікацій. Це дозволило за короткий термін з'явитися безлічі невеликих приватних телекомпаній, які почали створювати якісний телевізійний контент.

Реформування також торкнулося фіскальної системи ФРН. Були знижені податки для підприємців, у яких в компаніях працювало менше півтисячі працівників. Економічні успіхи стали причиною небувалого економічного зростання всередині країни. А це спричинило зміцнення авторитету ФРН в сфері міжнародної торгівлі. Також, серйозно зміцнилися позиції ФРН на зовнішньополітичному полі. Наприклад, ФРН змогла істотно поліпшити свої позиції в Північноатлантичному Альянсі, «зміцнився європейський вектор зовнішньої політики ФРН», переходом «від негативу до співпраці і партнерства» в секторі «східної політики» [9, с. 263-290].

Але головним питанням, яке вдалося вирішити уряду Коля і за рішення, якого можна пробачити, напевно, будь-які промахи, виявилося питання Об'єднання ФРН. Якщо говорити про те, чому це стало можливим, то слід сказати, що так сталося і з причини того, що відповідну зовнішню політику вів як офіційний Бонн, так і через те, що в ряді держав, які мали той чи інший вплив, відбувалися процеси, які цьому сприяли. Найважливіші були в США і СРСР і менш серйозні в Великобританії і Франції. Крім того, Колю вдалося здійснити задумане ще й тому, що ніхто не вірив, що йому взагалі під силу досягти цієї мети.

Звичайно, як було сказано вище, найбільш серйозні трансформації відбувалися в Москві. Оголошена Михайлом Горбачовим «перебудова» істотно змінила позицію цієї країни з приводу німецького питання. По суті, СРСР перестав всепоглинаюче впливати на НДР, тим самим давши їй частину суверенітету і дозволивши самостійно вирішувати всі свої справи. Це була одна з великої кількості тих позитивних змін, які відбулися в зовнішній політиці СРСР після приходу Г орбачова. І вони збіглися з діяльністю уряду Коля у вирішенні німецького питання. В певній мірі уряд Коля поставив себе у вигіднестановище перед населенням НДР, завдяки тому, що вінпочав суттєво розширювати гуманітарні контакти і надавати економічну допомогу уряду НДР, що дозволило все більшій кількості населення НДР переконуватися в тому, що саме ФРН є тим життєвим маяком, на який слід орієнтуватися. До того ж, в НДР почали формуватися невеликі осередки опозиційного руху під крилом церкви. Активних виступів не було, та й найбільш активних людей, готових страждати за свої ідеї було небагато, але їх погляди поділяла вся країна. Для всього це була серйозна основа, так як до кінця 80-х років розрив у соціально-економічному рівні ФРН і НДР досяг просто небувалих розмірів, трансформувавшись у величезну прірву. Економіка НДР по суті підходила до свого колапсу, який повинен був бути викликаний відсутністю можливості економічної модернізації. У той же час, економіка ФРН переживала період свого розквіту, розвиваючись досить ефективно і на тлі інших країн. Важливо, що в СРСР не стали вдаватися до силових дій після подій жовтня--листопада 1989 року в НДР. Тут прийняли дану ситуацію, як особисту справу самих німців. І їх вибір вирішили поважати. Але ці події стали важливою відправною точкою, з якої почався перехід від теоретичного вирішення німецького питання до практичного. З цього часу починається активізація діяльності Гельмута Коля. Вже 28 листопада того ж року з'явилися так звані «10 пунктів» Гельмута Коля, в яких він по суті пропонував створити політичний союз німецьких держав без зазначення будь-яких термінів [7, с. 551-553].

Після цього, в процес включилися американці, з якими Коль вже мав на той момент досить тісний контакт для вирішення німецького питання. Після того, як «10 пунктів» Коля були опубліковані, позицію США вирішив роз'яснити тодішній держсекретар Джеймс Бейкер. Він відзначав, що німці повинні самі вирішити свою долю. При цьому, за його словами, ніякого збитку наслідки цього самовизначення нікому завдати не повинні. Також, Бейкер сказав, що Німеччина в будь-якому випадку повинна залишитися не тільки членом НАТО, але і ЄС. Крім того, перехід до єдиної держави повинен бути поступовим і мирним. І четверта важлива теза Бейкера -- все повинно бути в рамках Заключного Акту НБСЄ, особливо в питанні непорушності кордонів. коль політик німеччина

Природно, що реалізація всієї цієї ідеї не була б можлива без наявності конструктивних політиків в самій НДР. І такі люди опинилися у владі в особі Ганса Модрова, який був прем'єр-міністром НДР. Коль більше схилявся до ідеї державного устрою в формі конфедерації. І саме Модров запропонував йому варіант, при якому інтеграція повинна була бути більш істотною [3, с. 334]. На початку 1990 року і в ФРН, і в НДР вже народні маси бажали об'єднання. У НДР це було особливо важливо на тлі перших вільних виборів, які відбулися в березні 1990 року [4].

