Громадянське суспільство як ендогенний чинник формування зовнішньополітичного іміджу транзитивної демократії

Міжнародні відносини сьогодення характеризуються динамічністю, постійною модернізацією, що обумовлена процесами глобалізації. Такі процеси потребують від міжнародних акторів формування ефективних методів адаптації, трансформуючи свою внутрішню та зовнішню політику в досягненні встановлених цілей.

Особливо актуальним ця проблематика є для держав, що знаходяться в процесі свого демократичного становлення, тобто транзитивних демократій. Такі держави володіють негативним образом, який обумовлюється авторитарним, тоталітарним минулим, що не дозволяє сьогодні досягти міжнародного позиціонування як держави, яка здатна здійснювати ефективну економічну, соціальну політику тощо та, взагалі, демократичної держави. Для подолання негативного історичного чиннику іміджеформування транзитивні демократії потребують якісних трансформацій, в першу чергу, в суспільстві держави модернізуючи його й формуючі громадянське суспільство.

Дослідженню громадянського суспільства у вітчизняній науці приділена значна увага, так зокрема, його розуміння досліджують такі фахівці, як У Стефанчук [16], В. Шатун [18], Л. Балуцька [1]. Окрема увага приділяється у дослідженнях впливу інституту громадянського суспільства модернізацію держави: Л.М. Кіоссе [6], О.В. Петрунько [12], А.В. Слободянюк [14; 15], І.А. Куян [9]. Проте, малодослідженим залишається аспект впливу громадянської думки на формування зовнішньополітичного іміджу.

Метою статті виступає дослідження громадянського суспільства як окремого ендогенного чиннику формування зовнішньополітичного іміджу транзитивної демократії.

В класичному розумінні громадська думка являє собою колективні (більшості населення) вподобання з питання пов'язаних з політичною діяльністю уряду тощо.

Громадська думка є складним явищем, що обумовлює значну кількість теоретичних підходів до її розуміння. Здебільшого, громадська думку розуміється як думка більшості, що здійснює свій вплив на всі державні сфери [16, с. 144].

У Стефанчук, досліджуючи зміст поняття «громадська думка», виокремлює два підходи до його розуміння. Перший підхід пояснює громадську думку як сукупність позицій окремих індивідів. Таким чином, громадська думка формується внаслідок синтезу позицій індивідів з тих чи інших політичних питань. Такий консенсус може бути досягнутий навіть за умов наявності фундаментальних відмінностей у судженнях кожного індивіда. Умовою формування громадської думки є й те, що до її створення повинні бути залученні всі індивіди суспільства [16, с. 145].

Інший підхід відкидає ідею громадської думки як синтезу позицій всіх індивідів в суспільстві. В першу чергу, це пояснюється неможливістю досягнення консенсусу при наявності великої кількості точок зору, що мають свої особливості на певне питання. В рамках цього підходу громадська думка є продуктом консенсусу не всього суспільства, а лише певної соціальної групи. Окремі індивіди, базуючись на власних цінностях та потребах, стають частиною тієї чи іншої соціальної групи, тим самим підтримуючи їхні ідеї, тобто ту громадську думку, що вона висловлює [16, с. 145-146].

Дещо інший підхід до поняття громадської думки демонструє А. Слободянюк та Ю. Сіденко. Його можна охарактеризувати як оціночно-функціональний. Інакше кажучи, є різні функції громадської думки, а оцінка певних явищ - по суті перший крок до їх регулювання та впливу на них. Отже, громадська думка проявляється у такій функціональності: масова свідомість, що відображає сукупність думок всіх верств населення, здійснює оцінку, аналіз та прогнозування подій, рішень тощо; ставлення суспільства до різноманітних подій, а таке ставлення носить прихований або відкритий характер; як певний компроміс у рішеннях щодо певних питань і такі рішення мають загальнообов'язковий характер; уявлення про дійсність, що може ґрунтуватися на вірогідних або хибних даних; як певна форма контролю щодо забезпечення прийняття консенсусних рішень [14].

В науковому просторі присутні розуміння громадської думки як інституту тобто системи організованих думок та суджень з певної суспільної сфери. Громадська думка як інститут виконує ряд функцій: когнітивна функція, яка піддає якісному осмисленню процеси, події, ефективність діяльності уряду, парламенту, президента, політичних лідерів і здійснює аналіз та прогнозування явищ; експресивна функція - здійснює оцінку явищ, що відбуваються в державі та ставлення до них різних верств населення; регулятивна функція, що ставить метою досягнення узгодженості різноманітних питань в економічній, соціальній, політичній сферах тощо, консолідує індивідів щодо їх позицій, надаючи змогу прийняття загально вигідних рішень [12, с. 18-19].

