Радикалізація антиміграційної риторики політичних партій Італії на парламентських виборах 2018 року

Вагому роль зіграла найбільша за останні десять років явка виборців - 73 %. Особливо високою явка була саме на півдні, де перемогли «зіркові», адже безробіття, особливо молодіжне, мотивувало людей проголосувати за цю партію. Електоральна підтримка правих політичних сил географічно значно розширилась й тому, що охопила виборців, які розчарувались у політичних партіях, лідерах та політиці загалом.

Агресивна передвиборча агітація 2018 р. оберталася навколо теми міграції (табл. 1). Це була реакція політичних сил на кризу біженців, яка спалахнула у 2015 р., й вдарила по Італії на кілька років раніше, ніж по інших країнах-членах ЄС. Погіршення ситуації у Лівії внаслідок громадянської війни зумовило те, що для втікачів із країн Африки та Близького Сходу Італія стала «першими воротами», а фактично «прохідним двором» до південних кордонів Європи.

Головними жертвами інформаційних повідомлень стали біженці, нелегали, яких подавали як «зло» для Італії. Тому з телеекранів глядачу показували «ще живі сакральні образи стародавнього Риму, який бореться з нашестям «варварів». Свідченням того, що ця кампанія була однієї з найбільш расистських з усіх, є такий сюжет передвиборчої реклами:

- Дуче! (титул Б. Муссоліні - С. К.) Дуче, скажіть, як вам сьогоднішня Італія?

- Вона перетворилася на Нігерію, Конго та Родезію! (сміх).

- Вам буде не до сміху, коли африканець прийде і забере вашу роботу! [10].

Усі учасники виборів були згідні з думкою, що необхідно зменшити кількість мігрантів, виступили проти міграційної політики ЄС. Правляча Демократична партія під керівництвом колишнього прем'єр-міністра М. Ренці, яка спочатку закликала громадян із розумінням ставитися до потоку мігрантів, що нахлинув до Італії з Лівії, згодом була змушена зайняти більш жорсткішу позицію. ЄС та Італія неодноразово вели перемовини з Лівією з метою обмежити потік мігрантів, які відпливають звідти. Демократи пропонували укладати договори з країнами походження мігрантів, щоб полегшити процедуру їх видворення на батьківщину. На початку 2017 р. Рим і Тріполі підписали угоду, яка зобов'язала владу Лівії перешкоджати відправленню човнів із мігрантами від своїх берегів. Надалі положення нової урядової міграційної політики стали важливим пропагандистським аргументом партії під час виборчої кампанії.

Праві партії вимагали проведення жорсткої міграційної політики. Вони стверджували, що саме через мігрантів корінні італійці, особливо молодь, не можуть знайти роботу, тому що «мігранти готові працювати за копійки 24/7». Головним «локомотивом» коаліції у цьому питанні був депутат Європарламенту М. Сальвіні, голова «Ліги». Її представники «експлуатували» тему боротьби з нелегальними мігрантами, вели кампанію на ксенофобській платформі й закликали до масової депортації мігрантів, які не мають документів, що дають право перебувати в Італії.

Активна інформаційна кампанія партії співпала із 2016 р., коли Туреччина частково відмовилася бути перевалочним пунктом для біженців. «Ліга» захищала «почорнілу» Італію від європейського курсу «відкритих дверей» щодо біженців, яку проводила Німеччина [18]. Лідер «лігістів» звинуватив Дж. Сороса та інші прогресивні сили у намаганні «перетворити Італію у величезний табір б іженців» і обіцяв «очистити» Італію від іммігрантів «будинок за будинком, вулицю за вулицею, площу за площею, при необхідності силоміць» [4]. Як представники опозиції, вони звинуватили уряд у тому, що він приховує реальну статистку про нелегальних мігрантів, і, що, насправді, їх в'їхало до Італії набагато більше, ніж повідомляли. На їх думку, ситуація у якій ЄС змушує Італію приймати економічних мігрантів і не протестувати, приведе до зростання расизму та політичного екстремізму в країні [5]. Окремі представники партії вдалися до відвертого фашизму. Так, у січневому інтерв'ю один з її представників А. Фонтана згадав про «білу расу, яка опинилась під загрозою» [8]. «Соціальною бомбою, яка готова вибухнути у будь -який момент», назвав проблему мігрантів С. Берлусконі. Він запропонував видворити 600 тисяч нелегалів, а у випадку перемоги пообіцяв призначити на посаду голови МВС лідера «Ліги» М. Сальвіні.

