Актуальність та перспективи об’єднання мусульманських організацій в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальність та перспективи об'єднання мусульманських організацій в Україні

Віталій Люлька

У статті досліджується історія виникнення найбільших мусульманських організацій за період незалежності України. Аналізується їхня співпраця та конфліктні ситуації. Розглядається можливість створення єдиного духовного управління для всіх мусульман України.

Ключові слова: мусульмани, іслам в Україні, релігійні організації.

Зчасу отримання Україною незалежності постійно обговорюється важливість створення канонічної помісної православної церкви. На думку релігієзнавців Україні потрібна єдина помісна церква, щоб не було релігійних конфліктів, що виникають за умови існування низки церков¹. Через відсутність власної помісної церкви Україна не представлена на релігійній карті світу². Важливими є державотворчі аспекти, зокрема, запобігання подальшій русифікації України і фактор налагодження мирного життя після звільнення окупованої території Східної України³. Особливо це актуалізувалося за час каденції президентів Віктора Ющенка і Петра Порошенка. Створення канонічної помісної православної церкви обговорюється не лише у колі вірян та вчених-релігієзнавців, але й у державних, політичних колах.

Другою, за кількістю віруючих релігією, в Україні, після християнства, є іслам⁴. У контексті вищесказаного варто розглянути присутніть в колі мусульманських громад бажання створити єдину організацію і яка була б від цього користь для України. Варто враховувати, що порівняння створення єдиної помісної церкви та єдиної мусульманської організації типологічно не вірно, оскільки в першому випадку ми маємо справу з різними патріархатами в рамках однієї конфесії, в другому діють групи абсолютно різних напрямків, які в принципі неможливо об'єднати. Щоправда створення єдиної організації вже проговорювалась керівниками релігійних структур. Наприклад, муфтій Духовного управління мусульман України Ахмад Тамім стверджував, що потрібно переконати всіх українських мусульман в необхідності об'єднання у складі єдиного Духовного управління⁵. Загалом, згідно соціологічного дослідження, проведеного Українським центром ісламознавства, 10,43% опитаних мусульман вважають відсутність єдиного муфтіяту фактором, що стримує розвиток ісламу в Україні⁶. Таким чином, дискусія на задану тему, ведеться і серед мусульман, тому варто з'ясувати, як найбільші ісламські організації ставляться до ідеї даного об'єднання.

Для початку розглянемо, які найбільші мусульманські організації діють на території України. За даними Департаменту у справах релігії та національностей Міністерства культури України на 1 січня 2018 р. в Україні було зареєстровано 254 мусульманські громади (з них діючих 250)⁷. Вони підпорядковуються духовним управлінням, яких на початок 2018 р., нараховувалось п'ять: Духовне управління мусульман України (до нього входили 119 громад), Духовне управління мусульман України «Умма» (23), Духовний центр мусульман України (16), Духовне управління мусульман Криму (4), Релігійне управління незалежних мусульманських організацій України «Київський Муфтіят» (1). Також можна виділити близький до ДУМУ Духовний центр мусульман Криму (2). Окремо відзначенні Незалежні релігійні організації мусульман (80) та Шиїтські релігійні громади (4). Варто зазначити, що ця статистика зазнала суттєвих змін після окупації Криму, оскільки до того, за даними на 1 січня 2014 р., ДУМК нараховувало 928 громад (з них зареєстровані - 353), тобто, більше ніж всі інші духовні управління разом взятті, в ДЦМК тоді ж входили 36 громад⁸. Така диспропорція потенційно могла стимулювати об'єднання, але, щоб зрозуміти чому цього не сталося, варто простежити історію створення мусульманських духовних управлінь в Україні та їх відносини між собою.