Отже, діяльність інституту громадської думки спрямовано на регламентацію відносин, структуризацію механізмів консолідованого прийняття рішень, формування такого механізму здійснює якісний вплив на уявлення про транзитивну державу тим самим формуючи у міжнародної спільноти її позитивний імідж.

В сучасній науці присутня практика ототожнювання понять «громадська думка» та «суспільні настрої», що обумовлює певну дослідницьку проблему. Однак, О. Васильченко наголошує на наявності фундаментальних відмінностей цих понять. В першу чергу, відмінність полягає у об'єктах цих понять. Так об'єкт громадської думки має більш конкретизований характер. Він ототожнюється з певним явищем, подією, що знаходяться у сфері інтересів суспільної групи. Об'єктом суспільного настрою є загальноекономічна, політична та ін. ситуації в державі. Відмінності присутні і в суб'єктах цих понять. У контексті громадської думки ними виступають суспільні організації, спільноти тощо. Суб'єктами суспільного настрою є суспільні класи, прошарки суспільства тобто, менш структуровані, організовані, більш кількісні групи. Предметом суспільного настрою зазвичай є емоційне ставлення до соціальних, політичних та інших подій. В державі, в свою чергу, предметом громадської думки є оцінка діяльності політико-інституційних структур, фактів, аналіз подій, що викликають зацікавленість у соціальних груп [3, с. 204].

Таким чином, на відміну від суспільного настрою, громадська думка є більш вузьким поняттям, в сфері інтересів якої знаходяться більш конкретизовані питання. Також існує науковий підхід до розуміння громадської думки як до штучно створеного явища з метою маніпулювання свідомістю [1, с. 33]. Технології цього процесу в сучасності орієнтуються на використання, здебільшого, соціальних мереж, художніх творів тощо. Тобто, громадська думка виступає інструментом впливу на суспільство, що використовується певним зацікавленим колом осіб, політичними лідерами тощо.

Такий вплив здійснюється шляхом розповсюдження вигідної інформації. В більшості випадків інформація є неправдивою, наприклад про стан політичних реформ, для підтвердження такої інформації застосовуються кількісні данні, що не відповідають реальному стану, тим самим створюючи у індивіда хибне враження про реальний стан речей, індивід виносить його на суспільне обговорення, тим самим впливаючи на формування громадської думки.

Слід зауважити, що штучне формування громадської думки можливо не тільки за умов низького рівня політичної культури, політичної освіченості суспільного середовища. Сучасні гаджети привчають нас у повсякденності передивлятися новини з одних джерел, яким ми довіряєм. Ми не бажаємо витрачати час на розгляд альтернативних точок зору. А це вже привід для маніпуляцій. За таких умов індивід не в змозі самостійно, спираючись на наукові та практичні знання, здійснювати аналіз тієї інформації, що надається зацікавленими особами.

Явище використання громадської думки як процесу маніпуляції притаманне авторитарним та тоталітарним політичним режимам. Як можна тримати людей в таких країнах у стані маніпулювання їх свідомості? Варто для прикладу назвати такі технології як «чорний лебідь», створення мережі з лідерів громадської думки, що підконтрольна правлячому режиму і їм фінансується та деякі інші. Так в тоталітарних та авторитарних суспільствах громадська думка є відмінною від демократичного та формується на основі таких елементів: основоположна думка формується владою та розповсюджується нею у суспільстві; шляхом розповсюдження інформації, що не відповідає дійсності здійснюється маніпуляція свідомістю суспільства; не дозволяється критика владної ідеології; відсутні альтернативні точки зору; заперечується контроль з боку суспільства [7, с. 54].

Слід зауважити, що на формування громадської думки в тоталітарних режимах впливає інститут покарання за недотримання ідеологічної лінії влади. Важливу роль відіграє низький рівень освіченості суспільства, що також контролюється владою.

Формування штучного громадянського суспільства не здійснює якісні перетворення держави, що віднаходить своє відображення у її внутрішній та зовнішній політиці. Таке штучне суспільство не здатне сформувати якісне уявлення у міжнародної спільноти і призводить до формування негативного зовнішньополітичного іміджу транзитивної демократії.