У питаннях міграції відвертими консерваторами й ксенофобами виступив «Рух п'яти зірок» під керівництвом заступника голови нижньої палати парламенту Луїджі Ді Майо. Електорат партії нагадував самого Л. ді Майо, а саме: 31 рік, отримав лише середню освіту й до цього офіційно ніде не працював. Партія вела надактивну роботу з виборцями у блозі Б. Грілло, соціальних мережах, на власних Інтернет-порталах «Tze Tze», <^а Fucina». Програми «п'ятизіркових» та «лігістів», які не вважали себе політичними однодумцями, багато в чому були подібні у питаннях щодо міграції. Ці партії звинуватили міжнародні громадські організації в тому, що вони допомагають нелегалам перетнути Середземне море й діють у змові з лівійськими контрабандистами. Тобто, організації рятуючи людей, стимулюють мігрантів вирушати у небезпечне плавання, розраховуючи на те, що у випадку біди їм допоможуть. Коаліціанти добилися від уряду прийняття т. зв. «кодексу поведінки» для громадських організацій, який істотно обмежив діяльність останніх [19]. Зокрема, запроваджена вимога мати зброю на борту рятувальних суден, що обмежило принцип нейтралітету гуманітарних організацій, заборона пересаджувати мігрантів з одного корабля на інший, що унеможливило використання швидких та маневрених надувних човнів, якими найоперативніше рятують мігрантів. Опозиційні та «треті» партії намагалися максимально використати міграційний виклик для Італії. Антиміграційна риторика політичних партій Італії на парламентських виборах була зумовлена їх трактуванням міграційної кризи у широкому контексті економічної та політичної кризи в країні, небажанні та неспроможності ЄС допомогти Італії та італійцям подолати їх, підтримці ними особисто В. Путіна й зовнішньої політики Російської Федерації. Усі ці складники були взаємопоєднані, -обумовлені, -посилені й -маніпульовані за змістом і часом. Передусім, це наслідки найважчої за останні сімдесят років економічної кризи, від якої страждала Італія у 2008-2013 рр. За уряду демократів із неї вдалося вийти, але відбулося лише слабке економічне зростання (1-1,5 % ВВП), зовнішній борг країни зріс до 2,3 трлн євро (135 % від ВВП - найгірший показник в ЄС після Греції). Станом на січень 2018 р. безробіття становило 11 % усього населення, а серед молоді - 32 % [3], що стало головною проблемою Італії, особливо на півдні країни. Усе це й жорсткі заходи економії, запроваджені урядом демократів на вимогу ЄС, зумовили «відтік мізків» із країни: із 2008 р. 1,5 млн молодих італійців виїхали до США, Великої Британії, ФРН та Франції. Незадоволення більшості населення тим, що влада «рятує Італію, а не італійців» породило тривалу політичну кризу. Від часу попередніх парламентських виборів у лютому 2013 р. в країні змінилися три прем'єр-міністри - усі представники Демократичної партії; зазнав поразки, запропонований ними, референдум щодо змін Конституції (грудень 2016 р.). Також відбулися зміни у складі, керівництві, ідеології та назві найбільших партій, що, в одному випадку, призвели до втрати частини електорату демократами, а, в іншому - посилення позицій «Ліги» та «Руху п'яти зірок».