Першим духовним управлінням, яке почало діяти в незалежній Україні стало Духовне управління мусульман Криму, яке було утворене в 1991 р. і першопочатково мало назву - «Кадіят»,

відповідно очолював цю структуру «каді» (з араб. - суддя). Першим «каді» офіційно став в 1992 р. випускник Бухарського медресе Сеітджеліл-ефенді Ібрагімов⁹. Цього ж року, в м. Сімферополі відбулося Всекримське зібрання представників мусульманських спільнот, на якому було засновано Духовне управління мусульман Криму, до складу якого ввійшов Кримський муфтіят. Посада «кадія» перейменовувалася в «муфтія». С. Ібрагімов перебував на посаді муфтія та голови ДУМК до 1995 р., коли на Курултаї мусульман Криму, замість нього було обрано Нурі-ефенді Мустафаєва. Неофіційною причиною зміни муфтія вважається певний конфлікт між ДУМК та Меджлісом. Сеітджеліл-ефенді намагався дистанціюватися від політики та не вважав, що ДУМК мусить бути підпорядкованим Меджлісу¹⁰. Подібної позиції почав триматись після обрання муфтієм і Н. Мустафаєв, тому він також був зміщений із займаної посади, і після чого, в 1999 р., був обраний головою ДУМК абсолютно лояльний Меджлісу Еміралі Аблаєв¹¹.

Лояльність продовжувалась до анексії Криму Росією, після чого, відбулась перереєстрація в Духовне управління мусульман Криму і Севастополя (ДУМКС), і подальше функціонування в рамках російського законодавства. Натомість, за сприяння Меджлісу, в Києві було організовано нове Духовне управління мусульман Автономної Республіки Крим (ДУМ АРК) до якого ввійшли кримськотатарські релігійні громади, що утворилися на континентальній Україні після переїзду з окупованого Криму. Муфтієм було обрано Айдера Рустамова, який до цього очолював Комітет духовних цінностей мусульман при земляцтві кримських татар в м. Києві12. Таким чином, за період свого існування, ДУМК ствердився, як релігійна структура, що тісно пов'язана з Меджлісом, і зорієнтована виключно на кримськотатарський етнос.

Після анексії Криму Росією, найбільшою організацією, за кількістю зареєстрованих мусул- манських релігійний громад, стало Духовне управління мусульман України (ДУМУ). ДУМУ було створене на початку 1990-х рр. Його засновниками була незначна кількість волзьких татар, які, для виконання функцій імама-хатиба, запросили вихідця з Лівану Ахмада Таміма13. Саме він в подальшому був обраним муфтієм, та неодноразово переобирався на цю посаду. Тамім є членом релігійної течії «хабашитів», названої так за ім'ям її засновника Абдуллага аль-Гарарі аль-Хабаші. Цю течію можна класифікувати, як крайніх суфіїв, що відображається в постійній боротьбі з іншими мусульманськими групами, яких хабашити вважають прихильниками «радикального ісламу»14. Бажання боротися з так званими «ваггабітами» можна побачити, як в словах самого Таміма15, так і в наукових працях співробітників ДУМУ16. В 2010 р. з'явився Духовний Центр Мусульман Криму (ДЦМК). Ця організація є дочірньою структурою ДУМУ, і, відповідно, теж тримається хабашитських переконань та прагнула їх поширення в кримськотатарському середовищі. Ця подія значно ускладнила і так не прості відносили між ДУМК та ДУМУ17. Отже, можна охарактеризувати ДУМУ не лише, як структуру, що просовувала власне уявлення про іслам, та боролася з альтернативними поглядами, але й таку, що постійно прагнула стати єдиною загальноукраїнською мусульманською організацією. мусульманський україна конфліктний духовний

Наступним був створений, (виходячи із хронологічної послідовності), Духовний центр мусульман України. Його організували поволзькі татари в Донецькій та Луганській областях. Свій внесок у виникнення ДЦМУ внесла низка організацій, але виділимо донецьку громаду «Зірка Пророка», до якої входили відомі в регіоні люди (Р Брагін, А. Хамєтов, А. Брагін, Р Іванков, Ш. Брагін тощо). Саме керівництво цієї громади стали ініціаторами проведення 23. 09. 1994 р. установчої конференції Духовного центру незалежних мусульманських громад України (ДЦН- МГУ). Наступного року був зареєстрований статут, а з 1999 р. перейменовано на ДЦМУ. Очолює ДЦМУ Рашид Брагін, тоді як муфтії кілька разів змінювались, з 2005 р. цю посаду займає Руслан Абдікєєв¹⁸.