Для того, щоб громадська думка виступала чинником демократизації та впливала на формування іміджу, на думку Д. Ключникова, повинні бути створенні умови, за яких суспільство спромоглося би вільно, не побоюючись покарання, висловлювати свою думку, в першу чергу, що стосується політики. Мають формуватися та розповсюджуватися незалежні джерела інформації. Необхідним є підвищення рівня освіченості суспільства, його компетентності в політичній сфері. Право висловлювати свою думку повинні мати представники всіх верств населення. Невід'ємною частиною цього процесу є моніторинг громадської думки [7, с. 54].

Вільне висловлювання власної думки громадянським суспільство виступає одним з найвищих проявом демократичного розвитку держави й, відповідно, створює її якісний іміджу у міжнародної спільноти.

Окремою умовою зміни характеру громадської думки є те, що в умовах демократичного транзиту зменшується рівень впливу влади на індивіда. Однак, як показує досвід, в умовах, гібридної війни не можна допускати применшення цього впливу на населення, коли протиборча сторона його активно здійснює.

С. Подлєвський визначає громадську думку як: «специфічний стан свідомості, що включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної діяльності, в тому числі політичної діяльності» [13, с. 97]. Під час демократичного транзиту громадська думка встановлюється як елемент політичної системи, що постійно здійснює вплив на її управління. Вона виконує такі функції як: експресивно-контрольна, що полягає у визначенні відповідної політичної позиції з питань, що є важливими для суспільства; консультативна - здійснює консультації, що визначають які саме дії повинна здійснювати влада для досягнення встановлених цілей; директивна - формує прийняття рішень з різноманітних політичних питань [13, с. 97-98].

Збільшення кількості функцій та повноважень громадянського суспільства в рамках політичного управління державою не лише підвищує його внутрішньо та зовнішньо політичну ефективність, а й створює відповідний якісний імідж.

У процесі демократизації має відбуватися зміна характеру відносин влади та громадськості. Їх основою виступає соціальне партнерство, в рамках якого громадська думка повинна прийматися до уваги в усіх сферах політики, а позиції влади з ключових питань державної політики - бути тотожними громадській думці. Разом з тим, влада виступає гарантом цих відносин. Вони констелюються у законах. Гарантія держави розповсюджується на такі демократичні норми як вільні вибори, свобода у виражені своєї думки тощо. [13, с. 98, 100].

Цей вплив громадської думки на державну владу конкретизується до кожної з її гілок. Наприклад, в рамках законодавчої гілки влади вплив громадської думки здійснюється, в першу чергу, на етапі обрання, шляхом вільних виборів депутатів до парламенту. В ідеальному варіанті прийняття законів, постанов, інших рішень, їх характер ґрунтується на основі позицій, висловлених в рамках громадської думки, спрямованої на їх реалізацію.

Вплив громадської думки на виконавчу гілку влади в умовах демократії має контролюючий характер. Вона може впливати на методи, засоби виконання законодавчих рішень, визначати їх ефективність, тобто всебічно контролювати дії виконавчої влади. Транзитивні демократії, що роблять перші політичні кроки, особливо на пострадянському просторі, пов'язані з прийняттям рішень на основі опортуністичних інтересів, створюючі потрібні міфи, на основі яких й формується громадська думка, що часто не має нічого спільного з реаліями [11, с. 85].

Взаємозв'язок та вплив громадської думки прослідковується й в судовій гілці влади. Діяльність судової системи та контроль за дотриманням законодавства, по суті є відображенням позицій, що конгруентні громадській думці [13, с. 99; 10, с. 65].

Дещо по іншому ставиться до громадської думки О. Дмитренко, визначаючи її як «різновид безпосередньої демократії, що дає можливість кожному члену суспільства обирати своїх представників до державних органів управління та брати участь в обговоренні державних законів і проведенні їх у життя» [5, с. 105].

Інакше кажучи, громадська думка, рівень її залученості до політичних процесів в державі виступає показником демократичного розвитку та відповідного іміджу. Важливим аспектом громадської думки виступає її визначальний вплив на легітимацію політичної влади. Як зазначає Л. Кіоссе, легітимність політичної влади це «форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами» [6, с. 230].

В науковій роботі Є. Цокура легітимність політичної влади це, в першу чергу, її законність, тобто вона повинна отримати свої повноваження законними методами, в рамках демократичного політичного режиму, шляхом вільних виборів, що надасть їй формально-юридичного характеру. Наступним критерієм легітимності виступає соціально-психологічний чинник. Влада та її представники повинні підтримуватися суспільством [17, с. 108].

Легітимність політичної влади сприяє ефективності її діяльності. Легітимна влада мінімізує транзакційні витрати на прийняття та реалізацію своїх рішень, що особливо важливо в умовах ресурсних обмежень. Вони характерні для транзитивних демократій.