Трохи раніше, 10 лютого 1990 року, Гельмут Коль здійснив офіційний візит в СРСР, який можна сміливо назвати історичним і тріумфальним. За підсумками зустрічі, Гельмут Коль відзначив, що і він і «генеральний секретар Горбачов розуміємо, що тільки німецький народ повинен вирішувати, чи хоче він жити в одній державі». За словами Коля, Горбачов дав йому слово поважати рішення німців і дати їм право самим вирішити, скільки для цього потрібно часу і яким повинен бути шлях до єднання. Крім того, Горбачов зазначив, що «вирішити німецьке питання можна лише виходячи з реалій нинішнього моменту і об'єднана Німеччина повинна стати частиною загальноєвропейської архітектури і загального процесу відносин між Заходом і Сходом» [10].

Уже після візиту Коля в СРСР була проведена зустріч між міністрами закордонних справ ФРН, НДР, СРСР, США, Франції і Великобританії в Оттаві. На ній було вирішено, як саме повинно опрацьовуватися німецьке питання, щоб це не загрожувало безпеці сусідів. Тобто по суті, учасники вже декларували свою згоду з появою єдиної німецької держави. Причому, заява учасників була складена так, що виходило, що переговори велися між ФРН і НДР і всіма іншими, тобто не форматі «4+2», а «2+4». Після цього Коль знову відвідав СРСР в липні 1990 року, де Горбачов дав йому одну з найбільш важливих гарантій -- об'єднана Німеччина буде входити і в НАТО, і в ЄС. Крім того, лідери домовилися, що СРСР протягом 4 років виведе радянські війська з території НДР. Зі свого боку, уряд ФРН виділяв на це 12 мільярдів марок. Саме зустріч в Архизі стала вінцем усього на той момент восьмирічного перебування Гельмута Коля на посаді канцлера ФРН [4].

Дійсно, це був дивовижний тріумф німецької дипломатії. До речі, в рамках домовленостей Коля і Горбачова була мова і про те, що після того, як Німеччина стане єдиною, то між нею і СРСР буде підписано основоположний двосторонній договір для регулювання відносин двох країн, а також формування їх на основі передбачуваності, довіри і стабільності [8].

Тепер треба було провести фінальний етап переговорів за описаною раніше формулою «2+4». Тут слід зазначити важливий момент. Спочатку німецький уряд після переговорів з Радянським Союзом не планував розміщувати на землях колишньої НДР частини НАТО або бундесверу. Але в переговори втрутилися представники Сполучених Штатів, які в жорсткій формі наполягли на тому, що після того, як СРСР виведе свої війська з східної території Німеччини, вона не буде відрізнятися від інших земель в питанні розміщення військових підрозділів. І ця теза була включена в заключний документ.

Результатом фінального раунду переговорів стало підписання в Москві 12 вересня 1990 року Договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини, яким раз і назавжди було вирішено так зване німецьке питання [5; 7, с. 564567].

Якщо говорити конкретно про особу Гельмута Коля, то як було згадано на початку статті, в історію він увійшов зі званням «Канцлера німецької єдності». І на сьогоднішній день в пам'яті багатьох німців він є людиною, завдяки якій стало взагалі можливим створення єдиної німецької держави і возз'єднання німецького народу. Саме його політична сила стала тим двигуном, який просував цю ідею на всіх можливих рівнях.

Згодом, сам Коль говорив про те, що в питанні об'єднання Німеччини були «великою удачею» чесна співпраця і партнерство з такими людьми, як Михайло Горбачов і Джордж Буш. Він зазначав, що «в історії Німеччини не так вже й багато подій, якими дійсно можна пишатися». Але особисто для нього, «немає нічого кращого, ніж гордість за німецьку єдність» [1].

Говорячи коротко про подальшу політичну долю Гельмута Коля, слід сказати, що немає нічого дивного в тому, що на виборах в Бундестаг, які пройшли 3 грудня 1990 року партія Коля в союзі з ХСС набрала 44,2% голосів і сформувала коаліцію з ВДП під керівництвом Отто Ламбсдорфа.