Однією з причин створення Центру був конфлікт з ДУМУ, під час якого постійно лунали звинувачення один одного в прозелітизмі та антиукраїнській позиції¹⁹. Існував також позитивний досвід заснування в м. Донецьку, разом з Міжобласною громадською організацією «Альраїд» (м. Київ), Українського ісламського університету (УІУ), що проіснував з 1999 по 2002 рр. В УіУ навчалося близько 1000 студентів, які після закриття отримали дипломи імамів-хатибів. Припинив свою діяльність Ісламський університет, через відсутність фінансування в достатньому обсязі²⁰. Ще один аспект, який варто розглянути в контексті даного дослідження, це створення на базі ДЦМУ - партії мусульман України (ПМУ), роки діяльності якої з 1997 по 2005. Варто згадати про конфлікт згадуваної партії з Меджлісом кримськотатарського народу, пік якого був досягнутий під час президентських виборів 2004 р., і побіжно відзначався напруженими відносинами між ДЦМУ та ДУМК²¹. Узагальнюючи зазначимо, що попри політичний момент в діяльності ДЦМУ, він відігравав важливу роль в консолідації волзьких татар на Східній Україні, як в релігійному, так і етнічному плані.

Ще однією структурою, що консолідує в своїх лавах волзьких татар, стало Об'єднання незалежних мусульманських громад міста Києва - «Київський муфтіят» створене на основі Всеукраїнського татарського культурного центру «Туган тел» («Рідна мова»). «Київський муфтіят» був зареєстрований 31 жовтня 2006 р. Головою Президії було обрано Канафію Хуснутдіно- ва, муфтієм - Ніла Агишева. Відразу ж було оголошено орієнтацію на ханафітський мазгаб (релігійно-правова школа в ісламі) та культуру волзьких татар²². Одночасно декламувалося і об'єднавчі ідеї, так в 2008 р., відбулась зустріч К. Хуснутдінова з тогочасним муфтієм ДУМК Е. Аблаєвим, на якій обговорювалась подальша співпраця двох організацій. Водночас було висловлене несприйняття того, що муфтієм України вважається громадянин Лівану А. Тамім²³. Тема протидії намаганню ДУМУ визначити себе як єдиного Загальноукраїнського муфтіята, можна побачити на офіційному сайті «Київського муфтіяту», де розміщенна стаття в якій розглядається загальна систему ісламських релігійних структур, і доводиться, що Таміма не можна вважати муфтієм всієї України²⁴. Таким чином, можна стверджувати, що «Київський муфтіят» на раньому етапі свого існування був готовий до компромісів, але й в нього були конфлікти з ДУМУ.

Останнім за терміном реєстрації, але другим по кількості релігійних громад, (після анексії Криму), є Духовне управління мусульман України «Умма» (ДУМУ «Умма»). При реєстрації 11 вересня 2008 р., в ДУМУ «Умма» входило 14 громад²⁵, муфтієм було обрано імама донецької громади «Дуслик» Саіда Ісмагілова. Фундаментом ДУМУ «Умма» стала Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраїд», і створення ДУМУ «Умма» є по-суті інституаліза- цією «Альраїду» в релігійному просторі України. Вище згадана асоціація була створена сту- дентами-іноземцями в 1997 р. Вона виконувала функцію земляцтва та одночасно займалася проповідуванням ісламу. Оскільки переконання «Альраїду» були наближеними до руху «Іхван аль-Муслімун» (Брати-мусульмани)²⁶, представники ДУМУ почали звинувачувати їх в екстремізмі й відповідно звернулися з позовом до суду, який «Альраїд» виграв, після чого ДУМУ стали обережніше в своїх висловлюваннях²⁷. Конфлікти між ДУМУ та «Альраїдом» (пізніше ДУМУ «Умма») завжди приймали найгостріші форми. Пояснити це можна як їх ідеологічними розходженнями, так і тим, що на відміну від в основі своїй моноетнічних ДУМК, ДЦМУ та «Київського муфтіяту», вони є полі-етнічними структурами, отже відбувається конкуренція, для залучення в свої лави мусульман - представників різних народів.