Отже, легітимність дає підстави політичним структурам діяти в правовому полі не тільки формально, але й спираючись на пев-ний кредит довіри та підтримки з боку громадськості. Визнання громадськістю політичної влади сприяє формування у держави позитивного продемократичного іміджу.

Така підтримка можлива у разі, якщо владні інститути реалізують свою діяльність, спираючись на встановлені цілі, конгруентні інтересам суспільства та у разі відповідності законам.

Демократичний транзит, звичайно, супроводжується модернізацією політичних інститутів. Якщо вони недостатньо гнучкі й несвоєчасно реагують на зміну політичної та економічної ситуації в країні, виникає напруженість в середовищі. Образно кажучи, політичні інститути мають поглинати активність населення, тоді вони ефективно виконуватимуть свої функції у модернізаційний період. [8, с. 38-40; 15, с. 19].

Зазначимо, що першочергово вплив громадської думки здійснюється на етапі вільних виборів політичних представників. Однак, громадська думка є також функціональним проявом політичної культури. Від того, наскільки здатна громадськість, завдяки пануючій політичній культурі, забезпечити якісний відбір політичних лідерів, залежить суб'єктність політичних інститутів.

Саме на основі громадської думки, що отримала свій прояв в рамках виборчого процесу відбувається формування парламенту, уряду, які своєю діяльністю мають втілювати цілі суспільного розвитку.

Під час процесів модернізації політичної системи відбувається впровадження такого політичного інституту, як референдум. Хоча у більшості країн його результати не обов'язково слугують єдиною підставою прийняття політичних рішень, однак ця форма вираження громадської думки є впливовою, особливо у передвиборчий період.

Основна функція референдуму в транзитивних демократіях політико-орієнтовна. Політичні інститути корегують свої функціональні норми, спрямовуючи вектор політичних реформ у русло суспільної підтримки. Щоправда, політичні актори у транзитивних демократіях, так само як і в авторитарних режимах організовують референдуми тоді, коли переконані, що його результати очікуються позитивні для цих акторів.

Слід назвати лобіювання одним із засобів надання впливу громадської думки на процес демократичного транзиту. Причому, якщо у західних демократіях лобізм діє на законних підставах, то у багатьох транзитивних демократіях з самого початку утворилися неформальні горизонтальні зв'язки, які описуються концепціями «захоплення держави» та «захоплення бізнесу», в основі яких зрощування політико-інституційних структур у контексті суб'єктності з бізнес діяльністю [34, с. 47; 18, с. 54].

Окремим інструментом впливу на процес демократичного транзиту, у форматі громадської думки, можливо виділити «народну ініціативу», тобто колективне звернення, якоїсь соціальної групи з пропозиціями щодо змін в політичній сфері держави [9, с. 203].

Також громадська думка може впливати на процеси демократичного транзиту засобами соціальних каналів, ЗМІ, інтернет простору тощо. Ефективність такого впливу на процеси демократичного транзиту, в першу чергу, буде залежати від рівня інституціоналізації стосовно агрегування та артикуляції громадської думки, тобто від рівня організаційної та структурної оформленості. Це надає змогу чітко формувати її та застосовувати найбільш дієві методи для її вираження.

Для ефективного впливу громадська думка має бути забезпечена певними суспільними, юридичними і політичними гарантіями, котрі в свою чергу, формалізовані. Соціальні гарантії полягають у забезпечені самостійності громадської думки.

Юридичні гарантії обумовлюють наявність законних основ захисту громадської думки від зовнішнього впливу та обов'язкове її врахування.

Політичні гарантії в процесі прийняття політичних рішень результуються у політичних партіях, що своєю діяльністю забезпечують зв'язок громадської думки та базисних політичних структур [4].

Саме рівень демократичного розвитку сьогодні виступає одним з головних елементів ефективного формування позитивного іміджу держави, який якісно впливає на міжнародне позиціонування держави, тим самим, сприяє досягненню її внутрішньополітичного та зовнішньополітичних цілей.

Для транзитивних демократій одним з найбільш ефективним чинником формування позитивного зовнішньополітичного іміджу будуть виступати якісні внутрішні продемократичні модернізаційній процеси, в першу чергу - громадянське суспільство.

Розвиток громадянського суспільства у транзитивній демократії є взаємозалежним до її іміджу. Збільшення кількості функцій, можливостей громадянського суспільства його інструментів здійснює якісний вплив на зовнішнє середовище й відповідно конструює позитивний зовнішньополітичний імідж транзитивної демократії.

Бібліографічні посилання