Незадоволення економічною ситуацією, політичною кризою зумовило втому італійського суспільства від постійного впливу й утримання мігрантів. За період із 2013 до 2017 рр. до Італії прибули майже 700 тисяч осіб [10]. Із 186 тис. мігрантів, які дісталися Європи через Середземноморські шляхи у 2017 р., країна прийняла 64 %. У цьому ж році наплив біженців в Італії через Середземне море скоротився завдяки домовленості уряду з деякими польовими командирами в Лівії. Проте тривалий час залишалася невизначеною доля осіб, які перебували в центрах тимчасового утримання. У місцях концентрації мігрантів, наприклад, на залізничних вокзалах, стихійних таборах на околицях великих міст, спостерігали гори сміття, зіпсоване майно, погіршення кримінальної ситуації.

Відтоді, як президент Туреччини Р. Ердоган у 2016 р. за домовленістю з ЄС перекрив т. зв. «Балканський маршрут», більша частина мігрантів, які відпливали з Лівії, прибували до Італії через острів Лампедуза або Сицилію. Мігранти із країн на південь від Сахари, Аравійського півострова,

Єгипту, Сирії та Бангладеш намагаються потрапити до країн ЄС переважно з червня до вересня, коли море відносно спокійне. Італія була змушена оформляти цих людей, адже далі італійських берегів їх не пускали. Схвалена у 2015 р. система квотного розподілу мігрантів між усіма країнами ЄС не запрацювала: із запланованих 160 тисяч розселили лише 27 тисяч, насамперед через саботаж із боку країн Східної Європи - Угорщини та Польщі. Австрія, Швейцарія та Франція взагалі закрили свої кордони. Італії пообіцяли виділити додаткові кошти, але за умови виконання певних вимог: пришвидшення обробки заявок на притулок, більшого числа повернення мігрантів на батьківщину, покращення можливостей із прийому біженців, формування спільного для ЄС списку безпечних країн походження, для можливості вислання більшої кількості мігрантів [2].

У такій ситуації праві сили різко виступили проти міграційної політики ЄС, аргументовано переконавши італійців у тому, що Брюссель ставиться до них як до «європейців другого сорту» й не захистив країну від напливу шукачів притулку. Відсутність у країн-членів ЄС солідарної позиції із цих проблем, зумовило посилення антиєвропейського дискурсу більшості фаворитів виборчих перегонів. Частина італійських політиків вважали наплив мігрантів одним із факторів погіршення економічної та демографічної ситуації й закликали до масової депортації нелегальних мігрантів. Якщо до загальних виборів 2013 р. Б. Грілло - засновника «Руху п'ять зірок», актора, коміка за професією, - політичні опоненти називали клоуном, то вже у 2016 р. за ним закріпилося прізвисько - італійський Трамп [16]. Тому погоджуємось із думкою французької газети «Monde» про те, що підсумки виборів 2018 р. «розбили союз Берлін - Париж - Рим у пошуку розумної політики щодо питань безкінечного притоку біженців та мігрантів» [13 ]. Протестні суспільні настрої націоналістичні партії Італії згармонізували, зманіпулювали, зі своєї сторони, підтримкою зовнішньої політики Росії й особисто В. Путіна. Зі сторони Росії, ці настрої були вміло зрежисовані у євроскептичні, антиглобалістські тренди. У жовтні 2014 р. в інтерв'ю російській газеті «Взгляд» М. Сальвіні стверджував, що «Ліга Півночі» завжди поділяла ідеї та цінності, які «захищає Путін - національний і економічний суверенітет, ідентичність народів, виступає проти масової іммігра ції» [7], а у січні 2015 р. заявив журналістам: «нам було б краще, як би у нас був Путін в Італії» [1]. Логічно, що основою порозуміння його партії з партією «Єдина Росія» була спільна боротьба з незаконною міграцією та ісламським тероризмом. міграція біженство парламентський вибори

