Символічна роль мовної політики в Україні: між символічним насиллям та лібералізмом

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Розвиток мовної політики в Україні є актуальною суспільною проблемою усі роки незалежності. Це зумовлене поліетнічним та багатомовним складом населення, розбіжностями мовної ситуації у регіонах, використанням елітами цього чинника у корпоративних інтересах та діаметрально протилежними поглядами на шляхи розв'язання мовного питання.

Але це є й актуальною науковою проблемою попри значний обсяг літератури. Мовну політику досліджували І. Кресіна, В. Кулик, О. Майборода, Л. Масенко, Л. Нагорна, М. Рябчук, І. Фаріон, М. Шульга, С. Шумлян- ський та ін. Звертались до неї й автори статті. Існуючим науковим працям властиві розбіжності у підходах. Одні керуються принципом «історичної тяглості» при вивченні мовного питання, інші -- принципом прагматизму політичних дій. Частина виступає за досягнення єдності країни лише через уніфікацію, для деяких вихідним є принцип «єдність у різноманітті». Розбіжності стосуються й оцінки стану суспільства (одні вважають його двомовним, інші вказують на значну частку меншин, крім росіян, в окремих регіонах та неможливість застосування дихотомічної моделі), характеру мовної політики (діапазон від «насильницької українізації» до «повзучої русифікації»). Багатьом дослідженням бракує аналізу шляхів імплементації рекомендацій.

Автори вважають мову найважливішим символічним ресурсом у боротьбі за владу, а мовну політику -- інструментом держави, інших політичних сил. Ми спираємось на концепт «символічного насилля» П. Бурдйо та Ж.-П. Пасрона. Але, враховуючи диверсифікацію сучасних суспільств, їх поліетнічний характер, не можна пройти повз концепт вільного вибору мови спілкування, закладений у документах ЄС. Ідея поєднання цих концептів наявна у науці (вона закладена у колективну монографію «Мовна політика: між конфліктом та консенсусом» 2008 р.). Але лишається проблемою, чи таке поєднання можливе та яким чином. Тому метою статті є ідентифікація передумов поєднання в Україні символічного насилля та ліберальних принципів мовної політики. При цьому ми використовуватимемо, зокрема, дані соцопитувань.

Становлення мовної політики в Україні проходило за умов розбудови державності титульного етносу та водночас культурного відродження інших етнічних груп. Як свідчать результати референдуму 1991 р., на час проголошення незалежності протистояння на мовному ґрунті не було властивим Україні. Це тим важливіше, що на той час вже ухвалили закон про державний статус української мови [1], але він проголошував і вільний розвиток інших мов. Проблемою державотворення було те, чи вдасться несуперечливо поєднати українізацію з дотриманням ліберальних принципів.

Правова база мовної політики, напрацьована за роки незалежності, тривалий час не регламентувала механізмів її реалізації -- ані щодо українізації, ані щодо захисту інших мовних груп. Мовні режими часто визначались на непублічному рівні, що робило мовну політику заручником еліт. За умов соціальної прірви критичне ставлення громадян до дій держави в економіці, соціальній тощо сферах переносилось на ставлення до явищ мовної політики.

Цей недолік частково подолали у законі 2012 р. [2], який регламентував застосування державної мови та запровадив інститут регіональних мов. Але ухвалений він був «в спекулятивний спосіб, зі спекулятивною метою і породив чимало конфліктів» [3]. Тож тодішня партія влади не використала шанс для зміни відносин держави та суспільства. Ідентичними були й дії опозиції. Вона була проти проекту, але після його прийняття мала критикувати владу за відмову фінансувати реалізацію закону, доводити справжні наміри влади, вимагати задоволення вимог меншин, але вона цього не робила. Це пояснює й її дії після приходу до влади. Після Євромайдану ухвалили рішення щодо розвитку української мови -- реанімували пільги для видавців [4], впровадили 75-відсоткову квоту на телебаченні, але здійснювались й заходи врозріз з цим курсом. Так, з програм підготовки бакалаврів вивели мовні дисципліни.

Етномовний розвиток суспільства характеризує грудневе 2015 р. соц- опитування Центру Разумкова [5]. Його перевагами є вивчення ситуації у динаміці (порівняння з дослідженням 2005 р.), врахування білінгвістичного аспекту, недоліками -- ігнорування інших, крім української та російської, мов, позиції мешканців окупованих територій.