Розглянувши конфліктні ситуації, які виникали між різноманітними духовними управліннями, варто згадати спроби консолідації зусиль різних організацій для вирішення спільних задач. Вже описувалась зустріч Е. Аблаєва та К. Хуснутдінова з плануванням подальшої співпраці. Певною мірою, ці плани здійснилися в 2009 р., коли ДУМК, ДУМУ «Умма» та «Київський муфтіят» підписали положення про раду представників духовних управлінь і центрів мусульман України при Держкомнацрелігії²⁸. Це був позитивний крок, незважаючи, що туди не ввійшли ДУМУ та ДЦМУ. Такий договір дозволяв більш ефективно розподіляти квоти на хадж, спільно вести діалог з органами державної влади, і загалом зменшував можливість майбутніх конфліктів між підписантами. Рада функціонувала до 2014 р. коли з анексією Криму і вторгненням російських військ в Донбас ситуація кардинально змінилася. Наступним кроком по консолідації спільних дій, стало підписання Хартії мусульман України. Підписано її 05 грудня 2016 р. - ДУМУ «Умма», ДУМ АРК та цілою низкою незалежних громад зі всієї України. Звично Хартію відмовився підписувати Ахмад Тамім, також цього не зробив Канафія Хуснутдінов. Хартія в більшості пунктів відповідає створеній в 2008 році Хартії мусульман Європи, її ціллю стало відобразити становища ісламу в Україні, а також відзначити активну громадську позицію віруючих цієї релігії²⁹. Наступним кроком було підписання через рік (11 листопада 2017 р.) тими ж організаціями соціальної концепції мусульман України. В даному документі прописувалося ставлення до науки і освіти, медицини, економіки, сім'ї та родинних зв'язків, екології, етичних цінностей ісламу, тощо³⁰. Подібні документи є яскравим прикладом, можливості створення системи порозуміння між мусульманськими громадами, що мінімізує загрозу конфліктів.

Підсумовуючи це дослідження, варто зазначити, що аналіз створення і взаємовідносин різних духовних управлінь мусульман дозволяє скептично ставитись до створення єдиної організації, яка б об'єднувала всі громади. Справа, як в ідеологічних відмінностях, так і в етнічній специфіці. Водночас, вже нині є успішні проекти консолідації різноманітних мусульманських груп, в рамках підписання Хартії чи соціальної концепції мусульман України. Саме співпраця такого роду дозволить мінімізувати можливі конфлікти, в чому є користь, як для мусульман, що мешкають на території України, так і загалом для української держави.

Література

1 Місевич Сергій. Норми канонічного права, як основа утворення єдиної помісної православної церкви в Україні. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kyiv-pravosl.info/2017/10/31/normy-kanonichnoho- р^а/

2 Здіорук С. Проблеми створення помісної церкви в Україні у світлі канонічного і міжнародного права // Український церковно-історичний журнал. - К., 2007. - № 3/4 (9/10). - С. 119.

3 Олександр Саган: Помісна церква - нині це життєва необхідність для України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://glavcom.ua/country/society/oleksandr-sagan-pomisna-cerkva-nini-ce-vzhe- zhittjeva-neobhidnist-dlya-ukrajini-487509.html

4 Кирюшко М. Демократія і релігійна свобода (мусульмани в християнському середовищі сучасної України) // Наукові записки інституту політичних і етнонаціональних досліджень: Збірник / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. Національна академія наук України. - К., 2002. - С. 282-293.

5 ІІІ-й съезд мусульман Украины завершил свою работу // Минарет. Газета ДУМУ. - 2000. - № 35 (спец. вып.). - С. 20-21.

6 Кирюшко М. І. Іслам в Криму : релігійно-національна самоідентифікація кримськотатарського народу. Монографія / М. І. Кирюшко, О. Є. Бойцова; НАНУ; Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень. - К., 2005. - С. 242.