Після цього уряд Коля визначив три основні напрями діяльності:

— трансформація всієї системи управління, як політичної, так і економічної, життя колишньої НДР, що має перерости в економічне піднесення;

— посилення процесу об'єднання Європи;

— визначення місця Німеччини в умовах зміни розкладу сил в світі.

Якщо говорити коротко, то, напевно, найбільших успіхів вдалося досягти в реалізації другого пункту, а найменших -- першого. Наприклад, завдяки зусиллям Німеччини, вже на початку 1993 року вдалося створити єдиний внутрішньо-європейський ринок, що складався з 12 держав. Крім того, саме ФРН стала ініціатором створення єдиної європейської валюти під назвою «євро». До речі, об'єднаний європейський банк -- Центральний європейський банк розмістився саме в Німеччині, в місті Франкфурт-на-Майні [9, с. 320322; 11]. Якщо говорити про реалізацію третього завдання, то в цілому і воно була виконане, так як на тлі зменшення впливу Москви в регіоні Центрально-Східної Європи, її місце частково змогла зайняти Німеччина, яка почала проводити активну зовнішню політику. Дуже сильно активізації зовнішньої політики країни допомогло і те, що з'явилася можливість використовувати підрозділи бундесверу за межами ФРН. Зокрема, в різного роду миротворчих місіях.

Якщо говорити про першу задачу, яка виявилася найскладнішою, то уряд Коля допустив ряд досить серйозних помилок, пов'язаних з питанням інтеграції всіх систем колишньої НДР в соціально-економічний механізм ФРН. Уряд Коля не зміг нічого протиставити безробіттю, що сильно зросло, а також ослабленню економічної і соціальної системи держави. Крім того, виникла і проблема іммігрантів. Але з іншого боку необхідно розуміти, що ні у кого не було досвіду з інтеграції по суті соціалістичної системи економіки, політики та соціального сектору в капіталістичну і її подальшої трансформації. Так що, тут не можна засуджувати Коля.

У 1994 році Колю вдалося залишитися при владі, але економічна ситуація в Німеччині залишалася непростою, тому що ряд проблем, пов'язаних з інтеграцією земель колишньої НДР вирішити так і не вдавалося. В результаті цього, через 4 роки, в 1998 року Коль програв вибори в Бундестаг поступившись владою коаліції СДПН і «Зелених» на чолі з Г ерхардом Шредером.

Спадщина цього великого політика сприймається багатьма по-різному. По-перше, за час його правління його партія в союзі з ХСС перетворилася на потужну і чітко налагоджену політичну організацію. Призначення політиків на посаді відбувалося більше через партійну приналежність, а не через компетенції. Крім того, велику роль в політиці почала грати саме партійна коаліція. Та й уже після того, як Коль відійшов від влади стало відомо, що він застосовував у своїй діяльності далеко не найчистіші політичні методи, жорстко розправляючись зі своїми політичними опонентами, особливо всередині партії. А вже в 1999 році стало відомо, що Коль досить довгий час проводив серйозні фінансові махінації з таємними рахунками Християнсько- Демократичного союзу. Великі промисловці і бізнесмени жертвували нібито в фонд партії мільйонні суми, але гроші не йшли саме в партійну казну. У той же час ці пожертви приховувалися від контролюючих органів. І врешті-решт було встановлено, що управління цією таємною системою здійснював саме Гельмут Коль. На початку 2000 року майбутній канцлер ФРН, а на той момент, генеральний секретар ХДС, Ангела Меркель, закликала зректися всіх Коля і 18 січня він пішов з поста почесного голови ХДС.

Після цього, в його родині сталося жахливе горе -- 5 липня 2001 року, його дружина Ханнелоре, з якою він прожив у шлюбі 41 рік, покінчила життя самогубством через алергію на денне світло, яка приносила їй щоденно жахливі страждання.

У своїх мемуарах Коль писав: «Без неї, без моєї Ханнелоре, всі мої успіхи і досягнення були б неможливі» [15, с. 315]. Але вже в 2008 році 78-річний Коль одружився вдруге -- на 43-річній Майке Ріхтер, яка працювала в 1994-- 1998 роках в економічному відділі відомства федерального канцлера. Але сини від першого шлюбу Вальтер і Петер були проти і після цього практично перестали спілкуватися з батьком. Узагалі, цей шлюб викликав вкрай неоднозначну реакцію в німецькому суспільстві. Сам Коль прожив ще 10 років і помер 16 червня 2017 року на 88-му році життя. Вся Європа була в траурі з приводу його смерті. І його проводжали в останню путь на найвищому рівні. Офіційна церемонія прощання з Г. Колем пройшла 1 липня 2017 року в будівлі Європейського парламенту в Страсбурзі. На ній виступили канцлер Німеччини Ангела Меркель, колишній Президент США Білл Клінтон та інші відомі політики. Згідно із заповітом Коля, його поховали в місті Шпайер.