У 2015 р. вважали українську мову рідною 60 % респондентів (на 8 % більше 2005 р.), водночас українську й російську -- 22 % (на 6 % більше), лише російську -- 15 % (на 16 % менше). Вдома українською розмовляли 44 % громадян (на 5 % більше), переважно українською -- 5 % (на 2 % менше), російською та переважно російською -- 13 % (на 15 % менше) та 11 % (на 1 % більше), обома мовами -- 25 % (на 10 % менше). На роботі/навчанні 46 % спілкувалися лише або переважно українською (у 2005 р. -- 37 %), російською та переважно російською -- 23 % (37 %), двома мовами -- 29 % (22 %).

Окремо досліджувалась думка про бажаний статус мов. 56 % (на 21 % більше 2005 р.) вважали, що єдиною державною та офіційною має бути українська мова, а російська та мови інших меншин -- використовуватися у побуті. На думку 24 % (на 4 % більше), українська має бути державною, російська -- офіційною у деяких регіонах. 14 % (на 23 % менше) виступили за дві державні мови.

Слід звернути увагу ще на один аспект опитування. Респондентів питали про 3 концепції нації -- громадянську, етнічну та культурницьку. Громадянська нація визначалась як спільнота громадян, незалежно від етнічної належності, мови спілкування й традицій. Її підтримка за 10 років зросла з 43 % до 56 %. Зменшилася (з 34 % до 17 %) підтримка розуміння української нації як етнічної. Але зросла (з 15 % до 17 %) підтримка культурницької нації. За висновком соціологів, громадянське розуміння нації у суспільстві поєднується з підтримкою українського культурного компонента як риси кожного громадянина [5, с. 12]. Але у питаннях анкети ознакою культурницької концепції була мова, тому громадянська та культурницька концепції суперечили між собою. Викликає сумнів й чітке розрізнення респондентами етнічної та культурницької концепцій.

При розв'язанні цих суперечностей врахуємо, що концепт громадянської нації не є монолітним. Так, складовою французької моделі тривалий час була асиміляція (останні зміни у французькій моделі див., зокрема, сучасні польські дослідження [6, с. 110-220]), тоді як швейцарська асиміляцію виключає. Зростання підтримки культурницької концепції, її «кореляція» з громадянською наштовхують на думку, що для значної частини громадян набуває ваги асиміляційна модель. Ми вважаємо, що ця модель в Україні небезпечна. Р. Шпорлюк у 1994 р. зазначав, що для українців важливим є принцип, що нація є багатоетнічною політичною, а не етнічно-мовною спільнотою [7, с. 313-314].

Перевищення частки тих, хто обрав українську мову як рідну, над часткою тих, хто нею спілкується, зростання частки прихильників державної української мови означають значущість української мови, її вагу навіть для тих громадян, хто нею не спілкується. А відтак й те, що поєднання елементів символічного насилля у вигляді державної мови та принципу вільного вибору мови спілкування принципово не загрожує Україні.

Можливість такого поєднання забезпечується наявністю двох груп сфер застосування мовних режимів. Адміністративне управління, наука, освіта можуть регулюватися положенням про державну мову, визнання якої не лише як державної, а й як рідної означає довіру громадян до держави. У решті сфер соціальної взаємодії керівним може бути принцип вільного вибору мови спілкування. їх поєднання можливе на рівні місцевого самоврядування, яке, з одного боку, є адміністративним управлінням, з іншого -- формується громадянами, діє у просторі, де в першу чергу забезпечуються їх соціокультурні потреби [8, с. 169-170]. Це підтверджують й дані українського сегменту інтернету. Російськомовні сайти домінують в усіх сферах, крім держадміністрації, політичних, наукових, освітянських, літературних та регіональних ресурсів [9].

Те, мовний режим в якій сфері буде впливати на мовний режим в іншій, тобто чи буде державна мова впливати на вибір громадянами мови спілкування в інших сферах, ніж адміністративне управління, або вплив буде зворотнім, залежатиме від процесів в країні. Вірогідні успіхи держави в економіці, культурі, розвиток політичної демократії та соціальних ліфтів збільшуватимуть привабливість державної мови, а це впливатиме на сфери, які регулює принцип вільного вибору мови спілкування. Відтак для розв'язання мовного питання в Україні не менш, а, можливо, й більш важливим, ніж зміст відповідних політичних рішень, є демократичний характер їх прийняття.