7 Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 01.01.2018 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/index/resourses/statistics/ukr_2018/70440/

8 Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 01.01.2014 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/index/resourses/statistics/ukr2014/55893/

9 Якубович М. Іслам в Україні: історія та сучасність. - Вінниця, 2016. - С. 220.

10 Саган О. Н. Етноконфесійний синкритизм в ісламі (на прикладі Криму) // Українське релігієзнавство. - К., 2006. - № 37. - С. 129.

11 Духовне управління мусульман Криму: історія, еволюція, проблеми // Релігійна панорама. - К., 2010.

- № 6 (116). - С. 87.

12 В Киеве создано Духовное управление мусульман Крыма. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://investigator.org.ua/ua/topnews/190850/

13 Нетеса С. В. До питання про діяльність мусульманських національно-культурних товариств на території незалежної України // Східний світ. - К., 2005. - № 2. - С. 50.

14 Ісламські процеси у світі та в Україні: реалії і прогнози. Колективна монографія / Відповідальний редактор доктор філософських наук Арістова А. В. // Українське релігієзнавство. - К., 2011. - № 57. - С. 154.

15 Муфтий Тамим Ахмед: «Наша задача - не дать использовать ислам в политических целях». - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://day.kyiv.ua/ru/article/panorama-dnya/muftiy-tamim-ahmed-nasha- zadacha-ne-dat-ispolzovat-islam-v-politicheskih

16 Маєвська Л. Ідеологічні особливості неовагабізму // Українське релігієзнавство. - К., 2011. - № 57.

- С.162-171.

17 Булатов А. Новые мусульманские течения Крыма // Релігійна панорама. - К., 2010. - № 12 (122). - С. 85.

18 Якубович Михайло. Іслам у незалежній Україні: здобутки і втрати // 25-ти річчя Української незалежності як історія релігійних свобод та світоглядного плюралізму: державні інституції та релігійні організації у пошуках моделей партнерства / Збірник наукових матеріалів. - К., 2017. - С. 349.

19 Здіорук С. І. Україна, іслам, Європа: сучасний світовий контекст (порівняльний аналіз суспільних та державних орієнтацій мусульман) // Українське релігієзнавство. - К., 2006. - № 37. - С. 108.

20 Козловський І. А., Луковенко І. Г. Духовний центр мусульман України // Історія релігій в Україні у 10 т. - Релігійні меншини України. - Т. 7. Кол. монографія за ред. А. Колодного. - К., 2010. - С. 539.

21 Партія мусульман України, очолювана в Донецьку Рашидом Брагіним, своїми діями прагне розколоти мусульман Криму // Релігійна панорама. - К., 2004. - № 2 (42). - С. 23.

22 Хуснутдінов Канафія. Київський муфтіят // Історія релігій в Україні у 10 т. - Релігійні меншини України.

- Т. 7. Кол. монографія за ред. А. Колодного. - К., 2010. - С. 546.

23 Бідою України є наявність чисельних внутріконфесійних колізій, існування декількох управлінських інституцій однієї й тієї ж конфесії // Релігійна панорама. - К., 2008. - № 7 (94). - С. 18.

24 Черкасова Ирина. Кто есть Муфтий Украины? - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://muftiyat. com.ua/news/106-kto-est-muftiy-ukrainy.html

25 Ісмагілов С. Духовне управління мусульман України «Умма» // Релігійна панорама. - К., 2009. - № 3

(101) . - С. 80.

26 Арістова А., Колодний А., Шестопалець Д. Внутріінституційні процеси в мусульманській уммі України // Українське релігієзнавство. - К., 2013. - № 65. - С. 137.

27 Александров Дмитрий. Муфтий смуты. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cripo.com.ua/print.php?sect_id=2&aid=4850

28 Зустріч представників трьох мусульманських спільнот України // Релігійна панорама. - К., 2009. - № 4

(102) . - С. 30.

29 АМУ підтримала Хартію мусульман України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lifeislam. org/uk/nashi-proekti-uk/amu-pidtry-mala-hartiyu-musul-man-ukrayiny.html

30 Соціальна концепція мусульман України // Українське релігієзнавство. - К., 2018. - № 84. - С. 133-144.

Размещено на Allbest.ru