Передвиборча кампанія в Італії перетворилася на поле інформаційної битви між РФ та ЄС. Російські мас-медіа не приховували, що прихід до влади в Італії правоцентриста С. Берлусконі, давнього приятеля В. Путіна, був найбільш прийнятним для Москви результатом парламентських виборів. Тому партійні засоби масової комунікації «п'ятизіркових», телеканали медіаімперії С. Берлусконі часто розміщували матеріали російських пропагандистських ресурсів. Наприклад, транслювали сюжети про те, що до 2065 р. квота на прийняття Італією мігрантів може досягти 40 % [15], публікації, в яких «товариша Сільвіо» подавали як політика, з думкою якого згідні всі італійці, а М. Сальвіні - як лідера, здатного захистити Італію від нав'язаної Німеччиною політики «відкритих дверей» щодо біженців [11]. У контексті проблем, пов'язаних із міграцією, російські «фейк-ньюз» згадували українців. Наприклад, у матеріалі «Во что превратили Италию мигранты: насилие, кражи, ненависть и грязь» йшлось про те, що «конкуренцию им (мігрантам в Італії - С. К.) теперь составляют граждане вставшей на европейский путь Украины. Мигрантов они ненавидят, постоянно возмущаясь: «Що це таке! Неграм деньги за так дают, а нам за них работать надо!» [20]. У цьому ж матеріалі простежується провокаційна спроба зіштовхнути інтереси італійців із діяльністю й настановами католицької церкви та особисто Папи Римського Франциска, який вважає «мігрантів - даром божим, а не тягарем». Автор публікації висловлює в'їдливо-саркастичні зауваження на адресу Папи Франциска, який «неодноразово нагадував, що він сам син мігрантів. Правда, він не повідомляє, чи отримали його батьки-італійці житло в Аргентині від католицької церкви, платив їм соціальну допомогу уряд країни або вони просто почали працювати й винайняли за свій кошт житло» (свідомо наводимо довгу цитату, щоб точніше передати зміст - С. Кулик). Антиміграційну риторику політичні партії Італії поєднали з санкціями, запровадженими ЄС проти Рос ії, «тиснувши» на свідомість виборців тим, що санкції завдали мільярдних збитків економіці Італії та позбавили італійців 200 тисяч робочих місць. Таким чином, російські медіа, боти та тролі посилили позиції антимігрантських партій - «Руху п'яти зірок» і, передусім, «Ліги», натомість проєвропейські сили - Демократична партія Італії та уряд М. Ренці щоразу зазнавали нападок.

Уміле взаємопоєднання згадуваних нами елементів призвело до того, що за підсумками голосування Італія стала першою країною в історії ЄС, в якій сукупну більшість голосів отримали радикальні популісти, ультраправі, євроскептики та мігрантофоби, а також прихильники російського лідера В. Путіна. Вибори чітко показали, що італійці обрали нові обличчя в політиці, які запропонували зрозумілу й доступну для них альтернативу.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Парламентська виборча кампанія 2018 р. в четвертій за значимістю країні ЄС була однією з найбільш расистських компаній із-поміж усіх і закріпила нові особливості італійської політики - протистояння двох сил: поміркованої міграційної та крайньо антиміграційної. Праві партії успішно використали ворожі настрої певної частини італійського суспільства щодо мігрантів. На їхнє переконання, міграційна криза негативно вплинула на економічну й демографічну ситуацію в країні, а тому Італія мусить посилити боротьбу з нелегалами, скасувати пільги й значно скоротити прийом іммігрантів, насамперед із африканських країн. Зважаючи на суспільні настрої, навіть Демократична партія Італії була змушена декларувати активнішу боротьбу з мігрантами та нелегалами. Праві партії використали запровадження санкцій ЄС проти Росії, її зовнішню політику для посилення євроскептицизму, своїх внутрішньополітичних позицій. Італійці обрали молодих політиків - лідерів «Руху п'яти зірок» і «Ліги», які відкинули політкоректність і запропонували прості шляхи вирішення наболілих проблем. За підсумками голосування на перший план італійської політики вийшли популістські, антимігрантські, євроскептичні партії, симпатики президента Росії В. Путіна та її зовнішньої політики.