Торкаючись ролі мовного чинника у нинішніх кризових подіях на сході, слід, отже, зазначити, що ця роль зумовлювалась прорахунками влади у мовній політиці як після Євромайдану, так й у попередні роки, нерозробленістю механізмів здійснення як курсу на українізацію, так і захисту мовних прав меншин. Цим вміло користувалися суперники Києва, зокрема Росія. Мовне питання не було онтологічною причиною сепаратизму. Воно було елементом символічної політики. У ставленні соціальних груп до української, російської та інших мов проявлялись відносини між ними з економічних, соціальних тощо питань. Цю роль стимулювали еліти, які використовували мовний чинник для консолідації електорату. Зокрема й керівники сепаратистів завдяки актуалізації символічної ролі мовної політики протиставляли себе та офіційний Київ.

Сьогоднішній розклад політичних сил щодо поглядів на шляхи вирішення мовного чинника у кризових подіях остаточно не вимальовувався, але деякі позиції задекларовані. Стан політикуму характеризують слабкість сил, які виступають за ліберальні принципи мовної політики, врахування інтересів різних мовних груп та активізація радикального погляду, ігнорування прав нетитульних груп. За умов конфлікту з Росією радикальні погляди знаходять підтримку в значній частині й центристського політикуму.

Перешкодою на шляху радикалізму є поміркованість громадської думки та, як не дивно, неспроможність держави реалізувати заходи підтримки державної мови. Тому вірогідне збереження конфліктогенності мовного питання, низького потенціалу української та російської мов з точки зору комунікації прихильників різних політичних поглядів.

Підсумовуючи, слід зробити висновок, що поєднання у мовній політиці Україні символічного насилля та принципу вільного вибору мови спілкування можливе. Воно доцільне насамперед у соціальному просторі регіонального та місцевого управління. Будь-які рішення з цих питань мають прийматися у прозорий, демократичний, спосіб. Подальші дослідження у цій сфері мають бути спрямовані на вивчення, зокрема, мовних ідентичностей та громадської думки у просторі окремих регіонів та інституційних засад реалізації мовної політики на рівні місцевого самоврядування.

Література

повний політичний етнос

1. Про мови в Українській PCP: Закон Української PCP від 28 жовтня 1989 р. № 8312--11 // Відомості Верховної Pади УPCP. 1989. Додаток до № 45. От. 631.

2. Про засади державної мовної політики: Закон України від 3 липня 2012 р. № 5029-VI // Відомості Верховної Pади. 2013. № 23. Cr 218.

3. Pозумний М. Чергові мовні суперечки [Електронний ресурс]. URL: http://www.uman. ua/politics/1737976-chergovi-movni-superechki.html(дата звернення : 23 гічня 2017 р.).

4. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи: Закон України від 28 грудня 2014 р. № 71-VIII// Відомості Верховної Pади. 2015. № 7--8, 9. Фт. 55.

5. Ідентичність громадян України в нових умовах: стан, тенденції, регіональні особливості. Інформаційно-аналітичні матеріали до Фахової дискусії «Формування спільної ідентичності громадян України: перспективи та виклики». К.: Центр Pазумкова. 2016. 103 с.

6. Dolowy-Rybinska N. Jзzyki i kultury mniejszosciowe w Europie : Bretonczycy, Luzyczanie, Kaszubi. Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawszkiego, 2011. 584 s.

7. Шпорлюк P. Імперія та нації. К.: Дух і Літера, 2000. 354 с.

8. Ksenicz A., Perehuda J., Sawojska S., Semko W., Malkiewicz A. Jзzyk a polityka. Przypadek Ukrainy. Zielona Gora. Wydzial Humanistyczny Uniwersytetu Zielonogorskiego, 2017. 172 s.

9. В украинском интернете доминирует русский язык (статистика по регионам) [Електронний ресурс]. URL: http://itc.ua/news/russkiy-yazyik-dominiruet-v-ukrainskom-internete/(дата звернення : 23 червня 2017 р.).

Размещено на Allbest.ru