У цілому, 16-річне правління Гельмута Коля, яке багато дослідників називають «Ерою Коля», було наповнено, безумовно, більше позитивними, ніж негативними моментами. Хоча і без останніх не обійшлося. Але навіть незважаючи на це, навряд чи знайдеться хтось, хто зможе сказати, що Гельмут Коль не був великим політиком. Саме він зміг зробити реальністю об'єднання Німеччини і перетворення її в одну з найсильніших держав світу і Європи. Саме він зробив величезний внесок у справу будівництва «Об'єднаної Європи». Саме він здійснив мрію мільйонів німців і сотень тисяч сімей, яких роз'єднали різні події XX століття. У пам'яті більшості людей він залишається «Канцлером німецької єдності» і без сумніву великою людиною, яка зробила для своєї країни в XX столітті, напевно, більше, ніж будь-хто інший.

Література

1. Встреча Гельмута Коля, Джорджа Буша и Михаила Горбачева в Берлине от 9.11.2009 года. -- URL: http://www.gorby.ru/ru/presscenter/news/show_27004/

2. Вяткин К. С. Гельмут Коль. -- URL: http://historystudies.org/2012/06/vyatkin-k-s-gelmut-kol

3. Германия. Вызовы XXI века / под ред. В. Ф. Белова. -- М.: Весь мир, 2009. - 792 с.

4. Г орбачев М. С. Жизнь и реформы. Книга 2. / М. С. Г орбачев. -- М.: Новости, 2005. -- 653 с. -- URL: http://www.gorby.ru/gorbachev/zhizn_i_reformy2/page_5/#4 (дата звернення: 11.12.2017).

5. Договір про остаточне урегулювання стосовно Німеччини від 12.08. 1990 року. -- URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/276_500(дата звернення: 11.12.2017).

6. Ермакова С. Биография Гельмута Коля / С. Ермакова. -- URL: http://fb.ru/article/360604/biografiya-gelmuta-kolya

7. История Германии: учебное пособие: в 3 тт. / под общ. ред. Б. Бонвеча, Ю. В. Галактионова. -- М.: КДУ, 2008. -- Т. 3: Документы и материалы. -- 592 с.

8. Михаил Горбачев и германский вопрос: Сборник документов. 1986--1991. М.: Весь Мир, 2006. - 696 с. - URL: http://www.rodon.Org/other/mgigv/1990_6.htm#105

9. Павлов Н. В. Внешняя политика ФРГ от Аденауэра до Шредера / Н. В. Павлов. -- М.: Московские учебники, 2005. -- 606 с.

10. Februar 1990. Presseerklдrung von Bundeskanzler Kohl ьber das Gesprдch mit KPdSU-Generalsekretдr Gorbatschow in Moskau. -- URL: http://helmut-kohl.kas.de/index.php?menu_sel=17&menu_sel2=&menu_sel3=&menu_sel4 =&msg=498 (дата звернення: 12.12.2017).

11. 18. Juni 1992. Vortrag vor dem Schweizerischen Institut fьr Auslandsforschung der Universitдt Zьrich. -- URL: http://www.helmut-kohl.de/index .php ?menu_sel=17&menu_sel2=&menu_sel3=&menu_sel4=& msg=1451 (датазвернення: 11.12.2017).

12. Election to the 8th German Bundestag on 03 October 1976. -- URL: https:/ / www.bundeswahlleiter.de/en/bundestagswahlen/1976.html (дата звернення: 11.12.2017).

13. Election to the 9th German Bundestag on 05 October 1980. -- URL: https:/ / www.bundeswahlleiter.de/en/bundestagswahlen/1980.html (дата звернення: 11.12.2017).

14. Helmut Josef Michael Kohl. -- URL: http://www.helmut-kohl.de/helmut_josef_michael_kohl.html(датазвернення: 10.12. 2017).

15. Helmut Kohl. Erinnerungen. 1930--1982 / Kohl Helmut. -- Mьnchen: Droemer Verlag, 2004. -- 684 s.

Размещено на Allbest.ru