Анотація

Проаналізовано висловлювання політиків та положення виборчих програм найбільших політичних партій Італії щодо проблем міграції та біженства під час проведення позачергових парламентських виборів 2018 р. З'ясовано як міграційна криза вплинула на внутрішньополітичний розвиток країни та її зовнішню політику. Вивчено особливості радикалізації антиміграційної риторики політичних партій. Стверджуємо, що опозиційні («Вперед, Італіє!», «Ліга») та контрсистемні партії «Рух п'яти зірок» для здобуття перемоги на виборах максимально використали міграційний виклик для Італії. Антиміграційна риторика політичних партій була зумовлена їх трактуванням міграційної кризи у контексті економічної та політичної кризи в країні, небажанні та неспроможності ЄС допомогти Італії та італійцям подолати їх, підтримці ними особисто В. Путіна й зовнішньої політики Російської Федерації. Важливо, що усі ці складники були взаємопоєднані, -обумовлені, -посилені й -маніпульовані за змістом і часом. Антиміграційні гасла загострили конкуренцію між ідейними платформами політичних партій та їх боротьбу за голоси виборців.

Ключові слова: вибори, політичні партії, ультраправі, мігранти, криза біженців, міграційна політика, депортація, популізм.

Кулик Сергей, Шмарова Наталья. Радикализация антимиграционной риторики политических партий Италии на парламентских выборах 2018 г. Проанализированы высказывания политиков и положения избирательных программ крупнейших политических партий Италии по проблемам миграции и беженства во время проведения внеочередных парламентских выборов 2018 года. Выяснено как миграционная кризис повлиял на внутриполитическое развитие страны и ее внешнюю политику. Изучены особенности радикализации антимиграционной риторики политических партий. Утверждаем, что оппозиционные («Вперед, Италия!», «Лига») и контрсистемные партии «Движение пяти звезд» для победы на выборах максимально использовали миграционный вызов для Италии. Антимиграционная риторика политических партий была обусловлена их трактовкой миграционного кризиса в контексте экономического и политического кризиса в стране, нежелании и неспособности ЕС помочь Италии и итальянцам преодолеть их, поддержке ими лично

В. Путина и внешней политики Российской Федерации. Важно, что все эти составляющие были взаимносоединены, -обусловлены, -усилены и -манипулированы по содержанию и времени. Антимиграционные лозунги обострили конкуренцию между идейными платформами политических партий и их борьбу за голоса избирателей.

Ключевые слова: выборы, политические партии, правые, мигранты, кризис беженцев, миграционная политика, депортация, популизм.

Kulyk Sergey, Shmarova Natahya. Radicalization of the Anti-Immigration Rhetoric of the Political Parties of Italy in the 2018 Parliamentary Elections. The statements of politicians and the position of the election programs of the largest political parties of Italy on migration and refugee issues during the extraordinary parliamentary elections of 2018 are analyzed. It was clarified how the migration crisis affected the country's internal political development and its foreign policy. Features of radicalization of anti-migration rhetoric of political parties were studied. We argue that the opposition («Forward Italy», «League») and the counterpart system «Movement of Five Stars» used the migration challenge for Italy to win the election as much as possible. The anti-migration rhetoric of political parties was due to their interpretation of the migration crisis in the context of the economic and political crisis in the country, the reluctance and inability of the EU to help Italy and Italians overcome them, with their support of V. Putin and the foreign policy of the Russian Federation. It is important that all these components are mutually interconnected, conditioned, enhanced and manipulated by content and time. The anti-migration slogans exacerbated the competition between the ideological platforms of political parties and their struggle for voters' voices.

Key words: elections, political parties, ultra-right, migrants, refugee crisis, migration policy, deportation, populism.

Размещено на Allbest.ru